Худі, мило та шкарпетки. Як діти-сироти заробляють прямо в стінах дитбудинків

Доля дітей-сиріт після випуску з дитячих будинків та інтернатів не завжди така райдужна як у фільмах. Часто випускники цих закладів мають труднощі з налагодженням самостійного життя та позиціюванням у соціумі. Особливо їм важко на старті заробити кошти й за них адаптовуватися до нового життя. Щоб це змінити, один благодійний фонд вигадав унікальну програму, яка дозволяє дітям-сиротам заробляти, ще бувши у стінах інтернатів. Діти як справжні підприємці малюють картини, варять мило, ліплять з глини, а фонд це продає всім охочим. Кошти йдуть на рахунок дітей, і вони можуть забрати їх, щойно випустяться з дитбудинків.

Валентина Шатохіна,

засновниця проєкту «HANDCRAFTS by orphans» від благодійного фонду «ORPHAN EDUCATION CLUB»

Пологи з ноутбуком та роботою

Протягом 18 років я займалася рекламою, створювала її для великих західних компаній. Коли я пішла в декрет з третьою дитиною, вирішила вийти з цієї сфери. По-перше, я дуже втомилася бути в рекламі. По-друге, вже хотіла просто відпочити, тому що фактично народила трьох дітей на роботі.

Чесно, у дні пологів я завжди працювала, востаннє взагалі чудом встигла доїхати до пологового будинку. А щойно я народила малюка, до мене подзвонив клієнт і сказав, що терміново потрібно затвердити медіаплан. І хоч я пояснила, що мене чекає новонароджена дитина і я не можу обговорювати зараз його питання, він сказав: «У нас фінансовий рік, тому будьте ласкаві».

І от лежу я, поруч п’ять хвилин тому народжена донька і ноутбук. Медіаплан я йому таки надіслала. Але зрозуміла, що в моєму житті щось йде не так. Дуже важко поєднувати материнство і такий напружений робочий графік. Тому я ще трохи попрацювала і звільнилася.

Рік я була у декретній відпустці з трьома маленькими дітьми. Я дуже сильно кайфанула. І коли найменшій виповнився рік, а в мене вже було достатньо досвіду роботи з дітками, мені захотілося якимось чином застосувати ці навички. Ще коли я працювала в тій компанії, ми завжди допомагали інтернатам, підтримували їх фінансово, дарували подарунки. Тепер же мені захотілося допомогти їм якось інакше.

Діти-сироти обійшли всіх IT-шників

Разом з дівчиною, яка довгий час займалася з підлітками з інтернатів, ми створили фонд. Це було потрібно для того, щоб писати заявки на гранти, шукати «великих» спонсорів і все-таки будувати всередині інтернатів потужну навчальну програму з профорієнтації та соціалізації дітей. Щоб діти розуміли, як їм у майбутньому, до прикладу, влаштуватися на роботу й вижити самостійно в цьому світі.

У квітні 2019 року ми почали шукати гранти. І тут нас спіткала перша невдача: виявилося, що для цього має пройти щонайменше два роки після реєстрації фонду. А потім так склалося, що ми поїхали на хакатон у Харкові, де у журі була програма розвитку UNDP.

Ми просто хотіли з ними познайомитися ближче, навіть думок про перемогу в нас не було. Та й саму ідею ми вигадали буквально за лічені дні до поїздки. Але представники UNDP, схоже, настільки в нас закохалися, що, попри всі класні IT-проєкти від інших учасників, перше місце дали нам. Ми були шоковані, і це ще м’яко кажучи.

Ідея наша була в тому, щоб створити першу в Україні майстерню дітей-сиріт і розвивати у них підприємницьке мислення. Щоб вони залишали стіни інтернату чи дитячого будинку самодостатніми, соціально адаптованими, активними та з певною «фінансовою подушкою».

Ми вигадали, що діти робитимуть власні вироби (малюнки, одяг, дитячі іграшки, вироби з глини, картини тощо), а кошти, отримані з продажу, спрямовуватимемо їм. Але не одразу, а коли вони вийдуть зі стін інтернатів. 

Прямо на хакатоні ми розробили свій сайт для продажів, бот з покроковими інструкціями виготовлення товарів, вигадали назву — «HANDCRAFTS by orphans». Згодом знайшли волонтерів, які співпрацювали з дітками й проводили їм майстер-класи, і почали залучати молоде покоління. Звичайно ж, ми не використовуємо працю малолітніх — це все в межах занять з волонтерами.

Замість подарунків — ділова пропозиція

Перші наші візити до підлітків виглядали трохи дивно. Адже зазвичай до них приїжджають з подарунками, з якоюсь розважальною програмою. А тут приїхали з якоюсь роботою. Звичайно, вони не розуміли, що відбувається, бо їх посадили, запропонували малювати, ліпити, варити мило. Реакція була неоднозначною.

У дітей була повна відсутність мотивації. Вони живуть сьогоднішнім днем, не прагнуть отримати якихось знань. Але вихід ми знайшли. Всі ці перші малюнки дітей ми взяли й надрукували на одязі. До прикладу, була там дівчинка Даша, дуже пригнічена, з особистою травмою. Дуже вона не охоче малювала свою лисичку. Але коли волонтери приїхали наступного разу з макетом готового світшоту з дизайном її картини — все, її очі загорілися, виступили сльози.

Коли ти з цими дітьми встановив зв’язок, далі можеш їм пропонувати все, і вони це беруть. Звичайно, на збут ми забираємо не все: щось залишаємо діткам як подарунки — радимо їм дарувати своїм рідним. Це те, для чого ми все організовували. Це ж все не для продажу футболок, розумієте.

