«Big city life? Мене драйвують Чернівці». Як молодь з усього світу відкриває для себе Україну

Відмовитися від звичного життя й відправитися на знайомство з абсолютно невідомою Україною. А може, й взагалі залишитися назавжди. Молодь з усього світу відкриває для себе українські міста та вперто порівнює нашу культуру, стиль та тусовки з власним досвідом, наголошуючи, що тут — круто. Разом із волонтерською програмою GoCamp розповідаємо про трьох людей, які проміняли Париж, Нью-Йорк та Берлін на Львів, Чернівці та Київ. І так, вони ні про що не шкодують.

Затусити в столиці й обміняти Париж на Львів. Історія француза Алексі

Алексі народився в Кретеї, неподалік від французької столиці. У Парижі хлопець вступив до Інституту східних мов і цивілізацій та вирішив вивчати українську мову. Саме так! За словами Алексі, це єдиний заклад у Франції, де викладають українську. Утім це був лише початок А згодом у житті молодого француза почалася нова сторінка — освітнє волонтерство за програмою GoCamp.

За рік він об’їздив майже всю Україну, стартувавши у Чернігові та завершивши подорож у Вінниці. І хоча парижанин одразу вподобав Київ, для постійного та буденного життя Алексі обрав Львів.

Під час подорожей француз принципово спілкується з усіма українською. Можливо, якісь російські слова він все ж встиг запам’ятати, однак вживати їх хлопець не поспішає. Каже, мова — ідентифікатор, і говорити на території вже 30 років як незалежної України російською — як мінімум дивно, а як максимум — недоречно.

«Насправді, в мене був вибір яку мову вчити: російську чи українську. Я принципово обрав українську, аби бути тут ближчими до людей, культури і традицій, а також показати своїм співвітчизникам, що українська мова в Україні — у пріоритеті. Я вчив українську, починаючи з абетки, а вже потім це були українські пісні. Так, наприклад, трек «Журавлі» гурту the Hardkiss — пісня, з якої почалася прокачка мови і повне занурення в українську музичну індустрію», — розповідає Алексі. 

Найбільше захоплення у парижанина викликало те, як українці вміють відриватися, — ніби востаннє. У вересні видання The New York Times опублікувало історію від журналістки і письменниці Рози Лістер про Київ і техно-вечірки міста. Алексі переконаний, це зайвий раз підтверджує, що Київ — це не новий Берлін, а повноцінний і самобутній культурний центр.

«Рейв культура в Україні просто вражає, я ніде такого не бачив. Ви, українці, вмієте розважатися. Київ — найкраще місто Європи для рейвів! А ще я маю в столиці три улюблені заклади зі смачною їжею, в які готовий щоразу повертатися. Прогулянка? Окей, я стовідсотково обиратиму Пейзажну алею. Однак я маю бути чесним: попри всю крутість столиці, для життя нічого краще за Львів для мене не існує», — додає волонтер GoCamp.

І Алексі не зрадив собі: він переїхав жити до Львова, одружився з українкою, яка родом із Криму, та вирішив вчителювати в Україні. Француз вступив до Могилянки, вивчив вірші Стуса й Шевченка, став членом Української асоціації перекладачів та готовий вчителювати у будь-якому державному закладі нашої країни. А влітку 2021 року Алексі Одоне став героєм важливого для України кінопроєкту про освіту «2045: Нова національна ідея», який переглянули понад мільйон людей. 

Прогресивний Київ замість «сталих» США. Історія американки Еліни Кент

Еліна Кент — американка і мультимедійна журналістка у найпопулярнішому англомовному виданні України Kyiv Post. Вона створила авторський подкаст про події Євромайдану «Революції та війни: Україна через 5 років», а в 2017 році стала волонтеркою програми GoCamp.

Напередодні поїздки до України Еліна поділилася своїми планами щодо волонтерства з друзями та знайомими. Зрештою, всі розділилися на два табори: перші відмовляли та наголошували на реальній небезпеці, другі — підтримували та підбадьорювала. Американка послухала оптимістів.

Еліна волонтерила на Сході України. Каже, спілкуючись з мешканцями Слов’янська та Краматорська, відчула, що там багато патріотів, які намагаються змінити Україну і вплинути на майбутнє країни. Вони бачать світло в цьому довгому, багаторічному пороховому тунелі і щодня, крок за кроком, виборюють власну свободу. 

«Ніхто за кордоном не знав, що дійсно відбувається в Україні та як насправді тут протікає життя. Для цього я і вирішила полетіти. А потім і зовсім залишилася тут та провела такий інформаційний міст між Україною, Америкою та Європою», — поділилася Еліна.

Читайте також: «Бандеру замовляють і школярі, і військові». Як волонтер Олег Божик створює бюсти видатних українців та популяризує історію

Особливо важким і гострим питанням для Еліни є окупація Криму, адже матір журналістки — кримська татарка, предків якої депортувала радянська влада.

«Мати не народилася і не виросла в Криму. Так склалося, що сім’я була серед більшості корінного населення кримських татар, які були депортовані в Середню Азію в 1944 році. Це зробив Сталін, який вбив половину населення, зокрема й мою прабабусю Маубе. У мене є родичі в Криму, я гостювала у них в дитинстві. Крим для мене — особливе місце зі своєю культурою та історією. Тут сонячно і гарно, багато дивовижних людей. Я мрію побачити вільний Крим без Росії», — ділиться Еліна.

Вона закінчила Бостонський університет за спеціальністю міжнародні відносини. Ще в університеті Кент мріяла про роботу в медіа і працювала на студентському радіо. Щоб отримати омріяну роботу у штатах, дівчині потрібен був досвід, який вона знайшла саме в Україні. 

Зараз Еліну найбільше цікавить урбанізм, лайфстайл і рейв-культура українців. Власне, це і було її основною діяльністю як продюсерки і журналістки видання Kyiv Post, яке наразі призупинило свою роботу.

«Молодь України — це прекрасні, модні, креативні і прогресивні люди з унікальним світобаченням. Вони вміють використовувати весь вільний простір і наповнювати його своєю шаленою енергетикою. З ними Україна модернізується на очах. Я вважаю, що зараз найкращий час, аби відвідати Україну і побачити на власні очі, як вона трансформується», — каже Еліна.

Знайомі, друзі і колеги дівчини дещо здивовані, що вона переїхала з Америки до України. Але й на це Кент має аргументовану відповідь.

«Нью-Йорк і Лондон, куди всі так прагнуть поїхати, — сталі, вже сформовані культові міста, незмінні з року в рік. В Україні, навпаки, ти ніби на американських гірках: і заряджаєшся, немов від потужного акумулятора, і реально загартовуєшся. Після повернення додому починаєш сумувати за Києвом. Це місто, де люди живуть вільно, не засуджуючи одне одного».

Чернівці стали для мене рідними. Історія Кейтлін, яка обирала між Нью-Йорком та Буковиною

Кейтлін Цуркан — літературознавиця та волонтерка з США, яка раніше викладала англійську та французьку успішним бізнесменам та відомим моделям у Нью-Йорку, а тепер живе у Чернівцях і видає авторський журнал «Apofenie» про українських митців, літературу і фотографію. 

Завдяки Кейтлін американці знайомляться із творчістю Сергія Жадана, Ірини Цілик, Артема Чеха та інших сучасних письменників. А ще американка успішно руйнує стереотипи про «радянську Україну». 

Уперше вона потрапила до України за програмою GoCamp, коли протягом трьох тижнів навчала англійської учнів однієї з чернівецьких шкіл. Ця мандрівка настільки вразила волонтерку, що згодом українське місто стало для нею домівкою. Зі справжніми друзями та родиною.

«Найцінніше для мене — люди, яких я зустріла в Україні. Усе почалося із родини, у якої я гостювала під час першого візиту в Чернівці. Вони робили все, щоб я почувалася добре в незнайомому місті. Спогади про те, як після обіду ми з дітками гралися, розмовляючи англійською та українською, є найтеплішими для мене й досі».

Читайте також: «Це найменше, що можна зробити для країни». Історії людей, які у свідомому віці перейшли на українську

Скільки б разів Кейтлін не поверталася до рідного Нью-Йорка, де колись працювала викладачкою французької літератури, ані Бродвей, ані Централ Парк не змогли переконати її залишитися. Проте Буковині це вдалося. Кейтлін закохалася надовго і по-справжньому. 

«Я захотіла спробувати щось не схоже на big city life. Тепер Чернівці — місто, яке мене драйвує. Моє рідне місто», — каже літературознавиця. 

Ця гра контрастів «мегаполіс — маленьке українське місто» — про екзистенційне. Ритми і «залізне небо» великого міста просто перестали відгукуватися всередині Кейтлін, і вона знайшла свій затишок в Україні.

«До пандемії я багато подорожувала Європою: Лондон, Париж, Рим, але від жодної країни не було того приємного щему, як від Чернівців. Для мене, як для літературознавця, немає найкращого в світі міста для життя. То любов».