Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
українські еко-бренди українські еко-бренди

Суспільство

Топ-10 стильних українських еко-брендів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Мінлива мода змушує людей постІйно купувати щось нове. Але хто задумується, що ця нова біла футболка, або поліетиленовий пакет, в яких ви майже щодня приносите додому продукти з мас-маркетів шкодять природі?

Мода може поєднуватись і з бережливим ставленням до природи. Зараз все частіше з’являються бренди, які створюють еко-продукцію без шкоди планеті. Хтось виробляє сумки з натуральної бавовни, хтось речі з льону або конопель, а хтось взагалі робить окуляри з кави.

Читайте також: Весняний гардероб: ТОП-7 українських брендів, які одягають модно і дешево

Пропонуємо вам підбірку топ-10 українських брендів, які виготовляють продукцію з натуральних природних матеріалів.

AVOSKA – в’язані сумки

Сумки авоськи набирають все більшої популярності. Засновниця бренду Knitting Minds Олеся Вершигора запустила бренд AVOSKA, де виготовляють сумки із 100% бавовняної нитки, які сплетені вручну.

Бренд представляє моделі трьох розмірів: S — 299 гривень, М — 349 гривень, L — 399 гривень.

Читайте також:Український бренд випустив купальники із пластику й забутих рибальських сіток

Такі сумки є альтернативою пакетам, які шкодять довкіллю. Авоськи часто використовують для походу в магазин, але в них можна носити не лише продукти, а й книги, журнали, або форму у спортзал. Єдиний мінус – дрібні речі у сумку не покладеш.

ЗЕРНО – живий одяг

ЗЕРНО – це український бренд одягу та аксесуарів. Їх особливість у довговічному дизайні та фольклорних мотивах. Бренд використовує чисті природні матеріали: коноплі, бавовну, шовк, вовну, а також глину, скло та дерево.

Натуральні матеріали гарантують довговічність речам, що дозволяє зберігати природні ресурси при надмірному споживанні.

Читайте також:Благодійність: куди віддати непотрібні речі у Києві

Серед асортименту товарів бренду є верхній одяг, сукні, блузи, спідниці, брюки, намиста та аксесуари. Ціни дуже різні, наприклад, ви можете купити сукню від 2000 до 7000 гривень, верхній одяг – від 1000 до 5000 гривень, а намисто з натурального каменю – від 1000 до 5000 гривень.

Her – бавовняні сукні

Український бренд Her пропонує жіночий одяг, створений в майстерні на Закарпатті. Речі створюється із натуральних матеріалів при ефективному використанні кожного метра тканини.

В асортименті є сукні, жакети, тренчі, брюки та комбінезони. Для своїх колекцій бренд використовує льон, бавовну та шовк. Такий натуральний одяг коштує від 2000 до 5000 гривень.

Green Elvis – посуд з очерету

Бренд Green Elvis розвиває культуру естетичного та екологічного пакування. Вони пропагують, що можна зручно носити речі і без використання пластику та політилену.

Для виготовлення еко-мішечків та сумок використовують 100% бавовну. А коштують вони від 58-88 гривень, ціна залежить від розміру.

Читайте також:Українка шиє одяг для чотирилапих улюбленців голлівудських зірок

Також бренд почав продавати соломинки, які зроблені з очерету та жита без шкідливих домішок. Green Elvis вирішує і проблему пластикового посуду – виготовляє органічні еко-виделки, ложки та миски з кокосу.

Тут і тепер – глиняний посуд

Майстриня з гончарства Юлія Маклюк виготовляє керамічний еко-посуд. Замість одноразових бренд робить глиняні чашки для напоїв на виніс.

Читайте також: Фабрика на Прикарпатті шиє одяг для європейських брендів

До них додаються багаторазові силіковані кришечки. Додатково можна придбати металеву соломинку та силіконовий поясок для гарячих напоїв. Чашки Юлія виготовляє з екологічної глини вручну на гончарному колі і глазурує їх.

Вироби відрізняються один від одного та мають свою індивідуальність. Коштує така чашка 299 гривень (220 мл) та 399 гривень (30 мл).

