Суспільство
Викорінюємо російське. Як ІТ-компанія з Краматорська переводить підприємців на український софт
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Завдяки цій ІТ-компанії сотні українських підприємців нарешті можуть відмовитися від російських програм. «Східноукраїнський технокластер» евакуювався з Краматорська та відновив роботу у Львові.
Тут команда шукає нових клієнтів та викорінює програмне забезпечення країни-агресора, пропонуючи натомість наше – українське. Розробники переконані: для цього можуть знадобитися місяці й роки, але перехід на вітчизняний софт справді вартий того.
Про перші дні великої війни, евакуацію, боротьбу з російськими програмами на львівському ринку, адаптацію та повернення додому ШоТам розповів керівник технокластеру Павло Зайцев.
.jpg)
Павло Зайцев
керівник Східноукраїнського технокластеру
Усі наші плани зруйнувала росія
Нашій компанії близько 30 років, і весь цей час ми працюємо над розробкою вітчизняного програмного забезпечення. Особливу увагу наша команда приділяє бухгалтерії та обліку. Власне, це й було нашим ключовим напрямом до 24 лютого.
У компанії була своя історія, своя база клієнтів. І до повномасштабного наступу ми будували плани на 2022 рік, розмірковували над тим, що можемо й що маємо зробити. Однак усі ці плани зруйнувала росія.
Над нами пролетів літак, і ми не знали, чий він
Перші 15 хвилин ранку 24-го лютого були для мене абсолютно звичайними. Мене розбудив собака, я відкрив твіттер, і перше, що кинулося в очі – це повідомлення зі словами: «Зараз почнеться». Спершу я не зрозумів, про що йдеться, але за кілька хвилин, коли пролунав перший вибух, все стало на свої місця.
Я розбудив дружину, ми зварили каву і задумалися над тим, що робити далі. Після чергового вибуху пішли знімати готівку. Тоді просто на вулиці над нами пролетів літак, і ми не розуміли, чий він. А згодом прочитали у новинах, що поблизу Краматорська збили штурмовик окупантів. Так ми й дізналися, що дивились на російський літак.
Я зателефонував всім співробітникам і ми домовилися, що сьогодні всі залишатимуться вдома. Це було цілком логічним рішенням. Адже бути на роботі під час того, як твою країну атакують, думаю, доволі страшно.
Майже без проблем закривали нагальні робочі питання
Перший день великої війни минув у новинах і роздумах, як діяти далі. Наступного ранку ми всім колективом зібралися в офісі й одноголосно вирішили: поки що будемо залишатися в Краматорську. Щоправда, працюватимемо дистанційно.
Для нашої сфери – це абсолютно нормально й доступно. До того ж, ми мали аналогічний досвід під час пандемії коронавірусу. Погодилися абсолютно всі, і завдяки цьому ми продовжували існувати, як компанія. Навіть вдавалося практично без проблем закривати нагальні робочі питання.
Хоча, зізнаюся, на роботу я все ж приходив. Щодня був в офісі. Здається, так я морально боровся з напливом новин та гуркотом на дворі. У Краматорську ми також влаштовували толоки, зустрічалися на різні обговорення, так би мовити, боролися зі стресом, як могли.
Мені здавалося, що ось-ось – і війна закінчиться
Протягом усього часу львівські колеги запрошували нас до себе. Ми постійно отримували повідомлення на кшталт: «Годі чекати, приїжджайте до нас». Мені обіцяли, що допоможуть із розселенням і пошуком офісу для продовження нашої роботи.
Утім ми вагалися. Команда не була готова покинути все в рідному місті, зібратися і поїхати геть. Тому ми знову і знову обирали для себе варіант почекати. Мені здавалося, що ось-ось – і війна закінчиться. Ще трошки – і наші військові загонять росіян туди, звідки ті повилазили. Але цього не ставалося.
Читайте також: Знову починаємо все з нуля. Луганський завод «Аеромех» створює унікальні сепаратори для аграріїв
У голові просто не вкладалося, що доведеться все своє життя зібрати у валізу і поїхати у невідомість. Щодня я знаходив нові відмовки, чому варто залишитися і чому ще не час тікати. Так минув місяць, допоки росія не змусила мене змінити думку.
