Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

10 000 горнят на мрію. Гончар з Хмельниччини повернувся з війни та будує майстерню, щоб допомагати військовим

Опубліковано

Після повернення з фронту гончар Микола Величко в той же день подався до своєї майстерні в селі Григорівка на Хмельниччині — до своїх полиць з горнятами, полив у відрах, до своїх печей. Гончарство — справа його життя, тут він знову віднаходить спокій. І хоче поділитися ним з іншими військовими, які потребують адаптації.

Щоб втілити задумане, чоловік робить 10 000 горнят, а за виручені кошти будує резиденцію поруч з майстернею. ШоТам поговорили з Миколою Величком про те, як йому вдається щодня гончарити та шукати щораз нові способи говорити про своє ремесло.

Миколі «поставили руки» — і почалося 

Раніше Микола Величко зі Старокостянтинова працював журналістом, тож відвідував різні події. Пригадує, що був на фестивалі й саме там побачив, як гончар працює за кругом. Познайомився та домовився про навчання в майстра, але так і не склалося — то робота, то домашні справи.

У 2011 році, коли Микола вже пішов з журналістики та став фотографом, він згадав про свою мрію. Чому б не спробувати?

«Гончарство — це магія. Я побачив, як з-під рук гончара з безформної маси глини створюється річ», — каже чоловік.

Микола Величко у своїй майстерні за роботою. Фото з соцмереж майстра

Микола взявся за справу й купив гончарний круг, але з першого разу нічого не вийшло:

«Я зв’язався з продавцем, кажу: “Ну, не виходить. Може, круг якийсь… бракований?”. А він мені: “То треба вміти”. І порадив вчителя зі Старокостянтинова».

Так чоловік познайомився з Віталієм Махнєвим-Кондратюком. Саме він Миколі «поставив руки» — так це називають у гончарній справі.

«М’язову пам’ять треба напрацювати. У спортсменів це схоже, бо потрібно натренуватися відцентровувати глину на крузі, щоб вона не бігала, і вже тягнути стінки. Базові такі навички вбиваються в пам’ять, і вже можна з заплющеними очима й навіть уві сні гончарити — на рівні рефлексів», — пояснює Микола. 

Тоді вже чоловік розвивався сам: їздив на ярмарки, знайомився з майстрами, шукав книжки та форуми. Майстер каже, що й досі опановує тему. Микола — кераміст без академічної освіти, тому, як і інші гончарі, починав з найпростіших народних елементів і мотивів, а вже з роками виробив свій стиль. 

Мав запустити сайт 24 лютого

Сторінку Миколи я знайшла через рекламу в соцмережах — у ній ішлося про його проєкт з 10 000 горнят, які він планує зробити, аби відкрити арт-резиденцію. Та сам майстер каже, що якби не було цієї ідеї, то була б інша:

«Я завжди придумую, як продати свою кераміку, скажімо, трошки підживлюю інтерес своїх покупців. А всі мої покупці рано чи пізно стають друзями чи гарними знайомими — завжди підтримуємо зв’язок».

Микола пригадує, що раніше в його майстерні збиралися багато письменників, художників, музикантів, а також реконструкторів та істориків з ярмарків. Разом вони працювали з глиною або й просто спілкувалися. Але місця в майстерні мало, багато людей не збереш:

«Я подумав, що це може бути цікаво людям. І робити не просто посиденьки, а й зустрічі з соціальним спрямуванням». 

Для цього біля старої майстерні вирішив збудувати нову, а також приміщення для арт-резиденції. Поки його майстерня розмістилася в столітній хаті, перебудовувати її не має змісту, тож чоловік почав нове будівництво поруч. Вперше ідея виникла у 2021 році, а за осінь розробили сайт. 

Микола пригадує — якраз у день повномасштабного вторгнення мав відкривати проєкт. Та все змінилося, і мрії про гончарство довелося відкласти. Спочатку з сім’єю виїхали в село, а потім у березні гончар приєднався до війська.

