Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Виготовляє «гівняні» прикраси з пташиного посліду. Це історія арт-активістки, яка живе з голубом  

Опубліковано

Свого першого голуба Валеру вона побачила в закинутій квартирі майже бездиханним пташеням і врятувала. А другого — Юру — знайшла на вулиці зі зламаним крилом. Тепер дівчина веде блог про життя з вуличним птахом та розповідає, як їм важлива людська допомога. З початком повномасштабного вторгнення Марія створює провокативні арти та прикраси з посліду своїх голуба та папуги, аби привернути увагу світу, зокрема, і до подій в Україні. 

Як буквально використовувати послід птахів і робити з цього соціальне мистецтво та як арт-активізм може змінити світ, розповіла для ШоТам художниця з псевдонімом Misha Kush

Любов до птахів проявилася ще з дитинства

Я народилась у Києві, але більшу частину свого дитинства провела в селі. У бабусі завжди було велике господарство, а особливо багато курей, качок і гусей. Щоразу, коли ми купували нових курчат, бабуся дозволяла мені гратися з ними, тож вона помічала моїх улюбленців зеленкою, і так я могла відшукати серед 40 курочок своїх. Вони швидко приручалися та навіть виконували деякі команди. Ба більше: коли курчата хворіли, моя бабуся вчила мене їх лікувати, а саме того, які таблетки використовувати та в яких пропорціях. Також у мене завжди були папуги.   

В якийсь момент у мене неочікувано з’явився перший голуб. Мій батько не брав участі у моєму житті, бо був залежним від алкоголю. Тому ми досить рідко з ним спілкувалися. Одного дня мені зателефонував двоюрідний брат та повідомив, що він помер. Мені дісталася від нього квартира. Про цей спадок я так і не дізналася б, якби не колектори. Виявляється, на квартирі був борг 70 000 грн у ЖЕКу, який хотів її вилучити. Та поки я займалася приватизацією квартири за півтора роки в ній завелися голуби. 

Про цю новину я дізналася від сусідів, які й попросили приїхати перевірити квартиру. Приїжджаю — а там відчинене вікно. Я взяла ліхтарик, увійшла в туалет, а там за дверима побачила гніздо. У ньому лежали два померлі голуби та один, який ще дихав. То був мій Валера — так його згодом назвала. Полишити це маленьке пташеня я не могла, тому вирішила врятувати, але знайти лікаря-орнітолога виявилося ще тим завданням із зірочкою. Багато людей радили просто викинути голуба в смітник, буцімто він може бути заразним. Спочатко ситуація викликала в мене паніку, адже я не знала, що робити. Та мені вдалося знайти фахівчиню, яка працювала в Київському зоопарку, і вона змогла допомогти врятувати Валеру.

Тоді вона не лише вилікувала його — вона розвінчала міф про те, що голуби можуть бути заразними. Мій Валера був маленькою тендітною пташечкою, яка боязливо літала по квартирі. Та з часом я почала відчиняти пацану балкон, щоб він вчився літати, і він завжди повертався до мене. Але одного дня так і не прилетів додому. Я його шукала, кричала: «Валеро, ти де?». Люди вже питали: «Ви кого шукаєте? Брата?». Та він знайшов свою зграю. Більше я його так і не бачила.  

Голуб Валера

Валера полетів, а я почала створювати арти

Свою першу серію картин я присвятила саме йому — уявляла, як Валера ніжиться на Балі, в Амстердамі, або як стоїть за діджейським пультом. Друзі кажуть: «Класні ідеї! Роби арт-виставку». Виявилося, що в Україні взагалі є серйозна проблема з притулками для птахів. Особливо це стосується птахів-інвалідів. Я знайшла лише декілька притулків, але вони розташовані в окремих областях, і це цілком ініціатива місцевих жителів, які самостійно будують клітки біля своїх будинків і допомагають птахам. Мені вдалося познайомитися з волонтерами з Житомирщини, які опікуються понад 200 птахами-інвалідами — деякі з них червонокнижні. Вони розповіли, що за законом України в нас дозволені притулки тільки для свійських тварин і деяких видів диких, натомість утримувати хижих і червонокнижних птахів заборонено.

