Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
00004 00004

Суспільство

“Антистрінги” для чоловіків: як ветерани зробили бізнес на трусах

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У липні 2015 року стався переломний момент для української індустрії спідньої білизни, адже у продаж надійшли перші трухани бренду Regata Club.

Українські чоловіки нарешті зможуть насолоджуватися життям у антистрингах. Можливо, комусь раніше не вистачало зручної білизни, то ж бренд Regata Club допоможе вирішити цю проблему.

Понад чотири роки засновники Олександр Матяш та Євген Алєксєєв борються за те, щоб емансипувати чоловіче начало від незручної білизни. А ідея для бізнесу прийшла з дуже неочікуваного боку…

Ліворуч Олександр Матяш, праворуч Євген Алєксєєв – засновники бренду “Regata club”

Ідею бізнесу підказала натерта ду..а

За словами співвласника бренду Олександра Матяша, він вирішив заснувати виробництво чоловічої білизни, бо комфортне на чоловіків не шиють.

Читайте також: Як почати бізнес в підвалі: історія успіху ветерана

“Почалося з того, що коли я служив у добровольчому батальйоні та їхав на службу в зоні АТО, купив собі все необхідне, крім білизни і шкарпетосів. У перший же день, коли стали на блокпост – було дуже спекотно. Мені білизна натерла дупцю, але зі зворотного боку”, – сміється Олександр. – Попросив свого товариша купити якісної білизни. На жаль, йому це не вдалося. Усе або продавалося за шалені гроші, або її не було взагалі”.

Ліворуч Олександр Матяш у брендових трусах

Тоді Олександр попросив друга Євгена Алєксєєва, щоб той пошив для нього білизну. Товариш так і зробив, передав спіднє бійцям. Там Олександр частину труханів роздав своїм побратимам по службі. Бійцям дуже сподобалася білизна.

“Зрозумів, що трухани мають цінність, і це не просто брендова фігня, а насправді річ, яка може бути корисною. Сказав своєму товаришу давай зробимо бізнес, будемо шити трухани. Оскільки такого продукту не було, а рішення перевірене і спрацювало – то чому б і ні”, – розповів Олександр.

Назву бренду Regata Club придумали спонтанно, креатив відбуався практично на ходу.

Читайте також: Квест кімната як бізнес. Історія з Маріуполя

“Придумав спочатку візуалізацію – якір. А в мене була куртка “regata”, яка носилася чудово. Подумав, що назва “Regata Club” – звучить круто. Увесь креатив відбувався “на коліні”, – каже бізнесмен.

Ідеальні трухани

Щоб створити ідеальну модель білизни для чоловіків, підприємцям довелося запастися терпінням та хардово попрацювати. Коли вони відшили першу партію трусів, доробляли її.

“Я зібрав відгуки від усіх клієнтів, які носили ту білизну. Кожен з них дав якісь свої зауваження. Ми їх врахували. Довелося внести 14 доопрацювань в модель. Після цього білизна стала ідеальною. Нині розробляти нові моделі – немає сенсу. Тепер різними можуть бути тільки кольори”, – каже бізнесмен.

У модель ідеальних трусів вносили 14 правок після того, як відшили першу партію

Бізнес Олександр Матяш будує вдвох з другом Євгеном Алєксєєвим. Саме він розробляв моделі.

“Він за фахом інженер-електромеханік. Виявилося, що така освіта допомагає в тому, щоб створити трухани, які не натиратимуть ду..у”, – сміється Олександр Матяш, маючи за плечима освіту спеціаліста з міжнародних відносин.

Відшивання продукції віддають на аутсорс. Співпрацюють з фірмою знайомого, який має власне швейне виробництво у Василькові (Київська область).

“Я сам вмію шити, хоча і непрофесійно. Коли був ще юнаком, мав складне фінансове становище. Не міг собі дозволити нові джинси. Старі протиралися, я їх зашивав. Так робив і з кросівками. І зараз користуюся швейною машинкою, яку купив 10 років тому. А ще я батько двох діточок, тому часто треба щось підшити, підлатати”, – каже Олександр.

