Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Глиняні стіни та сучасна техніка. У Мринській громаді волонтери та місцеві відновили сторічну школу-мазанку

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Ззовні ця сторічна будівля має глиняні стіни та намальовані орнаменти у вигляді виноградної лози, які поширені в регіоні. А всередині — сучасний ремонт, обладнання, бібліотеку та тренажерний зал. 

ШоТам розповідає, як за ініціативи директорки Лихачівської школи-мазанки Світлани Грош з допомогою громади, влади і благодійників вдалося поєднати минуле та сучасне в стінах однієї будівлі.

Тридцятирічна мрія, яка нарешті здійснилася

Світлана Грош працює в Лихачівському ліцеї Мринської громади, що на Чернігівщині, вже понад 30 років. Ще у свої 18 прийшла сюди працювати вчителькою початкових класів після педагогічного училища і ще з того часу мріяла відновити приміщення школи-мазанки, яка існує з 1927 року. У 2008 році пані Світлана стала директоркою Лихачівського ліцею і шукала різні способи, аби покращити умови навчання учнів.

Якось жінка побачила в соціальних мережах оголошення про те, що український благодійний фонд «Сміливі відновлювати» допомагає людям відбудовувати  приватні будинки та заклади освіти. Вирішила спробувати і надіслала заявку. 

«Коли нам погодилися допомогти, то я ніяк не могла в це повірити. Я була дуже рада, що на наш сільський заклад хтось звернув увагу», — каже Світлана Грош.

Світлана Грош разом з волонтерами відновлювала ліцей-мазанку. Фото надала героїня

До відновлення ліцею долучилися волонтери фонду, місцеві жителі, вчителі та учні. А місцеві підприємці та влада допомагали з матеріалами — водою, глиною та соломою. 

«Ми привозили всі необхідні матеріали та закликали людей з села допомагати відновлювати ліцей. Шукали все необхідне, якісну металочерепицю замовляли аж з Дніпра. Дуже вірили, що школу вдасться відновити, бо вона має велике значення для нашого села. Я сам навчався у цих стінах, тому це місце мені дуже дороге», — каже староста села Лихачів Олександр Семенець.

Лихачівський ліцей-мазанка в процесі відновлення. Фото надала Світлана Грош

«Коли лише розвалили стіни, то я два тижні не могла прийти до тями думала, що ми вже нічого не відновимо і сторічна споруда просто пропаде. Але три місяці роботи пройшли плідно і вже у жовтні учні вийшли на навчання», — ділиться Світлана Грош. Поки школу відновлювали, у вересні діти вчилися просто неба. Директорка каже, що навіть природа їм допомагала, адже було дуже тепло.

Поєднали минуле з сучасним

Історія благодійного фонду «Сміливі відновлювати» почалася у травні 2022, коли друзі Віталій Селик та Альона Крицук створили волонтерську ініціативу, аби допомагати людям розбирати завали після деокупації Ірпеня, Бучі та сіл поблизу. «Від травня 2022 року ми щотижня збираємо волонтерів на толоки», — каже співзасновниця фонду Альона Крицук.

Віталій Селик розповідає, що рік тому фонд став партнером Програми «U-LEAD з Європою» у проєкті «Відбудова місцевих шкіл для стійкості», аби відновити 12 шкіл на деокупованих територіях Київщини, Чернігівщини та Харківщини. Обирали школи, в яких є укриття і можна буде їх відновити навчання на початку осені. Серед них був і Лихачівський ліцей.

«Спершу ніхто не вірив, що можна відновити школу, яка створена за технологією мазанки. Вона була доволі міцна зсередини, хоча існувала з 1927 року. Проте наш проєктний менеджер наполіг, аби ми відновили її саме за старою технологією хати-мазанки. А ще ми спілкувалися з інженерами-будівельниками, які сказали, що глина рівноцінна сучасним утеплюючим матеріалам», — каже Сергій.

Волонтери під час роботи у селі Лихачів. Фото надали в благодійному фонді «Сміливі відновлювати».

Фонд знайшов експерта у хатах-мазанках — майстра Миколу Степанця, який зробив хімічний аналіз глини трьох старих родовищ громади, з яких колись тут мазали хати. Чоловік навчав мазати волонтерів та місцевих. Співзасновниця фонду Альона розповідає, що серед мешканців села була літня жінка, яка за своєї молодості брала участь в толоках та мазала хати, тому тепер теж навчала цьому інших.

