fbpx
Звяжіться з нами
Andriy SHavkunov olandi Andriy SHavkunov olandi

NewСхід

Як взуття з Краматорська підкорило Європу

15.03.2019

У Краматорську успішно працює цех з пошиття взуття, якому цього року виповниться три роки. Проект реалізував 37-річний Андрій Шавкунов, який запустив і розиває виробництво власної марки “Olandi”.

Андрій Шавкунов

власник взуттєвого бренду “Olandi”

“Моя ціль – відкрити фабрику, де буде, як мінімум, 300 людей в штаті. І взуття буде різним, нішевим. Хочу закрити потреби жінок у взутті 34-35 розміру з каблуком та 42-43. І для чоловіків шити взуття 48 розміру. Також шитиму ортопедичне і дитяче взуття”.

Підприємство розташовується в орендованому приміщенні у промзоні Краматорська. А шоу-рум компанії знаходиться у місцевому ЦУМі. Багато товару підприємець продає через інтернет, на сайті бренду. Чим популярне серед клієнтів таке взуття – ціна і якість. В середньому, пара коштує 1100-1200 гривень.

Повар став чобітарем

За освітою Андрій повар та економіст. Але покликанням душі стало виробництво взуття.

Зараз чоловік займається моделюванням. Втілює дизайнерські задуми. Розробляє нові ідеї. На фінальній стадії готового взуття доводить його до гарного вигляду, запаковує в коробки. Займається продажем і поставками матеріалів. Проте за необхідності, чоловік може сам ставати біля станка і робити взуття.

12 років тому Андрій потоваришував з батьком свого друга, який був майстром пошиття взуття. Саме він навчив цьому ремеслу Андрія. Свою першу сапожну майстерню відкривали з товаришем 17 років тому. Тоді хлопцям було по 20 років.

Орендували під майстерню дві кімнати. В одній ремонтували старе взуття, в іншій – вчилися шити нове. Почалося все з жіночих балеток. Згодом відмовився від ремонту і перейшов на пошив.

Асоритимент поповнюю в три підходи

Першого квітня бізнесмен відсвяткує трирічний ювілей старту власної справи. А тим часом на виробництві у нього розпал робочого сезону.

За словами підприємця, він не хоче ні на кого бути схожим. Шукає свої родзинки. Ідеї приходять спонтанно. Андрій слідкує за модою і останніми тенденціями. Шукає, що найбільше подобається людям. Яка модель працюватиме. Часто натхнення черпає з картинок в інтернеті. Додає нові деталі, грається з кроєм – виходять нові моделі взуття.

Коли Андрій остаточно визначився з моделлю, яку запустять у виробництво – приходить до швеї, з нею разом розробляють ескіз. Вона спочатку малює ескіз на папері. На розробку ідеї витрачають 2-3 дні. Потім ескіз переносять на колодку, моделюють зі шкіри пробний варіант, знімають і відшивають перший варіант. Часто це роблять зі шкіряних відходів. Пробник міряють на спеціальну розмірну колодку, підганяють. Уже з нього роблять ще один пробник – чистовик. Але і на цьому етапі ще підганяють і переробляють взуття. Вже з третьої спроби пару запускають на виробничий потік, масово відшивають. Верх взуття кроять, вирізають зі шкіри і підкладки. Швеї їх зшивають і передають чоловікам-працівникам. Ті вже на спеціальних колодках шкіряний верх взуття стягують і приклеюють на низ підошву.

“З останніми кросівками вийшло спонтанно. Хотіли зробити “челсі”, але почали експерементувати з підошвою – вийшла нова модель. Виглядає цікаво”, – каже Андрій.

Із цікавих експериментів було, що на жіночі балетки поставили колодку босоніжок. За словами бізнесмена, це взагалі не по технології. Але виявилось, що взуття дуже зручне і на вигляд незвичне. Асортимент оновлюють щосезону. Додають мінімум по дві моделі.

