Суспільство
Кафе як соціальний бізнес. Приклад Добропілля
Добропілля – середньостатистичне маленьке містечко у Донецькій області, що розташовано за 73 кілометри від найближчого окупованого міста Горлівка.
Культурне життя могло би бути представлене тут кількома будинками культури і парою-трійкою бібліотек.
Читайте також: “Антистрінги” для чоловіків: як ветерани зробили бізнес на трусах
Але численні соціальні проекти, реалізовані громадською організацією “Добропільський центр молоді “Добро”, оживили місто. Серед цих проектів – і арт-кафе “Тролейбус”, навколо якого вже третій рік вибудовується культурне життя Добропілля.
Із самого початку ідея закладу була у тому, що відвідувачі йдуть сюди не лише поїсти, а й отримати нові знання. Донедавна у арт-кафе “Тролейбус” відбувались майстер-класи, літературні вечори, концерти місцевих груп, а 50 % річного прибутку йшло на функціонування місцевого молодіжного центру. Тепер, каже очільник ГО “Добро” Володимир Орос, час цьому соціальному бізнесу осучаснити свій формат.
“Самої кухні недостатньо”: як з’явилась ідея
ГО «Добропільський центр молоді “Добро” існує з 2010 року. Головним вектором діяльності “Добра” до війни була організація фестивалів, концертів та залучення інвестицій у Добропілля.
Читати також: Бізнес як терапія: історія однієї млинцевої
“Після початку воєнних дій на сході ми змістили акценти на гуманітарну допомогу, адже потреба у культурних заходах відпала через АТО та побутові проблеми. Тільки у 2016 році вдалось потихеньку повернутись у старе русло”, – розповідає Володимир Орос, директор “Добра”.
Реалії шахтарського містечка такі, каже, що у місцевих – особливо, молоді – не так багато можливостей цікаво провести вільний час.
“Якщо хочете, щоб у ваше місто прийшла культура, беріться власноруч розвивати її. Стереотипи і перешкоди існують тільки у головах: наприклад, у нас коли років 7-8 назад перша піцерія відкривалася, усі сумнівалися і думали, мовляв, хто в маленькому місті буде ходити їсти не вдома. Але в підсумку у Добропіллі зараз близько 5 подібних закладів – добропільчани почали більше цінувати свій час і із задоволенням приходять туди поїсти, замість того, аби витрачати час на приготування їжі. Звісно, сьогодні самої кухні недостатньо – люди хочуть отримувати більш якісний продукт”, – каже Володимир.
Десь у 2016 році, розповідає Володимир, у Добропіллі побільшало культурних заходів і тренінгів, і до шахтарського містечка почало приїжджати більше людей. Іноземні делегації, учасники тренінгів з області, туристи – нагодувати їх було проблематично, тому ідея із кафе виникла як відповідь на незайняту нішу бізнесу. Потім організатори переосмислили формат: щоб люди приходили не просто поїсти, але і з користю провести час.
Чому “Тролейбус”?
У Добропіллі раніше була тролейбусна лінія і, судячи з опитування місцевих жителів, це був один з найяскравіших спогадів практично для всіх жителів міста, розповідає Володимир Орос. Тому над назвою арт-кафе довго не думали.
Читайте також: “Чорні лебеді” у бізнесі: як не здатися, коли продаєш органічні продукти
Далі у межах проекту, який фінансувала Програма розвитку ООН, волонтери виграли грант у розмірі 200 тисяч гривень і придбали обладнання для кафе: холодильники, кавову машину, інвентар для бару. За оренду та ремонт сплачували із власної кишені.
Таким чином, арт-кафе “Тролейбус” стало поєднанням смачної кухні, майданчика для культурно-мистецьких заходів і історичних фактів про Добропілля. І водночас заклад став фінансовим донором для молодіжного центру DobroLab, який відкрила ГО “Добро”.
Перегляд формату і поява алкоголю в меню
Із початку існування “Тролейбусу” там проводились літературні вечори, виступали місцеві групи, проглядались футбольні матчі. І ще була одна особливість: у арт-кафе минулорічного зразка вболівальникам довелось би коментувати програш “Динамо”-“Челсі” під чашку кави або чаю – донедавна алкоголь у арт-кафе не продавали.
Читайте також: Матуся в декреті заснувала бізнес. Успішний кейс із Бахмута
Але великий попит примусив Володимира переглянути політику щодо спиртного.
