Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?
Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.
У ранок відкриття в кав’ярні «Душа» в Івано-Франківську відвідувачів не було — райончик тихий. Тетяна Васильєва попрацювала годинку — нікого. Тож написала в групі переселенців у соцмережах, що вона приїхала з Маріуполя й відкрила заклад — мовляв, ходіть. І вони прийшли.
«Досвіду в мене тоді було небагато. Руки трусяться: аби кави вистачило та смаколиків на всіх, аби молочко збилося», — пригадує свій перший день у кав’ярні Тетяна.
Відтоді переселенка відкрила ще один заклад, знайшла друзів і звикла до нового життя за понад тисячу кілометрів від рідного дому. ШоТам поспілкувалися з підприємицею про те, як їй вдалося знайти кошти на кав’ярню та що допомогло розвиватися й далі.
Маріуполь — Дніпро — Івано-Франківськ
Я багато років займалася банківською справою — і вчилася за фахом, і працювала з задоволенням. Жила я в Маріуполі, а 24 лютого 2022 року виїхала до батьків у село — за 20 кілометрів від міста. В окупації ми прожили до середини березня.
Я зловила за селом зв’язок і написала смс знайомому, який ще в перші дні пропонував безкоштовне житло в Дніпрі. Так ми з донькою вирушили в місто й прожили там два місяці.
З Дніпра я збиралася переїжджати — мені хотілося поїхати туди, де є хоч хтось знайомий, з ким можна поговорити, вилити душу, бо емоційний стан був, звісно, підірваний. Тож обрала саме Івано-Франківськ, адже туди переїхала моя добра маріупольська подруга, а я завітала до неї в гості.
У місті я влаштувалася на роботу в банк, але пробула там недовго — почула від колег, що на мене тут не чекали, що я забираю чиюсь зарплатню. Я неконфліктна людина, мені було дуже тяжко з цим упоратись. Вирішила, що краще збережу свою нервову систему, і звільнилася. Це дуже відштовхнуло та негативно вплинуло на сприйняття людей, які мене оточують. Підсвідомо я думала, що місцеві всі такі, але помилялася.
Від першої оренди довелось відмовитися
Я завжди мріяла про те, що в мене колись буде бізнес. Я не знала, як це втілити й що саме це буде. Воно точно мало б бути пов’язане зі спілкуванням з людьми, тому одразу на думку спала кав’ярня — інших варіантів я не розглядала.
Мама мені казала: «Вибери щось простіше. Що ж ти обираєш таке складне, глобальне й масштабне?». Але я не сумнівалася.
А далі довіряла своїй інтуїції. Досвіду в цій сфері в мене не було, тож я не знала багатьох нюансів: про потужність світла, каналізацію тощо.
І перше приміщення, яке зняла у 2022 році, було не дуже вдалим. Запрошені майстри сказали, що багато чого треба переробити, а потужності електрики не вистачає. Почався блекаут, і я розірвала договір оренди. Це була моя перша помилка, але й досвід — я зрозуміла, на які моменти варто звертати увагу.
Вирішила трохи перечекати й пішла на курси з бізнес-планування від «Молодої Просвіти Прикарпаття». Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».
Тож знову почала пошуки приміщення — ходила містом, телефонувала за оголошеннями. Наприкінці лютого я ухвалила рішення, що таки відкриватиму кав’ярню, а вже 16 березня знайшла місце для неї.
Я сама робила ремонт, і до мене підійшов місцевий літній чоловік з пропозицією допомогти. Просто людині 70 років, а він прийшов: «Таню, може, тобі продуктів якихось принести? А давай я тобі кошик принесу великодній, щоб ти в церкву сходила?». Тож щирих і людяних місцевих я все ж зустріла більше.
Отримала кілька грантів і порад від друзів
На відкриття мала й власні заощадження, й отримала грант від ГО «Громада» на 2 тисячі євро. Я ці гроші відклала — за них замовила меблі й обладнання. Але продовжила подаватися на гранти, щоб облаштувати все так, як хотіла. Багато обладнання я брала в оренду, а хотіла мати своє, бо це впливає на якість готової продукції.