Сіли на евакуаційний потяг та вирушили до Львова
У 200 метрах від мене впали уламки ракети. Я був на вулиці і навіть не встиг усвідомити, що і як відбулося. Це було настільки миттєво, що лише трошки згодом до мене дійшло: «Немає сенсу чекати, коли наступна ракета впаде біля мене».
Наступного ранку я зібрав усіх співробітників і повідомив: «У нас є 24 години, за цей час ми збираємося та рушаємо на захід України». На щастя, мене підтримала майже вся команда. Єдине, з чим виникли суперечки, – це кінцева точка призначення.
Хтось захотів поїхати до родичів до Вінниці, хтось – Івано-Франківська, інші обрали для себе Дніпро та Запоріжжя. Але загалом більша частина людей погодилися виїхати. Зрештою ми, як і домовлялися, рівно через добу зустрілися на залізничному вокзалі. Нам вдалося сісти на евакуаційний потяг і вже на наступний день ми були у Львові.
Нам підшукали житло і місце для роботи
Наша історія евакуації звучить доволі просто, але весь цей час, поки ми не перетнули межу Донецької області і не виїхали подалі, відчуття небезпеки не полишало нікого з нас. Ми бачили й чули, що сусідня країна може робити, якщо її не стримують українські військові.
До Львова ми взяли з собою необхідний мінімум речей і те, що могло знадобитися для роботи. Фактично, це були речі, які ми могли забрати «в руках», адже виїжджали потягом.
Читайте також: Трьома фурами зі сходу до Вінниці. Історія підприємства «Контакт», яке успішно релокувалося з Донеччини
Я думав, що нам доведеться шукати житло, щось купувати. Але на заході нас зустріли партнери: з таксі та адресою, куди варто їхати. Це було житло для всієї нашої команди. Не хостел, не готель, а саме помешкання, в якому можна зупинитися та спокійно перевести дух.
Зробили паузу, щоб усвідомити, де ми і з чого варто починати
Я точно не очікував на таку зустріч. Навіть попри те, що партнери постійно повторювали, що допоможуть. Але я не сподівався, що допомога буде саме такою. Було неймовірно приємно, коли на наступний день нас запросили на перегляд офісного приміщення для всієї команди.
Звісно, ми одразу погодилися. Адже наприкінці березня знайти щось комфортне у Львові було просто неможливо. Тому я досі не знаю, як колегам це вдалося. Але після цього стало трошки спокійніше. З’явилося розуміння, що є дах над головою, комп’ютер для роботи і приміщення, де може працювати вся команда.
Кілька тижнів ми переводили подих. Перед початком роботи взяли невеличку паузу, аби взагалі зрозуміти, де ми і з чого варто починати.
Деякі львівські компанії досі мають російське ПЗ
Оскільки у Львові ніхто не знав про нашу компанію, відновлювати роботу було доволі складно. Спочатку ми «обходили» підприємців, малий та середній бізнеси. Цікавилися, як і на чому вони працюють. Яким же був наш подив, коли ми дізналися, що левова частка львівських компаній досі працює з російським програмним забезпеченням!
Це я кажу про славнозвісну програму «1С» для бухгалтерського обліку, яка чомусь і сьогодні доволі популярна в Україні. І це при тому, що українські аналоги існують, а наша компанія й взагалі розробляє їх від самого початку свого існування. Тому така ситуація дійсно мене дивувала.
Та оскільки ми ще не були відомими, якось впливати на вибір підприємців не могли. До того ж, клієнтів довелося шукати самостійно. Бо хто захоче ділитися своїми споживачами? Ніхто. А коли знаходили, то далеко не всі погоджувалися бодай тестувати й відкривати для себе щось нове, українське. Усі звикли до «звичайного» софту.
Приємно бачити, як ринок змінюється, хай навіть маленькими кроками
Та все ж робота почалася. Ми знайшли тих, хто відгукнувся на нашу пропозицію змінюватися. І це стало викликом для нас. Змінити цей ринок, замінити зросійщений софт на суто український. Та варто пояснити, що для цього потрібні довгі місяці, якщо не роки, наполегливої роботи.
Починати потрібно з освіти, вимагати змінювати систему навчання з російської програми на українську і йти далі по виробництвах, підприємцях та навіть державних установах. Нині у нас є, що запропонувати клієнтам. Адже ми займаємося цим упродовж усього життя компанії.
