Суспільство
Історія колишнього безхатченка, який створив відомий бренд рюкзаків
Сьогодні бренд рюкзаків Сашка Горонді відомий не тільки в Україні, а й за кордоном. Його наплічники полюбили і в Америці, і в Бельгії, і в Німеччині, і в Чехії. Та за брендом Horondi стоїть не проста історія його засновника. Чоловік у підлітковому віці потрапив до поганої компанії, де молодший віддавав вкрадені гроші старшим. Сашко змушений був тікати в інше місто, де певний час жив на вулиці, шукав їжу у смітниках та навіть думав про самогубство. Та саме рюкзаки стали своєрідною терапією для Сашка. Пройшло чимало років перш ніж чоловік наважився розповісти свою історію.
Чому Сашко не вважає себе успішним, про філософію бренду Horondi та що допомогло повірити у себе – читайте у нашому матеріалі.
Сашко Горонді
Засновник бренду Horondi
Родом з Мукачева. Переїхав у Львів, де опинився у соціальному гуртожитку “Оселя”. Саме тут почав створювати рюкзаки.
Horondi – бренд з історією
Бренд Horondi спеціалізується на виготовленні рюкзаків, сумок гаманців з різних матеріалів. Знаєте, я, як дизайнер, постійно в пошуку нових матеріалів і нових поєднань. Тому при виробництві використовую дермантин, екошкіру, поліестер, гобелени і багато іншого. Наша фішка в тому, що ми створюємо якісні та доступні рюкзаки. Намагаємось шити так, щоб вони слугували довго, а ще маємо довічну гарантію на обслуговування та ремонт. Тому навіть якщо людина носить нашу сумку 3-5 років, то спокійно може принести її до нас на ремонт.
Читайте також: Де купити український рюкзак? 7 наших крутих брендів
Наша унікальність в тому, що клієнт сам може обрати колір і додати щось своє. Людина сама дизайнер свого виробу. У нас немає фабричного шиття. На вибір є 18 кольорів і десь 15 орнаментів – можна вибрати все, що душа забажає.
Перший свій рюкзак я створив, коли проживав у соціальному гуртожитку для безпритульних. Сюди часто приносили старий одяг, який волонтери сортували і продавали. Тканину для свого рюкзака я взяв у цьому магазині, це були якісь старі сорочки і куртки. Взагалі я випадково взявся за цю справу. Я ходив на роботу і особливо не замислювався над життям. А потім почав якось шукати себе у цьому світі, хотілось відкрити у собі таланти і робити те, що буде приносити задоволення. І тоді спробував пошити перший рюкзак. Мені сподобалось, бо це стало терапією і початком бренду Horondi.
Потрапив у компанію, де доводилось красти гроші для старших
Зараз я живу у Львові. Опинився тут 10 років тому, коли сів на поїзд у невідомому напрямку, який їхав з Мукачева. Десь у 7-8 класі я потрапив у погану компанію. Знаєте, цей вік коли обираєш собі оточення і не можеш відрізнити де добре, а де погано. Я потрапив у компанію, де була вертикальна структура — молодший носив гроші середньому, а той — старшому. Це була така велика банда, де всі одне одного захищали. Сюди зазвичай потрапляли діти з малозабезпечених сімей. У мене не було тата, а мама працювала на заводі і якось не приділяла мені часу.
У школі був дуже сильний булінг через те, що я з бідної сім’ї. І саме в цій компанії я знайшов захист від усіх. Мені було комфортно з ними, поки ми не почали займатись крадіжками. Це все продовжувалось – я вже був “середнім” і мені малі приносили гроші. Потім я отримав умовну судимість і зрозумів, що я раб цієї системи і нічого хорошого мене тут не чекає. Та просто так вийти з такої компанії неможливо — ці люди починали займатись і наркотиками, і зброєю. Я не мав жодного захисту і просто пішов на вокзал, сів в електричку, яка їхала в один кінець. Тоді я навіть не знав, що їду до Львова.
Тут я ночував на вокзалі, просто на вулиці, шукав їжу у смітниках, шукав якісь книги чи одяг, щоб віддати бабусям, які торгували біля вокзалу. На роботу я піти не міг, бо у мене була судимість і я вважав, що мене всі розшукують. До того ж навряд чи роботодавці були б мені раді.
Потім я дізнався, що є спільнота взаємної допомоги “Емаус-Оселя”, де можна переночувати безкоштовно. Я не вірив в те, що хтось може піклуватись про інших просто так. Тому боявся туди йти, бо думав що то якась релігійна секта. Але все виявилось зовсім не так.
Про Оселю
“Емаус-Оселя” допомагає безпритульним і тим, хто потрапив у складне становище, повернутись у соціум, дає роботу і забезпечує житлом. Це такий соціальний гуртожиток, де всі разом живуть.
