

Суспільство
«У мене не вірили навіть батьки». Студент з Одеси створює свічки із викинутих пляшок та просуває бізнес у тік-тоці. Як це працює
Як заробити на тому, що інші викидають у смітник, а водночас – допомогти довкіллю? Відповідь знає студент з Одеси Іван Каратєєв. Хлопець перетворює знайдені скляні пляшки на стильні соєві свічки, від яких шаленіють підписники в інстаграмі та тік-тоці.
За час існування бренду Kracandles Івану вдалося відправити на повторне використання сотні пляшок. Утім на цьому хлопець не зупиняється та мріє про масштабування власного виробництва. Свою історію студент розповів команді ШоТам.

Іван Каратєєв
Власник екокрамнички Kracandles – виготовляє соєві свічки з переробленого скла
На мрію довелося заробляти
Ми з батьками давно прийшли до думки, що потрібно піклуватися про Землю: сортуємо пластик, збираємо кришки від пляшок. Коли я їздив до рідних, які мешкають біля Дністровського лиману, то бачив неймовірну кількість сміття, що валяється біля водойми. Ще тоді промайнула думка, що у майбутньому хочеться якось привертати увагу до екологічних проблем.
Я з Одеси, нині навчаюся на інженера програмного забезпечення. На жаль, вже після вступу я зрозумів, що ця спеціальність – не моя. Просто не лежить до неї душа. А от власний бренд якогось товару, що включатиме upcycling, – ось це воно. «То чому ж не піти за мрією?» – подумав я. І – ні, не відкрив свою крамничку. Усе було не так казково.
Торік, коли я лише задумався про започаткування власної справи з екологічним підтекстом, мені було 18, і коштів не було. Я не хотів просити у батьків, бо розумів, що це ризик. Не знав, чи людям «зайде» те, що я вигадав. Тому, як і більшість моїх однолітків, вирішив трохи заробити.
Мої знайомі на той момент працювали в одній із логістичних компаній і покликали до себе. «Чому б ні?» – подумав я і влаштувався. Це було психологічно складно. Відносини з керівником у мене не склалися майже одразу. До мене ставилися як до «робочої сили». Це назавжди відбило в мені бажання працювати «на когось».
Я вкотре переконався, що справді почуватимуся комфортніше, якщо працюватиму «на себе». Але я отримав і чималий досвід, що згодився мені вже під час пакування свічок. Оскільки я працюю з крихким товаром і зовсім не використовую пластик, то вміння правильно пакувати відіграє величезну роль. А цьому мене навчили.
Шукаю пляшки скрізь, де це дозволено
Певний час паралельно з роботою в логістичній компанії я почав пробувати створювати щось своє. Мені дуже подобалися свічки. Я досить швидко навчився їх робити та почав думати, яку користь для суспільства міг би принести своїм бізнесом.
Свічки – це речі, які купують багато людей: у практичних і естетичних цілях. На думку спало поєднати цей напрям із допомогою екології. Так я прийшов до ідеї створювати основу для свічок із переробленого скла. Бренд Kracandles народився 7 жовтня 2022 року. Коли бізнес вийшов на невелику стабільність, я звільнився з роботи.

Скло є матеріалом, що дуже довго розкладається у природі. Це, звісно ж, призводить до серйозних екологічних проблем. Повторне перероблення дозволяє зменшити потребу у виробництві нового скла. Коли ми використовуємо вторсировину, це допомагає зберігати природні ресурси, зокрема пісок, камінь і соду. А ще виробництво скла спричиняє значні викиди парникових газів, а upcycling дозволяє кількість цих викидів зменшити.
Ідея була така: збирати пляшки на природі – там, де вони роками припадають брудом, через що їх не беруть у пунктах приймання скла. Бо в місті є люди, які збирають пляшки, а потім здають. Я не збирався «конкурувати» з безпритульними людьми. Але оскільки на тлі війни діє заборона відвідувати лісосмуги, часом доводиться збирати й на вулицях Одеси. Крім того, шукаю пляшки скрізь, де це дозволено, – як-от біля річок. Погодьтеся, не дуже приємно наступити на скло десь на узбережжі. Тож я роблю так, аби виключити таку можливість для місцевих мешканців.
Всередині пляшки – свій всесвіт
Я почав зі стартового капіталу у 10 тисяч гривень. На той момент для мене це було багато, і така витрата була ризиковою. Придбав основне: віск, гноти і трішки ароматів. Починав справу вже в період повномасштабного вторгнення, і було важко знайти необхідні матеріали. Тому замовляв з-за кордону. Вже зараз купую в Україні, підтримуючи вітчизняний бізнес.
В інтернеті знайшов купу методів, як різати скляні пляшки. Основним завданням було обрати свій підхід, а вже потім відпрацьовувати його на практиці. А практики цієї було дуже (дуже!) багато.
Часто знаходжу дуже брудні пляшки. З першого погляду важко визначити, чи вони цілі та не подряпані. Часто це зʼясовується вже в процесі чистки. Звісно, такі пляшки не підійдуть для свічок. Навряд чи комусь сподобається свічка з купою подряпин.

