Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
07 1 07 1

Суспільство

Лавандове поле, полуниця, Instagram та хіпстери. Як заробити?

Опубліковано


Подружжя Олександр та Мирослава Мостепанюк заснувало еко-ферму лавандове поле у селі Димер Київської області. Тепер землевласники очікують напливу інстаграм-туристів. Сподіваються, що хіпстери зацінять ідею і влітку не буде відбою від креативних фотосесій.

Весною запрацює нова локація для киян, де можна буде фотографуватися, проводити час з родиною та купити органічну продукцію.

лавандове поле Олександр та Мирослава Мостепанюк
Подружжя Олександр та Мирослава Мостепанюк

Два роки родина збудувала тут приватний будинок. Викупили близько 80 соток землі під зелені насадження. З цього і почали свій бізнес. Засіяли землю лавандою, засадили полуницею та ожиною. Під лавандове поле відвели 15 соток. Полуниця і ожина займають близько 30 соток. Ферма називається “О-Lawander”. Підприємство оформлене як ФОП.

Читайте також: Під Запоріжжям вирощують найдорожчі у світі прянощі

Подружжя збирається на лавандове поле запускати платні фотосесії. Коли кущі підростуть, здаватимуть плантації погодинно. Вартість оренди для любителів квіткових фотосесій обійдеться у 600-700 гривень за годину. Також на території продаватимуть органічні ягоди. Оптова вартість стартуватиме від 80 гривень за кілограм.

На старт пішло $8000

У планах – розширення лавандового поля в чотири рази. Під посадку полуниці також додадуть 15-20 соток землі.

Протягом двох років роботи прибутків поки не отримали, йдуть стабільно в мінус. Проте займатися власною справою подружжю подобається. Щоб почати цей бізнес, витратили близько 8 тисяч доларів. Найдорожче обійшлася посадка рослин. Працівникам багато платили. Працювати біля землі допомагали двоє жінок. Та й сам посадковий матеріал вийшов недешевим. Оформлення земельної ділянки теж нормально бюджет “з’їло”. Довелося поставити систему поливу. І оформляли ділянку красивим парканом, щоб усе естетично виглядало.

Найбільше мені подобається варіант, коли людина заходить на поле. Робить там, що хоче. І на виході отримує кілька кілограм ягід з собою.

Територію еко-парку планують розбити на кілька ділянок: під фотосесії, зона відпочинку з кафе та міні-поля вирощування ягід. Люди зможуть вільно гуляти територію, переходити із зони в зону. Проте вхід в еко-парк буде платним.

Читайте також: Херсонський шафран продають до Великобританії та Азербайджану

За задумом, лавандове поле буде відокремлене від парку вулицею. З одного боку буде полуничне поле і кафе. Там же облаштують веранду під 100, можливо, 200 персон. Щоб можна було проводити івенти: весілля, корпоративи, дні народження. Веранду накриют шатром, і до неї примикатиме кафе. Також облаштують дитячий майданчик. Зараз підприємці обдумують ідею з відкритим кінотеатром. Біля лаванди облаштують окрему територію відпочинку, яку здаватимуть в оренду на весілля та під фотосесії.

лаванда на полі

З вартістю входу та перебування на території ландшафтного парку підприємці поки не визначилися. Проте планують, щоб середній чек обходився у 500 гривень.

“Не визначилися, якою буде система оплати і що входитиме в чек. Найбільше мені подобається варіант, коли людина заходить на поле. Робить там, що хоче. І на виході отримує кілька кілограм ягід з собою”, – планує Олександр.

Одна полуниця принесла 40 тисяч гривень

За словами підприємців, якщо возити органічні ягоди на базар – не окупиться. Зараз клієнти приїжджають на еко-ферму, купують  продукцію на місці. Минулого сезону подружжя зібрало урожай органічної полуниці до 1 тони. Лаванду ще не стригли. Посадили її минулого року. Вона тільки наростає в кущі.

Багато доводиться розповідати клієнтам, що якісну полуницю менше, ніж за 80 гривень оптом ніхто не продаватиме.

Подружжя не використовує на своїй фермі жодних шкідливих хімікатів, тому це суттєво здорожчує вартість ягід.

