Суспільство
“Syngenta — це Гарвард серед аграрних компаній”. Як Марина Мироненко без досвіду влаштувалася на роботу мрії
Підтримай ШоТам
Марина Мироненко з дитинства мріяла стати агрономом та працювати саме в компанії Syngenta, яка є аграрним гігантом. Тому навчатись пішла саме у цьому напрямі. А коли в аграрній академії дізналась про курс Generation A, що його проводить Syngenta, то одразу вирішила пройти конкурс та стати одним із студентів з можливістю навчатися у провідних фахівців. І дівчині вдалося потрапити в компанію мрії спочатку практиканткою, а потім Марина спробувала пройти співбесіду на відкриту сезонну позицію. І в неї вийшло! Зараз дівчина відповідає за фітоекспертизу, щоб рослини та насіння були стійкими до хвороб та шкідників.
Цього року компанія Syngenta за підтримки “Пакту заради молоді 2020” запустила програму Generation A. Завдяки цьому, молодь має можливість отримати унікальні знання з агрономії і менеджменту та працевлаштуватися у провідній аграрній компанії України.
Марина Мироненко
Закінчила Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Свою магістерську роботу захищала в Полтавській аграрній академії за спеціальністю “Рослини. Рослинництво”. В академії дізналась про курс “Generation A” і вирішила змагатися в конкурсі за можливість стати однією з студенток і навчатися у фахівців Syngenta. Зараз Марина є молодшою спеціалісткою лабораторії компанії Syngenta.
Довідка.
Український Пакт заради молоді-2020 – це ініціатива, що об’єднує зусилля компаній, держави та освіти заради працевлаштування молоді. Ініціативу заснували Центр «Розвиток КСВ», Міністерство молоді та спорту України та Фонд ООН у галузі народонаселення у 2016 році в рамках Європейського пакту заради молоді. За 4 роки роботи Пакту до нього приєдналось 146 компаній з 20 міст України, такі як lifecell, Укрсиббанк, АШАН, Coca-Cola, Reikartz, Syngenta. Роботодавці спільно зобов’язались до 2020 року сприяти створенню мінімум 700 партнерств між бізнесом та освітнім сектором, забезпечити 50 000 місць для стажування та першої роботи молоді, а також створити умови для забезпечення 1000 молодих людей менторською підтримкою з питань побудови кар’єри. За чотири роки роботи Пакту було забезпечено 42282 місць для стажування та першої роботи молоді, 2783 молодих людей заручились менторською підтримкою та створено 667 партнерств між бізнесом та освітнім сектором.
Мріяла з дитинства працювати в полі, як батько
Все моє життя пов’язане з сільським господарством, адже мій тато агроном і я з дитинства їздила з ним на поля та слухала розмови про таку роботу. Тому, однозначний вибір при вступі до університету впав на факультет екології. Дивлячись на приклад свого батька— я сама обрала свій шлях.
І з дитинства я хотіла працювати саме в Syngenta. Бо це, знаєте, як Гарвард серед аграрних компаній. Змалку мене приваблювали мальовничі демо-поля з табличками Syngenta майже в кожній області України, де б я не проїжджала. Тоді для мене це було нездійсненною мрією. Але вона здійснилась.
До нас в академію в Полтаву, де я захищала магістерську роботу, приїхали представники компанії і продемонстрували курс “Generation A”, який допомагає отримати унікальні знання з агрономії та менеджменту. Нам розповіли про проєкт, роботу компанії. Щоб потрапити на курс потрібно було пройти тест з агрономії та написати коротке есе на тему: “Чому я мрію стати агрономом”. Потім пройшов відбір конкурсантів серед студентів всього факультету. І тоді я потрапила на цей проєкт. Курс навчання містить 4 освітні модулі з агрономії, маркетингу, продажів, soft skills; передбачено екскурсії та поїздки на R&D станції та в лабораторії; лекції і практичні знання. Щодо завдань, то з агрономії були питання типу “Як буде соняшник на латині?”, ”Які хвороби є на кукурудзі?”, ”Види бур’янів”.
Читайте також: Де знайти роботу без досвіду? Історія студентки, яка стала економісткою у головному офісі UKRSIBBANK
Я пройшла навчання і спробувала податися на відкриту сезонну позицію. Пройшла співбесіду і тепер працюю молодшою спеціалісткою лабораторії в компанії Syngenta.
