

Економіка і бізнес
Матуся в декреті заснувала бізнес. Успішний кейс із Бахмута
Історія жінки-підприємиці, яка вимушено у 2014 році переїхала з Горлівки до Бахмуту – надихає.
Анна Петриченко заснувала власний бренд одягу та супутніх товарів для дітей і мам “Anna Petric”. Мама двох дітей, громадська активістка та бізнес-леді має власне незвичайне ательє, яке не лише виконує замовлення клієнтів, а й пропонує широкий спектр готових товарів.
Читайте також: “Антистрінги” для чоловіків: як ветерани зробили бізнес на трусах
Свій бізнес жінка почала з хобі, перебуваючи в декреті з першою дитиною. Працюючи із 2016 року, їй вдалося не лише налагодити власний бізнес, а й очолити “швейний кластер Донбасу”.

Мотиватором стало народження дитини
З першої хвилини розмови розуміємо, що Анна – природжена оптимістка. Дуже весела та комунікабельна. Про справу свого життя розповідає з піднесеним голосом. Каже, що дуже любить спілкуватися з людьми. Природжена продавчиня, бо до кожного товару дає детальний опис. Пояснює, що і для якого віку дитини краще підійде, з якої тканини зроблено той чи інший виріб.
“Бізнес почала через власні “мамські потреби”
На відкриття власного бізнесу її підштовхнуло материнство. Всерйоз справою зайнялася після переїзду до Бахмуту. У 2016 році Анна, перебуваючи у декретній відпустці, відкрила ФОП. За освітою вона магістр економіки та бухгалтер. Працювала до народження дитини на великому підприємстві. Шиття – було як хобі з дитинства. Ремеслу навчила бабуся. Деяких лайфхаків по рукоділлю також набралася від своїх тіток. Коли почала розвивати власну справу – закінчила курси крою та пошиття.
Читайте також: Як “скрєпи” тріщать в Маріуполі: історія арт-платформи “ТЮ”
“Бізнес почала через власні “мамські потреби. Працювала за освітою кілька років і все було добре. Але з народженням першої дитини моє життя круто змінилося, звісно, на краще. Виникло багато нових викликів. Я була активною мамою. З народженням першої дитини – освоїла слінги (спеціальні переноски для немовлят, які кріпляться на тіло батьків. – ред.), щоб маля можна було брати з собою на роботу”, – пригадує Анна.

Старт бізнесу дала покупка її першого слінгу, який замовила в інтернеті за порадою інших, більш досвідчених матусь. Він виявився недостатньо зручним. Тож жінка вирішила його самостійно перешити-вдосконалити.
“Удосконалений свій виріб обговорювала з подругами на “мамському форумі”. Декого це зацікавило. Так отримала свої перші замовлення”, – каже підприємиця.
За її словами, коли шила вдома і в невеликих обсягах – то було хобі. А коли довелося переїхати з Горлівки у Бахмут – вирішила, що треба хобі перетворити на бізнес. Тож у 2016 році зареєструвала ФОП.
Тепер 98% продукції продає через інтернет: соціальні мережі, форуми та власний сайт бренду.
Зосереджена на трьох напрямках: слінги, термобілизна, речі з плащівки
“Слінги – це такі переноски, у яких батьки носять дітей на собі. Найбільше користується попитом “ергономічний рюкзачок”. У такій переносці немовля можна носити на животі, спині чи кріпити на бік собі. Раніше такі вироби називалися “кенгурушки”, – каже підприємиця.
За словами Анни, 12 років тому, коли вона починала роботу над слінгами, про таке чули лише у великих містах. Для маленьких містечок це було диво. Рідко хто користувався подібним товаром. Але з кожним роком попит зростав. І замовлень ставало більше.
Читайте також: Квест кімната як бізнес. Історія з Маріуполя
“Слінги зручні тим, що звільняють татові або мамі руки, дозволяють бути мобільними, проте дитина знаходиться поруч. Тоді не розривається психологічний зв’язок. Дитина менше плаче”, – каже Анна.
Класичний ергономічний рюкзачок зручний тим, що регулюється. Він підходить мамам і татам, для будь-якої статури. Ціна на таку річ стартує від 650 гривень.