“Уже близько року продаємо алкоголь, бо раніше багато відвідувачів йшли зі словами “Був би алкоголь, ми б залишилися”. Поки що в цьому місті безалкогольний відпочинок – це все-таки інновація. Думаю, спочатку треба надати населенню якісний культурний продукт, аби потім можна було якось в цьому напрямку ефективно працювати”, – каже Володимир Орос.
Зайві відвідувачі, продовжує він, не завадять арт-кафе “Тролейбус” ще і з тієї причини, що 50 % прибутку спрямовується на функціонування та потреби молодіжного центру Добропілля. Виручка ж від арт-кафе поки що покриває тільки витрати на оренду приміщення та часткове фінансування роботи молодіжного центру.
Молодіжний центр Добропілля DobroLab – це підтримка, консультації і ресурсна база як для молоді, так і для дорослого населення. Основними напрямками діяльності центру є молодіжна журналістика, LEGO-клуб, молодіжний парламент (волонтерський рух серед молоді), кіноклуб, англійський розмовний клуб тощо. Відвідувачі центру також долучаються до написання громадських проектів та грантів.
“Понад півроку в нас був формат, що просто будь-який бажаючий може прийти і займатися чим завгодно. Але ми від нього відмовилися, тому що були зловживання і результату це абсолютно не давало”.
Наразі Володимир із партнерами думає над новим форматом функціонування і кафе, і центру для молоді, адже старий починає потихеньку набридати.
Труднощі соціального бізнесу
Загальна сума, яку Володимир разом із партнерами витратив на кафе, разом з грантом – близько півмільйона гривень.
Читайте також: Бізнес на брухті: як сміття може допомогти стати дизайнером
“Свої витрати я окупив. Але цього не сталось би, якби не грантова підтримка. На потреби молодіжного центру треба 20-25 тисяч на місяць, і, відповідно, близько 250 тисяч на рік. 50% річного прибутку арт-кафе (30-40 тисяч гривень на рік) ледь вистачить, аби закрити шосту частину суми. Це недостатньо для того, аби втримати мінімальні ціни на заняття у центрі – припустимо, роботоклуб, який можна відвідувати по собівартості за 200 грн на місяць (коли комерційна вартість – близько 500-800 гривень – авт.). Тому ми із однодумцями думаємо про об’єднання кількох сервісів, які готові поділитися своїм прибутком заради того, щоб молодь отримувала освітні послуги і корисно проводила дозвілля”, – ділиться розрахунками Володимир.
Також серед труднощів, які наразі доводиться долати, нестача потрібних навичок серед персоналу арт-кафе “Тролейбус”, щоб робити дійсно якісний продукт. Тому Володимир часто відправляє їх на різноманітні стажування. Так, нещодавно завдяки підтримці міжнародної організації з міграції працівникам “Тролейбусу” вдалося пройти тренінги з кави і щодо “кондитерки”.
У планах – мережа соціальних бізнесів
Уже близько року Володимир думає про колаборацію підприємців – мережу соціальних бізнесів “Тролейбус 5.0”.
Читайте також: На Одещині бізнесмен вирощує мандарини та гранат у відкритому ґрунті
“Точної цифри не скажу, але близько 50 підприємців міста уже готові долучились. Думаємо над тим, щоб це було не просто кафе, а міська мережа, яка б надавала різні послуги – можливо, уже не в цьому приміщенні. Кожен із 50 партнерів займатиметься своїм бізнесом, але у одному стратегічному напрямку. Поки розробка мережі ще у процесі”.
Без фінансової “подушки” у соцбізнес краще не йти
Володимир розповідає: навряд чи людина із найманого працівника зможе стати одразу соціальним підприємцем. На гранти також радить не розраховувати – це одноразова допомога: проект закінчується, і ефект змін на цьому теж закінчується.
Читайте також: Реальніше ніж Word of Tanks! Українець створив 3D-батли в Чорнобилі
“Найближчим часом їду у Краматорськ записати поради для молодих соціальних підприємців. Вони хочуть і стартап зробити, і відразу ж людям допомогти. Прямо зі старту це мало можливо. Коли ви починаєте соціальний бізнес, люди починають розраховувати на вас. Молоді підприємці можуть допомогти своєю ідеєю, поки їх фінансово підтримують батьки, але далі без додаткового постійного фінансування проект доведеться закривати. Тож моя порада: якщо немає інших джерел доходу, я б не радив цим займатися. Спочатку треба забезпечити фінансову сторону соціального бізнесу, а потім уже розвивати його”.
«Я себе вважаю українцем. Ніяк інше!» — казав Любомир Романків, що більшість життя прожив не в Україні. Та він лишився її вірним сином, продовжував говорити українською й назавжди вписав своє ім’я у світову історію.
