Економіка і бізнес
Не київським тортом єдиним! Підприємці відроджують старовинний символ Києва – сухе варення
Колись про київське сухе варення знали від Петербурга до Парижа. Але після двох світових війн та революції рецепт унікальних цукатів вважався втраченим. А через 100 років два неймовірних збіги (насправді, їх було більше) та наполегливість подружжя привели до того, що світ потихеньку згадує про неймовірний смак українських цукатів.
«ШоТам?»разом із Ярославом Семенцем розбирались, як так сталось, що цукати з буряка смакують зовсім не як буряк. А ще чому, попри просто шалений попит на продукцію, «Київське сухе варення» не планує розширюватись.
Ярослав та Світлана Семенці
власники бренду “Київське сухе варення”
Ярослав – юрист-міжнародник, а Світлана – вчитель російської мови і літератури та соціальний філософ. Але саме їм вдалося відродити рецепт київського сухого варення.
Гастрономічні шпигуни у пошуках рецепту
“Київське сухе варення” – це цукати, виготовлені з українських фруктів та овочів.
Уявіть собі, колись імператриця Єлизавета відрядила з Петербургу цілий гастрономічний десант, єдиною метою якого закупити тонну сухого варення і розвідати секрет його приготування (що,звичайно, зробити не вдалося).
Але найбільше київське сухе варення асоціюється з династією Балабух, завдяки чому цукати стали називатись балабухами. А через талановиту PR-кампанію сухого варення, організовану Миколою Балабухою, стали відомими у всій Європі.
Після Жовтневої революції рецепт було втрачено майже на 100 років – аж поки у старовинній дореволюційній книзі ми зі Світланою не знайшли рецепт солодкого символу Києва.
Читайте також: Як варення врятує Карпати. Підприємиця придумала дієве ноу-хау
Нова лінійка продукції
Ось буквально нещодавно ми повністю змінили дизайн нашої продукції – стали робити менше, а продавати краще.
Раніше в асортименті у нас були монопродукти – окремо яблуко, окремо груша. Але бувало, що на фестивалі люди виберуть собі цукатів гривень на триста, а потім «ой, ось це не візьму, напевно». Воно й зрозуміло: ярмарок же, хочеться всього спробувати. І в результаті людина не може купити все, що сподобалося. Ми подбали про це.
Другий момент – іноді боязко купляти аж 300 грам одного виду цукатів – а раптом не сподобається. І тоді ми зробили асорті. Наші друзі художники-модерністи Барбарова та Маслюков спеціально розробили такі малюночки.
Ми продумали два варіанти: бюджетний і сувенірний.
Читайте також: Натуральний присмак літа: 5 виробників крафтового морозива в Україні
Бюджетний – це красива коробка, 40 грамів цукатів трьох видів, а кришечка картонної коробки – це одночасно і візитівка.
Для туристів, зокрема й іноземних, у нас є неймовірно красиві жерстяні банки, пронумеровані і оформлені ілюстраціями тих же художників.
Пронумеровані від №1 до № 6 – тому що ми хочемо, щоб їх колекціонували.
Читайте також : Бізнес на закрутках, або як підкорити діаспору консервованим борщем
Все почалося з варення для діабетиків
Поки ми з дружиною займалися кожен своєю справою, в 1999 році нам спало на думку зробити сімейне підприємство.
У мене в ті роки виявили цукровий діабет, і мені потрібно було скорегувати своє харчування. Але нормальних солодощів для діабетиків на полицях магазинів було не знайти.
Читайте також: Найдорожчий сир – з ослячого молока: директор училища про те, як створити ферму віслюків
І ось ми створили фірму, яка поставила собі за мету повернути якісні діабетичні продукти на полиці магазинів.
“Та у нас по транспортерній стрічці більше розмажеться, ніж ви замовите!” – говорили нам виробники. Але ми їх переконували, викуповували замовлення і поширювали продукцію серед мереж магазинів.
Варення, мармелад, сиропи, цукерки – спочатку було туго, потім потихеньку з парочки магазинів поширили свою продукцію і на мережі супермаркетів. Так відкрився другий магазин, потім десятий, потім інші мережі сказали – нам теж потрібно.