Набагато більше, ніж просто будівництво

Віталій Селик каже, що при відбудові ліцею мазали стіни глиною, але інтер’єр вирішили робити сучасним — постелили лінолеум, зробили сучасний ремонт з історичними мотивами, перекрили дах металочерепицею та створили бетонний пандус. Його зробив місцевий підприємець — вірменин Татул Оганян. Він хотів зробити найкращий пандус в області, адже при обороні Чернігівщини втратив обидві кінцівки і зараз має протези. Завдяки цьому пандусу наступного року в ліцеї навчатиметься дитина з інвалідністю, яка переїхала в громаду з Донеччини.

Стіни ліцею прикрашає мурал з орнаментом, який створила художниця Софія Кандаурова. Вона досліджувала місцеві орнаменти та створила символічні мотиви, зокрема виноградну лозу, яка популярна в регіоні. Художниця, крім створення муралів, вечорами проєктувала на стінах ліцею мультики, тому їх збігалися дивитися всі діти з села. «Це було щось набагато більше, ніж просто будівництво», — каже Сергій.

Сучасний вигляд відновленого ліцею-мазанки в Лихачеві. Фото надала Світлана Грош

Альона ж розповідає, що на території ліцею посадили дерево на пам’ять про волонтера з Канади Ентоні Ігната, який брав участь в толоках та возив гуманітарну допомогу на фронт. Під час однієї з місії він загинув.

«Він був щирою та відкритою людиною, кинув Канаду, всі свої гроші привіз сюди, аби допомогти українцям. На його честь на території ліцею тепер росте канадський клен», — розповідає Альона Крицук.

У тренажерному залі місцева молодь зараз вечорами збирається для спілкування та занять спорту. А в бібліотеку приїжджає вся Мринська громада, аби проводити тут свої заходи. «Пишаємося, що ми не лише відновили школу, але й створили місце зустрічей та дозвілля для молоді та дорослих жителів громади. Ми дуже хотіли створити простір, який захочеться відвідувати», — каже Альона.

Сучасний тренажерний зал в Лихачівському ліцеї. Фото надала Світлана Грош

Передумала виходити на пенсію після відновлення ліцею

Директорка закладу каже, що постійно була з волонтерами, допомагала відновлювати школу, а ще слідкувала за тим, аби всі були нагодовані та відпочивали. Про роботу волонтерів та місцевих навіть зняли мініфільм, який презентували на відкритті ліцею у жовтні.

«За час відбудови ліцею я знайшла багато друзів. Це такі прекрасні люди, які підтримували одне одного в роботі. Молодь вразила мене своєю силою волі та ентузіазмом. Вони лишали свої справи, роботу і кілька місяців плідно працювали для нас», — згадує Світлана Грош. 

Директорка каже, що це перша масштабна підтримка закладу освіти у всьому районі. Фонд забезпечив школу новою технікою та створив нову сучасну бібліотеку. «Волонтери зробили набагато більше, ніж обіцяли надали меблі, мультимедійну дошку, проєктор, електричні герб та карту України», — каже директорка.

Зараз в приміщенні ліцею-мазанки навчаються діти з початкової школи, також сюди приходять у бібліотеку та на заняття фізкультурою діти старших класів, які вчаться в іншому приміщенні закладу, через дорогу. Діти та батьки дуже задоволені оновленим закладом. Навіть діти з інших сіл та міста приїжджають і кажуть, що хотіли б навчатися в такому приміщенні.

«Я вже хотіла йти на пенсію цього року, але у вересні ми ще не завершили роботу, тому не могла залишити на когось те, що почала сама. А тепер вже і шкода покидати роботу, адже мені дуже подобається в такому красивому місці», — підсумовує директорка школи.

Суспільство

Людмила Старицька – письменниця, яка боролася за вільну Україну

Опубліковано

Донедавна в Україні було понад 200 вулиць імені російського письменника Горького… Але жодної на честь його однолітки — української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської. Чию доньку вбили совєти, а її замучили за те, що вона боролася з їхньою брехнею та будувала вільну Україну. Сьогодні в Україні 3 вулиці названі імʼям Старицької, про яку ми маємо знати більше.

ШоТам разом з проєктом «Стріткод» розповідає про людей, на честь яких названі наші вулиці.

Історія письменниці

Людмила Старицька-Черняхівська народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Її батько — письменник Михайло Старицький, а мати Софія — рідна сестра композитора Миколи Лисенка.

У русифікованому Києві саме батьки прищепили Людмилі любов до української мови. Дівчина з дитинства складала вірші та казки, вивчала німецьку мову й історію. У школі подружилася з Лесею Українкою, яка згодом підштовхнула її перекладати тексти на українську. З 20 років перекладала твори світових авторів з німецької та російської в літературному гуртку «Плеяда».

