Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Екопуфи, що рятують довкілля від вуглецю. Як львівські активісти перетворили сміття на корисний бізнес? Кейс ГО «Зелена коробка»

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Інколи глухий кут може стати несподіваним стартом для запуску виробництва. Так сталося і з ГО «Зелена Коробка», що поширює культуру сортування відходів і надає для цього зручні інструменти. Коли команда стикнулася з тим, що пінопласту накопичилося багато, а переробити його ніде, то почала виготовляти з нього крісла-мішки. Так ГО запустила власне соціальне підприємство та розширила свою діяльність

Про популяризацію сортування через пуфи, зміну вектора діяльності після повномасштабного вторгнення, соціальний бізнес та перероблені електронні цигарки для майбутньої перемоги – розповідають співзасновники «Зеленої Коробки» Святослав Стець та Ілько Петрик.

Святослав Стець

співзасновник громадської організації «Зелена Коробка»

Щоб почати сортувати, треба зрозуміти, який у цьому сенс

Ми заснували громадську організацію «Зелена Коробка» у 2016 році, і тригером для цього стала трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі неподалік від Львова. На його території спалахнула велика пожежа, загинули люди. Ми з групою однодумців тоді вирішили, що потрібно щось робити в напрямкунапрямі екології та зайнятися просвітництвом: навчати людей, як поводитися з відходами та дбати про довкілля. 

Через кілька років ми заснували першу у Львові станцію глибинного сортування, де працювали з понад 20 фракціями вторинної сировини. Туди містяни приносили відсортовані відходи, а наші консультанти показували й розказували, як вони переробляються. Для того щоб людина зацікавилася цим питанням, вона має розуміти, який у цьому взагалі сенс. Тоді вона може оцінити свій вплив на екологію та почати сортувати через власне бажання.

сортувальна станція
Сортувальня від ГО «Зелена Коробка».

Зберігали всю вторсировину, яку нам приносили

Ми агітуємо людей приїжджати на сортувальню, дивитися, як працюють з відходами, та вчитися сортувати. Проте якщо немає можливості або бажання приїжджати, ми самі можемо забрати вторсировину від людей, підприємств і організацій. Це окремий сервіс, який надає наша громадська організація.

Ми працюємо майже з усіма видами відходів, крім медичних, органіки і тканин. Для всієї іншої вторсировини, що до нас потрапляє, намагаємося знайти способи переробки: цим займаємося або ми самі, або спрямовуємо на інші підприємства чи ініціативи. Ми зберігали все, що нам приносили, навіть якщо на той момент не знали, хто готовий це переробити, і паралельно шукали, хто може із цим справитися.

запуск сортувальної станції у Львові
Сортувальня від ГО «Зелена Коробка» у день відкриття.

Людина зменшує об’єм пінопласту, просто сидячи в кріслі

В якийсь момент ми зайшли в глухий кут – у нас не було переробників пінопласту для пакування побутової техніки. Нам його приносили в досить великій кількості, ми його накопичували до певної межі, а потім зрозуміли, що треба з ним щось придумати. Були різні варіанти, і в результаті вирішили, що якщо позбутися пінопласту й переробити його в щось інше не виходить, то можна його надовго залишити в корисній речі. І так ми почали шити крісла-мішки й наповнювати їх цим матеріалом.

Для виробництва ми використовуємо очищений пінопласт, і він виглядає так само, як і новий. Спочатку ми самі очищували його, але згодом зрозуміли, що, вдаючись до своїх способів, ми не можемо досягти потрібної нам кількості. Тому ми звернулися до наших партнерів, які мають промислове обладнання, за їхньої допомоги ми підготовлюємо пінопласт і забираємо на наше використання.

Екопуф від ГО Зелена коробка
На фото – пуф від ГО «Зелена Коробка».

