Він відмовився малювати Сталіна — і до останнього подиху писав Україну

«Бачите, малювати всяких там временщиків-фаворитів, пройдисвітів і мерзотників мені мій сан не дозволяє», — сказав художник партійному керівництву, коли йому запропонували «прощення» за портрет Сталіна. На той час він уже двічі побував за ґратами й утратив звання та роботу.

Це Федір Кричевський — співзасновник і перший ректор Української академії мистецтв. Його триптих став сенсацією Венеційської бієнале, але совєти воліли про цей тріумф мовчати. #ШОТАМ розповідає історію видатного українця.

Попри невеликі статки, зміг вступити в живописне училище

Майбутній художник народився 9 травня 1879 року в Лебедині на Сумщині. Він змалечку мав приклад для наслідування — живописом займався його старший брат Василь. Ще зовсім юним Федір із нетерпінням чекав повернення брата з навчання, дивився, як той працює, і з задоволенням малював із ним. Як згадує сестра Варвара, хлопець дивував родину не лише живописом — він захоплювався вишиванням, мав хист до в’язання й самотужки опанував ліплення.

Попри невеликі статки, батьки всіляко підтримували прагнення своїх дітей. Так, завдяки товариським стосункам із родиною графа Василя Капніста, Федір отримав змогу познайомитися з непересічною колекцією картин. А пізніше, на прохання батька, рік прожив у маєтку художника Костянтина Савицького, де готувався до вступу в живописне училище. Наполеглива праця та допомога родини були не марними — Федір блискуче склав вступні іспити й розпочав навчання в москві.

Мріяв навчатися в Рєпіна, а знайшов себе в селі на Полтавщині

Навчання Кричевського в живописному училищі завершилося успіхом — дипломна робота отримала схвальні відгуки, а нові знайомства відкрили світові горизонти. Митець поїхав у відрядження до Лондона, де йому випала нагода закарбувати на папері коронацію британського короля Едуарда VII.

Повернувшись додому, Федір, натхненний побаченим, вирішив продовжити навчання. Він подав прохання про вступ до майстерні Іллі Рєпіна — і отримав схвальну відповідь! От тільки доля зіграла з молодим художником злий жарт: почати заняття довелося у філії студії, а завершити й зовсім не вдалося — через брак коштів Федір мусив покинути Петербург. Але він не шкодував про це ні дня.

Саме в той час Кричевський по-справжньому пізнав Україну: він подорожував селами й містечками, малював сотні пейзажів і зрештою знайшов свою «батьківщину серця» — село Шишаки на Полтавщині. Тут, серед українського колориту й мальовничих краєвидів, і сформувалося національне ядро його творчості.

Перший тріумф обернувся розплатою за «любов до всього рідного»

У листопаді 1910 року Кричевський вирішив вкотре випробувати удачу — повернувся до Петербурга й представив академічній раді величне полотно «Наречена». За цю роботу він із карколомним успіхом отримав офіційне звання «художника» та поїздку закордон.

У Європі Федір подорожував до Німеччини, Франції та Італії, а найважливіше — Австрії. У Відні митець познайомився з творчістю засновника сецесії Густава Клімта й, за словами дослідників, навіть долучився до навчання в його майстерні. Ці враження згодом сформували унікальний стиль художника.

Та головний тріумф чекав Кричевського попереду. У Петербурзі він представив дві картини, написані у відрядженні: про одну майже не згадують, а от другій судилося стати для Федора і благословенням, і прокляттям водночас.

Урочисте полотно «Весільний обряд в Україні» вражало масштабом, увагою до деталей і академічним хистом художника — а от владі його національні мотиви геть не сподобалися. Як відзначала критика, Кричевський «виявил слабость любить все родное», тож художника вирішили покарати: йому відмовили в пенсіонерському утриманні, уперше прирікши на поневіряння.

Українець підкорив Венецію там, де росіяни не мали успіху

Попри все, кінець 1910-х років був щасливим часом для художника: разом із колегами він став співзасновником і першим ректором Української академії мистецтв. Урочисте відкриття закладу відбулося 5 грудня 1917 року. Серед почесних гостей були й самі творці Академії — Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір і Василь Кричевські та інші причетні митці.

Той період став по-справжньому визначальним в історії національного мистецтва. Когорта творчої інтелігенції наважилася на створення першого вищого навчального закладу в УНР, попри фінансові складнощі й політичні перипетії. Очолити Федору незалежну Академію також було неабиякою відвагою на той час.

Зі встановленням більшовицької влади життя Федора Кричевського кардинально змінилося: аби врятуватися від голоду та політичного тиску, він поїхав до Шишаків. Тут митець продовжував писати, збирав колекцію народного мистецтва та приймав колишніх студентів Академії на літні практики. Федір не полишав бажання розвивати український живопис, а от картин на радянську тематику вперто не створював.

Доля посміхнулася Кричевському у 1927 році, коли він представив художньому колу свій триптих «Життя» — картину, що стала «найяскравішим зразком українського модернізму з елементами ар-нуво». З одного боку, робота виборола для митця «прощення» в очах партійного керівництва, яке насолоджувалося славою «радянського» художника — триптих експонували в Америці, Данії та Польщі. З іншого боку, такий успіх був важливим і для самого митця, адже українські мотиви не просто побачили у світі, а й внесли до історії престижної Венеційської бієнале.

Цікаво, що попри активне тиражування успіху картини, згадок про Венеційську бієнале радянська критика уникала. Культурна менеджерка Богдана Неборак переконана: для українського модерніста «це було занадто круто» у той час, як самі росіяни такого успіху там не мали.

Не зрадив своїх переконань, попри скрутне становище

Наприкінці Другої світової війни заслужений діяч мистецтв УРСР Федір Кричевський знову опинився серед «неблагонадійних»: цього разу за звинуваченням у колабораціонізмі. Під час ув’язнення він терпів катування та тортури, згодом самотужки дістався столиці й знову потрапив до в’язниці.

Не врятувало художника навіть звільнення через хворобу, адже виявилося, що радянська влада заборонила йому жити в Києві. Без звання, роботи та коштів Кричевський разом із родиною оселився в Ірпені. Тут, під пильним наглядом спецслужб, він попри все не полишав роботи. Голодуючи, Кричевський натхненно написав полотно «Квітуча Україна».

У той час партійне керівництво вкотре звернулося до митця з пропозицією «прощення» — цього разу за портрет Сталіна. Але митець не зрадив своїх переконань. 

30 липня 1947 року, за документами, Федір Кричевський помер від знесилення та голоду за власним мольбертом. Через роки мистецьке прагнення родини успадкував син Василя Кричевського — Микола. 

Джерела: Монографія «Федір Кричевський», Валентина Рубан-Кравченко; Суспільне Культура; TEXTY.ORG.UA.