Коли я опинився в Оселі, то одразу почав чистити сніг на вулиці. Це вже було прогресом — я не бездомний. Згодом я працював на перевезеннях, ми їздили по місту, збирали непотрібний одяг та везли його на сортування. А далі я почав шити меблі. Але якщо робота адміністратором соціального гуртожитку мені подобалась, то реставрувати меблі — ні. Тому, вечорами після роботи я намагався шити рюкзаки. Це була якась така віддушина для мене, бо основне заняття не приносило ніякого задоволення. Знаєте, у мене був завжди потяг до гарних речей, можливо, саме тому я зайнявся рюкзаками. До меблів я нічого не вмів шити і навчався методом спроб і помилок.
Згодом “Оселя” направила мене на навчання, дя я освоїв “соціальне підприємництво”. Всі ці “крапельки” зародили в мені бажання до чогось нового.
“Чувак, роби свій бренд”
Перший рюкзак з обрізків тканин я пошив для себе, а згодом друзі попросили. Наступні кілька наплічників я зробив для гаражного розпродажу. І так потроху шив, але це було непомітно, поки я не познайомився з львівським блогером Володимиром Бєгловим. Він купив у мене рюкзак та виставив пост у Фейсбуці. Люди почали позитивно реагувати на мої вироби. А потім Богдан Логвиненко із “Ukraїner” вмовив мене дати інтерв’ю. І після цього почали звертатись люди з замовленнями. Тоді я подумав, що настав час кидати основну роботу і якось починати виживати на рюкзаках.
Читайте також: “Блогери принесли нам $40 тисяч за добу”. Історія українського стартапу наплічників Pix
На своїй сторінці у Фейсбук я виставляв фото рюкзаків і люди цікавились. Тоді мені писали, мовляв, чувак, давай створюй свій бренд і окрему сторінку. Спочатку я не сприйняв це серйозно, але згодом задумався, почав вигадувати назву. Люди проголосували за моє прізвище. Так і народилась назва бренду.
Скажу чесно, я мільйон разів думав про те, щоб закинути цю справу. Особливо спочатку: я не знав як шити рюкзаки, щось не виходило, десь помилявся. Та я навіть зараз іноді хочу покинути цю справу! Чому? От власне, через те, що бренд став успішний і вимагає розширення. А я цього не хочу, бо мені подобається бути таким маленьким ком’юніті людей. Я не хочу заробляти більше грошей і бути більш успішними. Я хочу просто отримувати задоволення від життя і кайфувати від того, що шию рюкзаки. Я міг би давним-давно бути просто дизайнером, але я й досі сиджу у майстерні разом зі своїми швачками.
Чотири швейні машинки і одна – на зап’ясті
Спочатку я користувався швейними машинками, які мені давали волонтери. В Оселі вдень я шив меблі, а ввечері залишався на дві години і робив рюкзаки. А вже на власну швейну машинку я позичив кошти. Пізніше виграв грант від Британської ради на розвиток підприємства. Тому я і кажу, що це не я щось самостійно досягнув, а кожна людина з мого оточення внесла свою частку. Зараз у мене вже є власні чотири машинки і п’ята — на зап’ясті. Це тату особливе, бо відображає мою душу.
Все моє виробництво було зосереджено у підвалі соціального гуртожитку. Тільки два тижні тому ми переїхали в інше приміщення. Ми так довго тут були, бо для мене це не просто підвал, а знакове місце — тут народився мій бренд, я тут виріс і переродився.
У моїй команді зараз є п’ятеро людей — швачки і маркетолог. В майбутньому зможемо розширюватись, бо зараз замовлень є на 2-3 тижні вперед. Я хочу розвивати бренд у соціальному напрямку і тому найняв на роботу людей з Оселі. А згодом хочемо спробувати взяти людину з вулиці, щоб дати їй шанс. Як колись дали мені. Також планую віддавати частину зароблених коштів на соціальні проєкти. Щоб моя команда розуміла, що ми не просто працюємо і шиємо, а й робимо вклад у суспільство.
Рюкзаки Horondi купують в Америці та Європі
Раніше я шив свої рюкзаки зі старих речей, які купував на секонд-хендах. Зараз ми купуємо нову тканину і можемо використовувати орнаменти з клаптиків. Колись я навіть зробив бананку зі старого банеру, який висів на моєму вікні. Його було шкода викидати на смітник, тому я вирішив щось пошити. Людям сподобалось, вони хотіли більше таких виробів. Але тоді я подумав, що є бренди, які спеціалізуються саме на цьому. Мені не хотілось забирати чиюсь ідею, бо це їх заробіток. Тому я зробив тільки одну таку сумку.
Читайте також: Чим замінити пакет? 8 брендів, які роблять екологічні альтернативи
Рюкзаки Horondi купують не тільки в Україні, а й за кордоном. Ми не виходили на іноземний ринок ціленаправленно, бо я дуже самокритичний і думав, що вироби ще не настільки хороші. Але клієнти з’явились самі. Зараз стабільно 10 замовлень щомісяця є з Америки, Канади, Європи. Нам дуже приємно, що клієнти є нашою рекламою. Вони ходять по місту з рюкзаками, люди цікавляться де купити такі самі. Так щомісяця є близько 100 замовлень.
Я не успішний, мені просто пощастило
Вперше я наважився розповісти про свою історію, коли мені було 21 чи 22 роки. Зараз мені 29 років. Приходили журналісти, які просили поділитись, щоб інші могли надихнутись і повірити в себе. Та насправді, багато людей, які жили в “Оселі”, набагато більше пережили і є успішнішими за мене. Бо вони змогли створити сім’ю. Але про це чомусь не пишуть.
А я…мені просто пощастило і я роблю те, що мені подобається. Моя голова постійно забита тільки рюкзаками.
А ще останні 3 роки я полюбляю подорожувати автостопом. Колись я жив звичайним життям і мріяв про те, щоб кудись поїхати саме автостопом. Перша моя поїздка була у Коломию, а далі вже подорожував Україною. А минулого року я дістався за полярне коло. З собою було 300 євро і кілограм 20 їжі в рюкзаку. Мандри дарують мені свободу, якої так колись не вистачало. І це круто.
11-річний Єнс із Данії зібрав понад 34 тисячі данських крон для дітей з України, які втратили свої домівки. Хлопчик виготовляє власні вироби з бісеру та продає їх.
Про це повідомила міністерка економіки України Юлія Свириденко.
Єнс виготовляє синьо-жовтих великодніх курчат із бісеру. Торік хлопчик зібрав 28 тисяч крон. За 2025 рік він уже встиг зібрати шість тисяч крон, а благодійна організація KOLO Nordic подвоїла цю суму до 12 тисяч крон.
Очільниця міністерства написала про бажання Єнса допомогти українським дітям:
«Хлопчик побачив у новинах, як багато дітей в Україні втратили свої домівки, і сказав мамі: “Що ми можемо зробити?”. Мама відповіла: “Творити добро!”. У свої 11 він показує світові, що щедрість духу не має віку».
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також завдяки міністру підприємництва Данії Мортену Бьодскову, який організував зустріч із Єнсом та його батьками, Юлія Свириденко мала змогу подякувати хлопчику за його роботу.
Нагадаємо, що Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка Юлії Свириденко
Американська акторка Анджеліна Джолі поспілкувалася з 14-річною Поліною, яка дістала тяжкі поранення внаслідок російського удару по Харківщині. Акторка також передала Поліні записку зі словами підтримки.
Про це повідомили в UNITED24.
Поліна отримала тяжкі поранення в лютому 2025 року в Ізюмі. Зараз дівчина проходить лікування в дитячій лікарні «Охматдит». Найбільша мрія дівчини — знову ходити. Їй допомагають у цьому українські лікарі.
Також дівчина розповіла психологам, що вона дуже хотіла б зустрітися з Анджеліною. До втілення цієї мрії Поліни долучилися в UNITED24. Американська акторка поспілкувалася з Поліною онлайн. Разом із цим дівчина отримала від Анджеліни Джолі записку зі словами підтримки та побажаннями залишатися сильною.
Читайте також: «Ви надихнули весь світ!»: Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО)
Нагадаємо, що принц Вільям зустрівся з українськими дітьми у школі в Естонії.
Фото обкладинки: Harald Krichel
«Нова пошта» 26 березня нагородила українських волонтерів, благодійні фонди та громадські організації відзнакою «Варті». Її отримали 12 переможців голосування серед українців. Також компанія визначила 21 організацію, що найбільше доклалися до підтримки українців через гуманітарні відправлення.
Про це повідомили в «Новій пошті».
Хто здобув відзнаку «Варті»
До голосування за переможців долучилися понад 55 тисяч українців. Загалом відзнаку отримали 12 людей та організацій, які працюють у різних сферах.
77-річний Григорій Янченко переміг у номінації «Найстарший волонтер», також відомий як Дядя Гриша. Під час окупації Херсона він вирушав у людні місця з прапором України на кріслі колісному та з увімкненим гімном. Зараз він живе у Запоріжжі, але рідко буває вдома — подорожує містами України, збираючи кошти для військових. Відзнаку Дяді Гриші вручили у Кропивницькому під час чергового збору.