Микола був мінометником. Про службу розповідає небагато. Каже, що рік навчався й тренувався в тилу, а пів року воював — ось і вся служба.

Наприкінці літа 2023 року чоловік повернувся з фронту й того ж дня поїхав у свою майстерню. Микола відновив проєкт з 10 000 горнят. Каже, ціни на матеріали й для гончарства, і для будівництва значно зросли, але ідей у нього вистачає.

«Зараз я розумію, що цих коштів не вистачить на те, що я задумав, але нічого — будемо продовжувати», — ділиться майстер.

Кожне горня має порядковий номер і картку, де вказано, що результатом стане арт-резиденція. Фото з соцмереж майстра

Він каже, що зазвичай покупці задоволені, хоч і горнята приходять сюрпризом. Дехто повертає виріб, бо колір не сподобався, але це рідкість. Після завершення проєкту Микола планує зробити магазин з кількома видами горнят, тарілок і глечиків, тож можна буде обрати модель і колір.

Щодня майстер виготовляє від 10 до 20 горнят

До наступного року Микола хоче зробити 10 000 горнят. Далі — започаткувати схожий проєкт із зозульками — це традиційні смотрицькі пташечки:

«У Смотричі зараз немає нікого, хто б цим займався, тож хотілося б відродити цих пташок — вони такі милі».

Смотрицькі зозульки на горнятах. Фото з соцмереж майстра

Майстерня Миколи заставлена горнятами — тими, що після першого випалу, тими, що вже красуються лискучими боками на поличках. На спеціальній дошці майстер веде рахунок — зараз їх понад 6 000. 

Через екран телефону гончар показує мені печі, де горнятка принишкло чекають випалу, гончарний круг, відра з поливами, які виготовляє сам, тому однакові горнята рідко тут зустрінеш. Цього майстер теж вчився самотужки: шукав книжки, спілкувався з колегами з Європи. Каже, там більшість майстерень виготовляють свої поливи, а не користуються готовими. 

З глиною є проблеми, адже раніше всі купували її в Слов’янську. Зараз її значно поменшало, а Миколі ще й не всі маси підходять — він давно перейшов на високотемпературні. Тож вишукує глину по складах, деколи замовляє іспанську.

Працює майстер на японському гончарному колі, який придбав завдяки гранту від ГО «Фонд “Вільні”». Каже, що написав бізнес-план, пройшов навчання та виграв фінансування. 

У майстерні багато котів — Микола через екран телефону показує Вітальку. Чорно-білий пухнастий кіт ліниво вдивляється в екран. Сусідський Віталька прийшов на подвір’я Миколи вмирати — лежав і навіть не рухався, пригадує майстер. Та Микола сказав котові: «Виживеш — будеш у мене жити». І Віталька вижив. Тепер вилазить на стіл, заглядає в коробки. «Та поки окремої посади на виробництві не заслужив», — сміється Микола. Може, з часом стане завгоспом.

Кузьмич розлігся біля горнят у майстерні Миколи Величка. Фото з соцмереж майстра

Породиста сіра Фрося з пронизливими очима прибилася до Миколи на фестивалі в Старокостянтинові — тепер вона директорка виробництва. А її син Кузьмич — чорно-білий хвацький кіт — начальник охорони. Є ще Льолік або Бузок — він обожнює коробки, тож Микола призначив його пакувальником.

Отак серед котів і глини тривають дні гончара. Під час роботи він вмикає легенький джаз або слухає українські канали про історію. Щодня може виготовляти від 10 до 20 горнят.

Та на роботу впливають відключення світла, тож Микола замовив генератор. Каже, що не може вмикати піч при відключеннях, бо недопалені чашки ніяк не врятуєш — а випал триває 6-7 годин. 

«Реабілітація потрібна, коли людина не знає, як перелаштувати себе, знайти себе тут»

Микола показує і початок майбутньої резиденції на вулиці — привезені блоки для мурування, фундамент, господарське приміщення. 

