Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

На скандинавському дракарі українським Дністром: як франківці будують історичні кораблі предків

Опубліковано

Слов’янський дерев’яний човен “Галицький берладник” стрімко розсікає хвилі бурхливого Дністра… Ні, це не екскурс в історію. Це одна з експедиції, які влаштовують франківці Назар Морозко та Володимир Ільків.

Ці два художники кілька років тому загорілись ідеєю зробити українську культурну спадщину популярною. Так з’явилася їх майстерня – Середньовічна корабельня. Тут хлопці самостійно майструють середньовічні кораблі наших предків – лодії, довбанки та навіть дракари вікінгів. Матеріали, технології та інструменти реконструктори обирають тільки ті, які використовували в давнину. А потім цими кораблями всі охочі ходять у сплави, кількаденні експедиції та історичні тури.

Корабельня

Назар Морозко

Реконструктор, художник-скульптор з Івано-Франківська. Разом з другом заснував майстерню “Середньовічна корабельня” та благодійний фонд “Дороги предків”. Займається будівництвом та реконструкцією кораблів давніх слов’ян та скандинавів.

Художники вирішили побудувати… корабель

Натхненням для створення Середньовічної корабельні стали діти. Ми з моїм другом Володимиром Ільківим років п’ять поспіль займались соціальною роботою – їздили інтернатами, спецзакладами з дітьми з особливими потребами, будинками для літніх людей. Організовували там різноманітні акції, на Різдво влаштовували вертепи. З часом ми помітили, що дітям вже мало просто привезти різних речей, цукерок, іграшок. Потрібне щось більше. 

Тож одного разу ми допомагали у дитячому таборі на Львівщині. Ми думали, як можна розвинути його – організувати веломандрівки, походи в гори, скелелазіння, сплави гірськими річками тощо. Потрібно було якимось чином поєднати свій фах з соціальною роботою. А ми з Володимиром обоє художники. Я закінчив франківський Інститут мистецтв, він – Львівську академію мистецтв. Тоді, коли ми якось прогулювались містом, і виникла ідея побудувати корабель – це буде цікаво дітям, вони зможуть на ньому кататись, це своєрідний екскурс в історію.

Читайте також: Шукають авіатехніку на полях та у горах. Як працює Музей загиблих літаків на Львівщині

Не знаю, що нас наштовхнуло на думку саме про човен. Можливо, серіал “Вікінги”, який саме тоді був популярним. Але ми вирішили, що це буде дерев’яний дракар – корабель, яким користувались скандинави. 

Зібрали дракар вікінгів у франківському підвалі

Все почалось взимку 2017-2018 років. Ми з Володимиром ринули на пошуки інформації про кораблебудування вікінгів. Українською, звичайно, мало що можна було знайти. Тому ми моніторили норвезькі сайти, шукали якісь стародавні файли, першоджерела. Через Google перекладач перекладали, іноді такі нісенітниці виходили. Але ми не здавались. 

Корабель ми назвали “Кредо”, що у перекладі – віра. Віра в щось краще, в те, що за бажання можна зробити прорив. Кредо – це маленький шестиметровий дракар, зроблений за скандинавською технологією. Ми тесали його так, як колись це робили вікінги, використовували автентичні матеріали – дерево, овеча шерсть, дьоготь і заклепки. 

Човен
На початку великої майстерні у хлопців не було, тож свій перший корабель починали майструвати у підвалі, потім перейшли у гараж. Зараз же у них є своя дачна ділянка для будівництва кораблів неподалік Івано-Франківська.

Пам’ятаю, ми почали будувати його у підвальній майстерні. Тоді всіх друзів дуже цікавило питання, як ми збираємось його звідти виносити через вузький прохід. Та у нас все вийшло. Всю зиму ми будували його, потім частинами перемістили у гараж, який орендували у місцевому кооперативі. Там вже зібрали корабель докупи. А потім відправились його тестувати. Скажу чесно, було страшно, адже досвіду у мореплавстві у нас не було. Ми були лише теоретиками у цій галузі. 

