Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

NewСхід

Що робити з тлінням териконів? Сценарії порятунку територій біля шахт Донбасу

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам запускає атлас екологічних проблем Донбасу та способів їхнього вирішення. “Cxiд Ekomap”. На мапі зібрані екологічні проблеми регіону – забруднення повітря та річок, сміттєзвалища, лісові пожежі, тліючі терикони та інші. Завдяки інтерактивному атласу можна дізнатися детальну інформацію про проблему, а також інструменти та методи, необхідні для її вирішення, які пропонують науковці. Перший крок до розв’язання проблеми – розуміння її масштабності. І головна мета “Cxiд Ekomap” – розпочати діалог про вирішення екологічних проблем шляхом збору даних і допомоги тим, хто працює з питаннями екології Донбасу. Перелік на мапі є ще неповний, тому кожен із вас може долучитися до її наповнення та сприяти розв’язанню проблеми.

Одна з причин, чому жити поблизу шахт є небезпечним, — це тління териконів. Коли вони горять, то відбуваються викиди парникового газу, які шкодять здоров’ю людей та впливають на зміни клімату. Еколог Олег Улицький розповів нам, що фактично тоді в атмосферу потрапляють шкідливі речовини, і зупинити це може лише рекультивація земель. А Костянтин Криницький поділився тим, як організація «Екодія» експертно допомагає громадам Донеччини, які страждають від горіння териконів.

Олег Улицький
Олег Улицький

Доктор геологічних наук, доцент, темою вугільних шахт займається з 1980-х років. Спеціалізується на екологічних питаннях
Директор Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління, професор кафедри «Екологічна безпека»

У держави немає коштів, щоб вивчати терикони

Якщо говорити про терикони, то варто уявляти собі певний наступ порожньої породи. Він утворюється у момент, коли видобувають вугілля. Виглядають вони як пагорби конусоподібної або пласкої форми. Якщо вугілля — це товар, то терикони —  це всього лиш пуста порода. Звичайно, за технологією видобутку в інших країнах цю породу закладають у вироблений простір. Але це досить недешеве задоволення. Оскільки в Україні вже майже 200 років видобувають вугілля, то, звісно, виникли великі площі під порожні відвали. На Донбасі, зокрема, свого часу була понад тисяча шахт.

Більша кількість териконів залишилася на непідконтрольній території Донбасу, адже там більш як 90 шахт. Натомість в управлінні Міністерства енергетики та вугільної промисловості зараз є 35 шахт. Серед вугільних підприємств залишилися, зокрема, «Лисичанськвугілля» та «Первомайськвугілля», які обслуговують чотири шахти. Ще залишилися шахта імені Г. Г. Капустіна, «Новодружеська» і «Привільнянська».

Загалом зараз на Донбасі є 104 терикони: з них 27 діють і 77 не діють. Із загальної кількості 9 териконів зараз горять. Це звичайна для них подія, виходячи з хімічного складу пустих порід. Горіння виникає внаслідок взаємодії з киснем, де є сірка і багато інших хімічних речовин. Фактично відбувається самозаймання. Дуже важливо у такі моменти стежити за териконами, вивчати їхній температурний режим і не допускати поширення площ займання. Раніше на підприємствах вугільної галузі були спеціальні структурні підрозділи, які займалися рекультивацією порожніх порід. Зараз же стан цієї сфери є дуже складним, коштів не вистачає навіть на зарплати. Тому трішки не до того.

Жити біля териконів — небезпечно для здоров’я

Терикони призводять до погіршення екологічної ситуації поблизу місць розташування. І найстрашніше, що суспільство вже звикло до таких проблем. Взагалі історично так склалося, що шахти розташовані поблизу міст. Раніше ніхто не звертав уваги, де розміщений його будинок. Це вже після подій у Чорнобилі люди почали дізнаватися, а що ж відбувається навколо території розташування шахт. І насправді на цих териконах відбувається багато небезпечних хімічних реакцій. А коли ці породи горять, то утворюються гази, які викидаються на поверхню. І ми, власне, змушені ними дихати.

Один із териконів на Донбасі

Хімія з тих газів після атмосферних опадів потрапляє у воду — в поверхневі стоки, на городи. Все це розповсюджується на значні території. Всі знають, що професія шахтаря — дуже небезпечна, і більшість з них мають професійні хвороби — наприклад, силікоз (захворювання легень). Така вже специфіка роботи. Й от навколо шахт, де розташовані житлові будівлі, громадяни також мають ризик отримати такі ж хвороби, адже теж вдихають це повітря.

