Жінкам від жінок. Хто шукає берці 35-го розміру для наших захисниць? Проєкт «Землячки» та його засновниця Ксенія Драганюк

Хто допомагає українським жінкам на передовій? Українські жінки в тилу! Громадська організація «Землячки» забезпечує наших захисниць усім необхідним: від базових засобів особистої гігієни до полегшених бронеплит, одягу та взуття. І все це – за донати небайдужих українців та кошти благодійників.

За рік роботи «Землячкам» вдалося забезпечити жіночою формою понад шість тисяч бійчинь та згуртувати довкола себе десятки надійних друзів та партнерів. Щодня волонтерки надсилають на передову пів сотні посилок і приймають ще стільки ж запитів від захисниць. Про рік системної допомоги, потреби на передовій та розвиток культури жінки-військової ШоТам розповіла співзасновниця громадської організації Ксенія Драганюк.

 На війні гендер не має жодного значення

До повномасштабної війни я працювала журналісткою, була ведучою та мала свою програму «Землячки», де розповідала про українських жінок з нетиповими для соціуму професіями. Наприклад, ми звикли, що ковалі – це чоловіки, а мені вдалося познайомитися з жінкою, яка власноруч створювала металеві паркани. Так само ми звикли бачити на борту літака пілотів-чоловіків, а я розповідала про пілотесу, яка просто обожнювала свою роботу. Мені завжди було цікаво показувати жінок у «неординарних» для суспільних стереотипів професіях. Адже важливо, щоб людина обирала професію за внутрішнім бажанням, а не за гендером. 

Взагалі гендер в професійній діяльності не має жодного значення. Я завжди демонструвала це в цивільному житті, і сьогодні ми з командою продовжуємо це доводити. Ми розвиваємо культуру жінки-військової і показуємо, що стать не вирішує абсолютно нічого, якщо людина є класним солдатом. Знаю безліч прикладів, коли кремезні чоловіки потрапляли на фронт і не могли опанувати емоції, а поряд стояла тендітна дівчинка без крихти страху в очах. І це нормально, адже кожна людина по-різному реагує на критичні обставини. Не можна засуджувати чоловіків, які бояться, чи жінок, які вирішили туди поїхати. Ніхто не має права нікого засуджувати.

Усе почалося із засобів гігієни та жіночої білизни

У перший день вторгнення рідна сестра мого чоловіка приєдналась до армії. Її звати Настя, а тепер вона має позивний «Кара» та працює зв’язківцем на Бахмутському напрямку. Зранку 24 лютого, поки ми всі були налякані та боялися вибухів, вона пішла до ТЦК. Тобто коли я думала, як забрати кота і зібрати всіх разом, вона миттєво зрозуміла, що саме слід робити. Тому ми з рідними почали допомагати спочатку їй, а згодом – і її посестрам.

 Спершу це були базові речі для гігієни, наприклад, крем для рук, адже на морозі дуже тріскала шкіра. Також дівчатам видавали чоловічі труси, тому ми забезпечували їх жіночою білизною. Збирали коробки, залишали на них мотиваційні написи – «Настю, ти класна, ї*аш р*сню», або «Все буде добре». Сьогодні ці написи можна зустріти на всіх коробках, які «Землячки» надсилають на фронт. 

Власне, наші перші 30-40 посилок для захисниць – це засоби та предмети гігієни, які ми збирали поштучно: бальзами для губ та рук, резинки для волосся тощо. Інколи нам доводилося шукати один і той самий товар у різних магазинах, аби зрештою купити його дешевше.

«Землячки» закрили нішу, на яку практично не звертали уваги

Спочатку ми все робили разом з чоловіком вдвох, нам допомагали родичі, а наступною людиною, яка приєдналась до команди, стала Айгюль – наша дизайнерка. Тоді ми створили сторінку в інстаграмі й почали розміщувати перші дописи. Паралельно я спілкувалась із захисницями і поширювала ці інтерв’ю у нашому профілі, а також регулярно висвітлювали роботу команди й оприлюднювала звіти про витрачені кошти. Завдяки цьому нам вдалося зібрати класну аудиторію, яку ми дуже любимо. Ми радіємо кожній новій людині, яка підписується на наш акаунт. І так само радіємо кожному донату. 

Вийшло так, що ланка підтримки жінок на фронті була вільною, а ми її заповнили. «Землячки» стали пазликом, який опинився там, де треба. За перший місяць ми закрили 40 запитів від жінок, сьогодні ж це наша щоденна цифра. А на початку літа ми офіційно стали громадською організацією. 

