Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Бізнесмени на візках. Як працює крамничка товарів для людей з інвалідністю

Опубліковано

Ніхто не застрахований від нещасного випадку, який може змінити звичний багатьом ритм життя. На жаль, люди щодня потрапляють в аварії, отримують травми під час падінь чи пірнань у водойми. Результат один — люди з інвалідністю та з травмами віч-на-віч зустрічаються з реаліями реабілітації. До прикладу, якщо відмовляють пальці, банально виникають питання, як почистити зуби чи випити води.

Щоб допомогти людям правильно боротися з подібними викликами, в Україні запустили проєкт, який пропонує товари, що допомагають людям з інвалідністю. До прикладу, спеціальні тримачі для зубних щіток чи стаканів для людей, у яких не працюють пальці. Двоє з трьох засновників підприємництва свого часу на собі відчули, як воно — оговтуватися після травми та звикати до візка. Тож переконують: як пристосуватися до нового життя, знають не з чуток.

Власники проєкту хочуть відкрити у Києві простір, куди за порадами та необхідними речами можуть звернутися люди з інвалідністю. Для відкриття центру вони запустили збір коштів на краудфандингу, де їх можна підтримати.

Віталій Пчолкін,
Віталій Пчолкін,

Ініціатор та співзасновник соціального проєкту «ІнваФішки»

 

Нас поєднав візок

Тринадцять років тому на морі я з’їжджав з гірки й невдало пірнув у воду. Цим я зламав собі шийні хребці, через що тепер пересуваюся на візку. Як і мій колега у проєкті Денис Майстренко — у нього також була травма спинного мозку. Познайомилися ми давно, коли стали учасниками табору активної реабілітації. Це табори, де людей навчають заново жити у новому для них світі.

З того часу ми з Денисом почали товаришувати й долучатися до роботи громадської організації «Група активної реабілітації». Спочатку ми були там стажистами, потім інструкторами, зараз організаторами. Група покликана навчати людей після травми жити заново у сьогоденні, не чекаючи примарних ідеальних часів. І ось в цій організації є люди, які живуть з травмами спинного мозку і вже мають певний досвід життя на візку. Тому вони й передають його, навчаючи тих, хто травмувався не так давно.

Виникають складнощі у побуті

Коли ми почали проводити такі табори, то виникла проблема у відсутності недорогих або ж наявності лише коштовних засобів для самообслуговування. Наведу приклад на собі: у мене не працюють пальці на руках, і для того, аби я міг робити у побуті багато різних речей самостійно, мені потрібні певні допоміжні засоби.

Переважно люди з інвалідністю, які прагнуть бути самостійними й не потребувати допомоги інших людей, вигадують собі засоби чи виробляють їх з підручних матеріалів. Однак ці предмети далеко не завжди є для них комфортними — це скоріше вимушені міри. Я дізнавався у людей, чим вони користуються, записував все це, збирав до купи й аналізував. 

І так з часом в мене почали з’являтися різні ідеї, як ці предмети покращити. Свої ідеї я знову ж таки записував і ділився з людьми. Порад я зібрав чимало, і зрозумів, що вони можуть знадобитися багатьом людям. Так я почав формувати проєкт «ІнваФішки», уявляючи це онлайн-платформою, де люди можуть ділитися своїми порадами з іншими.

Інформаційний проєкт запустився у 2014 році, коли це було актуалізовано війною. Це спонукало швидко все організувати. І потім за короткий термін з 200 порад вже стало приблизно 400. Поради були абсолютно різні. До прикладу, як зробити тримач для зубної щітки для людей, які не можуть рухати пальцями. Або як облаштувати дошку, за допомогою якої можна самостійно пересісти з візка, наприклад, на диван.