Наша мета — забезпечити урожай українських полів
Syngenta — один з лідерів в галузі виробництва засобів захисту рослин та насінництва. До портфоліо компанії входить понад 80 засобів захисту рослин, а також велика кількість гібридів і сортів насіння польових та овочевих культур.
Одеський діагностичний центр, де я працюю, робить фітоекспертизу насіннєвого матеріалу, визначає фітонавантаження ґрунту, а також посівних якостей насіння і виявляє нематод (круглих черв’яків). Різні центри мають свої діагностичні технології.
Основна мета – це забезпечити отримання високоврожайних показників, тобто, підготувати рослини до посадки. Ми робимо, наприклад, фітоекспертизу насіннєвого матеріалу, а потім експерти дають висновки, що потрібно робити, щоб отримати хороший урожай. І ще, у нас є технічна підтримка наших клієнтів і експерти можуть виїжджати на поле. Наприклад, клієнт купив наш препарат чи насіння, і ми приїжджаємо і розказуємо як правильно садити, за якої температури чи вологості. Бо якщо людина садить насіння, а воно не вростає, то клієнт одразу думає, що це наш продукт поганий. А насправді, рослина може бути просто посаджена в неправильних умовах. І наш експерт їде і проводить діагностику, чому ж не виросло. Або можемо подивитися із супутника, в якому стані поле.
Читайте також: Закінчив університет і одразу став керівником. Як Антон Синицький став менеджером-керівником в компанії “АШАН”
А ще ми маємо демо-поля – це така невелика ділянка у фермерських господарствах, де ми садимо свої гібриди, обробляємо їх своїми засобами захисту. І потім можемо наочно показати як той чи інший гібрид виріс, які вносилися засоби захисту та як вони подіяли.
Робота агронома – не тільки на тракторі їздити
У дитинстві я уявляла свою роботу так — приїжджаю на крутій машині на поле, роблю висновки про врожаю, підбираю зразки. На практиці від компанії в нас була можливість також виїхати на поля, щоб експерти розказали як це все робиться, як визначається за допомогою різних інструментів площа, біологічна врожайність, як запускаються дрони, інноваційні технології.
Зараз в мої обов’язки входить закладення насіння в рулони, потім визначення схожості енергії проростання і зараженість насіння різними хворобами. Крім цього, до нас надходять зразки рослинного матеріалу і ми проводимо їх первинний огляд, далі йде інкубування їх у вологих камерах або на рослинних середовищах. Там визначаємо вірусні, грибні й бактеріальні захворювання. А вже потім наші фахівці надають протоколи з висновками.
У більшості людей є таке застаріле стереотипне уявлення, що аграрій – це тільки робота в полі і мало хто розуміє, що це сучасна інноваційна сільськогосподарська діяльність, класне обладнання і величезні інвестиції. Дехто не розуміє, що ми можемо, наприклад, проводити скринінг поля з супутника чи завдяки дронам оглянути ділянку. Люди не знають, що існують такі технології, а думають, що є лише трактор і все. Другий момент – це те, що багато хто вважає, що це дуже малооплачувана робота, а насправді це не так.
Надаємо робочі місця українській молоді
Світлана Ткаченко
HR-спеціалістка в аграрній компанії Syngenta
Наша компанія проводить дві студентські освітні програми – “Syngenta student program ”, яка діє з 2013 року. Ми приїжджаємо в провідні аграрні університети України, проводимо вступні презентації та запрошуємо студентів на стажування, яке може тривати від 3 до 6 місяців із подальшим працевлаштуванням. Також у нас є програма “Generation A” , яка стартувала в цьому році. Вона не тільки направлена на практику, а й на освітнє підґрунтя. Тобто ми проводимо освітні лекції, вебінари, заходи, де намагаємося просувати, насамперед, і наш бренд роботодавця. Ми хочемо змінити це стереотипне уявлення про аграрну сферу і розказати, що це не просто їздити на тракторі в полі.
Ми стали підписантами “Пакту заради молоді 2020”, спільно з яким забезпечуємо місця для стажування та першого місця роботи молоді. У рамках програми “Generation A ” ми розповідаємо студентам про нашу компанію і надаємо всім охочим інтернет-ресурс, куди можна перейти, зареєструватись і заповнити анкету. Потім ми її обробляємо, радимося з керівниками практики з відділів і обираємо найкращих.