А ще всередині пляшок часто існує окремий всесвіт. Там жили якісь комахи, які з часом померли та «варились» під сонцем у скляній тарі. І цей «суповий набір» теж потрібно добре вимити. Це займає чимало часу.
Знайшовши пляшку, я приношу її додому, де вона чекає свого часу. Коли зʼявляється натхнення – берусь її перероблювати. Спершу замочую у воді, щоб зняти етикетки. Потім беру роликовий склоріз, за допомогою якого роблю надріз на пляшці по колу, кручу і рівно розрізаю. Вже потім той надріз розколюю, тримаючи пляшку над свічкою.

Відтак відрізану частину пляшки треба відшліфувати. Для цього я використовую звичайний наждачний папір. Я шліфую верхню частину, потім – торці та серединку. Після цього склянку необхідно гарно промити та висушити. А далі вже змішую віск з ароматною олією та заливаю.
Батьки ніби й підтримують, але дратуються
Я живу з батьками у приватному будинку, а тому створюю свічки у нашому підвалі. На самому початку тато з мамою ніби й підтримували мене, але не ставилися до цього серйозно. Та коли мої відео почали «залітати» в тік-тоці, кількість замовлень почала зростати. Настільки, що мені бракувало пляшок. Тож я взявся за ще більш активний пошук. Зрештою якоїсь миті двір нашого будинку наповнився десятками пляшок. Батькам це не дуже сподобалося.
@kracandles людиии я не п‘ю, а лише збираю, чесно ахахаха! #свічки #подарунок ♬ akhmedov_gv – Gasam Akhmedov
Памʼятаю, їздив до родичів на Південний Буг і побачив там пляж. Звісно, захотів пошукати залишені пляшки. Та рідні сказали, що це марна справа, адже й так доглядають за цим місцем. Дарма вони так. Я почистив пляж і назбирав там два величезні пакети пляшок, які сам навіть не міг підняти. Я шукав там, куди ніхто б не додумався заглянути.