Тож мій головний меседж у картинах — це привернути увагу людей до захисту птахів-інвалідів, бо, як виявилося, багато хто й не знав, що закон України обмежує їхні права на лікування. Та цим бідолашним птахам банально немає, де законно перебувати в притулках. 

Квартиру, яку отримала в спадок, я продала. Розрахувалася з батьковим боргом, частину вклала в нове житло, а решту 2000 доларів вклала у свої картини. Я самостійно зробила рамки, використовуючи матеріали, які під ультрафіолетовим випромінюванням світяться навіть вночі, ще витратила на деревину, шпаклювання та фарбування. 

Робити «гівняний мерч» цілком реально

Потім я створила мерч до картин — футболки та чашки з принтом посліду. Пам’ятаєте, як з дитинства нам казали: «Якщо голуб тебе обгидив, то це до грошей»? І знаєте, це працює. Саме тому ми з голубом Юрою почали робити «гівняний мерч», тож ти носиш футболку з гівном, щоб буквально притягувати гроші. Свою першу виставку картин я провела на Арт-заводі Платформа на фестивалі «Білі ночі». Була вражена, але люди купили мої картини та мерч. З того часу я почала розвивати свій бренд «Валера», який назвала на честь свого першого голуба. 

Кожне замовлення я пакую в коробку з-під піци й додатково кладу корм для птахів, аби хтось із вас міг нагодувати Юриного братана.

Свого другого голуба я знайшла на вулиці

Тепер я живу з голубом Юрою, якого знайшла біля свого будинку. У мене є ритуал — зранку годувати пташок. Та одного разу я помітила пораненого голуба, який був окремо від зграї. У нього було зламане крило. Він був дуже наляканий і постійно намагався від мене втекти. За декілька днів він прийшов до мого під’їзду. Я подумала, що це доля, тому взяла кофту й почала його ловити, бо коти могли б з’їсти голуба. Далі лікувала Юру, але, на жаль, крило не вдалося відновити, бо воно вже зрослося неправильно. Нині він не може літати на велику висоту.

А взагалі сизі голуби раніше були домашніми тваринами, які повністю залежать від людини. Колись завдяки їм  — ми виживали або передавали послання. Але тепер їх ненавидять. Чому? Так сталося, що вони почали жити в містах, і тепер ми маємо про них піклуватися, навіть якщо самі ми, люди, живемо в часи повного абсурдного гівна в суспільстві, коли люди можуть вбивати одне одного. Робити такі доволі провокативні арти з посліду я почала у Швейцарії, куди тимчасово переїхала з початку війни. 

Misha Kush — художниця, засновниця бренду «Валера»

Переживала чи пропустять мого голуба на кордоні

24 лютого я відразу не зрозуміла, що сталося. Але коли побачила великі черги людей, то поспішила швидко купити клітку для голуба на випадок евакуації, бо в мене не було маленької клітки, яка б помістилася в машину. Коли я зайшла в зоомагазин, то зовсім не побачила кліток, окрім як для хом’яків, тож довелося купити таку, щоб перевезти Юру. Помістила свого песика, 2 папуг і голуба в автівку, і ми евакуювалися. На дорогах затори були всюди, навіть у полях, де ти взагалі їх не очікуєш. 40 годин я перебувала за кермом. Спочатку мій маршрут був до Мукачева, але  туди не доїхала. Я поїхала на Чернівці та через Румунію виїхала до Швейцарії. 

Переживала весь час, щоб мене з голубом пропустили через кордон. У мене тоді навіть на собаку паспорта не було. Та кордони відкриті були й для тварин, тому мені вдалося виїхати зі своїми улюбленцями. А ось моя мама до останнього залишалася під Києвом в окупації. Вивозити її довелося дистанційно — це було вкрай важко, але мені вдалося, в цьому мені допоміг мій друг. Так мама пробула в Цюріху зі мною місяць, а щойно звільнили Київську область — поїхала садити картоплю. Натомість я почала відновлювати роботу над своїми артами, та тепер вони «кричали» про війну в Україні. Якщо перша серія моїх картин була створена в жартівливій формі, то другу серію я почала робити провокативним артом з Юриного посліду. Відверто кажучи, цим артам і папуга допомагав:) Бо я б ці картини довго робила. А так мені вдалося за рік зібрати посліду.