Зараз на потік виробництва поставлено біля 30 моделей. Фірма відшиває більше жіночого взуття, але є і чоловіча лінійка. За словами Андрія, 60% чоловічого взуття купують жінки для своїх синів чи чоловіків.

Ціни втримують завдяки низьким накруткам

Мені цікаво, щоб у людей була робота, і було з чого платити зарплату. А не робити 2-3 пари дорогого взуття і чекати, поки хтось купить.

“Це не у нас дешево, це в інших дорого. Ми не здешевлюємо своє виробництво. Просто не ставимо високі накрутки. Мені цікаво, щоб у людей була робота, і було з чого платити зарплату. А не робити 2-3 пари дорогого взуття і чекати, поки хтось купить”, – каже Андрій.

На замовлення взуття не роблять. Вартість однієї пари обійдеться в сім тисяч гривень, що буде нерентабельно. Дуже дорого виходить моделювання. Якщо робити на замовлення взуття, багато часу витрачається на нову колодку. Потім треба знайти підошву, яку хоче клієнт. Це все треба відмоделювати, зробити пробник і відправити клієнту, щоб той міг визначитися, чи підходить йому. Потім пробник мають повернути на виробництво, з якого можна робити “чистовик”.

За словами Андрія, матеріали для взуття радо купували б лише українські, проте є багато “але”. Дещо вигідніше купувати закордоном. Уся підошва, яку клеять на моделі – українського виробництва. Купують її у Запоріжжі, Харкові та Львові. А шкіру беруть італійську та турецьку. Українська не завжди підходить для виробництва. У Костянтинівці є шкірзавод, який випускає цікаві екземпляри, проте вони роблять їх у малих обсягах, що не покриває повністю потребу виробництва.

“Яка виходить собівартість взуття – не скажу, бо всі почнуть його шити”, – сміється Андрій.

Обладнання закупив на гранти

Моя ціль – відкрити фабрику, де буде, як мінімум, 300 людей в штаті. І взуття буде різним, нішевим.

Коли починав справу – мав тільки механічний прес. Зараз докупили брусовочну машинку. На грантову допомогу зміг купити якісне обладнання. Отримали грантів із трьох різних джерел на 235 тисяч гривень. Із отриманих коштів одразу витратили 75 тисяч гривень на придбання спеціального пресу. Але це виявилося найдешевше обладнання. Середні ціни на спеціалізовану техніку для пошиву взуття стартують від 4 тисяч доларів. Зараз потрібно ще, як мінімум дві машинки, вартість яких перевищує 160 тисяч гривень. До грантової допомоги своїх грошей підприємцеві довелося закинути ще 30%.

Зараз на виробництві працює 4 людей, двоє з яких – хлопці з інвалідністю. Один із них переселенець з Макіївки, глухонімий. Окремо працює на фірму хлопець, який займається рекламою та просуванням.

За оренду двох локацій (шоу-рум та цех) бізнесмен щомісяця сплачує близько восьми тисяч гривень. На виробництві немає опалення, тому використовують електрообігрівачі. За січень платіжка на електроенергію прийшла в розмірі 3200 гривень.

За словами підприємця, виробництво за три роки ще не окупилося. На це знадобиться ще якійсь час. Гроші доводиться ще вкладати, бо все на стадії розвитку. Хоча на певний рівень прибутків вже вийшли.

Взуття продають у Португалію і Францію

Найбільші труднощі у бізнесі – знайти свого клієнта. Пошити можна, що завгодно. Треба знати, куди продати.

Нині щомісяця продають близько 120 пар взуття. Раніше продавали товари оптом, але там дуже низький заробіток і немає великих замовлень.

Взуття українського виробництва купують клієнти у роздріб з Португалії, Франції, Німеччини, Італії та Білорусі.

“Найбільші труднощі у бізнесі – знайти свого клієнта. Пошити можна, що завгодно. Треба знати, куди продати”, – каже Андрій.

