Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Бандеру замовляють і школярі, і військові». Як волонтер Олег Божик створює бюсти видатних українців та популяризує історію

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Це історія, що почалася з бажання відновити історичну справедливість. Після повернення з Майдану Олег Божик вирішив придбати в інтернеті погруддя Степана Бандери та Романа Шухевича, однак на жодному сайті їх не було. Що робити? Створювати бюсти власноруч! Саме так з’явився Hryvko Art Centre та колекція погрудь видатних українців. Скульптури Олега Божика замовляють військові на передовій, школярі з Одеси та навіть українська діаспора в Росії.

Олег Божик

Учасник Революції Гідності, волонтер, громадський діяч, засновник Hryvko Art Centre

Усе почалося, щойно я повернувся з Майдану

Я був учасником Революції Гідності в складі львівської «Сотні Лева». Після подій на Грушевського я був дещо виснаженим, приїхав додому, почав щось моніторити в інтернеті. І якоїсь миті вирішив придбати для себе погруддя Степана Бандери та Романа Шухевича. Так, тоді на ринках у Львові можна було знайти футболку чи горнятко з Бандерою, можливо, і книгу про нього. Але саме погруддя, яке можна було б поставити десь на робочому столі в кабінеті, — на жаль, знайти не міг.

Я передивився весь інтернет, всі майданчики для продажу, безкоштовні оголошення, тематичні форуми, антикварні сайти. Та навіть в архівах за останні 5-10 років не вдалося знайти інформації ані про якісь залишки, ані про придбані скульптури. Тоді я спробував замовити таке погруддя напряму у скульпторів. Для початку мене цікавили саме Бандера й Шухевич. Це було дуже складно, я звертався до викладачів Львівської Національної академії мистецтв, до студентів, аматорів, більш професійних майстрів. І проблема полягала в тому, що всі називали якісь захмарні та навіть космічні на той час суми.

Уявіть, за скульптуру висотою 15-20 сантиметрів майстри просили від 15 до 25 тисяч гривень. Це було сім років тому, і це вартість лише однієї ескізної моделі. Якби я погодився, її б виготовили зі скульпторського пластиліну, зробили б гіпсову копію і передали мені. Про виготовлення бюстів із металу я взагалі мовчу. Таке питання тоді навіть не виникало, адже вартість була б ще більш космічною.

Погруддя Степана Бандери, яке створив Олег Божик, біля пам’ятника у Львові.

Перші погруддя були наближеними, але не схожими на Бандеру

Тому я зв’язався зі своїм побратимом з Майдану, який мешкає на Київщині, і ми почали разом створювати перші взірці. Спочатку був Бандера, після нього — Шухевич. Але ці погруддя не були такими, як мені хотілося. Ми всі звикли бачити Степана Бандеру на сторінках книг, уявляємо його крізь призму пам’ятників, встановлених на території України. Але наші перші бюсти не мали такої схожості. Тобто ці погруддя були наближеними до Бандери, яким ми всі його уявляємо, але не схожими.

Попри це ми з побратимом намагалися якось налагоджувати серійне виробництво, показували наші роботи друзям, рекламували в інтернеті. Якось це все працювало, але до бажаного результату ще було далеко.

Бюсти Романа Шухевича та Степана Бандери, виконані за взірцем скульпторів з Волині.

Основна й постійна колекція бюстів видатних українців почалася лише півтора-два роки тому, коли я познайомився з дуже талановитими скульпторами. Це Іван Ліра та Ірина Ліра з Волині. Разом ми розширюємо цей проєкт та працюємо над новими погруддями. Вони допомагають мені створювати саме взірці, перші скульптури, з яких все й починається. На створення однієї моделі йде чимало часу: від одного до трьох місяців. Адже Іван з Іриною намагають відобразити в скультурі всі риси обличчя та характеру, зробити їх справді впізнаваними та знайомими. 

Читайте також: «Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Звісно, кожна людина має своє бачення. І сьогодні, на жаль, поряд немає людей, які бачили Бандеру наживо і можуть сказати: «Так, він схожий» або «Ні, ось тут потрібно дещо змінити». Однак моїм колегам вдалося досягти максимальної впізнаваності. І не лише Степана Бандери, але й Романа Шухевича, Євгена Коновальця, Симона Петлюри, Андрія Шептицького та інших. Вони створюють максимально фотографічно схожі взірці. І люди це бачать. Це велика рідкість. 

