Суспільство
Найстаріше козацьке кладовище Одеси стало пам’яткою історії
Найстаріше козацьке кладовище Одеси отримало статус пам’ятки історії місцевого значення.
Про це пише risu.ua.
Зазначається, що Куяльницьке козацьке кладовище вважають найстарішим в Одесі. Його засновано наприкінці XVIII століття неподалік Хаджибейського лиману. Воно займає 16 гектарів на схилі Шкодової гори та розташоване на території колишнього поселення Куяльник, звідки й походить назва.
Його також називають Сотниківським на честь похованої тут родини козака Сотниченка та поховання козаків Сотниківської Січі.
Читайте також: «Підтримуємо матусь із важкими долями». Чим особлива BetiS — єдина фабрика в Очакові
Одна з найдавніших могил на цвинтарі датована 1791 роком, тобто за кілька років до того, як місто отримало назву Одеса. Історики вважають, що це кладовище було створено у 1775 році, одразу після ліквідації Запорізької Січі.
Історія досліджень
Першим на Куяльницьке кладовище як на предмет культурної спадщини звернув увагу археолог та директор Одеського історико-археологічного музею Михайло Болтенко. У 1920-х роках в районі Шкодової гори він проводив розкопки пам’яток Усатівської культури та почав фіксувати цвинтар.
Далі інтерес до кладовища відновився у 80-90-ті роки ХХ століття завдяки роботам краєзнавця Романа Шувалова. Він не лише проінспектував цвинтар, але й видав у 1992 році брошуру з описом могил, малюнками та позначками з розташуванням. Згодом цим питанням займався Ігор Сапожніков, який узагальнив свої дослідження у праці “Кам`яні хрести Степової України: (XVIII – перша половина XIX ст.)”, виданій в 1997 році.
Читайте також: Шукають авіатехніку на полях та у горах. Як працює Музей загиблих літаків на Львівщині
Дослідники були переконані, що на цвинтарі хоронили спочатку вихідців із Запорізької Січі, які тут оселилися після її ліквідації, а згодом і чорноморських козаків та тих, хто не пішли на Кубань у 1792 році.
Вони отримали назву «нерубаї», оскільки царат примушував їх роззброїтись й скласти присягу, що вони ніколи не будуть воювати проти царя. Так і жили нерубаї у поселеннях, які з часом отримали назву Нерубаївка (Нерубайське), Усатівка (Усатово). Саме їх руками добувався черепашник для будівництво військової гавані, а згодом і міста Одеси.
Читайте також: Made in Ukraine: дев’ять українських виробників шапок і теплих панамок
Катакомби давали непоганий прибуток, козаки возили черепашник до міста на возах (біндюгах), котрі в старі часи возили гармати. Згодом, коли порт і місто розрослись, козацькі біндюжні громади працювали в порту, перевозячи вантажі.
На Сотниківському цвинтарі, зокрема, поховані власники великих мереж штолень, в яких добували черепашник, козаки-нерубаї Шмигора та Гетьманенко.
Читайте також: Біг на руках та сальто між вантажівками. Рекорди українців 2020 року, що дійсно вражають
Загалом на цвинтарі більше п’яти сотень поховань, близько двох сотень увінчані кам’яними, чотири- , шести- та восьмиконечними хрестами. Часто це мальтійські хрести.
У метричних книгах із 531 запису про поховання 347 мали суто українські прізвища. Історик припускав, що це прізвища нащадків запорозьких полкових старшин, гетьманів, генеральних осавулів.
Читайте також: Як волонтери рятують дерев’яні будиночки на Чернігівщині (ВІДЕО)
Це підтверджується й тим, що в той час виготовлення кам’яних надгробків коштувало недешево, тому їх могли собі дозволити лише заможні верстви населення. Звичайним смертним на могилі встановлювали дерев’яний (у кращому разі – дубовий) хрест.
Нагадаємо, радіолокаційну станцію «Дуга» у Чорнобилі внесли до держреєстру пам’яток.
Як ми повідомляли раніше, у Львові презентували перелік історичних пам’яток, які планують відновити.
Усі фото: risu.ua.
Про фільм
Про устрій дендрарію в ботсаду
Подробиці
- у травні, вересні та жовтні – у вихідні дні з 10:00 до 18:00;
- у літні місяці – щоп’ятниці з 12:00 до 18:00, у вихідні дні з 10:00 до 18:00.
«Усе життя я жила з дискомфортом від того, що зі мною щось не так. Тепер мені стало легше»: історія Тоні, яка в 41 дізналася, що в неї аутизм
«Сьогодні день мого камінг-ауту. У мене аутизм», — написала одного дня Тоня на своїй сторінці...
«Я просто хотіла, щоб якась мама плакала менше, ніж я»: як Вікторія Наумович змінює життя молоді з інвалідністю у своєму місті
«Настя народилася передчасно. Зовсім крихітна — 1 кілограм 100 грамів. Ми одразу розуміли, що будуть...
Врятувати поліських коней: як на Київщині відновлюють українську породу та створюють простір автентичних ремесел
Маленький кінь, більше схожий на поні, невибагливий у їжі та лагідний. Саме такі тварини здавна...
«Без цього бренду не було б мене». Як соціальний бізнес Ohra Home об’єднує матерів дітей з інвалідністю
У житті Юлії Бігун багато різних сфер: сім’я, робота в проєкті з гуманітарного розмінування України,...