Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
image5 image5

Суспільство

Як відкрити кав’ярню і не прогоріти. Інструкція від власника, що не вмів варити каву

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Ви коли-небудь помічали, як одразу холоне погляд бариста за стійкою кав’ярні, варто вам промовити “Мені американо з молоком” або “ЛаттЕ з сиропчиком, будь ласка”?

Бо прекрасний смак кави не можна псувати лавандовим сиропом чи цукром! І не можна додавати до вже розбавленої водою кави (американо) ще і молоко!

Читайте також: Швидкі гроші: ТОП-10 ідей для “швидкого” бізнесу

Лате з сиропчиком полюбляв випити і Андрій Бовкун до того, як відкрив свою кав’ярню.

У кавовий бізнес хлопець прийшов, взагалі не вміючи варити цей напій. Зараз же у планах Андрія – разом із відомим українським бізнесменом і відвідувачем кав’ярні “Пітчер” Дмитром Костіком відкрити інноваційне смарт-кафе.

Андрій Бовкун жартує: коли вирішив відкрити кав’ярню, думав, що це легше, ніж поміняти екран на айфоні за 10 хвилин. Але все виявилось не так просто

Він розповів “ШоТам?” коротку інструкцію з власного досвіду, що треба робити, аби у цьому бізнесі усе пішло добре. І перший крок – перестати думати про… гроші.

Крок 1. Визначити проблему, яку вирішить ваш бізнес

Андрію 25 років, і до відкриття кав’ярні у 2017 році він керував двома сервісними центрами з ремонту телефонів. Але в один момент зрозумів: сервісний центр – не зовсім те, чим хотів би займатись у майбутньому.

Якось розмовляв з другом дитинства Євгеном, професійним баристою, про якість кави. Так по ходу розмови друзі визначили проблему: виявилось, на Відрадному проспекті у Києві неможливо попити нормальної кави – тільки якоїсь “3 в 1” із місцевого ларька. Або “навіженого купажу” – суміші з 90% робусти і 10% арабіки (серед найкращих сортів кави – лише арабіка. Робусту додають у кавові суміші лише для здешевшання виробництва – авт.):

Читайте також: Як заробити 400 000 грн на тюльпанах. Історія фермерів-везунчиків

“Ну, це ж пити взагалі неможливо!” – вигукує обурено хлопець.

Так розмова двох друзів переросла у рішення створити власний бізнес.

Кав’ярню Андрій вирішив відкрити з другом Євгеном – професійним бариста

Крок 2. Пошук вигідного місця для відкриття

Тож вирішено – їх спільним бізнесом повинна була кав’ярня! Хлопці об’їздили близько 40 потенційних місць для майбутнього бізнесу, і жодне їм не сподобалось. І тільки МАФ біля Національного авіаційного університета викликав відчуття, що тут і треба починати, каже Андрій.

Читайте також: Топ-6 відверто дивних ідей для бізнесу в Україні

Кав’ярню назвали “Пітчер” – на честь ємності для збивання молока для кави. Стартовий бюджет розрахували на 100 тисяч гривень. МАФ друзі орендували за 15 тисяч на місяць. Але до відкриття довелось вкласти ще 50 тисяч гривень – на неочікувано дорогий для хлопців ремонт.

Спочатку думали просто пофарбувати стіни. А якщо зробили стіни і стелю, то вже тоді і підлогу нормально зробимо. Так одне за іншим і потягнулось.

Ремонт хлопці робили самотужки. Одні витрати потягнули за собою інші, і виявилось, що коштів на нього треба буде набагато більше, ніж запланували.

Крок 3. Постачальники і підбір персоналу

Перший рік роботи друзі по бізнесу працювали тільки удвох, а перші чотири місяці – без вихідних. Андрій не вмів варити каву і поки вчився, його практично без вихідних підміняв Євген. Після року роботи стало простіше, і у них з’явились ще два бариста, які допомагають впоратись із потоком людей. Шукали їх у дружньому колі та серед “кавової” спільноти.

Читайте також:В Ужгороді роблять парфуми не гірші за Chanel

Раніше я думав, якщо ти вмієш поміняти екран в айфоні менше, ніж за 10 хвилин, то зможеш все. Але з кавою все виявилось не так просто, – всміхається Андрій.

Хлопець каже, в “свідомого” бариста можна вирости за півтора місяці, але більш-менш освоїти механіку процесу можна за кілька днів.

