Кафе як соціальний бізнес. Приклад Добропілля

Добропілля – середньостатистичне маленьке містечко у Донецькій області, що розташовано за 73 кілометри від найближчого окупованого міста Горлівка.

Культурне життя могло би бути представлене тут кількома будинками культури і парою-трійкою бібліотек.

Читайте також: “Антистрінги” для чоловіків: як ветерани зробили бізнес на трусах

Але численні соціальні проекти, реалізовані громадською організацією “Добропільський центр молоді “Добро”, оживили місто. Серед цих проектів – і арт-кафе “Тролейбус”, навколо якого вже третій рік вибудовується культурне життя Добропілля.

Із самого початку ідея закладу була у тому, що відвідувачі йдуть сюди не лише поїсти, а й отримати нові знання. Донедавна у арт-кафе “Тролейбус” відбувались майстер-класи, літературні вечори, концерти місцевих груп, а 50 % річного прибутку йшло на функціонування місцевого молодіжного центру. Тепер, каже очільник ГО “Добро” Володимир Орос, час цьому соціальному бізнесу осучаснити свій формат.

“Самої кухні недостатньо”: як з’явилась ідея

ГО «Добропільський центр молоді “Добро” існує з 2010 року. Головним вектором діяльності “Добра” до війни була організація фестивалів, концертів та залучення інвестицій у Добропілля.

Читати також: Бізнес як терапія: історія однієї млинцевої

“Після початку воєнних дій на сході ми змістили акценти на  гуманітарну допомогу, адже потреба у культурних заходах відпала через АТО та побутові проблеми. Тільки у 2016 році вдалось потихеньку повернутись у старе русло”, – розповідає Володимир Орос, директор “Добра”.

Реалії шахтарського містечка такі, каже, що у місцевих – особливо, молоді – не так багато можливостей цікаво провести вільний час.

“Якщо хочете, щоб у ваше місто прийшла культура, беріться власноруч розвивати її. Стереотипи і перешкоди існують тільки у головах: наприклад, у нас коли років 7-8 назад перша піцерія відкривалася, усі сумнівалися і думали, мовляв, хто в маленькому місті буде ходити їсти не вдома. Але в підсумку у Добропіллі зараз близько 5 подібних закладів – добропільчани почали більше цінувати свій час і із задоволенням приходять туди поїсти, замість того, аби витрачати час на приготування їжі. Звісно, сьогодні самої кухні недостатньо – люди хочуть отримувати більш якісний продукт”, – каже Володимир.

Десь у 2016 році, розповідає Володимир, у Добропіллі побільшало культурних заходів і тренінгів, і до шахтарського містечка почало приїжджати більше людей. Іноземні делегації, учасники тренінгів з області, туристи – нагодувати їх було проблематично, тому ідея із кафе виникла як відповідь на незайняту нішу бізнесу. Потім організатори переосмислили формат: щоб люди приходили не просто поїсти, але і з користю провести час.

Чому “Тролейбус”?

У Добропіллі раніше була тролейбусна лінія і, судячи з опитування місцевих жителів, це був один з найяскравіших спогадів практично для всіх жителів міста, розповідає Володимир Орос. Тому над назвою арт-кафе довго не думали.

Читайте також: “Чорні лебеді” у бізнесі: як не здатися, коли продаєш органічні продукти

Далі у межах проекту, який фінансувала Програма розвитку ООН, волонтери виграли грант у розмірі 200 тисяч гривень і придбали обладнання для кафе: холодильники, кавову машину, інвентар для бару. За оренду та ремонт сплачували із власної кишені.

Таким чином, арт-кафе “Тролейбус” стало поєднанням смачної кухні, майданчика для  культурно-мистецьких заходів і історичних фактів про Добропілля. І водночас заклад став фінансовим донором для молодіжного центру DobroLab, який відкрила ГО “Добро”.

Перегляд формату і поява алкоголю в меню

Із початку існування “Тролейбусу” там проводились літературні вечори, виступали місцеві групи, проглядались футбольні матчі. І ще була одна особливість: у арт-кафе минулорічного зразка вболівальникам довелось би коментувати програш “Динамо”-“Челсі” під чашку кави або чаю – донедавна алкоголь у арт-кафе не продавали.

Читайте також: Матуся в декреті заснувала бізнес. Успішний кейс із Бахмута

Але великий попит примусив Володимира переглянути політику щодо спиртного.