Крім того, на підприємстві відшивають і термобілизну. Тканину використовують різної щільності, але найчастіше за основу беруть полотно американського виробника Polartec. Із цієї тканини роблять сукні, туніки, спеціально пристосовані для грудного вигодовування немовлят.
“У таких речах дуже зручно, бо тканина випускає вологу назовні, у ній тіло не пітніє, як у бавовні. До того ж вони досить легкі. А це дуже важливо для активних мам”, – каже Анна.
Речі шиють яскраві, які привертають увагу. Часто роблять на замовлення “family look”, коли вся родина одягається у схожий одяг.

Також шиють одяг з мембранних плащівок. До цієї ідеї дійшла, коли підросла перша дитина і почала лізти в багнюку. Такий дитячий одяг не промокає та не продувається вітром. Але пропускає пару від тіла назовні.
“Коли дитина бігає в такому одязі – не пітніє. Комбінезон із мембранної плащівки можна одягнути на будь-які речі і спокійно йти гуляти на дитячий майданчик. Там малюк може повзати на колінцях, бавитися, навіть у калюжі посидіти – і не промокне. Ще одна перевага, коли приходите додому, знімаєте брудний комбезик, його можна сполоснути під душем. Вже за годину він буде сухий, можна йти гуляти знову. Не треба після кожної прогулянки заповнювати одягом цілу пралку”, – розповіла Анна.
Читайте також: На Одещині бізнесмен вирощує мандарини та гранат у відкритому ґрунті
Ціна таких речей варіюється, в залежності від розміру одягу та варіанту підкладки. Можна робити з флісовою підкладкою. Середня ціна одягу на дітей віком від 1 року і до двох – 800 гривень.

“Частіше у нас замовляють костюмчики – напівкомбинезон та круточку. За рахунок регулювання розміру спеціальними лямками, одягу вистачить на 2-3 сезони. Вартість костюмчика обійдеться в півтори тисячі гривень”, – каже Анна.
За словами підприємиці, такі ціни значно дешевші, ніж на аналогові речі із мембранних тканин, куплені закордоном.
Дитячий одяг купують матусі зі Швеції та Іспанії
“Клієнти люблять, коли до них роблять індивідуальний підхід, – ділиться лайфхаками підприємиця. – Тож ми пропонуємо на вибір моделі, а люди можуть обирати колір і тканину, гратися з фасоном. Замовник отримає дизайнерські ексклюзивні речі”.
Матеріали для своїх виробів підприємиця закуповує у американських, європейських, польських та українських виробників.
Читайте також: “Чорні лебеді” у бізнесі: як не здатися, коли продаєш органічні продукти
“Коли долар підскочив, ціни на матеріали теж значно виросли. А ми намагаємось і ціну втримати, і якість зберегти, щоб пристосувати до вимог нашого ринку. Орієнтуюсь на якісні тканини, які є стійкими, не вигорають та мають у своєму складі високий відсоток натуральних ниток. У Європі, наприклад, слінгоносіння розвинено давно, тому там і вибір спеціальних тканин та фурнітури більший,” – каже Анна.
“Клієнти люблять, коли до них роблять індивідуальний підхід”.
Свої речі бізнесвумен продає і закордон. Здебільшого, покупцями є ті українці, які емігрували. Купують дитячий одяг матусі з Ізраїля, Швеції, Латвії, Польщі, Угорщини та Іспанії.
“Є матусі, які відкривають закордоном власні онлайн або звичайні магазичники і продають речі з нашого асортименту. Їм зручно з нами співпрацювати, бо наш магазин має велику лінійку дитячого одягу і супутніх товарів. Усе можна замовити в одному місці”, – поділилась підприємиця. По Україні товари на замовлення розсилають “Новою поштою”.
Відкрита та комунікабельна Анна стала головою правління організації промислового об’єднання “Донбас фешн-кластер”. Воно починалося зі співдружності семи підприємств. Тепер до кластера входять більше 30 виробників.