Заощадження на покупку квартири пустив у бізнес

Щоб почати власну справу з пошиву спідньої білизни – знадобилося $7 тисяч. Зараз, за словами підприємця, вже значно більше грошей вкладено. Скільки саме – ще не рахував. Перша партія труханів обійшлася в $4 тисячі. Потім довелося витрати ще три тисячі. Це гроші, які Олександр відкладав на купівлю власного житла.

Олександр Матяш на виставці представляє продукцію свого бренду

Затратна частина велика: на оренду офісу і складського приміщення витрачають 3700 гривень щомісяця, а ще зарплата робітників. Решту грошей вкладають у розвиток.

“Складно знаходити гроші, щоб запускати новий продукт. Буває так, що краще продаються трухани, тоді ці гроші можна направити на виробництво ременів (про це – далі – ред.). І навпаки”, – поділився бізнесмен.

Свою продукцію бізнесмени продають через інтернет-магазин. З офлайн магазинами працюють неохоче. Нещодавно товари бренду Regata Club представили на платформі Rozetka.

“Чоловічі трухани коштують в діапазоні від 250 до 350 гривень. Учасники АТО та пенсіонери мають знижку у 70 гривень на одиницю. Футболки коштують 500-600 гривень, а для АТОшників продаємо їх по 300-450. Усі матеріали, які ми купуємо – якісні, хоча і не українського виробництва”, – каже підприємець.

Власники бренду бачать свого покупця так: це чоловік у віці 28+, який любить комфорт та готовий за нього платити

За словами Олександра, їхні товари купують по всьому світу, не певен тільки за Бразилію. Нині мають представника у Великобританії. Дуже багато купують в Ізраїль та Європі.

Кількість проданого товару від місяця до місяця – різниться. Усе залежить від того, чи робили якісь активності-розпродажі. Всередньому, продають 300-400 труханів, інколи доходить до тисячі.

На компанію Regata Club нині працює 6 людей.

Не труханами єдиними

Після вдалого запуску з продажем трусів, лінійку товарів розширили шкарпетками, футболками, толстовками, кепками, носовими хустинками та ременями. Весь асортимент для чоловіків. Ще роблять одяг під замовлення. Відшивали футболки для піцерії Veterano.

Із цікавих експериментів – підприємці зробили ремінь, на який витратили багато грошей та часу, але вкладення виявилися вартими того.

“Виробництво ременів – була найбільш об’ємна інвестиція, яку я зробив у бізнесі. По собівартості він обійшовся у 2500 гривень. Але це унікальний продукт. За перший тиждень продали 40 штук. На розробку моделі витратили 7 місяців. Для нас це був новий досвід. Вирішили спробувати, бо в Україні не продають якісні ремені. Мені не подобалася якість того, що купував. Було багато помилок, на яких ми вчилися, але зрештою вдалося створити бездоганний ремінь. Зараз на ринку аналогів немає”, – каже Олександр.

Ремень бренду “Regata Club”. Власники дають на нього пожиттєву гарантію та обіцяють робити за власні кошти ремонт, в разі псування елементів.

Кожна деталь створеного ременя має свою цікаву історію. Під нього розробили спеціальну стилізовану дерев’яну коробку. Пряжку ременя зробили із заліза, на двох заклепках. Кожна пряжка має індивідуальний номер. Олександр лишив собі пояс із пряжкою під номер 13. Загалом, ремені представлені у чотирьох варіантах: з крокодилової шкіри, класичний чорний, коричневий із м’якої шкіри та камуфляжний. За словами підприємця, такий виріб підходить під джинси та класичний одяг.

Читайте також: “Голосуйте! Ми прикриємо”: військові закликали українців йти на вибори

“Коли почали власну справу, проблемою №1 стало “розповісти про себе”. Щоб продукт купували, треба, щоб клієнти дізналися про нього. Досвіду ні в мене, ні у мого друга не було. Ми почали вести сторінку бренду на Facebook. Але справи не йшли. На щастя, підтримав відомий блогер, який написав про наш бренд. Після цього запрацювало “циганське радіо”. Клієнти почали купувати, бо знали, що це чесний товар за чесні гроші”, – розповів Олександр.

Клієнт хотів повернути ношені трухани”

“Мій робочий день – інколи сюр, треш і угар. Була якось смішна історія з одним клієнтом. Чоловік купив трухани, поносив їх два тижні і заявив, що вони йому не подобаються. Ми повернули йому гроші. А він дуже довго намагався повернути нам поношені трухани. Ми відмовилися від цього перформансу”, – поділився Олександр.

Підприємець живе неподалік від офісу. Щоранку планує, що за день мають зробити. Олександр перевіряє замовлення в інтернет-магазині, відносить посилки на Нову пошту.

Євген Алєксєєв з фірмовими футболками.

“Не боявся, коли починав бізнес. Якби нічого не вийшло, планував товари продати на базарі по собівартості. Хоча ризики у бізнесі бувають, коли якийсь товар підвисає. Або якщо трухани порвалися – треба за них гроші повертати. Було так, що в ремені неправильно вибили довжину полотна. Довелося переробляти, або повертати гроші”, – каже Олександр.

Тож тим, хто поки не наважився відкрити власну справу – бізнесмен радить робити перші кроки.

“Воно завжди працює однаково. Спершу багато чого робиш, нічого не вдається. Ти розчаровуєшся, але вибору вже нема, бо багато вкладено. Але якщо не зупинятися, з часом результат прийде”, – переконаний власник бренду.

Читайте також: Як взуття з Краматорська підкорило Європу

У планах підприємців – зробити лінійку чоловічої білизни з трикотажу, верхній повсякденний одяг “кежуал-стайл”. Розвиватимуть жіночу і дитячу лінійки одягу.

“Хочу зробити так, щоб інтернет-магазин і торгова марка стали утилітарною. Тобто, щоб клієнти, які потрапили в магазин – могли купити товари для всієї родини”, – планує підприємець.

Євген Алєксєє (ліворуч) тримає брендові трухани, а Олександр Матяш (праворуч) тримає фірмові шкарпетоси

Проте найбільше його мрії обертаються довкола співвітчизників. На думку Олександра, у деяких питаннях наша нація недостатньо зріла. Бо нині багато людей, які хочуть стати частиною Європи, але нічого для цього не роблять.

Читайте також: Як “скрєпи” тріщать в Маріуполі: історія арт-платформи “ТЮ”

“Друге, чого найбільше хочу, щоб нарешті виграли війну, повернули Крим та Донбас. Оскільки в мене мама з Донбасу, батько з Криму. А для себе – просто хочу прожити щасливе життя, у своєму домі, зі своїми дітьми і собакою”, – каже Олександр Матяш.

Суспільство

Воїни Князівської бригади спалили танк ворога на Харківщині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

На Харківщині військові 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого знищили ворожий танк.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці підрозділу.

«Знищений  mоskalskiy танк на Харківщині. Красиво… І такої “краси” тут чимало…», — написали наші захисники.

Читайте також«Кава має бути бойовою». Херсонець запустив у Львові унікальний «кавотяг» та збирає сотні тисяч на ЗСУ

Про бригаду

14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого — з’єднання Сухопутних військ. Підрозділи бригади були залучені до зимових боїв 2015 року за Дебальцеве. 14 жовтня 2019 року бригаді було присвоєно почесне найменування «імені князя Романа Великого». 8 березня 2022 року у бою за визволення від російських окупантів селища Макарів Київської області бійці бригади підбили шість російських танків.

