Кондитерка в стилі джазу: як одесит експортує пряники

В Одесі підприємство “Одеська артель” випускає крафтове печиво, яке купують по всьому світу. А нещодавно у Лондоні місцеві кондитери влаштовували семінар, де розбирали креативність рецептури “артельських” пряників.

Яскрава риса продукції в тому, що вона відсилає нас до 30-х років ХХ століття. Засновник солодкого бренду, Костянтин Скворцов каже, що його проект – не просто про гроші, він має свою культурну місію – зберегти та відтворити кондитерські традиції південного міста.

“Моя продукція – такий діамант, якого потрібно торкатися руками”

Я працівник розмовного жанру, – так себе характеризує власник кондитерської “Одеська артель”. – Хоча останнім часом хочу грати на саксофоні і слухати джаз.

“Друзі крутили пальцями біля скроні і казали, що це нікому не потрібно”

Зовні відповідаю своїй продукції. Ношу кепки 30-х років, метелики. Маю старі саквояжі і тростинку. Курю трубку і танцюю лінді-хоп.

Читайте також: Як взуття з Краматорська підкорило Європу

Моя продукція – такий діамант, якого потрібно торкатися руками. Не зрозумієте красу ювелірної прикраси, дивлячись на неї по телевізору. Так і з моїм печивом. Щоб зрозуміти – потрібно торкатися. Воно має душу. Коли людина бере продукцію до рук – відчуває це. Не тому, що там солоденьке лежить, а це естетичний комплекс: від упаковки до того, що всередині.

Друзі крутили пальцем біля скроні і казали, що це нікому не потрібно, коли починав свою справу, і розповідав, що буде таке печиво, з сургучевою печаткою і за такі гроші.

Багато рецептів лишилось від прадіда, записані 1893 року. Знайшов їх у сімейній скрині. До революції усі мої предки були непосидючими. Один – купець, інший – риболовними артелями займався.

“Хороше рекламувати не треба”

Під виробництво орендую приміщення. Печиво робимо вручну. На виробництві не використовуємо станки. Всього задіяно 30 людей. Коли є великі замовлення – приходять додаткові працівники. Виробництво дуже гнучке. Кількість виробів можна різко збільшити чи скоротити.

Печиво купують артисти в Києві і Одесі. Роблю для них брендові речі.

Ізраїль, Німеччина і Штати стали головними ринками збуту, бо печиво роблю без хімії і замінників, на натуральних продуктах.

Ви бачили коли не-будь рекламу чорної ікри чи машин Bentley? Отож. Хороше рекламувати не треба.

Чому я взагалі це роблю – бо дуже люблю своє місто. І дуже шкода, що воно втрачає дух, який мало раніше. Втрачаємо те, про що писав Бабель (Ісаак Бабель – одеський письменник). Я почав робити свою продукцію стилізовану під ХІХ століття: старовинні картинки і коробки, сургучеві печатки на продукції, бо людям набридла попса, яка зараз в місті повсюди.

Усе глянцеве, що продається в магазинах від китайсько-турецького до найдорожчого Швейцарського – однотипне. Все зливається в одну масу. Покупець не розрізняє товари.

“Спочатку було п’ять тисяч пасок”

За освітою я військовий, але в буремні 90-і довелося піти з армії. Відкрив магазини одягу з Німеччини. Коли почалася чергова криза – позакривав. Треба було чимось займатися. Готувати – це хобі. Почав з пасок.

У 2012 році вдома напік п’ять тисяч пасок. Вони швидко продалися. Зрозумів, що є сенс це продовжити.

Читайте також: Школяр з Дніпра створює девайси для допомоги фронту та пораненим

Я не випускаю те, що є у когось. Нехай краще мене копіюють.

“Коли починав власну справу боявся, що вчергове доведеться зіткнутися з дурнями”

Фінансову сторону виробництва не обговорюю. Це мої гроші.

Головний ризик – купівельна спроможність людей. До війни справи йшли чудово. Продукція на втрачених територіях була затребуваною. Неочікувані події 2014-го року дуже вдарили по бізнесу.

Залежимо від урожаю меду: багато його на ринку чи не дуже, яка його ціна. Для випічки використовуємо натуральний. Зараз багато хитрих комерсантів, які скуповують мед оптом і відправляють його на Захід.

Постачальники підсовують неякісну сировину. Буває, що муку таку привозять, яку доводиться викидати.

Із позитивних сторін бізнесу – кураж. Якщо не буде куражу і задоволення – ніколи і нічого не вийде.

Коли починав власну справу боявся, що вчергове доведеться зіткнуся з дурнями. Пощастило. Їх було мало.

На 70% успішність бізнесу залежить від людського вміння думати, сприймати і розуміти, а не бути жадібним. Той, хто це розуміє – мій друг.

На старті бізнесу бажаючих допомогти було багато. Порадами допомогло “сарафанне радіо”. Обговорював ідеї з різними людьми.

Бізнес-афоризми одеського підприємця

Небажання трудитися – рубає багато проектів. Деякі вважають,що у них класна продукція і коштує мільйони. Мій принцип – кожен робить свою і справу, і їсть свій шматочок хліба.

Я проста людина, яка робить все для задоволення.

Щоб отримати мільйони, потрібно потрудитися: походити, поговорити, запропонувати і продати.

“Наважитися – це вже початок власної справи”.

Талановитим ніхто не хоче допомагати, всі хочуть на них заробити гроші. Тому хочу створити центр допомоги творчим людям. Дехто має ідеї, але не знає, як це почати і не має грошей.

Наважитися – це вже початок власної справи. Для того, щоб народитися – треба померти. Щоб нове почати – треба відкинути все старе.

Що для щастя потрібно людині: хороший будинок, кохана дружина і тазик чорної ікри.

Достойні речі мають бути в житті кожної людини: у когось на Новий рік, у когось – щодня, у інших- щонеділі. Люди мають їсти смачненьке.

Якщо кожен робитиме те, що має і вміє – кругом буде порядок. Такі основи життя.

Читайте також: Купити Nissan Leaf і запустити службу таксі. Історія успіху з Лозової

Бізнес в Ізраїлі чи Європі вести просто, бо там є розуміння, чого робити не можна. А у нас не можна, але є “але”. Одному можна – іншому не можна.

Мою продукцію закордоном розуміють або дуже культурні люди, або вихідці з нашої країни. Кілька років тому моє печиво потрапило на лондонську товарно-сировинну біржу. Зробили цілий семінар, на якому розбирали креативність випічки.

Я – розгільдяй, якщо сказати культурно. Мрію про те, щоб заробити стільки грошей, аби потім нічого не робити.

Кожного разу, коли іду по вулиці – до мене підходять фотографуватися. Кожен свій образ продумую. Деталі мають велике значення.

***

Крім кондитерки, Костянтин має текстильне виробництво. Модні магазини теж пов’язані із “старим духом Одеси”. Планує заснувати власний бренд. Продаватимуть кепки, мода на які пішла з Сицилії, а в 30-х роках ХХ століття дісталася і України. Хоче відшивати ці аксесуари зі своїм лейблом, який запатентує. До кепки в комплекті ітиме стилізований шарф, метелик і пальто. Весь бізнес має один корінь – джаз і стиль 30-х років.