«Землячки» підтримують індивідуальний контакт із кожною захисницею, і це найефективніший спосіб роботи. Так, іноді дуже складно працювати в такому форматі, але ми продовжуємо, бо розуміємо, що на війні немає вихідних. Можна поскиглити, але не надто довго, адже у наших захисників та захисниць такої можливості немає.

Буває, що надходять запити для семи захисниць, а вже наступного дня нам повідомляють, що половини із них вже немає. Це дуже боляче. Або ж коли ми збираємо посилку, складаємо туди все необхідне й смаколики, пишемо слова підтримки, відправляємо, а воно повертається назад – отримувач загинув. Це найгостріші й найгірші моменти нашої роботи. На фронті кожна хвилина – на вагу золота. Іноді думаю, що якби я відправила бронежилет на день раніше, то саме він вберіг би життя захисниці. Тому стараємося працювати в шаленому темпі. 

Фронт і тил – взаємопов’язані речі

Принцип нашої роботи доволі простий. Захисниці пишуть в інстаграм чи телеграм, ми знайомимось, спілкуємось, перевіряємо інформацію, вносимо всі дані в табличку – це найбільший шмат роботи. Після цього ми все збираємо, формуємо та надсилаємо за актом приймання-передачі. Усі посилки передаємо через «Нову пошту», яка доставляє їх безкоштовно. Якби цього не було, то лише за останній місяць логістика обійшлася б нам у 300 тисяч гривень. А за цю суму можна купити автівку, кілька дронів чи пошити десяток форм. 

Фронт і тил – пов’язані між собою речі. Якщо в тилу всі житимуть своїм цивільним життям, то хлопці та дівчата на фронті не розумітимуть, за що воюють. Їм важливо знати, що їх цінують. Навіть якась дрібниця може нагадати, що їх люблять і чекають. Наприклад, кожну коробку ми підписуємо від руки. Наша волонтерка Люба завжди вигадує круті мотиваційні фрази, наприклад, «русня як чай – буває розсипний, а буває – в пакетиках». Часом захисниці навіть вирізають ці «послання» з коробок та клеять на стіни у бліндажах.

Наші друзі – це маленькі бізнеси, відомі бренди та благодійні фонди

Є дуже багато людей, які нам допомагають. Наприклад, друзі ГО проводять акції, аби зібрати гроші та передати на закриття запитів. Чи, скажімо, заклади додають до меню благодійні коктейлі, кошти з яких теж надходять на наші рахунки. Також у нас був збір з жіночою командою NAVI: вони організували благодійний матч, до якого долучились Лачен, Зінченко та інші знаменитості. Завдяки цій ініціативі вдалось зібрати більше мільйона гривень.

Маємо і постійних партнерів. Серед них – Фонд Олексія Ставніцера, який допоміг нам масштабуватись та ефективніше підтримувати захисниць. Завдяки цій співпраці ми систематично отримуємо велику кількість полегшених плит для військових. Попри четвертий рівень захисту вага однієї такої плити складає всього 3 кг. Для розуміння – держава видає плити вагою 7 кг, тому це відчутна різниця для жінок-військових. Крім того, разом із фондом ми запустили проєкт «Приміряй її берці», в межах якого збирали кошти на амуніцію.

Читайте також: Хто створює робочі місця для ВІЛ-позитивних та колишніх ув’язнених? Кейс майстерні «Оверсайз», що шиє форму для ЗСУ

Коли «Землячки» шили форму для захисниць, нам вдалося зібрати понад 12,5 мільйонів гривень. Половину цієї суми зібрала мережа магазинів «Аврора», решту – інші наші партнери та друзі. 

Крім того, нас підтримують різні бренди. Ми безмежно вдячні за допомогу мережі ЕVA, а також іншим, поки що менш відомим, бізнесам. Якось ми запустили б’юті-збір, об’єднавши одразу кілька компаній: вони продавали косметику, а всі отримані кошти надсилали на наш рахунок. Чи, скажімо, одна з компаній запустила «підвішені» набори косметики для захисниць. Креативна благодійність в Україні процвітає, а тому доводиться докласти чимало зусиль, аби люди долучалися саме до наших зборів.

Донатити на форму – марна справа? Ви помиляєтесь

Часто люди думають, що немає сенсу донатити на форму, мовляв, краще ці кошти передати на рації, «Байрактар» чи зброю. Важко пояснити, що існує піраміда потреб, і якщо людина почуватиметься дискомфортно, то не може ефективно керувати тим самим «Байрактаром». Захиснику чи захисниці має бути насамперед зручно в своєму одязі. 

А оскільки чоловіча форма не підходить жінкам, «Землячки» почали власноруч шити жіночу. Ми розуміємо, що держава сьогодні має більш глобальні цілі, і ключовий пріоритет – зброя. Тому деякі ніші наразі заповнюються волонтерами. Ось чому важливо не бути «диванним військом», а робити все, що в наших силах.