Відгукнулася чеська організація, потім словацька. Від ООН я отримала грант минулого року — завдяки цій міжнародній допомозі я змогла зробити заклад кращим. Усі грантові заявки писала сама: мені допомогли знання з фінансів, тож усі ці звіти для мене прості. Але більше допомогло живе спілкування з однодумцями з курсів — туди прийшли й ВПО, як я, і місцеві. Ми підказували одне одному та ділились ідеями.
Кожен займався своєю сферою, і всі мені допомагали в якомусь питанні: чи меблів, чи дитячої зони, чи підбору кави. Вийшла така синергія місцевих, переселенців і бізнесів — ми й досі в добрих стосунках. 21 квітня 2023 року кав’ярня «Душа» відкрилася.
До Івано-Франківська я вже звикла, хоч іще перші пів року було дуже тяжко. Тут інший стиль життя, люди, звички, по-іншому свята відзначають, а не так, як звикла я. Ми — одна країна й одна нація, але все одно в кожному регіоні є свої особливості.
«Треба прийняти ситуацію та насолоджуватися життям»
Було дуже боляче, що я втратила свою домівку та не маю можливості туди повернутися. Не хотілося приймати, що я можу лишитися тут надовго.
Але коли я вже відкрила кав’ярню та почала більше спілкуватися з відвідувачами, з місцевими, з переселенцями з різних куточків України, мені стало набагато легше адаптуватися.
Я не знаю, скільки можу бути в Івано-Франківську: може, рік, два чи п’ять. Але я повинна не чіплятися до того, що мені може не подобатися, а просто прийняти ситуацію та насолоджуватися життям.
Після цього усвідомлення стало простіше. З’явилося багато друзів — це переважно відвідувачі мого закладу, бо я майже весь час там працювала сама. Зараз у мене вже є працівники, але, буває, і собі ставлю зміни. На мене клієнти вже чекають — вони ж звикли, що я є постійно. Виглядають мене: якщо авто стоїть — значить, я на зміні.
Уявлення про перший заклад формувалося поступово. Єдине, що я хотіла, — це щоб людям було комфортно, затишно, і вони хотіли повертатися. Я багато подорожувала й за кордон, і по Україні, любила різні заклади відвідувати, тож помічала щось, що мені подобалося. Знала, що через брак коштів не можу створити одразу такий простір, щоб люди «вау» сказали, але я максимально намагалася зробити душевність і затишок. Що це було? Кольори морського Маріуполя блакитні. Додала й жовтого для більш патріотичних символів.
Потім питала у відвідувачів, чого б їм хотілося ще: казали, що незручні столики — я придумала, як це виправити; стільці незручні — замінила на диванчики. На телевізорі діткам показую мультики та ролики про мирний Маріуполь, щоб показати, яким було наше місто. Зараз, якщо загуглити, то більше зруйнованого міста можна побачити, а мені хочеться показати, яке воно було квітуче й гарне.
Відвідувачі приходять, ми розмовляємо, і на виході вони кажуть: «Ми розуміємо, чому заклад називається “Душа” — бо у вас душевно, спокійно, приємно, і йдеш звідси з усмішкою».
Коли вони дякують, я розумію, що зробила правильний вибір — не виїхала за кордон, а залишилася в Україні й розвиваю свою країну в такий час.
Відкрила другу «Душу»
На цьому я не зупинилася й відкрила другий заклад, бо вже «набила руку». Першу «Душу» я відкривала для себе — створила шматочок рідного дому. Але хотіла розвиватися, адже розуміла, що мені треба заробляти собі на майбутнє.
Знову шукала можливості, гранти, подавала заявки. Про цю ідею знали мої місцеві друзі й запропонували відкрити заклад разом. За два дні ми все узгодили, за тиждень знайшли приміщення, а за місяць кав’ярня була відкрита. Тут головне, щоб було бажання та структурований план того, що тобі треба. Бо якщо завтра з’являється приміщення, з яким можна працювати, ти повинен розуміти, куди й скільки коштів треба для запуску.