Дивіться відеоЯк 14-та ОМБр перекрила окупантам маршрут просування на Київ

Нагадаємо, воїни 14 ОМБр «з вогником» знищили танк окупантів.

Також ми повідомляли, як Князівська піхота знищила три ворожі БМП.

Фото: фейсбук-сторінка 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого.

Читати далі

Суспільство

На півдні ЗСУ знищили ворожий пункт управління безпілотниками

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Упродовж минулої доби, 29 вересня, ЗСУ вразили ворожий пункт управління безпілотниками в Давидовому Броді на Херсонщині.

Про це повідомило Оперативне командування «Південь».

Зазначається, що за бойовий день ЗСУ завдали 12 ударів по позиціях ворога. Силами протиповітряної оборони в Баштанському районі збито два російські штурмовики Су-25.

Ракетно-артилерійськими підрозділи ЗСУ виконали 276 вогневих завдань, зокрема з ураження командного пункту окупантів у Бериславському районі та шести районів зосередження живої сили, озброєння та техніки противника у Херсоні, Новій Каховці, Дар’ївці та Новій Кардашинці.

Читайте також: «Кава має бути бойовою». Херсонець запустив у Львові унікальний «кавотяг» та збирає сотні тисяч на ЗСУ

Українські захисники двічі атакували колону військової техніки росіян у Новій Каховці.

Унаслідок дій наших воїнів ворог втратив:

  • 43 окупантів;
  • 4 танки;
  • 4 великокаліберні гаубиці «Мста-Б» і «Мста-С»;
  • 2 самохідні гармати «Гіацинт-С»;
  • 2 реактивні системи залпового вогню «Град»;
  • міномет 120-го калібру;
  • 5 одиниць авто-бронетехніки;
  • безпілотний розвідник «Орлан-10».

Збройні сили України також знищили два склади боєприпасів окупантів у Бериславському районі.

Нагадаємо, 28 вересня на Херсонщині ЗСУ знищили ворожий контрольно-спостережний пункт і склад з боєприпасами.

Також ЗСУ точним ударом знищили пункт управління росармії на Херсонщині.

Фото: facebook.com/AFUkraine.

Читати далі

Суспільство

«Кава має бути бойовою». Херсонець запустив у Львові унікальний «кавотяг» та збирає сотні тисяч на ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

До повномасштабного вторгнення херсонець Дмитро Сивак займався туризмом та організовував походи для українців. Саме цей досвід неабияк допоміг його родині в перший день війни: сім’я миттєво спакувала наплічники, завантажила автівку спальниками й консервами та вирушила на захід.

У Львові чоловік приєднався до лав територіальної оборони та почав патрулювати місто. А коли необхідність у цьому зникла, взявся за власну справу. Дмитро створив унікальний велосипед-кавотяг та разом із дружиною готує каву у джезві.

Здавалося б, хто ризикне запускати кавовий бізнес у Львові, де й без того шалена конкуренція? Але у переселенців все вийшло! Сьогодні їхньою кавою смакують і місцеві мешканці, і українці, які також покинули свої домівки через війну. А Дмитро готується до запуску другого «кавотяга» та збирає сотні тисяч гривень на допомогу ЗСУ.

Дмитро Сивак

підприємець, мандрівник, створив велосипед-кавотяг

Туризм, крафтова кава та мрії про Кіпр

Я професійно займаюсь туризмом. Понад 16 років проводив людей у прекрасний світ природи, походів у гори та всього, що з цим пов’язано. Крім того, на Херсонщині я створив скеледром і мотузковий парк. 

Та оскільки я постійно був зайнятим своїми проєктами, дружина починала нудьгувати вдома. Тож я вирішив, що варто підшукати для неї якесь заняття. І буквально за дві ночі створив маленьку пічку, на якій ми вирішили варити каву поблизу скеледрому. Це був маленький атмосферний пристрій на дровах, який дозволяв готувати каву у максимально польових умовах. 