Як Любомир повпливав на майбутнє світових технологій, дослідили у ШоТам.
«Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний»
Любомир Романків народився в 1931 році в сім’ї вчительки та правника у Жовкві Львівської області. Його батьки були активними в громадському житті, якийсь час навчали сина вдома. Згодом він вступив у Львівську гімназію. Але дитинство закінчилося швидко — фронт Другої світової невпинно посувався до домівки Любомира.
«Коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку. У тих списках був мій батько, котрий працював адвокатом у Жовкві. Його встигли вивезти, а мене, сестру та маму вивезли наступної ночі. Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний», — пригадував Любомир Романків.
Хлопцю було всього 13 років, і попереду на нього чекало ще багато перешкод. Сім’я переїжджала часто — побувала в Польщі, Словаччині, Австрії, жила в таборі для біженців. А після закінчення війни вони осіли в Канаді, де Любомир почав навчатися в українській католицькій школі:
«Мої знання з фізики, хімії, технологій та інженерії були набагато вищі, ніж у моїх канадських однокласників».
Але родині доводилося виживати, і паралельно з навчанням хлопець ще й працював. Спочатку мріяв про фах архітектора, але можливості вступити на такий факультет не було, тому Любомир обрав хімічну інженерію в Університеті Альберти. Щоб заробити на вступ, йому довелося копати на заводі рови для труб.
«Це була дуже важка праця, у мене буквально не було сил повечеряти. Тоді я мав лише одну думку: будь-якою ціною я маю вступити до університету, щоб не працювати фізично все життя», — пригадував Любомир.
«Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали»
Після університету Любомир влаштувався на роботу в місцеву металургійну компанію. Перший з багатьох його винаходів стався саме там — хлопець вигадав хімічний спосіб видобування цинку з руди, що був набагато простіший і дешевший, ніж на підприємстві:
«Я не зміг переконати інженерів і керівників тієї фірми, що ці винаходи розв’язують проблеми та їх варто розробляти. Вони жартували: “От що ти знаєш, якщо ти лише два роки тому закінчив університет?!”. Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали».
Декан місцевого навчального закладу рекомендував Любомира найкращим університетам Штатів — так молодий науковець подався до Массачусетського технологічного інституту. Там продовжив роботу над винаходом з видобування цинку та в 1962 році отримав докторський ступінь.
«Мою технологію використовують у видобуванні цинку вже майже 40 років», — ділився Любомир.
Науковець підшуковував роботу в США — у нього було аж 16 пропозицій. З усіх він обрав ІВМ (International Business Machines). Найважливіший винахід Любомира Романкова був попереду.
«Так з’явилася Apple»
«Щоразу, коли ви натискаєте кнопку “Пуск”, якась частинка в комп’ютері, яку я винайшов, уже активізувалася й працює для вас», — казав Любомир Романків.
І це справді так, адже в списку винаходів науковця аж 68 ідей! Завдяки його наполегливості й вірі в результат компанія Apple зараз така, яка вона є:
«Стів Возняк був одним з тих, хто купив у нас такий п’ятидюймовий диск, і, як він сам сказав, у своєму гаражі бавився, як сполучити процесор з цим диском. Він це показав Стіву Джобсу, а той умів гарно продавати. Так з’явилася Apple».
Що це за винаходи? Спочатку комп’ютер складався з двох елементів: процесора та пам’яті. Магнітні голівки для плівок, що зберігали інформацію, виготовляли дуже повільно (це було дорого і складно), а Любомир вирішив використати свої знання з хімічної інженерії та металургії:
«Замість 30 головок на площі 5×5 сантиметрів я продукував приблизно тисячу таких головок. За дві години можна було зробити кілька тисяч магнітних головок. Кожна з них була однакова, менша за 1/4 людського волоска. Спосіб записування інформації став дешевим і швидким».
Але це не був одномоментний винахід — знадобилося 3 роки, щоб все запрацювало. Попри прогресивність ідеї, Романків не називав її на свою честь:
«В електроніці є багато людей, що винайшли важливі речі, але ніхто не додає своє прізвище до винаходу. Я міг би заявити, що це “головки Романкова” — науковці між собою так колись говорили. Але мені здається, що людина понижує себе, якщо хоче назвати щось своїм ім’ям».
У 70-х Романків мав ще одну ідею, але так її й не втілив, — це мав бути невеличкий комп’ютер, який можна носити в кишені, сполучений з мозком певним чіпом, щоб «запам’ятовувати» інформацію одразу на диск. З цієї ідеї тоді посміялися, але невдовзі й вона може стати реальністю, чи не так?