полуниця

“Минулого сезону сума прибутків вийшла мізерною. Близько 40 тисяч гривень вдалося заробити на продажах. Це смішні гроші у порівнянні з тим, скільки довелося вкласти. Найбільша проблема, з якою зіткнулися при розвитку своєї справи – доносити до людей, що ми вирощуємо продукцію, яка варта не 15-ти гривень за кілограм полуниці, а сотні. Бо вона у нас органічна. Багато доводиться розповідати клієнтам, що якісну полуницю менше, ніж за 80 гривень оптом ніхто не продаватиме”, – каже Олександр.

Для полуниці використовують крапельний полив та органічні добрива. На полив витрачають не багато, бо зрошення роблять напряму зі свердловини. Хоча на день іде близько трьох кубів води. Автоматизації поливу ще не має. Крани відкривають і закривають вручну. Скільки витрачають на електроенергію – не рахували.

Бізнес почали через сусідів, бо проблемні

За словами Олександра, коли звели приватний будинок в Димері, довелося вибити шматок землі, щоб там ніхто більше не побудувався. Свою ділянку подружжя придбало два роки тому. Землю одразу засадили рослинами. Тепер подружжя звернулося до місцевої влади, що потребують більше землі під проект. Їм готові виділити. Ведуться перемовини. Проте зіштовхнулися з проблемою, що деякі місцеві жителі самозахоплюють навколишні землі під городи. Тому місцева влада погодилась дати землю під еко-парк.

полуниця на полі

Зараз у власності мають близько 80 соток землі. Обробляти ділянки допомагають наймані працівники із села. Це поки не дуже великий бізнес. Тому на сезонні роботи минулого року залучали двох робітників. Але це в основному для прополочних робіт. Наступного сезону, у зв’язку з розширенням, планують взяти двох людей на постійну основу і ще декількох на сезонну роботу. Крім того, подружжя працює біля землі самостійно.

“Живемо тут. Коли був сезон робіт, о 8 ранку до нас вже приходили робітники. Ми їм давали завдання на день. Одразу ж приходили клієнти, ми їх проводили на поле, розповідали про рослини, ягоди. Вони купували товари і їхали собі. Ми поверталися до роботи. Збір урожаю, збут, боротьба з бур’янами – так і проходив робочий день”, – розповів власник еко-ферми.

Органічне вирощування несе більше ризиків, ніж “традиційне”

За словами Олександра, найбільше ризиків, пов’язаних з бізнесом виникають через екологічні стандарти. З точки зору рослинництва, полуниця не дуже стійка до хвороб, жуків і подразників. Весною вона може вимерзнути. Чи нападуть якісь віруси. Оскільки підприємці вирощують органіку – не можуть застосовувати хімікати. Доводиться ці всі неприємності попереджувати органічними добривами. А ще може піти двотижневий дощ, який весь урожай перетворить на гниль.

“Починати нову справу не боялися, бо вже мали досвід”.

На відпочинок від сільськогосподарських робіт подружжя має лише один місяць взимку. Роботи біля землі не припиняються. Цього року відпочивали лише місяць. У лютому вже починається сезон обрізок і підготовки рослин. У 2018 році роботу біля еко-парку почали в квітні і закінчили наприкінці листопаду. Але підприємців це не лякає. Планують розширюватися по площі. Підключатимуть маркетинг, щоб про еко-ферму дізнавалися і приїжджали туристи.

лаванда в руках

У планах підприємців відкриття ще одного еко-парку зі схожою концепцію, на Київському напрямку.

“Починати нову справу не боялися, бо вже мали досвід. Займався і займаюся видаленням дерев, це робота близька до ландшафтного дизайну. Мій бізнес мінливий, непередбачуваний і досить небезпечний. Я його намагаюсь згакрити і повністю присвятити себе проекту з еко-ферми. Тим хто хоче відкрити власну справу, раджу заробити гроші, які не шкода буде вкласти у розвиток бізнесу”, – порадив Олександр.


Суспільство

Супергерої у кімоно: як діти з вродженими хворобами борються за те, щоб жити як всі

Опубліковано

«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації. «Рей» — поклон, голови торкаються зелених матів. Три пари очей стежать за тренеркою — 21-річною Олею, — яка впевненим голосом повторює команди.