Шахти намагаються закрити вже 15 років

В останні роки вже немає центрів з медичних проблем шахтарів. В Україні проводять профілакторії, наглядають за працівниками шахт, але якісні та кількісні показники вже ніхто не відстежує. Специфіка цієї роботи належить Міненерго. Але зараз у нас інша ситуація — економічна. У кінці 1990-х років держава розробила програму з закриття вугільних шахт. Переважно це було пов’язано з їхньою збитковістю. Собівартість вугілля була досить високою, але реалізувати продукт ставало все складніше. Держава закупляла вугілля у своїх же шахтарів за мізерні гроші.

З 1996 року під закриття підпали 168 вугільних підприємств по Україні. Зараз більшість із них так і залишилися на місці, ліквідаційні роботи до кінця не завершені. Планувалося, що на місці териконів, що горять, проведуть рекультивацію. Однак лише 10% з того, що вже зробили, мало екологічний напрямок, на жаль. І все ж до 2025 року в Україні мають закрити всі шахти, згідно з постановою уряду.

Місця териконів можна перетворити на парки

На територіях териконів терміново потрібно розпочати рекультивацію. Фактично фахівці повинні зменшити висоту порід, нанести родючий шар, озеленити територію. Таким чином терикони приведуть у безпечний стан. Але важливо розуміти, що біля них потрібно створити санітарно-захисну зону. Якщо висота була 100 метрів, то, згідно з нормативами, її мають понизити до 40. А внаслідок цього відбудеться розширення площ, тож потрібно буде відселяти кудись людей, які проживають поруч.

Один із териконів на Донбасі

Після того, як на територіях териконів проведуть рекультивацію, можна думати, як використовувати ці землі далі. Там можна розмістити все що завгодно, наприклад, облаштувати парки. В Англії та Німеччині є багато прикладів того, як на місці порожніх порід потім оселилися люди. Для нашої країни це теж реально, якщо буде фінансування.

Торік на замовлення Департаменту екології та природних ресурсів Донецької облдержадміністрації ми робили дослідження про те, як можна буде використовувати цей порожній відвал. Але це більше стосувалося технології перероблення їх на будівельні матеріали й використання при будівництві дорожніх каркасів. Терикони мають багато мікроелементів, які можна вилучати й використовувати як стратегічну сировину. Нашу роботу погодили в облраді, але як усе це реалізувати, вже інше питання. Для цього, знову ж таки, потрібні кошти.

Костянтин Криницький
Костянтин Криницький

керівник відділу енергетики громадської організації «Екодія»
Останні 5 років займається темою екології вугільних регіонів та питанням поступової відмови від використання вугілля

Питаннями зміни клімату опікуємося вже четвертий рік

Екологічну організацію «Екодія» у березні 2017 року створили експерти, які опікуються питаннями охорони навколишнього середовища. У нашому складі — майже 30 людей. Є відділ, який займається кліматичною політикою України та світу. Також є відділ енергетики, яким я керую. Там ми вивчаємо трансформацію вугільних територій, відмову від вугілля, відновлювальні джерела енергії та енергоефективність. А ще є окремий відділ, де займаються питаннями екологізації промисловості. Фахівці досліджують шкоду від аграрного виробництва на клімат і забруднення повітря. Ми займаємось широким спектром питань, але всі вони звужуються на боротьбі зі змінами клімату. 

В організації ми, зокрема, переймаємося питанням трансформації вугільних територій, тобто працюємо конкретно на місцях Донеччини з дев’ятьма громадами. Нам ставлять завдання дослідити, що буде відбуватися з економікою регіону, як провести економічну трансформацію. Ще запитують про захист навколишнього середовища, наприклад, що робити з тією територією, яка вже постраждала. І, власне, ми готуємо варіанти розвитку подій, надаємо експертну допомогу з цих питань.

«Прибрати» один терикон вартує кілька млн грн

Терикони — важлива для нас тема, але й досить складна. За нашими підрахунками, програма з ліквідації одного терикона буде коштувати державі декілька мільйонів гривень. Коли горить терикон, відбуваються викиди парникового газу, які впливають на зміни клімату. Фактично в атмосферу викидаються шкідливі речовини, такі як сірка, окис азоту, аміак і сірководень.

Один із териконів на Донбасі

Особлива небезпека від пустих порід — для людей, які живуть поруч. За статистикою, мешканці регіонів, де є вугільна електростанція або шахта, частіше мають захворювання дихальних шляхів, серцево-судинні хвороби та нервові розлади. Під небезпекою й люди, які живуть трохи далі. Вітер може розносити з пилом суміш цих небезпечних сполук на певні відстані, а ще вони можуть потрапляти в підземні води.