Фото з кав’ярні “Пітчер”

Коли відкривались, зіштовхнулись із тим, що для МАФу не дуже-то охоче дають в аренду кавову машину і обладнання. Але після пошуків Андрію та його другу все ж вдалось орендувати таку машину за 100 доларів на місяць, а арендодавці стали ще і їх постачальниками якісної кави.

Крок 4. Залучити відвідувачів до формування цін

У день відкриття, розповідає Андрій, вони з Євгеном все ще дороблювали ремонт. Усе обладнання на той час уже було на місці – кавомолка, кавова машина, пітчери, темпер (інструмент бариста, що застосовується для трамбування меленої кави у портафільтрі кавомашини – авт.) і стаканчики. Але при цьому меблів нема, ремонт не готовий – тільки стійка і меню без цін. А люди тим часом уже заходять і цікавляться.

Читайте також: Як заробити на лавандовому полі, Instagram та хіпстерах?

І ми вирішили – час починати! Придумали, що нехай гості самі призначають ціну за чашку кави.

Цей прийом гарно спрацював: відвідувачі спробували їх каву і познайомилися з хлопцями.

Перші місяці роботи Євгену, професійному бариста, довелось працювати без вихідних. Це тривало, поки Андрій не навчився варити каву самостійно

“Таким чином, ми уже виходили на контакт з людьми і починали спілкування, розповідали: ось, ми, два хлопця, відкрили тут кав’ярню. У нас моносорт (кавове зерно, відібране з одного регіону і оброблене одним методом – авт.) арабіки, такого поблизу не знайдете. Будь ласка, пийте і не додавайте цукор, буде смачно”, – розповідає про перші дні роботи Андрій.

Крок 5. Боротьба з конкурентами за допомогою реклами

Перші чотири місяці друзі працювали у збиток, ще і докладали зі своїх заощаджень на оренду приміщення. У голову Андрія почали закрадатись сумніви – ще б пак, ходити на роботу 120 днів і не бачити ніякого фінансового результату. Не полегшили роботу початківцям і конкуренти – за якийсь місяць після відкриття “Пітчера” навколо відкрились ще дві кав’ярні.

Читайте також: На Поділлі заробляють на ягодах і відроджують село

Друзі розуміли, що їх продукт краще. Але, звичайно, прикро було кілька разів, коли люди йшли до конкурентів, а вони «сиділи і дивились у вікно».

Тож перед ними постало завдання зробити “Пітчер” впізнаваним. Спочатку у хід пішли листівки, вуличні акції. Але найбільше віддачі, розповідає Андрій, було від соціальної діяльності. Якось друзі познайомилися з головним організатором фестивалів “Студвесна”. Дівчина поділилась з ними своїми проблемами: скоро фест, а у студентів немає бюджету на реквізит і декорації. Ціна питання – 10 тис гривень.

Основна аудиторія кав’ярні – студенти Національного авіаційного університету. НАУ знаходиться прямо через дорогу від кав’ярні

А ми тільки четвертий місяць працюємо, і ще докидаємо зі своїх на оренду. Але з іншого боку – люди ж повеселитися хочуть, треба було посприяти.  

Хлопці погодились на цю авантюру, але з умовою: серед усіх учасників фесту (а це 10 команд) організатори повинні були запросити студентів на каву в “Пітчер” і розповсюдити серед молоді знижкові картки.

“Прийшли одні-другі, потім почали приводити своїх знайомих. І думки про закриття зникли самі собою”, – каже Андрій.

Читайте також: Заснувала бізнес, бо звільнили: як створити ательє натуральної косметики

Зараз “Пітчер” зосередився на студентах як на своїй основній аудиторії і спонсорує різноманітні студентські фестивалі та змагання. І, звісно ж, допомагають сторінки у Інстаграмі та Фейсбуці.

Крок 5. Пошук фішок, які зроблять кав’ярню унікальною

Сьогодні у Києві існує уже два “Пітчери” і працівників, звісно, додалось. У тій кав’ярні, з якої все і почалось, зараз щодня готують 500 чашок кави (проти тих 50 на початку існування). Андрій каже – це гарний показник, яким може похвалитись не кожна кав’ярня у центрі.

Читайте також: Ветеран АТО робить бізнес на засобах для укладки волосся

Окрім класичного кавового меню, “Пітчер” відомий сирною кавою, винаходом Андрія та Євгена.