Люди хочуть готове і «на блюдечку»

Спочатку задум був у тому, аби дати людям можливість обмінюватися ідеями та досвідом на одній платформі. Кожен міг заходити й додавати свою фішку, приладдя — що завгодно. Інші ж люди, яким це корисно, мали б читати це і надихатися. Загалом це б підкидало людям ідеї для виготовлення виробів, які їм потрібні, щоб вони зверталися до майстрів і виготовляли. Наприклад, дошку для пересідання з візка.

Читайте також: 7000$ та виклик від Родрігеса: як це знімати фільм із людиною з ДЦП у головній ролі

Але, як виявилося, це так не працює. Люди почали писати: «Де це купити? Ми не хочемо ходити й шукати». Так зароджувалась ідея давати людям більш доступну продукцію, тобто одразу ж виготовляти все те, про що ми пишемо. Це припало якраз на період 2017-2018 років, коли в Україні дуже активно почало розвиватися соціальне підприємництво. З’явилося дуже багато різноманітних програм з розвитку цього бізнес-напрямку.

Спочатку я пішов на одну з таких програм у Львові зі своїм задумом. Згодом мені стало одному складно. За допомогою я звернувся до Дениса і нашого друга Олександра Кащєєва. Хлопці підтримали мою ідею, ми разом рік провчилися у Львові, і там вже повністю сформували концепцію соціального підприємництва «ІнваФішки».

Засновники проєкту «ІнваФішки» Віталій Пчолкін, Олександр Кащеєв та Денис Майстренко (зліва на право)

3D-принтер здатен робити дива

Розробкою технічних засобів, які потім потрапляють на сайт, займається Денис. Свого часу він почав самостійно вивчати 3D-моделювання, а згодом завдяки одній з програм підтримки соціальних проєктів у нас з’явився власний такий принтер. Зараз Денис фактично може зробити будь-яку модель. Навіть просто зі слів. Йому лише потрібні розміри для розуміння, яким буде елемент. Після цього він з легкістю виготовляє 3D-модель і видруковує її.

Завдяки 3D-друку ми почали виготовляти предмети, які, наприклад, дозволяють зафіксувати вилку в руці, відкрити пляшку, переміщувати предмети. Окремо ми почали розбиратися з дошками для пересідання з візка, також у нас є рукавичка, що дозволяє тримати предмети у руці. Якщо не працюють пальці, то за допомогою цієї рукавички можна зафіксувати ніж чи гантелі у руці. Ми такі предмети розробляємо, друкуємо, тестуємо і генеруємо ідеї, як їх покращити.

https://www.facebook.com/invafishki/videos/680916649123656

Окремо ми поставили собі завдання проаналізувати, що є на українському ринку та за кордоном. Обираємо різну корисну продукцію і продаємо її на нашому сайті, аби люди з інвалідністю могли зайти й на одному ресурсі обрати все потрібне. Пробуємо робити це доступно за ціною, але вже теж зрозуміли, що у дистриб’юторів є офіційна ціна, яку ми не можемо зробити нижчою. Тому доводиться грати за правилами ринку.

Кошти з власної кишені

Кошти для запуску ми переважно інвестували власні — орієнтовно 70 тисяч гривень. Це відносно небагато. Водночас зазначимо, що ми багатьох людей залучали до нашого проєкту на безкоштовній основі. Навіть той же сайт у нас частково зроблений руками волонтерів.

Окремо ми постійно беремо участь у різних грантах. До прикладу, подавалися на участь в проєкті «Українського інвестиційного фонду», звідки нам виділили 42 тисячі гривень на вдосконалення сайту та купівлю програмного забезпечення. За рік ми маємо повернути їм 10% від цієї суми, щоб ці кошти дали комусь іншому на розвиток.

Ще до карантину ми прорахували, що «в нуль» мали б вийти через 9 місяців. Однак через пандемію в нас змінилися показники. Ми розписали фінансову модель на три роки, і цю межу маємо перетнути через півтора року. Однак враховуючи, що переважна більшість наших інвестицій тепер — це грантова допомога, і нам не потрібно їх повертати, то фактично ми швидше вийдемо на самоокупність.