В одне крісло-мішок входить приблизно чверть 1 м³ дробленого пінопласту, тобто чотири пуфи – 1 м³. Це досить непоганий показник. Кожен наш виріб рятує планету від викиду 24 кг вуглецю, оскільки не використовуються первинні полімери. Гранульований наповнювач має властивість стискатися, тому ми рекомендуємо його оновлювати кожні 12 місяців. Це теж одна з фішок, яка лягає в нашу концепцію: людина стає своєрідним живим пресом для пінопласту та зменшує його в об’ємі, просто сидячи в кріслі. 

Ілько Петрик

співзасновник громадської організації «Зелена Коробка»

Завдяки Акселератору обмінялися досвідом з колегами з усієї України

Два роки тому ми побачили у фейсбуці оголошення про набір на Акселератор для соціальних підприємців від Платформи соціальних змін. Вирішили податися на програму з нашим проєктом виготовлення м’яких меблів з перероблених матеріалів. Навчання розкривало теми фінансів, фандрейзингу, маркетингу, управління організацією та представлення проєкту перед потенційними інвесторами. 

Акселератор став дуже корисним досвідом насамперед тому, що ми спілкувалися з людьми, які мають подібний досвід – соціальні підприємці з усієї України представляли різні проєкти: від ініціатив для ветеранів війни до книгарень-кав’ярень. Для нашої організації особливо корисними були блоки, присвячені фінансам і маркетингу – ці знання нам дуже допомогли в розвитку проєкту з кріслами-мішками.

засновник ГО Зелена коробка Ілько Петрик
Ілько Петрик під час відкриття сортувальної станції.

Важливо поєднати соціальну місію з підприємницькими інструментами

Уявлення про соціальне підприємництво змінюється завжди, і після навчання на Акселераторі багато речей стали більш ясними. Взагалі, основна складність соціального бізнесу – це поєднати соціальну місію з підприємницькими інструментами. Тобто зберегти баланс між зароблянням коштів, що є базовою необхідністю для будь-якого підприємства, і водночас розв’язувати соціальну проблему. 

Читайте також: Роки – не вирок. Як у Львові люди старшого віку запустили виробництво подушок і адаптуються до життя в сучасному світі

Комплексне навчання на Платформі соціальних змін допомогло в цьому. Ми опрацювали нашу ідею від початку й до кінця, і коли ми презентували проєкт на пітчингу, це був уже сформований продукт. У ньому були продумані всі деталі, що дуже допомогло в наступні місяці роботи. І в цьому полягала найбільша користь, яку дав нам Акселератор – ми глибоко опрацювали всі аспекти проєкту, а далі нашим завданням залишалося правильно втілити це все в життя.

Святослав Стець

співзасновник громадської організації «Зелена Коробка»

Весь прибуток спрямовуємо на нові проєкти

Перевага нашого соціального підприємства в тому, що ми маємо власне швейне обладнання. Не ставимо за мету виготовити певну кількість крісел у промислових масштабах, натомість можемо дозволити собі пошити будь-яку форму й розмір виробу під будь-яку потребу. Інколи до нас звертаються зі специфічними замовленнями або коли потрібно перешити чи перенаповнити старі крісла-мішки. 

Окрім того, що наше виробництво дає можливість застосувати з користю пінопласт, завдяки йому ми розвиваємо й наші інші проєкти. 100% прибутку від продажу крісел-мішків йде на розвиток нових ініціатив. Зокрема, нині ми працюємо над відкриттям нової сортувальні у співпраці із Львівською міською радою, а до повномасштабного вторгнення допомагали запускати екоініціативи в різних містах України, і всі наші ресурси спрямовувалися на розвиток цих проєктів.

переробка вторсировини
Фото з заводу Polygreen, де відбувається переробка поліетилену, зібраного на сортувальній станції.

Електронні цигарки, які допомагають фронту

З початком повномасштабної війни ми переорієнтували свою діяльність на волонтерство, чим займаємося й донині. Ми шили дрібні речі, які були потрібні на той момент: наприклад, органайзери, в яких розміщуються препарати, для швидких на стіни автівки, м’які медичні ноші. Наша сортувальня перетворилася на логістичний хаб: з перших днів повномасштабного вторгнення ми приймали гуманітарну допомогу та дрібну амуніцію з-за кордону від наших друзів і партнерів, перепаковували й відправляли далі на Схід і Південь. Окремо займалися закупівлею дронів, автомобілів на фронт тощо.