“Нас об’єднали спільні потреби. Можна ділитися замовленнями з іншими ательє, робити разом закупівлі, що знизить собівартість продукції. Спільно їздимо на міжнародні виставки, які проходять в Україні. Дуже дорого коштує участь в них. Віддати за місце у три метри доведеться від 8 тисяч гривень. За 10 метрів виставкового стенду можуть попросити 40 тисяч гривень. А ще ж проїзд і проживання в іншому місті грошей коштує. Тому наше об’єднання дозволяє представляти всі товари”, – розповіла Анна.
Про виробництво
Одяг відшивають під замовлення. На виробництві працює дві швачки. Анна також моє помічницю-адміністраторку, яка займається продажем онлайн, веденням діалогу з клієнтами, збирає замовлення та обробляє їх.
“У піковий період замовлень звертаюсь до аутсорсу. Інші колеги допомагають шити. Замовлення бувають різні: хтось замовляє тільки термо-шкарпеточки чи рукавички, хтось замовляє весь комплект. Часом, порахувати середню кількість замовлень на місяць – складно”, – каже Анна.
“Клієнти чіпляють на гачок творчості, просячи щось незвичне зробити для них”.
Під виробництво вона орендує приміщення. Там розташовані швейні машини промислові, оверлок (машинка для обробки країв виробу. – ред), спеціальна машина, яка проклеює шви на мембранній тканині, паропрасувальне обладнання. Також є пристрій, який відсмоктує зайву вологу з тканин.

“Мені цікаво працювати, навіть з невеличкими замовленнями. Часто клієнти чіпляють на гачок творчості, просячи щось незвичне зробити для них. А я за природою своєю, весь час прагну чогось нового, отримувати нові результати. Тому і не скажу, що всі ідеї для одягу придумала сама. Здебільшого – це колективна творчість”, – так пояснила Анна, звідки беруться нові моделі дитячого одягу.
Читайте також: Кондитерка в стилі джазу: як одесит експортує пряники
За словами підприємиці, вона часто ділиться фотографіями своїх виробів з іншими матусями, ті допомагають удосконалювати одяг чи слінги. Підказують, що варто додати.
“У планах – розширювати асортимент, бо є ще багато речей, які не робимо, але варто спробувати”, – говорить з оптимізмом у голосі Анна.
Підприємництво – це свобода і вільний час
“Про робочий день жінки-підприємниці можна окрему книгу написати, – сміється Анна. – Мала досвід роботи на великому підприємстві, з таймінгом і робочим графіком з 8 до 17 години. Свідомо від цього відмовилася”.
“Підприємництво – це свобода і вільний час”.
Бізнес-леді каже, що робочий день починається дуже зрання. Доводиться відряджати дітей до школи. Потім починаються робочі справи.
“З одного боку підприємництво – це свобода і вільний час. А з іншого – має бути жорсткий таймінг, часто доводиться бути одночасно в кількох місцях. Спілкуватися з замовниками, постачальниками тканин і фурнітури, зв’язувати багато ниток у єдиний бізнес-процес. Разом з цим не можна забувати про материнство і вільний час для себе. Вважаю, що жіноче підприємництво суттєво відрізняється від чоловічого”, – переконана Анна.

Анна Петриченко
Також підприємиця дала корисні поради тим, хто поки не наважується відкрити власну справу, але дуже хоче цього.
Читайте також: Як взуття з Краматорська підкорило Європу
“Придивіться до досвіду інших підприємців, – каже Анна. – Зверніть увагу на ті виклики, з яким вже зіштовхувалися бізнесмени до Вас. Щоб вдало розвивати власну справу – доведеться бути класним фахівцем за кількома напрямами: бухгалтером, розбиратися у юридичній сфері, уміти спілкуватися з людьми, або когось найняти. Звісно, коли починаєш тільки – нема ресурсів найняти персонал. Тому треба бути готовим до викликів”.
Економіка і бізнес