Тоді саме проходив фестиваль Галицького лицарства. Ми вирішили, що це гарна нагода піти по річці до Галича. Під час цієї експедиції ми повною мірою відчули, як наші предки йшли річковими шляхами, як іноді протягували човен за собою на мілині. Ми тоді пройшли 15 км за течією по Бистриці з Франківська, потім ще 15 км проти течії по Дністру до самого Галича. 

Що таке довбанка і чому франківці вирішили їх робити?

Після першого успішного човна ми вирішили акцентувати увагу на наших слов’янських лодіях епохи Русі. Ми помітили, що скандинави дуже приділяють увагу своїй культурі – вони активно займаються розкопками, підіймають рештки човнів з дна, роблять їхні макети та реконструкції. У нас же тільки віднедавна почали працювати над цим. І все дуже на слабенькому рівні.  

Так з’явилася Середньовічна Корабельня з її амбітною метою –  популяризувати історичну культурну спадщину нашої держави.

Україна в епоху Русі була могутньою державою, яка мала вплив і вагу у світі. Наші лодії мандрували континентами, їх використовували у побуті, щоб перевозити якісь речі, та у військовій справі. Тож наступні два наших човни побудовані вже у слов’янському стилі. Це так звані довбанки. Такі лодії ходили від часів раннього середньовіччя до періоду козаччини і навіть ХХ сторіччя. Цей човен видовбується з однієї суцільної колоди. Пізніше він розмочується, на вогні йому розводять борта. А вже на розведений човен нашивається один або кілька рядів дощок. Одна довбанка у нас маленька – 6 метрів, інша вже більша – 9 метрів. Остання має три нашиті борти і розрахована на 12-14 людей. 

Від ідеї до 9-метрового корабля

Робота над кораблем починається з ідеї – для чого цей човен потрібен. Якщо він має історичне значення, то ми беремось за його розробку. Далі переходимо до дослідження – копирсаємось в історичних, археологічних, літописних даних. Іноді допомагають навіть малюнки, на яких можна побачити форму корабля, його довжину, ширину. Потім майбутній човен з’являється на папері – ми робимо його креслення. Наступний етап – макет. 

Човен
Так починається робота над довбанкою – основа корабля у прямому сенсі видовбується з суцільної колоди. Найважче у цій роботі – знайти деревину потрібного діаметру.

Після цього ми приступаємо до пошуку матеріалів і роботи над виробом. Шукаємо деревину, закуповуємо матеріал для нашивних бортів. За кресленням і макетом починаємо виводити форму човна, кріпимо штевні – його ніс, фіксуємо за формою шпангоути – це ребра, на які встановлюються дошки і які тримають корабель, щоб він не розходився назовні. 

Основні матеріали – це, звичайно, дерево. Дуб, сосна чи тополя. А покриття залежить від типу корабля. У скандинавських човнах на стику дощок як ущільнювач використовували овечу шерсть, у слов’янських – мох і сосновий дьоготь. Це і все. Хоч матеріалів і не багато, все ж будівництво човнів – це затратно. Тільки найменший дракар обійшовся нам у 500$, і це без роботи. Інші ми навіть не рахували. 

Покататись на історичних човнах може кожен охочий

За роки існування Корабельні ми виготовили три човни. Один – скандинавський, два слов’янські. Четвертий зараз знаходиться в розробці. Заготовлення на нього вже стоїть у майстерні, з весни почнемо роботу. Це буде 12-метровий красень. 

Читайте також: Флейти для медитації: як майстер з України підкорив своїми виробами Європу та Тибет

До слова, про нашу майстерню. Вона знаходиться у селі Хриплин біля Івано-Франківська. На ділянці у дачному кооперативі ми зробили невеликий ангарчик, де і займаємось роботою. Всі інструменти у нас ручні, бо, по-перше, це автентика, а по-друге, до ангара ми не підводили світло. Тож ми освоїли різні техніки роботи з деревом, навчились використовувати автентичні сокири, рубанки, струги. 