Одружилася з лікарем-гістологом Олександром Черняхівським — родичем Михайла Грушевського. У 32 роки в них народилася донька Вероніка, яка теж стала поетесою та перекладачкою. Людмила стала співавторкою багатьох творів батька. Разом вони написали трилогію «Богдан Хмельницький».

Головна тема її творів — історична правда про Україну без перекручених московією фактів. Найяскравіші твори Людмили – «Жива могила», «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Розбійник Кармелюк».

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Громадська діальність

1908 року Старицька стала членкинею Товариства Українських Поступовців — координаційного центру українських сил. Їздила до Сибіру, щоб організувати комітет допомоги українським полоненим і переселенцям.

У Першу світову працювала в шпиталі сестрою милосердя. Там навчала поранених української мови й історії. Таким чином Людмила готувала військо до Української революції. У 1917 році з падінням царату Старицька стала однією з засновниць Української Центральної Ради.

Розвиток культури

У ті часи Людмила зосередилась на розвитку українського кінематографа. Організувала кінематографічну секцію при УЦР, писала сценарії, займалася зйомками фільмів. Після поразки Української революції постало питання про еміграцію, – але Людмила залишилася в Києві.

Жінка продовжувала писати й організувала вдома літературний салон для письменників.

Початок репресій

1930 року її разом з чоловіком заарештували за нібито приналежність до Союзу визволення України. Судовий процес відбувався в Харкові в оперному театрі, й квитки на нього видавали, як на виставу.

Подружжя засудили до 5 років позбавлення волі, але влада продемонструвала «милосердя». Вирок замінили на умовний і вислали родину до Сталіно, де Людмила займалася перекладами.

У 1936 році подружжя повернулося до Києва, але за 2 роки на них чекав новий удар від більшовиків. Доньку Вероніку звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. Вона була дружиною німецькою банкіра, прожила з ним лише рік, але це стало приводом для затримання.

Вероніку розстріляли в Києві того ж року, коли винесли вирок. А до того на допитах НКВДисти над нею знущалися та катували. Людмилі про вбивство доньки не сказали, натомість збрехали, що відправили Вероніку в заслання. Людмила їздила до Сибіру та шукала свою Рону. Писала листи до сталіна, ворошилова, калініна.

У цей же час важко захворів згорьований чоловік Старицької та через рік помер. Людмила жила разом із сестрою в Києві до 1941 року, поки в її двері знову не постукали НКВДисти.

Смертельний вирок

Вчинили обшук, звинуватили в українському націоналізмі й антирадянській діяльності. Уже літніх сестер під конвоєм відправили «телячим» вагоном до Казахстану. 73-літня письменниця померла в дорозі. Конвоїри просто викинули мертву з вагона. Вона так і не дізналась, що сталося з її донькою…

А точна дата й місце смерті самої Старицької досі невідомі. У 2000 році в Україні вийшла перша збірка Людмили Старицької-Черняхівської «Вибрані твори».

Памʼять

Сьогодні в Києві, Черкасах і селі Лящівка на Черкащині є вулиці на її честь. Щоб про письменницю знали більше людей, проєкт «Стріткод» готує особливу табличку на її вулиці в Києві. Відсканувавши QR-код, ви знайдете цікаві та важливі факти про видатну українку Людмилу Старицьку.

Дізнавайтеся про Людмилу Старицьку-Черняхівську, яка вірила в Україну до останнього подиху!

Нагадаємо, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Також ми повідомляли, що стали відомі найпопулярніші вакансії в ЗСУ: кого шукають найбільше.

Читати далі

Суспільство

В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Опубліковано

У Сумах стартував інформаційно-аналітичний проєкт “Спектри”, до якого можуть долучитися ветерани та цивільні особи. “Спектри” надає учасникам корисні ресурси, інформацію та аналітичну підтримку, сприяючи успішній інтеграції ветеранів у цивільне життя.

“Спектри” — це спільний інформаційно-аналітичний проєкт Українського ветеранського фонду та онлайн-медіа, який створено для підтримки ветеранів.

Читати також: Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі

Метою проєкту є надання платформи для обміну досвідом та ідеями, що допоможуть ветеранам реінтегруватися у цивільне життя. “Спектри” прагне створити місток між ветеранами та суспільством через серію глибоких інтерв’ю, освітній контент, майстеркласи та інтерактивні сесії.

Кожна програма матиме свою унікальну тему та спікера, а гості разом з ведучими обговорюватимуть права, можливості, психологічну підтримку, реадаптацію, а також болючі питання та прагнення ветеранів.