З 11 лютого українці можуть користуватися сервісами Revolut, зокрема надсилати й отримувати міжнародні перекази, відкривати європейські рахунки та обмінювати валюту.
Про це повідомили в Revolut.
Благодійний дизайн картки
Revolut створив новий дизайн картки у кольорах українського прапора. Випуск такої картки є благодійним. Клієнти з Європи робитимуть внески від п’яти євро для допомоги українцям, які були вимушені покинути власну домівку через війну. Банк перерахує Агентству ООН у справах біженців до 200 тисяч фунтів стерлінгів.
Читайте також: На Місяць летить синьо-жовтий прапор та мапа України
Як зареєструватися
Британський банк співпрацює з українською «Дією». Під час реєстрації в застосунку користувач перейде в «Дію», де можна буде підтвердити надсилання цифрової копії ID-картки або закордонного паспорта. Для цього необхідно активувати «Дія.Підпис» та пройти фотоперевірку.
Revolut став першим іноземним банком, який інтегрував шеринг документів через «Дію».
Послуги банку для українців
Компанія підтримує українців від початку повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року банк надав можливість користуватися власними сервісами українцям, які вимушено опинилися в ЄС. Наразі понад 700 тисяч українців в Європі використовують Revolut. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну перерахували понад мільярд євро.
Послуги Revolut для громадян України надає литовська компанія Revolut Bank UAB, яку регулює Європейський центральний банк та Банк Литви.
Нагадаємо, що Україна вперше в історії експортуватиме біометан в Європу.
Фото обкладинки: сайт Revolut
Економіка і бізнес

Енергетична митниця 6 лютого оформила періодичну митну декларацію на транспортування трубопроводом першої партії біометану в Європу. Робота над цим проєктом тривала протягом двох років.
Про це повідомили на фейсбук-сторінці митниці.
Що відомо про Біометан
Біометан — це екологічно чисте паливо. Він може замінити природний газ та зменшити викиди CO2. Експорт біометану відкриває нові перспективи для агросектору та інвесторів у сфері біоенергетики. Цей газ виготовляють з органічних відходів, що стимулює розвиток сільського господарства.
Читайте також: Найбільший експортер меблів в Україні будує новий завод у Хмельницькому (ФОТО)
«Україна має величезний потенціал для виробництва біометану та може бути важливим постачальником зеленої енергії на європейському ринку. Ми робимо ще один крок до сталої енергетики та економічного зростання! Це ще один доказ нашої стійкості та готовності до інновацій!» — написали в митниці.
Для реалізації цього проєкту працювали народні депутати України представники Мінфіну, Державної митної служби України, Енергетичної митниці, оператора газотранспортної системи України, оператора газосховищ, експертного середовища, громадянського суспільства та виробників біометану.
Нагадаємо, що Японія відновлюватиме українські ґрунти за допомогою нанотехнологій.
Фото обкладинки ілюстративне: Host Bioenergy
Економіка і бізнес

Випускники інженерного факультету Сумського державного університету Віталій Липовий і Дмитро Казнієнко успішно розвивають власні підприємства: один отримує з усієї України замовлення на обробку металу, інший допомагає бізнесу та домівкам ставати енергонезалежними. Що їх об’єднує? Підхід до вирішення будь-яких завдань — підприємці кажуть, що цього їх навчили ще в університеті.
Чому Віталій замість практики на заводі взявся ремонтувати навантажувач, а Дмитро після випуску вирішив робити бізнес на сонячній енергії — розповідаємо далі.
Реальна робота замість практики на заводі
Віталій Липовий вступав на інженерний факультет із золотою медаллю. Каже, міг обрати на бюджеті будь-яку спеціальність, але зупинився на гідравлічних машинах — про цей напрямок добре відгукувалися знайомі випускники. До того ж, він вважав галузь розвиненою в Україні, тож очікував, що легко працевлаштується.
Інакше склалося в Дмитра Казнієнка, який теж прийшов на інженерний факультет. Вступні іспити він склав не надто добре, та й платити за навчання не міг, тому пішов туди, де залишилися бюджетні місця, і так теж опинився на гідравліці.