А ще я їздив до бабусі у майже закинуте селище під Одесою. Це взагалі була дуже продуктивна поїздка. У згорілому сараї мені пощастило знайти шість радянських пляшок. І зовні вони дуже відрізнялися від сучасних. Зокрема на одній був вибитий колосок, який дуже сподобався шанувальникам мого бренду.
Люди думають, що я здаю знайдені пляшки
Сьогодні це вже перетворилося на якусь звичку. Коли я йду вулицею і бачу смітник, то, сам того не усвідомлюючи, кидаю в нього погляд. Якщо помічаю пляшку – повертаюся і забираю. Для такого випадку у моєму шопері завжди лежить пакетик, куди можна покласти пляшку.
Звісно, суспільство мої дії не сприймає. Коли я лише вчився різати скло, мені потрібно було багато пляшок для практики. Одного разу ми сиділи з друзями, вони щось випивали, і я сказав: «Пляшки не викидайте – я їх усі заберу». Для них це звучало дико. Вони посміялися з мене та відпустили декілька невдалих жартів.
Читайте також: Інжир на підвіконні та плантації на дачі. Як проєкт «Сади Перемоги» мобілізує городні війська України
Навіть зараз, коли забираю пляшку зі смітника, незнайомі люди в цей момент на мене дивляться. Певно, думають, що я піду і здам її десь за гривню. Часом це викликає дискомфорт. Але мене заспокоює думка, що ця пляшка не забруднюватиме довкілля, а натомість перетвориться у щось красиве.
Створюю власний папір…із паперу
Тема екології проходить наскрізно через увесь мій бренд. Окрім, власне, свічок зі скла, я також переробляю папір. На ньому друкую інструкцію з використання свічки та назву аромату. Свічка, особливо з дерев’яним гнітом, потребує дбайливого ставлення. Скажімо, гніт необхідно обламувати перед кожним запалюванням. А ще завжди слід дочекатись, поки свічка розтопиться до країв. Якщо цього не зробити, то наступного разу вона розтопиться лише до попередньої межі. Власне, це я і виклав у рекомендаціях.
Одна з причин, чому я почав робити листівки саме на такому папері, – брак коштів на замовлення поліграфії на етапі заснування бренду. Я почав думати, як розв’язати цю проблему. Десь чув про те, що папір можна переробляти вдома, і подумав, що міг би й сам спробувати. Розповів батькам, та вони були скептичними: «У тебе, може, і вийде зробити той папір, але надрукувати на ньому – ні. У принтер він не залізе». Але у мене все вийшло!
@kracandles інsт з найкращими свічками: kracandles #свічки #переробка #handmadepaper #recycledpaper #recycling ♬ original sound – Lina ✰
Нині я вже можу заплатити за звичайні листівки. Та мене так захопила ця тема, що не планую від неї відмовлятися. До того ж у мене є сестра, яка навчається у школі. Тому вдома постійно є якийсь папір, як-от списані зошити, блокноти. А ще разом із воском та ароматами до мене приїжджають накладні. Увесь цей папір я збираю і переробляю на новий.
У підсумку виходить майже повністю безвідходне виробництво. До речі, мій папір навіть хотіли придбати інші люди, можливо, які мають власні бренди. Однак я поки до цього не готовий.
Як щодо запаху хліба?
Нині з переробленого скла я виготовляю свічки та вази. Для свічок маю не менш як 20 різних ароматів, які постійно змінюються. Серед моїх особистих фаворитів – «Полунично-персикове шампанське», «Свіжоспечений хліб» (реально пахне дріжджами) та «Зелений чай». Популярними також є «Дубовий мох і бурштин» (природний аромат з нотками чоловічого парфуму) та «Морський бриз».

У середньому вази коштують 250-350 гривень, а свічки – від 320 до 420 грн, залежно від розміру та пляшки. Термін горіння маленької свічки – приблизно 27 годин, більшої – 35 годин. Є ще високі свічки, що здатні горіти і понад 40 годин. Замовити все це можна в інстаграмі.
Після війни найперше – у ліс по пляшки
У моїх планах – масштабуватися. Нині я виготовляю приблизно 70 свічок на місяць, а хочеться – бодай 150. Для цього я вже купив нове обладнання, яке допоможе дещо модернізувати процеси. А ще, звісно, мрію про власну майстерню, де я зможу робити все в одному місці, а мої пляшки нікому не заважатимуть.
Свічки – це те, що люди купуватимуть завжди. Я й сам люблю часом запалити свічку, щоб відпочити, порелаксувати. Хоча це важко зробити, адже постійно повертаю фокус уваги на сам товар, дивлюся, чи правильно вона горить та скільки часу. Але я над собою працюю.
Дуже чекаю перемоги та закінчення воєнного стану. Хочеться вільно подорожувати країною і шукати рідкісні пляшки, щоб дарувати їм нове життя. Впевнений, це станеться вже зовсім скоро.
Фото надані героєм
Суспільство

Під час дорожніх робіт поблизу Львівської площі в Києві комунальники натрапили на фрагмент трамвайної рейки, яка пролягала тут понад сто років тому.
Про це повідомив активіст Дмитро Перов.
За словами Дмитра, перші згадки про трамвайний рух на сучасній вулиці Січових Стрільців, яка наприкінці 19 століття мала назву Львівська, датуються 1894 роком.
На початку 20 століття цією ділянкою проходили трамвайні маршрути №4 і №20 (до Лук’янівки) та №9, що з’єднував центр із залізничним вокзалом через вулицю Бульварно-Кудрявську.
Читайте також: Студенти з Києва передали «Довженко-Центру» дві німі стрічки, що вважали втраченими (ФОТО)

У цьому ж районі зберігся ще один елемент трамвайної інфраструктури — диспетчерський пункт, зведений у 1982 році за проєктом архітектора Яноша Віга. У 2021 році споруду планували демонтувати, однак завдяки ініціативі підприємця Алєкса Купера її вдалося зберегти.