Програма виходитиме щовівторка о 18:00 на YouTube-каналі “Мілітарний”.

Перший випуск доступний за посиланням.

Нагадаємо, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).

Також ми повідомляли, що українську молодь звуть доєднатися до освітньої програми від Ajax Systems.

Фото: Спектри

Читати далі

Суспільство

Як у Ворохті дітей “всиновлювали”

Опубліковано

“У Ворохту привезли сиріт. Можливо, хтось хоче усиновити? Розкиньте по групах”. Цей пост навесні 2022 року миттєво розлетівся мережами, а в тисячних репостах стали поширювати чутки про загибель батьків усіх цих дітей.

Щоправда, 100 малюків з будинків дитини Харківщини тоді просто евакуювали в більш безпечне місце — до одного з санаторіїв Ворохти. Діти не потребували усиновлення. І тоді волонтери, місцева влада та дотичні організації, в одній з яких працює героїня нового випуску проєкту «Мій персональний фейк» Юлія, почали розвінчувати цю маніпуляцію на найчутливішій темі дітей.

Хто та для чого міг поширювати таку маніпуляцію та яка небезпека часом може критися в панічних закликах «зробити добру справу»?

Це черговий випуск проєкту «Мій персональний фейк», мета якого — захистити українців від негативного впливу дезінформації.

З чого почалась історія

Як лісова пожежа, у соцмережах поширився пост про те, що до Ворохти привезли 45 дітей, чий батьки загинули, і діти потребують термінового усиновлення.

Мене звати Юлія Бігліцова, я колишня журналістка, а зараз комунікаційна директорка. Ми в агенції безпосередньо зі службами у справах дітей не пов’язані, але зі службами пов’язані наші клієнти.

Про фейки та маніпуляції

Будь-які дописи в інтернеті, пов’язані з дітьми, які мають таку яскраво виражену емоційність, які спонукають до миттєвої дії, вони всі можуть на перших порах трактуватися як фейк. Фейки та маніпуляції виводять людей на емоції та збирають лайки. Але водночас можуть підступно красти спокій, дорогоцінний час та навіть близьких.

Це зброя шахраїв і пропагандистів, яка допомагає їм впливати на ваші рішення і переконання. Фейк про дітей з Ворохти дуже цікавий.

Читати також: В київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток

Розбір фейку

Ця історія почала ширитися навесні 2022 року. Як лісова пожежа, у соцмережах поширився пост про те, що до Ворохти привезли 45 дітей, чиї батьки загинули, і діти потребують термінового усиновлення, опіки.

Хтось сердобольний дізнався цю інформацію, що дітей привезли, перекрутив її, додав заклик розібрати дітей усиновити, якимось чином прилаштувати, і ця інформація пішла по соцмережах. Я бачила один із постів, який ширили, там десь понад півтори тисячі тільки репостів, не говорячи вже про лайки, коментарі, реакції і так далі. По факту було наступне. Привезли дітей, їх було не 45, а 100. Але ці діти не потребували усиновлення чи опіки. Цих дітей просто туди привезли до санаторію. За великим рахунком на той момент усиновлення і не було можливим.

Причини виникнення

У нас українці дуже емпатичні. Насправді, такі дописи виникають, як правило, в трьох ситуаціях.

Перша ситуація – це абсолютно штучно сконструйована історія російським ІПСО. Росіяни відстежують емоційні теми, які, в принципі, підбурюють до певних дій українське суспільство. Ці теми беруть, додають до правди брехні і запускають їх в інформаційний простір.

Що робити зараз тим, хто хоче допомогти дітям, які залишилися без батьків? Можна або звернутися до місцевої служби у справах дітей. Там завжди зорієнтують, яка потрібна допомога, кому потрібна допомога. Можна зареєструватися у чат-боті “Дитина не сама”.

Головна порада – мати холодну голову. Дуже багато помилок, зокрема і пов’язаних з репостом фейків, ми робимо тоді, коли схвильовані, тоді, коли засмучені, тоді, коли розгнівані. А фейки дуже часто саме працюють на те, щоб спровокувати ці емоції. Тому, коли ми бачимо будь-яку інформацію, яка підбурює нас до дії, нам треба охолонути. Взяти невелику паузу, годину, дві години до наступного дня, проаналізувати ту інформацію.

Нагадаємо, що українську молодь звуть доєднатися до освітньої програми від Ajax Systems.

Також ми повідомляли, як курсантка ВМС бореться зі стереотипами про жінок в армії.

Читати далі