Обидвоє згадують, що під час навчання мали чимало практики, хоча перші два роки присвятили загальному інженерному курсу — фізиці, математиці й іншим предметам, — і лише потім почали заглиблюватися у профільні дисципліни.
«Нам показували, що це прикладна галузь, і вона не може бути обмежена лише лабораторними чи лекціями», — розповідає Віталій Липовий.
Хлопець швидко зумів застосувати знання на практиці: після третього курсу, коли одногрупники розійшлися на практику по місцевих заводах, він узявся ремонтувати знайомому вилковий навантажувач, яким підіймають палети.
«Він мені казав: “Бери, займайся. Якщо за літо поставиш на ноги, то і грошей заробиш, і реальний досвід отримаєш”. Треба було поєднати двигун внутрішнього згоряння з гідравлічними деталями. Завдання не дуже складне, але для третього курсу серйозне. Все літо я там провозився, але навантажувач досі працює», — каже Віталій.
Попри літні канікули, він консультувався з викладачами щодо матеріалів і температурних режимів. Цю ініціативність запам’ятали — уже на старших курсах Віталій разом з викладачами розробив агрегат, який на всеукраїнському конкурсі наукових робіт у Харкові посів перше місце.
Дмитро ж упевнений, що головне, чого навчила кафедра, — розв’язувати будь-які задачі: інженерні, математичні, життєві, бізнесові. Він розповідає, що такий підхід до практичного навчання в університеті був системним: «Студент не має досвіду й самостійно не може створити корисний продукт чи послугу. Тому кафедри, факультети створюють умови й шукають замовників, аби людина могла реалізувати проєкт». Цей принцип працював і в аспірантурі, де Дмитро на замовлення підприємств випробовував різні типи насосів.
Вирішили працювати на себе
Віталій теж вчився в аспірантурі, а пізніше ще й працював в університеті. Каже, що за п’ять років наукових досліджень та щоденної практичної роботи за верстатами зрозумів — з таким багажем знань іти на завод буде кроком назад. Тому він вирішив спробувати працювати на себе.
У 2015 році чоловік відкрив ФОП. Родичі повірили в нього й допомогли — дали ділянку землі під майстерню та гроші на верстати. Разом з товаришем Віталій почав займатись механічною обробкою металів — виготовляти шестерні, редуктори та зубчасті передачі, які використовують у промисловому обладнанні й сільськогосподарській техніці:
«Замовляємо сировину — метал, пластик, чавун — і виготовляємо виріб. Спершу пул замовників формувався складно — треба було тримати 20+ клієнтів, аби мати потрібне завантаження».
Однак за півтора року підприємство вийшло на потрібні показники.


Дмитро після аспірантури кілька років працював на підприємстві з продажу промислового обладнання. Згодом зрозумів, що робота на когось не дає розвиватися так, як йому хочеться, тож у 2018 році вирішив зайнятися альтернативною енергетикою — встановлювати сонячні електростанції — й заснував компанію Inteleng.
Обидва зізнаються, що аби створити бізнес, вчилися на своїх помилках.
«Ти маєш продати себе як фахівця, щоб тебе послухали й довірилися, — пояснює Дмитро. — Для мене репутація значно важливіша, ніж можливий профіт на будь-якому проєкті, тому я краще не братимусь, ніж дуритиму людей чи робитиму неякісно. Коли тобі повірили, якісно виконуй свою роботу й чесно заробляй гроші».
Віталій каже, що після старту власної справи довелось розбиратися з усім самостійно — від бухгалтерії й податків до пошуку клієнтів. Хоч класичні методи, як-от реклама в інтернеті, не були надто ефективними, обидва бізнеси швидко знайшли свою нішу завдяки відгукам клієнтів та якісній роботі.
Найвищий рівень — вміти передати навички
За сім років команда Віталія Липового виросла від двох людей до шести. До нього також часто приходять студенти — і заробити, і повчитися. У компанії готові ділитися досвідом, адже, на думку чоловіка, українському ринку справді бракує якісних інженерів.
Компанія починала з локального ринку, але згодом замовлення почали надходити не лише з Сум, а й зі Львова, Харкова, Дніпра та Херсона. Також два роки бізнес тісно співпрацював із «Запоріжсталлю». Віталій каже, що ця співпраця дозволила повірити — їхній рівень уже перевершив середній:
«Відгуки замовника й особливості деталей, які ми виробили, довели, що ми пройшли точку, коли справа може посипатися. Для себе відзначив — я вже фахівець».
Для Віталія найвищий рівень майстерності — це розумітися на процесі від проєктування до монтажу, можливість виконати завдання самостійно, а потім ще й пояснити його команді та організувати роботу:
«Можна все життя робити один молоток і не розвиватися, а можна знаходити золоту середину для різних завдань: сьогодні ці принципи допоможуть зробити молоток, завтра — циркулярку, а післязавтра — систему охолодження ядерного реактора».


