Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
Andriy ZHukov Starobil s k eko chipsy Andriy ZHukov Starobil s k eko chipsy

NewСхід

Суперфуди у райцентрі: як родина переселенців виготовляє еко-чіпси

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українське сільське господарство може бути і є прибутковим. Саме так вважає Андрій Жуков – переселенець з Луганська, який у невеличкому містечку Старобільськ відкрив незвичайний бізнес.

Війна на Сході України змусила багатьох людей кардинально змінити своє життя. Андрій та його сім’я стали одними з них, залишивши все в Луганську та шукаючи безпечного прихистку.

Читайте також: Бізнес на брухті: як сміття може допомогти стати дизайнером

Андрій Жуков з родиною

Нині Андрій – підприємець з власним магазином, де продає східні солодощі та еко-чіпси власного виробництва.

Як міські жителі почали працювати в селі і вирощувати продукцію, що таке еко-чіпси і чи популярні вони у маленькому містечку?

Ставка на ексклюзивність

У Старобільську чоловік відкрив власний магазин, де продає східні солодощі. Але основною діяльністю є виготовлення еко-чіпсів власного виробництва. Такий бізнес є новим для жителів великого міста, адже вимагає працювати на землі.

Магазин “Велика родина” у Старобільську

“Спочатку це було лише хобі. Ми переїхали в сільську місцевість, де мали можливість вирощувати продукцію і зберігати її способом дегідратації, тобто висушувати. Дітвора полюбила це і їла як чіпси”.

Читайте також: Бізнес як психотерапія: історія однієї млинцевої

Згодом заняття перетворилось на бізнес, який приносив перший заробіток.

Східні солодощі та еко-чіпси у магазині Андрія

“Діти і ми дуже любимо солодке. Але знайти ексклюзивні продукти в маленькому містечку дуже важко, всі звикли до чогось стандартного. Те, що вже всім починає набридати. Ми відкрили магазин з упевненістю, що станемо ексклюзивною торговельною точкою, де можна купити східні солодощі і натуральні продукти у широкому асортименті. Це довело свято 8-го березня, коли подарункові набори з еко-чіпсами розлітались як гарячі пиріжки”.

Подарункові набори еко-чіпсів

Стартувати допомогли гранти

Коли плануєш відкривати свій бізнес завжди постає питання : де взяти гроші?

Андрій знайшов вихід, коли в 2018 році потрапив на комплексний тренінг соціального підприємництва Фонду Східної Європи.

“Я серйозно задумався про те, щоб створити виробництво з переробки плодоовочевої продукції. Ми отримали грант на купівлю обладнання. Також отримали кілька грантів від міжнародних організацій, які підтримують внутрішньо-переміщених осіб. За ці кошти купили сушильний апарат вартістю 14800 грн”.

Читайте також: Життя без сміття. В Україні набирає обертів флешмоб #trashtag

Зараз Андрій активно виходить з домашнього виробництва у промисловий – це оренда приміщення, реєстрація, найм робітників, санітарні вимоги, реєстрація торгової марки, сертифікація продукції.

Процес сушіння ягід

“У нас вже є дві сушилки максимальної комплектації для промислового виробництва. По гранту закуповуємо ще 8”.

За програмою Фонду Східної Європи чоловік планує задіяти міні-кооператив жителів сільської місцевості, які можуть вирощувати у себе полуницю, гарбуз, кабачки, помідори, перці.

То що ж таке еко-чіпси

Еко-чіпси – це звичайні фрукти та овочі, які висушуються. Одна з фішок виробництва Андрія – помідор, який нарізається на слайси, кладеться на агрегат і способом  нагрівання прибирається волога з овоча. Продукт висихає приблизно в 10 разів, залишається тоненьке кілечко, яке не псується і може довго зберігатись.

Готові чіпси з помідора

Андрій працює з такими фруктами як яблуко банан, ківі, ананас, груша та ін. Планує також сушити кавун і хурму.  

Чіпси з кавуна

“Продукти ми вирощуємо самі. Більш рідкісні фрукти беремо у постачальників, сушимо і продаємо. Це продукти без цукру та консервантів. Це дуже корисно. Багато продуктів навіть міняють свої якості, наприклад, ананас у сушеному вигляді набирає більше солоду і зникає ефект, який обпікає слизову оболонку. В продукті зберігаються всі корисні якості.

Читайте також: Трансформери наступають: як подружжя переселенців створює та експортує роботів

Будь-який продукт сушиться від 10 до 13 годин. За словами Андрія, у лютому цього року виготовили 10-15 кг продукції. Але із запуском нових потужностей та кооперативу – збільшать виробництво лавиноподібно.