«Зараз найголовніша буде робота в майстерні — це реабілітація військових в арт-резиденції. Мій побратим Богдан теж повернувся з фронту й проходить реабілітацію — він буде працювати як психолог зі мною, тож зараз здобуває знання, необхідні для роботи», — ділиться гончар.

Богдан працює з гіпсом — робить плитки. Микола показує виріб, поки випалений один раз — із козаком. Чоловік хоче зробити таку тематичну серію: козак, кінь, дерево тощо. Він раніше займався скульптурою, тож досвід має.

«Потихеньку контакти налогоджуємо з Хмельницьким госпіталем, де протезують хлопців. Це довгий процес, і вони нудяться без роботи. То я так вирішив, що вже будемо починати працювати з хлопцями, хоча й умов не дуже є. Але поки літо, то й на дворі можна провести час», — каже Микола. 

Військові зможуть працювати або з плитками та гіпсом, або з глиною. Щодо себе, то чоловік каже:

«У мене не було ніякої адаптації — я одразу в роботу з головою, з ранку до ночі. У мене руки зайняті, й голова теж. Реабілітація потрібна, коли людина не знає, як перелаштувати себе, знайти себе тут. Бо і в спілкуванні особливо, в суспільстві це проявляється — у голові одне, а назовні інше зовсім. У мене такого немає, бо я тут, у майстерні».

Тепер він хоче поділитися цим з іншими військовими, які намагаються звикнути до змін.

Котик Бузок або ж Льолік з горням. Фото з соцмереж майстра

На запитання, що найбільше подобається в гончарстві, Микола без сумніву каже — незалежність:

«Ти не залежиш ні від кого. У ремеслі мені подобається те, що ти сам відповідаєш за результат, сам цілі ставиш і завдання. Ти відчуваєш життя і яке воно на смак, руками, очима, дотиком і результатом».

Суспільство

У центрі Києва під час ремонту дороги виявили трамвайну колію початку 20 століття (ФОТО)

Опубліковано

Під час дорожніх робіт поблизу Львівської площі в Києві комунальники натрапили на фрагмент трамвайної рейки, яка пролягала тут понад сто років тому.

Про це повідомив активіст Дмитро Перов.

За словами Дмитра, перші згадки про трамвайний рух на сучасній вулиці Січових Стрільців, яка наприкінці 19 століття мала назву Львівська, датуються 1894 роком.

На початку 20 століття цією ділянкою проходили трамвайні маршрути №4 і №20 (до Лук’янівки) та №9, що з’єднував центр із залізничним вокзалом через вулицю Бульварно-Кудрявську.

Читайте також: Студенти з Києва передали «Довженко-Центру» дві німі стрічки, що вважали втраченими (ФОТО)

У цьому ж районі зберігся ще один елемент трамвайної інфраструктури — диспетчерський пункт, зведений у 1982 році за проєктом архітектора Яноша Віга. У 2021 році споруду планували демонтувати, однак завдяки ініціативі підприємця Алєкса Купера її вдалося зберегти.

Нагадаємо, що у Києві вперше за сто років виготовили автентичну цеглу для відбудови історичних будівель.

Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Перова

Читати далі

Суспільство

На вокзалі у Києві встановили артоб’єкт «ВОЛЯ», який представляли у Давосі

Опубліковано

На Центральному залізничному вокзалі Києва відкрили скульптуру «Воля» українського художника Олексія Сая. Артоб’єкт виготовили із залишків вітального знака села Любимівка Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією у 2022 році.

Про це повідомили в «Укрзалізниці».

Символізм артоб’єкта

Скульптуру створили у межах співпраці УЗ та PinchukArtCentre. Раніше її демонстрували виключно на міжнародних заходах, зокрема під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Тепер робота доступна для широкої публіки у столиці — на другому поверсі вокзалу біля ескалатора.