“Чимось цей напій схожий на раф (напій на основі еспресо, ванільного цукру і жирних вершків – авт.) з сирним присмаком. До кави дійсно додаємо сир, і це дуже смачно. Зазвичай жартуємо, що кладемо туди моцареллу або там дор блю (сміється). Але що там насправді, не розкрию”, – посміхається Андрій.

Завсідники “Пітчера”

Із новинок у меню от-от з’явиться колд брю – холодна кава, яку планують виробляти і для інших кав’ярень.

Серед приємностей для клієнтів – кожна сьома чашка кави і сьома чіабата безкоштовно.

Може, це і не найкраща фінансова модель, каже хлопець, і вони з другом десь не дозаробляють грошей, але людям це подобається. Політика « Пітчера» – аби вигідно було і власникам, і відвідувачам.

Колеги іноді кажуть: чуваки, ну яка сьома кава у подарунок? “Хлопці, ну подивіться, що у вас?” – кажу їм. На 12 чашку знижка 50 відсотків? Де взяти стимул чекати ту 12-ту чашку!

Вірність відвідувачів вашому бренду як результат

Власники “Пітчера” кажуть, що роблять усе для зручності гостей. І ті відповідають їм взаємністю. Так, коли у різдвяний день цього року водій на євробляхах врізався у приміщення кав’ярні на НАУ, на ремонт відвідувачі назбирали аж 2 тисячі гривень – без відома Андрія та Євгена.

Читайте також: Бізнес як психотерапія: історія однієї млинцевої

Коли сталась аварія, протягом наступного тижня ми з друзями днювали і ночували у “Пітчері”. Ох і холодно ж було! – розповідає Андрій.

Перед друзями стояло завдання швидко відновити роботу кав’ярні, адже уже на наступний день після аварії відвідувачі почали писати їм “коли відкриєтеся?”.

А за два тижні після ДТП до них зашла одна із завсідниць і принесла 3 тисячі гривень, які назбирала разом із чоловіком через Фейсбук.

Відвідувачам настільки полюбилась кав’ярня, що коли стались неприємності, гроші на ремонтзбирали без відома власників

Ми-то просто скляну банку виставили, аби хто міг – допомогав якоюсь гривнею. А у цей час наші гості самостійно збирали гроші нам на ремонт, – всміхається Андрій.

Головна порада – забути про гроші

Початківцям Андрій радить забути про гроші і не акцентувати увагу на бізнес-плані – це не найголовніша причина, чому вони відкрилися. Модель успіху кав’ярні сама по собі зрозуміла: потрібно знайти гарне місце і вміти смачно готувати каву. Але є ще дещо, каже підприємець.

Читайте такожНе «жіноча» справа: як манікюрник із Краматорська підкорив клієнток

“Ми з’явились як вирішення проблеми: у нашому районі людина не могла купити смачну каву. Ми думали над кожної своєю дією з позиції зручності для відвідувача: як зробити, щоб йому було комфортно, щоб він прийшов, щоб його ціни влаштовували. Все починає виходити, як тільки перестаєш думати лише про гроші і зосереджуєшся на тому, заради чого ти це робиш”.

Кавовий бізнес у цифрах

  • Сума для відкриття – 100 тисяч гривень (у процесі відкриття додалось ще 50 тисяч).
  • У перший місяць продавали 50 чашок кави на день, у останній – 500.
  • Місячна аренда МАФа на НАУ – 15 тисяч гривень на місяць.
  • Аренда “кавового” обладнання у перші місяці роботи – 100 доларів (за курсом 2017 року).
  • Вихід на прибутковість з допомогою піар-заходів та звуження цільової аудиторії – 4 місяці.
  • Рівень прибутку у перші чотири місяці – 0 грн.
  • Середній місячний оборот кав’ярні сьогодні – 120 тисяч гривень.
  • Середній прибуток за місяць – 18-20 тисяч гривень.

Суспільство

Хочу працювати вдома. Гінекологиня з Харкова повернулася з-за кордону, аби лікувати українок

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Аліні Цьоміній двічі довелося рятуватися від війни. Ще в 2014 році дівчина покинула рідну Луганщину, а після повномасштабного вторгнення довелося евакуюватися знову – з Харкова.

Опинившись на Закарпатті Аліна не змогла сидіти без роботи, а тому наважилася до виїзд до Угорщини. Там влаштувалася працювати на кухні, але через постійний тиск колег та жахливі умови вирішила повертатися додому. До того ж, дівчина мріяла працювати за фахом і в рідній країні. І їй це вдалося! Аліну запросили до Маневицької лікарні, що на Волині.

Аліна Цьоміна

акушерка-гінекологиня з Харкова

Усе життя мріяла стати лікаркою

Я завжди хотіла бути лікаркою. Допомагати людям, рятувати життя, берегти здоров’я – це те, що мені справді подобається. І моє бажання поступово ставало реальністю. Від загального поняття «лікар» я дійшла до того, що хочу стати акушером-гінекологом. 

Я навчалася, брала участь у медичних конференціях і згодом усвідомила, що обрала для себе ту галузь у якій точно хочу розвиватися. Я проходила інтернатуру за своєю спеціальністю й планувала працювати за фахом у Харкові. Але в моє життя знову прийшла росія. Вперше мені довелося їхати геть із Луганська, а тепер прийшлося покинути й Харків.

Ранкові вибухи нагадали мені про Луганщину

Я не була готовою до того, що росія розпочне повномасштабну війну. Не було відчуття, що потрібно збирати речі чи закуповувати додому якусь провізію. Думала, якщо війна й буде, то, напевно, така сама, як у Луганську в 2014-му. 

Там я вже бачила війну, але все одно не очікувала такої жорстокості. Здавалося, що йдеться не про справжню битву, а про щось таке, чого ніколи не станеться. Проте 24-го лютого о п’ятій ранку я прокинулася від звуків, які колись давно вже чула в своєму житті.

Я була переконана, що ці вибухи й стрілянина мені ввижаються. Пам’ятаю, як подумала, що це звичайні салюти, адже «стріляти не можуть, ні, це точно салют». Але новини в моєму телефоні запевняли, що я нічого не наплутала. Я зателефонувала мамі, а потім почала збиратися на чергування. 

Полиці магазинів були порожніми, а готівка закінчилася

Дорогою до пологового будинку я бачила, як усі довкола знімають готівку, скуповують продукти та набирають воду. Утім я цього не зробила і зовсім скоро про це пожалкувала. Наступного дня, коли я поверталася з чергування, їжі в магазинах вже не було.

Як, власне, і готівки в банкоматах. Я навіть зателефонувала на гарячу лінію та перепитала, чи це не збій. А у відповідь почула, що в банкоматах просто не залишилося грошей. 

Читайте також: «Я не зміг їх покинути». Як вівчар з Донеччини самотужки пригнав на Волинь отару з 400 овець

Знаєте. я не та господарка. у якої вдома знайдеться кілька десятків «закруток» і продукти на тиждень. Ніколи не думала, що це може знадобитися, адже навіщо? Якщо можна просто прийти до магазину й придбати все, чого бажатиме душа. Можливо, так воно і є, але не на другий день війни.

Крамниці поруч із будинком вже не працювали, тож мені довелося просто доїдати те, що залишилося ще з роботи. Наступного дня я пішла по магазинах і зрозуміла, що більшість із них зачинені. А в тих, що працювали, вже практично нічого не було. Аби не померти від голоду, мені довелося забирати те, що залишилося на полицях.

Довелося спати в тамбурі евакуаційного поїзда

На щастя, у мене є родичі на Закарпатті, тож було, куди їхати з Харкова. Однак покинути місто на той час було завданням із зірочкою. Я мала викликати таксі, аби дістатися до вокзалу. Ціни були просто скажені, до того ж, водії не приїжджали одразу. Того дня я прочекала три години.

Так минув тиждень. Звичних продуктів практично не було, я спала в коридорі своєї квартири й інколи спускалася до підвалу. Не надто часто, адже там було дуже холодно. Щоразу їздити до лікарні на таксі я не могла, адже за шалені гроші багато не покатаєшся. Тому я вирішила, що час їхати геть.

Вже на вокзалі я дізналася, що мені пощастило доїхати за 500 гривень. Поруч були люди, які витратили на таксі 1500 гривень і навіть більше. Однак на цьому мої проблеми не закінчилися. Евакуаційний потяг виявився «замалим», аби вмістити всіх, хто прагнув виїхати з Харкова. А вокзал, здавалося, не міг вмістити всіх людей разом із валізами.

Я не могла просто сидіти у родичів

Через бійки, сварки, галас та «прильоти» я все ж змогла потрапити у вагон. Тоді ніхто не обирав для себе місця: всі сідали там, де бачили. Так я опинилася біля туалету, трошки пізніше вибралася до тамбуру. Там було трохи більше місця, і я навіть могла лягти.

Але 30 годин такої «мандрівки» мої нирки не витримали. Згодом я дізналася, що вони застуджені. На лікарні часу не було, тому зі Львова я одразу вирушила на Закарпаття. Трохи перепочила, але залишатися там і просто сидіти у родичів не хотілося.

Мені кортіло працювати, заробляти на життя. Та й взагалі робити бодай щось, крім того, аби хвилюватися. Згодом з’явилася пропозиція поїхали до Угорщини. Наче й не дуже далеко, але більш безпечно.

Поїхала працювати за кордон і одразу пожалкувала

Я погодилася, приїхала й знайшла роботу на кухні. І майже одразу про це пошкодувала. Два місяці я провела під постійним тиском тамтешніх кухарів. Мені забороняли без дозволу виходити подихати повітрям і просто використати для обіду весь передбачений на це час. На мене кричали, але останньою краплею стала заборона відвідування вбиральні.

Жахливі умови, постійне відчуття себе чужою й бажання працювати за фахом повернули мене додому. До Харкова. Але надовго затриматися я не змогла. Ані роботи, ані безпеки в місті не було. 

Від страху у мене почав сідати голос, боліло серце, а вночі я практично не спала. Навіть попри те, що коханий запевняв, що я можу не працювати, спокійніше мені не ставало. Я шукала будь-яку роботу. Хотіла навіть спробувати себе в ролі флористки, але мене не взяли.

Працюю в лікарні, де всі одне одного поважають

Згодом мені запропонували роботу за фахом – на Волині. І я знову наважилася на переїзд. Тоді на вокзалі мене проводжав наречений, і я почувалася покинутим кошеням. Він військовий, а тому не міг вирушити зі мною. А мені потрібно було їхати подалі від обстрілів.

Так я опинилася у Маневичах, що на Волині. І зовсім не жалкую, адже тут мене прийняли, наче свою. Жодного тиску, крику чи недбалого ставлення. Ні, навпаки, тут усі працюють з повагою одне до одного, а пацієнти люблять своїх лікарів.

Читайте також: «Мої учні стали танкістами та піхотинцями». Вчителька з Мелітополя пережила окупацію та допомагає ЗСУ у новому місті

Поки що я мешкаю в хостелі, і багато моїх колег про це знають. Мені часто пропонують якусь допомогу. І це демонструє ставлення місцевих до переселенців. Спочатку було боязко казати, що я родом із Луганщини. Не знала, як люди реагуватимуть на це. Особливо, якщо спочатку я говорила російською.

Відмовилась від російського контенту та перейшла на українську

Однак поступово, десь за місяць, я звикла і до нового міста, і до людей. Навіть почала говорити українською. І якщо раніше я надавала перевагу російським мелодрамам, то зараз викреслюю це зі свого життя. Як і російську мову. Принаймні, намагаюся.

Я знаходжу для себе нові західні серіали, пробую дивитися й наразі мені точно цікаво. Повертатися до російського контенту не хочеться. Якщо раніше я слухала російську музику, то сьогодні мені навіть бридко про це думати.

Звісно, я ще не спілкуюсь українською ідеально. Адже протягом 26 років життя я розмовляла російською, і навчалася – також. Левова частина медичної літератури надрукована мовою окупанта. Тому я даю собі час і «лагідно українізуюсь». І мені приємно, адже відчуваю підтримку людей довкола.

Налаштовуюсь на роботу і намагаюсь завантажити себе

Щодо повернення та планів на майбутнє відповісти однозначно поки не можу. Це занадто складна й важка тема для мене. Коханий на фронті, я – на Волині, і це психологічно виснажує мій стан. Точно можу сказати, що хочу підвищити свою кваліфікацію та продовжити навчання за фахом.

А ще хочу, аби Луганщину повернули до України. Тоді я змогла б нарешті поїхати до мами. Але наразі думати про це ще зарано. Тому налаштовуюсь на роботу й намагаюсь завантажити себе: аби не було часу на зайві думки та нерви.

Читати далі

Суспільство

Україна збирає топових айтівців Європи, аби розробити нові технології для ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У межах щорічних змагань DEV Challenge Україна збирає провідних ІТ-спеціалістів Європи, які працюватимуть над розробкою технологій для відбудови України та допомоги ЗСУ.

Про це ШоТам повідомили організатори змагань.