Картини з посліду — це виклик суспільству

У Цюриху мені вдалося за 170 франків представити свої картини на виставці «Кунст Лабор». На одній з картин я лайном написала «No War!». Потрібно було нагадати людям, що війна триває, і треба її зупинити. Багато хто з відвідувачів виставки вважав, що мої картини — з мармуру. Та коли дізналися, що вони з посліду — були шоковані. У Швейцарії з 2023 року заборонено годувати голубів на вулиці, але й тут є місцеві активісти, які борються з цією проблемою.

У деяких містах їх просто вбивають через велику популяцію. Проте у деяких регіонах це питання вирішили за допомогою волонтерів, які замінюють яйця в гніздах на штучні, а якщо в гнізді вже є пташенята, їх віддають для годування їжаків та інших тварин у зоопарку — це є повністю природним процесом. Крім того, у Цюриху також проводять відстріл голубів раз на рік на площі міста.

Ювелірка з посліду — гарний подарунок

Далі я почала робити прикраси, але вже не просто з принтом, як на футболці, а зі справжнім голубиним послідом. У Цюриху є один цікавий магазин з б/у речами, і я помітила там набори для виготовлення брошок і кліпс. Подивившись на них, я подумала, що це може бути чудовий подарунок для моєї мами, яка дуже сумує за своїм улюбленим песиком — можливо, я зроблю брошку з фотографією нашого собаки, заливши її епоксидною смолою.

Але, коли вчергове прибирала за своїми птахами, я подумала: «Ну скільки вже можна це прибирати? А що, якщо використати послід для цієї форми і залити епоксидною смолою?». Я спробувала й була просто вражена результатом. Щоправда, це не вийшло відразу — довелося провести кілька експериментів. Якщо просто залити епоксидною смолою, то прикраса стає не такою, як треба: виникає реакція, і смола закипає та стає мутною. Потрібно було правильно обробити річ.

Але після перших невдалих спроб я зрозуміла, що з цим можна працювати. І коли нарешті досягла бажаного результату, послід дійсно нагадував мармур. «Гівняна біжутерія» — це умовна назва. Надалі я планую робити вироби зі срібла та золота. 

Щиро кажучи, я це робила просто для розваги. Можливо, для людей, які бояться голубів, хоч я не розумію, чого вони бояться. У мене є підписники, які кажуть: «Ой, я подарую їх тещі», або: «У мене є знайома, яка боїться голубів, тож я подарую їй, і потім буду казати, що це просто незвичайний подарунок. А за кілька років розповім, з чого він зроблений»

Зараз я активно підтримую наших хлопців на передовій

Зараз я активно підтримую наших хлопців на передовій, і зібрані кошти від продажів своїх картин і мерчу віддаю на потреби армії. Також віддаю частину коштів і з власної кишені. З Юрою ми продовжуємо представляти картини на благодійних виставках: як у підтримку наших ЗСУ, так і для донесення свого соціального меседжу про проблему притулків для птахів. Я прагну привернути увагу до них, як до прекрасного. Допоки ви не знаєте, з чого ці картини зроблені, ви будете вважати їх просто мистецтвом, та щойно дізнаєтесь, якими «фарбами» створений арт, ви в цьому побачите відразу. Ось так ми в суспільстві звикли бачити прекрасне в пташці зовні, але вони викликають у нас огиду, коли нам кажуть, що від них можна заразитися. Але ж правила гігієни ніхто не відміняв! 

Всупереч багатьом упередженням, міські голуби не переносять більше хвороб, ніж синиця чи дрізд. Більшість патогенів, якими вони заражаються не становлять загрози для людини, що вже давно доведено численними дослідженнями, зокрема Інститутом Роберта Коха . Ба більше, тісний контакт і спільне проживання з кішками та собаками може бути «небезпечнішим», ніж ризик передачі хвороби від голуба. А ще їхній послід не завдає шкоди будівлям. Про це  йдеться, зокрема, у звіті 2004 року TU Darmstadt та Баварським бюро охорони пам’яток. Будинки переважно руйнуються через вуглецеві викиди. 