Читайте також: «Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ
За певний час у Львові про нас почали дізнаватися, люди стали цікавитися нашою продукцією. А ми встигли розширити кількість своїх проєктів і почати роботу з новими споживачами українського софту.
Приємно бачити, як ринок змінюється, хай навіть і дуже маленькими кроками. Але це помітно вже зараз. Сьогодні ми продовжуємо аналізувати ринок, нашу роботу, вдосконалювати готовий софт та створювати щось нове.
Російські IT-компанії можуть красти дані українців
Ми почали налагоджувати контакт з іншими IT-компаніями, які також користуються та навіть супроводжують 1С. Але знову ж: хтось погоджується на зміни, а хтось поки що категорично проти.
Однак, думаю, це питання часу. Адже якщо ринок почне змінюватися, а він вже змінюється, то вибору може й не лишитися, окрім як перейти на суто український продукт. А наш продукт, мушу сказати, один із найкращих.
Щонайменше тому, що він не російський. А це вже означає чимало для нашого суспільства. Крім того, існує ще одна доволі вагома причина, щоб змінити свій софт – російські IT-компанії можуть викрасти дані, якими послуговуються українці. Впевнений, що це точно мусить слугувати мотиватором для роздумів.
Працюємо там, де є стіл та інтернет
Нині ми з командою починаємо запускати у Львові український софт для бухгалтерів, які погодилися на зміни. Ми звернулися також до світових донорів, які допомагають реалізувати наші задачі. А це дуже важливо, адже починати запроваджувати геть нову систему доволі складно.
Також ми почали співпрацювати з львівським IT-кластером, який допомагає шукати IT компанії зі спільними інтересами. Увесь ринок забрати ми не можемо, але працювати з певною його частиною нам точно під силу.
Ось так минає наша адаптація на заході України. Нам пощастило не бути величезним виробництвом, яке потребує велетенських приміщень та зусиль для праці. Ми працюємо там, де є стіл та підключення до інтернету.
Тому можу сказати, що ми вже практично звикли до нового ритму та місця роботи. Я ще й почав українською спілкуватися, що також дуже важливо для мене. Звісно, ще не ідеально, але я в процесі.
Це суто моє бажання, яке з’явилося після того, як я опинився у Львові. Не хочеться виглядати опудалом серед українськомовного суспільства. А тут, на заході України, воно саме таке.
Мені хочеться зробити так, аби наш український софт функціонував всюди і без прив’язки до того, де житиме наша команда. А для цього потрібен час та наполегливість. Тому про повернення додому я поки що можу лише мріяти й думати, коли це відбудеться та за яких умов.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Факультет інформатики Києво-Могилянської академії запустив IT-курси для українських ветеранів, які отримали інвалідність захищаючи нашу країну.
Про це повідомили на фейсбук-сторінці Київського міського центру допомоги учасникам АТО.
«Метою відкриття курсів є надання можливості ветеранам війни краще адаптуватися до цивільного життя та отримати можливість знову бути соціально активними. Зважаючи на особливості професіональних вимог в ІТ галузі ми можемо стверджувати, що особи з інвалідністю можуть стати повноцінними членами команди, та отримати нові виклики», – йдеться в повідомленні.
Курс триватиме від 9 до 12 місяців. Основна спеціалізація, яку зможуть отримати випускники, – молодший спеціаліст із веб-розробки. Ветеранів навчатимуть основ програмування, комп’ютерних алгоритмів, веб-технологій, розробки користувацького інтерфейсу, інструментів та принципів веб-розробки.
Навання відбуватиметься в онлайн-форматі через платформу Moodle. Для проведення синхронних занять використовується платформа Microsoft Teams або Zoom. Також в межах програми заплановано кілька офлайн-зустрічей, які мають допомогти з адаптацією до освітнього процесу.
За детальною інформацією можна звертатися до Київського міського центру допомоги учасникам АТО за номером 0 800 300 633. Під час виклику оберіть з’єднання зі спеціалістом медичного відділу.
Нагадаємо, у Луцьку відкрили комунікаційний простір «Плюс Плюс ++» для захисників і захисниць України, а також їхніх родин.