використані електронні сигарети

Також ми допомагаємо ЗСУ в рамках нашої основної діяльності. Ми оголосили про збір використаних одноразових електронних цигарок, які потім передали інженерам. Із цієї сировини вони зробили павербанки, а також застосували у виготовленні зброї. За пів року ми зібрали понад 3000 електронних цигарок, які вже допомагають нашим військовим на фронті.

Завдяки запитам містян відновили свою діяльність

Однозначно екологічні проблеми стали менш актуальними або в принципі неактуальними в Україні, тому ми не планували запускати сортувальну станцію. Однак у 2023 році несподівано почала зростати кількість запитів на нашу діяльність, нас постійно запитували, чи будемо ми відновлювати роботу. Спочатку у нас зовсім не було на це ресурсу, бо вся команда займалася допомогою фронту. Однак потім все-таки вирішили, що можемо розділити зусилля та відновитися.

Читайте також: Соціальним може стати будь-який бізнес, достатньо бажання. Досвід платформи Pear Shop, що згуртувала українських художників

Наша громадська організація довго йшла до того, щоб люди стали активнішими та проявляли ініціативу в питаннях сортування, тож не відповісти на цей попит і відступити ми не могли. Саме запити містян сприяли тому, що ми поступово почали повертатися до нашої безпосередньої діяльності – поширювати культуру піклування про довкілля. 

дівчина на сортувальній станції
Відвідувачка сортувальної станції.

Питання з відходами потрібно вирішувати комплексно

Щоб навчити суспільство сортувати відходи, недостатньо просто поставити на вулицях контейнери з позначками «Папір», «Пластик», «Скло» – треба повністю налагодити весь процес від початку до кінця. Колись у Львові встановили смітники для різних видів відходів, проте люди побачили, що сміття все одно забирає одна машина. Так втрачається довіра та зникає бажання сортувати.

Ще коли ми тільки розпочинали свою діяльність, то задумувалися над тим, як комплексно можемо вирішити питання з відходами. Тож ми займаємося просвітництвом, самі сортуємо й переробляємо відходи, а також виготовляємо вироби зі вторинної сировини. Наш задум був ще і в тому, щоб зосередити наш вплив на всіх людях у суспільстві. Ми проводили майстер-класи в дитячих садочках і школах, організовували лекції у вишах і компаніях. 

Ідея була в тому, щоб дитина прийшла додому й розповіла, що в її школі почали сортувати, а батьки мали б відповісти: «О, ми в компанії теж». І це стало б нормою для всіх. Якщо відходи розподіляють у навчальному закладі та в офісі, то цілком логічно, що вдома теж потрібно так робити. Нам не принципово, з ким люди сортують – це не обов’язково має бути наш спосіб або наша сортувальна станція. Якщо хтось сам дбає про переробку тих чи інших відходів – це теж супер. Просто ми зрозуміли, що багатьом людям важливе комплексне рішення, тому ми й почали впроваджувати нашу систему.

активіст го зелена коробка

Крісла-мішки – це теж спосіб розповісти про сортування

І в громадській організації, і в соціальному підприємстві для нас основною цінністю є екологічність, оскільки від того, як людина поводиться в навколишньому середовищі, багато чого залежить. Ставлення до екології визначає і ставлення до інших речей. Якщо людина може залишити сміття після пікніка в лісі, то так само вона поведеться і в іншій ситуації. Тому, вибудовуючи культуру поведінки з відходами, ми можемо вплинути на суспільство загалом.