Наймолодшими волонтерками стали 6-річна Олександра та 4-річна Кіра з Харкова. Саша вже отримувала нагороду «Варті» рік тому. Тоді організатори підготували для неї сюрприз — вона побачила батька-військового, якого ненадовго відпустили зі служби. Через місяць чоловік загинув на фронті. Попри втрату, дівчинка разом із подругою продовжує допомагати ЗСУ, вона збирає кошти на маскувальні сітки, турнікети та автівки. Вона отримала відзнаку у річницю загибелі батька.
За технологічність у волонтерстві відзнаку отримав Сергій Стерненко — автор безперервного збору «Русоріз». Стерненко також регулярно демонструє, як FPV-дрони працюють на передовій.
За креативний підхід нагородили блогера з Миколаєва Юрія Степанця, який нині мешкає в Одесі. Він є найвідомішим в Україні коміком на кріслі колісному та ініціатором «неходових зборів» для військових. Волонтер часто наголошує: не всі можуть воювати в ЗСУ, але кожен, попри втому й втрати, здатен бути для ЗСУ на своєму місці.
Читайте також: Волонтеру Фумінорі Цучіко зареєстрували місце проживання в Харкові
За евакуацію нагородили Катерину Андреєву, яка разом із військовими рятує поранених захисників із прикордоння Сумщини та Курщини. Вона також вивозить мирних жителів і покинутих тварин з-під обстрілів. Свою відзнаку Катерина присвятила батькові, який віддав життя за Україну. За медичну допомогу військовим українці висловили вдячність парамедикам з «Госпітальєрів», які врятували тисячі життів, а за підтримку жінок — руху VETERANKA.
Разом із цим відзнаку отримали:
- всеукраїнська благодійна організація Ukrainian Food Foundation за підтримку ВПО;
- Олександр Мізерій за культурний розвиток. Він є лідером гурту «Смерека» з Вінниччини та волонтером, який вже відіграв понад 350 благодійних концертів і зібрав понад 4 мільйони гривень для ЗСУ;
- Андрій Бурахович за допомогу армії своїми руками. Андрій — механік, який майже цілодобово ремонтує автівки для фронту і вже відремонтував понад дві тисячі машин;
- благодійний фонд «Діти героїв» за психологічну допомогу понад 12 тисячам дітей, які через війну втратили одного або обох батьків;
- Анастасія Слюсар — лідерка фонду, який допомагає дітям, зокрема на прифронтових територіях.
«Попри втому, труднощі й втрати, волонтери продовжують рухатися далі — підтримують тих, хто цього потребує, і знаходять нові способи допомагати. Це про людяність, небайдужість і неймовірну силу. Вони працюють не заради відзнак, а просто тому, що не можуть інакше. Ми дякуємо кожному й кожній та завжди будемо поруч», — розповіла співзасновниця «Нової пошти» Інна Поперешнюк.
Переможці за обсягами гуманітарних вантажів
Організатори відзначили 21 організацію та фонд, що найактивніше користувалися послугами «Гуманітарної Нової пошти». Переможців обирали за найбільшими показниками кількості та ваги відправлень, категорії допомоги та її системність. «Нова пошта» відзначила:
- благодійні фонди «На Хвилі» та «Рій» («Допомога армії»);
- благодійні фонди «Медицина Херсонщини» та «Лелека-Україна» («Медична допомога»);
- благодійні організації «Українські сестри та кідфрендлі» та «Співдружність України» («Допомога дітям»);
- громадську організацію «Покликані жити» та благодійний фонд «Летс Хелп» («Допомога людям старшого віку»);
- благодійні організації «З теплом у серці» та «Європейські традиції доброчинності» («Допомога людям з інвалідністю»);
- «Бахмутське товариство захисту тварин “ЛАДА”» та благодійний фонд «Разом добра сила» («Допомога тваринам»);
- громадські організації «Добробат» та «Б50» («Відновлення житла та добробуту»).
- благодійна організація «Громадянин» та громадська організація «Джуніорс» («Спорт та реабілітація»);
- благодійний фонд «Щаслива лапа» («Лідер серед вантажних перевезень);
- міжнародний благодійний фонд «Небайдужі» та громадська організація «Свідомі кияни» («Найбільша кількість відправлень гуманітарного вантажу»).
Разом із цим у номінації «Навігатор допомоги» перемогли Юлія Кудрик й Оксана Миколюк за активне консультування й онлайн-супровід щодо перевезення гуманітарних вантажів.
Як вручали нагороди
Відзнаку вручали місцеві активісти, блогери, лідери думок, представники «Нової пошти», а також люди, які раніше отримували допомогу від волонтерів-переможців.
Про відзнаку «Варті»
«Варті» — це щорічна відзнака для волонтерів від «Нової пошти», яку заснували у 2022 році. Її започаткували для того, щоби підкреслити внесок українських волонтерів і благодійників.
Нагадаємо, «Нова пошта» розробила сервіс для ефективнішої доставки посилок.
Раніше ми писали, що UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії.
Фото: «Нова пошта»