Тут я вже від початку зробила так, як у мене було намальовано в голові — тут усе про море. Люди, які живуть в районі, де відкрилася кав’ярня, це оцінили. Дуже багато місцевих не були на морі — вони приходять, а там стоїть справжній човен, лежать мушлі, на стінах — фотографії моря.
Ми працюємо тільки другий місяць, а люди вже дякують, що ми відкрилися тут, і питають, де буде наступний заклад. А планів у мене багато — якраз скоро їду на навчання в кулінарну школу до Франції. І третій заклад точно буде!
26 жовтня на Венеційській бієнале відбудеться вистава опери GAIA-24 українських композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка. Ця опера завершить публічну програму українського павільйону, організовану Українським інститутом.
Опера GAIA-24 присвячена наслідкам підриву Каховської ГЕС, який стався 6 червня 2023 року. Композитори звертаються до Геї — давньогрецької богині Землі, а також до теорії, що описує планету як живий саморегульований організм.
Анастасія Мануляк, керівниця напряму «Візуальне мистецтво» Українського інституту, зазначила, що цьогорічна програма зосереджена на темах землі та води. Оперу поставлять у середньовічній церкві Сан-Лоренцо у Венеції, що надає додаткову символіку, враховуючи, що місто стоїть на воді.
GAIA-24 об’єднує людське тіло та театральну сцену в музично-театральний ритуал. Опера складається з трьох актів:
Songs of Mother Earth — звучатиме музика народів світу.
Cabaret Metastasis — сцени, що базуються на пластичному русі оголеного тіла.
Dance for Mother Earth — карнавальна частина, що включає різні музичні жанри, від репу до народних пісень.
Вистава триватиме близько 90 хвилин. Опера вже була представлена в Києві у травні 2024 року, а пізніше її показували в Роттердамі та Відні. Після Венеції планується виступ у Берліні.
Композитор Ілля Разумейко зазначив, що GAIA-24 має жанрове визначення «Opera del Mondo», що означає оперу, пов’язану з водою та природою, і наголосив на її символічному значенні для Європи, яка стикається з природними катастрофами.
Нагадаємо, що капелюхи українського дизайнера представили на виставці у музеї в Парижі.
У Музеї декоративного мистецтва Парижа (Musée des arts décoratifs) представили головні убори відомого українського дизайнера Руслана Багінського. Після виставки їх передадуть до національного архіву сучасної моди.
Про це Руслан Багінський повідомив 2 жовтня у своєму інстаграмі.
«Мрії збуваються! 9 років тому я вперше приїхав у Париж і був вражений його музеями. А вчора три мої капелюхи були представлені на виставці в Musée des arts Décoratifs. Це неймовірно!»
До виставки увійшли три знакові моделі Багінського: Baker Boy Cap, Cowboy Hat та Faux-Fur.
Ця подія відбувається в межах святкування 35-ї річниці ANDAM — Національної асоціації розвитку мистецтва моди. Виставка триватиме до 30 березня 2025 року і демонструватиме роботи дизайнерів, які змінюють сучасну моду.
Окрім Руслана Багінського, свої роботи презентували й інші відомі дизайнери, зокрема Мартін Марджела, Джеремі Скотт і Людовік де Сен-Сернен.
Про бренд
Ruslan Baginskiy — український бренд головних уборів, заснований у 2011 році. Дизайнер черпає натхнення з класичних форм українських головних уборів ХХ століття, поєднуючи їх із сучасними тенденціями.
Нагадаємо, що переселенка відкрила в Харкові простір для жінок, які також втратили дім.
В Україні зареєстрували першу аптеку, де можна буде придбати ліки на основі медичного канабісу.
Про це повідомив голова комітету Верховної Ради Михайло Радуцький.
Першою аптекою, яка долучилася до електронної системи медичного канабісу, стала аптека в Черкасах. Уряд очікує, що інші аптеки також приєднаються найближчим часом.
Електронна система запрацювала вчора. Відповідно до закону про легалізацію медичного канабісу, вона контролюватиме всі процеси — від імпорту чи вирощування рослин до їхнього продажу в аптеках.
Нагадаємо, що в Києві відкрили перший медичний хаб на базі релокованих медустанов Маріуполя.
Коментарі