Крім того, Український ветеранський фонд запускає нову програму підтримки ветеранських бізнесів на суму від 500 тисяч до мільйона гривень.
Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Олег Калінін – пасічник з Миколаївщини, якому вдалося розвинути медову справу в регіоні та підштовхнути бджолярів-аматорів до офіційної реєстрації бізнесу. А почалося все ще в студентські часи, коли батько подарував Олегу кілька вуликів.
Відтоді чоловік захопився цією справою та за будь-якої нагоди намагається дізнатися щось нове про бізнес, що став частиною його життя. Сьогодні підприємець керує одразу двома справами – «Медовою фермою» та виробництвом обладнання для бджолярів BeePro.
Про «розумний вулик», сертифікацію пасіки, нескінченні інвестиції та роботу під час війни Олег Калінін розповів журналістам ШоТам.
Бджільництво – це постійні інвестиції та навчання
Усе почалося ще в 2008 році, коли я був студентом та шукав додатковий заробіток. На той час мій батько на любительському рівні займався бджолами, мав десь 3-5 вуликів. Тож я попросив тата, аби він віддав ці вулики мені. Згодом натрапив на відео про професійне бджільництво в Канаді й захотів досягнути чогось подібного в Україні. Тобто вийти на промислові масштаби та розвивати цю сферу. Звісно, поки що ми ще не сягнули таких обсягів, але впевнено рухаємося до своєї мети. А ролик, який змотивував мене до розвитку, передивляюся й сьогодні.
Але варто розуміти, що пасічництво – це постійні інвестиції, як і будь-який інший бізнес. Спочатку ми вкладали кошти з сімейного бюджету, потім почалися кредити й запозичення від знайомих. Ця справа потребує регулярних внесків. На щастя, я завжди працював на кількох роботах і багато відкладав. Так само намагаюся робити й сьогодні, адже мати бізнес і не інвестувати в нього – неможливо.
А ще бджільництво – це завжди навчання. Я продовжую вивчати щось нове донині, багато читаю, дивлюсь різноманітні відео, відвідую конференції. Наприклад, наприкінці серпня завдяки підтримці Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України» вже вкотре відвідав Апімондію – міжнародний бджільницький конгрес. Власне, вчитися доводиться постійно. Коли в тебе 10-30 вуликів – ти потребуєш одних знань, а коли рахунок йде на сотні – все зовсім інакше. Багато речей спрощуються, автоматизуються. На щастя, сьогодні безліч інформації у вільному доступі.
Ми почали популяризувати пасічництво на Миколаївщині
У 2016-му році я зрозумів, що потрібно шукати додатковий заробіток. На той час мені вже вдалося перейти на бізнес-рейки та розширити кількість вуликів до двох сотень. Але відбулося якесь протруювання й мої бджоли загинули. Вкладені кошти були кредитними, тож я мав чимось розрахуватися. Тоді ж на Миколаївщині запустили канадський проєкт бізнес-розвитку плодоовочівництва UHBDP, і я пішов працювати туди консультантом.
Коли почав глибше вивчати проєкт та показники, запропонував долучити до нього й пасічництво. Кілька місяців цю ідею розглядали, й зрештою керівництво підтримало мою пропозицію. Після цього в межах проєкту ми почали втілювати безліч ідей для розвитку бджолярів. Це і навчання, і поїздки, і запуск бізнес-калькулятора для пасічників. Я розумів, що для подальшого розвитку ми мали зробити наших бджолярів більш освіченими.
Крім того, разом із UHBDP ми почали займатися популяризацією пасічництва як бізнесу. Влаштовували бізнес-тури по Україні, показували бджолярам великі промислові пасіки та намагалися пояснити, що перший крок до розвитку – це реєстрація бізнесу.
Адже коли ти маєш певні податкові зобов’язання, найманих працівників – ти працюєш, бо це потрібно. Необхідно заробляти, зростати, виконувати якісь обіцянки та плани. І тільки так ти будеш розвиватися. А якщо ти викачав свої пів тонни меду й тобі цього достатньо – який це бізнес? Це вже не бізнес, а якась самозайнятість, хобі.