Під час змагань учасники отримають реальні кейси від партнерів сезону, зокрема, Readdle, Luxoft, Revolut та AMO. Також будуть представлені завдання від некомерційних проєктів, які допоможуть посилити країну.

«Організатори челенджу регулярно співпрацюють із Міністерством цифрової трансформації, МЗС та Міністерством оборони. Цього року будуть представлені конкурсні завдання від UNICEF, Мінцифри, Міноборони та Армії дронів», – розповіли організатори.

Чемпіонат DEV Challenge XIX розпочався на початку вересня 2022 року і триватиме два місяці. Змагання проходять у три етапи: кваліфікація, онлайн-раунд та фінал. Попередні роки заключний етап чемпіонату проходив у Києві, але через повномасштабне вторгнення цьогорічний фінал відбудеться в Польщі.

«Сучасна війна виграється сучасними технологіями, тому ефективне впровадження найкращих рішень – стратегічно важливий крок для перемоги. Якісні та креативні цифрові рішення для українського війська є не менш важливими, ніж традиційні методи ведення бойових дій», – каже директор з цифровізації ДК «Укроборонпром» Тимур Коритний.

За словами організаторки Чемпіонату Євгенії Беспалової, щороку змагання стає дедалі більш потужним інструментом винаходу технологічних рішень для критичних завдань суспільства.

«Учасники DEV Challenge отримують завдання від наших партнерів. З 2019 року ми активно співпрацюємо з міністерствами, залучаємо до вирішення нагальних питань держави топових it-спеціалістів. Завдяки Чемпіонату країна прискорює процеси діджиталізації у різних сферах. Цього року ми працюємо над розвитком технологій для відбудови України, допомоги ЗСУ. Також серед поставлених задач – рішення для захисту дітей та інших гуманітарних питань. На DEV Challenge ми даємо як завдання партнерів з комерційного сектору, так і нон-профіт організацій», – каже Беспалова.

Додамо, DEV Challenge – це найбільше в Європі IT-змагання, яке проходить в Україні з 2012 року. Засноване українцями Ігорем та Євгенією Беспаловими. Головна мета – сприяти розвитку IT-сфери України. За 10 років проведено 18 Чемпіонатів, у яких взяли участь понад 22 000 спеціалістів.

Нагадаємо, українська ІТ-компанія MacPaw презентувала антишпигунський додаток SpyBuster для iOS, який виявляє російські та білоруські програми.

Також ми повідомляли, що дизайн українського застосунку Headway визнали найкращим у світі.

Фото: від організаторів змагань.

Читати далі

Суспільство

Український дрон-камікадзе знищив танк окупантів на Херсонщині (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Дрон-камікадзе спецпідрозділу СБУ «Альфа» знищив російський танк на Херсонському напрямку.

Про це повідомили в телеграм-каналі Служби безпеки України.

«ЦСО “А” СБУ нищить російські танки на Херсонському напрямку! Одну з “коробочок” окупантів наші спецпризначенці ліквідували ударом безпілотника-камікадзе», – йдеться в повідомленні.

Крім того, ще один танк російських загарбників, який переховувався в посадці, «демілітаризували» скиданням кумулятивного заряду

Про спецпідрозділ СБУ «Альфа»

Управління «А» було створено 23 червня 1994 року. З 27 грудня 2005 року діє Центр спеціальних операцій по боротьбі з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів.

Основні завдання Центру «А»:

  • припинення терористичних актів;
  • протидія незаконним збройним формуванням, терористичним організаціям, розвідувально-диверсійним групам іноземних держав;
  • забезпечення проведення співробітниками СБУ оперативно-розшукових, контррозвідувальних заходів, процесуальних дій;
  • участь у здійсненні охорони органів державної влади та посадових осіб, а також забезпечення безпеки працівників СБУ, органів системи УДО та їх близьких родичів;
  • сприяння в межах компетенції СБУ забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення.

З 2014 року бійці спецпідрозділу беруть участь у російсько-українській війні, знищуючи особовий склад та техніку окупантів.

Раніше бійці спецпідрозділу «Альфа» за допомогою бойових дронів знищили бронетехніку та склад боєприпасів російських загарбників.

Також ми повідомляли, що воїни окремого розвідувального підрозділу Десантно-штурмових військ за допомогою ударного безпілотника знищили російський БТР-82 разом із екіпажем.

Фото: ssu.gov.ua.

Читати далі