Разом з Мариною Мироненко програмою зацікавилися 16 студентів, 13 з них пройшли відбір. Стажування проходило в 12 регіонах України: от Марина поїхала в Одесу, хтось у Хмельницький, хтось залишився в Полтаві. Ми відправляємо студентів на практику за тими напрямами, які їх найбільше цікавлять. Компанія Syngenta прагне залучати і розвивати молоді таланти з метою просувати аграрну сферу в Україні, і цьому сприяють програми стажування.
Читайте також: Як у 23 роки стати керуючою готелем Reikartz? Досвід Карини Ходіс
“UNFPA УКраїна спільно із партнерами із Центру Розвитку КСВ та Міністерства молоді та мпорту України реалізує ініціативу “Пакт заради молоді-2020” з 2016 року. Протягом цього часу було створено більше 600 партнерств та більше 42 тис місць для стажування та першого працевлаштування молоді. Цього року ми підводимо підсумки роботи та плануємо наступні етапи, які допоможуть молодим дівчатам та хлопцям в Україні реалізувати свій потенціал наповну” – Людмила Шевцова, радниця з питань молоді та ВІЛ в UNFPA, Фонду ООН в галузі народонаселення.
Мета Пакту — об’єднувати роботодавців та показувати молоді, що всі можливості для неї відкриті. Ми віримо що лише спільно бізнес, держава та громадськість можуть формувати сприятливе середовище для молодих людей та їх професійної реалізації.
Тарас Деркач
координатор Пакту заради молоді, Центр “Розвиток КСВ”
Підтримай ШоТам
Суспільство
Підтримай ШоТам
На Тернопільщині розпочався обласний відеоконкурс «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» під час карантину.
Про це повідомили у пресслужбі обласного управління молоді, спорту та іміджевих проєктів.
Конкурс триватиме з 18 жовтня до 15 листопада. Відеоролики, надіслані на конкурс, мають відображати рухову активність на свіжому повітрі або в приміщенні. Допускається один відеоролик від одного автора.
Читайте також: «Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу
Надсилати відео потрібно на електронну адресу: tr_sport@ukr.net або через месенджер на Фейсбук-сторінку Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».
Відеороботи авторів будуть опубліковані у соціальній мережі фейсбук на сторінці Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».
Переможцю та призерам обласного відеоконкурсу «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» будуть вручені медалі, відзнаки та сувенірна атрибутика з логотипом Центру, автори та учасники десяти найпопулярніших відео будуть нагороджені відзнаками та сувенірною атрибутикою з логотипом Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».
Нагадаємо, у громаді на Полтавщині відкрили критий спортивний майданчик за 15 млн грн.
Головне фото: gazette.com.ua.
Підтримай ШоТам
Суспільство
Підтримай ШоТам
На одному з полігонів Херсонщини, що розташовується неподалік адміністративної межі з тимчасово окупованих Кримом, відбулися навчання українських артилерійських протитанкових резервів із реагування на прорив живої сили і броньованої техніки умовного противника.
Про це повідомили у пресслужбу Командування об’єднаних сил Збройних сил України на фейсбук-сторінці.
Під час навчань українські військові демонстрували практичні навички розгортання розрахунків і стрільбу по цілях, а також швидку зміну позицій.
“За легендою, в ході оборони підрозділом морської піхоти своїх позицій, умовний противник, дочекавшись підкріплення бронетехніки, перейшов в атаку. Для стримування наступу морським піхотинцям було придано у розпорядження протитанковий підрозділ”, – ідеться в повідомленні.
Читайте також: «Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу
Бійці підрозділу здійснили вихід на рубіж відкриття вогню, облаштували позиції, зробили артилерійську розвідку та навели знаряддя по цілях, на які вказали корегувальники.
“Під час тренувань, протитанкісти показали, що у разі різкої зміни ситуації вони будуть готові якісно виконати поставлене завдання”, – зазначив командувач об’єднаних сил Збройних сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв.
Він наголосив, під час маневрів враховували не лише злагодженість дій підрозділів, а й послідовність виконання нормативів.
“Подібні заходи відбуваються щотижня, відповідно до плану бойової підготовки підрозділу. Їхня головна мета – підтримання на високому рівні знань, навичок і бойового духу особового складу артилерійських розрахунків”, – резюмував командувач.
Нагадаємо, українська армія провела навчання екіпажів ракетних комплексів.
Також підрозділи ППО України відбили ракетні удари противника.
Як ми повідомляли раніше, винищувачі України відпрацювали пуски керованих ракет Р-73.
Головне фото: most.ks.ua.