Ніж вперше піддався

До нас переважно звертаються люди з інвалідністю, які прагнуть бути більш незалежними від допомоги інших. Також замовляють товари їхні родичі, які хочуть, аби їхні близькі почували себе комфортніше. Ще нам пишуть фахівці фізичної реабілітації. Вони дуже часто до нас звертаються і просять підібрати, розробити чи виготовити щось для них. Зараз вони є найбільшими партнерами, бо зацікавлені у збільшенні якості реабілітації.

Настільне приладдя для обрізання нігтів, настільні ножиці та різьбовий ніж

Будемо відверті, клієнти в захваті від нашої продукції. У нас замовляли з реабілітаційного центру у Львові, то вони взяли багато різного приладдя. Тиждень тому дівчина писала, що їй потрібен такий ніж, як у тому центрі. Вона спробувала його, у неї вперше вийшло самостійно щось порізати й тепер вона хоче його собі.

Читайте також: Худі, мило та шкарпетки. Як діти-сироти заробляють прямо в стінах дитбудинків

Свого першого покупця ми добре пам’ятаємо. Це було ще до того, як ми запустили соціальне підприємство. Ми тоді заробили 30 гривень, вклавши їх одразу у майбутній проєкт — продали чоловікові сечоприймачі. Зараз це один із наших постійних товарів. Люди змушені їх купувати, тому ми вийшли на офіційного постачальника, і вони зараз на нас переправляють замовлення. Ми навіть змогли максимально знизити ціну: торгувалися, і нам пішли на поступки.

А як тримати чарку?

Одного разу ми робили приладдя для утримання стакана чоловікові, у якого не працюють пальці. І він каже: «Добре, що є тримач для великого стакана. А можна ще для маленького?». Ми написали про цю історію у Facebook, і хтось почав жартувати: «А для чарки тримач є?». Інший хтось віджартувався, що, мовляв, «люди з травмами не п’ють».

Тримач для малого стакана

І от через деякий час до нас звернувся хлопець, у якого не працюють пальці, і розповів, що часто з друзями виїжджає на відпочинок, і йому треба якось випивати. Це теж певна самостійність. Це надихнуло нас таки зробити тримач для маленького стакана, і ми ще й написали всім тим, хто теж таким цікавився.

Напевно, саме з цього й почалося наше навчання редагувати вже готові 3D-моделі. Бо створити модель — це одне, а от відредагувати її — зовсім інше, тут потрібні глибші знання. Нас такий маленький запит стимулював до великих кроків.

Так само було з розробленою нами ручкою для тих, хто не може писати. Такі люди просто вдягають її на палець і пишуть, плюс вона згинається і може підходити для людей з різними пальцями. І перший запит був такий: «У мене дитина купила ручку, одягнула, а вона спадає». І довелося зменшувати цю модель. І так у нас виникло ще дві ручки, менші за розміром.

У кризу людям не до самостійності

У нас багато процесів дуже розтягнуті у часі. Хотіли зробити публічну презентацію нашого проєкту 27 березня — випало на початок жорсткого карантину. Домовився на заводі про виробництво деякої продукції й вже замовили першу партію — підприємство повністю розвалилося, а люди звільнилися. І от починаємо знову шукати фахівців, які мають потужні станки. І знову ми втрачаємо в часі.

Навіть з цією рукавичкою, в якій можна фіксувати предмети типу ножа, ми вже багато людей змінили, які мали нам їх виготовити. То вони маски шиють, то ще щось, і на нас постійно бракує часу. Бо все ж ми маленьке підприємство, яке часто відкладають на задній план.

Але найбільша проблема — це те, що у нашої аудиторії низька платоспроможність. Навіть зараз у час пандемії люди переважно купують лише базові речі, як от їжу і не дуже переймаються за свою самостійністю. Відчувається у людей брак коштів, через що ті показники, які ми собі ставили в завданні на цей рік, не встигають виконуватися.