похід

Трохи згодом наша пічка обросла навісом, стільцями для гостей, про неї почали дізнаватися охочі поласувати кавою в новому форматі. Власне, кав’ярня та туризм – це те, чим я займався до повномасштабного вторгнення.

А ще планував наступні подорожі, ми з дружиною хотіли піти в похід до Кіпру. Адже за весь час сімейного життя ми жодного разу не бували у поході вдвох. Однак усі наші плани зламала росія. Ми почали збирати наплічники, але вже із зовсім іншої причини.

Дмитро Сивак

Зібрали наплічники, спальники та поїхали на захід

У ніч на 24 лютого мені зателефонував кум і «нагородив» новиною про початок нового етапу війни. Зізнаюся, до тієї миті я й не думав, що у сучасному світі можлива повномасштабна війна. Мені здавалося, це сюр. Але, на жаль, я помилявся.

Оскільки ми жили під Херсоном на лівому березі Дніпра, то відразу зрозуміли: спочатку нам треба щонайменше дістатися правого берега. Суто з географічної точки зору я підозрював, що нам загрожує глибока окупація. І ані для дружини, ані для дітей та самого себе я цього не хотів.

люди в сховищі

Раніше мої доньки вже бували в походах, тож 24 лютого вони зібралися самостійно й доволі швидко. Власне, як і ми з дружиною. Хіба що радилися, що точно варто брати з собою, а що можна залишити. Зібравши наплічники, ми закинули до автівки палатку та консерви. Також взяли консерви, якими ніхто так і не скористався. Але наявність такої «підстаховки» трохи заспокоювала.

Після цього ми сіли в машину та вирушили геть із Херсона. Моя дружина – львів’янка, тому ми поїхали до її рідного міста. Паралельно я телефонував усім нашим друзям та казав: «У Львові є будинок, де можна зупинитися». Слідом за нами виїхав і мій кум. Я запропонував йому залишитися з нами, адже це було більш безпечно, хай навіть і дещо тіснувато для всіх.

Спочатку варив рамен, а потім – метал

Ми їхали довго. Та попри всі затори та ДТП, що траплялися нам на шляху до Львова, ми все ж дісталися точки призначення. Перші тижні минули в нерозумінні того, що взагалі коїться в країні та що варто робити далі. 

Але складати руки й просто сидіти перед телевізором я не збирався. Щойно у Львові організували територіальну оборону, ми з кумом подалися туди. На той момент уся львівська поліція кудись поділася, тож ми почали патрулювати вулиці.

Дмитро Сивак

Але як би я того не хотів, усвідомлення, що ця війна триватиме не один місяць, прийшло доволі швидко. Минув деякий час, поліція повернулася до міста, ми перестали бути потрібними. І я зайнявся пошуком роботи. Адже справа мого життя – туризм – навряд чи комусь цікава під час повномасштабної війни. Крім того, я не був морально готовим відпочивати в горах замість того, аби працювати. На щастя, у мене справні руки, до того ж, мені завжди кортіло спробувати себе в ролі кухаря.

Я влаштувався до одного із закладів, але готувати рамен та крутити шаурму в мене не вийшло. Тож замість супів я пішов варити метал – на будівництво. Але й це не довговічна історія. Рано чи пізно будь-який проєкт завершується, та й кількість охочих працювати невпинно зростала, а отже, оплата зменшувалася. Саме тієї миті мені захотілося відкрити щось своє, аби не покладати на когось, а залежати тільки від себе самого.

Власний «кавотяг» у столиц кави? Чому б і ні

Оскільки у нас із дружиною вже був восьмирічний досвід роботи з кавою, ми вирішили продовжувати цю справу та займатися тим, що дійсно вміємо. Ідея створити «кавотяг» – невелику пічку-тумбочку з дровами та кавою – народилася ще кілька років тому. Але до переїзду я не знаходив часу та нагоди, аби її реалізувати.

