Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
Bez imeni Bez imeni

Суспільство

Кафе як соціальний бізнес. Приклад Добропілля

Опубліковано

Добропілля – середньостатистичне маленьке містечко у Донецькій області, що розташовано за 73 кілометри від найближчого окупованого міста Горлівка.

Культурне життя могло би бути представлене тут кількома будинками культури і парою-трійкою бібліотек.

Читайте також: “Антистрінги” для чоловіків: як ветерани зробили бізнес на трусах

Але численні соціальні проекти, реалізовані громадською організацією “Добропільський центр молоді “Добро”, оживили місто. Серед цих проектів – і арт-кафе “Тролейбус”, навколо якого вже третій рік вибудовується культурне життя Добропілля.

Арт-кафе “Тролейбус” – майданчик для місцевих музичних груп

Із самого початку ідея закладу була у тому, що відвідувачі йдуть сюди не лише поїсти, а й отримати нові знання. Донедавна у арт-кафе “Тролейбус” відбувались майстер-класи, літературні вечори, концерти місцевих груп, а 50 % річного прибутку йшло на функціонування місцевого молодіжного центру. Тепер, каже очільник ГО “Добро” Володимир Орос, час цьому соціальному бізнесу осучаснити свій формат.

“Самої кухні недостатньо”: як з’явилась ідея

ГО «Добропільський центр молоді “Добро” існує з 2010 року. Головним вектором діяльності “Добра” до війни була організація фестивалів, концертів та залучення інвестицій у Добропілля.

Читати також: Бізнес як терапія: історія однієї млинцевої

“Після початку воєнних дій на сході ми змістили акценти на  гуманітарну допомогу, адже потреба у культурних заходах відпала через АТО та побутові проблеми. Тільки у 2016 році вдалось потихеньку повернутись у старе русло”, – розповідає Володимир Орос, директор “Добра”.

Реалії шахтарського містечка такі, каже, що у місцевих – особливо, молоді – не так багато можливостей цікаво провести вільний час.

Тренінг на базі арт-кафе “Тролейбус”

“Якщо хочете, щоб у ваше місто прийшла культура, беріться власноруч розвивати її. Стереотипи і перешкоди існують тільки у головах: наприклад, у нас коли років 7-8 назад перша піцерія відкривалася, усі сумнівалися і думали, мовляв, хто в маленькому місті буде ходити їсти не вдома. Але в підсумку у Добропіллі зараз близько 5 подібних закладів – добропільчани почали більше цінувати свій час і із задоволенням приходять туди поїсти, замість того, аби витрачати час на приготування їжі. Звісно, сьогодні самої кухні недостатньо – люди хочуть отримувати більш якісний продукт”, – каже Володимир.

Десь у 2016 році, розповідає Володимир, у Добропіллі побільшало культурних заходів і тренінгів, і до шахтарського містечка почало приїжджати більше людей. Іноземні делегації, учасники тренінгів з області, туристи – нагодувати їх було проблематично, тому ідея із кафе виникла як відповідь на незайняту нішу бізнесу. Потім організатори переосмислили формат: щоб люди приходили не просто поїсти, але і з користю провести час.

Чому “Тролейбус”?

У Добропіллі раніше була тролейбусна лінія і, судячи з опитування місцевих жителів, це був один з найяскравіших спогадів практично для всіх жителів міста, розповідає Володимир Орос. Тому над назвою арт-кафе довго не думали.

Читайте також: “Чорні лебеді” у бізнесі: як не здатися, коли продаєш органічні продукти

Далі у межах проекту, який фінансувала Програма розвитку ООН, волонтери виграли грант у розмірі 200 тисяч гривень і придбали обладнання для кафе: холодильники, кавову машину, інвентар для бару. За оренду та ремонт сплачували із власної кишені.

Володимир Орос, волонтер та засновник арт-кафе “Тролейбус”

Таким чином, арт-кафе “Тролейбус” стало поєднанням смачної кухні, майданчика для  культурно-мистецьких заходів і історичних фактів про Добропілля. І водночас заклад став фінансовим донором для молодіжного центру DobroLab, який відкрила ГО “Добро”.

Перегляд формату і поява алкоголю в меню

Із початку існування “Тролейбусу” там проводились літературні вечори, виступали місцеві групи, проглядались футбольні матчі. І ще була одна особливість: у арт-кафе минулорічного зразка вболівальникам довелось би коментувати програш “Динамо”-“Челсі” під чашку кави або чаю – донедавна алкоголь у арт-кафе не продавали.

Читайте також: Матуся в декреті заснувала бізнес. Успішний кейс із Бахмута

Але великий попит примусив Володимира переглянути політику щодо спиртного.

“Уже близько року продаємо алкоголь, бо раніше багато відвідувачів йшли зі словами “Був би алкоголь, ми б залишилися”. Поки що в цьому місті безалкогольний відпочинок – це все-таки інновація. Думаю, спочатку треба надати населенню якісний культурний продукт, аби потім можна було якось в цьому напрямку ефективно працювати”, – каже Володимир Орос.

Фірмова піца арт-кафе

Зайві відвідувачі, продовжує він, не завадять арт-кафе “Тролейбус” ще і з тієї причини, що 50 % прибутку спрямовується на функціонування та потреби молодіжного центру Добропілля. Виручка ж від арт-кафе поки що покриває тільки витрати на оренду приміщення та часткове фінансування роботи молодіжного центру.

Молодіжний центр Добропілля DobroLab – це підтримка, консультації і ресурсна база як для молоді, так і для дорослого населення. Основними напрямками діяльності центру є молодіжна журналістика, LEGO-клуб, молодіжний парламент (волонтерський рух серед молоді), кіноклуб, англійський розмовний клуб тощо. Відвідувачі центру також долучаються до написання громадських проектів та грантів.

“Понад півроку в нас був формат, що просто будь-який бажаючий може прийти і займатися чим завгодно. Але ми від нього відмовилися, тому що були зловживання і результату це абсолютно не давало”.

Тренінги на базі арт-кафе “Тролейбус”

Наразі Володимир із партнерами думає над новим форматом функціонування і кафе, і центру для молоді, адже старий починає потихеньку набридати.

Труднощі соціального бізнесу

Загальна сума, яку Володимир разом із партнерами витратив на кафе, разом з грантом – близько півмільйона гривень.

Читайте також: Бізнес на брухті: як сміття може допомогти стати дизайнером

“Свої витрати я окупив. Але цього не сталось би, якби не грантова підтримка. На потреби молодіжного центру треба 20-25 тисяч на місяць, і, відповідно, близько 250 тисяч на рік. 50% річного прибутку арт-кафе (30-40 тисяч гривень на рік)  ледь вистачить, аби закрити шосту частину суми. Це недостатньо для того, аби втримати мінімальні ціни на заняття у центрі – припустимо, роботоклуб, який можна відвідувати по собівартості за 200 грн на місяць (коли комерційна вартість – близько 500-800 гривень – авт.). Тому ми із однодумцями думаємо про об’єднання кількох сервісів, які готові поділитися своїм прибутком заради того, щоб молодь отримувала освітні послуги і корисно проводила дозвілля”, – ділиться розрахунками Володимир.

Володимир Орос, волонтер та засновник арт-кафе “Тролейбус”

Також серед труднощів, які наразі доводиться долати, нестача потрібних навичок серед персоналу арт-кафе “Тролейбус”, щоб робити дійсно якісний продукт. Тому Володимир часто відправляє їх на різноманітні стажування. Так, нещодавно завдяки підтримці міжнародної організації з міграції працівникам “Тролейбусу” вдалося пройти тренінги з кави і щодо “кондитерки”.

У планах – мережа соціальних бізнесів

Уже близько року Володимир думає про колаборацію підприємців – мережу соціальних бізнесів “Тролейбус 5.0”.

Читайте також: На Одещині бізнесмен вирощує мандарини та гранат у відкритому ґрунті

“Точної цифри не скажу, але близько 50 підприємців міста уже готові долучились. Думаємо над тим, щоб це було не просто кафе, а міська мережа, яка б надавала різні послуги – можливо, уже не в цьому приміщенні. Кожен із 50 партнерів займатиметься своїм бізнесом, але у одному стратегічному напрямку. Поки розробка мережі ще у процесі”.

Без фінансової “подушки” у соцбізнес краще не йти

Володимир розповідає: навряд чи людина із найманого працівника зможе стати одразу соціальним підприємцем. На гранти також радить не розраховувати – це одноразова допомога: проект закінчується, і ефект змін на цьому теж закінчується.

Читайте також: Реальніше ніж Word of Tanks! Українець створив 3D-батли в Чорнобилі

“Найближчим часом їду у Краматорськ записати поради для молодих соціальних підприємців. Вони хочуть і стартап зробити, і відразу ж людям допомогти. Прямо зі старту це мало можливо. Коли ви починаєте соціальний бізнес, люди починають розраховувати на вас. Молоді підприємці можуть допомогти своєю ідеєю, поки їх фінансово підтримують батьки, але далі без додаткового постійного фінансування проект доведеться закривати. Тож моя порада: якщо немає інших джерел доходу, я б не радив цим займатися. Спочатку треба забезпечити фінансову сторону соціального бізнесу, а потім уже розвивати його”.

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі