Суспільство
Викорінюємо російське. Як ІТ-компанія з Краматорська переводить підприємців на український софт
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Завдяки цій ІТ-компанії сотні українських підприємців нарешті можуть відмовитися від російських програм. «Східноукраїнський технокластер» евакуювався з Краматорська та відновив роботу у Львові.
Тут команда шукає нових клієнтів та викорінює програмне забезпечення країни-агресора, пропонуючи натомість наше – українське. Розробники переконані: для цього можуть знадобитися місяці й роки, але перехід на вітчизняний софт справді вартий того.
Про перші дні великої війни, евакуацію, боротьбу з російськими програмами на львівському ринку, адаптацію та повернення додому ШоТам розповів керівник технокластеру Павло Зайцев.
Павло Зайцев
керівник Східноукраїнського технокластеру
Усі наші плани зруйнувала росія
Нашій компанії близько 30 років, і весь цей час ми працюємо над розробкою вітчизняного програмного забезпечення. Особливу увагу наша команда приділяє бухгалтерії та обліку. Власне, це й було нашим ключовим напрямом до 24 лютого.
У компанії була своя історія, своя база клієнтів. І до повномасштабного наступу ми будували плани на 2022 рік, розмірковували над тим, що можемо й що маємо зробити. Однак усі ці плани зруйнувала росія.
Над нами пролетів літак, і ми не знали, чий він
Перші 15 хвилин ранку 24-го лютого були для мене абсолютно звичайними. Мене розбудив собака, я відкрив твіттер, і перше, що кинулося в очі – це повідомлення зі словами: «Зараз почнеться». Спершу я не зрозумів, про що йдеться, але за кілька хвилин, коли пролунав перший вибух, все стало на свої місця.
Я розбудив дружину, ми зварили каву і задумалися над тим, що робити далі. Після чергового вибуху пішли знімати готівку. Тоді просто на вулиці над нами пролетів літак, і ми не розуміли, чий він. А згодом прочитали у новинах, що поблизу Краматорська збили штурмовик окупантів. Так ми й дізналися, що дивились на російський літак.
Я зателефонував всім співробітникам і ми домовилися, що сьогодні всі залишатимуться вдома. Це було цілком логічним рішенням. Адже бути на роботі під час того, як твою країну атакують, думаю, доволі страшно.
Майже без проблем закривали нагальні робочі питання
Перший день великої війни минув у новинах і роздумах, як діяти далі. Наступного ранку ми всім колективом зібралися в офісі й одноголосно вирішили: поки що будемо залишатися в Краматорську. Щоправда, працюватимемо дистанційно.
Для нашої сфери – це абсолютно нормально й доступно. До того ж, ми мали аналогічний досвід під час пандемії коронавірусу. Погодилися абсолютно всі, і завдяки цьому ми продовжували існувати, як компанія. Навіть вдавалося практично без проблем закривати нагальні робочі питання.
Хоча, зізнаюся, на роботу я все ж приходив. Щодня був в офісі. Здається, так я морально боровся з напливом новин та гуркотом на дворі. У Краматорську ми також влаштовували толоки, зустрічалися на різні обговорення, так би мовити, боролися зі стресом, як могли.
Мені здавалося, що ось-ось – і війна закінчиться
Протягом усього часу львівські колеги запрошували нас до себе. Ми постійно отримували повідомлення на кшталт: «Годі чекати, приїжджайте до нас». Мені обіцяли, що допоможуть із розселенням і пошуком офісу для продовження нашої роботи.
Утім ми вагалися. Команда не була готова покинути все в рідному місті, зібратися і поїхати геть. Тому ми знову і знову обирали для себе варіант почекати. Мені здавалося, що ось-ось – і війна закінчиться. Ще трошки – і наші військові загонять росіян туди, звідки ті повилазили. Але цього не ставалося.
Читайте також: Знову починаємо все з нуля. Луганський завод «Аеромех» створює унікальні сепаратори для аграріїв
У голові просто не вкладалося, що доведеться все своє життя зібрати у валізу і поїхати у невідомість. Щодня я знаходив нові відмовки, чому варто залишитися і чому ще не час тікати. Так минув місяць, допоки росія не змусила мене змінити думку.
