Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
«Думок про те, що доведеться тікати від війни та переїжджати в моїй родині не було. Ми сподівалися, що ворог не зуміє дійти до нашого міста», – розповідає переселенка з Лиману, що на Донеччині, Юлія Чухрій.
Та все ж поїхати довелося. Юлія з сім’єю мешкає у Здолбунівській громаді Рівненської області. Вона потрапила на стажування для молоді в органах місцевого самоврядування, яке допомагає організувати Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зараз Юлія — учасниця ради з питань внутрішньо переміщених осіб.
Як проходить таке стажування і навіщо воно громаді, розповідаємо в ШоТам.
Шукали місто, де є робота
Жінка зустріла повномасштабне вторгнення у власному будинку, де жила разом з чоловіком та двома дітьми. Про те, що розпочалася велика війна, дізналися не лише з новин, а й перших вибухів за вікном.
Родина Чухрій перший час спускалася до підвалу домівки й перечікувала обстріли. Тоді подружжя ще не замислювалося над евакуацією. Втім, коли почали зачинятися магазини, зник газ, місто поринуло у темряву через світломаскування і сталися потужні нічні обстріли, Юлія та її чоловік вирішили: час їхати.
Подружжя записалося на евакуацію і незабаром опинилося в Івано-Франківську. І хоча місто сподобалося Юлії і дітям, та все ж надовго вони там не зупинилися, адже підлаштовувалися під професію її чоловіка.
Лиман — місто української залізниці, левова частина місцевого населення, так чи інакше, професійно пов’язана саме з нею. Свого часу й Юлія працювала інженеркою з охорони праці, а її чоловік — машиністом. Так вибір подружжя впав на Рівненську область. Там чоловік Юлії зумів знайти посаду, яка відповідала його навичкам та потребам. Жінка пояснює, коли шукали місце, то опиралися на роботу чоловіка.
«У новому місті усе було незвичним. Насамперед це потреба в орендованому житлі, адже ми звикли до власного будинку. Але, на щастя, тут у дітей є можливість ходити до школи, навчатися, а не сидіти у підвалі», – розповідає Юлія.
Водночас жінка почала шукати, чим буде займатися у свій вільний час. У соцмережах випадково натрапила на пропозицію записатися на програму стажування в органах місцевого самоврядування від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА».
Юлія Чухрій (зліва) під час стажування. Фото надала героїня.
«Не часто можна зустрітися і поговорити з міським головою»
«10 днів стажування. Екскурсії, зустрічі з міським головою, участь у круглих столах, можливість долучитися до роботи міської ради, а наприкінці стажування — сертифікат, яким можна доповнити резюме», — розповідає про програму головна спеціалістка відділу проєктної діяльності, розвитку та міжнародного співробітництва Здолбунівської міської ради Наталія Парійчук.
У громаді програма стажування у міській раді для молоді від 15 до 35 років проходить не вперше. У 2022-му році відбувся дебют завдяки Проєкту USAID «Мріємо та діємо», а через рік стажування вирішили повторити за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА». На цей набір якраз потрапила Юлія Чухрій.
Стажування у міській раді. Фото надала Юлія Чухрій.
Під час стажування жінка доєдналася до роботи у відділі з питань містобудування, архітектури й цивільного захисту населення Здолбунівської міської ради. Юлія відвідувала засідання, які стосувалися відділу містобудування, екскурсії, і брала участь у перевірці готовності водойм до сезону купання. Розповідає: така сфера для неї була геть незвичною, адже вона — залізничниця у другому поколінні.
Втім, співробітникам міської влади вдалося зацікавити Юлію — здивувала щирість та відкритість колег. «Не часто можна зустрітися і поговорити з міським головою, а під час стажування перше, що відбулося – це знайомство», — ділиться Юлія.
Учасники стажування отримали сертифікати про завершення. Фото надала Юлія Чухрій.
Чекають на тих, хто хоче вчитися і працювати
Стажування у міській раді допомогло Юлії адаптуватися у новому місці. Нині вона має чимало знайомих та краще орієнтується у тому, як працює нове місто. По завершенню стажування у міській раді Юлії запропонували роботу. Жінка відмовилася, втім, залишилася учасницею ради з питань внутрішньо переміщених осіб.
Юлія бере участь в обговореннях нагальних питань для ВПО, які можуть виникнути після евакуації та під час адаптації. Це тренінги зі зміни професії, освіти, вебінари про придбання чи оренду житла, перелік закладів освіти для малечі та школярів.
«Молодь не повинна боятися державних установ. Нам важливо, аби люди, які приходять на стажування, були вмотивовані. Міська рада зацікавлена не лише у тому, щоби показати свою діяльність, а й запропонувати вакансії тим, хто захоче з нами залишитися», — пояснює Наталія Парійчук.
Зараз міська рада Здолбунівської громади разом з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА» працює над наступним набором на стажування для молоді. Його планують провести незабаром. Окрім цього, сподіваються, що вдасться організувати ще одну програму влітку, адже тоді у молоді з’явиться більше вільного часу.
Дорогою на роботу в Тернополі СММниця Оля кілька разів зустрічала дідуся, який продає саморобні дерев’яні троянди — по 35 гривень за одну.
Попри низьку ціну, торгівля просувалася повільно. Тоді дівчина вирішила розповісти в Threads про квіти, які придбала собі та подружкам. Завдяки її допису троянди з деревини почали замовляти жителі різних міст України.
«Вічні» квіти з Тернопільщини
63-річний Олександр живе в селі Горинка на Тернопільщині, де має худобу та город. Вільний від господарства час чоловік береже для хобі — створює квіти з деревини. Олександр пригадує, що цю техніку освоїв багато років тому для панно, а з часом удосконалив методи обробки матеріалу й почав робити об’ємні троянди в натуральну величину.
Навесні майстер їздить за 50 кілометрів в обласний центр продавати свої вироби. Квиток до Тернополя коштує близько ста гривень, тому таких виїздів небагато. Раніше Олександр продавав квіти по 35 — говорить, що ціну ставив символічну й не рахував собівартість.
Оля працює в тернопільській СММ-агенції, де пише сценарії до відео й тексти, що піднімають продажі товарів. Дорогою на роботу дівчина не раз бачила на Торговиці дідуся з виробами, які той згортав і віз додому.
Напередодні 8 березня Оля купила в майстра сім троянд і роздала їх дівчатам на роботі, у той же день написала про це в Threads. Інші користувачі почали поширювати публікацію та просили надіслати квіти «Новою поштою». Наразі під дописом майже 500 коментарів від замовників зі Львова, Києва, Житомира та інших міст України.
«Ці троянди чимось нагадали мені дитинство. У нас вдома теж стояли дерев’яні квіти на підвіконні. Років десять їх ніхто й ніколи не зрушував з місця, тільки мама десь раз на рік бризкала букет лаком для волосся, аби блищав. Я думаю, людям теж відгукнулися ці вироби з дитинства, ну і, звичайно ж, вони захотіли підтримати пана Олександра», — ділиться Оля.
Після такої реакції дівчина попросила контакти майстра, аби замовники дзвонили безпосередньо йому. Чоловік має кнопковий телефон і зізнається, що точно б не займався просуванням своїх виробів в інтернеті. Олександр не виробляє квіти у великих масштабах, бо процес може тривати тижнями.
Хобі не для бізнесу
Створення троянди з деревини — це вимочування фанери, вирізання пелюсток, підготовка стебла, скручування та розфарбовування.
Усе це Олександр робить переважно взимку, коли має менше роботи по господарству. Чоловік не очікував такої кількості коментарів і замовлень з інших міст — для зв’язку він залишив контакт своєї доньки Оксани. Вона розповіла, що з початку березня вже продали близько 60 троянд — а це майже всі запаси, які її батько вирізав протягом пів року.
Пізніше про Олександра також розповіла користувачка тіктоку Олена. Вона допомогла йому відправити партію квітів «Новою поштою». Її відео на момент публікації набрало понад 3,7 млн переглядів.
«Я ніколи не робив на замовлення, бо знав, що не можу продати більше, ніж виробляю. Донька розповіла мені, що переглядів багато. Це потрібно дякувати Олені та Олі за те, що вони так поставилися», — говорить Олександр.
Люди в коментарях дивувалися, що дерев’яні троянди коштують дешевше за живі квіти, які швидко зів’януть. Попри те, що Олена та потенційні замовники пропонували більші гроші, майстер відмовився піднімати ціну вище ніж 80 гривень за квітку — свій вибір пояснює тим, що не планує перетворювати хобі на бізнес і поки нових замовлень не приймає.
Під час будівництва метро на Виноградар у Києві фахівці зводять перший в Україні дворівневий тунель.
Про це повідомив директор з промислового та підземного будівництва Акім Хохлов в етері телеканалу «Київ 24».
Перебіг будівництва
Будівельники зводять одразу два рівні з відставанням 50 метрів. Наразі фахівці зробили понад 200 метрів тунелю.
Нижній тунель використовуватимуть для потягів від Києва до Виноградаря, верхній — у зворотному напрямку.
Також на ділянці облаштують спеціальні матеріали для звукоізоляції, позаяк тунель проходить у густонаселеному районі. Це рішення дозволить поглинати майже весь шум від потягів, а місцеві жителі не відчуватимуть сильних підземних коливань.
🚝😱Метро на Виноградар зсередини: як працюватиме дворівневий тунель?
Роблять одразу два рівні з відставанням у 50 метрів. Нижній тунель буде для потяга від міста до Виноградаря, другий (верхній) — навпаки, пояснює Акім Хохлов, директор з промислового та підземного будівництва.
🔕Хохлов зазначає, що в тунелі встановлюють матеріали для звукоізоляції, які поглинатимуть майже весь шум від потягів. Мешканці навіть не відчуватимуть сильних підземних коливань.
Наразі зроблено вже більш як 200 метрів тунелю, додає він.
Проєкт Успенської площі в Дніпрі, який розробила команда архітекторів Дмитра Воліка та Ксенії Донецької, отримав престижну нагороду Urban Design & Architecture Design Awards 2025. Премію організовує один із провідних представників архітектурної преси Architecture Press Release.
Про це повідомив засновник світлотехнічної компанії Expolight Микола Каблука, який працював над втіленням проєкту.
Проєкт площі уперше отримав цю нагороду для України. Для реалізації задуму долучилися компанії АКАМ, Expolight та KOMPAN.
«Успенська площа — один з наших улюбленіших об’єктів у рідному Дніпрі, яким ми дуже пишаємось. Завжди повторюю, що такого рівня благоустрою дійсно немає ні в Нью-Йорку, ні в Лондоні. І тут втілене дійсно супер-топове світло та унікальні рішення, які не робить ніхто у світі, наприклад, світильник з каустичним ефектом на опорі», — написав Микола Каблука.
Він зазначив, що структура площі нагадує переплетення ниток, і для розкриття цієї ідеї використали рішення зі світлом. Коли людина заходить на площу, датчики руху активують світло, яке супроводжує її та реагує на кожен крок. Микола Каблука пояснив, що це символізує взаємодію людини з містом та її вплив на простір.
Також проєкт вийшов у фінал ArchDaily 2025 Building of the Year Awards та став одним із п’яти фіналістів.
Нагадаємо, що українська студія здобула премію від ArchDaily за найкращий дизайн крамниці в Одесі (ФОТО).
Фото: Андрій Авдієнко, Євген Савченко та Олег Мельников