Ми поширюємо нашу діяльність на різні сфери, що виходять за межі власне сортування відходів. Наприклад, виробництво крісел-мішків – вони зацікавлюють нову аудиторію. Людина може просто хотіти купити собі пуф додому, не приділяючи увагу тому, який саме наповнювач у ньому має бути. Але натрапляючи на нашу продукцію, вона починає дізнаватися про походження крісел і, можливо, теж зацікавиться сортуванням. А отже, ми досягаємо своєї мети.

пуфи зелена коробка
На фото – пуфи-подушки від ГО «Зелена Коробка».

Публікацію підготовлено у рамках спецпроєкту «Інновації та милосердя: історії успішних соціальних підприємств України». Спецпроєкт реалізовано за підтримки Платформи соціальних змін та Фонду Renovabis (Німеччина). Платформа соціальних змін – це інноваційна інфраструктура, спрямована на підтримання новаторів для громади та розвитку екосистеми соціального підприємництва, більше про діяльність – на сайті організації.

Суспільство

У києвських будинках встановлять пандуси й електропідйомники: де саме

Опубліковано

У 2024 році в Києві планується встановлення пандусів і електропідйомників у житлових будинках для покращення доступності.

Про це повідомляє КМДА.

Згідно з інформацією від Київської міської державної адміністрації (КМДА), цей перелік включає 390 адрес у різних районах міста.

Читати також: Veteran Hub випустив подкаст про працевлаштування ветеранок та ветеранів

Зокрема, у Печерському районі до списку додано 42 будинки, а у Голосіївському районі – 45 будинків. План на 2024 рік уже затвердили, а повний перелік доступний на порталі Києва в рубриці «Безбар’єрність» за посиланням

Якщо ваш будинок не включений до списку, але існує потреба в установці пандуса або електропідйомника, рекомендується звернутися до районної адміністрації або до контактного центру міста за номером 15-51.

Нагадаємо, що Нацперелік культурної спадщини України поповнився новими пунктами: що додали.

Фото: prom

Читати далі

Суспільство

Відновлює бойківські скрині й відновлюється працею. Різьбяр з Івано-Франківщини повернувся з війни у свою майстерню

Опубліковано

Перша картина, яку вирізьбив Василь, коли повернувся додому з фронту, — янгол та знищене місто. Перероблений на свій лад біблійний сюжет з молитви Ісуса в Гетсиманському саду: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти»

Василь витримав випробування на Донеччині, але багато його побратимів не вижило. Чоловік дивується, як це вдалося йому та відчуває, наче янгол та Бог охороняли його тоді — у страшних боях — і направляють тепер, після повернення.

ШоТам побували у майстерні різьбяра та поговорили з ним. 

Все життя — з деревом

До майстерні Василя Семка їхати близько 2 годин з Івано-Франківська, вона у Перегінському — на горизонті гори. Чоловік зустрічає мене біля зупинки автобуса — міцної статури, посивілий. За сонячними окулярами я поки не бачу його блакитних очей. 

Йдемо до майстерні — одразу відчувається різка зміна: на вулиці спекотно, обід, а тут — прохолодно, тихо, пахне деревом. Тут повсюди мистецтво, закінчені і незакінчені роботи, стружка, інструменти — їх взагалі море, ескізи, спроби, рами.  

У Перегінському майже всі займаються деревом, але більше лісозаготівлею. А Василь обрав для себе художнє різьблення. Каже, дивиться на шматок деревини і вже знає, що з нього вирізати. Чоловік не вчився цьому ніде, художньої освіти теж не має, але створює різноманітні скульптури та картини з дерева.

Василь Семко у своїй майстерні у Перегінському. Фото Олеся Богдан

Вперше за різьбярський інструмент Василь взявся у 14 років, і відтоді робота з деревом була з ним все життя. Тато Василя лісоруб, в юності Василь теж працював на лісозаготівлі — їздив і Карпатами, і Росією. Поки в Красноярському краї не повідморожував собі руки й ноги — сказав, що все, більше туди не поїде. Та зустрітися з «рускім міром» чоловікові таки доведеться — за роки, на Донеччині, в час повномасштабного вторгнення.