Олег Божик під час роботи в майстерні.

Наші скульптури можуть купити і школярі, і студенти, і пенсіонери

Вже в моїх руках один взірець перетворюється на десятки бюстів, які розлітаються по всій країні та поза її межами. Отримавши скульптуру, я створюю спеціальну силіконову форму, в яку потім заливаю гіпс. Далі все це має застигнути, висохнути самостійно протягом 2-3 діб. Адже якщо намагатися сушити примусово чи за надто високої температури, матеріал стає крихким. 

Коли скульптура висохла, я починаю її відшліфовувати, прибираю дефекти, працюю з деталями. Бо після форми ми не отримуємо досконале погруддя. Над ним потрібно це добряче попрацювати. Коли все готово, можна переходити до фарбування та тонування. Спочатку ми робили лише білий (базовий) та чорний (графіт) кольори. Але виявилося, що білий колір до вподоби не всім. Тоді я почав тонувати бюсти під бронзу та покривати скульптуру лаком. Інколи ті, хто не знають, що це пофарбований гіпс, запитують, чи це бронза або латунь.

Бюст Степана Бандери у чорному (графітному) кольорі.

Загалом саме робота над одним погруддям триває десь пів дня, а разом із висиханням — до трьох діб. Чому ми обрали технологію з силіконовою формою? Вона значно пришвидшує виробництво однотипної скульптури і суттєво зменшує вартість. Сидіти окремо з кожним новим бюстом — це дуже тривалий процес, а водночас — дуже коштовний для покупця.

Так, можна було б робити погруддя не лише з гіпсу. Але я звертався до майстрів з ливарного виробництва — відлиття в металі однієї скульптури коштуватиме від 600 до 800 доларів. Це при висоті в 20 сантиметрів. Аби це було бодай трохи рентабельно, має бути хоча б якесь індивідуальне замовлення. Можливо, навесні у нас все вийде, і ми відкриємо власний ливарний цех.

Читайте також: Перетворив справу предків на бізнес. Як карпатські чаї Trava.UA здійснюють мрії дітей на сході України

Наразі ми працюємо над створенням взірців меншого розміру. Так зменшиться розхід металу та кінцева вартість. Звісно, це вплине і на аудиторію, адже ціна буде зовсім іншою. Наразі одну скульптуру з гіпсу ми продаємо за 350 гривень. І мені здається, це справедлива й доступна ціна. Не бачу сенсу підвищувати вартість, навіть попри те, що ми єдині в Україні, хто цим займається. Так, ми тестували, змінювали вартість до 450-500 гривень. Після цього кількість замовлень зменшувалася. Знизили ціну — люди знову почали замовляти. Мені здається, сьогодні вартість оптимальна. Бюст Бандери чи будь-кого іншого з нашої колекції можуть дозволити собі і школярі, і студенти, і навіть пенсіонери.

Погруддя Андрія Шептицького.

Поки що ми реалізуємо свої роботи самостійно: через сторінки в Facebook та Instagram, а також власний інтернет-магазин. Нещодавно нашим проєктом зацікавився маркетплейс Rozetka, тому готуємо необхідні документи. Сподіваюся, незабаром наші погруддя можна буде придбати ще й там.

Під час флешмобу «Батько наш — Бандера» за тиждень відправляли по 30 скульптур 

Я живу та працюю в місті Городок, це 10 хвилин автівкою від Львова. Здавалося б, тут мала б зосередитися найбільша кількість замовників. Але абсолютний лідер — Київ та Київська область. Далі — східні та південні регіони України. Бандеру ми відправляли навіть в Москву. Це були українці, які живуть в Росії, але мають чітку проукраїнську позицію та хотіли придбати собі погруддя. Тобто не провокатори, і точно не купляли бюст, аби потім десь його розстріляти.

Також Бандеру разом із Шухевичем придбали іспанці, а погруддя Андрія Шептицького замовили з Італії. Багато наших вояків замовляють бюсти на передову, завжди є відправлення до прифронтових міст. Багато хто із захисників просить зробити скульптуру із підписом для побратима чи командира. 