Помідори після сушки

Дружина Андрія виготовляє пастилу в домашніх умовах і варіює різноманітні смаки: манго-яблуко, манго-ківі, манго-банан та ін. Але поки пастила не продається. Сім’я чекає обладнання, щоб можна було почати масштабне виробництво.

Еко-чіпси можна використовувати як звичайний перекус або добавку в будь-який кондитерський виріб.

“Ми називаємо їх еко-чіпсами, тому що діти дуже люблять чіпси і чимось похрустіти. Ми намагаємось їх вберегти від консервантів, якими напхані продукти. Даємо можливість отримувати смачний, солодкий, хрусткий та безпечний продукт”.

Продукція, яку виготовляє Андрій є натуральною, безпечною та обробляється екологічно чистими препаратами.

“Ми співпрацюємо з виробниками корисних добрив і використовуємо препарати як прикормку при захисті рослин, яка укріплює їх імунітет. Краще попрацювати два рази на тиждень на земельній ділянці і мати чистий продукт, ніж один раз в сезон обприскати і боятись за наслідки”.

Демократичні ціни

Представлені товари мають бути доступними, щоб більша кількість людей отримали можливість його споживати. Саме так вважає Андрій разом з дружиною

Читайте також: “Чорні лебеді” у бізнесі: як не здатися, коли продаєш органічні продукти

“У нас дуже демократичні ціни: яблуко сушене – 200 грн/кг, груша – 500 грн/кг, банан – 650 грн/кг, ананас – 1000 грн/кг”.

Підприємець має на меті дати зрозуміти покупцю, що купити готовий продукт набагато ефективніше і простіше, ніж самому виготовляти, адже для цього необхідна відповідна техніка, відпрацьований технологічний процес та дуже багато часу.  

Суперфуди в маленькому містечку

Сьогодні за допомогою мережі можна дізнатись будь-що. І в маленькому містечку Старобільську вже знають про правильне харчування та користь натуральних продуктів.

Еко-чіпси на полицях магазину “Велика родина”

“Дивно, але два роки тому ми намагались продавати такі товари і це не дало жодних відгуків. Зараз в магазині почались активні продажі. До нас прийшла сота частина жителів Старобільська, яка підтримує правильне харчування. Інформація розлітається з великою швидкістю і ті, хто дбає про своє здоров’я мають можливість купити продукти поруч, не чекаючи доставку з інтернет-магазинів”.

Читайте також: Бізнес із друзями – це можливо. Історія ветеранського СТО

Набір чіпсів з різних фруктів

За словами Андрія, мережа переповнена домашнім виробництвом, але часто це не має ніякого відповідного підтверджуючого документу.

“Ми будемо робити сертифікований продукт, з можливістю заходити в торгові мережі. Маленькими кроками до потрібного результату”.

Плани Великої родини

Андрій назвав свій магазин Велика родина, сподіваючись, що його бізнес стане сукупністю взаємодіючих секторів, які для досягнення результату готові об’єднатись в сім’ю, де кожний виконує якісно свою роботу.

“Хочеться вийти на зарубіжний рівень, хоча б Прибалтику. Зараз ринок України дуже потенційний, щоб виробництво давало об’єм і мало рентабельність”.

Читайте також: Кондитерка в стилі джазу: як одесит експортує пряники

Андрій мріє організувати цілісний цикл: вирощування – переробка – продаж.

“Мені сподобалось сільське господарство, я бачу величезний потенціал землі, яка може давати не лише соняшник і зерно, а і в 10 разів більше доходів”.

Чоловік разом з однодумцями активно вивчає потенціал місцевості, щоб виробник міг виростити, переробити та продати через мережу магазинів.

“Якщо працювати самому, то це не принесе ніякого результату. Маленькими кроками через пару років магазин може вирости в серйозну структуру”.

Гроші прийдуть самі

Андрій завжди мріяв відкрити магазин. Попередня робота торговим представником не приносила ніякого задоволення. То ж навіщо працювати на ненависній роботі?

Читайте також: Повелителька биків. Історія успіху на Донбасі

“Я плюнув на все і знайшов фонд, відкрив магазин, закупив товар. Це все сталося буквально за півтора місяці. Потрібно займатись тим, що подобається і гроші самі прийдуть. Я приходжу додому з магазину с посмішкою, від мене йдуть щасливі покупці, які задоволені обслуговуванням, якістю товарів, спілкуванням”.

Андрій Жуков у своєму магазині

За словами бізнесмена, індивідуальність подачі кожного продукту не потребуватиме конкуренції. На кожну можливість знаходиться покупець.