 «Спробуй зробити» 

Василь каже, ще підлітком пішов до майстра — це не було класичне навчання, майстер просто показав, як він працює. Тож хлопець надалі пробував сам — опановував інструменти, через недосвідченість міг порізатися, але не здавався. 

Коли Василь вперше поїхав до Києва продавати свої роботи — це було після армії, то на Хрещатику його заарештували і привезли до відділку тодішньої міліції. Хлопець пояснив, що просто хотів продавати свої роботи, поліціянти здивувалися, що він пішов не на Андріївський узвіз. Тож Василь вирушив туди, каже, люди доволі активно купували його роботи. 

Різьбяр працює з різним деревом: дубом, кедром, липою. Каже, у липи хороша пластика, з неї можна вирізьбити практично будь-що, вона добре піддається. 

— До всього доходив своїм шляхом. Це практика. Є інструменти, які «вигадав» сам, а потім побачив, що за кордоном вони існують. Я ж дійшов до цього з досвідом. Був один чоловік, казав: «Якщо б я мав стільки інструментів, як ти, то теж таке б зробив». Я тільки сказав: «Ну то спробуй».

Магія різьблення: крізь стружку проступають обриси людини. Фото надав герой


Звісно, майстерність різьбяра можна виміряти тим, що з мінімальним набором інструментів він може зробити чудову роботу. Але кожен інструмент призначений для чогось, пояснює Василь — є тонші, гостріші для дрібних деталей, є важчі, ширші.

 У його колекції є і саморобні стамески, а є й ті, які купував на закордонних аукціонах — фірми, яка їх виготовляла уже 100 років не існує, а інструмент продовжує служити. Хоч і в українських Карпатах.

Війна та опришки

На противагу популярній мисливській тематиці, підставкам під трофеї, Василь цікавився релігійною, живою пластикою людей — каже, це надихало його все життя. Бачив якусь картину чи скульптуру і розглядав, думав, як воно зроблено, намагався втілити у дереві. Розповідає, що колись зустрів роботи Пінзеля і заглядав з різних боків, заходив за обмежувальні лінії, хотів знати, як воно зроблено — наглядачки музею спочатку відганяли його, але як дізналися причину, то дозволили подивитися.

Оця постійна допитливість і рухає творчість Василя — він, маючи достатньо досвіду, може опанувати деревину, яка й не призначена для філігранного вирізблювання. Наприклад, смереку — це доволі примхлива деревина, з нею працювати нелегко, каже різьбяр. 

Саме з неї чоловік вирізьбив кілька незвичних дерев’яних фігур — він називає їх опришками. Каже, вони своєрідні, нашенські. Вирізьблює їх Василь без ескізу — просто бачить у деревині сюжет. Кожен опришок особливий — один з рибою, другий — з биком. Невеличкі замальовки з життя, та найбільше мене вражає композиція Різдво — де опришок тримає маля, поруч жінка, а смерека над ними перетворюється на зірку. Жодну з цих фігурок різьбяр не продає, каже, що рука не піднімається, вони мусять бути в нього. Він може в будь-який момент отримати за них кошти. Але опришки лишаються в майстерні. 

Один з опришків у різдвяній сцені. Фото Олеся Богдан

А один з опришків пройшов з Василем війну. Носив його з собою завжди, у всі бої — уламок приніс з гори Сивулі. Каже, це громовиця, тобто в дерево потрапила блискавка. У Карпатах вірять, що така деревина має магічні властивості. Тож опришок став оберегом для Василя.

Янгол і знищене місто

На війну Василь пішов одразу, як тільки почалося повномасштабне вторгнення.

— Практично всі мої побратими загинули, пару вижили. Я чудом лишився живим і з трьома пораненнями. Тепер час від часу їжджу до лікарні на реабілітацію. Там маю змогу побачити і своїх побратимів.

Коли Василь повернувся до рідного села, односельчанин попросив його вирізьбити ікону — тайну вечерю. Чоловік спочатку сумнівався, але таки послухав і зробив картину. Каже, після війни було важкувато повертатися до такої роботи, але Бог допомагає.

