Залишилися без роботи й почали шити ляльки. Історія бренду іграшок «Поdollяночка»

Сучасно одягнені «дамочки» – ляльки з текстилю, великі лялькові будинки та мініверсії квартир у валізах. Звідти виглядають бегемоти, що говорять людськими голосами — усе це під брендом «Поdollяночка» створює подружжя Трембовецьких — Анастасія та Валентин. Для Насті лялькова історія почалася з іграшки Марусі, яку їй пошила мати. А от стартував бізнес під час карантину, коли обидва залишилися без роботи. Тоді вирішили: «Вийде — чудово. Ні —  значить, не судилося».

Засновниця бренду Анастасія Трембовецька поділилася, як влаштований сімейний бізнес та чому їхніми  іграшками захоплюються навіть дорослі.

Анастасія Трембовецька

засновниця бренду іграшок «Поdollяночка». Разом з чоловіком Валентином почали створювати реалістичні трикотажні ляльки, лялькові будинки, будиночки в валізах та бегемотів, що розмовляють. В карантин переїхали з Києва до рідного міста Насті Городка. В бізнесі дотримується принципу радикальної відкритості. 

Перші ляльки для друзів

П’ять років тому, коли я була вагітна першою дитиною, побачила в інтернеті ляльку. Мені вона так сподобалася, що закортіло зробити таку саму для доньки. Мабуть, тому, що згадала свою першу ляльку Марусю, яку зробила для мене мама. Досі пам’ятаю, як вона її шила та запитувала, які хочу для Марусі сережки. Десь весною мама знайшла ту ляльку і вона тепер у мене зберігається.

Для першої ляльки своїми руками я довго шукала викрійки та способи пришити волосся. Знайшла майстриню, яка показала як це робити. З тяжкою бідою зробила цю ляльку з двадцятої спроби. Вона вийшла страшненькою. Я тоді не розумілася в матеріалах: як вони виглядають, коли їх набивають. Звідки з’являються складки та як їх уникнути. Було сотні варіантів матеріалів, викрійок, вишивок та зачісок.

А потім почала у своє задоволення шити іграшки для друзів на подарунки. Це була десь одна лялька в місяць комусь на день народження. На той момент я вже не працювала офіційно й була в декреті. Тому це стало моїм хобі. З часом назбиралося певна кількість іграшок, яких мені захотілося показати. Тоді ми поїхали на маркет «Всі.Свої». Про себе думала, що, можливо, захоплення стане моїм заробітком у декреті. Це була єдина виставка, а потім ми надовго відійшли від іграшок і повернулися на виставку вже з будинками.

У карантин залишилися без роботи

У цій історії багато початків, але для нас двох стартом справи став саме карантин. До цього ми з чоловіком разом працювали в барі. Після першого декрету вийшла на роботу координатором клінічних досліджень, а чоловік продовжував працювати. У травні 2020 року за тиждень до других пологів знову пішла в декрет. А Валіка звільнили через карантин. Ресторанна сфера сильно постраждала, тому так вийшло що ми вдвох залишилися без роботи. Тоді подумали: «Коли, якщо не зараз».

Були два варіанти: або шукати іншу роботу, або спробувати розпочати власну справу — а раптом вдасться. На той час іграшки знайшли позитивний відгук серед підписників у Instagram.

Щоби створити ляльку, не обов’язково вміти шити

Усе, що стосується тканини — це моє. А всю роботу з деревом робить Валентин. Він захоплюється моделюванням і, напевно, мріяв створювати інтер’єри у великому форматі, але склалося робити у маленькому. А його любов до мініатюр це все підсилила. Я не знаю як люди можуть бути такими посидющими та все так акуратно робити. Мабуть, у нього є смак та бажання цим займатися.

Читайте також: Підкорив світ глиняними мініатюрами: історія франківця і його майстерні “Теплі іграшки”

Шити ляльки мені допомагає просторове мислення, а не майстерність у пошитті, якщо чесно. Я знаю як зшити ляльку, можу сконструювати викрійку — тут я розібралася й це моє поле діяльності. Усе, що за ним — мені не до снаги. Хороші результати з’явилися завдяки терпінню і праці. Якщо побачити мою першу ляльку, можна жахнутися. Але з кожною наступною виходило все краще.

Дві майстерні: у гаражі та на кухні

Коли почався карантин, ми переїхали в містечко Городок, де я виросла. Це на кордоні Житомирської й Київської області. Тут у нас є гараж. Але оскільки морози та холодно, не завжди вдається там попрацювати. Якщо потрібно щось велике розпилити й пошуміти — Валік йде в гараж. А більш монотонну роботу типу зібрати, пофарбувати, відшліфувати — він робить вдома на кухні. Моя ж майстерня розташована в кімнаті. У ній я облаштувала невеликий куточок, де є стіл, швейна машинка, заготовлення в коробці та висить мудборт — для натхнення.

Будинки не для дітей

Оскільки ляльками потрібно було десь гратися, ми подумали, що буде доречним зробити для них домівку. Ще тоді, на початку карантину потроху з’являлися простенькі меблі та предмети інтер’єру. Пам’ятаю, що просила чоловіка після роботи зробити якісь примітивні предмети: дві дощечки разом і от тобі ліжечко — чудово. Згодом захотілося скруглити кути, щоби виглядало більш естетично. Потім виникло бажання додати якогось кольору, гами — усе потроху вдосконалювалося та виникали нові ідеї.