Часом нас підводить і те, що деякі наші гіпотези не справджуються. Ми ставили на цей проєкт високі ставки, що людям буде цікаво ставати самостійнішими, прагнути до чогось більшого — до життя без допомоги. Як виявилося, не всім це потрібно. Люди інертні й хочуть, аби їх розхитували. Вони скаржаться, але їх все одно все влаштовує. Це стиль життя, який теж потрібно змінювати. Людям варто ментально змінити підхід до своєї інвалідності. Ми намагаємося їх переконувати, показуючи переваги самостійного життя.

Зараз сайт — а буде простір

Коли ми прописували стратегічний план, то закладали собі ціль за рік вийти з онлайну в якийсь фізичний простір. Ми хочемо для початку створити в Києві центр, куди люди з інвалідністю могли б звернутися, щоб обрати собі все необхідне на місці. Дуже важливо, зокрема, правильно підібрати візок, і ми могли б людей обстежувати, давати рекомендації, підбирати все необхідне.

Читайте також: ІТ-освіта для людей з інвалідністю: як працює проєкт BeQA

Люди з інвалідністю — абсолютно звичайні люди, які не мають розуміння, що таке візок, яким він має бути, як правильно його обрати. І коли приходить час його купувати, то продавці їм просто радять придбати той, який потрібно швидше продати. Наш підхід буде зовсім інший. Ми хочемо підбирати, розуміючи потребу людини, й своїм прикладом показувати іншим організаціям, наскільки це важливий аспект.

Різноманітні колісні крісла

Якщо нам вдасться зібрати на краудфандингу 138 тисяч гривень, то фонд «Відродження» подвоїть нам цю суму. У них є проєкт з соціального підприємництва, на який ми подали заявку. Нам її розглянули позитивно, сказали «Назбираєте, і ми подумаємо».

Конкурентів обходимо ментальністю

Ми ставили собі за мету зробити це бізнесом, але з великою соціальною метою. Частину прибутку — 10% — ми скеровуємо на діяльність громадської організації. Як мету ми ставимо, аби це був повноцінний проєкт, що генерував би такий прибуток, щоб ми повністю могли забезпечувати свою діяльність. У майбутньому ми ще хочемо працевлаштовувати в нас людей з інвалідністю.

Ми вважаємо, що наш проєкт унікальний, тому що в такому форматі ніхто на ринку ще не рухався. Нашими конкурентами є крамниці медтехніки та магазини здоров’я. Єдина різниця між нами — у ментальному розумінні. Ми пропонуємо товари для людей, які будуть робити їх самостійнішими. Медтехніка ж та інші пропонують товари з догляду за хворими. Але ми не вважаємо себе хворими, тому що це не лікується. Це стан, який не змінити. Ми пропонуємо людині товари, які роблять з людини людину. 

18.10.2020
Реклама

Суспільство

Вийшла друком книга про волонтерів від Українського інституту національної пам’яті

Опубліковано

Український інститут національної пам’яті випустив книгу Наталки Позняк-Хоменко «Волонтери: Сила небайдужих» про російсько-українську війну і різні волонтерські долі.

Як пише armyinform.com.ua, книгу надрукували у тернопільському видавництві «Джура» на замовлення Українського інституту національної пам’яті.

Читайте також: Бібліотеку Софії-Мудрості виклали у відкритий доступ

Зазначається, що до книги увійшло 28 історій, розказаних від першої особи, які репрезентують різні аспекти волонтерської діяльності, пов’язані з російсько-українською війною: підтримка армії, допомога пораненим, підтримка населення, яке стало заручником цієї війни.