Підтримай ШоТам
Суспільство
Підтримай ШоТам
Легендарні решетилівські килими на Полтавщині виготовляє кілька династій майстрів. Ірина Мосієнко не належить до жодної з них, утім зайнявшись килимарством, ненароком виявила, що має вроджений хист до цього ремесла. Та ще й знайшла на горищі в селі справжній скарб – домоткані полотна бабусі та створені дідом прядку й веретено. Спочатку поціновувачами килимів майстрині були її друзі. Але згодом надихатися творчістю Ірини почали ткалі з різних країн. Зараз для майстрині ця справа – хобі. Але вона вірить, що колись відкриє двері власної майстерні.
Ірина Мосієнко
Майстриня килимів родом із Решетилівки (Полтавщина) – центру килимарства в Україні
У моїй уяві ткалі були чарівницями
Я родом із Решетилівки – центру килимарства в Україні. Ще з першого класу в школі розповідали, що саме наш регіон славиться найкращими килимами. Нас водили у Всеукраїнський центр вишивки та килимарства на екскурсію, проводили навіть маленькі майстер-класи. Але я ніколи не думала про це, як про роботу чи серйозне заняття. От є вчителі, лікарі, юристи… А де беруться ткалі, де вони навчаються, я взагалі не знала. Уявляла собі їх як окрему касту: таких собі чарівниць, які днями працюють у своїх майстернях. Коли вже подорослішала, зустрічала багато людей, які про килими взагалі нічого не знали, не кажучи вже про технологію виготовлення. Для мене ж це було чимось звичним.
Загалом я була посидючою дитиною, змалечку навчилася грати на фортепіано. Мені подобалося щось робити руками. Пам’ятаю, ще дитиною мене мама навчила в’язати спицями та гачком, тому на уроках трудового навчанні я легко з цим впоралася. Ткати я не вміла, але бачила, як це роблять місцеві. А ще бувала на виставках килимів і дивувалася, як руками можна робити таку красу. Колись на одному з фестивалів я побачила відому майстриню Ольгу Пілюгіну, яка серед іншого займається і килимарством. Підійшла до неї та запитала, чи можна якось прийти на годинку до її майстерні й подивитися, як вона працює. Я не очікувала, що вона погодиться. Ольга дала мені свої контакти, я прийшла до неї й навіть отримала невеличкий майстер-клас. Уявіть, просто з вулиці людина підійшла, напросилася, і вона з доброї душі дозволила долучитися до її робочого процесу.
Решетилівські килими як окремий вид мистецтва
Наше містечко Решетилівка споконвіку залишається справжньою скарбницею українського народного мистецтва. Створені тут килими відомі на всю Україну ще з кінця 19 століття. За традицією, в Решетилівці килими ткали переважно на вертикальних станках. Вони були такі барвисті, квіткові. Майстри малювали ескізи, підбирали відтінки, самостійно фарбували нитки, використовували різні техніки ткання. Важко описати, чим саме вони були унікальні. Але такі килими я зустрічала лише в Решетилівці, я їх легко впізнаю. Це як петриківський розпис – так, як у Петриківці, не малюють ніде.
Кілька століть тому на Полтавщині килими одночасно виготовляли тисячі майстрів. У радянський час досить успішно працювала фабрика імені Клари Цеткін. Але після проголошення Незалежності України він розвалився і багато років стояв порожнім. Сьогодні тут залишилися лише декілька поодиноких майстринь, які ще з тих часів працюють і самостійно продовжують традиції. Наскільки я знаю, на себе працює тільки Ольга Пілюгіна. Також є майстерня, де тчуть килими на замовлення.
У нашому місті є художнє училище, де все ще викладають ткацтво і не дають зникнути технологіям автентичного килимарства. Але, зрозуміло, що студентів там небагато. Лише кілька років тому в Решетилівці відкрили Центр килимарства, де намагаються відбудувати фабрику імені Цеткін. Зараз там голі стіни, на підлозі – сіно, і лише нещодавно змінили вікна та покрівлю. Поки що фінансування, на жаль, припинили, але центр юридично працює. У них є невелика зала, де зберігаються килими, вишиванки та решетилівські ремесла. Місцеві сподіваються, що цей цех вдасться відновити й там зможуть працювати багато майстринь. Але поки ситуація не тішить.