А потім на полиці українських супермаркетів зайшла дешева китайська продукція. Ми тихенько зібралися з цього ринку і пішли в іншу нішу.
Щасливий збіг № 1. Книга, яка дочекалась господиню
Перший збіг стався, коли дружина зайшла в букіністичний магазин на Пушкінській, дивиться – книга старовинна продається, називається «Подарунок молодим господаркам».
Перше видання відбулось у 1862 році, а те, що було в магазині – 1912 року. Там було розписано все: як молодій господарці сервірувати столи, скільки коштує їжа на базарі, як організувати місце для молебня прислуги – ну ось все в книзі було.
Світлана загорілася її купити, але книга коштувала немаленьких грошей – 300 доларів, і, до того ж, за нею повинні були приїхати.
Чим далі Світлана від’їжджала від магазину, тим більше їй цю книгу хотілося. Зателефонувавши антиквару, другові нашої сім’ї, хотіла порадитись. І він сказав їй – треба брати.
Дружина повернулась в магазин і купила книгу – за нею ніхто не приїхав. З тих пір ми іноді діставали її робили старовинні страви за рецептами.
Читайте також: Як отримати грант на бізнес? П’ять історій успіху
Щасливий випадок № 2. Цукат в салаті
Ринок змінювався і ось нам настав час думати, чим займатися далі. Ми втекли від усього в Одесу на три дні. Сидимо, значить, вже поїли. Світлана розсіяно водить виделкою по тарілці з салатом. І раптом зітхає зі словами: «Господи, ну підкажи, що робити». Тут же опускає очі долу, звертає увагу на дивну штуку в її салаті, і дізнається від офіціантки, що це цукати волоського горіха.
Ага, цукати! Цікаво. Приїхала додому, погортала книгу і знайшла рецепти сухого київського варення.
Дебют на веганському фестивалі
Ринок ми вивчили: у той час на прилавках були тільки так звані македонські кубики – різнокольорові і не дуже корисні цукати з ананасів.
У нашому дворі був прекрасний французький ресторан, і ми попросили, щоб знайомий кухар приготував кілька видів цукатів за рецептом. Все вийшло смачно, можна було щось думати. Тоді ж до нас дивним чином почали приходити помічники – випадково познайомилися з двома літніми технологами. Вони дивилися на нас як на божевільних, але допомогли порадами.
Коли вдома варили перші цукати, технологи вказували нам на недоліки. Це вже був початок 2016 року. Робили, складали – до весни.
В ході підготовки з’ясувалось, що кухня – це добре, але для експериментів і свого приватного споживання. Тож треба було шукати приміщення.
А навесні наша дочка сказала, що вона в оргкомітеті першого веганского фестивалю, і наша продукція за критеріями їм підходить.
Тож ми замовили якусь першу упаковку. І написали на ній просто слово “Цукати”: перший рік нам було важливо сказати людям, що всередині коробки, а не думати про бренд. На цьому фестивалі ми продали все, що наварили за 2,5 місяці.
Це був тріумф, люди рвали солодощі просто з рук. Причому, у нас не було ананаса або помело, тільки цукати з буряка, моркви, яблука, груші, цитрусових кірочок, кореня петрушки і пастернаку.
Читайте також: Ідея швидкого бізнесу – яблука в карамелі. Як розкрутитися?
Рішення розширитися і пошуки приміщення
Після тріумфу ми зрозуміли, що треба виходити з кухоньки на більші масштаби виробництва – тому що попит є, а пропозиції немає.
Так тривати більше не могло: на четвертий поверх носити 50-кілограмові мішки цукру і готувати цукати у себе на кухні!
Тому я подарував дружині сушильну шафу. Спочатку сушили сухе варення вдома: у нормі стало прокидатись о пів на четверту ранку і зменшити чи збільшити температуру для цукатів.
Потім знайшли гарне приміщення в Хотянівці – там, де у нас дача. Непогане і за розмірами, і відрізняється від ціни в Києві значно.
Прокидаєшся на світанку з пташками, повітря свіже – клас, на роботу – недалеко.