Де зараз наші кораблі? В роботі. Ми співпрацюємо з кемпом Білий бізон у селі Лука, де стоять два наших човни. Ми спільно проводимо туристичні екскурсії та сплави різного типу Дністром. Взимку, звісно, в основному ніхто не катається, але вже з весни ми відновлюватимемо роботу. Частина вилучених коштів з цих турів йде у наш благодійний фонд та на подальші будівництва. 

Експедиції у повній реконструкції

Як тільки ми виготовили новий човен, одразу влаштовуємо на ньому експедицію. На кілька днів йдемо у сплав історичними шляхами, аби дослідити властивості човна. Як він себе поводить при певній кількості людей, чи добре ним управляти, чи є нюанси, а як цей шлях проходили наші предки. 

Човен
У експедиціях, влаштованих Середньовічною корабельнею, справді відчувається дух історії, адже проходять вони у повній реконструкції тих часів.

В таких експедиціях ми відтворюємо тогочасні реалії – ми запрошуємо до сплаву реконструкторів, перевдягаємось у костюми, беремо тільки ті речі, які брали з собою наші предки – автентичний посуд, різні прилади, а живемо у наметах. Словом, занурюємось у це середовище. Останнього разу, наприклад,  ми пройшли човном по Дністру понад 100 кілометрів – з Галичі до Луки. Більшість людей, які справляються з нами, реконструктори, але є й просто ентузіасти. Якщо у нас є місце і ми бачимо, що людина горить бажанням – ніколи не відмовляємо. Тим паче гроші – символічні. Ми включаємо у вартість експедиції лише транспортування човна до місця початку справу та харчування протягом туру. Все. 

Це і є історичний туризм. Людям часто цікаво просто побути в тому середньовічному середовищі, без мобільних телефонів, без проблем сучасності.

Просто насолодитись красою природи, Дністровського каньйону та відчути дух історії. Такі речі надихають і дозволяють людині відключитись на кілька днів від світу, в якому вона весь час перебуває. 

Музеї більше нікому не цікаві 

У світі історичний туризм дуже розвинутий. Закордоном він складає 40% від всього туризму. І у нас в Україні також вже змінюється сприйняття людей. Стандартні музеї відходять на дальній план. Дітям вже не цікаво дивитись на експонати за склом. В них є цікавість до життя і вони хочуть все спробувати – хочуть сісти на весла, погребти. Якщо це майстерня, їм цікаво взяти струг або рубаночок і спробувати, як ріжеться дерево.

Човен
Середньовічна корабельня часто влаштовує своєрідні інтерактивні екскурси в історію, де охочі можуть спробувати потесати човен або ж прокотитись на ньому.

Тому ми багато співпрацюємо з різними дитячими організаціями. До нас на будмайданчик приходять діти, спостерігають за тим, як ми робимо човни, самі намагаються щось виготовити. Коли ми рушаємо в експедиції, теж не нехтуємо можливістю прокатати охочих. В один з останніх сплавів ми на кілька днів зупинились у Галичі і катали людей Дністром. Діти, які приходили, були у захваті, їм було цікаво, вони ставили масу запитань. 

Читайте також: Хобі – шукач скарбів. Скільки можна заробити на знахідках металошукача

Ми навіть розробили проєкт інтерактивного музею. На жаль, з місцевою владою Франківська ми не домовились і не змогли цього року його презентувати. Але, можливо, це ще вдасться зробити. Ідея полягає у тому, щоб зробити на міському озері відкриту майстерню, куди б могли приходити охочі і долучатись до виготовлення кораблів. Поряд встановити ремісничі майданчики – ковальство, ткацтво, гончарство, деревообробка – де проводитимуть майстер-класи.  

Капітане, курс на Норвегію!

Окрім нас з Володимиром Ільківим у команді є ще третя людина –  Володимир Матковський, який відповідає за міжнародні відносини. Обидва Володимири нещодавно вже їздили до Норвегії налагоджувати зв’язки. Там є наша діаспора, яка зацікавлена у реконструкції човнів та демонстрації України за кордоном. Тож ми вже написали проєкт і будемо презентувати нашу державу в Норвегії. 