Сіли на евакуаційний потяг та вирушили до Львова
У 200 метрах від мене впали уламки ракети. Я був на вулиці і навіть не встиг усвідомити, що і як відбулося. Це було настільки миттєво, що лише трошки згодом до мене дійшло: «Немає сенсу чекати, коли наступна ракета впаде біля мене».
Наступного ранку я зібрав усіх співробітників і повідомив: «У нас є 24 години, за цей час ми збираємося та рушаємо на захід України». На щастя, мене підтримала майже вся команда. Єдине, з чим виникли суперечки, – це кінцева точка призначення.
Хтось захотів поїхати до родичів до Вінниці, хтось – Івано-Франківська, інші обрали для себе Дніпро та Запоріжжя. Але загалом більша частина людей погодилися виїхати. Зрештою ми, як і домовлялися, рівно через добу зустрілися на залізничному вокзалі. Нам вдалося сісти на евакуаційний потяг і вже на наступний день ми були у Львові.
Нам підшукали житло і місце для роботи
Наша історія евакуації звучить доволі просто, але весь цей час, поки ми не перетнули межу Донецької області і не виїхали подалі, відчуття небезпеки не полишало нікого з нас. Ми бачили й чули, що сусідня країна може робити, якщо її не стримують українські військові.
До Львова ми взяли з собою необхідний мінімум речей і те, що могло знадобитися для роботи. Фактично, це були речі, які ми могли забрати «в руках», адже виїжджали потягом.
Читайте також: Трьома фурами зі сходу до Вінниці. Історія підприємства «Контакт», яке успішно релокувалося з Донеччини
Я думав, що нам доведеться шукати житло, щось купувати. Але на заході нас зустріли партнери: з таксі та адресою, куди варто їхати. Це було житло для всієї нашої команди. Не хостел, не готель, а саме помешкання, в якому можна зупинитися та спокійно перевести дух.
Зробили паузу, щоб усвідомити, де ми і з чого варто починати
Я точно не очікував на таку зустріч. Навіть попри те, що партнери постійно повторювали, що допоможуть. Але я не сподівався, що допомога буде саме такою. Було неймовірно приємно, коли на наступний день нас запросили на перегляд офісного приміщення для всієї команди.
Звісно, ми одразу погодилися. Адже наприкінці березня знайти щось комфортне у Львові було просто неможливо. Тому я досі не знаю, як колегам це вдалося. Але після цього стало трошки спокійніше. З’явилося розуміння, що є дах над головою, комп’ютер для роботи і приміщення, де може працювати вся команда.
Кілька тижнів ми переводили подих. Перед початком роботи взяли невеличку паузу, аби взагалі зрозуміти, де ми і з чого варто починати.
Деякі львівські компанії досі мають російське ПЗ
Оскільки у Львові ніхто не знав про нашу компанію, відновлювати роботу було доволі складно. Спочатку ми «обходили» підприємців, малий та середній бізнеси. Цікавилися, як і на чому вони працюють. Яким же був наш подив, коли ми дізналися, що левова частка львівських компаній досі працює з російським програмним забезпеченням!
Це я кажу про славнозвісну програму «1С» для бухгалтерського обліку, яка чомусь і сьогодні доволі популярна в Україні. І це при тому, що українські аналоги існують, а наша компанія й взагалі розробляє їх від самого початку свого існування. Тому така ситуація дійсно мене дивувала.
Та оскільки ми ще не були відомими, якось впливати на вибір підприємців не могли. До того ж, клієнтів довелося шукати самостійно. Бо хто захоче ділитися своїми споживачами? Ніхто. А коли знаходили, то далеко не всі погоджувалися бодай тестувати й відкривати для себе щось нове, українське. Усі звикли до «звичайного» софту.