Документи і торгова марка
З документами, слава Богу, без проблем впоралися. Ми знайшли інститут, який допоміг розробити нам технічні умови. Зареєстрували відразу наше харчове виробництво. А ось торгова марка довго реєструється – наша так взагалі півтора роки.
Довго, звичайно, а ще в той момент у нас з’явилися конкуренти, які намагалися використовувати назву сухого варення.
Але в той момент, коли вас приймають заяву на реєстрацію торговоїмарки – назва зарезервована за вами. І якби хтось хотів зареєструвати таку ж назву, система видала б нашу назву як найпершу у порядку пріоритетності.
Як сьогодні виглядає виробничий процес?
У нас на кожен вид сировини є свій постачальник – наприклад, за морквою мені їхати найдалі. Але коли я приїхав і побачив господарство – як вона зберігається, що за люди її вирощують – одухотворені очі, інтелігенти – зрозумів, що буду їздити саме до них.
У цеху у нас стоїть звичайна кухонна плита на 4 конфорки, 50 каструль та кілька сушарок. На кожній каструлі стікер – дата першого варіння і останнього. Нагріли – і відставили в сторону остигати. З ящика фруктів можна від 4 до 6 кілограм отримати.
Після того, як привозимо цукати додому – почистили, нарізали. Причому намагаємося нарізати так, щоб було видно, з чого зроблені цукати. І після цього – варіння. Різні концентрації сиропу, різну кількість часу витрачається на це – шматочки, які зварилися, відкидаються на піддон. І ставляться в сушильні шафи, які сушать до 3 діб – безперервний процес не вище 60 градусів.
Читайте також: Кондитерка в стилі джазу: як одесит експортує пряники
Початковий рецепт з цієї книги був на меду. Але сучасна наука довела, що мед гріти не можна – при нагріванні до 60 градусів він втрачає свої властивості, ще вище – починає виділяти токсини. І ми вирішили не гратися з вогнем і відмовилися від цукатів у меду, використовуючи цукор.
Найцікавіший смак – у буряка
Для мене як виробника найкраще – коли на виході отримуєш 45% цукатів від загальної маси: цим може похвалитися буряк, наприклад. А водянисті фрукти-овочі дають мало цукатів на виході, відповідно. Тому ми не робимо цукати з полуниці – дорого обійдеться.
Ми в цьому році зробили маленьку партію цукатів з ягоди лох (або гуммі). Ми не продаємо, нам вдалося купити кілька кіло для себе. Будемо домішувати в ексклюзивні набори.
Найцікавіший смак – це буряк. Він спочатку як мармеладка і розкриває свій справжній смак тільки в кінці.
Але лідери продажів – це ревінь, гарбуз, груша і цитрусові.
Солодкий символ Києва можна буде купити тільки в столиці
Є стандартні віхи розвитку компанії, ми себе в них не вписуємо.
Я не думаю, що є якась необхідність боротися за першість з іншими – тим ж київським тортом. Ми завжди говоримо, що Україна дуже велика. І є де працювати і розвернутися. Європа – ще більше. Кожен знайде своє місце, кожен буде продаватися …
Ми робимо старовинний київський продукт і ми хочемо, щоб цей продукт був відомий на весь світ, але в той же час люди знали, що купити його можна тільки в Києві. Тому наша продукція розділяється на кілька категорій. У нас є пропозиція для кав’ярень в маленьких коробочках. Але те, чого ми останнім часом приділяємо всю увагу – це створення ще одного солодкого символу Києва. І ми зробили так, щоб це було і смачно, і корисно, і красиво.
Фінська компанія Peikko Group Corporation запустить нове виробництво на території індустріального парку «Біла Церква». На підприємстві виготовлятимуть бетонні з’єднання та композитні конструкції для будівельної галузі.
Про це повідомив заступник голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.
Що відомо про проєкт
Ввезення обладнання триватиме протягом травня. Після завершення монтажу на заводі розпочнуть виробництво. Протягом двох років у розвиток заводу планують інвестувати близько трьох мільйонів євро. На підприємстві створять приблизно 50 робочих місць.
Peikko Group Corporation скористається державними стимулами для учасників індустріальних парків — під час ввезення обладнання компанія отримає звільнення від ПДВ та ввізного мита.