 

«Слово «волонтер» в останні роки надійно увійшло в наш лексикон. І не буде перебільшенням сказати, що саме волонтерський рух, ця всенародна підтримка, стала одним із вирішальних факторів спротиву російській агресії. У багатьох моментах саме волонтери замінили собою державні механізми, виявилися оперативнішими, креативнішими, відповідальнішими. І саме завдяки волонтерам наша армія стала такою, як вона є. І йдеться тут не лише про харчі чи бронежилети, які масово возилися на передову у 2014-2015 роках. Ідеться передусім про моральний дух армії. Волонтери, які стали зв’язковим механізмом між передовою та тилом і реальним свідченням, що «своїх не кидають», підтримували у бійців розуміння, за що вони воюють, а у населення – що вони під надійним захистом. І це, мабуть, їхня найголовніша місія. Хочеться, щоб ми про це ніколи не забували», – говорить авторка книги, співробітниця Українського інституту національної пам’яті Наталка Позняк-Хоменко.

Читайте також: 7500 графіті Софії Київської описали у книгах

Хто герої книги?

Героями книги стали як відомі волонтери Діана Макарова та Наталя Воронкова, які організували вивезення мирного населення з Дебальцевого на початку лютого 2015-го, голова благодійного фонду «Свої» Леся Литвинова, на чиї плечі лягла місія допомоги переселенцям у 2014-2016 роках, засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега, артисти Анжеліка Рудницька та Сергій Притула, так і, можливо, менш відомі широкому загалу, але від того не менш цікаві особистості. Такі, як підприємці з Володимира-Волинського та Сарн Костянтин Зінкевич та Сергій Лаврущенко, які з колегами взяли опіку над військовими частинами і за короткий час відремонтували значну частину військової техніки, як письменниця Ліля Мусіхіна з Тернополя чи Андрій Салюк зі Львова, які організували в своїх містах потужні центри допомоги армії. Як Іванна Поровська чи Тамара Горіха Зерня (авторка роману «Доця» про патріотів Донбасу), які одного разу вирішили, що всі їхні особисті заощадження мають піти на допомогу іншим, бо, якщо не буде країни, то й гроші не допоможуть. Як Наталя Герасименко («Ельф»), яка стала прототипом головної героїні роману «Доця» чи Наталя Чекмарьова («Сонечко»), яка «повернулася з війни» завдяки програмі психологічної реабілітації ветеранів, а нині допомагає побратимам віднайти себе в нових реаліях.

Завантажити книгу можна за посиланням.

Фото: uinp.gov.ua

Читати далі

Суспільство

Українці створили оригінальний музичний інструмент із каналізаційних труб: як він звучить (ВІДЕО)

Опубліковано

Франківські музиканти перші в Україні створили трубофон. Пошуки оригінального звучання привели їх у будівельний магазин. 

Про це повідомляє Курс з посиланням на видання Вежа.

Трубофон – інструмент із каналізаційних труб, які розміщені так, що кожна видає свій звук.

Читайте також: Підкорив світ глиняними мініатюрами: історія франківця і його майстерні “Теплі іграшки”

 

Загальна довжина цих труб близько 40 м, але кожна з них має свій початок та своє закінчення, щоб звук лунав чітко. Інструмент отримав дві октави. Труби однакового діаметра, але довжина труби відповідає певній ноті. Так і отримують мелодію.

Що відомо про музикантів?

Віталій Тарів та Костя Василів, які об’єднались у гурт “Drumen”, знаються на музиці, адже обидва поринули в це мистецтво.

Віталій тривалий час виступав у складі музичних гуртів, гастролював за кордоном і навіть працював у Китаї. Саме там вперше побачив трубофон – музичний інструмент, який дивує своїм виглядом та звучанням. Повернушись додому, хлопець знайшов однодумців, і оригінальний трубофон з’явився в Івано-Франківську. Цим товаришем став Костя – музикант за освітою, який теж плекав бажання створити такий інструмент.