Між пасічниками не буває конкуренції
До канадського проєкту пасічництво в нашому регіоні навряд чи можна було назвати популярним.Так, було чимало пасік, але їхні масштаби були доволі аматорськими. Ми свого часу проводили підрахунки з місцевою Спілкою пасічників. Тоді до її складу входило з десяток бджолярів, кожен із яких мав 12-15 вуликів. А вже торік, у 2021, показники суттєво змінилися: приблизно 80 вуликів на людину. Зросла й сама спілка, тепер це потужна організація.
Попри це я ніколи не називав інших бджолярів своїми конкурентами. Бо конкуренції між пасічниками не може бути. Україна – це потужний гравець міжнародного ринку, і для того, аби вийти на цей ринок, нам потрібні великі об’єми. Тому я не вважаю свого сусіда суперником чи конкурентом. Можливо, на ринку вони й конкурують між собою, але я не продаю свою продукцію в такий спосіб.
Розробив «розумний вулик», аби слідкувати за пасікою
Бувають бджолярі, які влітку виїжджають на пасіку й проводять там весь час. Утім я так не можу. Постійно є якісь справи, необхідність кудись поїхати, щось зробити. А водночас хочеться розуміти, що відбувається на пасіці. Так з’явилася ідея розробити щось на кшталт «розумного вулика».
У цьому немає якоїсь новини, я не вигадував щось з нуля: подібні спроби вже були. Щоправда, розроблені вони були студентами на такому собі «конструкторі» для програмістів Arduino. Якість цих пристроїв була доволі сумнівною. Натомість я хотів створити щось справді якісне й вивести це на промислові масштаби.
Ми замовили американські контролери, розробили перший десяток прототипів. І на цьому все зупинилося. Адже «розумні вулики» – це теж частина бізнесу, тож необхідно рахувати вкладені кошти. Собівартість одного прототипу вийшла доволі високою, а для врегулювання ціни ми потребували виходу на тисячі проданих виробів. Але попит цього не дозволяв.
Попри це ми розробили нову версію, врахували всі недоліки пілотного проєкту, покращили прототип, та у виробництво вже не пускали. Студенти, які створюють аналоги на Arduino, роблять це вдвічі дешевше. І нам складно довести людині, що справжня якість не може коштувати дешево. Не кажучи вже про те, що у нас зовсім інший підхід, принципово інша якісь складових тощо.
Керую одразу двома бізнесами
«Розумний вулик» – це частина ще одного мого бізнесу, торговельної марки BeePro. Ми зареєстрували компанію в 2019 році й відтоді створюємо професійне обладнання для пасічників. Виготовляємо насоси для перекачки меду, шнеки для віджиму, різні ємності, перехідники, ті самі «розумні вулики». А зараз плануємо створити автоматичну лінію з відкачки меду.
Усе це – суто наше виробництво. Ми маємо необхідні верстати, все збираємо та комплектуємо власноруч. Наразі масштаби не надто великі, але для України – це вже доволі потужний бізнес. За рік нам вдалося вийти приблизно на 80-100 тисяч доларів обігу.
До повномасштабної війни продукція користувалася попитом, ми встигли продати під 100 насосів, а це доволі недешева річ. Запити надходили постійно. Здебільшого ми працюємо під замовлення та безпосередні потреби клієнта. Утім з початком великої війни, звісно, ситуація змінилася.
А «Медову фабрику» ми з колегами зареєстрували в липні 2021 року. За цей час вдалося викачати приблизно 15 тонн меду, це десь до 30 тисяч доларів. Щодо успішності бізнесу, тут все залежить від низки факторів. Зокрема, від погоди та майстерності бджоляра. Хтось може взяти з одного вулика 20 кілограмів, а хтось – 120. До того ж, чималу роль відіграє й кількість. Адже сьогодні, аби отримати більш-менш гідний прибуток, 200 вуликів – вже мало.
Читайте також: Кайдашеві бджоловози. Майстер із Запоріжжя створює унікальні причепи, що рятують пасіки та завойовують міжнародний ринок
Три роки тому ми розпочали процес сертифікації нашої пасіки. 2020 рік був перехідним, а торік вже отримати сертифікат про органічність та продовжуємо роботу. Це важливо одразу з кількох причин. По-перше, була домовленість з деякими експортерами, котрі погодились забирати мед дорожче, аніж гуртова ціна по Україні. А по-друге, сертифікована продукція – це ключ до покупця. Я трохи орієнтуюся в маркетингу: споживач психологічно більше довірятиме й обиратиме мою продукцію. Адже ось вона – сертифікована й екологічна, а отже безпечна.
Поєднувати ці два бізнеси – цілком реально, бо обладнанням для бджолярів ми займаємось переважно впродовж осені та зими, коли минає сезон пасічництва. Якщо ж замовлення надходять у розпал сезону – ми збільшуємо термін виробництва або відкладаємо на осінь, якщо це можливо.
Я прагну зростати в об’ємах, а не рахувати прибутки
За ці роки в бізнесі я інвестував вже понад два мільйони гривень. Здається, що це чимало, але якщо порахувати все обладнання, цех, машини – так воно й виходить. Вийти на чистий прибуток поки що не вдалося, але це і не є моєю ціллю. Нам потрібно зростати в об’ємах, і це наразі ключова мета.
Працюю без якихось чітких бізнес-планів. У мене немає установки, що ось, умовно, через рік я маю вийти на точку беззбитковості проєкту. Ні, я все роблю поетапно, але раптом з’являється щось термінове, скажімо, необхідність побудувати склад, – я беру й будую. Бо він мені потрібен, і це важливо для бізнесу.
Наразі обидва підприємства спрямовані на український ринок. Мед закуповують трейдери або переробники, обладнання – наші пасічники. Звісно, хочеться вийти й на ринок ЄС, ми навіть активно думали про це напередодні вторгнення. Але з початком великої війни плани змінилися.
Відновив роботу бізнесу, коли ЗСУ розгромили окупантів
Відверто кажучи, я до останнього не вірив у можливе вторгнення. Тому в нас не було жодних тривожних валіз чи чогось подібного. 24-го лютого я був на нашій базі в Ковалівці й прокинувся о четвертій ранку від дзвінка дружини. Беру слухавку й чую: «Миколаїв обстрілюють, забирай нас».
Спочатку я не повірив, приїхав додому до Миколаєва – все наче спокійно. Але це було спочатку. Загалом я не вірив, що щось подібне може статися в 2022 році. Після початку вторгнення ми буквально сиділи на валізах. Були готові до виїзду: якби окупанти перетнули Південний Буг, ми б одразу вирушили до безпечних регіонів.
Про бізнес тоді ніхто не думав. Хіба що прикидав, що можна було б вивезти. Навіть вирішив, що бджоли залишаться тут, на Миколаївщині. Адже евакуювати вулики я не міг фізично. З березня й до травня я був у місцевій теробороні, а коли росіян вщент розбили під Ковалівкою, я зрозумів, що далі вони вже не пройдуть і повернувся до роботи.
Безумовно, про довоєнні обсяги сьогодні не йдеться. Обладнання практично не замовляють, а мед я поки що вирішив не продавати. Та попри це ми відновили ремонт цеху з сортування, незабаром вже плануємо закінчити й сертифікувати його за всіма українськими стандартами.
Планувати щось складно, але ми прагнемо розширятися, облаштовувати нові вулики, виходити на нові об’єми й надалі популяризувати бджільництво у регіоні та країні загалом. Тож розвиваємося й працюємо далі!
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Вінницькі піротехники отримали від партнерів сучасних роботів для дистанційного розмінування звільнених територій.
Про це повідомили на сайті ДСНС України.
За словами надзвичайників, вартість двох роботів складає майже чотири мільйони гривень.
«Два сучасних роботи для проведення дистанційного розмінування отримали піротехніки ДСНС Вінниччини. Техніку відправлять на звільнені від ворога території для допомоги нашим саперам. Вартість обладнання майже чотири з половиною мільйони гривень», – йдеться в повідомленні.
У ДСНС також зазначили, що передача роботів стала можливою завдяки співпраці рятувальників з Вінницьким представництвом United Ukrainian American Relief Committee, Inc.
Раніше ми повідомляли, що Італія допоможе Україні з післявоєнним відновленням. Зокрема, країна опікуватиметься гуманітарним розмінуванням: на цей проєкт вже виділено 2 млн євро.
Крім того, Велика Британія передає Україні підводні безпілотники для очищення берегової лінії від мін.
Фото: dsns.gov.ua.
