Суспільство
Повертає містам українську айдентику. Це Богдан Гдаль, що розробив написи для київського метро
Як змінити українські міста, щоб вони стали комфортними, естетичними та зручними для життя? Ці українці щодня над цим працюють. Публікуємо історії урбаністів, які не лише мріють про зміни, а й втілюють їх у реальність.
Він узяв до рук олівець і створив шрифти, що нагадують нам про витоки української кирилиці. Стер з написів київських станцій московські наративи, повернувши українцям їхній справжній код нації, де кожна літера символізує боротьбу за незалежність. І поки Богдан Гдаль захищає Україну — його роботи нагадують ціну нашої волі.
Як народжується типографія, що змінює міський простір? Як повернути містам їхню візуальну ідентичність? І чому шрифт — це не просто літери, а частина культурного ДНК? Про це ШоТам розповів графічний дизайнер Богдан Гдаль.
Богдан Гдаль
графічний дизайнер, автор настінних розписів, шрифтовий розробник, військовослужбовець.
Повертаю містам візуальну ідентичність
Дизайн публічного простору та міського середовища має приносити користь суспільству, а ще берегти та надихати його. Як дизайнер я намагаюся створювати проєкти, які мають практичне значення — наприклад, зручні та якісні вивіски, які допомагають людям краще орієнтуватися у просторі, або естетичні елементи, які покращують настрій та інколи навіть рятують життя.
Проєкти для роботи обираю інтуїтивно — ті, що внутрішньо мені відгукуються. Охоче беруся за те, що дійсно має значення, як, наприклад, оновлення візуального стилю київського метро.
Наймасштабніший проєкт — редизайн станцій київського метрополітену
Коли стало зрозуміло, що назви станцій метро будуть змінювати, я згенерував зображення нових написів і виніс їх на громадське обговорення в соцмережах. Так зміг побачити реакцію людей і проаналізувати їхню думку. Стратегія була такою: якщо ідея отримає позитивний відгук, я почну шукати можливості, аби її втілити. Нові назви станцій «Площа Льва Толстого» й «Дружби народів» обрали під час голосування в застосунку «Київ Цифровий», а згодом я запропонував свій дизайн назв архітекторам.
Утім, близько п’яти років тому я працював над літерами для «Почайни», але їхній фінальний вигляд відрізняється від того, що я задумував. Архітектори наполягли на власному баченні, тому результат вийшов інакшим, ніж я очікував.
Ескізи шрифту для станції метро «Почайна». Фото надав Богдан Гдаль
Ми звикли сприймати шрифти як умовну програму, яка має повний набір літер і стилів, утім, вони мають більш глибоке значення. Для станцій метро я розробив ексклюзивний графічний дизайн. Літери малював індивідуально, з урахуванням особливостей простору. Потім вони проходили ланцюжок перетворення, перш ніж стати фізичними об’єктами, які можна закріпити на стінах станцій.
Дерусифікували станції «Площа Льва Толстого» та «Дружби народів»
Основною ідеєю мого редизайну «Площі Льва Толстого» було передати дух української героїки та мілітарної культури. Раніше станція була оформлена з акцентом на творчість Льва Толстого, стилістика її візуалу мала дух російської імперії, тому я хотів змінити її смислове навантаження, зробити українською, але при цьому зберегти гармонію.
Я розробив два варіанти: один з них — той, що втілили, — виглядає відносно витончено, але має гострі кути та грані як своєрідний натяк на воїнський дух усіх поколінь. А інший був на основі фірмового шрифту синьої гілки метро з геометричним гротеском.
Старий стиль написів, які використали в оформленні центральних станцій червоної та частково синьої гілки, прийшли до нас із московського та ленінградського метро й не відповідали концепції української героїки. Тож я хотів створити оригінальний напис, який би передавав історичну тяглість, дух української культури. Я використав історичні форми літер, що натякають на давнину, а також козацькі хрести як графічні роздільники, які одразу додають символічного змісту.
Козацькі хрести виконують подвійну функцію: змістову та захисну. Я мав негативний досвід зі станцією «Почайна», де рекламою заклеювали літери впритул, і виглядало це дуже погано, тому хрести стали своєрідною «санітарною зоною», яка захищає написи від подібного засмічення.
Станція «Площа Українських Героїв». Фото надав Богдан Гдаль.
Мене надихають роботи українських графіків
Для «Звіринецької» я працював над трьома варіантами напису. Перший розробив на основі літер українського ілюстратора Олександра Ком’яхова, який створював на основі літер, що використані в Трапезній церкві Києво-Печерської лаври — в його стилістиці відчувався вплив староруського письма. Спочатку планував залучити його або його дружину, але через брак часу вони не змогли взяти участь, тому я використав їхні векторні зразки й самостійно сконструював перший варіант.
