На добру справу: ветеран і директорка лікарні отримали по 100 тисяч гривень гранту

Василь Штундер — ветеран, який присвятив себе реабілітації побратимів. Галина Роспутна — акушерка-гінекологиня, яка нині керує районною лікарнею. Він допомагає повернутися до життя, а вона — народити нове. Їхня робота кардинально різна, але місія одна — підтримувати людей у складні моменти.  

Перемога в грантовому конкурсі «Час діяти, Україно!» від Благодійного фонду «МХП–Громаді» допомогла Василю та Галині продовжувати працювати. Читайте в ШоТам, як вони використали виграні кошти.

Якщо я залишився живий, то маю продовжувати свою справу

Після Майдану сформувався 1-й добровольчий батальйон імені генерала Кульчицького. Я не потрапив у першу ротацію і повернувся додому, але думка про службу не давала спокою. За деякий час знову поїхав до Києва, пройшов комісію та вже на початку 2015 року став до лав батальйону — був кулеметником. З часом у мене почалися проблеми зі спиною, через що довелось демобілізуватися. 

Два роки служби були позаду, а що далі — не знав. Вдома роботи не було, а масажі, якими займався раніше, я закинув. Поїхав на заробітки до Польщі. Так і жив — їздив туди-назад. Востаннє виїхав за місяць до повномасштабної війни, а щойно дізнався про вторгнення, одразу вирішив повертатись. Тоді точилися бої за Київ. 

Я планував знову долучитися до свого батальйону, але друг відмовив: «Ти зі своєю спиною не витримаєш. Краще допомагай масажами». Потім цей друг разом з побратимами потрапив у засідку — всі загинули. Тоді я згадав його слова й усвідомив — він урятував мене. І якщо я залишився живий, то маю продовжувати свою справу.

Починали з двох тапчанів

Коли я відкрив кабінет, у мене було лише два тапчани. Їх передали хлопці, які займаються виробництвом тут, у Рогатині, — це їхній внесок у реабілітацію військових. Пізніше я вирішив зробити їм релакс-масаж як подяку, щоб вони теж могли відпочити. Тож приміщення на 20 м² біля лікарні й ці два тапчани — те, з чого ми починали.  

Масажний кабінет Василя. Фото надав Василь Штундер

Якось я побачив у мережі, що можна податися на грант «Час діяти, Україно!» від Благодійного фонду «МХП–Громаді» й отримати кошти на розвиток проєкту. Ризикнув і пощастило! Це був проєкт співфінансування: 50 тисяч надала міська рада, й на них купили електричне масажне крісло, а ще приблизно 100 тисяч — «МХП–Громаді», й за ці гроші придбали вакуумний апарат, масажні ліжка, крісло, кварцову лампу та фітобочку. Фітобочка — це така мінісауна на травах, дуже крута річ — я вперше спробував її ще у 2015 році, коли приїхав у відпустку, і тоді ж загорівся ідеєю мати таку у своєму кабінеті. Тепер у нас є все необхідне для якісного лікувального та релакс-масажу. Всі послуги для військових і родин загиблих безоплатні. 

Окрім масажного кабінету, ми відкрили спортивно-оздоровчий центр «Крила надій» — одна хороша людина надала приміщення на 90 квадратів. Там маємо тренажери, бігову доріжку, а ще психологічну допомогу — до нас долучилася психологиня, яка працює і з хлопцями, і з їхніми рідними. 

Зараз у нас працює масажистка — вона переселенка з Харкова, її син воює. Є ще люди, які допомагають у різних напрямах. Вони просто хочуть бути корисними — ми працюємо без зарплати, всі витрати покриваємо завдяки благодійним внескам. Постійно шукаємо підтримку, бо запитів від військових дуже багато.

Масажисти під час роботи. Фото надав Василь Штундер

Також допомагаємо дітям військових — двічі на місяць влаштовуємо для них заходи, екскурсії. Возили дітей у дельфінарій у Трускавці, в цирк у Львові, організовували інші поїздки. У нас є проєктор, і минулої суботи ми влаштували перегляд мультфільмів. У команді є люди, які працюють у школах і допомагають з організацією. Коли дитина телефонує батькові на фронт і ділиться, як гарно провела час, той не може натішитися — їх це підтримує. Саме заради таких дзвінків ми й працюємо.

Знаю, що йому сказати і чого краще не казати

Реабілітація для військового — це одне: десять днів, і він повертається на службу, — а в нас хлопці можуть відпочивати постійно. Їх потрібно підтримувати кожного дня — розробляти руки, ноги, бо просто сидіти вдома й нічого не робити — це найгірше.

Вакуумний апарат. Фото надав Василь Штундер

Я роблю вакуумний масаж, медовий, працюю з банками. Найчастіше приходять хлопці, які втратили кінцівки, мають осколкові поранення, переломи. Потрібно розробляти їм руки, знімати затиски в комірцевій зоні, грудному відділі. У багатьох залишилися уламки в тілі. 

Дуже мотивує бачити емоції військового, який після довгого болю раптом знову може поворушити пальцями. В реабілітаційних центрах масажисти не встигають допомогти всім — вони працюють за графіком, — а я можу прийняти й о 8 вечора. Бо що робити, якщо в нього в інший час просто не виходить?

Я люблю свою роботу, я цим займаюся вже 20 років. Ми провели понад 200 масажів для військових, понад 100 для родин загиблих і будемо продовжувати.

Для них я і масажист, і, можна сказати, психолог — хто зрозуміє військового краще, ніж той, хто сам пройшов через війну?