Скоро у норвезькому Тенсберзі  буде фестиваль для реконструкторів. Ми плануємо організувати групу, яка поїде туди разом з нашим човном. Але тільки плануємо, бо це залежить від багатьох факторів – як від карантину, так і від української та норвезької сторін, діаспори та їхньої підтримки, а також збору коштів на таку акцію.

Суспільство

«Люди квасять огірки, а я — лопухи». Це сімейна гончарна майстерня на Прикарпатті, де виготовляють посуд з відбитками рослин

Опубліковано

«Сама собі керамістка» — так називає себе Лілія з Франківщини у власному блозі в Instagram, де її читають майже 70 000 підписників. У дописах блогу — різнокольорові горнятка й тарілки з лавандою, виліпленими пташками чи у вигляді лимонів — суцільне естетичне задоволення. «Ці яскраві горнятка ніби наповнені життям і легкістю», — ділиться майстриня. А ще в блозі час від часу з’являється пані Орися — матір Лілії. У свої 70 ця багатодітна мама й бабуся вміло стоїть на голові та допомагає дочці створювати посуд. 

Leaf Ceramics — це не лише естетичний блог з різнокольоровим посудом ручної роботи. Це сімейна справа багатодітної родини, яка забезпечує та допомагає проявити свою творчість. Історія сімейної майстерні — в новому матеріалі на ШоТам.

Ідея створити майстерню виникла в декреті

Лілія Шкреметка — мама чотирьох дітей, що живе в селі Чернятин на Прикарпатті. За фахом жінка — інженерка-землевпорядниця. Вона працювала в цій сфері 5 років, але в декреті вирішила робити те, що дуже подобається. Так 8 років тому Лілія спробувала працювати з глиною, навчилася створювати вироби з відео в інтернеті, а потім деякий час працювала в майстерні кераміки в районному центрі. А у 2018 Лілія з чоловіком наважилися створити власну майстерню зі створення кераміки. 

Подружжя придбало піч, аби випалювати керамічні вироби при високих температурах. Лілія каже, що тоді дуже підтримала її мама Орися, яка повернулася з заробітків і допомогла з коштами для старту. До повномасштабного вторгнення керамічну масу для виробів замовляли від Слов’янського керамічного заводу, який продавав її за доступними цінами. Зараз усі заготовки купують за кордоном, зокрема, в Німеччині. 

Щодня в пошуках ідеальних рослин для крафтового посуду

Лілія отримує готові керамічні брикети, які вже готові до ліпки. З мокрої глини виліплює виріб, який сохне тиждень, аби волога повністю випарувалася. Далі відбувається лощення та шліфування, а після цього — перший випал виробу в печі. Наприкінці Лілія займається глазуруванням — наносить на вироби поливу, і тому вони стають різнокольоровими. 

Керамічна тарілка з відбитками рослин від бренду. Фото надала Лілія

У середньому виріб виготовляють три тижні — тоді відбувається ліпка, підсушення, випали. Лілія каже, що створення виробів — це тривалий та клопіткий процес, який потребує терплячості й уважності: «На самому натхненні в такій справі далеко не заїдеш».

Родзинкою бренду є те, що Лілія протягом усього року, навіть взимку відтискає на виробах справжні рослини: «Люди взимку квасять огірки, а я — лопухи»

Процес відтискання рослин на майбутній тарілці. Фото з соцмереж бренду Leaf Ceramics

Першими виготовили горнятка й тарілки. «Коли тільки почали роботу та відбили перші рослини, то постійно хотіла пробувати ще й думала, що б то ще таке створити. З часом я вже зрозуміла, яка рослина може відбитися добре, а яка ні. Я завжди шукаю ідеальні для себе рослини за формою та товщиною», — розповідає майстриня.

Яскравий посуд, що наповнений життям

Лілії дуже подобається, коли в майстерні вдається створити щось нове. Наприклад, нещодавно зʼявилася нова серія акварельних горняток, які дуже подобаються клієнтам, адже їх часто замовляють. Ідею Лілія підгледіла в іноземних керамістів, але каже, що ці горнята — особливі, бо в них є і втілення власних ідей. 