Ще одна проблема в перспективі — міграція людей

Повторюсь, що горіння териконів — одна з причин зміни клімату, яку ми зараз вивчаємо. Вчені кажуть що якщо у найближчі 30 років терикони продовжать горіти й виділяти парникові гази CO2, то ситуація буде ще гіршою. Паралельно з цим буде погіршуватися і здоров’ям населення. Це вплине на розвиток різних хвороб у людей та на кількість передчасних смертей.

Зараз ми якраз готуємо дослідження про вплив спалювання вугілля на населення, який презентуємо 8 вересня. Ми підрахуємо показник передчасних смертей і кількість хвороб у людей. Вже зараз можу сказати, що якщо ми будемо мати ситуацію, коли постійно в регіоні довкола цих териконів буде погіршуватись атмосфера повітря, то люди почнуть мігрувати до інших регіонів. А це, своєю чергою, почне створювати навантаження на соціальну сферу конкретних міст.

Були терикони, а став гірськолижний курорт

Терикони, які горять, банально потрібно погасити. Це коштує багато грошей, але їх дійсно вартує виділити. Класичний варіант, що можна зробити з порожніми породами, — рекультивувати їх. Німеччина закриває свої вугільні шахти вже останні 60 років. Держава поставила собі ціль відмовитися від вугілля до 2038 року. У них вже є величезний досвід успішної рекультивації. Один із них — перенесення рослин на ці відвали. Зрозуміло, що не всі вони можуть прижитися. Для цього потрібно попередньо проводити дослідження і формувати перелік рослин, які приживаються.

Керівник відділу енергетики громадської організації «Екодія» Костянтин Криницький

Також досвід Чехії та Польщі показує, що на місці рекультивації можна створити цілу зону відпочинку — мініпарк на териконі або поряд з ним. А в тій же Німеччині створили цілий гірськолижний спуск, насипавши штучного і природного снігу. А ще терикони можуть стати експонатами в музеї вугільної промисловості, який можна відкрити на місці колишніх шахт. Тут потрібна національна стратегія, щоб питання териконів розв’язувалися не одинично, а масово.

Люди все ще бояться закриття шахт 

Ми екологічна організація і дивимося на процеси відмови від вугілля з точки зору зменшення викидів парникових газів. Але водночас розуміємо, що на Донбасі є міста, які будувалися навколо шахт. І якщо цю шахту закрити, це буде величезним ударом по економіці. Тому оминати це питання складно, і ми його постійно підіймаємо у своїх дослідженнях. Дивимося на екологічні проблеми ще з точок зору економіки та енергетики конкретних територій.

Читайте також: Снаряди вбивають ґрунт. Як на Донбасі відновлюють дику природу після впливу війни

Ми регулярно проводимо різні дослідження. Нещодавно порівнювали економічні наслідки двох різних сценаріїв розвитку енергетичного сектору, один із яких передбачає поступову відмову від використання вугілля для виробництва електроенергії до 2030 року. А торік ми проводили соціологічне дослідження «Майбутнє справедливої трансформації в Україні: сприйняття в шахтарських містечках», у межах якого опитували мешканців вугільних регіонів Донбасу. Респонденти занепокоєні тим, що шахти можуть бути закриті у найближчому майбутньому. Головна причина хвилювання — шахти залишаються головним наповнювачем міського бюджету.

Зараз ми вивчаємо питання про те, які конкретні проєкти можна робити в Україні з териконами. Тому що кожне місто — індивідуальне, і порожні породи відрізняються в одному місці від іншого і за структурою, і за тим, горять вони чи ні. Будемо продовжувати розглядати цю проблему з різних боків, намагаючись запропонувати кожній конкретній громаді окреме рішення. 

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Підтримай ШоТам

NewСхід

Підприємець із Луганщини перетворює терикон на розсадник рослин

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Володимир Жулинський – підприємець із Кремінної, що на Луганщині. До 2014 року він очолював шахту в Кадіївці, нині це тимчасово окупована територія. Після переїзду звідти взявся за новий проєкт: рекультивацію шахтного терикону та перетворення його на розсадник рослин.

Про це повідомили у фейсбуці Проєкт USAID “Економічна підтримка Східної України”.

Чому терикони небезпечні?

Володимир Жулинський років десять тому отримав патент на винахід з переробки шахтних відвалів. Його підприємство “Лугекоенерго” викупило через аукціон терикон шахти “Кремінна-1”. Шахта не працює кілька років, але має великий терикон поряд. Терикону понад 60 років, він містить чималі запаси вугілля, яке можна відділити від шахтної породи та продати, а терикон перетворити на зелену зону.