Читайте також: «Проти попси та банальщини». Як український захисник створив видавництво «Zалізний Тато» та воює на двох фронтах

Крім того, наші роботи замовляли для шкіл та музеїв, а також для урочистостей на державному рівні. Але, звісно, не обійшлося без провокацій. Коли ми лише починали, надходили замовлення, які потім просто не забирати з поштового відділення. Можливо, в такий спосіб хтось хотів нам насолити чи вибити з колії. Але ми навчилися перед відправленням спілкуватися з людиною, розуміти, чи дійсно вона хоче придбати це погруддя. Здебільшого люди ставляться відповідально, забирають замовлення, потім пишуть і дякують.

Коли почалася хвиля флешмобу «Батько наш — Бандера, Україна — мати» у нас одразу збільшилася кількість замовлень. За один тиждень ми могли відправляти від 20 до 30 скульптур Степана Бандери. Хоча, якщо чесно, і до цього флешмобу в лідерах за продажем був Бандера — приблизно 80% від усіх замовлень.

Мій покупець — це українець, який пишається своєю країною, має чітку життєву позицію, яку ніхто йому не нав’язував. Він сам зробив свій вибір, виплекав, зростив та зберіг у собі любов до України.

Це не про заробіток, це про нашу історію

Ця справа не дає якогось захмарного прибутку. У мене є основна робота, якій я приділяю половину свого дня. Створення бюстів — це, напевно, більше хобі, аніж джерело доходу. Так, у нас є прибуток, але він вкрай маленький. Не для збагачення, а для розвитку нашого проєкту. Ми орендуємо приміщення, сплачуємо податки, купуємо матеріали. Можливо, якби вдалося налагодити виробництво з латуні чи бронзи, можна було б говорити про якийсь заробіток. А так, це, як кажуть у народі, для підтримки штанів. Просто допомагає триматися на плаву, аби можна було утримувати майстерню та платити за світло. 

Взагалі, я не думаю, що наша справа могла б повністю замінити основне місце роботи. Так, я приділяю їй половину свого часу, але тут немає якоїсь чіткої комерційної рейки чи шалених грошей. Ми просто намагаємося популяризувати видатних особистостей, які свого часу зробили вагомий внесок у розвиток нашої країни.

Бюсти Євгена Коновальця та Івана Мазепи.

Люди запитують погруддя сучасників, а мені не дозволяє совість

Часто в коментарях люди питають, чому в наявності немає тієї чи іншої постаті. Скажімо, Павла Скоропадського або Богдана Хмельницького. І починаються відкриватися якісь історичні тіні. Хтось називає Петлюру «зрадником», запитує, навіщо ми зробили його погруддя, інший вимагає додати конкретну особистість.

Але зараз я не можу визначитись, хто має стати наступним у колекції після Шептицького. Чи має це бути хтось з представників Гетьманщини? Чи хтось з ОУН? Можливо, варто зробити бюст В’ячеслава Чорновола? Або когось із сучасників, наприклад, Василя Сліпака чи Андрія Кузьменка? 

З останніми найскладніше, адже необхідно спілкуватися з родичами, запитувати, чи хотіли б вони цього. Я не брав би на себе відповідальність без їхньої згоди запускати щось подібне, поготів — комерційне. Це неправильно. Після людини має минути певний час, наші рани мають бодай трохи загоїтися. Напевно, далі теж буде хтось з історичних постатей. Я так відчуваю, це було б совісно.

Звісно, навіть сьогодні є противники того ж Бандери чи Шухевича. І велика «заслуга» в цьому саме Росії, яка зробила і робить усе, аби ми не мали власних героїв. Це частина інформаційної війни. Але ми продовжуємо робити своє, бо це важливо.

Перша серія робіт від Hryvko Art Centre: Євген Коновалець, Степан Бандера та Роман Шухевич.

Це спроба відновити історичну справедливість

Складно пояснити, що мотивує продовжувати цим займатися. Напевно, це моя місія. Адже я не закладав у собі бажання цим займатися. Просто так сталося. Мені це подобається, є час, натхнення — тому я це й роблю. Звучить дивно, але так воно і є. 

Бюсти, створені командою Hryvko Art Centre.

Ще тоді, коли я не міг відшукати в інтернеті бюстів наших героїв, пробудилося якесь відчуття справедливості. Бо як це: ці люди стільки всього зробили, віддали за нас життя, а їхніх скульптур ніде немає. Тому це така спроба відновити якусь історичну справедливість. Не знаю, скільки ще я буду цим займатися. Але поки маю час та сили — я це робитиму.