Нашу форму вже протестували понад дві тисячі жінок. І ледь не всі вони дивувались, що таке можливо: готова форма, яку не потрібно вшивати. Крім того, ми розпаровуємо комплекти залежно від фізіологічних потреб захисниць, наприклад, коли потрібні штани і куртка різних розмірів. 

Для створення форми ми співпрацюємо з декількома швейними фабриками, але головна, з якою ми розробили перші лекала та постійно вдосконалюємо форму, розташована в Харкові. Вона бере на себе найбільший об’єм роботи. Ще дві фабрики – під Києвом та у Кропивницькому – допомагають нам, коли є багато замовлень. 

Маємо підготуватися до повернення та адаптації наших захисниць

Нещодавно ми запустили гарячу лінію психологічної підтримки для захисниць, де кожна жінка може отримати 8-10 безкоштовних консультацій. Також збільшуємо кількість фахових психологів в команді. Є питання, наприклад зґвалтування, з якими мають працювати виключно фахівці, що спеціалізуються на цих проблемах. Думаю, після перемоги психологічна підтримка та реабілітація будуть основним напрямом нашої діяльності. 

Також хочу записувати спокійні інтерв’ю, бо зараз потрібно враховувати багато моментів, аби не нашкодити захисницям. Проте і такої інформації вистачає, щоб показати нашому суспільству, що в Україні є сильні військовослужбовиці, які не лише фотографуються в формі, а й щодня воюють, ризикуючи життям. Більшість із тих, хто приєднався після 24 лютого до армії, не планували служити у війську. Вони приєднались до армії не тому, що люблять стріляти та обожнюють копати окопи, їхня мета – захистити свій дім. А після перемоги вони повернуться до цивільного життя, і ми мусимо їм допомогти. Без людей, які зараз в тилу, нічого не вийде.

Читайте також: «Години крові, болю та єднання». Як це – рятувати людей зі зруйнованого ракетним ударом будинку. Історія Антона Зіміна з Дніпра

Я регулярно записую інтерв’ю з військовими, бо це цікаво нашій аудиторії та важливо для популяризації культури жінки-захисниці. Чим більше дописів про жінок ми публікуємо, тим більше люди розуміють, як багато жінок в армії. Такими історіями ми повертаємо людей в реальність, нагадуючи, що втома – не на часі. Також це важливо для фінансової підтримки зборів, які ми влаштовуємо. Адже завжди хочеться підтримати конкретну, а не абстрактну людину.

Чого найбільше бракує нашим захисницям? Зброї

Якщо запитати захисниць про найбільшу проблему на фронті, 99% скажуть, що це зброя. І це логічно: коли жінка має бойову посаду, в пріоритеті стоїть озброєння, для медикинь – ліки й медикаменти. Далі ми говоримо про базову піраміду потреб – форму й полегшену амуніцію. 

Не менш важливо дбати про комфортне жіноче взуття, адже у мілітарних магазинах немає берців 36-38 розмірів. Тому ми закуповуємо їх у Туреччині: там доступна ціна і хороша якість, яку перевірили вже понад шість тисяч бійчинь.

Наступна проблема – білизна, адже жінкам у війську видають чоловічі труси. Дівчатам іноді просто образливо: вони теж воюють, але про білизну ніхто не подбав. І це вже просто психологічний фактор. Адже якби ця білизна була, хай навіть не ідеальна , її наявність засвідчувала б, що із жіночі права і фізіологічні особливості – враховані. Звісно, зараз не на часі порушувати ці питання на законодавчому рівні, але після перемоги ми обов’язково будемо над цим працювати.

«Землячки» – це не одна людина, а ціла команда

Коли в 2014 році жінка приходила в армію, на неї дивились очима «по п’ять копійок». Зараз я спілкуюсь із дівчатами і розумію, що ситуація змінилася. У нас розвинулась культура жінки-військової. Безумовно, на це вплинула саме повномасштабна війна, адже до війська приєдналось багато жінок, мовою цифр це майже 15% від загальної кількості особового складу. На жаль, і досі є люди, які вважають, що жінка має стояти біля плити та готувати, але тішить, що таких думок все менше. На війні взагалі стирається питання гендеру.

Я пишаюся своєю командою, бо без цих людей у нас б нічого не вийшло. Ми з чоловіком об‘єднали наших друзів в команді «Землячки», де всі заряджені, стресостійкі та виконують багато роботи. Якось одна з військових сказала, що «Землячки» – як швейцарські ножі, адже кожен і кожна в команді можуть робити абсолютно все. Без цих людей не було б нашої громадської організації й тієї кількості закритих запитів, партнерів та ефективності роботи.