Приємно бачити, як ринок змінюється, хай навіть маленькими кроками
Та все ж робота почалася. Ми знайшли тих, хто відгукнувся на нашу пропозицію змінюватися. І це стало викликом для нас. Змінити цей ринок, замінити зросійщений софт на суто український. Та варто пояснити, що для цього потрібні довгі місяці, якщо не роки, наполегливої роботи.
Починати потрібно з освіти, вимагати змінювати систему навчання з російської програми на українську і йти далі по виробництвах, підприємцях та навіть державних установах. Нині у нас є, що запропонувати клієнтам. Адже ми займаємося цим упродовж усього життя компанії.
Читайте також: «Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ
За певний час у Львові про нас почали дізнаватися, люди стали цікавитися нашою продукцією. А ми встигли розширити кількість своїх проєктів і почати роботу з новими споживачами українського софту.
Приємно бачити, як ринок змінюється, хай навіть і дуже маленькими кроками. Але це помітно вже зараз. Сьогодні ми продовжуємо аналізувати ринок, нашу роботу, вдосконалювати готовий софт та створювати щось нове.
Російські IT-компанії можуть красти дані українців
Ми почали налагоджувати контакт з іншими IT-компаніями, які також користуються та навіть супроводжують 1С. Але знову ж: хтось погоджується на зміни, а хтось поки що категорично проти.
Однак, думаю, це питання часу. Адже якщо ринок почне змінюватися, а він вже змінюється, то вибору може й не лишитися, окрім як перейти на суто український продукт. А наш продукт, мушу сказати, один із найкращих.
Щонайменше тому, що він не російський. А це вже означає чимало для нашого суспільства. Крім того, існує ще одна доволі вагома причина, щоб змінити свій софт – російські IT-компанії можуть викрасти дані, якими послуговуються українці. Впевнений, що це точно мусить слугувати мотиватором для роздумів.
Працюємо там, де є стіл та інтернет
Нині ми з командою починаємо запускати у Львові український софт для бухгалтерів, які погодилися на зміни. Ми звернулися також до світових донорів, які допомагають реалізувати наші задачі. А це дуже важливо, адже починати запроваджувати геть нову систему доволі складно.
Також ми почали співпрацювати з львівським IT-кластером, який допомагає шукати IT компанії зі спільними інтересами. Увесь ринок забрати ми не можемо, але працювати з певною його частиною нам точно під силу.
Ось так минає наша адаптація на заході України. Нам пощастило не бути величезним виробництвом, яке потребує велетенських приміщень та зусиль для праці. Ми працюємо там, де є стіл та підключення до інтернету.
Тому можу сказати, що ми вже практично звикли до нового ритму та місця роботи. Я ще й почав українською спілкуватися, що також дуже важливо для мене. Звісно, ще не ідеально, але я в процесі.
Це суто моє бажання, яке з’явилося після того, як я опинився у Львові. Не хочеться виглядати опудалом серед українськомовного суспільства. А тут, на заході України, воно саме таке.
Мені хочеться зробити так, аби наш український софт функціонував всюди і без прив’язки до того, де житиме наша команда. А для цього потрібен час та наполегливість. Тому про повернення додому я поки що можу лише мріяти й думати, коли це відбудеться та за яких умов.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Українці тепер зможуть зручно подорожувати поїздом Інтерсіті №747/748 між Києвом, Вінницею, Хмельницьким та Тернополем.
Про це повідомляє Укрзалізниця.
Як зазначається, потяг максимально підлаштований під ранковий виїзд до столиці та вечірнє повернення.
Новий інтерсіті №747 відправлятиметься щоденно з Києва о 16:30, Козятин-1 18:27 — 18:29, Калинівка-1 19:00 — 19:02, Вінниця 19:19 — 19:22, Хмельницький 21:15 — 21:18, прибуття до Тернополя о 23:02.
Читайте також: «Наші вчителі – ченці з усієї країни». На Чернігівщині пекарня відродила старовинні рецепти монахів. Як це вдалося
У зворотному напрямку поїзд №748 відправлятиметься з Тернополя вранці о 06:32, Хмельницький 08:07 — 08:10, Вінниця 09:57 — 10:00, Калинівка-1 10:20 — 10:21, Козятин-1 10:53 — 10:54, прибуття до Києва о 12:45.