“Сьогодні соціальне підприємництва набирає обороти. Участь підприємця в житті суспільства – важливий фактор. Це можливість людям в селі заробити на тому, що вони і так вміють класно робити”.

Виробництво Андрія вже є рентабельним та цікавим для споживачів. Чоловік сподівається, що вже до кінця року зможе вийти на рівень прибутку $1000-1500 на місяць тільки на виробництві еко-чіпсів.

NewСхід

«План народився просто в дорозі». Як компанія «ТАНА» з Луганщини евакуювала не лише виробництво, а й всю команду

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сергій Войтюк – керівник компанії «ТАНА», що займається виробництвом полімерних композиційних матеріалів. Їхня продукція використовується мало не у всіх галузях, які стосуються виробництва автомобілів, електротехніки, будівництва тощо.

Компанія розвивалася поступово, й торік сягнула таких масштабів, що половина товару експортувалася за кордон. А за два тижні до початку великої війни Сергій планував розвиток альтернативних джерел енергії. Однак вчасно відмовився від цієї ідеї та зберіг інвестиції.

Із рідного Сєвєродонецька компанія виїжджала під звуки війни . А коли стало зрозуміло, що наступні поїздки можуть вартувати життя працівників, евакуація завершилася. Усе, що встигли евакуювати, команда перевезла до Умані. Тут вони вже відновили виробництво та навіть встигли знову налагодити експорт продукції.

Сергій Войтюк

керівник компанії «ТАНА»

За 30 років ми закріпилися на ринку та вийшли на стабільний експорт

Компанію з виробництва полімерних композиційних матеріалів ми заснували ще 30 років тому. А вже в 2021 році наші потужності сягнули таких масштабів, що половина виробленої продукції прямувала на експорт. Сьогодні можна сказати, що наші матеріали «зайшли» у всі галузі, де тільки могли знадобитися. Будівництво, автомобілі, електротехніка тощо.

Звісно, ми планували розширюватися й зростати ще далі. За два тижні до повномасштабного вторгнення я мав підписати договір про розвиток альтернативної енергії – сонячних систем. Але в останню мить відмовився.

Навряд чи це можна назвати передчуттям. Ні, просто мені здалося, що варто зачекати з такою величезною інвестицією. І, як з’ясувалося вже зранку 24-го лютого, я не помилився. Адже росія атакувала всю Україну і, зокрема, й наше місто – Сєвєродонецьк.

перша партія полімерів компанії ТАНА в Умані
Одна з перших партій полімерів після релокації компанії.

У місті була паніка, а звідусіль лунали звуки війни

Не можу сказати, що був абсолютно готовим до повномасштабного вторгнення. Адже я до останнього не міг повірити, що росія здатна на таке звірство. Напередодні великої війни я думав, що всі ці розмови та заклики – хіба що перебільшення. Утім, на жаль, це все виявилося правдою.

Того дня, як і всі в місті, я прокинувся під звуки вибухів. Я бачив, як над моїм містом пролітали крилаті ракети. А вже наступного дня, 25 лютого, Сєвєродонецьк чітко відчув, що таке війна.

Звісно, про жодну роботу тоді не йшлося. Більшість наших співробітників навіть фізично не змогли б дістатися до виробництва. Адже те, що відбувалося на вулицях Сєвєродонецька, я, напевно, не зможу передати словами. Це була паніка, люди скуповували продукти в магазинах, тоді як звідусіль лунали звуки війни.

Кожен намагався просто вижити під жахливим терором росії

Я порівнював усе, що відбувалося, із тим, що довелося побачити в 2014-му році. Але насправді це було геть інакше. Тоді якась «банда» залетіла у місто й спробувала «покачати права». Однак у неї нічого не вийшло. А цього разу була справжня жорстока війна. 

Ми зупинили виробництво й навіть не думали про те, що потрібно робити. Йшлося виключно про виживання всіх, хто залишився в місті або намагався звідти поїхати. Так тривало кілька днів.

А вже на п’ятий чи шостий день зник зв’язок та будь-який спосіб комунікації з нашими співробітниками. Тоді ми ще не знали, де і в якому становищі вони перебувають. Думати про те, що робити з виробництвом чи як його рятувати, просто не було часу. Повторюся, кожен із нас намагався просто вижити під жахливим терором росії.

цех ТАНА

План евакуації народжувався просто в дорозі

Коли я вирішив, що вже час їхати геть, дороги нашого міста були всипані фрагментами будівель, склом, рештками снарядів. Настільки, що на блокпостах нам довелося змінювати колеса тому, що їх просто пробивало осколками. Мені пощастило і довелося змінити лише одне, але були люди, які пробивали всі чотири колеса.