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Підтримай ШоТам

Суспільство

В Україні запустили мобільний додаток для жертв домашнього насильства

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В Україні з’явився перший мобільний додаток для захисту жінок та дітей від домашнього насильства – WhiteRibbonUA, пише Українська правда.Життя.

Це персональна «служба безпеки», що містить необхідні ресурси для допомоги та, у разі небезпеки, можливість повідомляти про надзвичайні ситуації відповідним органам.

Додаток представили в рамках інформаційного арт-проєкту «Це не гра» у Міжнародний день протидії насильства.

Завантажити додаток можуть користувачі Android та iOS.

Мобільний застосунок має три підрозділи:

  • екстрена допомога жертві,
  • ведення обліку фактів
  • надання інформації для виявлення ознак домашнього насилля.

Читайте також«Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

Основною функцією застосунку є прямий зв’язок з Національною поліцією України. Це дає змогу жертвам домашнього насильства миттєво повідомити правоохоронців про небезпечну ситуацію.

Також додаток передбачає можливість швидкого пошуку центру підтримки. З його допомогою можна визначити власну локацію та місцезнаходження найближчого центру підтримки, поліцейської дільниці або служб екстреної допомоги.

Функція «Мій щоденник» допоможе відстежувати, фіксувати та документувати усі факти вчинення насильства.

Читайте такожТест: Чи дружите ви з українською Конституцією?

У додатку також можна знайти інформацію про поширені типи жорсткого поводження і приклади домашнього насильства та пройти конфіденційний тест про стан стосунків «Я в небезпеці».

Завантажити додаток на Android можна тут. А на iOS – тут.

Нагадаємо, в Україні запустили сайт Стамбульської конвенції проти насильства.

Фото: bhub.com.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Запоріжжі громади отримали п’ять шкільних автобусів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

П’ять шкільних автобусів отримали громади на Запоріжжі, повідомили у пресслужбі обласної держадаміністрації.

Цьогоріч область отримала загалом 20 транспортних засобів для учнів.

Шкільні автобуси отримали:

  • Малобілозерська сільська рада Василівського району,
  • Матвіївська сільська рада Запорізького району,
  • Терпіннівська сільська рада Мелітопольського району,
  • Чкалівська сільська рада Мелітопольського району,
  • Якимівська селищна рада Мелітопольського району.

Читайте також: «Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

У закладах загальної середньої та дошкільної освіти сільських та селищної рад, які сьогодні отримують автобуси, усі працівники повністю вакциновані, що дає змогу проводити освітній процес у звичайному очному режимі.

Понад 13 тисяч школярів сільської місцевості, які проживають за межами пішохідної доступності до закладу освіти, підвозяться до місця навчання і додому 232 шкільними автобусами. Для оновлення парку шкільних автобусів території щорічно потребують 20 транспортних одиниць.

Вартість одного шкільного автобуса становить 1 599,95 тис грн.

Нагадаємо, громадам Харківщини передали нові шкільні автобуси.

Фото: zoda.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Колись вона уявляла монастир місцем, де лише моляться. Тому довго не наважувалася прийти до нього. Та вже протягом 13 років Вінкентія входить до Згромадження Сестер Пресвятої Родини. Вихователька за фахом, вона спільно з іншими монахинями змогла реалізувати власні ідеї з допомоги дітям на базі релігійної громади. А тепер там ще й підтримують молодь та подружні пари. І все це не лише за кошти пожертв. Шість років тому черниці змогли створити на базі Гошевського монастиря в Івано-Франківській області соціальне підприємство, де вирощують гриби. Воно успішно працює й досі, а сестри залюбки діляться своїм досвідом. 

Сестра Вінкентія Козак

Монахиня Гошевського монастиря зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини, на базі якого працює соціальне підприємство з вирощування грибів

Думала, що в монастирі лише моляться

Я обожнюю дітей, тому очікувано, що ця любов із часом переросла у професійну діяльність. За освітою я вихователька, вісім років працювала в садочку. Також закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю філологія, викладання української мови та літератури. Коли мені виповнилося 27 років, настав такий етап у житті, що я вирішила долучитися до Згромадження Сестер Пресвятої Родини. Довго не наважувалася, але вирішила спробувати. І от вже 13 років живу у монастирі.