Компанія Peikko Group має виробничі потужності у 12 країнах світу. В Україні вона працює з 2023 року через дочірню компанію «Пейко Україна», яка бере участь у проєктах з відновлення інфраструктури.
Читайте також: У Києві презентували оновлений проєкт Житнього ринку з урахуванням думки містян (ФОТО)
Нагадаємо, що оскароносний актор Шон Пенн зробив татуювання із гербом України (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Кисилевського
Економіка і бізнес
Аби розповісти про неймовірні історії успіху малого та середнього українського бізнесу, який попри війну продовжує динамічно розвиватися. Цей проєкт – частина нашого великого дослідження явища української мрії.
Для більшості українців звичний смак ківі — це часто недостиглий імпорт із супермаркету. Але мало хто знає, що фрукт можна вирощувати й в Україні — без теплиць, отрутохімікатів і навіть без страху перед морозами.
Генріх Стратон — селекціонер, який не просто вивів унікальний сорт українського ківі, а зробив з нього справу життя. Він створює екологічно чисті плоди, розробляє нові сорти й показує, як вирощування цього екзотичного фрукта може стати справжнім фермерським бізнесом.
ШоТам розповідає про понад 30 років селекційних експериментів, виклики війни, довіру українців і мрію про власне ківі на кожному подвір’ї.
Генріх Стратон
власник компанії «Ківі Карпат Стратона»
Єдиний сорт ківі, внесений до Держреєстру сільгоспкультур України
Це було на початку 90-х. Я тільки вступив на перший курс біологічного факультету Ужгородського національного університету — тоді ще державного. Якось на прилавках з’явилося ківі — екзотика на ті часи, його завозили з Угорщини.
Мені стало цікаво, звідки воно родом, як росте, як його вирощують і виводять нові сорти. Трохи покопався в біології цієї рослини й подумав: а чому б не спробувати самому? Мета була амбітна — створити сорт, який не потребує теплиць і може зимувати просто неба.
Я висівав сотні тисяч насінин різних сортів і гібридів, проводив добір, спостерігав, фіксував. І десь у 1998 році таки вдалося вивести сорт з потрібними характеристиками — «Карпат Стратона Валентайн». У 2000-х почав офіційне оформлення, і тепер це єдиний сорт ківі, внесений до Держреєстру сільгоспкультур України — його офіційно дозволено вирощувати на всій території країни. Я — його автор і власник.
Фото надав Генріх Стратон
Спочатку все йшло повільно: культура незвична, люди ставилися з обережністю — мовляв, невже в нас таке взагалі може рости? Саджанці купували неохоче.
Але з часом про мою справу дізналися ЗМІ — почали з’являтися сюжети, публікації, — і це змінило ситуацію. Попит став зростати.
Минуло вже понад 30 років, а я досі в цій справі й зупинятись не збираюся. Роботи вистачає: на підході новий сорт — українське жовтоплідне ківі. Поки що не зареєстрований, але вже вирощується. Його фішка — м’якший смак, менше кислотності, більше цукристості.
Новий сорт українського ківі під робочою назвою Aurum Karpat Stratona. Фото надав Генріх Стратон
В Україні легше виростити ківі, ніж яблука чи черешню
Ківі, які ми звикли бачити на прилавках, насправді ще недозрілі — кислуваті, з твердою м’якоттю. Наші ж повністю стиглі. Але головна їхня перевага — натуральність: ми вирощуємо ківі без жодних отрутохімікатів, бо в наших умовах у цієї культури немає природних шкідників і хвороб. Парадоксально, але факт: в Україні легше виростити ківі, ніж яблука чи черешню, бо не треба постійно боротися з комахами й грибками.
Ще один плюс — ківі швидко дає врожай, уже за 2–3 роки після висадки у відкритий ґрунт. І це довговічна рослина — плоди можна збирати з одного куща десятиліттями, іноді навіть кільком поколінням родини. Воно добре переносить морози — витримує до -30°C.
Засніжені кущі ківі. Фото надав Генріх Стратон
Попит зростав щороку і, за моїми підрахунками, вже немає такого села чи містечка в Україні, куди ми не надсилали хоча б кілька саджанців.