Власне, такими були дороги в Сєвєродонецьку після російських обстрілів. Можу точно сказати, що окупанти намагалися знищити все, до чого могли дотягнутися. І це були геть не об’єкти військової інфраструктури. Навпаки: житлові будинки, магазини, все без розбору.

Читайте також: Викорінюємо російське. Як ІТ-компанія з Краматорська переводить підприємців на український софт

Разом із родиною ми проїхали Лисичанськ, а згодом доїхали до Дніпра. Там було значно спокійніше, ніж у Сєвєродонецьку. І в мене просто в дорозі почав народжуватися план, як евакуювати наше виробництво. Із кожною наступною думкою дедалі більше здавалося, що цей план нереалістичний. Але все вдалося – завдяки безстрашним та відважним людям.

Обладнання вивозили мало не під кулями

Усе складалося з двох етапів: спочатку необхідно було демонтувати обладнання, а потім вивезти його. Та, крім того, потрібно було підшукати місце, де ми могли б бодай просто скласти всі прилади та оснащення. А вже потім – думати, як і де починати все з нуля.

Наше виробництво – це доволі масштабне. У нашому розпорядженні були великогабаритні автомобілі, а простіше – «фури». І, звісно, водії. Саме з ними мені вдалося домовитися про вивіз усіх необхідних нам речей.

Звісно, це дороговартісна «операція». Але інакше бути й не могло. Демонтувати обладнання й вивезти його мало не під кулями – хіба це може коштувати копійки? Особливо, коли йдеться не просто про здоров’я співробітника, а про його життя.

Практично все необхідне нам вдалося вивезти впродовж двох місяців кропіткої роботи. Нам пощастило, що виробництво було розташоване поруч із «Азотом», і туди доволі рідко прилітало. Принаймні, до наших останніх поїздок. Тоді через «прильот» нашим працівникам довелося самотужки гасити пожежу, а напівпричіп однієї з автівок потрапив снаряд .

зруйнована будівля компанії ТАНА
Зруйнована будівля підприємства на Луганщині.

Відновити виробництво під час війни складно, але можливо

Через надмірну небезпеку нам довелося припинити поїздки до Сєвєродонецька. Я вирішив, що решта обладнання не вартує таких ризиків. А поки водії ще вивозили те, що могли, я шукав приміщення для нашої подальшої роботи.

Зізнаюся, побував у багатьох містах та регіонах України, допоки врешті не зупинився на Умані. Тут місцева влада запропонувала нам варіант, який не ідеально, але точно підходив під усі вимоги. Крім того, вартість нас також влаштовувала.

Читайте також: Кайдашеві бджоловози. Майстер із Запоріжжя створює унікальні причепи, що рятують пасіки та завойовують міжнародний ринок

Тому я вирішив, що ми зупиняємося тут, в Умані, і починаємо відновлювати наше виробництво. Однак зробити це в умовах повномасштабного вторгнення було не так просто. Та все ж можливо. І все ж спочатку ми подбали про наших працівників, знайшли їхнім родинам місця для проживання. 

Відновили виробництво і почали налагоджувати експорт

Місцева влада Умані практично постійно була з нами на зв’язку. Ми намагалися вирішувати всі недоліки та проблеми, що траплялися, максимально швидко. Робити все можливе, аби запуститися якомога скоріше. 

На щастя, так і сталося. Ми відновили виробництво і навіть почали налагоджувати експорт нашої продукції. Маю зазначити, що нам було надзвичайно приємно отримати таку підтримку від влади й відчути, що ми справді їм потрібні. 

Адже хто не захоче в місті підприємство, яке чітко й регулярно сплачує податки та наповнює місцевий бюджет. Натомість ми отримали саме те, чого потребували. Зрештою, деякі наші напрямки довелося зовсім зупинити. Тоді як інші сьогодні навіть перевищують довоєнні показники.

виробництво полімерів
Монтаж обладнання в Умані.

Кропітка робота не дозволила нам зникнути з цього ринку

Та загалом, безумовно, сьогодні ми далекі від стану нашого виробництва в 2021-му році. Але намагаємося зробити все можливе, аби це повернути. Хоча й певні моменти взагалі не залежать від нас. 

Найперше, що спадає на думку, – це зламана логістика. Порти не працюють, небо – закрите. Залишається лише суходіл. А сьогодні це найдорожчий логістичний варіант. Крім того, кількаразово зросла й вартість сировини, якої ми потребуємо. Для нас це неприємно, адже в критичні моменти хочеться витрачати менше коштів, а не навпаки.