Коли я лише їхала у Гошів, то не думала, що буду продовжувати працю з дітками. Я мала дещо хибне уявлення про монастир. Думала, що тут тільки моляться і відпочивають. Але виявилося, що робота з неповнолітніми тут також є. Хоча останнім часом я здебільшого вже працюю з молоддю та подружніми парами.

Наше Згромадження засноване в 1911 році. Цьогоріч ми святкували 110-й день народження. Маємо вісім монастирів у різних куточках України, зокрема в Гошеві, Долині, Києві та Тернополі. У Бібрці утримуємо дитячий будинок сімейного типу. Протягом історії в нас була різна кількість монахинь, зараз – понад 50. Кількість постійно змінюється, тому що хтось старенький помирає, а хтось молодий вирішує повернутися додому.

Шукали рішення, аби не жити в скруті

Монастирі здебільшого живуть за кошти пожертв, і ми не виняток. Але кожна наша сестра ще десь офіційно працює, аби заробити на своє утримання. Без роботи можуть бути хіба що старенькі, які потребують догляду, або дівчата, які щойно приєдналися. Також якщо священник запрошує нас на парафію, то покриває якусь частину витрат, зокрема на дорогу. Але, звичайно, таких доходів недостатньо, аби закрити всі наші потреби та ще й допомагати тим, хто цього потребує.

Гошевський монастир зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини

У Гошеві ми маємо великий монастир. Це село, довкола якого теж села. Тому особливої роботи для сестер немає. Земля не дуже родюча, тож навіть картоплю чи моркву для продажу не дуже й посадиш. Довелося думати, як заробляти гроші, адже треба утримувати будинок. Тому в 2014 році головна настоятелька оголосила, що нам треба чимось займатися. Кожній із сестер дали можливість висловитися, запропонувати свої ідеї. І ми почали думати, що можемо таке робити, аби це не заважало нашій молитві та способу життя і хоча б трохи фінансово підтримувало існування Згромадження.

Знову опинилася за партою

Я загорілася ідеєю створення соціального підприємства, але, звичайно, жодного досвіду в цьому напрямі не мала. Та у монастирі нам часто пропонують різні програми та навчання, аби ми розвивалися. Так відбулося і з Інститутом лідерства та управління УКУ. На електронну пошту надійшло повідомлення, що є можливість вивчитися за фахом управління неприбутковою організацією. Для нас – як для монахинь – це було безкоштовно, хоча ми були готові оплатити навчання. Звичайно, я радо відгукнулася. І попри те, що саме тоді закінчувала інший університет і довелося захищати водночас два дипломи, я впоралася.

Річне навчання було цікавим і дуже корисним, там викладали фахові спеціалісти. Завжди з радістю згадую, що скористалася такою можливістю. Коли йшла на це навчання, хотіла прорахувати бізнес-ідею з виготовлення макаронів. Але це виявилася занадто складно. Тоді ми до цього ще не були фінансово готові. Тому вже після першого модуля переорієнтувалася на те, що треба починати з чогось меншого – вирощування і продажу грибів.

На монахиню як майбутню бізнесменку дивилися скоса

На навчанні було важко розуміти деяку термінологію, але ще більшим викликом стало написання бізнес-плану. Усі, з ким навчалася, думали, що я не впораюся. Мовляв, де монахиня, а де підрахунки. Окрім мене в групі були ще три сестри. Решта 20 людей здавалися сильнішими у цій сфері, а на нас трохи косилися: «Що вони тут роблять?». Та й кожен викладач питав: «Чому ви прийшли? Чого хочете досягнути?».

Але загалом вважаю, що я впоралася. Були люди, які взагалі не захистили дипломи. У мене був бізнес-план з вирощування шампіньйонів, тож на захист я вже прийшла з грибами, які в нас росли. Ми з 2015 року займаємося шампіньйонами, отже ці розрахунки, які я провела під час навчання, виявилися вдалими. Я рахувала, за скільки часу ми зможемо повернути вкладені кошти, і ми їх повернули.

Збір грибів у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Аби працювати з грибами, не потрібно мати спеціальної освіти. Ми обходилися консультаціями різних спеціалістів. Чимало людей були готові нам допомогти, супроводжували нас від початку. Я педагог, і жодного стосунку до вирощування чогось не мала. Як і розуміння, що це живий організм, і як із ним працювати. Спочатку було складно, але, дякувати Богу, воно працює.