Однак час «кавотяга» настав у Львові. Здається, подібних технологій приготування кави на дровах у місті всього три, та й ті без колес. А наш кавотяг ще й мобільний, тобто ми можемо пересуватися місто та не прив’язуватися до певної локації. А це доволі зручно в наших реаліях.

кавотяг у Львові

Зізнаюсь, місцеві мешканці сприйняли нас не одразу. Можливо, тому що ми прийшли в столицю кави з власною продукцією. Та поступово люди почали дізнаватися про нас та шукати той самий кавотяг на колесах. Допомогли і львівські блогери: вони розповіли підписникам про каву на дровах та піску, тож наша аудиторія поступово почала зростати.

Думаю, спочатку львів’янам було просто цікаво, що це таке. А вже після першої філіжанки кави – смачно. Також до нас почали приходити переселенці: аби поспілкуватися, розпитати про каву та просто поговорити. Особливо мене вразила історія однієї дівчинки-переселенки. Вона прийшла до нас по каву й вже під час розмови усвідомила, що спілкується з іншими людьми ледь не вперше за місяць.

розробник кавотяг

Кава має бути не лише смачною, а й бойовою

Паралельно із «кавотягом» я займаюся волонтерством. Розвантажую вантажівки з гуманітарним вантажем, закуповую плитоноски для військових. А зараз разом із кумом ще й почали організовувати пригон автівок для бойових задач. Ми їх купуємо, ремонтуємо і віддаємо бійцям. Я зрозумів, що завдяки своїй аудиторії в соціальних мережах можу збирати кошти й у такий спосіб допомагати нам захисникам і захисницям.

Загалом нам з кумом вже вдалося акумулювати приблизно пів мільйона гривень на амуніцію для українських армійців. Звісно, невеличка частина цих коштів надходить з «кавотяга». Адже ця кава мусить бути не лише смачною, а й «бойовою» – воювати на нашу перемогу.

собака в автівці

Моє бачення роботи в цій ситуації доволь філософське. Ти можеш хвилюватися, плакати, депресувати, а можеш взяти себе в руки й почати щось робити. Я обираю другий варіант. Адже опинившись сам на сам зі своїми думками, можна просто «з’їсти» себе. Тому я знайшов свій «окоп» і вдало в ньому працюю.

Працюю над другим «кавотягом» та чекаю на перемогу

Якщо говорити про власну адаптацію, то думаю, що цей процес досі триває. Я вже отримав безліч пропозицій від своїх туристів, з якими разом ходив у походи або організовував відпочинок. Вони пропонують знову зібратися взимку, адже вже 16 чи 17 років поспіль я влаштовую щорічний зимовий «двіж» із лижами десь на засніжених схилах Карпат.

Проте я не знаю, чим зможу собі це дозволити цьогоріч. Мені здається, я досі не готовий повертатися до умовного довоєнного життя. Попри всю кількість прохань від друзів та знайомих. Я наче й усвідомлюю, що це соціально корисно, але наразі не можу ухвалити чіткого рішення. Хоча все може змінитися.

кавотяг

Та поки що в моїх найближчих планах запустити другий «кавотяг». Він вже сконструйований і чекає свого часу. Думаю, це станеться зовсім незабаром. Я навіть вже розмірковую над третім, але це вже точно не раніше зими. Побачимо, як будуть розгортатися події.

А ще я обов’язково повернусь додому. Я точно знаю, що перемога над російською навалою відбудеться. Це питання часу і, звісно, ціни цієї перемоги. Але вона точно за нами. Тому залишатися на заході країни після того, як над Херсонщиною знову піднімуть український прапор, я не планую. Навіть свій бізнес я зробив мобільним: аби він також міг поїхати додому.

Читайте також: «Я малюю, щоб люди не опускали руки». Художник з Донеччини влаштовує благодійні виставки на підтримку ЗСУ

Читати далі