OZERO – бамбукові зубні щітки

Магазин OZERO продає товари в стилі “нуль відходів”. Їх продукція призначена для догляду за собою та домом. Мета бренду – зменшити індивідуальне споживання та кількість сміття.

Читайте також:“Антистрінги” для чоловіків: як ветерани зробили бізнес на трусах

Серед їх продукції бамбукові зубні щітки та бамбукові вушні палички, пляшки багаторазового використання та чашки для гарячих напоїв, еко-упаковки та торбинки.

Ціни на товари стартують від 75 гривень за бамбукові вушні палички та до 500 гривень за чашку.

Ochis Coffee – кавові окуляри

Український еко-стартап Ochis Coffee заснував Максим Гавриленко. Це доволі незвичайне виробництво – виготовлення окулярів з кави та льону.

Такі окуляри дозволяють повністю відмовитись від нафтового пластику. Кава, льон і натуральні масла – основні компоненти окулярів, які навіть пахнуть кавою. Кавові окуляри коштують 2216 гривень.

Читайте також:Не «жіноча» справа: як манікюрник із Краматорська підкорив клієнток

Оправа аксессуару повністю розкладається в почві або воді і перетворюється в натуральне добриво для рослин. Є 5 різних моделей оправ. Оправу доповнюють лінзи восьми різних кольорів, які захищають від ультрафіолету.

Ecopack Gifts – подарункові коробки з деревини

Українська компанія Ecopack Gifts пропонує натуральну заміну екологічно небезпечним пакункам. Бренд займається виготовленням подарункових коробочок та упаковок із шпону (тонких листів деревини).

Читайте такожТрансформери наступають: як подружжя переселенців створює та експортує роботів

Для своїх еко-упаковок компанія вибирає види деревини, які не містять смол. Зупинились на букові, бо, наприклад з дубу такі тонкі вироби робити незручно.

Такі упаковки є значно дешевші за картонні і не потребують особливих способів переробки та утилізації. В середньому упаковка із деревини коштує 50 гривень.

Raw Flaw – водостійкі сумки

Екобренд Raw Flaw заснували дві дівчини – Анастасія Дєєва та Ірина Ніколенко у 2018 році. Вони виготовляють сумки, косметички, торбинки для зберігання продуктів та аксесуари.

При виробництві використовують екологічний матеріал, який не містить тваринного походження і є безпечним для природи та людей. Такий матеріал ще називають vegan cloth. Для виготовлення своєї продукції бренд використовує водовідштовхувальний папір.

Читайте також:Матуся в декреті заснувала бізнес. Успішний кейс із Бахмута

Матеріал складається із целюлози, латексу та води, 0,5-2% фарби залежно від кольору. Ціна стартує від 750 гривень за клатчі і 1400 гривень за сумки.

DevoHome – шуби з конопель

Компанія DevoHome виробляє в Україні натуральний текстиль з конопляного волокн. На створення таких продуктів засновницю Оксану Дево підштовхнула власна алергія і вона вирішила зробити як для себе натуральний текстиль в приємному дизайні.

Читайте також: Кондитерка в стилі джазу: як одесит експортує пряники

Речі із конопляних волокон гіпоалергенні і підходять для діток. Така тканина зігріває, коли холодно і охолоджує у спеку. Першим продуктом став натуральний плед з конопель. Згодом компанія почала виробляти подушки з конопляним наповнювачем, дитячий текстиль, ковдри і навіть одяг з конопель – шкарпетки, жилетки, сукні.

Найбільш несподіваним товаром є шуби із конопель, які зовні мало відрізняються від натурального хутра, але є чудовою екологічною альтернативою. Ціна такої шуби 13850 грн.

Підтримай ШоТам

Суспільство

На Тернопільщині проводять відеоконкурс рухової активності

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На Тернопільщині розпочався обласний відеоконкурс «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» під час карантину.

Про це повідомили у пресслужбі обласного управління молоді, спорту та іміджевих проєктів.

Конкурс триватиме з 18 жовтня до 15 листопада. Відеоролики, надіслані на конкурс, мають відображати рухову активність на свіжому повітрі або в приміщенні. Допускається один відеоролик від одного автора.

Читайте також«Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Надсилати відео потрібно на електронну адресу: tr_sport@ukr.net або через месенджер на Фейсбук-сторінку Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Відеороботи авторів будуть опубліковані у соціальній мережі фейсбук на сторінці Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Переможцю та призерам обласного відеоконкурсу «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» будуть вручені медалі, відзнаки та сувенірна атрибутика з логотипом Центру, автори та учасники десяти найпопулярніших відео будуть нагороджені відзнаками та сувенірною атрибутикою з логотипом Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Нагадаємо, у громаді на Полтавщині відкрили критий спортивний майданчик за 15 млн грн.

Головне фото: gazette.com.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Херсонщині відбулися навчання протитанкових резервів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На одному з полігонів Херсонщини, що розташовується неподалік адміністративної межі з тимчасово окупованих Кримом, відбулися навчання українських артилерійських протитанкових резервів із реагування на прорив живої сили і броньованої техніки умовного противника.

Про це повідомили у пресслужбу Командування об’єднаних сил Збройних сил України на фейсбук-сторінці.

Під час навчань українські військові демонстрували практичні навички розгортання розрахунків і стрільбу по цілях, а також швидку зміну позицій.

“За легендою, в ході оборони підрозділом морської піхоти своїх позицій, умовний противник, дочекавшись підкріплення бронетехніки, перейшов в атаку. Для стримування наступу морським піхотинцям було придано у розпорядження протитанковий підрозділ”, – ідеться в повідомленні.

Читайте також: «Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Бійці підрозділу здійснили вихід на рубіж відкриття вогню, облаштували позиції, зробили артилерійську розвідку та навели знаряддя по цілях, на які вказали корегувальники.

“Під час тренувань, протитанкісти показали, що у разі різкої зміни ситуації вони будуть готові якісно виконати поставлене завдання”, – зазначив командувач об’єднаних сил Збройних сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв.

Він наголосив, під час маневрів враховували не лише злагодженість дій підрозділів, а й послідовність виконання нормативів.

“Подібні заходи відбуваються щотижня, відповідно до плану бойової підготовки підрозділу. Їхня головна мета – підтримання на високому рівні знань, навичок і бойового духу особового складу артилерійських розрахунків”, – резюмував командувач.

Нагадаємо, українська армія провела навчання екіпажів ракетних комплексів.

Також підрозділи ППО України відбили ракетні удари противника.

Як ми повідомляли раніше, винищувачі України відпрацювали пуски керованих ракет Р-73.

Головне фото: most.ks.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Легендарні решетилівські килими на Полтавщині виготовляє кілька династій майстрів. Ірина Мосієнко не належить до жодної з них, утім зайнявшись килимарством, ненароком виявила, що має вроджений хист до цього ремесла. Та ще й знайшла на горищі в селі справжній скарб ­­­– домоткані полотна бабусі та створені дідом прядку й веретено. Спочатку поціновувачами килимів майстрині були її друзі. Але згодом надихатися творчістю Ірини почали ткалі з різних країн. Зараз для майстрині ця справа – хобі. Але вона вірить, що колись відкриє двері власної майстерні.

Ірина Мосієнко
Ірина Мосієнко

Майстриня килимів родом із Решетилівки (Полтавщина) – центру килимарства в Україні

У моїй уяві ткалі були чарівницями

Я родом із Решетилівки – центру килимарства в Україні. Ще з першого класу в школі розповідали, що саме наш регіон славиться найкращими килимами. Нас водили у Всеукраїнський центр вишивки та килимарства на екскурсію, проводили навіть маленькі майстер-класи. Але я ніколи не думала про це, як про роботу чи серйозне заняття. От є вчителі, лікарі, юристи… А де беруться ткалі, де вони навчаються, я взагалі не знала. Уявляла собі їх як окрему касту: таких собі чарівниць, які днями працюють у своїх майстернях. Коли вже подорослішала, зустрічала багато людей, які про килими взагалі нічого не знали, не кажучи вже про технологію виготовлення. Для мене ж це було чимось звичним.