«Кличте мужчину, бо ви – жінки – не впораєтеся»

Коли один Отець почув, що ми хочемо почати працювати з грибами, сказав: «У мене на парафії є греко-католик, який вирощує шампіньйони. Думаю, він був би не проти вам допомогти». І незадовго після цього ми з іншою сестрою з ним зустрілися. 

Він погодився показати нам приміщення, де він вирощує гриби, і розповісти про різні нюанси. Але сказав: «Привезіть мені мужчину». Ми відповідаємо, мовляв, серед нас немає чоловіків, ми – жінки. «Ні-ні, тут потрібен саме чоловік. Ви не впораєтеся. Він мусить все поміряти та зробити». Тому він нам так, лише приблизно, показав, де там гриби ростуть, та й все. Наступного разу ми вже приїхали з братом однієї з монахинь.

Якось до нас у монастир приїхав компост. Я зателефонувала до цього ж чоловіка і питаю, що з ним робити. А він знову: «Покличте мужчину». Я кажу: «Та немає тут ніякого чоловіка, ну чесно. Вони розвантажили й пішли. Я одна лишилася». Мені знову довелося йти та шукати якогось чоловіка. Але насправді цей греко-католик по-доброму хотів нам допомогти. Це було не зі зла чи якогось упередження, що жінка не впорається. Певно, він просто мав досвід, що в чоловіків це краще виходить.

Читайте також: З Парижу у Ладанці. Історія одного священника, який відроджує невеличке село на Львівщині

Зараз усе інакше, чоловіки йому більше не потрібні. Ми багато разів зустрічалися, і він вже зрозумів, що жінки можуть впоратися з усім. Він і до сьогодні є другом цілого Згромадження. Не затаїв від нас нічого, все в деталях розказував. І досі за нас хвилюється, постійно питає, чи у нас все добре та як справи з врожайністю.

Не травимо дітей жодною хімією

А ще на початках нам допомагала технологиня на ім’я Наталя. Коли вона вперше до нас приїхала, я їй одразу сказала, що нас цікавить вирощування грибів без жодної хімії. Навіть якщо через це у нас родитиме 5-10 шампіньйонів – все одно жодних добавок. Для неї це стало справжнім викликом. Вона добре знала, як вирощувати шампіньйони, але ніколи не думала, що в монастирі це робитимуть саме так. Ми й досі дотримуємося початкової стратегії.

Вирощування грибів у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Проблеми виникають, коли гриби починають хворіти. Якщо в приміщення хтось занесе інфекцію – врожайність дуже падає. Гриби не ростуть, тому доводиться все викидати та чекати іншого завозу. Із цим можна боротися різними хімічними препаратами. Але ми цього не робимо. Ми їмо ці гриби, даємо їх дітям у притулку. Не маємо права нікого травити своїм продуктом.

На свята про гриби не згадуємо 

Ферму з вирощування грибів ми облаштували у Гошеві, де мали приміщення. Вона в нас, мабуть, найменша в Україні, адже у всіх інших – великі грибниці. Наша дає приблизно 3,5 тони шампіньйонів за один збір. За рік ми їх вирощуємо три-чотири рази. Період нашої праці з грибами залежить від церковного календаря. Ми відпочиваємо у свята, для нас це найважливіше. Тож коли Пасха чи Різдво, ми маємо більше часу для молитви та спокою.

Я вирощувала гриби протягом трьох років – до 2018-го. Після того певний час жила в нашому дитбудинку. Тепер мешкаю у Львові. Але ми не зупинили справу. Тепер фермою керує інша сестра, Домініка. Якщо є потреба, я приїжджаю їй допомогти. Але загалом вона чудово справляється. А ще я водійка, тому допомагаю з транспортуванням шампіньйонів. Часто чую від людей: «О, то ви ще й за кермом?». Так, я за кермом. Що ж тут такого? Сьогодні це нормальна річ. Кожна друга жінка вміє водити авто, ми ж маємо якось жити.