“Червоно-коричневі терикони є небезпечними, адже вугілля всередині продовжує окислюватися, при цьому виділяється тепло, температура у териконі постійно зростає та може доходити до 1500 градусів. Такі терикони краще рекультивувати, – розповідає директор підприємства “Лугекоенерго” Володимир Жулинський.

Як вирішити?

Він провів багато досліджень, аналізував, як виділити вугілля з породного відвалу. Там багато енергетичного вугілля, його можна використовувати на підприємствах і для потреб населення, наприклад, для опалення, якщо брикетувати.

Володимир Жулинський придбав лінію для сортування шахтних відвалів та почав рекультивацію терикону. Спробував висадити шипшину та сосни на його схилах. У планах – встановити сонячні панелі на одному зі схилів та отримувати “зелену енергію”.

Читайте також: Терикони Донбасу самозаймаються і вибухають: чому це екологічна біда для регіону? (ВІДЕО)

Для продовження робіт на териконі та створення там розсадника підприємець шукає кошти. Сума необхідних інвестицій – близько 200 тисяч доларів. Залучити гроші бізнес може через банки або грантові програми. За словами Володимира Жулинського, банки не готові кредитувати його проєкт, через близькість до війни на Сході України.

“Навесні наступного року я планую продовжити роботи на териконі. Напрям із використання територій колишніх шахт, їх відновлення, на мою думку, дуже перспективний. Цей шлях обрали у Польщі та Німеччині, зараз Україна проходить цей етап. Мій проєкт із відновлення старого терикону створить робочі місця та дозволить облаштувати новий зелений простір на місці колишньої шахти”, – каже Володимир.

Проблема закриття шахт

Закриття шахт актуальне не лише на Сході України. Державна програма з декарбонізації передбачає поступове закриття нерентабельних шахт та перепрофілювання їх під інші виробничі потужності.
Разом із дружиною Лілією Орловою Володимир взяв участь у бізнес-тренінгах “Підвищення конкурентоспроможності бізнесу і можливостей працевлаштування вразливого населення Донецької та Луганської областей”, які відбулися за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка Східної України”.

Читайте такожСнаряди вбивають ґрунт. Як на Донбасі відновлюють дику природу після впливу війни

Тренери порадили розвивати розсадник декоративних рослин не лише для потреб рекреаційної зони, а й для роздрібного та оптового продажу фізичним та юридичним особам.

Підприємець має також 40 гектарів сільськогосподарських угідь. Там вирощує лікарські трави (календулу, ехінацею, валеріану), також посадив дерева (чорноплідну горобину), які планує згодом висадити на териконі.

Нагадаємо, на Луганщині і Донеччині екологи рятують унікальні українські степи.

Головне фото: facebook.com/ERAUkraine.

Підтримай ШоТам

Читати далі

NewСхід

«Степи – це не пустище». Як на Донбасі екологи рятують природу від остаточного зникнення

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам запускає атлас екологічних проблем Донбасу та способів їхнього вирішення. “Cxiд Ekomap”. На мапі зібрані екологічні проблеми регіону – забруднення повітря та річок, сміттєзвалища, лісові пожежі, тліючі терикони, зниклі степи та інші. Завдяки інтерактивному атласу можна дізнатися детальну інформацію про проблему, а також інструменти та методи, необхідні для її вирішення, які пропонують науковці. Перший крок до розв’язання проблеми – розуміння її масштабності. І головна мета “Cxiд Ekomap” – розпочати діалог про вирішення екологічних проблем шляхом збору даних і допомоги тим, хто працює з питаннями екології Донбасу. Перелік на мапі є ще неповний, тому кожен із вас може долучитися до її наповнення та сприяти розв’язанню проблеми. А як це зробити – дізнайтеся тут, натиснувши на знак питання.

«Степи — це пустище, яке варто розорати або висадити на його території ліс» — принаймні так вважають багато українців, які не знають про цінність степів. Насправді ж степи підтримують життєздатне середовище існування багатьох живих організмів, у тому числі людини. Саме тому біологи та науковці роками виборюють право цієї екосистеми на повноцінне життя. Еколог Олексій Бурковський присвятив цій темі повнометражний науково-популярний фільм, а Олексій Василюк спільно з командою «Української природоохоронної групи» регулярно проводить різні дослідження. А ще він розробляє атлас степів, на якому покаже їхні відмінності, проживання там живих істот та загрози зникнення.