Серія горняток з патріотичною символікою від бренду Leaf Ceramics. Фото надала Лілія

А ще майстрині дуже подобаються горнятка у вигляді апельсинів і лимонів. «Ця кольорова серія мені дуже подобається, бо ці яскраві горнята ніби наповнені життям і легкістю», — каже жінка.

Хітом серед клієнтів є горнята з лавандою та пташками, які регулярно замовляють протягом трьох років. Майстриня обожнює маленькі теплі деталі, тому вручну виліплює пташок чи бджілок. Найбільше клієнтів — з Києва та Львова, але замовляють посуд і з-за кордону. Лілія також має магазин на міжнародній платформі хендмейд-виробів Etsy.

Керамічні горнятка з лавандою та пташками, які протягом трьох років замовляють клієнти. Фото надала Лілія

Кожен у сім’ї робить щось для майстерні 

«До роботи я надихаюся іншими людьми та виробами, а також природою, тому де б я не була, завжди дивлюся під ноги та шукаю цікаві рослини. Іноді клієнти самі рекомендують, що б вони хотіли придбати, а ще підписники пишуть свої ідеї. Тому задуми для виробів є завжди, з цим ніколи не буває проблем», — каже майстриня.

Лілія розповідає, що майстерня забезпечує всю сім’ю — це можливість розвивати власну справу та добре заробляти в селі. Жінка створює вироби, її чоловік-відеограф фотографує їх для соцмереж і створює контент. Сестра Лілії — таргетологиня, тому просуває кераміку в соцмережах. «Можна робити багато гарних виробів, але якщо їх ніхто не побачить, то користі немає. Тому соціальні мережі та реклама дуже важливі у власному бізнесі», — переконує майстриня.

Мама Лілії пані Орися допомагає жінці в майстерні. Фото надала Лілія

Дуже допомагає й пані Орися, яка також виготовляє посуд у майстерні та допомагає з найменшою дитиною, коли Лілія працює. У свої 70 років жінка заряджає до життя, а у вільний час любить постояти на голові. «Вона енергійна та життєрадісна. Я набираюся від неї оптимізму для життя», — каже Лілія.

МІж дочкою та матір’ю сильний зв’язок і взаємопідтримка. А ще Лілія також є мамою чотирьох дітей, як і пані Орися. Жартома керамістка називає свою маму «бабусею», та й ще солідною, адже жінка вже має десять онуків. 

Лілія з матір’ю, яка надихає її своєю енергією до життя. Фото надала Лілія 

Сімейна майстерня — як п’ята дитина

Лілія каже, що в житті все насправді не так, як в Instagram. Поєднувати материнство й роботу в майстерні складно, проте її у всьому підтримують найближчі люди. Майстриня каже, що пишається тим, як попри пандемію та повномасштабне вторгнення їм вдалося зберегти сімейну справу. 

Тарілки з відбитими рослинами. Фото надала Лілія

«Я дуже довго думала про те, чи створювати цю майстерню, але тепер вона для мене як ще одна дитина, яку я розвиваю та доглядаю. Тут я проявляю свою творчість і те, що є в моєму внутрішньому світі. 

Я дуже хочу, щоб завершилася війна, і мої діти жили в щасливій сім’ї, щасливій країні. І щоб все було так, як має бути. Знаю, що працюватиму багато й старанно, тому з того обов’язково буде результат», — підсумовує Лілія Шкреметка.

Читати далі

Суспільство

Оголошені переможці премії Jager Music Awards 2024

Опубліковано

Музична премія Jager Music Awards повернулася на початку 2024 року після двох років перерви, вперше з початку повномасштабного вторгнення й оголосила своїх цьогорічних лауреатів.

Про це повідомляється в прямій трансляції премії на YouTube.

фото: ANDRII BARMALII . Суспільне Культура/Юлія Ткачук

Переможці премії

Лауреатами 2024 року стали:

  • “Артист року” – OTOY;
  • “Трек року” – Стасік, “Герої вмирають”;
  • “Відео року” – ANDRII BARMALII, “Я нормально”;
  • “Колаба року” – NAZVA, альбом “ГУРМА”;
  • “Явище року” – Василь Байдак, креативні музичні збори;
  • “Лейбл року” – КONTRABASS PROMO;
  • “Журналіст року” – Олексій Бондаренко, головний редактор та засновник медіа “Лірум”;
  • “Майданчик року” – !FESTREPUBLIC;
  • YOUNG BLOOD:
    People’s Choice – OKAZIA, YAD BAND, ANGELA VERÁ;
    Jägermeister Choice – ALEZJAZZ, RENIE CARES, A04F feat. JorDee;
    Jury’s Choice: SOPHIÈME, YARIMA, Drum&Tuba Band;
фото: Юля Юріна на Jager Music Awards. Суспільне Культура/Юлія Ткачук
  • “Майстерність: сучасні пісні” – ANTON KRAMER, “Знаєш, як болить” (LAMA);
  • “Майстерність: народні пісні” – “Щука-Риба”, BUNHT, YEVHEN PUHACHOV, “То не ластовка”.

Читати також: “Doc Kyiv Fest”: в Україні стартував фестиваль документального кіно

До шортліста номінації YOUNG BLOOD потрапило одразу 56 молодих виконавців, які гучно заявили про себе цьогоріч.

Медіа “Ти.Київ” окремо нагородило ANGELA VERÁ — вони отримали інтерв’ю у виданні.

Фото: Гурт NAZVA “Колаба року” за альбом “ГУРМА”. Суспільне Культура/Юлія Ткачук

Про премію

Jager Music Awards — перша премія української незалежної музики, яка підтримує представників альтернативної сцени з 2018 року. У 2023 році вона не проводилася, замість цього у рамках ініціативи #SupportUkrainianCreators організатори підтримали 56 українських артистів і креативників мінігрантами на загальну суму 840 000 гривень.

Нагадаємо, що у Мілані відкрили читальну залу в памʼять про Вікторію Амеліну.

Фото: Jager Music Awards

Читати далі

Суспільство

“Doc Kyiv Fest”: в Україні стартував фестиваль документального кіно

Опубліковано

В четвер 28 березня в залі “Планета кіно” в Києві відбулася церемонія відкриття триденного фестивалю документального кіно Doc Kyiv Fest. Участь у конкурсі взяли шість українських документальних стрічок.

Про це повідомляє фестиваль на своїй сторінці в Facebook.

Фестивальний конкурс

В перший день анонсували цьогорічних конкурсантів – ними стали шість документальних стрічок українських режисерів та режисерок:

  • “Коли закінчиться зима 2022?”, режисерка Ганна Трофімова;
  • “Лінії”, режисерка Ганна Трофімова;
  • “Мій тато — дослідник блискавок”, режисерка Ірина Шостка;
  • “Фортеця Маріуполь. Саймон”, режисерка Юлія Гонтарук;
  • “Домівка на спині”, режисер Володимир Бакум;
  • “Одеса уві сні”, режисер Кирило Наумко.

Вирішувати, який із фільмів стане переможцем, буде міжнародне журі, до якого ввійшли українська продюсерка Ольга Бесхмельниціна, ізраїльський режисер Ітай Енгель та німецький продюсер Ерік Холланд. Окрім міжнародного журі оцінювати фільми буде журі Спілки кінокритиків України.

Читати також: Дві подруги в розкішних вишиванках. Як виглядали українки у Бахмуті в 1913 році

Про фестиваль

Doc Kyiv Fest – щорічний міжнародний кінофестиваль середньометражного глядацького документального кіно, започаткований Громадською організацією “Кінофест” за підтримки Одеського міжнародного кінофестивалю та Starlight Media.

Місією кінофестивалю є розвиток та популяризація середньометражної глядацької документалістики в Україні та її інтеграція в світову.

Програма фестивалю:

Нагадаємо, що ЮНЕСКО підтримує Україну: нова програма культурного розвитку.

Також ми повідомляли, що в Мілані відкрили читальну залу в памʼять про Вікторію Амеліну.

Фото: Doc Kyiv Fest

Читати далі