Та це не звичайні школярі, що після уроків пішли на гурток. Кожен з хлопчиків має вроджену хворобу й живе без батьків у медичному центрі «Дім метеликів», що допомагає діткам з інвалідністю та невиліковними діагнозами у «Місті добра». Цей гурток карате тут називають «Бойовими метеликами». 

Троє друзів двічі на тиждень перетворюються на каратистів у кімоно, відпрацьовують удари, вчаться поваги та показують суперсилу — сміливість боротися з діагнозом, навіть якщо здається, що це неможливо.

Про «Дім метеликів»

«Дім метеликів» — це неофіційна назва ліцензованого медичного центру, який об’єднав у собі госпіс для паліативних дітей (з невиліковними діагнозами) та реабілітаційне відділення. ⁣⁣Усі його послуги безкоштовні⁣ й покриваються завдяки благодійним внескам. У стінах центру лікують та доглядають діток від народження до 14 років. Крім медичної частини, тут намагаються організувати й дозвілля для пацієнтів — малювання, гімнастику та карате. 

ШоТам побував на занятті «Бойових метеликів» і розкаже про кожного каратиста та його суперсили.

Халк: відстоює свої кордони та першим опанував карате

Максиму 10 років, він має діагноз ДЦП. Батьки мали наркотичну залежність, тож хлопчик ріс майже без уваги — тільки навчився повзати, і свої перші кроки він зробив у «Домі метеликів». У центрі він уже рік, і медики бачать зміни.  

Максим уважно слухає, що каже тренерка Оля. Фото: Ольга Івасюк

На карате Максим пересувається на колінах — так йому звично. Але якщо потрібно, наприклад, дістати іграшку з вищої полиці, то він встає, хоч поки й ходить з підтримкою. А ще хлопчик добре рахує — він найперший з-поміж усіх вивчив лічбу до 10 японською, і перші точні удари вдавалися саме в нього. 

«Ці діти мають повноцінне право на освіту, на щасливе дитинство, на життя. Незважаючи на те, що в них є певні обмеження, для мене вони звичайні. Вони спокійно займаються карате», — каже Оля, яка спочатку стала в центрі нянею, а тоді й тренеркою для непосидючих хлопців.

Максим на все має свій погляд: якщо йому щось несмачно, то навіть попри те, що їжа подобається його друзям, він їсти не буде — вміє відстоювати свою кордони. 

Хлопчик захоплюється Халком — міцним супергероєм, що вміє постояти за себе. Силу свого кумира він показує на заняттях з карате: відпрацьовує удари й має дух суперництва. Та там важливий також дух дружби, тому коли Оля помічає, що Максим насміхається над кимось із друзів, який прибіг пізніше, то нагадує, що «тут ми не сміємося одне з одного». А чому? «Бо ми одна команда!» — в один голос кричать малі каратисти. 

Каратисти разом з Олею відпрацьовують удари. Фото: Ольга Івасюк

«Лікарі борються за життя дітей, лікують, продовжують їхні дні. А я даю дітям можливість навчатися, розвиватися. І це теж командна робота — психологів, реабілітологів, логопедів», — зауважує Оля. Щоб підготувати хлопців до занять, їм довелося пройти консультації та огляди лікарів, працювати з фахівцями. 

Звісно, карате не було ідеєю самих хлопців. Коли медичний директор «Дому метеликів» Денис Колюбакін дізнався про ці навички Олі, то запропонував їй взятися за гурток:

«Ми їх так хитренько заохочували — на планшеті показували фото каратистів і питали: “Що б ти на це сказав?”, а дитина: “Я хочу! Давай уже завтра буде?”. І все — кімоно купили й почали. Спочатку діти трохи остерігалися, а тепер тільки й чекають на ці заняття».

Спайдермен: має особливі ноги та називає себе директором

Між Максимом та Михайликом сидить Ваня. У нього не згинаються коліна, тож хлопчик має спеціальні бандажі від стегна до стопи. Але це не зупиняє малого каратиста — він спритно сідає, перевертається на живіт і бігає. 