Це була не перша робота після повернення, перша — символічний янгол та місто на Донеччині, де Василь воював. Каже, мабуть, янголи його оберігали, якщо він вижив у таких страшних боях. І додає: аж не віриться. Каже, подарує її до церкви. За те, що повернувся. 

— Кожна моя робота неповторна. Ніякої картини не зробив абияк. Я роблю, щоб воно мені приносило задоволення, від душі. Усі роботи люблю — немає різниці, чи маленькі, чи великі. Усі вони з Божою любов’ю і Бог направляє мене в кожній.

До війни Василь також займався виготовленням меблів, зараз замовлень поменшало, але виробництво працює. 

Бабина скриня

Коли минулого року Василь повернувся з війни, то у бабиній хаті знайшов стару бойківську скриню. Вона була закидана різними речами, тому збереглася. Баба Василя прожила 92 роки, але звідки у неї ця скриня, чоловік не знає. Не лишилося нікого, хто міг би розповісти. Та Василь взявся досліджувати виріб так, як умів — як майстер по дереву. Розібрав її повністю, щоб побачити, як працювали старі майстри, які столярні з’єднання використовували. Каже, та бабина скриня зроблена з явора — його називають музичним деревом, адже з нього виготовляють скрипки. 

Василь Семко за роботою над скринею. Фото надав герой

Орнаменти на ній — громовики, смерічки, навіть проглядається тризуб. Різьбяр не тільки розібрав знахідку, а й почав робити такі ж нові скрині. На деяких відтворював орнамент точно, деякі робив трішки інакшими, пробував інші колірні схеми. Каже, навіть складно сказати, скільки таких скринь він уже зробив. Одна з них стоїть тут — у майстерні, роздивляюся її зблизька. Ту стару, з якої все почалося, теж — вона у іншій кімнаті.

Василь каже, можливо для когось це не так важливо, а для нього — так. Це пам’ять про родину, про рід, про те, що нащадкам завжди є чого повчитися у старих майстрів. І про те, що берегти своє — особливо цінно.

Навчити інших

Василь завжди щось вигадував у дереві — і дотепер це робить. 

— Це моя реабілітація, тут в майстерні у мене зовсім інакший світ. Хоч з голови війна нікуди не зникає, але з деревом я заспокоююся, занурююся у світ своїх композицій і творчих задумів. Буває, навіть не помічаю, скільки часу працюю вже.

Різьбяр каже, навколо багато несправедливості. Він розуміє, що ті, хто не був на війні, не можуть відчувати те саме, що й воїни. Якось приїхав до Івано-Франківська, щоб забрати дрон для хлопців на передову. А там — музика, танці, все вирує. А Василя це шкребе, наче й зрозуміло, що життя продовжується, а все одно мулько.

Василь знає, як бути корисним. Все просто: якщо робота з деревом допомагає йому, то може допомогти й комусь іще. Тож різьбяр сам виготовив 100 інструментів — повезе їх у Львів і буде допомагати тим, хто повернувся з війни з пораненнями, як і він. Вірить, що це може розвантажити хлопців. Тож з радістю поділиться досвідом — як це у дереві бачити щось більше і звільняти цю красу від зайвого.

Робоче місце Василя Семка. Фото Олеся Богдан


До нього у майстерню часто приходять відвідувачі, щоб спробувати і самим повирізьблювати. Василь каже, приходять і військові, і переселенці. Сам чоловік часто їздить на Схід до своєї 110 бригади, привозить автівки, дрони та гостинці. 

Місце сили і чому Росія програє

До того, як піти на війну, Василь у лютому піднявся на Сивулю. Вона ще й доволі стрімка. Це саме та гора, де знайшлася деревина для його оберегу-опришка. Повернувшись з війни, Василь теж підніметься на Сивулю — і на ній все ще буде сніг. Чоловік каже, було дуже важко, але таки вдалося видряпатися. Гори — це місце сили для Василя, каже, вони надають енергії. І надихають теж. Під час пандемії коронавірусу чоловік вигадав незвичні мініатюри — невеличкі замальовки, де міський світ стикається з гірським. Де людина шукає своє пристанище, де насувається буря.