Нічого не розпитую — він просто лягає, починає говорити, а я слухаю. Часом підтримаю словом, скажу те, що справді потрібно, бо знаю, що йому сказати та що важливе, а чого краще не казати. Пів години роботи, і вже стає краще. Потім він сідає в масажне крісло, розмова продовжується. Я бачу, як йому від того легшає.

У пологовому не було капремонту вже понад 30 років

Ми подалися на грант, бо розуміли, що Тульчинський пологовий будинок потребує змін. Приміщення старе, капітального ремонту не було понад 30 років. Умови, в яких діти з’являються на світ, потребували покращення. Ми вирішили діяти — подали заявку на грант від Благодійного фонду «МХП–Громаді» й отримали фінансування.

Встановили нові меблі: зручні пеленальні столики, тумбочки, маніпуляційні столи. Покращили освітлення, замінили плитку, розширили дверні прорізи, щоб зробити приміщення інклюзивними. Об’єднали пологову з оглядовою, що значно покращило можливості для сімейних і партнерських пологів. 

Зрозумійте — це не просто ремонт. У цих стінах з’являється нове життя, це один з найвідповідальніших моментів у житті жінок. Ми маємо для них створити умови, в яких вони будуть почуватися впевнено та гідно. 

Процес ремонту пологової та оглядової. Фото Марії Тихолаз

Цей проєкт (а називається він, до речі, «Щасливої долі 3. Народження») передбачав ремонт пологової зали та оглядової кімнати. Ми запланували витратити на все про все 500 тисяч гривень: кошти на ремонт надали Благодійний фонд «МХП–Громаді», ГО «Життя та розвиток», Вапнярська й Тульчинська громади та наш пологовий. Зрештою бюджет трохи зріс, але результат того реально вартий. 

Відремонтоване приміщення. Фото Марії Тихолаз

День відкриття оновленого відділення пройшов символічно. Ми призначили його на 10 ранку, і вже майже підійшли туди, як приїхала карета швидкої з породіллею. Так ми до відділення й не дійшли, бо її повезли одразу у відремонтовану пологову залу.

Замість нас «приймати роботу» довелось новонародженому — жінка народила здорового хлопчика. Ми всі прийняли це за добрий знак. Радіємо, що оновлена зала одразу ж була використана за призначенням. 

Працювати в таких умовах набагато легше

Це наша третя співпраця з Благодійним фондом «МХП–Громаді». До цього в нас були ще два успішні проєкти. За рахунок «Щасливої долі» ми відремонтували палати виписки. Тепер, як на мене, це одні з найкращих палат в області — родичі можуть гідно зустріти новонародженого та залишити момент виписки в пам’яті світлим спогадом. Також «Щасливої долі 2» — на ті гроші ми оновили палати для породіль: закупили нові столи, стільці, поставили електрочайники, холодильники, кондиціонери, телевізори, а головне — облаштували окремі санвузли, яких раніше не було. 

Палата для породіль після ремонту. Фото Марії Тихолаз

Такі зміни радують і жінок, і лікарів. Так, умовно від кольору стін здоров’я не залежить, але кращі умови — це не лише про комфорт, а й про психологічний спокій, що важливо для процесу народження. Плюс працювати в таких умовах набагато легше — банально навіть поприбирати. 

Йдеш додому і розумієш, що допоміг з’явитися на світ п’ятьом малюкам

Я працюю акушеркою-гінекологинею понад 20 років. Зараз займаюсь адміністративною роботою, але добре пам’ятаю свої чергування. Одне з найяскравіших — ніч перед Великоднем: за 12 годин прийняли п’ять пологів, усі мами та діти здорові. Йдеш додому і розумієш — ти допоміг з’явитися на світ п’ятьом малюкам, ти не дарма живеш і працюєш. Це неймовірне відчуття. Іноді дуже сумую за такою «практичною» роботою (після інтерв’ю Галина зателефонувала й розповіла, що в них знову народилися п’ятеро дітей за день, і всі почуваються добре — ред).   

«Щасливої долі» — кімната виписки. Фото Марії Тихолаз

На жаль, рівень народжуваності зараз дуже низький. Війна внесла свої корективи: у 2021 році було 266 пологів, у 2022-му — 345 (але такий результат — через наплив переселенців), у 2023-му — 257, у 2024-му — лише 243. Звісно, ми віримо, що це тимчасово. Жінки бояться народжувати — і через біль, і через власні переживання, а зараз додалися ще й повітряні тривоги. Тому лікарі часто стають ще й психологами, щоб заспокоїти майбутніх мам, переконати, що все буде добре.

Наші плани — продовжувати зміни: треба оновити палату для новонароджених, де проводять інтенсивну терапію, відремонтувати ще кілька палат для перебування. Поки що нам вистачає тих трьох, що відремонтували, але ж ми сподіваємось, що народжуваність зросте. Хочемо більше сімейних палат, щоб жінки могли бути поруч з чоловіками або батьками. І, звісно, хочемо миру. 

«МХП — Громаді» — український благодійний фонд, який почав свою діяльність у 2015 році. Його головна місія — комплексний розвиток громад. Географія діяльності налічує 12 областей України, в яких — понад 700 містечок і сіл. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну фонд системно підтримує людей, які перебувають у районах бойових дій, українських захисників і рятувальників, громади, лікарні та пологові будинки, благодійні установи, які дбають про дітей-сиріт та літніх людей, а також людей, які через війну залишилися без дому та засобів для існування.