Але, як це часто буває, популярність має і зворотний бік. В інтернеті з’явилася купа фейкових оголошень: продають саджанці нібито моїх сортів з моїми ж фото й відео. Але насправді це не ківі, а дикорослі рослини. Тож треба бути уважним, обираючи, в кого купувати.
На Закарпатті традиційно готують сливовицю, а я зробив ківовицю
Для мене це не просто робота — це справа мого життя. Зараз мене хвилює питання: що фермер, який вирішить вирощувати ківі, може отримати, окрім плодів?
Тому я пробував буквально все, що можна зробити з фруктів, — на Закарпатті традиційно готують сливовицю, а я зробив ківовицю. Також варив джеми, варення, настоянки, наливки, желе, соки — і, знаєте, все це має потенціал.
Фермер, який посадить плантацію, зможе не лише збирати врожай, а й, наприклад, відкрити цех з переробки: готувати джеми, наливки чи перетворювати дрібні плоди на міцні напої.
Продукти з ківі. Фото надав Генріх Стратон
До того ж, кілька років тому я заклав невелику плантацію ківі на гектарі за межами Ужгорода. Це своєрідний мінімакет — зразок, за яким фермери з агрономами можуть побачити все на власні очі: як виглядає плантація, яку систему поливу використовувати, яку агротехніку застосовувати.
Мета проста: відпрацювати всі технології, щоб потім масштабувати їх до промислових обсягів на кілька гектарів і більше.
Я займаюся цим уже кілька років та дуже сподіваюся, що після завершення війни фермери активніше шукатимуть нові напрями для бізнесу, і серед традиційних культур знайдеться місце для українського ківі.
Адже це може бути не лише продукт для власного споживання, а й позиція для експорту. Наші ківі мають перевагу — вони екологічно чисті.
Віктор Пащенко
директор компанії «Ківі Карпат Стратона»
Ми вірили, що рухаємося в напрямку відкритого суспільства та Європи
Я викладав в університеті психологію, і саме тоді познайомився з Генріхом — він був моїм студентом. Спочатку просто спілкувалися, згодом почали товаришувати.
Після викладання я працював у журналістиці, займався політологією та соціологією, потім перейшов на державну службу. Але коли до влади прийшов Янукович, залишатися в системі стало неможливо — я звільнився. Це був 2012 рік.
На той момент у Генріха вже налагоджувався бізнес, і ми вирішили розвивати його разом. У лютому 2014 року оформили справу офіційно — створили ТОВ «Ківі Карпат Стратона». Генріх — селекціонер і відповідає за все, що стосується біології, а на мені адміністративна частина.
Цікаво, що процес реєстрації нового сорту й організаційні справи збіглися з буремними політичними подіями 2014 року. Попри все, тоді панував доволі оптимістичний настрій, — ми вірили, що рухаємося в напрямку відкритого суспільства та Європи.
Продавали саджанці — з’являлися гроші на розвиток
Це повністю самодостатній і самоокупний бізнес — ми не отримували державних субсидій, не брали кредитів і не покладалися на жодну сторонню допомогу. Усе будували на власних ресурсах: продавали саджанці — з’являлися гроші на розвиток.
Починали з малого — з трьох присадибних ділянок. Там поставили теплиці й вирощували саджанці. Це і був стартовий капітал. Перевага в тому, що такий бізнес не вимагає значних вкладень, — не потрібно купувати дорогу техніку чи будувати складні приміщення.
Згодом орендували більшу ділянку — півтора гектара. Облаштували систему зрошення, створили штучне озеро.
Увесь запуск обійшовся приблизно в 3–4 тисячі доларів, хоча зараз уже й не згадаю точну суму. Найбільше довелося витратити на електрифікацію — це була й дорога, і тривала історія. Без електрики не працював би полив, тому це був критично важливий етап.
Врожай українського ківі. Фото надав Генріх Стратон
Ківі не вимагає якогось особливого догляду чи обробки. На початках навіть про добрива не думали: ґрунту вистачало звичайної органіки — кори, листя. Але з часом, після 5–10 років активного плодоношення, земля почала виснажуватись — от тоді й виникла потреба підживлювати ґрунт.