Сережки з посліду

Також я веду свій ТікТок, де розповідаю про життя голубів. Часто в коментарях люди мені пишуть, мовляв, голуби харчуються на смітниках і можуть бути переносниками різних інфекцій. Але чому вони їдять на смітниках? Бо їм немає що їсти, особливо взимку.

Тому не забудьте сьогодні погодувати пташок, поки наша природа ще тільки розквітає. 

Суспільство

Завірусили добро: як один пост зробив троянди дідуся з Тернополя популярними по всій Україні

Опубліковано

Дорогою на роботу в Тернополі СММниця Оля кілька разів зустрічала дідуся, який продає саморобні дерев’яні троянди — по 35 гривень за одну. 

Попри низьку ціну, торгівля просувалася повільно. Тоді дівчина вирішила розповісти в Threads про квіти, які придбала собі та подружкам. Завдяки її допису троянди з деревини почали замовляти жителі різних міст України. 

«Вічні» квіти з Тернопільщини

63-річний Олександр живе в селі Горинка на Тернопільщині, де має худобу та город. Вільний від господарства час чоловік береже для хобі — створює квіти з деревини. Олександр пригадує, що цю техніку освоїв багато років тому для панно, а з часом удосконалив методи обробки матеріалу й почав робити об’ємні троянди в натуральну величину. 

Навесні майстер їздить за 50 кілометрів в обласний центр продавати свої вироби. Квиток до Тернополя коштує близько ста гривень, тому таких виїздів небагато. Раніше Олександр продавав квіти по 35 — говорить, що ціну ставив символічну й не рахував собівартість. 

Фото користувачки Олени в Threads

Допис про майстра з Торговиці

Оля працює в тернопільській СММ-агенції, де пише сценарії до відео й тексти, що піднімають продажі товарів. Дорогою на роботу дівчина не раз бачила на Торговиці дідуся з виробами, які той згортав і віз додому. 

Напередодні 8 березня Оля купила в майстра сім троянд і роздала їх дівчатам на роботі, у той же день написала про це в Threads. Інші користувачі почали поширювати публікацію та просили надіслати квіти «Новою поштою». Наразі під дописом майже 500 коментарів від замовників зі Львова, Києва, Житомира та інших міст України. 

«Ці троянди чимось нагадали мені дитинство. У нас вдома теж стояли дерев’яні квіти на підвіконні. Років десять їх ніхто й ніколи не зрушував з місця, тільки мама десь раз на рік бризкала букет лаком для волосся, аби блищав. Я думаю, людям теж відгукнулися ці вироби з дитинства, ну і, звичайно ж, вони захотіли підтримати пана Олександра», — ділиться Оля.

Після такої реакції дівчина попросила контакти майстра, аби замовники дзвонили безпосередньо йому. Чоловік має кнопковий телефон і зізнається, що точно б не займався просуванням своїх виробів в інтернеті. Олександр не виробляє квіти у великих масштабах, бо процес може тривати тижнями. 

Хобі не для бізнесу

Створення троянди з деревини — це вимочування фанери, вирізання пелюсток, підготовка стебла, скручування та розфарбовування. 

Усе це Олександр робить переважно взимку, коли має менше роботи по господарству. Чоловік не очікував такої кількості коментарів і замовлень з інших міст — для зв’язку він залишив контакт своєї доньки Оксани. Вона розповіла, що з початку березня вже продали близько 60 троянд — а це майже всі запаси, які її батько вирізав протягом пів року. 

Пізніше про Олександра також розповіла користувачка тіктоку Олена. Вона допомогла йому відправити партію квітів «Новою поштою». Її відео на момент публікації набрало понад 3,7 млн переглядів.

@olhor.ua

Одна моя покупка квітів ручної роботи привела до несподіваної та крутої реклами майстра з виготовлення дерев'яних троянд 🌹

♬ оригінальний звук – OLHOR

«Я ніколи не робив на замовлення, бо знав, що не можу продати більше, ніж виробляю. Донька розповіла мені, що переглядів багато. Це потрібно дякувати Олені та Олі за те, що вони так поставилися», — говорить Олександр.