Ткацький простір створила просто в квартирі
Я 20 років займалася музикою, тому вважала логічним здобувати вищу освіту саме в цій сфері. Так вступила до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова в Києві на вчителя музики й історії мистецтв. І вже під час навчання зрозуміла, що навряд чи буду викладати. І тут зорі зійшлися: столична майстерня ткацтва OLK manufactory набирала людей без досвіду. Там казали: «Ми всього навчимо, потрібне лише ваше бажання». А бажання в мене дійсно було. Студентство я вдало поєднала з робою, адже в майстерні був вільний графік. Це просто доля мені усміхнулася, що вдалося туди потрапити. Власне, там я і навчилась ткати та набралася досвіду.
Потім майстерня тимчасово зачинилася. Це сталося кілька років тому. Було боляче усвідомлювати, що я більше не зможу ткати, адже я справді покохала цю справу. Я була в такому підвішеному стані. Не знала, що робити: чекати, коли майстерня знову відкриється, чи йти кудись далі. Потрібно було шукати іншу роботу, аби якось виживати. Тому влаштувалася менеджеркою до інтернет-магазину книгарні. Але так кортіло знову почати творити!
Тому просто в квартирі облаштувала невеликий ткацький куточок. На пальцях показувала друзям, які займаються столярством, що мені потрібна ось така рамка, таких розмірів, щоб ось так прокручувалася. І вони мені допомогли – зробити дерев’яний верстат. І тепер у вільний час я продовжую ткати, адже мені цього бракує. Що вигадую, те й створюю. Якоїсь миті в мене вже було забагато килимів, купа ниток і вже нікуди було все складати. Тому я придбала стелажі. А потім знайшла собі ще кілька менших станків. Ось так і працюю.
Фабричні килими не похизуються такою енергетикою
Я кайфую від того, що роблю. Люди, які займаються в’язанням або вишивкою, мене зрозуміють. Потрібно мати певний тип характеру чи темпераменту, щоб довго виконувати одну й ту саму роботу. Коли я тчу, можу забути про їжу і сон, а встати лише після того, як почне бурчати живіт чи на годиннику проб’є дванадцяту ночі. Це своєрідна медитація, я в це повністю занурююся. Іноді в процесі ловлю себе на думці, що я така щаслива. Просто сиджу, вмикаю музику, роблю чай чи каву – і тчу. Минає година, а мені так добре і спокійно. Ця справа мене заспокоює і врівноважує. До того ж можу про щось своє подумати, розкласти в голові все по поличках.
Звичайно, кожен може просто придбати дешевий фабричний килимок і повісити його на стіну. У цьому немає нічого поганого, він буде гарний і яскравий. Але це як картина, яку теж можна надрукувати на принтері. У моєї мами на стіні висить картина, не знаю, де вона її купила. Але це полотно не має ні для кого особливої цінності. Натомість можна придбати картину художника, який проявив свою творчість, витратив час. Звичайно, вона буде коштувати набагато дорожче. Але й цінність матиме значно вищу.
Так само і килими – це передана любов від людини до людини. Мої килими завжди виткані в гарному настрої. Якщо я знервована – точно не сяду за роботу. А коли я щаслива, про щось мрію, тоді починаю ткати й вже уявляю, як цей килим висітиме в когось дома і буде когось тішити. Людина прокидатиметься зранку і буде ним милуватися. Я вірю, що такі речі зберігають енергетику. Мені хочеться, аби мої вироби приносили якщо не вдачу, то хоча б якусь теплу енергетику. Фабричні речі таким не можуть похвалитися.
Мої килими поєднують екологію, красу та ручну роботу
Виготовлення одного килима площею в квадратний метр займає десь 2-3 тижні. Та перед цим ще необхідно натягнути нитки – це декілька годин. І коли вже знімаю готовий килим, на оброблення країв, обшиття, обрізання хвостиків потрібно ще пів дня або й день. Важко лише в сенсі витрати часу, фізично ж це просто – не мішки тягати. Якщо людина хоче вишити собі гарну сорочку, вона теж має витратити на це декілька місяців. Але після цього отримає річ, яка буде їй дуже цінною, і згодом її захочеться передати комусь у спадок.
У килимах переважно зображаю автентичні геометричні орнаменти: трикутники, квадрати, прямокутники. Мені подобається мінімалізм у кольорах, пастельні відтінки, прості лінії. Використовую винятково натуральні матеріали. Купую бавовняну основу і шерсть. Мені зручніше ткати шерстю, до того ж вона екологічніша. Але там не надто багато відтінків. Я все відкладаю момент, коли самостійно навчуся фарбувати нитки. Це не такий вже й складний процес, але потрібно мати спеціальну велику каструлю, фарбники, треба це десь сушити. Поки що у квартирі я не наважуюся це робити. Але осягнути мистецтво фарбування – це плани на майбутнє, які я колись здійсню.