Утім саме завдяки тому, що ми маємо широкий асортимент продукції, нашій компанії вдалося вижити. По суті, саме наша кропітка робота й не дозволила виробництву зникнути з цього ринку. Навіть попри російську агресію.

Умань, як і Сєвєродонецьк, – доволі компактне місто

А ще нам пощастило з вибором місця для оренди під нашу роботу. Умань, як і Сєвєродонецьк, – доволі компактне місто. Нам не доводиться витрачати неймовірні суми на закупівлю й доставку потрібних матеріалів у межах міста. А це не може не тішити.

До того ж, вартість оренди – це взагалі окрема тема. Коли я шукав приміщення, то завітав на захід України. Я дуже здивувався, коли побачив різницю між цінами. Тут, в Умані, ми орендуємо у кілька разів дешевше, аніж це було б, умовно, у Рівненській області. 

колектив компанії ТАНА
Колектив компанії «ТАНА».

Завдяки цьому ми можемо сплачувати вартість житла для наших працівників та забезпечувати їх соціальним пакетом та заробітною платою. Я вважаю, це доволі важливий аспект для компанії. Особливо, якщо врахувати, що ми забрали з собою основу нашої команди із Сєвєродонецька й працюємо з ними.

Віримо, що повернемося до Сєверодонецька

Сьогодні єдина мрія для всіх нас, хто залишився без житла, без рідного міста, без друзів, – це повернутися додому. Та я вважаю, що найближчі два-три роки ми залишимося в Умані, оскільки повертатися у зруйноване й понівечене місто немає сенсу.

Але сподіваємося й віримо, що в майбутньому, після активної фази війни, все ж повернемося до рідного міста. Тоді, коли це буде дійсно можливим та безпечним для кожного з нас. Адже вдосконалюватися й розвиватися хочеться саме там – вдома.

Читати далі

NewСхід

Знову починаємо все з нуля. Луганський завод «Аеромех» створює унікальні сепаратори для аграріїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Завод «Аеромех» – єдиний виробник сепараторів, які сортують насіння для посіву за ознакою біологічної стиглості. Цей винахід українців підкорив фермерів з усього світу та дозволив кількаразово збільшити якість та врожайність зерна.

Та попри успіх на міжнародному ринку «Аеромеху» вже втретє доводиться розпочинати все з нуля. У 2014 році завод компанії в Луганську зруйнували та пограбували окупанти. Через вісім років усе повторилося в Кремінній.

Сьогодні власники підприємства відновлюють роботу в селі Єрки, що на Черкащині. Комерційна директорка заводу «Аеромех» Ірина Чорнобай розповіла ШоТам про евакуацію обладнання, збереження сімейної справи та третю спробу почати все з самого початку.

Ірина Чорнобай

комерційна директорка заводу «Аеромех»

Ми з батьком працювали над розробкою аеродинамічного сепаратора

Завод «Аеромех» – це наш сімейний бізнес, заснований у 2001 році. Мій батько, Сухін Володимир Степанович, винайшов спосіб сепарування сипучої суміші у повітряному середовищі. А згодом запатентував цей винахід – аеродинамічний сепаратор САД. 

Ще під час навчання в Луганському національному аграрному університеті я проводила різні дослідження з сортування. А тато показував мені зразки насіння зернових та розповідав, як їх можна сортувати. На основі цього я почала проводити наукові досліди щодо лабораторної схожості насіння. Вираховувала середню вагу маси тисячі насінин залежно від питомої ваги кожної фракції. Зрештою дослідження показало, що ми можемо відібрати найкраще насіння з доволі високою питомою вагою.

засновник «Аеромех»
Сухін Володимир Степанович.

Після цього батько створив пілотну модель майбутнього сепаратора САД. Ми разом досліджували цю технологію й з’ясували, що цей сепаратор доволі якісно сортує будь-яке насіння без якихось додаткових приладів. Тож вже в липні 2001 року разом із татом та партнерами ми зареєстрували підприємство «Аеромех». Власне, ми з батьком – патентовласники всіх розробок нашого заводу. 

Після реєстрації почали набирати команду та стрімко розвивати роботу в Луганську. Ми викупили приміщення площею 6,5 тисяч кв.м та працевлаштували 150 людей. У нас був повний цикл виробництва: кілька цехів, офіс, конструкторське бюро, відділ менеджменту та продажу тощо. Уся наша продукція виготовлялася з нуля: ми не замовляли нічого, крім двигунів та електрообладнання.