“Уже близько року продаємо алкоголь, бо раніше багато відвідувачів йшли зі словами “Був би алкоголь, ми б залишилися”. Поки що в цьому місті безалкогольний відпочинок – це все-таки інновація. Думаю, спочатку треба надати населенню якісний культурний продукт, аби потім можна було якось в цьому напрямку ефективно працювати”, – каже Володимир Орос.

Зайві відвідувачі, продовжує він, не завадять арт-кафе “Тролейбус” ще і з тієї причини, що 50 % прибутку спрямовується на функціонування та потреби молодіжного центру Добропілля. Виручка ж від арт-кафе поки що покриває тільки витрати на оренду приміщення та часткове фінансування роботи молодіжного центру.

Молодіжний центр Добропілля DobroLab – це підтримка, консультації і ресурсна база як для молоді, так і для дорослого населення. Основними напрямками діяльності центру є молодіжна журналістика, LEGO-клуб, молодіжний парламент (волонтерський рух серед молоді), кіноклуб, англійський розмовний клуб тощо. Відвідувачі центру також долучаються до написання громадських проектів та грантів.

“Понад півроку в нас був формат, що просто будь-який бажаючий може прийти і займатися чим завгодно. Але ми від нього відмовилися, тому що були зловживання і результату це абсолютно не давало”.

Наразі Володимир із партнерами думає над новим форматом функціонування і кафе, і центру для молоді, адже старий починає потихеньку набридати.

Труднощі соціального бізнесу

Загальна сума, яку Володимир разом із партнерами витратив на кафе, разом з грантом – близько півмільйона гривень.

Читайте також: Бізнес на брухті: як сміття може допомогти стати дизайнером

“Свої витрати я окупив. Але цього не сталось би, якби не грантова підтримка. На потреби молодіжного центру треба 20-25 тисяч на місяць, і, відповідно, близько 250 тисяч на рік. 50% річного прибутку арт-кафе (30-40 тисяч гривень на рік)  ледь вистачить, аби закрити шосту частину суми. Це недостатньо для того, аби втримати мінімальні ціни на заняття у центрі – припустимо, роботоклуб, який можна відвідувати по собівартості за 200 грн на місяць (коли комерційна вартість – близько 500-800 гривень – авт.). Тому ми із однодумцями думаємо про об’єднання кількох сервісів, які готові поділитися своїм прибутком заради того, щоб молодь отримувала освітні послуги і корисно проводила дозвілля”, – ділиться розрахунками Володимир.

Також серед труднощів, які наразі доводиться долати, нестача потрібних навичок серед персоналу арт-кафе “Тролейбус”, щоб робити дійсно якісний продукт. Тому Володимир часто відправляє їх на різноманітні стажування. Так, нещодавно завдяки підтримці міжнародної організації з міграції працівникам “Тролейбусу” вдалося пройти тренінги з кави і щодо “кондитерки”.

У планах – мережа соціальних бізнесів

Уже близько року Володимир думає про колаборацію підприємців – мережу соціальних бізнесів “Тролейбус 5.0”.

Читайте також: На Одещині бізнесмен вирощує мандарини та гранат у відкритому ґрунті

“Точної цифри не скажу, але близько 50 підприємців міста уже готові долучились. Думаємо над тим, щоб це було не просто кафе, а міська мережа, яка б надавала різні послуги – можливо, уже не в цьому приміщенні. Кожен із 50 партнерів займатиметься своїм бізнесом, але у одному стратегічному напрямку. Поки розробка мережі ще у процесі”.

Без фінансової “подушки” у соцбізнес краще не йти

Володимир розповідає: навряд чи людина із найманого працівника зможе стати одразу соціальним підприємцем. На гранти також радить не розраховувати – це одноразова допомога: проект закінчується, і ефект змін на цьому теж закінчується.

Читайте також: Реальніше ніж Word of Tanks! Українець створив 3D-батли в Чорнобилі

“Найближчим часом їду у Краматорськ записати поради для молодих соціальних підприємців. Вони хочуть і стартап зробити, і відразу ж людям допомогти. Прямо зі старту це мало можливо. Коли ви починаєте соціальний бізнес, люди починають розраховувати на вас. Молоді підприємці можуть допомогти своєю ідеєю, поки їх фінансово підтримують батьки, але далі без додаткового постійного фінансування проект доведеться закривати. Тож моя порада: якщо немає інших джерел доходу, я б не радив цим займатися. Спочатку треба забезпечити фінансову сторону соціального бізнесу, а потім уже розвивати його”.