Марина Голінько з тих полонених, яких прозвали невидимками. Ви не побачите її обличчя на білбордах, не знаєте її позивного та і прізвище мало кому відоме.
Про її долю рідні не знали, аж поки одного дня не отримали листа, а потім дзвінок…
Про історію військової медикині з Маріуполя розповідає ШОТАМ.
За пів року в полоні мама Марини отримала від доньки лише одного листа. Та ще й російською, яку Марина знає погано. Певно, змусили.
«Я жду встречи со всеми, еще и с твоим тортом “Монастырская изба”», — йшлося у записці.
Вона військова медикиня. Вторгнення росії застала в Маріуполі, рятувала поранених. 12 квітня Марина написала сестрі останнє повідомлення.
«Стовпи валяються, величезні дірки в будівлі. Це не описати словами, я пишу і плачу. За цей день я відчула стільки страху, відчаю, бажання жити, як ніколи в житті», — читає повідомлення сестра Альона.
Читайте також: Сльози на кордоні, сварки з митниками та шахраї. Як пригнати автівку для ЗСУ та не зійти з розуму
Далі зв’язок із Мариною зник. Про полон рідні дізналися з фото у ворожих ЗМІ. Пів року жодної новини про Марину, аж поки не прийшов той єдиний лист російською. Аж раптом дзвінок!
«Такий голос: «Мам, це я». Тоді, я не знаю, була така радість, така… наче розкрилася душа!», — каже матір Любов Сергієнкова.
17 жовтня Марину обміняли разом зі 108-ома полоненими українками.
«Цей весь період у полоні я вже думала, що я ніколи не зможу бути такою, як раніше, бо я взагалі завжди позитивна. І думала, що я відтепер буду завжди така сумна, серйозна», — каже військова медикиня Марина Голінько.
Щойно вона ступила на рідну землю, знову відчула себе живою.
«Посміхаюся і щаслива, попри все!», — Марина Голінько, військова медикиня.
Перше фото, яке Марина зробила після звільнення, – з маминими варениками.
Нагадаємо, у Полтаві з’явився мурал на честь легендарного оборонця Маріуполя.
Також ШОТАМ розповідав, як з полону повернули 25-річну вчительку з Чернігівщини.
