Хобі – шукач скарбів. Скільки можна заробити на знахідках металошукача

Він досліджує старі хутори й села ще царських часів і  як ніхто знає історію Чернігівщини.

Золота Полуботка з металошукачем, звісно, не знайти, сміється Андрій Ліплянський. Але є знахідки не менш цікаві – бронзовий вершечок часів Київської Русі чи монети, яким по 200-300 років.

Скільки можна заробити на пошуку цікавинок із минулого? Та як називається божок-покровитель шукачів скарбів? Читайте в нашому інтерв’ю з чернігівським шукачем скарбів.

Андрій Ліплянський

Чернігівський шукач скарбів

Народився в Чернігові, вчився на філфаці на журналіста. Але через низькі журналістські зарплати подався в столярну справу. Копати почав років із дев’ять тому – в ютубі побачив відео, як копачі з металошукачем цінні речі знаходили.

Як все починалось?

Зараз я працюю на столярному виробництві, хоча за освітою – журналіст.

Це моя основна робота, але є й хобі, справжня пристрасть, якою займаюсь з самого дитинства.

Ще коли був малий, я дуже любив історію. Особливо, легенди та билини. З дитинства почав займатись і нумізматикою – подобалося збирати й дізнаватись, звідки вони, що в них за історія.

Коли побачив те відео з металошукачем вперше, мені дуже сподобалась ця ідея. А от родичі не підтримали мого захоплення.

Тому металошукач мені вдалось купити лиш у 2019, коли повернувся з підробітку у Словаччині.

Я ще тоді ногу до всього зламав, але все одно шкульгав з металошукачем по подвір’ю

Найцінніші знахідки металодетектора

Коли я почав копати, зрозумів, що ті відео в Youtube з цінними знахідками й скарбами – більшою мірою вигадка.

Я от свою першу монетку знайшов на п’ятий раз, або на п’ятий коп, як у нас кажуть. То були в кілька разів старші від мене радянські дві копійки.

Але найцінніша з точки зору доходу знахідка – це золота обручка. Її оцінили у 2,5 тисячі гривень і поки що це мій найцінніший скарб

Далі трапилась нечаста монетка “5 копійок” аж 1934 року.

А потім вже почав шукати й знаходити й старіші монети: періоду Російської імперії та польсько-литовського періоду.

З 2019 року вдалось продати 5-6 знахідок.

За весь час продав, може, 5-6 знахідок – тож поки особливо не заробляв на своєму хобі.

Копарське божество подарувало монетку?

Зємляний Дєд – це копарський божок. Напіввидуманий, напівязичницький. Точно не знаю, звідки він взявся.

Та ми, звісно, не сприймаємо серйозно цього Земляного Дєда. Але про всяк випадок жменьки монет на місці копу йому залишаємо: тобто ніби й задобрюємо, а ніби і забезпечуємо наступні покоління цікавими знахідками.

А якось я задля сміху вирішив звернутись до Земляного Дєда, щоб допоміг знайти монетку імператора Павла – той правив недовго, і в мене омріяної монетки його періоду не було. А попросив Дєда – і тут же, в наступні 10 хвилин, знайшов монетку часів Павла І.

Як сьогодні визначаю старовинні місця, що годяться для пошуків?

Спершу я шукав старовинні місця для “копу” – з допомогою древніх же карт. Найбільше для промислу підходили усі місця, де люди могли загубити речі –  хутори й села ще царських часів,  старі дороги, що зникли з нових карт, корчми чи фундаменти колишніх панських садиб.

Але потім виявилось: марні зусилля там щось шукати – значна частина таких місць уже перекопана іншими. Тому тепер ми з комрадами – так я називаю товаришів по хобі – хоч по-старому й обираємо місця для копу, на місці вже покладаємось на інтуїцію.

Моя мрія – знайти самостійно свою першу римську монету – динарій. Я так шалено хотів її знайти, що одну навіть довелось купити самостійно на одному зі спеціальних аукціонів.

На Чернігівщині майже напевно я її не найду: треба їхати в західні області. Колись там були колишні осередки черняхівської культури, а “черняхівці” колись вели торгівлю з римлянами. Тому там і досі можна знайти сестерції з міді, динарії зі срібла та ауреуси з золота.

Багато людей вважають копачів чорними археологами. Це неправда

В України пошук із металошукачем не заборонений, але от старовинні кургани чи могильники, також заповідники – заборонені для копачів.

Більшість людей цілком адекватно ставиться до нашого хобі. Але є частина українців, які вважають нас “чорними археологами”. Мовляв, кургани розкопуємо, на археологічних об’єктах копаємо, кладовища розриваємо, мільйонами ворота.

Це все результат “скандальних” телепередач, жовтих статей та інших закидів. Особисто я не роблю нічого з того, що перераховано вище.

Для мене коп – це захоплююче хобі, а не жадоба наживи. Милуюся природою, отримую задоволення від процесу пошуку. А ще це і зарядка відмінна! На свіжому повітрі, постійні силові вправи – краса!

А якщо конкретніше про кожному пункту тих самих “ярликів”, що на нас навішали, то відповім так. Неадекватні є скрізь. Візьмемо для прикладу таке хобі, як рибалка. Більшість же нормально рибалять, чисто заради задоволення.

Але є серед цієї касти й браконьєри, які гасять рибу електровудками, ставлять сітки. У нашому хобі все точно так же.

Більшість – нормальні хлопці, які люблять природу, процес пошуку, пригоди й авантюри. Але є, на жаль, і негативні персонажі: грабіжники курганів, мародери й інший набрід.

Нормальні копачі, яких, повторюся, більшість, вкрай нешанобливо ставляться до таких людей і ніколи не дозволяють собі опуститися до їхнього рівня. Єдине, мабуть, виняток – це коп на древніх поселеннях.

Історичні артефакти часто нищить… сільгосптехніка

Ці історії про руйнування культурного шару землі чорними копачами – здебільшого, брехня. сі, хто копає на таких локаціях, ведуть пошук виключно до 30-35 см. На більше банально не здатний металодетектор. Так що букви закону копачі дотримуються: культурний шар нами не пошкоджується. Це якщо говорити про букву закону.

А якщо вже зовсім відверто, то величезна маса поселень розорюється тракторами з року в рік. Формально, знову ж таки, при сільськогосподарських роботах культурний шар не пошкоджується. Але насправді це далеко не так.

Навіть після звичайної оранки щось “вилазить” нагору: металеві вироби минулих часів, кераміка (черепки посуду і домашнього начиння) і таке інше.

Чи варто говорити про те, що було б, якби ніхто з року в рік не збирав би на поверхні полів ці знахідки ? Історично цікаві артефакти так і продовжували б знищуватися сільськогосподарською технікою.

Це вже питання до держави – нехай почне нарешті грамотно охороняти й досліджувати культурну спадщину (збільшення фінансування археологічних експедицій, розвиток музеїв, введення ліцензованого пошуку для копачів-аматорів), або нехай все залишається як є.