Проте згодом зрозумів, що цей стиль не зовсім відповідає моєму баченню, і за один вечір створив власну інтерпретацію напису. Уже наступного дня представив його архітекторам станції Миколі Альошкіну й Анатолію Крушинському.
Третій варіант був спробою зберегти оригінальний стиль напису «Дружби народів» — його створив Олександр Колодько, який наполягав на тому, що дух і настрій первісної стилістики мають залишитися.
Станція «Звіринецька». Фото надав Богдан Гдаль
Художники початку ХХ століття Георгій Нарбут та Василь Кричевський суттєво вплинули на формування українського стилю того часу. Нарбут був відомим графіком, Кричевський — архітектором, і обидва працювали над створенням айдентики Української Народної Республіки. Вони заклали основи нашого сучасного стилю через форму літер. Коли я працював над шрифтами для станцій метро, то вписував певні елементи, характерні стилю Нарбута, але це не було прямою стилізацією.
Московські стандарти шрифтів — один з проявів культурного тиску
Суспільство відреагувало на нові шрифти позитивно — особливо щодо станції «Площа Українських Героїв». Однак була частина людей, які вважали, що вони недостатньо читабельні й що написи мали бути простішими, добре помітними з великої відстані. Однак назви на стінах київського метро не мають навігаційної функції — потяг їх закриває, — тож вони виконують радше естетичну й змістову роль, підкреслюючи стиль станції та її історичний контекст.
Окремі літери мають і просвітницьку мету. Наприклад, «Н» традиційно мала діагональний нахил, а «Щ» — хвостик посередині, поки їхні форми не змінив Петро І. Московська реформа 1715 року витіснила автентичну українську кирилицю, нав’язавши чужу «нормативну» графіку. Сьогодні шрифтові дизайнери відновлюють і переосмислюють її природний розвиток, повертаючи нашому письму його історичну самобутність.
Історичні згадки кирилиці у письмових джерелах. Фото надав Богдан Гдаль.
У містах шрифт може стати частиною айдентики
За радянських часів існувала традиція встановлювати в’їзні стели — великі декоративні написи з назвами міст і сіл. Попри радянську естетику, багато з них були оригінальними та впізнаваними. Сьогодні ця практика майже забута, але якщо кожне місто матиме свій унікальний шрифтовий стиль, це стане його візитівкою — як герб чи логотип, особливі літери формуватимуть упізнаваний образ місця. Уявіть, що лише за написом можна розпізнати Дніпро, Переяслав чи Кам’янець-Подільський. Такі зміни закріплять у міському просторі ідентичність незалежної України.
Українська писемність має глибоке коріння — у Софії Київській збереглися найдавніші графіті, що демонструють її початкові форми. Проте після 90-х комп’ютеризація суттєво змінила шрифтову культуру, й автентичних написів у містах майже не залишилося. Масово змінити вигляд міського простору неможливо, але точкове оновлення ключових локацій, як-от прикордонних пунктів, може створити впізнаваний стиль.
Шрифти — важлива складова візуальної ідентичності. Вони можуть бути сучасними й мінімалістичними або ґрунтуватися на регіональних традиціях — від вишиваних орнаментів до трипільських мотивів. Водночас важливо розвивати й нову, прогресивну естетику, що відображає сучасну Україну. Коли є запит, знаходяться й ті, хто готовий працювати. Головне — бажання створити щось цінне для міста. Наприклад, розробляючи шрифт для певного місця, важливо враховувати його характер, історію, архітектуру, природний ландшафт, культурну спадщину. Це аналітична робота, що допомагає передати дух міста через графічну форму.
Графіті Софії Київської. Фото надав Богдан Гдаль.
Моя місія — повертати містам їхній автентичний дизайн
Я створював шрифти для метро безкоштовно, прагнучи зробити свій внесок у міський простір. Це була можливість реалізувати себе як художника й залишити після себе щось значуще. Робота тривала близько пів року: перші ескізи я намалював у січні 2023-го, до травня відточував деталі, а в серпні вносив фінальні правки. Далі залишалося чекати на втілення. Тепер, коли бачу результат, розумію, що всі зусилля були виправдані.
Робота над шрифтом — це не лише безперервне малювання. Іноді ідея приходить за день-два, але потім триває довгий процес шліфування, переосмислення, іноді паралельно з іншими проєктами. Буває, що місяцями не маєш чіткого бачення, а потім раптово знаходиш рішення, і все швидко складається.
У випадку з метро я займався не лише дизайном, а й повною технічною розробкою — від схем розміщення літер до деталей кріплення. Візуальна концепція, композиція, стиль — усе це було моєю відповідальністю. А от виготовлення виконували фахівці за моїми технічними схемами.
Монтаж станції «Звіринецька» та «Площа Українських Героїв». Фото надав Богдан Гдаль.
Навігацію в містах потрібно покращувати
Багато людей під час війни втратили або почали втрачати зір, і міське середовище повинне бути пристосованим до їхніх потреб. Мої розробки шрифтів враховують це: є навігаційні варіанти без зайвих декоративних елементів, що забезпечують максимальну читабельність, а є й історичні, стилізовані під певні епохи. Кожен з них виконує свою функцію — один допомагає орієнтуватися в просторі, інший передає дух і характер місця.
Навігація в містах, зокрема, в Києві, застаріла і потребує змін. Наприклад, на виході зі станції метро «Теремки» є велика інформаційна дошка, де написано, що ліворуч і праворуч пролягає одна й та ж вулиця. Але як людині зорієнтуватися? Якби там були вказані конкретні об’єкти — торговий центр, виїзд з міста, зупинка транспорту — це б значно спростило навігацію.
Є хороші ініціативи, як-от проєкт «Агенти змін», який покращив систему вказівників у метро. Оновлені схеми у вагонах з назвами станцій на вході — це теж їхня робота.
Часто доводиться працювати точково, змінюючи окремі об’єкти — наприклад, мене запрошують оформити конкретну станцію метро чи приватну школу. Я створюю для них айдентику, і хоч це невеликі зміни, вони поступово формують нове міське середовище. Нині мене мобілізували і через військову службу я не можу займатися своєю справою, а поки хтось із вас може її продовжити. Головне — діяти. Іноді не потрібно розробляти все з нуля — варто звернутися до вже наявних рішень, як-от генератор табличок для назв вулиць, і просто їх реалізувати.
Суспільство
Дорогою на роботу в Тернополі СММниця Оля кілька разів зустрічала дідуся, який продає саморобні дерев’яні троянди — по 35 гривень за одну.
Попри низьку ціну, торгівля просувалася повільно. Тоді дівчина вирішила розповісти в Threads про квіти, які придбала собі та подружкам. Завдяки її допису троянди з деревини почали замовляти жителі різних міст України.
«Вічні» квіти з Тернопільщини
63-річний Олександр живе в селі Горинка на Тернопільщині, де має худобу та город. Вільний від господарства час чоловік береже для хобі — створює квіти з деревини. Олександр пригадує, що цю техніку освоїв багато років тому для панно, а з часом удосконалив методи обробки матеріалу й почав робити об’ємні троянди в натуральну величину.
Навесні майстер їздить за 50 кілометрів в обласний центр продавати свої вироби. Квиток до Тернополя коштує близько ста гривень, тому таких виїздів небагато. Раніше Олександр продавав квіти по 35 — говорить, що ціну ставив символічну й не рахував собівартість.
Фото користувачки Олени в Threads
Допис про майстра з Торговиці
Оля працює в тернопільській СММ-агенції, де пише сценарії до відео й тексти, що піднімають продажі товарів. Дорогою на роботу дівчина не раз бачила на Торговиці дідуся з виробами, які той згортав і віз додому.
Напередодні 8 березня Оля купила в майстра сім троянд і роздала їх дівчатам на роботі, у той же день написала про це в Threads. Інші користувачі почали поширювати публікацію та просили надіслати квіти «Новою поштою». Наразі під дописом майже 500 коментарів від замовників зі Львова, Києва, Житомира та інших міст України.
«Ці троянди чимось нагадали мені дитинство. У нас вдома теж стояли дерев’яні квіти на підвіконні. Років десять їх ніхто й ніколи не зрушував з місця, тільки мама десь раз на рік бризкала букет лаком для волосся, аби блищав. Я думаю, людям теж відгукнулися ці вироби з дитинства, ну і, звичайно ж, вони захотіли підтримати пана Олександра», — ділиться Оля.
Після такої реакції дівчина попросила контакти майстра, аби замовники дзвонили безпосередньо йому. Чоловік має кнопковий телефон і зізнається, що точно б не займався просуванням своїх виробів в інтернеті. Олександр не виробляє квіти у великих масштабах, бо процес може тривати тижнями.
Хобі не для бізнесу
Створення троянди з деревини — це вимочування фанери, вирізання пелюсток, підготовка стебла, скручування та розфарбовування.