І, як не дивно, непогано довелось витратитися не на добрива чи техніку, а на охорону. Проблема була не в природних шкідниках, а, так би мовити, в «людських». Щоб уберегти саджанці, ми наймали працівників для цілодобового нагляду. Зараз, до речі, ситуація значно покращилася — витрати на охорону вже не такі великі, як були у 2014–2015 роках.
Як розбомблять — то чорт з ними. Але треба жити
Через війну попит на саджанці суттєво скоротився. У 2014 році припинилися замовлення з Криму — а це був один з регіонів, де вони користувалися особливим попитом. Потім зникли клієнти з Донеччини, Луганщини. Вже під час повномасштабного вторгнення поменшало замовлень і з Херсонщини, хоча там якраз починали працювати фермери, які робили ставку на ківі.
Можливості звужуються, обороти зменшуються. Та ми все ж сподіваємось на перспективний ринок у Європі. Там уже почали цікавитися нашими саджанцями, але є перепони: суворі карантинні вимоги, спрямовані на захист рослин. Ми можемо оформити всі потрібні сертифікати та документи, але поки що Україна не входить до списку «надійних» країн — нам ще не дуже довіряють.
Українське ківі. Фото надав Генріх Стратон
А от українці довіряють і вірять. Тільки звільнили територію — з неї вже телефонують. Щойно завершилися бої в Ізюмі — ми отримали звідти замовлення. Після звільнення Херсона знову почали телефонувати. Цього року дзвонили з Запоріжжя, надходять замовлення з Сумщини. Іноді з клієнтами виникає просто тепла людська розмова. Один чоловік сказав: «Я все одно хочу посадити ківі у себе. Як розбомблять, то чорт з ними. Але треба жити». Люди буквально поруч з лінією фронту, і все одно хочуть щось зробити, щось посадити, поліпшити життя навколо себе. Такі історії дають надію. Це дуже сильна мотивація для нас.
Вони змінюють світові індустрії, залучають мільйони в інвестиціях і стають частиною повсякденного життя безлічі людей. Але мало хто знає, що за цими успішними технологічними компаніями стоять українські засновники.
ШоТам пропонує добірку з 10 стартапів, які стали глобальними брендами, але їхнє коріння — в Україні.
Grammarly
Grammarly — це стартап, який став світовим лідером у сфері штучного інтелекту для письма англійською мовою. Заснований у 2009 році трьома киянами — Максимом Литвином, Олексієм Шевченком та Дмитром Лідером — сервіс спочатку був орієнтований на студентів, але згодом став універсальним інструментом для всіх, хто друкує англійською.
Розробка допомагає користувачам писати граматично правильно, чітко та переконливо. Сервіс доступний як розширення для браузерів, додаток для мобільних пристроїв і десктопів, а також взаємодіє з такими платформами як Google Docs, Microsoft Office, Slack та іншими.
Зараз Grammarly має понад 30 мільйонів активних користувачів щодня та понад 30 тисяч команд бізнес-клієнтів. У 2021 році компанія залучила понад 200 мільйонів доларів інвестицій, що підвищило її оцінку до 13 мільярдів доларів. Після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році Grammarly припинила діяльність у росії та білорусі, а також пожертвувала 5 мільйонів доларів на гуманітарні потреби України. Компанія також продовжує підтримувати українських журналістів, надаючи їм безкоштовний доступ до своїх продуктів.
WhatsApp — цодин з найвідоміших месенджерів у світі, створений українцем Яном Кумом. Народився у Фастові на Київщині, а в 1992 році Кум переїхав до США разом з матір’ю та бабусею. У 2009 році після придбання iPhone разом з Браяном Ектоном заснував WhatsApp.
Застосунок змінив спосіб спілкування мільярдів людей по всьому світу, надаючи можливість обміну повідомленнями, фотографіями, відео та здійснення дзвінків без додаткових витрат. Це особливо важливо для країн, де традиційні засоби зв’язку є дорогими або недоступними.
Після початку повномасштабної війни в Україні Ян Кум не залишився осторонь — він пожертвував десятки мільйонів доларів на гуманітарну допомогу українцям, підтримуючи програми евакуації та надання житла для переселенців.
Headway
Headway — це освітній додаток, який перетворив саморозвиток на захопливу гру. Заснований у 2019 році в Києві Антоном Павловським, Headway пропонує користувачам з усього світу 15-хвилинні текстові та аудіо узагальнення нонфікшн-бестселерів, щоденні інсайти та челенджі в ігровому форматі.
Headway швидко здобув популярність — додаток завантажили понад 30 мільйонів разів у більш ніж 140 країнах. У січні 2024 року він став найбільш завантажуваним освітнім застосунком у США в App Store, обігнавши навіть таких гігантів, як Duolingo, Facebook та Netflix.
Команда Headway також приділяє увагу культурному контексту. У 2023 році вони запустили проєкт Essence of Ukraine, який розповідає про українську ідентичність через відгуки на книги істориків, мистецтвознавців та підприємців.
Firefly Aerospace
Firefly Aerospace — американська аерокосмічна компанія зі штаб-квартирою в Сідар-Парку в Техасі, яка розробляє ракети-носії малого та середнього класу для комерційних запусків на орбіту.
Компанію у 2017 році, після придбання активів збанкрутілої Firefly Space Systems, створив український підприємець Максим Поляков. Саме він допоміг Міністерству оборони України в закупівлі супутника компанії ICEYE за гроші, що були зібрані українцями за програмою «Народний байрактар».
Під керівництвом Полякова Firefly Aerospace зосередилась на розробці ракети-носія малого класу Alpha, здатної доставляти понад 1000 кг вантажу на низьку навколоземну орбіту. У 2023 році компанія успішно здійснила запуск місії VICTUS NOX для Космічних сил США, продемонструвавши здатність до швидкого реагування на запити. Firefly також розробила посадковий модуль, який у 2025 році доставив на Місяць наукові прилади. Місія Blue Ghost стала першою повністю успішною м’якою посадкою приватної компанії на Місяць.
Preply
Preply — це стартап, який зробив вивчення мов зручним і доступним для людей у всьому світі. Заснований у 2012 році трьома українцями — Кирилом Бігаєм, Дмитром Волошиним та Сергієм Лук’яновим, — Preply починав як платформа для пошуку репетиторів англійської мови. З часом сервіс розширився і тепер пропонує заняття з понад 50 мов, об’єднуючи десятки тисяч викладачів і мільйони учнів у понад 180 країнах світу.
Додаток використовує машинне навчання для підбору оптимального педагога відповідно до потреб користувача.
У 2023 році компанія анонсувала запуск AI-помічника, який допомагає викладачам створювати індивідуальні заняття та граматичні пояснення, що ще більше підвищує ефективність роботи.
Jooble
Jooble — це компанія, яка допомагає людям у всьому світі знаходити роботу. Заснована у 2006 році Романом Прокоф’євим та Євгеном Собакарьовим, Jooble починалася як студентський стартап. Сьогодні сервіс працює в понад 70 країнах і доступний 25 мовами, щодня допомагаючи мільйонам користувачів шукати вакансії.
Після початку повномасштабної війни в Україні Jooble припинила свою діяльність у росії та білорусі. Компанія також запустила ініціативу Give a Job for UA, яка допомагає українським біженцям знайти роботу за кордоном.
У листопаді 2024 року компанія Jooble офіційно повідомила про факти незаконного використання свого бренду на території росії та білорусі. Зокрема, на доменах «jooble.ru» та «jooble.by» розміщуються вакансії та новини, використовуючи фірмову айдентику Jooble без дозволу компанії. Jooble підкреслив, що не контролює ці домени, а будь-який контент, опублікований на цих сайтах, не має стосунку до компанії.
Читати також: Український сервіс CodeUA номінували на технологічну премію The Webby Awards
Depositphotos
Depositphotos — це стартап, який став одним з найбільших у світі фотобанків. Його заснував у 2009 році підприємець Дмитро Сергєєв, ідея якого була простою — створити платформу, де фотографи й дизайнери з усього світу можуть продавати свої зображення, а бізнеси — легко знаходити якісний візуальний контент. За кілька років Depositphotos перетворився на глобальний майданчик з понад 200 мільйонами зображень, відео та музичних файлів.