Читайте також: Трьома фурами зі сходу до Вінниці. Історія підприємства «Контакт», яке успішно релокувалося з Донеччини

Аби переконатися в ефективності нашої розробки, провели низку дослідів на підприємстві «Агро-Союз» в селі Майське Дніпропетровської області. Тоді ця компанія мала вагомий авторитет серед агробізнесу, тож успішні результати сприяли нашому просуванню.

Згодом почали демонструвати наші сепаратор САД на різних аграрних виставках. І виявилося, що винахід мав чималий попит серед фермерів! Люди активно цікавилися нашим обладнанням, щоправда, усі хотіли різних потужностей: від 1 до 100 тонн на годину.

технологія «Аеромех»

Наш перший зразок працював лише на 10 тонн/год. Тоді ми переконалися, що варто розширювати асортимент. Ринок цього потребував – і ми задовольнили цей запит. Вже у 2008-2009 роках у нас був широкий асортимент сепараторів із потужністю від 4 до 150 тонн на годину. А це, між іншим, 10-12 моделей.

Звісно, переважна більшість клієнтів купували сепаратори саме для сортування зерна. Але, враховуючи можливості технології, наші замовники поступово почали сортувати сепаратором тирсу, вапно подрібнене скло та пластик. Тобто винахід працює з усім, що сиплеться, та всім, що потребує сортування за питомою вагою.

Постійно вдосконалюємо винахід заради клієнтів 

Через чотири року після запуску заводу ми почали експортувати сепаратори за кордон. У 2005 році наша продукція вже зайшла на ринки Європейського Союзу, Канади та США. 

Тоді ще не було інтернету, тож про САД дізнавалися завдяки іншим клієнтам та через аграрні виставки. Тобто найкраще працювало саме так зване «сарафанне радіо». З часом про «Аеромех» почали все більше писати в профільних друкованих виданнях, також знімали відеоролики. А коли з’явився інтернет, впізнаваність почала зростати ще активніше. У 2008 році географія продажів розширилася до 42 країн. 

керівник «Аеромех»
Директор заводу Олександр Чорнобай.

Але й ми весь цей час не сиділи, склавши руки, а щодня працювали над удосконаленням винаходу. Зокрема, доробили циклон і блок аспірації, фактично створивши систему, що дозволяє сепаратору працювати без пилу. Так крок за кроком ми вдосконалювали наше обладнання й додавали нові функції.

Наш винахід намагалися скопіювати, але безуспішно

Наш сепаратор, який сортує насіння для посіву, – це справді унікальна технологія. Підприємство «Аеромех» має патенти на винаходи, тому ми єдині розробники й власники цього методу сортування. 

Однак з 2010 року  на українському ринку почали з’являтися підробки. Люди намагалися копіювати нашу техніку. Щоправда, не зовсім вдало. Зовні – це прилад, схожий на наш САД, але всередині «винахідники» встановлювати звичайні кватиркові вентилятори. Ця система здатна хіба що здувати пил, але аж ніяк не сортувати насіння за питомою вагою. 

Натомість ми використовуємо струменевий генератор, який розроблявся Володимиром Сухіним. Прилад сканує кожну зернину дев‘ятьма різними струменями і розподіляє насіння залежно від питомої ваги. 

токар

Усе обладнання залишилося в Луганську

Початок російсько-української війни став переломним для Луганська. Тоді, в 2014 році, наше підприємство дуже постраждало від обстрілів окупантів. Із кожним днем залишатися в місті ставало все небезпечніше. Тому в червні мені з трьома дітьми довелося виїхати до Києва.

Мій чоловік Олександр залишався в Луганську до вересня. Але бойові дії тиждень за тижнем руйнували все, що ми створили. Спочатку прилетіло просто в завод, а одне з влучань спричино пожежу в цехах. Пізніше мародери виламали всі двері підприємства та розграбували абсолютно все. Залишилася повноцінна розруха.

Читайте також: «Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ

Думаю, «Аеромеху» дісталося найбільше, оскільки наші потужності були розташовані на околиці Луганська, неподалік міста Лутугине. Саме звідти заходили російські танки та інша військова техніка.  Ми не встигли вивезти жодного обладнання, забрали тільки сервер та накопичувач з документами й кресленнями. Тобто всю інтелектуальну власність. 

Самостійно відновлювали роботу з нуля 

Безумовно, ми сумнівалися, чи варто починати все заново саме тут, на Луганщині. Але через брак фінансів орендувати приміщення в обласному центрі іншого регіону ми не могли. Тож виїхали до Кремінної.