«Ця скульптура утворює слово “Воля”, яке несе в собі значення як “свобода”, так і “волевиявлення”. Це подвійне значення захоплює українську душу. Воно відображає те, що свобода не є пасивним станом. Це стан, який може бути досягнутий і підтриманий лише завдяки вольовим зусиллям. Ці два поняття онтологічно переплетені. Свобода вимагає волі до боротьби, терпіння і захисту. Саме через наполегливе волевиявлення свобода стає живою реальністю», — написали в УЗ.

Читайте також: «Внесок у мирне майбутнє»: німецький дизайнер закликав донатити українським медикам

Артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф додав, що скульптура «є монументом для всіх українців, який наголошує на нерозривному зв’язку між свободою і волею».

Також скульптура відсилає до роботи «LOVE» американського художника Роберта Індіани, створеної у 1960-х роках.

Нагадаємо, що пасажири УЗ зібрали понад 6,5 млн гривень на кейсеваки, коли купували чай у потягах.

Фото: фейсбук-сторінка УЗ

Читати далі

Суспільство

21-річному військовому встановили титановий імплант замість зруйнованого лоба

Опубліковано

21-річному військовому Роману, який отримав важке осколкове поранення голови, хірурги з України, Канади та США провели унікальну реконструктивну операцію — йому встановили титановий імплант замість зруйнованих кісток чола. Операцію виконала міжнародна місія «Face the Future Ukraine», яка вже вп’яте приїжджає в Україну допомагати пораненим.

Про це повідомили в БФ «Пацієнти України».

Роман пішов на війну у 18 років і своє 19-річчя зустрів у Бахмуті. Під час боїв на Курщині поруч із його позицією розірвались чотири авіабомби. Хлопець опинився під завалами, отримав понад 20 поранень, зокрема й уламкове в голову, що зруйнувало кістки чола. Три місяці Роман не міг рухатися, проходив кілька складних операцій, а частина його мозку лишалась незахищеною.

«Ми провели операцію та встановили на місце знищених лобних кісток індивідуальний імплант з титану, який захистив мозок хлопця від ушкоджень та вирівняв чоло. Окрім імпланту ми пересадили сполучну тканину, аби титан не пошкоджував шкіру. Втручання тривало чотири години та дозволила захистити мозок від інфекцій, які знаходяться в носі і пазусі», — розповідає хірургиня з США українського походження Наталія Біскуп, яка вже втретє оперує поранених в Україні.

Читайте також: 13-річного хлопця із Сум відзначили за порятунок людей після ракетної атаки (ФОТО)

Роман став наймолодшим пацієнтом у цій місії. Загалом цього разу прооперували 25 поранених: проводили реконструкції носа, щелеп, орбіт очей, встановлювали індивідуальні імпланти. Усього — 83 операції.

За словами координаторки Наталії Комашко, за п’ять місій лікарі допомогли 160 пацієнтам. Деякі з них проходять багатоетапне лікування. Наступну місію запланували на осінь. Записатися можна за посиланням.

Нагадаємо, що канадці передали бійцям ГУР перший в Україні гелікоптер Sikorsky S-76A (ВІДЕО).

Фото обкладинки: БФ «Пацієнти України»

Читати далі

Шопочитати

Суспільство2 дні тому

Взяли управління у свої руки. Ці українські громади перетворюють біовідходи на добриво

Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища...

Економіка і бізнес2 дні тому

Навколо — вибухи, а вдома — весна: подружжя з Сумщини вирощує тюльпани на другому поверсі будинку

Коли втрачаєш роботу під час війни, а навколо — вибухи, сирени й постійна тривога, то...

Культура3 дні тому

Які з цих традицій збереглися дотепер? Фольклористка про давні святкування українського Великодня

Уже в неділю українці святкуватимуть Великдень, до якого ми готуємося кілька днів. Зазвичай до четверга...

Економіка і бізнес4 дні тому

Єдині в Україні сирні кульки за технологією NASA: історія бізнесу братів з Харкова

Вони ще й хрусткі!Ага, пахнуть сиром!Це ж сирні снеки! У нас в Україні таких немає....