Олексій Бурковський
Олексій Бурковський

активіст громадської організації «Всеукраїнська Екологічна Ліга» та громадської кампанії «Збережемо українські степи»
Український еколог, письменник, автор публіцистичних статей на захист природи, за освітою — агроном

Люди змінюють екосистеми: на степах висаджують ліси

Згідно з законами природи, важливим є збереження будь-якої екосистеми, яка розташована в певній природній зоні. Якщо на Донеччині, Одещині, Дніпропетровщині має бути степ — тут має бути степ. Якщо на Житомирщині має бути ліс, то він і має бути. І дуже погано, коли людина намагається зробити навпаки: насадити ліси в степах, де їм не місце, або вирубати ліс і зробити луки, наприклад, на Поліссі. Степи виконують свої функції, покладені на них природою. Вони створюють і підтримують життєздатне середовище існування живих організмів, у тому числі людини.

Тему степів я досліджую вже досить давно. За освітою я агроном, закінчив Дніпровський аграрний університет. Також навчався на аспірантурі за спеціальністю «екологія» у тому ж університеті. Щоправда, я не захистив дисертацію, бо помер мій науковий керівник. Певний час працював позаштатним кореспондентом газети «Лица» у Дніпрі, де вів екологічну рубрику. Мабуть, саме завдяки освіті та розумінню ситуації я приєднався до кампанії «Збережемо українські степи» у 2008 році. Відтоді я постійно співпрацюю стосовно цієї теми з моїми колегами та однодумцями.

Донбас зіткнувся з браком степів та луків

Я не розділяю проблеми степів за адміністративно-територіальним принципом. Тобто, проблеми Донбасу треба розглядати у контексті проблем всієї України або хоча б в межах степової та лісостепової зони України. Негаразди Донеччини майже нічим не відрізняються від, скажімо, Одеської, Полтавської чи Кіровоградської області. Загалом останні 5 років ситуація там не сильно змінилася: вона була такою ж поганою, як і зараз, можливо, дещо гіршою.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Найбільша екологічна проблема степів Донеччини, як і більшості регіонів України, — це скорочення територій дикої природи через надмірний агропромисловий тиск. Йдеться про дефіцит природних екосистем: степів, луків, лісів, водно-болотних угідь. На Донбасі офіційно розорані 81% територій. Оскільки сільське господарство досить інтенсивне, то кожен квадратний сантиметр землі там щороку обробляють пестицидами — отруйними речовинами. Але ця масова обробка — це наслідок, а причина — величезна розораність.

Донеччину турбує проблема опустелювання територій

Регіон Донбасу турбує проблема дефіциту природних екосистем, і, як наслідок, дефіцит води. Сучасні аграрні технології та добрива дозволяють компенсувати родючість ґрунтів. Але немає технології, яка б компенсувала екосистемні функції. Бо для того, щоб була вода, потрібно, щоб водозбірний басейн був природним, щоб була рослинність, яка захищає від надмірних температур та формує здоровий ґрунт. Високий вміст гумусу та природна структура ґрунту дозволяють йому поглинати та накопичувати максимальний обсяг води в його профілі та легко віддавати її рослинам. 

Якщо все це руйнується, наприклад, якщо земля розорюється й обробляється протягом десятків років, відбувається дегуміфікація. Тобто, гумус розкладається і вилітає в атмосферу, до речі, поповнюючи викиди CO2. По-друге, руйнується структура ґрунту, і він перетворюється на таку собі пластиліноподібну субстанцію, яка розбухає зверху і не пропускає воду в нижні горизонти. Внаслідок цього вона просто стікає в річки, одночасно замулюючи їх.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Таким чином, проблема вододефіциту, у тому числі на Донеччині, виникає не лише від невеликої кількості опадів (за винятком цього року, бо опадів було достатньо). А й через те, що наші екосистеми не здатні накопичувати вологу. Тут можна говорити про опустелювання — дефіцит вологи. В Україні ситуація з цим є досить поганою: 57% займає переорана земля, а на Херсонщині вона складає аж 90%, на Донеччині — 81%.

Природа має рану, якій не дають загоїтися

Якщо говорити про вплив війни на степи Донеччини, то, в першу чергу,  постраждали об’єкти природно-заповідного фонду, бо вони стали до певної міри ареною бойових дій. Зокрема, ландшафтний парк «Клебан-Бик» і відділення українського природного степового заповідника «Крейдова Флора». Але, хай там як, якщо природі не заважати, вона відтвориться.