Протягом жовтня-листопада ми з чоловіком почали шукати приміщення для оренди. Тоді в Кремінній було багато закинутих цехів, відтак вирішили відновити виробництво на колишньому заводі «Хімавтоматика». 

Попри війну та повне знищення заводу ми продовжували отримувати нові запити на сепаратори. Аграрії потребували нашого обладнання, та й ми розуміли, що від «Аеромеху» залежить врожайність і якість насіння. Тож у грудні 2014 року почали перезапуск заводу. Усе з нуля: приміщення, пошук обладнання, закупівля необхідних матеріалів тощо.

зварювальник

Чоловіку довелося працювати в дві зміни, він самостійно крутив болти, сам зварював і фарбував сепаратори. Нам довелося власноруч пройти всі етапи виробництва, аби згодом навчати цьому нових працівників.

Вже навесні 2015 року ми перереєстрували підприємство у Кремінній. Того самого року подалися на гранти: хотіли придбати верстат для плазмової різки та гнуття металу. Звісно, на нашому шляху було багато труднощів. Але ми бачили ціль, розуміли її важливість, а отже, не зважали на перешкоди.

За вісім років нам вдалося сформувати чудову команду з професійних фахівців цеху, зварювальників, токарів, верстатників та офісних робітників. Це люди, які приходили на наше підприємство та захоплювалися роботою. Ми не зважали на вік спеціалістів: радо приймали і студентів, і людей пенсійного віку. Кожного, хто прагнув розвиватися. До лютого 2022 року на заводі «Аеромех» працювали 70 фахівців.

Ми вийшли на стрімкий розвиток, будували нові плани та ставили перед собою амбітні мрії. За наступні п’ять років хотіли збільшити виробництво вп’ятеро, розширити команду та налагодити експорт до нових країн. Але всі наші мрії знову зруйнувала війна.

комерційна директорка «Аеромех»
Комерційна директорка заводу «Аеромех» Ірина Чорнобай.

Цьогоріч ми вже знали, як евакуювати підприємство

Ми не вірили у повномасштабний наступ. Здавалося, що наші позиції добре укріплені, довкола було багато українських військових. Тому ми були переконані, що маємо потужну лінію оборону. Але ворог зайшов через Харківщину. Якщо чесно, ми навіть не припускали, що війна буде настільки страшною. 

Обстріли почалися о п’ятій ранку. Усе ніби повторювалося за сценарієм 2014 року. Я зібрала дітей, спакувала речі та виїхала до Ужгорода. Олександр знову залишився вдома. Покидати домівку вдруге – ще важче, до цього неможливо підготуватися. Ми втратили наш дім у 2014 році, а цьогоріч були вимушені покинути будинок у Кремінній.

завод «Аеромех» у Кремінній
Завод «Аеромех» у Кремінній напередодні повномасштабного торгнення.

Однак попередній досвід підказав, що робити з підприємством. Ще в перший день великої війни миприїхали на завод та запропонували евакуювати і виробництво, і працівників. Зібрали всі важливі документи, однак вивезти важке обладнання вже було неможливо.

Упродовж перших тижнів в місті були сильні обстріли. Жоден перевізник не погоджувався їхати вантажівкою до Кремінної. Зрештою частину техніки вдалося евакуювати власними силами, завантаживши її в мікроавтобус. Ми вивезли речі першочергової необхідності – зварювальний апарат та деякі двигуни на основні моделі сепараторів.

Але це всього один мікроавтобус, а для евакуації всіх наших потужностей необхідно бодай десять вантажівок. Та вивозити обладнання було справді небезпечно. Кремінна опинилася під повною окупацією росіян 18 квітня. І того самого місяці наш завод повністю розбомбили й розграбували. Так нам довелося знову починати все з нуля.

Нас кликали до ЄС, але ми залишаємося вдома

Завод «Аеромех» експортує 60-70% обладнання до 60 країн світу. З початку повномасштабної війни наші дилери з різних країн Європи пропонували евакуювати виробництво до них. Але попри всі труднощі ми не захотіли виїжджати з України. Я вважаю так: виїхати ми завжди можемо, але потрібно спробувати відновитися у своїй країні. До того ж, ми звикли працювати в Україні.

Опинившись у безпеці, ми розмістили у фейсбуці оголошення про пошук приміщення для відновлення виробництва. Було багато відгуків, люди справді хотіли нам допомогти, надсилали адреси з різними варіантами. Утім ми шукали не просто порожнє приміщення, а місце з бодай якимось обладнанням для металообробки. Тому обрали локацію в селі Єрки, що на Черкащині. Тут знайшлося все те, чого ми потребували. Але, звісно, є свої нюанси. 