Усе це Олександр робить переважно взимку, коли має менше роботи по господарству. Чоловік не очікував такої кількості коментарів і замовлень з інших міст — для зв’язку він залишив контакт своєї доньки Оксани. Вона розповіла, що з початку березня вже продали близько 60 троянд — а це майже всі запаси, які її батько вирізав протягом пів року.
Пізніше про Олександра також розповіла користувачка тіктоку Олена. Вона допомогла йому відправити партію квітів «Новою поштою». Її відео на момент публікації набрало понад 3,7 млн переглядів.
@olhor.ua Одна моя покупка квітів ручної роботи привела до несподіваної та крутої реклами майстра з виготовлення дерев'яних троянд 🌹
♬ оригінальний звук – OLHOR
«Я ніколи не робив на замовлення, бо знав, що не можу продати більше, ніж виробляю. Донька розповіла мені, що переглядів багато. Це потрібно дякувати Олені та Олі за те, що вони так поставилися», — говорить Олександр.
Люди в коментарях дивувалися, що дерев’яні троянди коштують дешевше за живі квіти, які швидко зів’януть. Попри те, що Олена та потенційні замовники пропонували більші гроші, майстер відмовився піднімати ціну вище ніж 80 гривень за квітку — свій вибір пояснює тим, що не планує перетворювати хобі на бізнес і поки нових замовлень не приймає.
Під час будівництва метро на Виноградар у Києві фахівці зводять перший в Україні дворівневий тунель.
Про це повідомив директор з промислового та підземного будівництва Акім Хохлов в етері телеканалу «Київ 24».
Перебіг будівництва
Будівельники зводять одразу два рівні з відставанням 50 метрів. Наразі фахівці зробили понад 200 метрів тунелю.
Нижній тунель використовуватимуть для потягів від Києва до Виноградаря, верхній — у зворотному напрямку.
Також на ділянці облаштують спеціальні матеріали для звукоізоляції, позаяк тунель проходить у густонаселеному районі. Це рішення дозволить поглинати майже весь шум від потягів, а місцеві жителі не відчуватимуть сильних підземних коливань.
Читайте також: Куди піти в Києві цього тижня: лекції, фестивалі та зустрічі, які шкода пропускати
Метро на Виноградар зсередини.🚝😱Метро на Виноградар зсередини: як працюватиме дворівневий тунель? Роблять одразу два рівні з відставанням у 50 метрів. Нижній тунель буде для потяга від міста до Виноградаря, другий (верхній) — навпаки, пояснює Акім Хохлов, директор з промислового та підземного будівництва. 🔕Хохлов зазначає, що в тунелі встановлюють матеріали для звукоізоляції, які поглинатимуть майже весь шум від потягів. Мешканці навіть не відчуватимуть сильних підземних коливань. Наразі зроблено вже більш як 200 метрів тунелю, додає він.
Опубліковано Телеканал Київ24 Середа, 12 березня 2025 р.
Раніше ми писали, що на будівництві метро у Києві закладають котлован станції «Мостицька» (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Autostrada
Суспільство
Проєкт Успенської площі в Дніпрі, який розробила команда архітекторів Дмитра Воліка та Ксенії Донецької, отримав престижну нагороду Urban Design & Architecture Design Awards 2025. Премію організовує один із провідних представників архітектурної преси Architecture Press Release.
Про це повідомив засновник світлотехнічної компанії Expolight Микола Каблука, який працював над втіленням проєкту.
Проєкт площі уперше отримав цю нагороду для України. Для реалізації задуму долучилися компанії АКАМ, Expolight та KOMPAN.
«Успенська площа — один з наших улюбленіших об’єктів у рідному Дніпрі, яким ми дуже пишаємось. Завжди повторюю, що такого рівня благоустрою дійсно немає ні в Нью-Йорку, ні в Лондоні. І тут втілене дійсно супер-топове світло та унікальні рішення, які не робить ніхто у світі, наприклад, світильник з каустичним ефектом на опорі», — написав Микола Каблука.
Читайте також: Пішохідний бульвар у Дніпрі ввійшов до світової збірки найкращих проєктів (ФОТО)
Він зазначив, що структура площі нагадує переплетення ниток, і для розкриття цієї ідеї використали рішення зі світлом. Коли людина заходить на площу, датчики руху активують світло, яке супроводжує її та реагує на кожен крок. Микола Каблука пояснив, що це символізує взаємодію людини з містом та її вплив на простір.
Також проєкт вийшов у фінал ArchDaily 2025 Building of the Year Awards та став одним із п’яти фіналістів.
Нагадаємо, що українська студія здобула премію від ArchDaily за найкращий дизайн крамниці в Одесі (ФОТО).
Фото: Андрій Авдієнко, Євген Савченко та Олег Мельников