Люди в коментарях дивувалися, що дерев’яні троянди коштують дешевше за живі квіти, які швидко зів’януть. Попри те, що Олена та потенційні замовники пропонували більші гроші, майстер відмовився піднімати ціну вище ніж 80 гривень за квітку — свій вибір пояснює тим, що не планує перетворювати хобі на бізнес і поки нових замовлень не приймає.

Читати далі

Суспільство

У Києві будують перший в Україні двоповерховий тунель метро

Опубліковано

Під час будівництва метро на Виноградар у Києві фахівці зводять перший в Україні дворівневий тунель.

Про це повідомив директор з промислового та підземного будівництва Акім Хохлов в етері телеканалу «Київ 24».

Перебіг будівництва

Будівельники зводять одразу два рівні з відставанням 50 метрів. Наразі фахівці зробили понад 200 метрів тунелю.

Нижній тунель використовуватимуть для потягів від Києва до Виноградаря, верхній — у зворотному напрямку.

Також на ділянці облаштують спеціальні матеріали для звукоізоляції, позаяк тунель проходить у густонаселеному районі. Це рішення дозволить поглинати майже весь шум від потягів, а місцеві жителі не відчуватимуть сильних підземних коливань.

Читайте також: Куди піти в Києві цього тижня: лекції, фестивалі та зустрічі, які шкода пропускати

Метро на Виноградар зсередини.

🚝😱Метро на Виноградар зсередини: як працюватиме дворівневий тунель? Роблять одразу два рівні з відставанням у 50 метрів. Нижній тунель буде для потяга від міста до Виноградаря, другий (верхній) — навпаки, пояснює Акім Хохлов, директор з промислового та підземного будівництва. 🔕Хохлов зазначає, що в тунелі встановлюють матеріали для звукоізоляції, які поглинатимуть майже весь шум від потягів. Мешканці навіть не відчуватимуть сильних підземних коливань. Наразі зроблено вже більш як 200 метрів тунелю, додає він.

Опубліковано Телеканал Київ24 Середа, 12 березня 2025 р.

Раніше ми писали, що на будівництві метро у Києві закладають котлован станції «Мостицька» (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Autostrada

Читати далі

Суспільство

Український архітектурний проєкт уперше здобув відзнаку від Architecture Press Release (ФОТО)

Опубліковано

Проєкт Успенської площі в Дніпрі, який розробила команда архітекторів Дмитра Воліка та Ксенії Донецької, отримав престижну нагороду Urban Design & Architecture Design Awards 2025. Премію організовує один із провідних представників архітектурної преси Architecture Press Release.

Про це повідомив засновник світлотехнічної компанії Expolight Микола Каблука, який працював над втіленням проєкту.

Проєкт площі уперше отримав цю нагороду для України. Для реалізації задуму долучилися компанії АКАМ, Expolight та KOMPAN.

«Успенська площа — один з наших улюбленіших об’єктів у рідному Дніпрі, яким ми дуже пишаємось. Завжди повторюю, що такого рівня благоустрою дійсно немає ні в Нью-Йорку, ні в Лондоні. І тут втілене дійсно супер-топове світло та унікальні рішення, які не робить ніхто у світі, наприклад, світильник з каустичним ефектом на опорі», — написав Микола Каблука.

Читайте також: Пішохідний бульвар у Дніпрі ввійшов до світової збірки найкращих проєктів (ФОТО)

Він зазначив, що структура площі нагадує переплетення ниток, і для розкриття цієї ідеї використали рішення зі світлом. Коли людина заходить на площу, датчики руху активують світло, яке супроводжує її та реагує на кожен крок. Микола Каблука пояснив, що це символізує взаємодію людини з містом та її вплив на простір.

Також проєкт вийшов у фінал ArchDaily 2025 Building of the Year Awards та став одним із п’яти фіналістів.

Нагадаємо, що українська студія здобула премію від ArchDaily за найкращий дизайн крамниці в Одесі (ФОТО).

Фото: Андрій Авдієнко, Євген Савченко та Олег Мельников

Читати далі