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, я це робив»
У його будинку була велика бібліотека з українськими виданнями — і довоєнними, і тими, що з’явилися після відновлення незалежності України. Новини Любомир читав також українською, а не англійською. Попри те, що чоловік більшість свого життя прожив не в Україні, йому вдалося зберегти свою національну ідентичність. Він не раз пригадував «правило» свого дому: «Переступаєш цей поріг — ти вступив до нашої України. Тут говорять лише українською».
Вперше на батьківщину йому вдалося потрапити в 70-х роках: спочатку він читав лекцію в Москві, а тоді йому дозволили відвідати Київ і Львів:
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, запрошений як українець і винаходи, зроблені українцем, а не, наприклад, канадцем чи американцем, я це робив. І тому говорив рідною мовою».
Любомир пригадував, що за ним постійно стежили, і він з великими труднощами зміг зустрітися з родиною у Львові — для цього виходив з чорного ходу готелю.
«Я припускав, що мене можуть підслуховувати або підглядати за мною. Тому коли увійшов до номера, став шукати настінні гачки, на яких нічого не висить. Так я й знайшов на одній стіні такий гачок і повісив на нього свій капелюх», — розповідав українець.
Після 1991 року Любомир часто навідувався на батьківщину: читав лекції в університетах, розбудовував український «Пласт», членом якого був з 1940-х (спочатку підпільно).
За життя Любомир Романків отримав багато нагород. Зокрема його портрет розмістили в Залі національної слави США поряд з портретом Стіва Джобса. Помер винахідник у червні 2024 року. А світ досі користується його винаходами й не завжди здогадується, що це справа рук і світлого розуму саме українця.
Освітня платформа uBoost, що безплатно підтримує молодь з малих міст і сіл, презентувала блокнот «Самотворці». У ньому зібрали реальні історії підлітків, які мріють про власну справу.
Про це повідомили uBoost.
Що відомо про ініціативу
Кожен, хто задонатить 650 гривень, отримає примірник блокнота і допоможе зібрати 80 тисяч гривень на мінігранти для переможців проєкту «Створюй ТУТ! Старт в підприємництві та кар’єрі». Кошти підуть на реалізацію першого мінібізнесу підлітків.
«Кожен примірник — це шанс для підлітка запустити свій перший мінібізнес. Цей блокнот — про тих, хто тільки починає. Про молодь, яка мріє, вчиться, ризикує. І запускає свої перші проєкти — попри війну, брак ресурсів і страх»‚ — написали в uBoost.
Читайте також: 11-річний хлопчик із Данії зібрав понад 8 000 доларів на допомогу українським дітям
У вересні команда uBoost планує випустити оновлену версію блокнота «Самотворці», яка міститиме історії підлітків, що реалізували свої ідеї завдяки мінігрантам. До нього ввійдуть зокрема такі ініціативи: облаштування логопедичних кімнат, запуск екологічних проєктів, створення одягу, організація хабів для молоді та інші.
Підтримати молодь можна за посиланням.
Нагадаємо, що українська художниця та Rescue Now запустили ініціативу для допомоги дітям у Харкові.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка uBoost
Суспільство
28 квітня в Києві відбудеться благодійна подія «pls communicate responsibly: психологічний нетворкінг». Івент організовує платформа pleso у партнерстві з фондом «Вовки да Вінчі», ADASTRA CINEMA та Squat17b.
Про це повідомили організатори.
Що буде на заході
Перед подією учасники пройдуть коротке тестування на тип особистості та отримують браслети з кольоровим маркуванням, щоби полегшити комунікацію.
Спікерка івенту — психологиня та співзасновниця pleso Анна Ліссова. Вона розповість про внутрішні потреби, зв’язок з іншими та бар’єри у спілкуванні.
Під час події також відбудеться благодійний аукціон. Усі зібрані кошти передадуть на підтримку батальйону «Вовки да Вінчі».
Читайте також: У центрі Києва під час ремонту дороги виявили трамвайну колію початку 20 століття (ФОТО)
Як відвідати
Захід розпочнуть 28 квітня о 18:00 у просторі Squat 17b за адресою: Терещенківська, 17Б.
Вхід на подію вільний, але необхідно попередньо зареєструватися за посиланням.
Нагадаємо, що Лебіга, Магучіх, Байдак та інші долучаться до виставки «Третє дихання» у Києві: як відвідати.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Squat 17b