Також спочатку через військові дії наша влада ухвалила рішення заборонити полювання на території Донбасу. Але зараз полювання поступово відновлюється: один за іншим райони його дозволяють. Зараз лише приблизно три райони заборонені для полювання взагалі, а в інших — частково дозволено. Коли протягом 5 років полювання було заборонено (не беручи до уваги одиничні випадки браконьєрства), це позитивно вплинуло на фауну регіону.

Розташування військових у тилу до певної міри сприяє охороні природи. Там, відповідно, жоден мисливець не прийде стріляти, ніхто не підпалить суху траву. Стосовно безпосередньої лінії зіткнення, то там бувають випадки й коли тварини підриваються на мінах. Забруднення важкими металами від снарядів, боєприпасів — все це є.

Технології не розв’яжуть екологічні проблеми

На жаль, відчуження людини від природи схиляє до певного техноутопізму. Оскільки людина менше спілкується з природою, то виникають ілюзії, що екологічні проблеми вирішуються технологічними методами. Але насправді — ні. Вітроелектростанції не поглинають СО2, адже вони виробляють електрику. Перероблення пластику не формує річки. Річки формує рослинний покрив, здоровий ґрунт тощо. Очисні споруди не виділяють кисень — це роблять природні екосистеми: ліси, степи, луки. Тому основною метою екологічної політики мають бути живі екосистеми, бо екологія сама по собі — це біологічна, а не інженерна наука. Щоб розв’язати ці проблеми, потрібні, в першу чергу, законодавчі, просвітні, адміністративні та економічні важелі, а вже потім — технологічні.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Також потрібно збільшувати якомога швидше природно-заповідний фонд. Але у нас є дилема: де-юре ми збільшуємо площу заповідного фонду, і якісь природні комплекси нам вдається зберегти завдяки наданню їм юридично-охоронного захисту. Але реальну площу природних екосистем ми скорочуємо. Десь щось переорали, забудували, наставили вітряків на природній ділянці. Через неграмотність у земельному менеджменті навіть добрі наміри (наприклад, щодо декарбонізації — скорочення викидів парникових газів) призводять до негативних наслідків.

З порятунком степів Донбасу допоможе консервація земель

Нашим завданням є не лише збереження та розширення природно-заповідного фонду, але й відтворення природних екосистем. Головним засобом цього є консервація земель. Тобто, потрібно виводити антропогенні території з активного господарського обігу і відтворювати на них природні екосистеми (у степовій зоні — степи, у лісовій зоні — ліси тощо). Робити це треба через скорочення площі орних земель.

Також у нас є величезна кількість розораних земель, яких переорювати не можна взагалі. Науковці-аграрії ще у 90-х роках пропонували вивести з обігу в Україні 9 мільйонів гектарів орних земель, з яких пропонувалося на семи відтворити лучно-степові ландшафти, а 2 млн віддати під заліснення. Це не вдалося зробити, і, отже, маємо те, що маємо. Рецепт виходу з ситуації є, для цього потрібні лише законодавчі зміни, підзаконні акти й політична воля. Зазначу, що гроші на це також є, бо у нас є фонди охорони природного середовища, куди потрапляють кошти екоподатків. Але їх дуже часто використовують не за призначенням, наприклад, на комунальні питання, не пов’язані з екологією та охороною природи взагалі.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Будь-яка екосвідома людина може зробити крок у збереженні й відновленні степів. По-перше, можна приєднуватися до природоохоронних організацій і відстежувати ситуацію: надсилати вимоги, звернення, загальні пропозиції до органів влади. Людина також може підготувати наукове обґрунтування на створення заказника, заповідного урочища, пам’ятки природи. Для цього зовсім не обов’язково бути науковцем. Або можна знайти через мережу науковця, сфотографувати рослин і тварин певної природної ділянки, і надіслати фахівцю. І він зможе визначити, що з цього належить до Червоної книги, і вже тоді писати звернення.

Запустив екоблог, щоб вчити людей цінувати степи

У 2018 році я створив свій екологічний блог, де в першу чергу висвітлюються питання земельно-екологічної політики. Там 60-70% моїх публікацій присвячені земельній темі, зокрема, степовій зоні, яка є найбільш розораною. Про ліси багато говорять, а про степи — ні. Тут є й складна філософська проблема. Мабуть, нашу націю вважати слід саме лісовою, бо вона зародилася все ж там: на Поліссі, півночі й заході України. Степ сприймався якось вороже, українці й тепер сприймають його як пустище, яке потрібно чимось заповнити: розорати, щоб засіяти; забудувати, або в крайньому разі — засадити лісом. На своєму блозі  намагаюся показати, що природа знає краще де і яка екосистема має бути розташованою, роз’яснюю, що не можна відривати земельну політику від екологічної. Бо земля — це не товар, і не засіб виробництва, а життєвий простір для екосистем, які формують для нас придатне середовище існування.