Старша медсестра Христина каже, що восьмирічний Ваня називає себе директором реабілітаційного центру. Він дуже любить ходити в школу й підбирати собі стильний одяг. Хлопчик обожнює піжами-кігурумі. А ще у нього чудова пам’ять — він з легкістю запам’ятовує людей, з якими знайомиться, і вивчає англійську мову.

Ваня — прихильник Спайдермена, навіть має його костюм. А ще він вірить, що в нього теж є особливі здібності, адже він і сам особливий — таких ніг більше ні в кого немає.  

Ваня на занятті з карате в «Домі метеликів». Фото: Ольга Івасюк

Хлопчик — сирота, і якщо раніше він не запитував про своїх батьків, то коли почав минулого року ходити до школи, у нього все частіше виникають такі болючі питання. У «Домі метеликів» усі обожнюють Ваню та намагаються його забезпечити всім необхідним.

«Що треба дитині? Здоров’я та щастя. У більшості дітей, які перебувають в “Місті добра”, немає батьків, але кожен з нас старається віддати себе сповна й створити такі умови, щоб діти не відчували від цього дискомфорту», — ділиться Денис.

Друзі почали займатися карате у вересні минулого року. Оля каже, що спочатку за непосидючістю каратистів було складно помітити результат, але вже в грудні тренерка побачила зміни — хлопці опанували основні прийоми. Для привернення їхньої уваги в Олі на шиї є чорний свисток на шнурку. 

«Карате — це той вид спорту, де ти заходиш на татамі, робиш поклон — це повага, — і коли закінчуєш, теж робиш поклон. Це про мудрість і філософію. Мистецтво дуже давнє, тонке та витончене», — пояснює тренерка.

Ваня дещо нетерпляче виконує команди Олі, кілька разів повторює, що вже не хоче займатися, але все ж іде до кінця. Наприкінці тренування хлопці отримують по цукерці та збираються в тісне коло, щоб традиційно завершити заняття здмухуванням паперових метеликів. Тут теж потрібна дисципліна — вони мають дочекатися, поки Оля поставить виріб на простягнуту долоню, та всім разом здмухнути. Метелики легко кружляють і приземляються на мати. 

«Ми вирішили створити щось таке, що покращить емоційний фон дітей, їхню дрібну моторику. Щось, що допоможе витягати їх і мотивувати, зможе створити з відокремлених дітей єдиний колектив, де вони стануть друзями», — каже медичний директор «Дому метеликів».

«Бойові метелики» з паперовими метеликами наприкінці заняття з карате. Фото: Ольга Івасюк

Супермен: шибеник, який обіймає до хрускоту кісток

У Михайлика є свій ритуал на завершення заняття з карате — обійми з Олею. Він радісно підбігає до тренерки та міцно обіймає її за талію, тулиться. Хлопчик подолав довгий шлях до «Дому метеликів»: спочатку жив у київському дитбудинку, після повномасштабного вторгнення його разом з іншими дітками евакуювали в Тернопіль, а вже звідти він переїхав до Чернівців. 

Михайлик з радістю відвідує заняття. Фото: Ольга Івасюк

Семирічний Михайлик має русяве волосся й носить окуляри. Нещодавно хлопчикові зробили операцію на спині, тож зараз він проходить реабілітацію. Та попри такий невинний вигляд, він ще той шибеник.

Михайлик дуже любить читати, запам’ятовує казки та віршики. А також обожнює годинники — це його улюблена іграшка. Має цілу колекцію, адже всі йому їх дарують. Ще одна його пристрасть — різноманітне взуття. 

Весь персонал центру впізнає Михайлика за його фірмовою фразочкою «Ти моє коханнячко» та обіймами до хрускоту кісток. Особливо він любить тварин, зокрема, лежати на великій кудлатій собаці Лайлі — така у нього каністерапія. 

Влітку минулого року, коли він тільки потрапив у «Місто добра», йому було складно звикнути, але вже невдовзі хлопчик став серцем цього місця: ніжним, добрим і трішки з хитринкою. Христина пригадує, як ввечері питала Михайлика про його справи, а він — руки в боки й каже: «Я не знаю, що тобі сказати. Вони так негарно себе поводять, а я такий слухняний» — та саме він часто підбиває друзів на різні капості. У цій трійці супергероїв він схожий на Супермена: у звичайному житті — хлопчик в окулярах, але в ньому криється велика сила. 

