Суспільство
Хто створює робочі місця для ВІЛ-позитивних та колишніх ув’язнених? Кейс майстерні «Оверсайз», що шиє форму для ЗСУ
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Ким можуть працювати ВІЛ-позитивні люди та колишні ув’язнені? Насправді будь-ким. Це доводить соціальне швейне підприємство «Оверсайз», яке руйнує суспільні стереотипи, працевлаштовуючи представників вразливих груп населення.
Ба більше, проєкт не лише пропонує роботу, а й допомагає українському війську. Команда майстерні відшиває унікальну зимову форму за стандартами НАТО і дбає про наших захисниць, створюючи комплекти жіночої форми та білизни. Сьогодні «Оверсайз» об’єднав вже 20 людей, однак у планах засновників – розширення виробництва й запуск ще одного соціального підприємства. Цього разу – для ветеранів та ветеранок.
Дмитро Тигач
голова правління львівського осередку БФ «100% життя», ініціатор створення соціального швейного підприємства «Оверсайз»
Повноцінно запустили швейне підприємство пів року тому
Ідея створити соціальне швейне підприємство виникла ще 3-4 роки тому. Ми розуміли, що клієнти організації «100% життя» – це вразливі до ВІЛ люди, які завжди мають проблеми з працевлаштуванням через дискримінацію та стигматизацію в суспільстві. А отже, не всі з них можуть реалізуватися та гідно забезпечити власне життя. Крім того, ми усвідомлювали, що ці люди потребують навчання певній справі. А оскільки це прямо не вирішено на рівні законодавства, ми спробували самостійно владнати цю проблему. Так виникла ідея створити соціальний проєкт для жінок, які зможуть навчитися швейної справи або вже мали відповідний досвід – наприклад, шили одяг в місцях позбавлення волі.
Далі з цим кейсом ми пішли в обласну державну адміністрацію та отримали фінансування. Вийшла така собі синергія між коштами донорів, приватного сектору і місцевого бюджету. Щоправда, нашим планам дещо завадила пандемія коронавірусу: довелося відкласти запуск майстерні та спрямовувати кошти донорів на ковідні програми з профілактики та лікування ковіду. Наші клієнти є дуже вразливими до легеневих захворювань, і це могло призвести до фатальних наслідків.
Проте під час повномасштабної війни знайти кошти на відкриття підприємства виявилося ще простіше. Зрештою у вересні 2022 року наша майстерня офіційно запустилася. Важливо, що ми не лише залучаємо людей до роботи та навчання, а й закриваємо потребу держави у військових речах.
Працевлаштовуємо людей з вразливих соціальних груп
Зараз ми працевлаштували двадцять людей. Наші працівники – це люди, які є схильними до ВІЛ, перехворіли на туберкульоз, вийшли з місць позбавлення волі чи постраждали від насильства. Тобто всі вони належать до вразливих соціальних категорій. Крім того, ми працевлаштовуємо людей, які покинули свою домівку через російське вторгнення.
Аби підтримати переселенців, ми облаштували шелтер та забезпечуємо людей безкоштовним житлом, харчуванням та гуманітарною допомогою. Я б навіть сказав, що ми створили таку собі територію добра. Можу спробувати уявити, але не можу достеменно відчувати, що переживають люди, які втрачають все – житло, роботу, свої напрацювання за все життя, а потім їдуть в інше місто та шукають допомоги.
Читайте також: «Нам просто хотілося жити». Як благодійна організація «100% життя» вже 20 років рятує ВІЛ-позитивних українців
На глобальному рівні цифра двадцять – це дуже мало, але ми розуміємо, що добро множитиметься. Також плануємо запустити навчання зі швейної справи, куди будемо запрошувати і жінок, і чоловіків. Після проходження курсів ми даватимемо відгук про фах наших студентів та допомагатимемо їм працевлаштуватись на інші підприємства.
Мотивація важливіша за досвід
Усі наші працівники офіційно працевлаштовані. Ми платимо податки в бюджет країни, і це було для нас принциповою позицією. Адже все має бути прозоро, а люди – захищеними.
На нашому підприємстві є технолог, який перевіряє фаховість людини, яка хоче працевлаштуватися. Далі відбувається співбесіда, офіційне оформлення тощо. Звісно, щоб працювати потрібно мати певні навички і розуміти, що таке швейна машинка. Але значно більше ми цінуємо бажання навчатися та мотивацію людини. Якщо мати це, то можна опанувати практично все.