Нашій команді, «Всеукраїнській екологічній лізі», у 2019 році випала можливість взаємодіяти з нашим місцевим телебаченням «Орбіта» на Донеччині. І нам вдалося відзняти перший в Україні повнометражний науково-популярний фільм, присвячений темі степів, — «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?». Ми на прикладі невеликої місцевості Донеччини вирішили розкрити тему проблем більшості степів України. Цю стрічку ми вільно поширюємо, вона є в Youtube, а також будь-який телеканал може її показати. Згодом ми зняли ще один фільм про найбільші заповідні об’єкти області — «Донеччина заповідна — насіння життя!».

Також я у своїй діяльності регулярно виїжджаю на місцевість, вивчаю видовий склад. Я шукаю там види, які перебувають під охороною Червоної книги або Червоного списку Донеччини. Потім роблю картографію завдяки онлайн-інструментам, готую наукові обґрунтування на створення заказників і від організації подаємо цей пакет документів у департамент екології, з яким ми тісно співпрацюємо. Також ми займаємося наданням охоронного статусу старим деревам. А ще — просвітницькою діяльністю: проводимо екскурсії, лекції тощо.

Олексій Василюк
Олексій Василюк

український еколог і зоолог, природоохоронний і громадський діяч
Співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України, голова і співзасновник громадської організації «Українська природоохоронна група»

Моя любов — степи Донецького кряжу

У кожної людини, не байдужої до природи, є якась улюблена точка на глобусі. Хтось любить Карпати, хтось Кримські гори. Я ж натомість захоплююся Донецьким кряжем. Для України це є місцем, де збереглося найбільше непорушених кам’янистих степів. Хоча їх у 30-ті роки намагалися місцями розорати, але вчасно зрозуміли, що немає сенсу орати камінь. Степи я не лише люблю, а й фактично впродовж 14 років присвячую своє життя їхній охороні.

З 2014 року я працюю в Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України у відділі охорони тваринного світу. З першого курсу університету і до сьогодні, вже 21 рік, я перебуваю у громадських організаціях, які займаються охороною природи. Зараз очолюю громадську організацію «Українська охоронна група», члени якої — трохи більш як 50 науковців і біологів. Створили ми її у 2014 році, тому що в Україні не було інституту охорони природи, як, наприклад, у Болгарії. Ми вирішили, якщо ж ми всі тут науковці, то можемо щось схоже створити, але як громадську організацію. Наша місія — це єднання науковців задля збереження дикої природи.

Читайте також: Що робити з тлінням териконів? Сценарії порятунку територій біля шахт Донбасу

Ми займаємося заповідною справою, створенням і охороною об’єктів природо-заповідного фонду. Ми в цілому єдині в Україні, хто розробляє нові природні об’єкти смарагдової мережі. Це природоохоронні території, які створюють у Європі для збереження видів і оселищ, яким загрожує зникнення. Нещодавно Верховна Рада провалила голосування за їхнє узаконення, тож чекатимемо ще два місяці, до наступної спроби підтримки голосами.

Внесли мільйон записів до всесвітньої бази різноманіття

Наші ботаніки нещодавно долучилися до всесвітнього проєкту з картографування трав’яних біодобрив або екосистем. Йдеться про степи й луги. Ми за складною методикою описуємо всю рослинність України, і це дуже важко, адже потрібно їздити в дуже багато місць. Досліджуємо чимало ділянок, а потім з цього утвориться карта, на якій буде показано, як взагалі виглядає трав’яниста рослинність на нашій планеті. По цьому можна робити висновки зі зміни клімату й поширення різних видів організмів.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Також ми постійно їздимо у пошуках нових територій, які варто зробити заказниками або іншими об’єктами природно-заповідного фонду. Дистанційно це робити неможливо, хіба що дивитися, чи є в якомусь місці степова балка. Але що там зростає та чи є рідкісні види, побачити здалеку неможливо. Всі ці відомості про поширення рідкісних видів ми вносимо до глобальної бази різноманіття. Всього в ній є приблизно 1,7 мільярда різних видів живих організмів, 1,2 мільйона — стосуються України. Це не аматорська база, її створюють професійні біологи, і рахуються з нею як з реальним окремим джерелом інформації. Майже всю інформацію, яка туди потрапляла з України, вносили ми. Тобто, майже весь цей мільйон записів про поширення рідкісних видів — це те, що за останні три роки завантажила наша організація.