Гори це ще й місце, де Василь народився і де зростав. Чоловік впевнений, що це теж дає силу — бути українцем.


— Імперії мусить прийти кінець. Вони нас ненавидять і бояться. От кажуть, що «западенці» самі націоналісти. Але ж тут нема такого культу як у москалів. Ми собі вірили в Україну, я з дитинства не любив москалів: ні галстуків, ні жовтенят. І це в генах — це не можна знищити.

Василь з побратимами на війні. Фото надав герой

Він добре знає, що таке Росія:

— У нашому регіоні після війни НКВСники всіх шукали і мучили. Моєї мами брат загинув від москалів. Дуже багато таких історій. Є ті, який реабілітували після 20 років у Сибіру. І вони повернулися вже у незалежну Україну. Дочекалися.

Але боротьба з Росією на цьому не скінчилася, і Василь впевнений, якщо ми не знищимо їх зараз, то це чекатиме наших дітей — бо окупанти не відступлять.

— Відроджуватися — це в наших генах. А москаль що? Красти, убивати, ненавидіти. В них ні духа, нічого. 

На прощання Василь дарує мені одну зі своїх мініатюр — з назвою «Крізь морок». Каже, хай це буде нагадуванням, що всі ми вийдемо через цей морок і, дай Бог, повернемося додому.

Читати далі

Суспільство

У Києві пройде фестиваль песиків коргі

Опубліковано

2 червня на території спортивно-розважального комплексу «ІКСПАРК» у Києві відбудеться фестиваль «Коргія 2.0». Цей захід не тільки розважальний, але й має важливу місію — популяризацію каністерапії, або зоотерапію із залученням спеціально підготовлених собак.

Про це повідомляє “ТиКиїв”.

фото: пресслужба “Коргія 2.0”

Про каністерію

Каністерапія є новим, дієвим та загальнодоступним методом, який допоможе покращити моральний стан військових, ветеранів, ВПО, військовополонених, дітей із затримкою розвитку та людей з ПТСР, депресією та тривожністю.

Мета фестивалю: Популяризація каністерапії, яка стає ефективним способом боротьби з психічними порушеннями як під час військового періоду, так і після його завершення.

Читати також: В Дії запрацювали сервіси заміни водійського посвідчення та перереєстрації авто

Програма фестивалі “Коргія 2.0”:

  • Пізнавально-розважальні заходи: Лекції та майстер-класи з догляду, виховання та соціалізації песиків, які сприяють розвитку pet-friendly культури на всіх рівнях.
  • Змагання коргі: Різноманітні дисципліни для чотирьохлапих учасників, конкурс костюмів та багато іншого.
  • Фотозони та ярмарок: Зони для фотографій, ярмарок товарів для собак, фудкорт для людей та спеціальний догкорт для песиків.
  • Весілля коргі: Родзинкою заходу стане справжнє весілля відомого коргі Армані та його обраниці Мелісі.
  • Благодійні акції: Розіграші та акції, кошти від яких підуть на допомогу тваринам у притулках. Відвідувачі повинні придбати книгу пса-блогера Гермеса, а виручені кошти підуть на підтримку зоопритулку “Сіріус”, який постраждав під час наступу росіян на Київську область.

«Коргія 2.0» є частиною серії фестивалів для собак HOLY DOGGY, які вже другий рік поспіль популяризують каністерапію та сприяють розвитку pet-friendly культури. Під час першого фестивалю “Коргія” у 2023 році було зареєстровано рекорд України з найбільшого скупчення коргі.

Нагадаємо, що на акаунті Unreal Engine опублікували роботу українського художника.

Фото: пресслужба “Коргія 2.0”

Читати далі