Шиємо форму для жінок в та зимові комплекти за стандартами НАТО
Усе, що ми зараз шиємо, надсилаємо для військових потреб. Скажімо, в Україні не існує військової форми для жінок згідно стандартів. А ми разом із волонтерськими ініціативами та Міністерством оборони вже проходимо етап сертифікації такої форми. Тобто ми відшили зразки жіночої форми відповідно до стандартів та надіслали у військові частини, де їх тестують захисниці.
Сподіваємось, що після тестування наша розробка буде прийнята як стандарт жіночої форми в Україні. А оскільки наразі захисницям видають сімейні труси, ми шиємо не лише форму, а й білизну. В одязі мають бути конструктивні особливості, щоб жінки почувалися комфортно. І ми намагаємося цього досягнути.
Читайте також: «Години крові, болю та єднання». Як це – рятувати людей зі зруйнованого ракетним ударом будинку. Історія Антона Зіміна з Дніпра
Також за кошти донорів ми шиємо бронежилети для МОЗ і надсилаємо їх медикам, які працюють в екстреній службі. А ще виробляємо термобілизну для бійців, які воюють на передовій. Крім того, відшиваємо спеціалізований одяг осінньо-зимової форми для спецпідрозділів. Це комплекти згідно стандартів НАТО – одяг на гортексі з фірмовими підкладками, в якому можна пересуватись при 35-градусному морозі та не мерзнути. Першу таку партію вже відправили під Бахмут.
Наші працівники відчувають свою важливість
Головна мета, яку я бачив від початку роботи над проєктом соціального швейного бізнесу, – якість життя та комфорт для людей. Робота має дарувати усмішку, задоволення та самореалізацію. На жаль, досі збереглася ця радянська традиція, що ми маємо страждати на робочому місці. І це мене дуже гнітило. Тому в нашій роботі для мене важливі кілька засад: має бути чисто, світло, якісне обладнання, офіційне працевлаштування та загалом якісні умови праці.
Завдяки соціальному швейному підприємству «Оверсайз» ми вирішуємо ряд важливих проблем, які турбують людей з вразливих груп. Насамперед – проблему навчання та працевлаштування. Ми даємо таким людям можливість самозайнятості і водночас зменшуємо рівень безробіття.
Коли я заходжу в приміщення «Оверсайз», то бачу, що працівники на робочих місцях усміхаються. Ось це для мене – найголовніше. Сама атмосфера вражає – люди розуміють, що наближають нашу перемогу, що їхня робота є корисною. Хтось із колег сказав, що наші працівники впевнені, що завтра їх ніхто не звільнить. Для мене дуже важливо, аби вони відчували, що комусь потрібні.
Іноді в мене складається враження, що до швей люди ставляться дещо зневажливо, ніби це не надто інтелектуальна професія. А це зовсім не так. Я хотів створити командне середовище і дати людям розуміння, що вони тут не лише заради заробітку, а й для хорошої справи.
А ще мене дуже тішить, коли я бачу, що працівники можуть вільно піти випити кави, пообідати, мають перерву, нікого не бояться. Звісно, в нас є вимоги та дедлайни, але ми поважаємо членів команди, тому їм комфортно. Це підтверджує відсутність плинності кадрів у нашому підприємстві.
Вразливі групи населення? Насправді це всі ми
Напевно, у кожного в житті трапляються ситуації, в яких необхідна стороння допомога. І зовсім не важливо, успішній людині чи комусь із вразливих груп населення. Я взагалі думаю, що всі ми належимо до вразливих груп, якщо дивитись на це в глобальному плані. Проте не всі про це пам’ятають, не всі розуміють, що саме завдяки допомозі вдалось пройти труднощі. Для нашої організації завжди було важливо, щоб така допомога була постійно.
Часто клієнти приходять до нас із подякою, і ми бачимо якісні зміни в їхньому житті. Чуємо, що були корисними для них та змогли підтримати в складних ситуаціях. І найважливіше – це навіть не слова вдячності, а здатність створювати ті самі можливості, які допомагають змінити життя на краще. Я знаю багато прикладів, коли люди були відкинуті всім суспільством, а зараз стали дуже успішними й працюють на користь держави.
Найскладніше у соціальному бізнесі – знайти на це кошти
Під час створення соціального підприємства найскладнішим було знайти на це гроші. Світ побудований так, що якою б крутою не була ідея, скільки добра вона б не робила для інших – для неї все одно потрібні кошти. Я вдячний Богу та людям, які трапились нам та допомогли залучити кошти й не звернути на середині шляху.
Взагалі ми збирали гроші скрізь, де тільки можливо, і залучали до цього всіх. Наприклад, нам дуже допомогла компанія ОККО, коли клієнти заправок певну суму перераховували на наше підприємство. Наше приміщення було зруйнованим, а тепер там сучасний ремонт й тепло. Траплялися моменти, коли з ресурсами було складно, але ми були впевнені, що все вдасться. Всесвіт дав нам ресурси, організації та потрібних людей. Зробив так, що наше підприємство відкрилося саме в цей час, коли країна потребує підтримки.
Після перемоги запустимо проєкт для ветеранів і ветеранок
Зараз швейне підприємство працює на перемогу. А вже після війни у нас буде розвиток менеджменту, команди, дирекції та піару. Працюватимемо над стратегією та операційним планом, аби стати конкурентними.
Ще я хочу створити соціальний автомобільний сервіс з шиномонтажем, де працюватимуть захисники та захисниці, які повернулися з війни з пораненнями. Мрію, щоб на цьому підприємстві вони відчували себе потрібними та мали можливість реалізуватися.
Друга складова цього проєкту – організувати постійне надходження авто для ЗСУ. Я розумію, що з таким сусідом новий напад може відбутися вже за кілька років після нашої перемоги, тож до цього потрібно бути готовими. Сподіваюсь, усе свідоме населення країни розуміє, що військо слід поважати та розвивати.
Найголовніше у соціальному бізнесі – люди, які його наповнюють
Для мене соціальні підприємства, які працюють під час війни, – це відкрите серце та рука допомоги людям, яким надто складно. Я хочу зруйнувати міф про «бандерівців», які ненавидять «східняків», та «східняків», які бояться «бандерівців». Тому ми працевлаштовуємо і місцевих мешканців, і переселенців з усієї країни. Ми не відокремлені, проте різні в певних моментах. Мусимо навчитися розуміти це і жити разом.
У мене в житті було багато складних моментів, і я розумію, наскільки важливі допомога та підтримка. Соціальне підприємство – це не тільки про роботу, а й про допомогу, добро та любов. Якщо вкладати такі принципи в бізнес, він завжди працюватиме і знаходитиме відгук серед людей. І коли не буде мене чи когось іншого, ці соціальні підприємства все одно існуватимуть. Бо будь-який бізнес створюють та наповнюють люди. І саме вони є його основою.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Воїни Сил спеціальних операцій ЗСУ знищили російський танк неподалік Авдіївки.
Про це повідомили в телеграм-каналі Сил спеціальних операцій.
Зазначається, що після отримання інформації про місцезнаходження ворожого танку група Сил спеціальних операцій висунулася за вказаними координатами. Знищення техніки бійці вирішили провести вночі.
«Обійшовши танк росіян з тилу воїни ССО пострілом з ПТРК Nlaw нанесли вогневе ураження танку російських окупантів. Після чого група успішно повернулася на базу готувати нові несподіванки для ворога», – розповіли у ССО.
Читайте також: «Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»
Про ССО України
Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, до складу якого входять частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Неофіційним гімном ССО України є пісня «Тихо прийшов, тихо пішов», написана під час російсько-української війни. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну воїни ССО виконали низку важливих спецоперацій, зокрема:
- підірвали понтонний міст окупантів на Луганщині;
- знищили ворожі «Гради», що обстрілювали Сєвєродонецьк;
- виявили та знищили станцію зв’язку окупантів на Харківщині;
- підірвали ворожий КамАЗ у глибокому тилу ворога;
- підірвали у тилу ворога міст на Донеччині;
- захопили БПЛА «Орлан-10» із заводською документацією.
Нагадаємо, бійці Сил спеціальних операцій знищили групу окупантів, яка переважала їх за кількістю.
До того ж на Донеччині українські прикордонники виявили і знищили ретельно замаскований військовий склад окупантів.
Фото: facebook.com/usofcom
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
За дев’ять років війни та рік повномасштабного вторгнення росіяни завдали значних збитків українській культурі, руйнуючи та грабуючи музеї, театри, університети, церкви, меморіали. Яких фахівців потребуватиме країна в час повоєнної відбудови та де їх навчають? Розповідають спеціалісти будівельної та реставраційної справи.
Масштаби руйнувань
За даними порталу «Зруйнована культурна спадщина України», станом на квітень 2023 року зафіксовано 1189 пошкоджених та зруйнованих об’єктів культурної спадщини. Серед них 63 музеї, 305 релігійних споруд, 569 старовинних будівель. Війна триває – тож ці цифри не остаточні.
Український культурний фонд створив інтерактивну мапу культурних втрат, де зафіксовані знищені та пошкоджені будівлі. Найбільше їх на Чернігівщині, Сумщині, Київщині, Харківщині, Донеччині та у Приазов’ї.