Маршрут запустять 10 грудня, його будуть обслуговувати найшвидшим українським поїздом — «Тарпан».
Нагадаємо, Укрзалізниця повертає «Лижний експрес» до Славська.
Окрім того, Укрзалізниця запускає новий маршрут до Будапешта та Відня.
Фото: Укрзалізниця.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Міністерство внутрішніх справ оголосило про початок впровадження програм та заходів, спрямованих на створення безпечного освітнього середовища для всіх дітей. Йдеться про те, що у кожному навчальному закладі чергуватиме працівник поліції, також встановлять металошукачі та рамки.
Про це повідомив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
Згідно із його заявою, відбір фахівців для цієї служби проводитиметься через конкурс, а обрані кандидати пройдуть ретельну перевірку та медичний огляд.
Після спеціалізованого навчання, поліцейські повинні бути готовими до різних ситуацій, які можуть виникати у дитячому суспільстві.
Читайте також: З міста — в село, з російської — на українську. Історія дитбудинку сімейного типу з Донеччини та досвід адаптації на Заході
Зазначається, що важливим етапом безпеки у школах є посилення пропускного режиму. Тому, у кожному освітньому закладі буде встановлено металошукачі та рамки для підвищення рівня безпеки. За словами Клименка, ця програма розпочнеться вже найближчим часом.
Нині 70% навчальних закладів України вже обладнані тривожними кнопками та користуються підтримкою поліції охорони. У МВС додали, що цей комплекс заходів дозволить гарантувати максимальний рівень безпеки для дітей у навчальних закладах.
Нагадаємо, у школах з’явиться оновлена дисципліна «Захист України»: навчатимуть мінної безпеки й керування дронами.
Також ми розповідали, що у Львові почали працювати Школи дозвілля для дітей.
Фото: МВС України.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.
За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, від початку повномасштабного вторгнення отримали поранення десятки тисяч українців. Велика кількість цих випадків — мінно-вибухові.
Аби лікувати травми, деякі з яких українські медики зустрічають вперше у своїй роботі, вони співпрацюють з іноземними колегами. ШоТам розповідає, як це відбувається в Україні.
«Таких травм сучасний світ не бачив»
Тетяна Пшенична — пацієнтка, яка потрапила до українських, американських та канадських медиків у межах однієї з перших благодійних місій «Face the Future Ukraine». В Обласній клінічній лікарні Івано-Франківська вона опинилася вже через пів року після тяжкого поранення обличчя, яке отримала під час обстрілу її будинку в селі на Харківщині.
Першу допомогу Тетяні надали в Слов’янську. Далі в Дніпрі лікарі збирали щелепу, і вже пізніше пластичний хірург скерував її на лікування до Івано-Франківська.
«До нас Тетяна потрапила після тяжкої мінно-вибухової травми: в неї були відсутні губи, а ротову порожнину вона не могла відкрити. Її випадок був складним, адже потребував реконструктивних операцій, залучення різних фахівців.
Тетяні розсікли рубці та розкривали ротову порожнину, щоб видалити всі пошкоджені зуби. Між операціями мало пройти пів року, і тільки після цього ми змогли формували їй ротову порожнину та губи з її слизової оболонки.
Зараз Тетяна проходить лікування в імплантологів і стоматологів, а за кілька місяців ми плануємо нову операцію, аби доформувати губи. Тонкощі лікування в тому, що це незнайомі травми не лише для нас, але й для іноземних колег — таких тяжких травм сучасний світ не бачив», — розповідає лікарка-отоларингологиня Обласної клінічної лікарні в Івано-Франківську Наталія Комашко.
Саме переломи середньої зони обличчя Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) називає одними з найскладніших лицевих травм. Їхнім лікуванням має займатися команда досвідчених медиків з різних галузей.