Майструємо будинки з дерева розміром десь метр на метр, тому в них запросто поміститься малюк. Проте вони не для дітей, а імовірніше для дорослих. Це такий хитрий хід. Зброя проти планшетів, напевно так. А ще для привернення уваги батьків до гри дитини. Через те, що будиночки виглядають як мініверсії справжніх та зроблені в скандинавському стилі, дорослим також хочеться з ними пограти. Сідаєш, розважаєшся й так непомітно минає пів години-година проведена разом із малечею.

Купують такі вироби для дітлахів різного віку. Якось надсилали фото, на якому дівчинка ще в памперсі, а вже сидить і грає в будинку. До речі, будиночок може слугувати класною поличкою для книжок, коли діти підростуть. Дім реально великий і я рада, що він саме такий.

Чому іграшок не повинно бути багато

Будинок це ж не чергова тисячна іграшка в домі. Мені подобається, як це зараз виглядає в нас, коли дім — центральний об’єкт у квартирі, навколо якого виникають інші розваги. Це не обов’язково має бути саме наша іграшка посеред кімнати. Це може бути все що завгодно: ферма, або база щенячого патруля, якщо дитина фанатіє від цього мультику. Але не тисячі цих іграшок. Не так, що ними завалений весь будинок і ти не знаєш, як із цим впоратися.

Мені хочеться створювати улюблені іграшки, які б об’єднували батьків і дітей. Сподіваюся, що в мене це виходить. Я за свідоме споживання у всьому, не тільки в іграшках.

Кастомізують ляльки

Радію, що ми почали справу самостійно, з маленьких кроків. Коли пів року тому народився син, я шукала швачку і знайшла класну дівчину. Вона мені зараз шиє «болванки». Це такі трикотажні заготівлі подоби ляльки — без зачіски та обличчя. Зараз відшиває вже й одяг. Моя справа — зробити зачіску, вишивку на сукню, можливо, щось зв’язати.

Якоюсь мірою це персоналізація. Ми робимо Поdollяночку трохи схожою на дитину, щоб у них склалася дружба. Наприклад, можемо зробити з темним волоссям, як у дівчинки, яка її отримає. Хоча я не вважаю це обов’язковим. 

Згодом частину ручної роботи плануємо делегувати іншим людям. Не все, але щоби звільнилися руки для кастомізації, наприклад. Просто мені дуже подобається ця магія завершення.

Бегемоти, які розмовляють голосами людей

Якось мені наснилася музична шкатулка, мелодія якої викликала різні асоціації. Вхопилася за цю думку та почала шукати в інтернеті принцип роботи такого музичного інструменту. Згодом зміркувала, що було б класно, якби я могла сама заспівати цю мелодію. Наприклад, колискову дитині. Відтак і народилася ідея м’яких іграшок, які співають та розмовляють голосами людей — наших клієнтів.

Мій рідний брат дуже любить техніку. Він мікросхеми паяє, робить різні пристрої. І якось запитала в нього, чи можливо буде втілити мій задум. Він сказав, що можемо спробувати. Так все і закрутилося. Іграшки, що говорять, спочатку працювали на батарейках, а потім ми почали використовувати акумулятори.

Читайте також: “До мене приходять за дитинством”. Як пенсіонер відкрив на Чернігівщині музей іграшок

Для того, щоби пристрій вміщувався всередину, потрібна була іграшка з цільною головою й лапкою. Тобто я мала зробити викрійку, щоби була можливість вставляти кнопку в лапку. Тому і звірятко потрібно було товстеньке. Слон і бегемот якраз такі пухлики.

Фінальний варіант такої іграшки з’явився влітку 2020 року. Тоді я зрозуміла, що вона також і для дитини, яка живе всередині дорослого. Мені хотілося зробити щось таке, щоб у момент, коли потрібно вже віддавати замовлення клієнту, думала: «А чи не залишити його собі? Такий, ніби нічогенький пухлик вийшов».

Теревені на кухні під запис

Хоча багато повідомлень на бегемота записують саме діткам — перші слова малюка, вірші, колискові — дорослі, які отримують такий подарунок — не в меншому захваті. Можна залишити послання в майбутнє й подарувати на 18-річчя. Бувало, що хлопець звертався й хотів у такий спосіб зробити дівчині пропозицію. Також шефа з днем народження вітали й колеги записали для нього свої побажання, які відтворила іграшка.

У нас траплялася історія, коли бабуся, яка мешкає в Україні, розповіла казки для онучки, яка живе на Балі. Поїхала до неї в гості та подарувала такого бегемота-казкаря. 

Інша історія, дівчина на пару днів приїхала додому й батьки записали їх розмови на кухні. Вони спеціально під запис ставили якісь питання, щоби потім вони збереглися в пупсі. Коли дівчина мала їхати назад на навчання, батьки подарували їй іграшку з цими діалогами, які зігріватимуть у період розлуки.

Взагалі ці кухонні посиденьки — якась магія. Приємно бути причетною до таких речей.

Читайте також: Бізнес на пенсії: як одесит продає авторські ляльки за $300

Зараз готую сюрприз для своєї подруги — бегемотик, на якому будуть записані голоси 20 різних людей із різного періоду її життя. Можливо, вона з деякими кілька років не спілкувалася. Розумію, що дуже зрадіє несподіванці. Я сама дуже хотіла б отримати такий подарунок.