Коли заняття закінчується, зала для реабілітації порожніє. Хлопці підіймаються з нянею у свої кімнати, але ще чути, що дорогою обговорюють тренування, щоб за кілька днів прийти на наступний урок карате, знову перевдягтися в кімоно й завдати ще одного удару по своїй хворобі. 

Читати далі

Суспільство

Український військовий провів із турнікетом на нозі 36 діб і зміг вижити (ВІДЕО)

Опубліковано

Український захисник Олександр вижив після того, як провів із турнікетом на пораненій нозі 36 діб. Сил триматися йому давали думки про родину та зустріч із синами.

Про це розповіли в інстаграмі ШоТам за матеріалами Харківського шпиталю.

Як чоловік отримав поранення

Боєць отримав поранення під Вовчанськом на Харківщині, наступивши на міну. Через постійні ворожі атаки, евакуації з передової довелося чекати понад місяць. Увесь час Олександр провів з щільно затягнутим джгутом, що і врятувало його.

«36 діб турнікета — це 900 годин. Ми не зустрічали в літературі даних про такий довготривалий турнікет. Людина вижила завдяки правильному менеджменту турнікета, взагалі за рахунок того, що його наклали і не чіпали», — зазначив заступник начальника Харківського шпиталю Вячеслав Курінний.

Читайте також: Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону

Лікування та реабілітація

До Харківського шпиталю Олександр потрапив у важкому стані. Він був настільки втомленим, що навіть не пам’ятав, коли востаннє їв та пив. У нього була анемія, зневоднення, велика крововтрата і почався некроз ноги. Операція була ризикованою, але медики зробили все можливе, і чоловік витримав.

«На жаль, виконана ампутація тієї ділянки кінцівки, яка була з турнікетом, але якщо б цей турнікет зняли, — він би помер»‚ сказав Вячеслав Курінний.

Медики назвали випадок бійця справжнім дивом, а його — міцним чоловіком. Бо вже на другий день після ампутації, Олександр почав ходити на милицях. На захисника чекає подальше лікування, реабілітація і протезування.

«Я вже усвідомлював що я втрачу ногу і я вже не зациклювався, я розумів, що втрачу. Ну і цим жив. Хотів жити, хотів до родини»‚ — сказав Олександр.

У військового двоє синів: старшому 12, а молодшому всього 2 роки. Заради них він зміг протриматися так довго, попри складне поранення.

Нагадаємо, що подружжя відомих сироварів із Бердянська стали на захист України (ВІДЕО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Харківського шпиталю

Читати далі

Суспільство

На Київщині запустили безплатний курс для підготовки до нацспротиву

Опубліковано

На базі Київського обласного центру зайнятості жителі області у лютому та березні зможуть пройти одноденний курс з тактичної медицини за алгоритмом MARCH.

Про це повідомили в Київській обласній військовій адміністрації.

Групи для навчання збирає Київський обласний центр зайнятості, який надасть приміщення для занять у всіх районах області.

«Заняття будуть проводити інструктори нашого центру, які мають великий бойовий досвід та є ветеранами Третьої штурмової бригади, бригади “Азов” та інших легендарних підрозділів. Матеріальну базу для навчань забезпечує наш центр. Ми відкриті до співпраці з організаціями та компаніями, бо вважаємо, що тільки навчаючи вже зібрані групи або трудові колективи, можна пришвидшити підготовку населення на рівні області та держави загалом», — зазначив директор Київського обласного центру підготовки населення до нацспротиву Володимир Авдєєнко.

У КОВА додали, що у 2024 році Київський обласний центр підготовки населення до нацспротиву провів чотири базових курси, понад 25 одноденних курсів і випустив більш ніж три тисячі курсантів.

Нагадаємо, що на Південному вокзалі в Києві встановили «Серце України» (ФОТО).

Також ми писали, що Миколай Сєрга випустив пісню «Я буду кохати тебе», кліп зняли в аеропорту «Бориспіль» (ВІДЕО).

Фото обкладинки: сайт КОВА

Читати далі