Сонячна енергія стане must have
Дмитро Казнієнко з командою Inteleng встановлює сонячні електростанції як для бізнесів, так і для приватних будинків. У 2024 році компанія майже вийшла на рівень прибутку, що був до повномасштабного вторгнення.
«Сонячні панелі — це вже не екзотика. За кілька років вони стануть must have, й електростанції будуватимуть усі — і власники маленьких продуктових магазинів, і мегапідприємства зі стабільним споживанням електроенергії», — говорить підприємець.
Попит на сонячні станції зокрема зростає через відключення електроенергії та її вартість. Така система окупиться за три-п’ять років — що більша потужність проєкту, то швидше він окупається. За словами Дмитра, вартість мережевої електроенергії зростатиме, а сонячна електростанція фіксує ціну кіловата на рівні півтори-дві гривні на найближчі 20 років.
«Мережева сонячна електростанція (без акумуляторів) коштує від 3 тисяч доларів, гібридна (з акумуляторами) — від 6 тисяч доларів. Для великих будинків гібридна станція на 30 кВт може коштувати й до 30 тисяч. Система працює щонайменше 15-20 років, але деяким нашим станціям вже по чотири роки, й ми жодного разу не їздили на обслуговування — вони добре працюють», — розповідає чоловік.
Компанія також встановлює системи безперебійного живлення. На відміну від зарядних станцій, їхні гібридні системи працюють автоматично, тому власники не помічають відключень:
«Сонячні панелі на балконах не ставимо, бо це не має сенсу. Для квартири краще поставити «безперебійник» з якісними акумуляторами — це коштує 2-3 тисячі доларів».
Дмитро не вважає, що його підприємство робить щось особливе, адже сонячні панелі не виготовляють в Україні — компанія їх закуповує та збирає станції. Та клієнти більше орієнтуються на якість роботи й відгуки.
«Коли стабільно та якісно робиш свою роботу, люди починають тебе радити іншим. Завдяки позитивним відгукам клієнтів формується гарна репутація, яка притягує нові замовлення. Для мене успіх — це коли проєкт виконаний якісно, ми заробили, а клієнт отримав бажаний результат», — впевнений підприємець.
Технічна освіта — чудовий старт для бізнесу
Попри такий різний досвід, підприємці кажуть, що саме в університеті змогли сформувати підхід до бізнесу. Тут вони не лише навчилися теорії, а й отримали практичний досвід роботи з реальними замовленнями.
«Університет навчив головного — як підійти до розв’язання будь-якого питання. Коли маєш цей фундамент, то можеш впоратися з різними викликами», — вважає Віталій Липовий.
Багато навичок підприємці змогли опанувати після своїх помилок. Втім, бізнесмени переконані, що треба хотіти розвиватися, — якщо студент наполегливо вчиться, шукає практику й прислухається до викладачів, технічна освіта може стати чудовим стартом для власного бізнесу.
Фото надали герої статті.