Сервіс працює в понад 190 країнах і підтримує 20 мов, завдяки чому став незамінним інструментом для дизайнерів, маркетологів, видавництв і рекламних агенцій у всьому світі. Головний офіс компанії протягом довгого часу був у Києві, де сформувалася сильна команда розробників і контент-фахівців. Після придбання компанією VistaPrint, головний офіс Depositphotos знаходиться в Нью-Йорку, США.
У 2021 році Depositphotos придбала міжнародна компанія VistaPrint за $85 мільйонів. Ця угода стала не лише підтвердженням успіху українського продукту на глобальному ринку, а й важливим сигналом для інвесторів щодо потенціалу креативних бізнесів з України.
Petcube
Petcube — це застосунок, який допомагає власникам домашніх тварин залишатися на зв’язку зі своїми улюбленцями, навіть коли вони далеко від дому. Заснований у 2012 році в Києві Ярославом Ажнюком, Олександром Нескіним та Андрієм Кленом, Petcube створює розумні камери, які дозволяють спостерігати за тваринами, розмовляти з ними, гратися за допомогою лазера або пригощати ласощами — усе це через смартфон.
Ідея виникла, коли один із засновників Олександр Нескін намагався знайти спосіб розважити свого собаку Роккі, який нудьгував удома під час його відсутності. Чоловік створив прототип пристрою з камерою та лазерною указкою, що дозволяло йому гратися з песиком дистанційно. Цей прототип став основою для першого продукту.Компанія також активно займається благодійністю, співпрацюючи з притулками для тварин і беручи участь в ініціативах на підтримку України. Наприклад, Petcube приєдналася до проєкту UNITED24, спрямовуючи частину прибутку на відновлення України.
Respeecher
Respeecher — це стартап, який розробляє технології синтезу мовлення, що дозволяють відтворювати голоси людей за допомогою штучного інтелекту. Заснований у 2018 році в Києві Олександром Сердюком, Дмитром Бєлєвцовим та Грантом Рібером, Respeecher став відомий завдяки співпраці з голлівудськими студіями, зокрема Lucasfilm, для відтворення голосів персонажів «Зоряних війн».
У 2021 році Respeecher отримав премію Emmy в категорії «Видатні інтерактивні медіа: документальний фільм» за участь у проєкті In Event of Moon Disaster. У цьому документальному фільмі було використано технологію Respeecher для відтворення голосу президента Річарда Ніксона, який виголошує промову, підготовлену на випадок невдалого завершення місії Apollo 11. Цей проєкт продемонстрував потенціал технологій штучного інтелекту у створенні реалістичних аудіо- та відеоінтерпретацій історичних подій.
Respeecher активно працює над етичним використанням своєї технології, отримуючи дозвіл від родичів або самих осіб, голоси яких будуть відтворювати. Компанія також бере участь у соціальних проєктах, спрямованих на підтримку української культури й мови. Крім того, у 2023 році Respeecher розпочав проєкт з популяризації кримськотатарської мови — команда збирає аудіозаписи носіїв мови, щоб навчити нейромережу розпізнавати кримськотатарську.
Фото: сайт Respeecher
Esper Bionics
Esper Bionics — це українсько-американський стартап, який створює інноваційні біонічні протези рук, що допомагають людям, які втратили кінцівки, повернутися до активного життя. Заснована у 2019 році Дмитром Газдою, Анною Белеванцевою та Ігорем Ільченком, компанія розробила Esper Hand — «розумну» руку, яка реагує на м’язові сигнали користувача й адаптується до його потреб завдяки штучному інтелекту.
Після початку повномасштабної війни в Україні Esper Bionics зосередила зусилля на допомозі українським військовим, які втратили кінцівки. У межах ініціативи Esper for Ukraine компанія безкоштовно надає біонічні протези захисникам, допомагаючи їм повернутися до активного життя. У 2022 році журнал Time включив Esper Hand до списку найкращих винаходів року, відзначаючи його інноваційність і значний вплив на життя людей.
Читати також: Ці роботи можуть розмінувати Україну за 10 років. Як українські розробники створили «ЗМІЙ»