Слава Богу, за всі роки ми жодного разу не були в мінусі. Думаю, Бог благословляє нашу працю, і в нас ростуть чудові гриби, бо ми справді частину зароблених коштів віддаємо тим, хто цього потребує. Ми не оплачуємо нікому заробітну плату, бо самі ж працюємо. Допомагаємо тим людям, яких знаємо. Будь-хто з сестер нашого Згромадження може звернутися і сказати, що є потреба зараз в певної людини. І тоді ми можемо фінансово їй допомогти. Переважно допомагаємо з харчуванням та утриманням дітям із багатодітних родин. Таким людям досить складно виживати. 

Ціни нам диктує ринок

Зараз у нас багато постійних клієнтів. Переважно це ті, хто купували гриби на початках, роблять це й до сьогодні. Це наші сусіди в Гошеві, які десь почули, що ми працюємо і маємо такий продукт. Трішки шампіньйонів залишаємо при монастирі. Ще частину відвозимо до Львова на ринок. Коли я вперше туди приїхала, інші вантажники сміялися, що я ношу ящики в одязі монахині. Певно, думали, що ми здебільшого відпочиваємо. А тут виявляється, що і працюємо, і вміємо важке піднімати.

Кожен може прийти до монастиря в Гошеві (вулиця Я. Лесіва, 52) і купити гриби просто на місці. Кілограм? Добре. Ми не лише ящиками продаємо. Але треба знати, коли у нас є продукт. Наприклад, влітку ми не вирощуємо, адже зайняті табором для дітей та роботою з молоддю. Наші постійні покупці вже знають, коли до нас можна прийти. І все ж частіше ми працюємо на замовлення.

Гошевський монастир зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини

Щодо цін, ми завжди орієнтуємося на гуртову ціну на львівському ринку «Шувар», і ми її не підвищуємо. Востаннє вартість була приблизно 40 гривень за кілограм найбільшого гриба. Бо ціна шампіньйонів залежить від сорту й розміру. Вартість на ринку постійно коливається, і ми, відповідно, теж реагуємо. 

Ламаємо стереотипи про чернецтво

Колись я їздила на міжнародну конференцію грибників, де зібралися люди зі всього світу. Вони не могли зрозуміти, що я там роблю. Одна з жінок наважилася підійти до мене і запитала про це. «Ну, слухаю конференцію, мені це цікаво», – відповіла я, додавши, що займаюся грибами. А вона каже: «А я думала, ви тут для духовного супроводу». Для неї було дуже дивним, що на події багато різних людей, і серед них – монахиня. Думала, що моє завдання – молитися на тій конференції.

Загалом наше соціальне підприємництво допомогло багатьом зрозуміти, що чернецтво – це не лише молитва. Так, вона завжди на першому місці. Але водночас ми працюємо, щоб забезпечувати себе та частину коштів віддавати на потреби інших людей. 

Грибна справа житиме з Божою поміччю

Не можу сказати, що з початком роботи нашого підприємства пожертви від людей збільшилися, але й не зменшилася також. Люди, які віддають свої гроші, бачать, що ми не чекаємо, що вони постійно будуть їх давати. Усі бачать, що ми вкладаємо їх у корисну справу та допомагаємо іншим. Бо часто є люди, які мають гроші й хочуть їх комусь дати, але не довіряють різним установам. А нам довіряють, адже бачать нашу постійну діяльність, зокрема із дітьми.

Робота з дітьми у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Згромадження Сестер Пресвятої Родини протягом своєї історії завжди допомагало родинам. Але в певний період ми взяли більший акцент на діток. Та вже під час карантину зрозуміли, що є потреба відновити попередню працю. Одна з сестер розробила курс подружньої формації для молодят. Зустрічі відбуваються раз на два місяці, а додому вони їдуть із домашніми завданнями. Люди збираються групами, висловлюються з різних питань, діляться своїми хвилюваннями. А потім мають змогу поговорити з кимось із сестер наодинці. З жовтня ми почали проводити такі зустрічі пар разом із їхніми дітьми. Усім надзвичайно подобається.

Сподіваємося, Бог допомагатиме у наших проєктах. І все ж молитва залишається основним завданням. Це те, що нас наповнює, додає сил у служінні. Не можемо займатися тільки працею. Ми постійно ділимося успіхами нашого соціального підприємства. Сестер часто кличуть на різні  заходи та ініціативи. Ми відкриті та готові до співпраці.

Підтримай ШоТам

Читати далі