Для того, аби провести операції, до України завітала команда з 15 світових фахівців: реконструктивних хірургів, окулопластів, пластичних хірургів, оториноларингологів, анестезіологів та інших. Разом з ними працюють українські спеціалісти з Івано-Франківська, Києва та Запоріжжя.
У роботі цієї команди здебільшого складні випадки. Щоб лікувати деяких пацієнтів, вони навіть застосовують 3D-друк кісток з титану.
Першою в Україні отримала інноваційний протез після втрати ока
Ще однією пацієнткою лікарні в Івано-Франківську є Наталія Кошара — вчителька англійської мови з Гусарівки, що на Харківщині. На подвір’я жінки прилетів російський снаряд. Три уламки з очної орбіти Наталії видалили під час операції в Харкові, а ще кілька уламків залишилися в ключиці, печінці та стегні. Через декілька місяців жінку прооперували вже в Івано-Франківську. Завдяки інноваційній технології Наталії Кошарі встановили очний імплант.
«Коли Наталія Кошара потрапила до нас, у неї в очній орбіті були відсутні тканини, куди можна було ставити протез. Разом з нашими лікарями працював відомий окулопласт Реймонд Чо. Він запропонував інноваційну методику, яку раніше не використовували в Україні. Суть у тому, аби брати в людини її жирову тканину й ставити в те місце, де має бути протез, тобто формувати для нього подушечку.
Ми взяли жирову тканину з живота, а також шматок шкіри за вухом, аби сформувати повіки. Після цього поставили очний протез. Вдалося досягти того, що два ока стали виглядати симетрично, і майже немає відмінності між оком та протезом. Під час операції взаємодіяли лікарі, які займаються окулопластичною хірургією», — розповідає лікарка Наталія Комашко.
Як в Україні переймають кращі практики інших країн
На такі операції лікарі на Франківщині запрошують хірургів з інших клінік та транслюють процес онлайн на науковому порталі. Це дає українським медикам змогу навчатися на практиці.
Це не є чимось новим для України: з 2016 року в межах іншої програми співпраці «Co-Pilot» понад 100 лікарів Північної Америки відвідали нашу країну. Це реконструктивні хірурги обличчя, нейрохірурги, неврологи, травматологи тощо. Більш ніж 2000 хірургів України з 20 лікарень переглянули онлайн-трансляції операцій та вже використали цей досвід у своїй роботі.
Понад десять українських лікарів пройшли стажування в університетах США, але медики вчаться не тільки в американських вишах. Так студента Харківського медичного університету Сергія Алхімова запросили пройти стажування в Кембриджському університеті Великої Британії.
«Нас забезпечували всім. У деяких відділеннях давали можливість асистувати на операціях, тобто тримати якісь зажими тощо. Ми отримали навички з реанімації та найсучасніші знання», — розповідає Сергій Алхімов про кількамісячне стажування, після якого планує стати хірургом.
Тепер такої співпраці буде ще більше, адже з вересня в Україні започаткували Міжнародне медичне партнерство. 25 українських лікарень отримають «побратимів» з усього світу, а це означає, що українські лікарі зможуть обмінюватися досвідом і переймати найкращі іноземні практики й надалі.
Медична допомога у разі травм є безплатною
У випадку травми для громадян України медична допомога є гарантованою та безкоштовною. Ось як описують цю процедуру в МОЗ України:
- Якщо людина травмувалася, відчуває різкий біль або не може рухатись — потрібно викликати «швидку» за номером 103.
- Медики оцінюють стан пацієнта, надають невідкладну допомогу і, за потреби, транспортують його до медзакладу.
- Пацієнт, якого госпіталізували з травмою, може отримати такі медпослуги: обстеження, знеболення та медикаментозну терапію, операції, цілодобовий лікарський та медсестринський догляд, медичну реабілітацію в гострому періоді тощо.
Якщо людина потребує складнішого втручання, сімейний лікар може направити її до медиків у інші регіони чи благодійні міжнародні місії.
Як в Україні безкоштовно отримати протез, ми вже розповідали за посиланням.
Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».