Загалом я була посидючою дитиною, змалечку навчилася грати на фортепіано. Мені подобалося щось робити руками. Пам’ятаю, ще дитиною мене мама навчила в’язати спицями та гачком, тому на уроках трудового навчанні я легко з цим впоралася. Ткати я не вміла, але бачила, як це роблять місцеві. А ще бувала на виставках килимів і дивувалася, як руками можна робити таку красу. Колись на одному з фестивалів я побачила відому майстриню Ольгу Пілюгіну, яка серед іншого займається і килимарством. Підійшла до неї та запитала, чи можна якось прийти на годинку до її майстерні й подивитися, як вона працює. Я не очікувала, що вона погодиться. Ольга дала мені свої контакти, я прийшла до неї й навіть отримала невеличкий майстер-клас. Уявіть, просто з вулиці людина підійшла, напросилася, і вона з доброї душі дозволила долучитися до її робочого процесу.

Решетилівські килими як окремий вид мистецтва

Наше містечко Решетилівка споконвіку залишається справжньою скарбницею українського народного мистецтва. Створені тут килими відомі на всю Україну ще з кінця 19 століття. За традицією, в Решетилівці килими ткали переважно на вертикальних станках. Вони були такі барвисті, квіткові. Майстри малювали ескізи, підбирали відтінки, самостійно фарбували нитки, використовували різні техніки ткання. Важко описати, чим саме вони були унікальні. Але такі килими я зустрічала лише в Решетилівці, я їх легко впізнаю. Це як петриківський розпис – так, як у Петриківці, не малюють ніде.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Кілька століть тому на Полтавщині килими одночасно виготовляли тисячі майстрів. У радянський час досить успішно працювала фабрика імені Клари Цеткін. Але після проголошення Незалежності України він розвалився і багато років стояв порожнім. Сьогодні тут залишилися лише декілька поодиноких майстринь, які ще з тих часів працюють і самостійно продовжують традиції. Наскільки я знаю, на себе працює тільки Ольга Пілюгіна. Також є майстерня, де тчуть килими на замовлення.

У нашому місті є художнє училище, де все ще викладають ткацтво і не дають зникнути технологіям автентичного килимарства. Але, зрозуміло, що студентів там небагато. Лише кілька років тому в Решетилівці відкрили Центр килимарства, де намагаються відбудувати фабрику імені Цеткін. Зараз там голі стіни, на підлозі – сіно, і лише нещодавно змінили вікна та покрівлю. Поки що фінансування, на жаль, припинили, але центр юридично працює. У них є невелика зала, де зберігаються килими, вишиванки та решетилівські ремесла. Місцеві сподіваються, що цей цех вдасться відновити й там зможуть працювати багато майстринь. Але поки ситуація не тішить.

Ткацький простір створила просто в квартирі

Я 20 років займалася музикою, тому вважала логічним здобувати вищу освіту саме в цій сфері. Так вступила до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова в Києві на вчителя музики й історії мистецтв. І вже під час навчання зрозуміла, що навряд чи буду викладати. І тут зорі зійшлися: столична майстерня ткацтва OLK manufactory набирала людей без досвіду. Там казали: «Ми всього навчимо, потрібне лише ваше бажання». А бажання в мене дійсно було. Студентство я вдало поєднала з робою, адже в майстерні був вільний графік. Це просто доля мені усміхнулася, що вдалося туди потрапити. Власне, там я і навчилась ткати та набралася досвіду.

Потім майстерня тимчасово зачинилася. Це сталося кілька років тому. Було боляче усвідомлювати, що я більше не зможу ткати, адже я справді покохала цю справу. Я була в такому підвішеному стані. Не знала, що робити: чекати, коли майстерня знову відкриється, чи йти кудись далі. Потрібно було шукати іншу роботу, аби якось виживати. Тому влаштувалася менеджеркою до інтернет-магазину книгарні. Але так кортіло знову почати творити!