Ми з колегами за чотири роки видали рівно 70 видань наукової літератури: посібники й різна додаткова інформація. А ще ми видаємо чимало літератури на тему історії охорони природи. Наприклад, передруковуємо якісь старі статті з останніх примірників або проводимо ребрендинг книжок, які збереглись в одному або двох екземплярах. Наприклад, книжка 1919 року про охорону природи, яка існує в одному екземплярі, яка пилиться на вітрині під склом у краєзнавчому полтавському музеї. Вона начебто і є, але хто її може прочитати? Ми зберігаємо в цих виданнях тодішню мову, стару граматику без жодної адаптації.

Планую намалювати свій атлас степів

У мене є ще особистий задум, який я ніяк не можу до кінця реалізувати, — атлас степів. Я дуже хочу, що б це було велике видруковане наукове видання. Я вже витратив 5 років на те, щоб спробувати намалювати карту степів України. Як я з’ясував, це щонайменше 20 тисяч ділянок, які зараз продовжують інтенсивно розорювати. Фрагментів може й стає більше, але їхні площі — меншають. Звичайно, для більшості видів тварин малесенькі ділянки — це не місце для мешкання. Наприклад, хижі птахи, яким потрібно літати великими просторами й шукати здобич, копитні, яким потрібно мігрувати на тисячі кілометрів. Тому, власне, в Україні степові копитні й вимерли.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Я б хотів, щоб у цьому атласі було видно, скільки є степів, які вони бувають. Наприклад, лучні степи, які є в нас на Черкащині, Київщині — це одне. На півдні Херсонщини — сухі степи, піщані. На півночі вони зовсім інші. Десь там, на Донбасі, будуть кам’янисті степи Донецького кряжу. Напишу туди й про загрози для різних степових ділянок. В атласі кожен розворот буде присвячений окремій темі.

Кожен з нас може стати рятівником степу

Для людей дуже важливо вчасно отямитись і хоча б певну частину степів, 30%, повернути у той стан, в якому вони були пів століття тому. Ці ділянки поступово знову почнуть накопичувати вуглець, хоча це досить довгий процес. Але ми не можемо дозволити собі зробити ситуацію ще гіршою. Ми пробували рахувати, то, на прикладі Миколаївської області, за останні два роки розораний кожен п’ятий квадратний метр залишків степу. Це просто неймовірно, що за два роки зникає кожна п’ята доля степів. Принаймні так у цьому регіоні, інші ми ще не досліджували.

А проте в Україні й досі, ми вважаємо, є безліч цінних ділянок. Ми їздимо туди, обстежуємо їх, намагаємося врятувати. Є місця, які потрібно регулярно відвідувати й робити нові відкриття. І там варто облаштовувати заповідні території, щоб вони охоронялися державою. А ще важливо, аби до кампанії з захисту степів долучилися якомога більше людей. Якщо хтось став свідком оранки — він просто зобов’язаний спробувати врятувати цю ділянку, сповістивши правоохоронців. Порушників варто публічно притягувати до відповідальності, аби іншим не хотілося таких же наслідків.

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Підтримай ШоТам

Читати далі

NewСхід

Неподалік Сєвєродонецька з’явився «Луганський гай»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Львівські активісти привезли для висадки на Луганщину понад 5 тисяч саджанців сосни із закритою кореневою системою.

Про це повідомили у пресслужбі Львівської обласної ради.

Зазначається, що торік у жовтні на Луганщині спалахнули масові пожежі. Чималих втрат зазнало село Сиротине, яке розташоване на відстані 35 кілометрів від лінії розмежування.

Наголошується, якщо не заліснити цю територію, то піщані бурі нестимуть пил на селище. Тому висадили 5 тис. сіянців на площі близько 2,2 га.

Читайте також: Як активісти рятують від вирубки донбаські ліси

Львів’яни хочуть започаткувати відновлення лісів, розвивати рекреаційні зони, відновити зелені території. В процесі висаджування гаю вони домовилися вирощувати сіянці дерев з місцевого насіння у сучасному Львівському лісовому селекційно-насіннєвому центрі, а згодом пересаджувати готові сіянці у лісах Луганщини. Йдеться про хвойні дерева, такі як кримська сосна.

Висадивши нові дерева на спаленій території, активісти також показують, що українці відродять і об’єднають свою землю.

Нагадаємо, на Луганщині і Донеччині екологи рятують унікальні українські степи.

Головне фото: lvivoblrada.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі