Культура
У Києві презентують рідкісне видання «Кобзаря», знайдене серед макулатури (ФОТО)
У Києві в книгарні «Сенс» на Хрещатику з 7 по 16 березня виставляють рідкісне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, яке датоване 1939 роком. Книгу знайшли серед російських видань, які принесли на благодійність.
Про це повідомили в книгарні «Сенс».
Віднайдення книги
Книгу знайшли серед макулатури, яку принесли задля підсилення ППО. Команда книгарні вирішила зберегти цю книгу і презентувати її відвідувачам. Після цього видання передадуть на реставрацію та зберігання у Національний музей Тараса Шевченка.
Читайте також: Українські музеї та організації зацифрують понад 230 тисяч експонатів
Що відомо про книгу
Це видання випустили до 125-річчя Тараса Шевченка у 1939 році. Тоді вийшла друком п’ятитомна «Повна збірка творів» поета. Над її створенням працювали видатні українські літератори та науковці, серед них були Олександр Корнійчук, Павло Тичина та Максим Рильський. Відповідальним редактором став Олександр Білецький.
У книзі присутні й ілюстрації, з них 31 створив Іван Їжакевич. Він використовував техніку мецо-тинто, яка надає зображенням особливої глибини.
Відомий архітектор та художник Василь Кричевський розробив оправу та форзаци. У своїй роботі він поєднав українські традиції з модерністськими тенденціями.
Нагадаємо, що в Україні презентували оригінальний рукопис Шевченка, написаний у 1838 році (ФОТО).
Раніше ми писали, що в Києві «Заповіт» Шевченка прочитали 32 мовами: новий рекорд України (ФОТО).
Фото обкладинки: книгарня «Сенс»
Стереотип про те, що всі в Одесі мають певну «культурну автономність» спростовують одеситки з гурту «Легіт» — жінки відроджують національні традиції, популяризують українську та показують, що їхнє місто — це ментальна та культурна частина України.
Анна Пайкіна
засновниця й керівниця етногурту «Легіт»
Мова стала своєрідним маркером
Я не мала ілюзій щодо того, що чекало б на Україну в разі російської окупації. Було страшно, тому на початку повномасштабної війни я виїхала до Іспанії. Там майже одразу перейшла на українську — як на мене, за кордоном це зробити легше. До того ж, мова стала своєрідним маркером: вона допомагала зрозуміти, хто свій, а хто — ні.
Навесні 2023-го я на кілька тижнів повернулася в Україну — побувала в Одесі, Києві та Львові. Уже тоді знала, що хочу додому, але ще вагалася щодо міста. В Одесі української майже не чутно, і я хвилювалась — а раптом зіштовхнуся з хейтом через мову?
Зрештою, я вирішила, що спершу поживу в Одесі — побуду вдома, у знайомому середовищі, — а потім переїду у Львів або Київ. Вже влітку повернулася. За останні майже два роки зрозуміла: більшість людей тут сприймають українську мову або позитивно, або нейтрально. І знаєте, я так комфортно «осіла», що з’явилися й сили, і натхнення робити щось для розвитку української культури саме в Одесі.
«Просвіта 2.0», фото надала ГО «Центр розвитку сучасної культури»
Маланка — це не щось далеке, а й про нас теж
Минулого року я була на лекції про українські зимові традиції, і там розповідали про колядування, щедрування та маланкування. Хтось із учасників тоді сказав, що мав негативний досвід — мовляв, коли вони ходили віншувати, деякі люди ставилися з острахом. І тут я подумала: а чому б не зібрати разом тих, хто хоче щедрувати, і тих, хто готовий приймати щедрувальників? Я зробила open call в інстаграмі — завдяки цьому допису зібралася група людей, з яких я знала лише двох дівчат.
Ми заздалегідь домовилися з деякими закладами, розподілили ролі, підібрали костюми й уперше зустрілися наживо аж 31 грудня — саме в день Х. Репетирували хвилин 30, а потім узялися за справу.
Маланка. Фото: Oleksandra Khudyntseva
Ми запланували виступи у 12 кафе та ресторанах, але так увійшли в кураж, що заходили і в інші заклади без попередження. Люди зустрічали нас радісно — знімали на відео, дякували. Для нас це була справжня ейфорія.
Коли поверталися додому, одна з дівчат запитала: «Чи не хотілося тобі все кинути в процесі організації?». Я зізналася: «Було». Тоді вона сказала: «Але після сьогоднішнього, думаю, ти впевнилася, що все було не дарма».
І це було прямо в яблучко. Мені хотілось показати, що Маланка — це не щось далеке, а й про нас теж. І знаєте, все вдалося.
Маланка. Фото: Oleksandra Khudyntseva
Ми не планували створювати гурт, але люди писали, що шкодують, бо пропустили Маланку. Хтось запитував, коли ми знову зберемося.
А потім написала журналістка і спитала, чи не плануємо ми щось на Водохреще. Я кинула запит у чат — так усе й почалося.
Розколяда. Фото надала Анна Пайкіна
Я пішла брати дозвіл на проведення заходу на узбережжі. Виявилось, що заяву треба було підписати не від себе, а від імені організації. Назву ми тоді ще не встигли обрати — наша співорганізаторка Настя накидала кілька варіантів, і ми з дівчатами обговорювали, «приміряли», але не визначились остаточно. І от коли я вже була в кабінеті, відкрила чат, подивилась, яке слово зібрало найбільше вподобань, і підписала той документ вже від імені «Лементу». Пізніше ми зрозуміли, що «лемент» — то поховальний плач, тож вирішили, що легкий вітерець, себто «Легіт», нам підходить більше.
Анастасія Теліщук
співорганізаторка етногурту «Легіт»
Ми створили безпечне середовище для дівчат
Переважна більшість учасниць гурту чекають на своїх коханих з фронту. Це непросте психологічне випробування, і його можна пройти різними шляхами — закритися в собі або знайти підтримку ззовні. На щастя, «Легіт» дав нам можливість реалізувати другий варіант. Мета нашого гурту, звісно — популяризація української культури, але я щаслива, що ми змогли ще й створити безпечне середовище для дівчат, які можуть розрадити одна одну в цей складний час.
Результат нашої роботи нас дуже заряджає, але насправді не менше надихає і сам процес: коли ми вибираємо прикраси для образів, коли ділимось порадами, коли придумуємо, що і як зробимо. Це таке жіноче ком’юніті з неймовірною енергетикою.
У нас дівчата різного віку — хтось іще в школі вчиться, а хтось уже має своїх дорослих дітей. Професії теж у кожної з нас різні: я — психологиня, Аня — бізнес-аналітикиня, в Оксани родинний кавовий бізнес. Є перукарки, викладачки. Ми різні, але нам комфортно, бо нас пов’язують спільні інтереси та цінності. Звісно, для нас це хобі — у всіх свої справи, своє життя, часу іноді бракує, — але коли є бажання, знаходиться й час.
Учасниці етногурту. Фото: Олена Голдаєва
«Ти зараз не Настя, а мольфарка»
На всіх наших виступах ми збирали гроші на підтримку ЗСУ — у двох дівчат гурту були відкриті збори, тож ми вирішили їх підсилити. Взяли коробку, надрукували QR-код і пояснювали людям, на що й для кого збираємо. Я на Маланці була козою і як коза-дереза збирала з глядачів донати.
Мені взагалі дуже подобається вживатись у роль, хоч ми й не професійні акторки. Так собі й кажу: «Ти зараз не Настя, а мольфарка».
На нашому першому виступі як гурту – а це було 22 січня, на День соборності — я грала роль Лева Бачинського. По відгуках ми бачимо, що запит в Одеси на подібні заходи є — люди наче голодні були на таке.
День соборності. Фото: Oleksandra Khudyntseva
Співати професійно ми поки що теж не вміємо, але активно працюємо над цим і намагаємося звучати красиво. Я дівчатам жартома кажу, що, взагалі-то, ми робимо трохи більше, ніж ті, хто нічого не робить. Необов’язково бути перфекціоністом, але обов’язково робити від душі.
Оксана Шубінок
учасниця етногурту «Легіт»
«Не в Одесі, а в селі треба шукати щось традиційне»
Я народилася й виросла в селі на Одещині. Мама працювала вчителькою, на зимові свята писала для нас сценарії — ми підбирали костюми й виступали перед публікою з близьких та рідних. Тепер я вже сама мама, виховую доньку та сина, і мені дуже захотілося показати їм, як проходили свята в моєму дитинстві. Тож ми вирішили зробити якусь виставу та піти в гості до хрещеної й до подруг. Я почала шукати хустку, розпитувала в сусідів, і одна з жінок мені сказала, що мені не в Одесі — в селі треба шукати щось традиційне.
Мене зачепили ці слова. Можна сказати, це був знак для мене. Я почала цікавитись глибше, шукати більше інформації про маланкування й натрапила на допис Ані — так почалась моя історія в «Легіті». Донька теж приходить на наші виступи, і вона в захваті.
Маланка. Фото: Oleksandra Khudyntseva
Можу сказати, що багато людей живуть у своїй бульбашці, і думають, що в Одесі не дотримуються національних традицій. Але це зовсім не так — таких, як ми, багато.
У нас зараз багато ідей щодо майбутньої роботи. Дуже хочемо почати їздити в тури — спочатку в сусідні міста, а потім по Україні. А ще в мене є мрія (я її навіть називаю фантазією, але насправді вірю, що можливо все) — хочу, щоб ми колись повторили легендарний тур «Щедрика» — саме той, який увійшов в історію та прославив Україну.
Читайте також: «Щедрик, щедрик, щедрівочка…». Цікаві факти про мелодію та Леонтовича. Чи вгадаєте всі? (ТЕСТ)
До 211-ї річниці від народження Тараса Шевченка в Індії випустили збірку вибраних віршів українського поета. Це видання стало першим перекладом з оригінальної української мови на будь-яку мову Південної Азії.
Про це повідомила перекладачка Мрідула Гош.
Збірку випустили у видавництві Ядавпурського університету. До створення видання долучилися працівники Національного музею Тараса Шевченка, які надали доступ до архівів та цифрових ресурсів. Книгу проілюстрували малюнками самого Шевченка.
Передмову до збірки написали колишній президент України Віктор Ющенко та історик Сергій Плохій.
Читайте також: Балканський письменник передав на ЗСУ гонорар за український переклад його книги
Бенгальська мова — одна з 23 офіційних мов Індії. Нині нею розмовляють понад 215 мільйонів людей. Ця мова має офіційний статус у штаті Західна Бенгалія (носії бенгальської мови складають понад 85% від населення штату) і Трипура (понад 67%).
Нагадаємо, що в Києві презентують рідкісне видання «Кобзаря», знайдене серед макулатури (ФОТО).
Також ми писали, що в Україні презентували оригінальний рукопис Шевченка, написаний у 1838 році (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка Мрідули Гош
Це мелодія, з якої починається кожен наш день і яка викликає гордість у кожного українця, особливо під час війни. До Дня Державного Гімну України ШоТам пропонує дізнатися, що, крім слів та мелодії, ви про нього знаєте.
Вірш «Ще не вмерла Україна» написав поет і фольклорист Павло Чубинський. А хто є композитором мелодії державного гімну?
Фото: Український інститут національної пам'яті
Так — композитором мелодії, яку в 1992 році затвердили як державний гімн України, є Михайло Вербицький.
А скільки ж років мелодії, яка лягла в основу державного гімну?
Фото: Український інститут національної пам'яті
У 1863 році в четвертому номері літературного часопису «Мета» у Львові з'явився вірш «Ще не вмерла Україна» етнографа, активіста й поета з Києва Павла Чубинського. Місцевий греко-католицький священник та композитор Михайло Вербицький уподобав поезію, тому за кілька днів написав до неї мелодію.
Чому ми відзначаємо День Державного Гімну саме 10 березня?
Фото: Depositphotos
Саме 10 березня 1865 року в польському місті Перемишль на роковинах Шевченка твір прозвучав уперше.
А коли пісня «Ще не вмерла Україна» вперше стала національним гімном?
Фото: Український інститут національної пам'яті
Пісню «Ще не вмерла Україна» виконували за часів Української Центральної Ради, Гетьманату, ЗУНР, Директорії УНР, а також під час проголошення Акту Злуки.
Проте в нашій історії «Ще не вмерла Україна» вже була юридично визнана як державний гімн ще до проголошення незалежності України. Якої саме держави це стосувалося?
Фото Єфрема Лукацького
Карпатська Україна — це незалежна держава на Закарпатті, яка проіснувала лічені дні та була загарбана угорцями. 15 березня 1939 року сейм (парламент) Карпатської України ухвалив закон про незалежність і державну символіку. Згідно з сьомим параграфом «Ще не вмерла Україна» стала гімном новоутвореної держави.
Де зараз зберігаються оригінали тексту та нот, які від руки написали Павло Чубинський і Михайло Вербицький?
Фото: Depositphotos
Оригінали зберігаються в Національній бібліотеці імені Стефаника у Львові.
Вперше мелодію сучасного гімну України записали в німецькому місті Кельн на студії Gramophon у жовтні 1910 року. Хто її виконав?
Фото: Одеський національний академічний театр опери та балету
У жовтні 1910 року видатний український оперний співак Модест Менцинський в супроводі оркестру вперше виконав мелодію гімну, яку записали на платівку.
Який світовий рекорд пов'язаний з державним гімном України?
Фото: Getty Images
В День незалежності України у 2022 році українці за кордоном встановили світовий рекорд «Наймасовіше одночасне виконання державного гімну України». Його водночас заспівали 5137 учасників у 55 країнах світу.
Яким є останній рядок сучасної версії вірша Чубинського, який ліг в основу гімну України (якщо не рахувати приспіву)?
Фото: Голос України
Останнім рядком сучасної версії є «України слава стане поміж народами». Повний текст можна переглянути за посиланням.
Поділіться своїми результатами:
Читайте також: День Державного гімну України: цікаві факти та яскраві виконання
Народні співи біля моря. Ці жінки відроджують українські традиції в Одесі
Стереотип про те, що всі в Одесі мають певну «культурну автономність» спростовують одеситки з гурту...
З чоловічого піджака в жіночий: як українка зробила бізнес на переробці старих речей
Поки міжнародні фешн-ритейлери щороку нарощують виробництво, вони дають нове життя одягу українських брендів. Жінки з...
Вибрали не здаватися: ветеран, що втратив обидві руки, разом з дружиною відкрив заклад у Львові
«Не знаю, яким дивом він вижив», — говорить дружина ветерана Анна Петченко. Сергій пройшов тяжкі...
Іскра Сари: американка під час війни переїхала в Україну, аби допомагати дітям
Коли ця дівчина говорить про Україну та свою роботу, її очі горять. У неї немає...