Облаштований ткацький куточок майстрині

Тому просто в квартирі облаштувала невеликий ткацький куточок. На пальцях показувала друзям, які займаються столярством, що мені потрібна ось така рамка, таких розмірів, щоб ось так прокручувалася. І вони мені допомогли – зробити дерев’яний верстат. І тепер у вільний час я продовжую ткати, адже мені цього бракує. Що вигадую, те й створюю. Якоїсь миті в мене вже було забагато килимів, купа ниток і вже нікуди було все складати. Тому я придбала стелажі. А потім знайшла собі ще кілька менших станків. Ось так і працюю.

Фабричні килими не похизуються такою енергетикою

Я кайфую від того, що роблю. Люди, які займаються в’язанням або вишивкою, мене зрозуміють. Потрібно мати певний тип характеру чи темпераменту, щоб довго виконувати одну й ту саму роботу. Коли я тчу, можу забути про їжу і сон, а встати лише після того, як почне бурчати живіт чи на годиннику проб’є дванадцяту ночі. Це своєрідна медитація, я в це повністю занурююся. Іноді в процесі ловлю себе на думці, що я така щаслива. Просто сиджу, вмикаю музику, роблю чай чи каву – і тчу. Минає година, а мені так добре і спокійно. Ця справа мене заспокоює і врівноважує. До того ж можу про щось своє подумати, розкласти в голові все по поличках.  

Звичайно, кожен може просто придбати дешевий фабричний килимок і повісити його на стіну. У цьому немає нічого поганого, він буде гарний і яскравий. Але це як картина, яку теж можна надрукувати на принтері. У моєї мами на стіні висить картина, не знаю, де вона її купила. Але це полотно не має ні для кого особливої цінності. Натомість можна придбати картину художника, який проявив свою творчість, витратив час. Звичайно, вона буде коштувати набагато дорожче. Але й цінність матиме значно вищу.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Так само і килими – це передана любов від людини до людини. Мої килими завжди виткані в гарному настрої. Якщо я знервована – точно не сяду за роботу. А коли я щаслива, про щось мрію, тоді починаю ткати й вже уявляю, як цей килим висітиме в когось дома і буде когось тішити. Людина прокидатиметься зранку і буде ним милуватися. Я вірю, що такі речі зберігають енергетику. Мені хочеться, аби мої вироби приносили якщо не вдачу, то хоча б якусь теплу енергетику. Фабричні речі таким не можуть похвалитися.

Мої килими поєднують екологію, красу та ручну роботу 

Виготовлення одного килима площею в квадратний метр займає десь 2-3 тижні. Та перед цим ще необхідно натягнути нитки – це декілька годин. І коли вже знімаю готовий килим, на оброблення країв, обшиття, обрізання хвостиків потрібно ще пів дня або й день. Важко лише в сенсі витрати часу, фізично ж це просто – не мішки тягати. Якщо людина хоче вишити собі гарну сорочку, вона теж має витратити на це декілька місяців. Але після цього отримає річ, яка буде їй дуже цінною, і згодом її захочеться передати комусь у спадок.

У килимах переважно зображаю автентичні геометричні орнаменти: трикутники, квадрати, прямокутники. Мені подобається мінімалізм у кольорах, пастельні відтінки, прості лінії. Використовую винятково натуральні матеріали. Купую бавовняну основу і шерсть. Мені зручніше ткати шерстю, до того ж вона екологічніша. Але там не надто багато відтінків. Я все відкладаю момент, коли самостійно навчуся фарбувати нитки. Це не такий вже й складний процес, але потрібно мати спеціальну велику каструлю, фарбники, треба це десь сушити. Поки що у квартирі я не наважуюся це робити. Але осягнути мистецтво фарбування – це плани на майбутнє, які я колись здійсню.