Читайте також: DakhaBrakha, Alina Pash, Ivan Dorn: хто увійшов до лонг-листу Aprize Music Awards

“Нелегким завданням було відтворення трубофону. Потрібно, щоб він звучав, а звук нагадував той, який я чув у Китаї. Це ж не просто поскладати труби. В Україні нема такого інструменту, щоб ми могли підглянути чи вивчити його будову. Тож ми звернулись до свого музичного наставника Богдана Ткачука, який є диригентом Франківського драмтеатру. Йому дуже сподобалась наша ідея, і ми почали її втілювати”, – розповів Віталій.

Як звучить трубофон

Трубофонне звучання підходить під будь-який стиль музики. Також його можна поєднувати з іншими музичними інструментами. Це таке універсальне музичне знаряддя, кажуть музиканти. Сольна мелодія теж дуже цікава, бо є й басове, й верхнє звучання.

Читайте також: Українські військові виконали “Щедрик” (ВІДЕО)

“Цей проєкт ми виношували менше року. Ми постійно щось додумували, вигадували, переробляли. На жаль, карантин не дав змоги стартувати так, як ми планували. До нас вже навіть надходили запрошення на виступ, але через карантинні обмеження ми не змогли виступати. Думаю, все ще попереду, а за цей час ми експериментуємо. Втім, реакцію людей ми вже відстежили. Знімали відеоролик на вулиці, і люди підходили, слухали, дивились, запитували, що це. Деякі навіть пропонували декілька гривень на розвиток групи. А коли ми казали, що це перший в Україні трубофон, то люди так дивувались, що це складно було не побачити”, – кажуть музиканти.

Зараз музиканти створюють кавер-версії відомих хітів, пишуть свою музику для трубофону. Скоро презентують авторську композицію на цьому інструменті. Кажуть, що це буде драйвова музика в електронному стилі.

На Різдво записали кавер-весрію “Щедрика” на трубофоні.

Фото, відео: vezha.org

Читати далі

Суспільство

У Тернополі будують сучасну станцію знезалізнення води (ФОТО)

Опубліковано

У Тернополі тривають масштабні роботи з будівництва станції знезалізнення води та реконструкції діючої насосної станції.

Про це повідомляє пресслужба міської ради.

Зазначається, що роботи відбуваються у рамках реалізації другого проєкту розвитку міської інфраструктури, що фінансується Міжнародним банком реконструкції та розвитку.

Генеральним підрядником визначено консорціум підприємств – української компанії «Ютем» та австрійської – GIS Aqua.

 

Читайте також: Як у Києві проводять реконструкцію дюкерів через Дніпро (ФОТО)

Що передбачає будівництво?

Будівництво на об’єкті розпочалося восени 2020 року. Завершити його заплановано до кінця 2021 року.

Як поснює директор КП «Тернопільводоканал» Володимир Кузьма, реконструкція насосної станції, що подає воду для потреб близько 75% населення міста, та зведення станції знезалізнення суттєво вплине на покращення якості води у Тернополі та загалом на надання послуг підприємством.

Читайте також: У Маріуполі відкрилась гончарна майстерня, де вчитимуть виготовляти стародавній посуд

Читайте також: Вінницькі рятувальники отримали нову спецтехніку (ФОТО)

Чим особлива нова станція?

Передбачається, що станція знезалізнення води матиме продуктивність 42 тис. м³/добу.

Усе нове обладнання буде оснащене автоматичною сучасною системою управління, а на самій станцій знезалізнення буде запроваджено новий метод знезараження води, який лише починає впроваджуватися в Україні, – знезараження змішаними оксидантами. 

Порівняно зі звичайним хлором, змішані оксиданти в такій же кількості й за той самий час забезпечують більш ретельне й швидке усунення більшого числа мікроорганізмів, та мають кращі смакові характеристики й запах, а також ефективно видаляють і надалі не дають утворюватися біообростанням у резервуарах зберігання води й трубопроводах.

Фото: ternopilcity.gov.ua

Читати далі