Наразі там, де це можливо, оцінюють втрати, консервують пошкоджене задля захисту від подальшого руйнування та збирають кошти для відновлення. Реальна картина руйнувань стане зрозумілою після перемоги та повної деокупації всіх територій України. У перспективі ж повоєнна країна перетвориться на гігантський будівельний майданчик і потребуватиме багато фахівців.
Захистити, зберегти, реставрувати
Знищення важливих пам’яток історії та культури – це не лише матеріальні збитки, а й спроба підірвати бойовий дух українців.
«У перші тижні війни в Києві укріплювали пам’ятники мішками з піском, встановлювали захисне опорядження довкола них. Згодом, під час масованого ракетного удару, було влучання в пам’ятник Михайлу Грушевському, але завдяки захисній споруді він вцілів. Існує міжнародна організація «Блакитний щит», що захищає об’єкти світової культурної спадщини. За міжнародними нормами, пам’ятки з таким символом мають бути захищені у разі збройного конфлікту, але на практиці це не працює. Як бачимо, часто культурні пам’ятки захищають люди, ризикуючи своїм життям», – розповідає архітектор-реставратор, віцепрезидент ГО «Альянс реставраторів історичних будівель України» Микола Віхарєв.
Українцям важливо бачити свої святині та символи цілими, адже це мотивує. Тому, попри постійні обстріли, на Софійському соборі встановили відновлений хрест, що впав під час буревію незадовго до початку повномасштабної війни.
Випускники профтеху – фахівці з відбудови та реставрації
«У повоєнний період першочерговим завданням буде відновлення житла і критичної інфраструктури, після цього – об’єктів культурної спадщини. Реконструкція може тривати 5, 10 або й 20 років після завершення бойових дій. А для цього потрібні фахівці будівельно-реставраційної галузі. Їх бракувало й до війни, а після перемоги бракуватиме ще більше», – зауважує Микола Віхарєв.
Процес відновлення об’єктів культурної спадщини – спільна праця істориків, мистецтвознавців, геодезистів, інженерів, конструкторів, ландшафтних архітекторів, а також будівельників, малярів, тинькарів та представників інших робочих спеціальностей, яких готують у профтехах.
Фахівців будівельно-реставраційної галузі нині навчають у Київському вищому професійному училищі будівництва і дизайну. Тут студенти опановують такі важливі професії як маляр-реставратор декоративно-художніх фарбувань, оформлювач вітрин, будівель і споруд, електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж, фахівець з будівництва та цивільної інженерії. Завдяки німецьким партнерам – Фонду Ебергарда Шьока – студенти працюють в оновлених майстернях з найсучаснішими інструментами та матеріалами, мають виробничу практику на підприємствах. Вже нині їм забезпечують місце роботи після випуску.
Викладачка професійно-теоретичного циклу Київського вищого професійного училища будівництва і дизайну Наталія Малець навчає майбутніх будівельників та реставраторів і зазначає: її студенти добре розуміють цінність свого майбутнього фаху.
«Коли я запитую у студентів: “Яка професія найпотрібніша нині?”, відповідають: “Військового!”. “А яка професія стане найпотрібнішою після перемоги? – Будівельника!”. Вони вже усвідомлюють, яка відповідальність на них, наскільки важливі їхні професії для відбудови країни. Будуть потрібні фахівці з реконструкції будівель, ремонту й утеплення фасадів, спеціалісти з енергетичної ефективності. Наше навчання максимально пов’язане з практикою. На заняттях ми опановуємо те, що знадобиться для успішної роботи за фахом – вивчаємо основи перспективи, створюємо креслення у 3D форматі. Студенти виконують практичні завдання – моделюють пошкоджені вулиці та споруди, для яких розробляють плани реконструкції. Це кропітка праця – адже відновлювати пошкоджену будівлю треба в тих самих параметрах і з тих матеріалів, що використовувались у первинному будівництві. Результати були дивовижними, ми навіть влаштували виставку студентських робіт”, – розповідає вона.
Втім, відновлення потребуватимуть не лише будівлі, а й предмети матеріальної культурної спадщини. У Львівському вищому професійному художньому училищі студенти опановують професії живописця, вітражника, реставратора декоративно-художніх фарбувань, маляра, реставратора виробів з дерева, столяра, тинькаря, майстра декоративного мистецтва та реставрації. Професійні реставратори часто мають вузьку спеціалізацію: реставрація картин, меблів, археологічних знахідок.
Усі ці фахівці будуть залучені до ремонту та відновлення автентичних предметів історичної та культурної спадщини – будівель, творів мистецтва, а також «консервації» задля максимально тривалого збереження.
Світовий досвід відбудови для України
Реставрація – процес тривалий. Найперший етап – науково-проєктні дослідження, експертна оцінка для визначення повного обсягу робіт із відновлення об’єкта: це потребує значних ресурсів. У пригоді українським відбудовникам стане досвід повоєнного відновлення інших держав.
«Для майбутньої відбудови України можна використати світовий досвід Польщі після Другої світової війни чи Хорватії після Війни за незалежність. На прикладі Варшави бачимо, як відновити повністю зруйновані будівлі до їх початкового історичного вигляду. Поляки робили це за фотографіями, картинами, кресленнями. Зовнішній вигляд будівель відновленого історичного центру Варшави максимально схожий на довоєнний, але внутрішнє планування – сучасне. Під час воєнних дій у 1991-1992 роках у Хорватії архітектурні пам’ятки в історичному центрі міста Дубровник зазнали часткових пошкоджень. Їхній досвід реставрації буде актуальний і для України – там, де будівлі можна відновити, а не будувати з нуля», – зазначає архітектор-реставратор Микола Віхарєв.
Варто зауважити, що Варшаву почали відбудовувати 1944 року, ще до здобуття остаточної перемоги у Другій світовій війні, а завершили аж у 80-х роках. Бойові дії в Дубровнику тривали до 1992 року, а відновлення міста – до 2005.
Досвід тривалої повоєнної відбудови є і в України. Реконструкція підірваного радянськими військами Хрещатика тривала з 1944 по 1955 роки, а перлину українського бароко – Успенський собор у Києві – вдалося відновити лише 2000 року, в добу незалежності.
Тож повоєнна відбудова – це справа не одного десятка років, а отже, й потреба у фахівцях будівельно-реставраційної галузі буде постійною.
Швидкість та ефективність відновлення культурної спадщини значною мірою залежатиме від взаємодії професіоналів-практиків відбудови та реставрації – вітчизняних та закордонних експертів та місцевих фахівців. Будівельно-реставраційні професії, що першочергово потребують забезпечення кадрами, вже нині можуть опанувати не лише випускники шкіл, а й дорослі, що мають освіту. Вступити до профтеху та здобути актуальну робітничу спеціальність за скороченим циклом навчання можна в сучасних навчально-практичних центрах, що з’явилися завдяки реформі профтехосвіти.
Наталка Шаманова
Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу та його держав-членів Німеччини, Фінляндії, Польщі та Естонії у межах програми «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України». Програма має на меті надати підтримку у впровадженні реформи профосвіти та модернізації інфраструктури обраних навчальних закладів. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Європейського Союзу, його держав-членів та Програми.
Фото: Микола Тимченко, day.kyiv.ua.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
У Рівному будинок, який є однією з найстаріших споруд міста, офіційно став пам’яткою архітектури місцевого значення.
Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Віталій Коваль.
Зазначається, що збудований князями Любомирськими будинок занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
«Тепер це офіційно пам’ятка архітектури місцевого значення. Відповідний Наказ видало Міністерство культури та інформаційної політики України за поданням нашого обласного управління культури і туризму», – написав Коваль.
Що передувало
У березні 2020 року товариство «Русана Плюс» звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Рівненської ОДА від 11.12.2019 «Про взяття на облік об`єкта культурної спадщини».
Читайте також: Я фіксую історію на фото. Це Анна Сенік – українська етнофотографка, яка відроджує забуті українські традиції
Орендар наполягав, що будівля не є об`єктом культурної спадщини, а історичну довідку помилково взяли до уваги, оскільки вона не містила інформації про автентичність об`єкта, його цінність з архітектурного погляду, а також інформації про історико-архівні дослідження та архітектурні вишукування.
Проте 2 травня 2023 року касаційний адміністративний суд Верховного Суду України підтвердив, що будівля на розі вулиць 16-го Липня і Драгоманова у Рівному має історичне значення.
Про будинок
Будівля є однією з найстаріших житлових мурованих будинків Рівного і збудована понад 200 років тому. За припущенням краєзнавців, в приміщенні у ХVІІІ столітті жила охорона палацу князів Любомирських.
Нагадаємо, петиція з вимогою повернути у державну власність та відновити унікальну дачу-пам’ятку архітектора Брадтмана у Пущі-Водиці набрала понад 6 000 підписів.
До того ж у Львові завершили реставрацію 200-річної ротонди у парку імені Івана Франка.
Фото: facebook.com/RivneODA