Знайшла на горищі справжній скарб
У дорослому віці я почала більше цікавитися українською старовиною, тим, що створювали наші пращури. Якось розпитувала про все у своєї бабусі. І вона мені сказала, що в неї десь є рушники, які вона ткала разом із сестрами. А створювали вони це на веретені, які зробив мій прадід. Я запитала: «А де ці пралі?». І бабця відповіла, що валяються десь на горищі. Кажу: «Як валяються? Давай знімемо і подивимося». І, дійсно, знайшли веретено, пралі та домоткані полотна. Не скажу, що моя родина займалася мистецтвом. Їм просто треба було щось носити та чимось вкриватися. От вони це й робили власноруч, як і в будь-якому селі. Рідні дивуються, нащо мені цей мотлох. Вони це так не цінують. Знаю, що часто скуповують такі речі за безцінь. Люди в селі не розуміють, наскільки велику цінність мають такі речі.
Читайте також: Бренд одягу Shkoura. Про верстат 18 століття, вивалювання у гірській річці та відмову від електрики
Для мене це все – скарби. Я вже всіх попередила, що знахідки нікому не віддаються, бо це мій спадок. Ще знайшла велику дерев’яну скриню ручної роботи, якій вже понад сто років. У ті часи її використовували замість шафи. Людям потрібно було десь складати свої речі. Якби я її не знайшла, бабуся могла просто порубати ту скриню та спалити. Я все порозшукувала, познімала з горища. І тепер воно стоїть і чекає свого часу. Колись я точно створю власний маленький музей.
Мої килими припали до душі британській майстрині
Першими поціновувачами моїх килимів були найближчі друзі. Я викладала роботи у соціальних мережах. Згодом там стало так багато фото, що я подумала, можливо, не всім підписникам це цікаво. Особистий профіль в Instagram поступово перетворювався на ткацький. Тому я створила окремий, аби не спамити всіх своїми нитками. На мене підписуються люди з різних країн, і серед них чимало ткаль. Є митці з Данії, Норвегії, США. Я заходжу на їхні сторінки, роздивляюся. Вони роблять такі різні речі, але всіх нас об’єднує ткацтво. Особливо цікаві та своєрідні візерунки у митців із Перу. Моя сторінка створює певну ткацьку тусовку. Бачу, що люди зберігають мої дописи, аби потім передивитися. Приємно, що я когось надихаю своєю творчістю.
У Лондоні є майстриня Крістабель Бальфур, на яку я рівняюся. У неї своя велика майстерня, часто її роботи друкуються в британських дизайнерських журналах. Цього літа вона підписалася на мою сторінку, написала, як їй подобаються мої роботи. Я була просто в дикому захваті. Деякі мої роботи вона навіть постила собі в stories, що було для мене великою подією. Не знаю, як вона мене знайшла. Я «лайкала» її публікації, але в неї дуже багато підписників, навряд чи серед них можна було мене помітити. Можливо, звернула увагу за гештегами.
Мрію про власну ткацьку майстерню
Вартість килиму залежить від розміру та малюнку. Якщо взяти 50 на 50 сантиметрів, то це приблизно 250-300 доларів. Було б добре продавати їх десь у Європі, але я поки що до цього не дійшла. Для мене це більше хобі. Частенько я можу і просто подарувати комусь килим, якщо знаю, що близька людина його дуже хоче. Декілька разів я також проводила платні майстер-класи. Приємно, що комусь цікаво переймати мій досвід. Для людей це може бути такий самий вид творчості як в’язання. Наприклад, на маленькому станочку можна зіткати собі підставку під горнятко.
У майбутньому я хочу мати свою невеличку студію, де змогла б розмістити всі свої речі. Тоді зможу придбати великий станок, де ткатиму килими вже 2 на 3 метри, як були у столичній майстерні, де я працювала. На цьому ж місці можна буде проводити регулярні майстер-класи. Тому що зараз, коли до мене звертаються, доводиться шукати місце для навчання. Одного разу в мене був майстер-клас онлайн – досить незвичний досвід. А колись і просто сідали в кав’ярні, брали невеличкі рамки, нитки та працювали. Майстерня буде ще й своєрідним музеєм моїх робіт, де можна буде влаштовувати виставки. Такий собі маленький простір саме для ткацтва. Ось такий «план-мрія».
Підтримай ШоТам