Його стандартний робочий день починається з відповідей на запити та смс клієнтів. Багато доводиться мотатися між новою поштою і шоу-румом. Увечері збирає всі замовлення для відправки поштою в інші міста чи закордон.

За словами Андрія, коли починав власну справу, боявся, що взуття не буде продаватися. Зараз страхи і сумніви розвіялись. Тож тепер “мріє відбутися, як бізнесмен”.

“Усі продавці намагаються “впарити” свій товар, а я одного разу вмовляв жінку, щоб вона не купувала у мене взуття. Розумів, що їй ця модель не підійде і буде вузькою. А вона казала: “Моїми грошима не розпоряджайтеся”. Я все ж її переконав не купувати моє взуття і дав контакти жінки, яка продає спеціалізовані товари за притомними цінами”, – розповів Андрій.

Свій бізнес Андрій вибудовує таким чином, щоб клієнти до нього приходили знову. Вважає це запорукою успіху.

NewСхід

У Сєвєродонецьку відкривається новий дитячий садочок з інклюзивними групами

20 серпня у Сєвєродонецьку вперше після багатьох років відкривається дошкільний дитячий заклад. Про це інформує пресслужба Сєвєродонецької міської ради.

Повідомляється, що будівельно-монтажні роботи проведі за рахунок коштів ДФРР та місцевого бюджету, облаштування відбувалося за рахунок міського бюджету та коштів благодійників.

Які роботи проведено?

  • У будівлі утеплено фасад;
  • перекрито дах з використанням сучасних матеріалів;
  • замінені вікна на енергозбережні;
  • оновлено зовнішнє електропостачання;
  • освітлення;
  • відремонтовані павільйони;
  • тротуарною плиткою вимощено доріжки;
  • установлено паркан;
  • у приміщеннях на першому поверсі утеплено підлогу з використанням новітніх матеріалів, відремонтовано харчоблок.

Також усі групи обладнані сучасними меблями та килимовим покриттям. Дитячий садочок оснащений телевізорами, інтерактивними дошками, комп’ютерною технікою.

Інклюзивні групи

У дитячому садку буде багато дітей з особливими потребами (інклюзивні групи), тож у більшості груп у гігієнічних кімнатах  встановлені опори відповідно до різних потреб особливої дитини, передбачені два пандуси для центрального входу та для виходу на ігрові майданчики; облаштовані веранди та спеціальні внутрішні дворики для поганих погодних умов, установлені двері достатньою ширини.

Читайте також: У містечку на Донеччині відкрили надсучасний дитячий садочок

Для  формування толерантного товариства дітей, батьків, персоналу дошкільного навчального закладу створені спеціальні кімнати спілкування та психологічного розвантаження, кімната  лікувальної фізкультури.

На яку кількість дітей розрахований заклад?

Дошкільний навчальний заклад розрахований на 14 груп загальною чисельністю 260 дітей (в разі перевантаження може прийняти 320 діток) .

Педагогічний та обслуговуючий персонал складатиме  88 одиниць, що забезпечить реалізацію усіх інноваційних методик дошкільного виховання на сучасному рівні.

Читати далі

NewСхід

На Донбасі ремонтують небезпечну дорогу від Краматорська до Добропілля (ВІДЕО)

У Донецькій області триває ремонт 8,4 км дороги Добропілля-Краматорськ. Про це повідомили у Донецькій ОДА.

Де зараз проходять роботи?

Роботи ведуться на ділянці між селами Городище та Сергіївка. Підготовку до ремонту виконали ще в минулому році. На це зі спеціального фонду обласного бюджету виділили 38,4 млн гривень.

Читайте також: Як триває капітальний ремонт мосту на Луганщині (ФОТО)

“На цій ділянці, яка тривалий час була однією з найбільш аварійно небезпечних на маршруті, дорогу підіймають, укріплюють основу, згладжують радіуси поворотів та вкладають щебенево-мастиковий асфальтобетон”, – інформують в облдержадміністрації.

Дивіться, як триває ремонт

Після ремонту дорога стане безпечною і буде мати необхідну дальність видимості.

Нагадаємо, що триває ремонт “дороги життя” Запоріжжя-Маріуполь. Його планують завершити у жовтні.

Читати далі

NewСхід

Була завучем – стала бізнесвумен: як донецька педагогиня створює автентичні прикраси

Прикраси є оберегом сучасної жінки. Принаймні, так сприймають старовинні автентичні вироби, які не тільки додають родзинку в образ, але й несуть в собі певний сенс для своєї власниці. Саме такі прикраси виготовляє Інна Долгушина з Гірника, що на Донеччині.

У січні цього року жінка звільнилась з роботи з посади завуча. Залишившись без джерела доходу, вирішила заробляти на своєму хобі, адже ще раніше цікавилась українознавством та старовинними прикрасами. Зараз вироби Інни купують з усієї України, а також діаспора з п’яти країн світу. А український етно-фолк гурт TaRuta вже давно виступає у прикрасах від крамниці “Лунниця

Інна Долгушина

До січня 2019 року працювала заступницею директора у професійно-технічному закладі освіти в рідному місті. Звільнившись з роботи, почала займатись виготовлення автентичних прикрас.

За такі намиста продавали корів

За першою освітою я вчитель початкових класів та українознавства. Я захоплювалась слов’янським фольклором і культурою, тому автентичні вироби якось йшли ниткою зі мною протягом життя.

Намиста завжди були показником статусу у жінок. Батько міг продати не одну корову, аби тільки придбати прикрасу доньці. Це вважалось статком нареченої. 

У своїх виробах я використовую є лунниці, дукачі, дукати, ягнуси, коралі. Навіть інтернет-магазин я назвала “Лунниця”, бо це є найпотужнішим слов’янським оберегом у вигляді місяця, що символізує жіночий початок. Якщо жінка хотіла привернути до себе увагу вищих сил, то одягала саме лунницю.

Здавна у різних регіонах намиста відрізнялись. Все, що привозили купці та чумаки, тим дівчата і любили себе прикрашати. На Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині були поширені дукач, личман, ягнус. Це такі прикраси у вигляді великого медальйону. Також на Чернігівщині були російські монети з зображенням Катерини, якими також прикрашали намиста.

Коралі – намисто з коралових намистинок у вигляді циліндриків. Кількість ниток, які звуться разок, може бути від 1 до понад 25. Національних одяг українців не обходиться без червоних коралів. Тому і я зараз намагаюсь це впроваджувати у свої роботи. 

Вартість прикраси не вгадаєш

Прикраси я роблю з натурального і напівкоштовного каміння. Але проблема в тому, що таке каміння в роздріб дуже важко купити. Тому більшість матеріалів для прикрас я замовляю в інтернеті. 

Каміння використовую різне. Зазвичай замовниці просять щось підібрати спеціально для них. І тоді я експериментую, розглядаю різні види каміння та дивлюсь, з чим можна поєднати. 

Для того, щоб створювати прикраси мені потрібна спокійна атмосфера. Бувають дні, коли творчість не йде. А прикраси потребують, щоб їх робили з хорошим настроєм, адже енергетика майстра передається і майбутньому власнику.

Коли я починала справу і писала бізнес-план, то була складність в тому, щоб порахувати ціну. Прикраси – це ж не хот-дог, де ми знаємо скільки і що покладено в середину і виходить собівартість. Намисто – це творчість , політ фантазії. І там не може бути фіксованого прайсу. Все залежить від того, який саме матеріал використовую. Я завжди питаю, на який бюджет рохраховує замовник. І так може вийти плюс-мінус 100 гривень від запланованої вартості. 

Для прикладу, коралове намисто може коштувати 1600 гривень, керамічне – до 2000, браслет – 400, а чотки – від 250. 

Від завуча до майстрині

До січня цього року я працювала заступницею директора у професійно-технічному закладі освіти в рідному місті. Але посеред навчального року я пішла з посади.

Стало питання, що ж робити далі. Наше маленьке містечко не є перспективним, особливо, коли шукаєш роботу у 36 років. Мені вистачило більше 15 років в педагогіці і я твердо вирішила, що туди більше не повернусь.

Я звернулась до Селидівського міського центру зайнятості зі своєю ідеєю. Кожного дня я їздила в Краматорськ на навчання, де зрештою захистила свій бізнес-план.  Зі мною навчалися підприємець, який хотів відкрити ТОВ з надання послуг електрифікації і підприємниця з Покровська, яка відкрила кав’ярню. Такі серйозні бізнеси і тут я зі своїми намистами. Довгий час я витратила на вагання, вийде чи не вийде, але зрештою вирішила реалізувати свою мрію. 

Від центру зайнятості я отримала стартовий капітал – 50 тисяч гривень. Ці гроші пішли на створення інтернет магазину. Та і цих коштів не вистачило. Ще своїх 20 тисяч я вклала на початок. 

Але зараз, коли вже два місяці я отримую хороший прибуток, то розумію, що не даремно тоді наважилась. Єдине про що шкодую – що не зробила цього раніше.

“Завдяки зірковим друзям про мене дізнаються”

Одні з моїх перших виробів я виготовила для українського етно-фолк гурту TaRuta. Вони мої давні друзі, і коли я була на зламі після звільнення з роботи, то вони опинились поруч зі мною. Я хотіла для них зробити прикраси і сказала, що навіть якщо не вийде бізнес, то все одно зроблю їм такий подарунок. 

І зараз вони виступають на великій сцені в моїх прикрасах. Це допомагає дізнаватись людям про мене більше. 

TaRuta виступають за кордоном, і тому до мене прийшли діаспоряни з різних країн за такими прикрасами.  На карті є 5 точок, де є мої намиста: Австрія, Чехія, Грузія, Швеція, Польща.

Користуються популярністю: у чоловіків чотки з гербом, а у дівчат – автентичні намиста до вишиванок і до іншого одягу. 

Своєму другу письменнику Сергію Левченко я також зробила подарунок. І він розповів про мене у соціальних мережах, через що до мене стукали клієнти. 

Хоча я не хотіла використовувати друзів як рекламу. Я просто робила від душі подарунки для них. А щоб популяризувати себе, я платила за рекламу та викладала роботи на хенд-мейд ярмарках, Prom.ua та OLX. Останні, до речі, зовсім нічого мені не принесли. На таку рекламу даремно тільки витратила кошти. 

Чоловіки боялись купувати важкі прикраси жінкам

Одне з моїх найяскравіших замовлень стало намисто-сюрприз, замовниця якого повністю поклалася на мій смак. Вона написала, що хоче хенд-мейд роботу, але не таку, що я роблю зазвичай. Це мала бути прикраса саме для неї. Замовниця дала мені $100 і сказала – твори!  Я зберегла автентичність, додала трипільське коло в центр. Вона навіть не хотіла дивитись фото, тримала інтригу до кінця. Прикраса її вразила, тому наступне замовлення було вже для невістки. 

Хтось хоче замовити намисто за рисами характеру. Одна з замовниць хотіла купити прикрасу для свого сина, у якого був складний період у житті. Ми підібрали для нього каміння, яке б допомогло йому. А також додали символ – невеликий тризубчик, обплетений гілочками.

Приємно, коли чоловіки роблять замовлення для своїх жінок чи мам. Вони завжди лагідно обирають, хвилюються, щоб намисто не було важким і одразу підходять і питають яка вага, щоб дружині не було важко носити.

Я сама не ношу свої прикраси, бо люблю бачити їх на інших людях. Приємно, щось робити для людей і бачити віддачу. Далі я планую зареєструвати власну торговельну марку, а також поширювати українську автентичність по всьому світу. 

Читати далі

NewСхід

84 види морозива: як переселенець відкрив унікальну джелатерію в Одесі

Андрій Залогін – підприємець з Луганська, який втратив усе через війну на сході України. Переїхав до Одеси i на новому місці вирішив знов займатися бізнесом.

Зараз у чоловіка кафе, де можна скуштувати 84 види морозива!

Луганець робить морозиво, яке не можна їсти дітям, адже це джелато з віскі та просеко, в якому 30% алкоголю! Проте для малих залишається ще 82 види морозива з “Buongiorno”.

Кафе знаходиться в спальному районі, але власника це не дуже засмучує. Навколо достатньо навчальних закладів, а його кафе підходить для молоді. Заклад має багато постійних клієнтів.

У 2014 чоловік вимушений був тікати з Луганська:

“Жодного обладнання нам вивезти не дозволили, залишився з нічим”, – згадує чоловік.

Читайте також: Італія в Одесі: як бізнеследі покинула роботу в банку та розпочала виготовляти натуральне італійське морозиво

Тож довелося почати спочатку в Одесі – лише з візочком для продажу морозива. А з обладнанням допомогли… конкуренти – продали з великою знижкою.

Зараз у власному кафе робить джелато, сорбети та випічку і мріє розширити солодкий бізнес!

Читати далі

NewСхід

Як переселенка з Донецька розвиває кавову імперію в Борисполі

Ольга Арчибасова з Донецька розбудовує кавову імперію у Борисполі – відкрила виробництво кави, де смажать каву від майже зеленої до чорнющої.

Вона покинула Донецьк в 2014 році. З того часу вона пройшла багато: від виїзду з міста в перервах між обстрілами до фінансових труднощів і пошуку нового житла. При цьому вона не боялася відкрито висловлювати свою проукраїнську позицію, допомагати іншим переселенцям і військовим, які захищають Україну на фронті.

Ольга ось вже багато років є завзятою кофеманкою. Вона довго вивчала літературу про каву і хотіла дізнатися про нього якомога більше.

“Ходила по бібліотеках, шукала секрети обсмаження, такі книжки навіть не сканують”, – розповідає кавоманкаю.

Читайте також: Як колишня вчителька відкрила кав’ярню на Донбасі

У 2016 році Ольга подала заявку на грант за Програмою розвитку ООН. Минуло кілька місяців і кілька етапів перевірок, і вона дізналася, що виграла.

Тож протягом двох місяців з моменту укладення Договору вона запустила виробництво та працевлаштувала місцевих жителів!

“А якби і не виграла, то йшла б до своєї мрії поступово, буде в мене кавова імперія”, – каже Ольга.

Читати далі

NewСхід

Кінотеатри Києва безкоштовно покажуть документальний фільм про Іловайськ

У шести кінотеатрах Києва пройдуть прем’єрні покази документального фільма “Іловайськ. Лицарі неба”. Про це у Facebook повідомило Міністерство у справах ветеранів.

“Не пропустіть! 30 та 31 серпня в шести кінотеатрах Києва – “Київська Русь”, “Флоренція”, “Факел”, “Дніпро”, “Ліра”, “Імені. Т. Шевченка” відбудеться прем’єра документального фільму “Іловайськ. Лицарі неба””, – йдеться у повідомленні.

Як зазначається, фільм базується на інтерв’ю з рідними, друзями і побратимами полеглих героїв, а також на архівних матеріалах.

Читайте також: Український фільм претендуватиме на “Оскар”

“Це спроба зрозуміти, чому сталася ця трагедія, чи можна було б її уникнути, а також розповідь про тих, хто віддав своє життя за свободу України”, – відмітили у відомстві.

Поінформовано, що вхід на покази стрічки вільний.

Читати далі

Тренди