Нагадаємо, що у Києві вперше за сто років виготовили автентичну цеглу для відбудови історичних будівель.
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Перова
Суспільство

На Центральному залізничному вокзалі Києва відкрили скульптуру «Воля» українського художника Олексія Сая. Артоб’єкт виготовили із залишків вітального знака села Любимівка Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією у 2022 році.
Про це повідомили в «Укрзалізниці».
Символізм артоб’єкта
Скульптуру створили у межах співпраці УЗ та PinchukArtCentre. Раніше її демонстрували виключно на міжнародних заходах, зокрема під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Тепер робота доступна для широкої публіки у столиці — на другому поверсі вокзалу біля ескалатора.
«Ця скульптура утворює слово “Воля”, яке несе в собі значення як “свобода”, так і “волевиявлення”. Це подвійне значення захоплює українську душу. Воно відображає те, що свобода не є пасивним станом. Це стан, який може бути досягнутий і підтриманий лише завдяки вольовим зусиллям. Ці два поняття онтологічно переплетені. Свобода вимагає волі до боротьби, терпіння і захисту. Саме через наполегливе волевиявлення свобода стає живою реальністю», — написали в УЗ.
Читайте також: «Внесок у мирне майбутнє»: німецький дизайнер закликав донатити українським медикам
Артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф додав, що скульптура «є монументом для всіх українців, який наголошує на нерозривному зв’язку між свободою і волею».
Також скульптура відсилає до роботи «LOVE» американського художника Роберта Індіани, створеної у 1960-х роках.


Нагадаємо, що пасажири УЗ зібрали понад 6,5 млн гривень на кейсеваки, коли купували чай у потягах.
Фото: фейсбук-сторінка УЗ
Суспільство

21-річному військовому Роману, який отримав важке осколкове поранення голови, хірурги з України, Канади та США провели унікальну реконструктивну операцію — йому встановили титановий імплант замість зруйнованих кісток чола. Операцію виконала міжнародна місія «Face the Future Ukraine», яка вже вп’яте приїжджає в Україну допомагати пораненим.
Про це повідомили в БФ «Пацієнти України».
Роман пішов на війну у 18 років і своє 19-річчя зустрів у Бахмуті. Під час боїв на Курщині поруч із його позицією розірвались чотири авіабомби. Хлопець опинився під завалами, отримав понад 20 поранень, зокрема й уламкове в голову, що зруйнувало кістки чола. Три місяці Роман не міг рухатися, проходив кілька складних операцій, а частина його мозку лишалась незахищеною.
«Ми провели операцію та встановили на місце знищених лобних кісток індивідуальний імплант з титану, який захистив мозок хлопця від ушкоджень та вирівняв чоло. Окрім імпланту ми пересадили сполучну тканину, аби титан не пошкоджував шкіру. Втручання тривало чотири години та дозволила захистити мозок від інфекцій, які знаходяться в носі і пазусі», — розповідає хірургиня з США українського походження Наталія Біскуп, яка вже втретє оперує поранених в Україні.

Читайте також: 13-річного хлопця із Сум відзначили за порятунок людей після ракетної атаки (ФОТО)
Роман став наймолодшим пацієнтом у цій місії. Загалом цього разу прооперували 25 поранених: проводили реконструкції носа, щелеп, орбіт очей, встановлювали індивідуальні імпланти. Усього — 83 операції.
За словами координаторки Наталії Комашко, за п’ять місій лікарі допомогли 160 пацієнтам. Деякі з них проходять багатоетапне лікування. Наступну місію запланували на осінь. Записатися можна за посиланням.


Нагадаємо, що канадці передали бійцям ГУР перший в Україні гелікоптер Sikorsky S-76A (ВІДЕО).
Фото обкладинки: БФ «Пацієнти України»