Килими, створені майстринею Іриною Мосієнко

Знайшла на горищі справжній скарб

У дорослому віці я почала більше цікавитися українською старовиною, тим, що створювали наші пращури. Якось розпитувала про все у своєї бабусі. І вона мені сказала, що в неї десь є рушники, які вона ткала разом із сестрами. А створювали вони це на веретені, які зробив мій прадід. Я запитала: «А де ці пралі?». І бабця відповіла, що валяються десь на горищі. Кажу: «Як валяються? Давай знімемо і подивимося». І, дійсно, знайшли веретено, пралі та домоткані полотна. Не скажу, що моя родина займалася мистецтвом. Їм просто треба було щось носити та чимось вкриватися. От вони це й робили власноруч, як і в будь-якому селі. Рідні дивуються, нащо мені цей мотлох. Вони це так не цінують. Знаю, що часто скуповують такі речі за безцінь. Люди в селі не розуміють, наскільки велику цінність мають такі речі.

Читайте також: Бренд одягу Shkoura. Про верстат 18 століття, вивалювання у гірській річці та відмову від електрики

Для мене це все – скарби. Я вже всіх попередила, що знахідки нікому не віддаються, бо це мій спадок. Ще знайшла велику дерев’яну скриню ручної роботи, якій вже понад сто років. У ті часи її використовували замість шафи. Людям потрібно було десь складати свої речі. Якби я її не знайшла, бабуся могла просто порубати ту скриню та спалити. Я все порозшукувала, познімала з горища. І тепер воно стоїть і чекає свого часу. Колись я точно створю власний маленький музей. 

Мої килими припали до душі британській майстрині

Першими поціновувачами моїх килимів були найближчі друзі. Я викладала роботи у соціальних мережах. Згодом там стало так багато фото, що я подумала, можливо, не всім підписникам це цікаво. Особистий профіль в Instagram поступово перетворювався на ткацький. Тому я створила окремий, аби не спамити всіх своїми нитками. На мене підписуються люди з різних країн, і серед них чимало ткаль. Є митці з Данії, Норвегії, США. Я заходжу на їхні сторінки, роздивляюся. Вони роблять такі різні речі, але всіх нас об’єднує ткацтво. Особливо цікаві та своєрідні візерунки у митців із Перу. Моя сторінка створює певну ткацьку тусовку. Бачу, що люди зберігають мої дописи, аби потім передивитися. Приємно, що я когось надихаю своєю творчістю.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

У Лондоні є майстриня Крістабель Бальфур, на яку я рівняюся. У неї своя велика майстерня, часто її роботи друкуються в британських дизайнерських журналах. Цього літа вона підписалася на мою сторінку, написала, як їй подобаються мої роботи. Я була просто в дикому захваті. Деякі мої роботи вона навіть постила собі в stories, що було для мене великою подією. Не знаю, як вона мене знайшла. Я «лайкала» її публікації, але в неї дуже багато підписників, навряд чи серед них можна було мене помітити. Можливо, звернула увагу за гештегами.

Мрію про власну ткацьку майстерню

Вартість килиму залежить від розміру та малюнку. Якщо взяти 50 на 50 сантиметрів, то це приблизно 250-300 доларів. Було б добре продавати їх десь у Європі, але я поки що до цього не дійшла. Для мене це більше хобі. Частенько я можу і просто подарувати комусь килим, якщо знаю, що близька людина його дуже хоче. Декілька разів я також проводила платні майстер-класи. Приємно, що комусь цікаво переймати мій досвід. Для людей це може бути такий самий вид творчості як в’язання. Наприклад, на маленькому станочку можна зіткати собі підставку під горнятко.

У майбутньому я хочу мати свою невеличку студію, де змогла б розмістити всі свої речі. Тоді зможу придбати великий станок, де ткатиму килими вже 2 на 3 метри, як були у столичній майстерні, де я працювала. На цьому ж місці можна буде проводити регулярні майстер-класи. Тому що зараз, коли до мене звертаються, доводиться шукати місце для навчання. Одного разу в мене був майстер-клас онлайн – досить незвичний досвід. А колись і просто сідали в кав’ярні, брали невеличкі рамки, нитки та працювали. Майстерня буде ще й своєрідним музеєм моїх робіт, де можна буде влаштовувати виставки. Такий собі маленький простір саме для ткацтва. Ось такий «план-мрія».

Підтримай ШоТам

Читати далі