сепаратори «Аеромех»
Відправка сепараторів до Австрії.

З нами виїхали також працівники із сім’ями – це і бухгалтерія, і менеджери, і зварювальники, і верстатники. Зараз ми всі проживаємо у Єрках. Сьогодні у нас працюють приблизно 17 фахівців, але нових людей поки що не набираємо.

Вже минув місяць, відколи ми створили перший сепаратор на новому місці. Звісно, поки що не беремось за таку кількість замовлень, як колись у Кремінній. Але черга на наше обладнання розписана на два місяці вперед.

Наразі шукаємо нове, зручніше приміщення на зиму, адже працювати зі старими вікнами та дахом, що протікає, буде доволі складно. Тож хочемо знайти нову локацію неподалік Черкаської області. Поблизу є місто Ватутіне, там про нас знають та готові допомогти з переїздом.

Ми працюємо на аграрному фронті 

За 20 років ми продали величезну кількість сепараторів. І, напевно, наша ключова заслуга полягає в тому, що середня врожайність по всій країні з 2001 року відчутно зросла. 

Тому ми продовжуємо робити свою справу та працювати на аграрному фронті. Технологія «Аеромех» повинна жити, і ми відновлюємо її вже вдруге. 

Скільки це все буде тривати –  не спрогнозуємо. Але коли визволять Кремінну, ми неодмінно повернемося. Наразі ми всі не вдома, нам всім складно і морально, і фізично. Уся наша команда винаймає житло, тому умови тут не домашні. Утім зараз складно щось планувати – живемо одним днем. 

команда «Аеромех»

Єдине, що не змінилося за цей час, – це наші цінності та переконання. Важливо завжди залишатися людьми, допомагати одне одному, особливо – в складних ситуаціях. 

Читати далі

NewСхід

Жителі сходу України здобувають ІТ-освіту під час війни

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Жителі сходу України продовжують навчання за проєктом «IT nation 2.0», який реалізується Глобальним договором в Україні. 

Про це ШоТам розповіли організатори проєкту.

Навчання розпочалося у січні, на нього зареєструвалося понад 1700 учасників. Серед них майже однакова кількість жінок та чоловіків, а ще відсутні вікові стереотипи про ІТ – найстаршому учаснику 72 роки. 

Учасники могли обрати один з напрямків у IT:

  • Frontend Base (веброзробник);
  • Frontend Advanced (просунутий фронтенд розробник);
  • QA Manual (ручне тестування програмного забезпечення);
  • QA Automation (автоматизоване тестування програмного забезпечення).

Водночас поряд з навчанням на платформі Powercode Academy слухачі беруть участь у вебінарах від ІТ-фахівців, які прокачують соціальні й професійні навички учасників. Усі курси безкоштовні.

«Ми запитали учасників, чи готові вони продовжувати навчання. 68% опитаних вирішили повернутися до курсів. Зараз ми публікуємо корисні матеріали у соціальних мережах, беремо інтерв’ю у фахівців, які працюють в IT, даємо поради з працевлаштування», — розповіла генеральна директорка Глобального договору в Україні Тетяна Сахарук.

Учасники проєкту долучаються також до IT-волонтерства та підтримують країну на кіберфронті. Так допомагають наблизити перемогу України, а ще отримують перший досвід і навички у сфері IT. 

«Наша мета – надати учасникам  якісні знання й навички, які допоможуть їм реалізуватися в сфері IT, забезпечити себе та свої родини гідним майбутнім. Попереду у нас заплановані додаткові міні-курси з основ кібербезпеки, програмування Python та англійської мови для IT. Сьогодні ці напрямки актуальні, нададуть нашим випускникам додаткову конкурентну перевагу на ринку праці. Також ми готуємо до запуску неформальну жіночу спільноту “Woman in IT club” та фінальний кемп», – сказала керівниця проєкту Оксана Кавтиш. 

Понад 100 учасників проєкту завершили обрані курси та отримали сертифікати, понад 70 з них почали освоєння другого курсу на навчальній платформі. Вони вже шукають роботу, стажування чи продовжують самоосвіту та впевнено входять в екосистему ІТ України. 

Нагадаємо, благодійний фонд «Запорука» запустив гарячу лінію безкоштовної цілодобової психологічної підтримки для українців в умовах війни.

Також ми повідомляли, що громадська організація «GoLocal» запускає проєкт з допомоги у переміщенні українських підприємств, які постраждали або вимушені були зупинити діяльність через вторгнення військ Росії на територію України.

Фото: varosh.com.ua

Читати далі