Братики важливіше грошей

Перебуваючи в цих інтернатах, ми помітили, що брати й сестри називають один одного за прізвищем. Часто буває, що в одному дитбудинку проживають шість родичів, але вони всі як вороги. А коли випускаються, то не спілкуються один з одним, як розповідали директори.

І наше завдання — максимально їх з’єднати, пояснивши, що разом вони не пропадуть. Казали їм, що хтось сьогодні заробить 50 гривень, хтось 100, а хтось нічого. Але ви зберетеся разом, купите рису, морквину, цибулину і зварите на всіх суп. Одному виживати важко.

Читайте також: Не можеш — не плати. Чим особлива школа шиття Tailors School, яку відзначили в ООН

Тому, коли вони щось роблять, ми їм кажемо: «А тепер подаруйте своїм братикам, сестричкам». Для нас це фінансово важко, бо ми не отримуємо за це прибуток, а лише вкладаємося в матеріали. Але це важливо для них, а ми все ж соціальний проєкт. Тому я зв’язалася з кількома галантереями, щоб вони віддавали нам всякі бусинки, і те, що їм не потрібно. З цього діти роблять подарунки.

Милом від діток підлогу не миють

Загалом ми залучили 220 підлітків з шести інтернатів: у Донецькій, Луганській та Кіровоградській областях. Чесно кажучи, далеко не всі інтернати були «за». Для багатьох цей проєкт був абсолютно незрозумілий, тож їхні керівники або самі діти просто відмовлялися з нами співпрацювати.

Найбільше учасникам подобається варити мило: у нас прямо якась миловарня. Ми купуємо натуральну мильну основу, ароматизатори та й взагалі намагаємося тримати все на найвищому рівні. Не хочемо, щоб було асоціацій з сиротою. Типу ось я купив мило, воно ніяке, але цим я допоміг дитині, тепер буду ним мити підлогу. Ні, ми навпаки хотіли зробити все так, щоб людина, яка придбала цей виріб, — приємно здивувалася. І ми цього ефекту домоглися — отримуємо дуже багато класних відгуків.

Малювати дітки теж полюбляють, хоча не всім вдається одразу. Ми попросили двох художниць, щоб вони нам завантажили в бот покрокові інструкції малюнків. Хотіли, щоб діти, що не вміють малювати, не сиділи, відчуваючи себе вигнанцями, а також намагалися творити. Ми протестували бот на дівчинці шести років: вона слідувала за цією інструкцією, й у неї реально прикольно вийшло. Скільки було щастя, коли й в інших дітей виходили ці рибки, зайчики, котики. Потім у них вже включалася власна творчість й малювали щось своє.

На кошти дітей «поклали око» родичі

Надсилати гроші від виторгу дітям ми не можемо, бо вони неповнолітні. Тому ми збираємо їх всі на окремому рахунку, і суму кожного записуємо до окремого файлу. Чиї вироби вдалося продати, ті діти отримають кошти. Якщо ж дитина намалювала малюнок, а його ніхто не купив, то він просто «висить» у базі.

Є малюнки, які продалися вже разів десять. Відповідно, дитина отримує з кожного умовні 50 гривень, ще там 25 — дизайнеру за обробку. Звичайно, хтось засмучується, коли не купують його вироби, але ми ж не можемо вплинути на вибір споживача. Ми обираємо максимум малюнків, переводимо їх в цифровий формат, і люди потім замовляють їх або на базових футболках або просто купують дизайн від дітей й самі друкують.

Скільки саме отримує дитина, на жаль, сказати не можемо. Це знаємо лише ми та UNDP, навіть самі діти лише приблизно розуміють суми. Нам розповідали історії, коли приходили родичі цих підлітків і в директора інтернату вимагали ці гроші. Тому нас просять про гроші ніколи й ні з ким не говорити. Бо діти ж маленькі, вони все розповідають. Ми їм пояснюємо: ось ви випуститесь з інтернату, оформите карту й одразу все отримаєте.

Карантин став на заваді виробництву

Сьогодні в нашому асортименті є футболки, худі, світшоти, реглани, сумки та шкарпетки з дизайном дітей, подушки, картини, браслети, скриньки, подарункові набори з чашок, шкарпеток і мила. Люди заходять на сайт, роблять замовлення, і ми їм оперативно відправляємо. 

Деякі покупці навіть приїжджають в наш офіс, бо хочуть не лише щось придбати, а й з нами познайомитися. Одна жінка ось так приїхала і сказала, що у нас дуже класний проєкт і якщо в неї буде колись фонд, то він буде схожим на наш. Звичайно, дуже приємно отримувати такі відгуки й розуміти, що не дарма ми цим займаємося.

Коли почався карантин, ми зупинили виробництво товарів. Як зараз батьків не пускають у школи й дитячі сади, так і наших волонтерів в інтернати. Але ми продовжуємо продавати те, що діти вже встигли до цього настворювати. Хоча ось влітку, коли з’являлася можливість, ми проводили майстер-класи у парку, розсаджуючи їх з дистанцією. Щойно знімуть обмеження, повернемося до старого темпу.

Милом зацікавилися і в Європі

Зараз нам дуже потрібна підтримка українців. Грант ми вже виконали, тож тепер підтримувати цей проєкт можемо лише завдяки купівлі товарів. Ця ініціатива дуже масштабна, складна й неймовірно ресурсно витратна. Але ми робимо все грамотно: під час перевірки аудитори сказали нам, що дуже рідко зустрічають настільки розумно вибудуваний проєкт. І разів десять радили, щоб ми не здавалися і розвивалися далі.

Так чи інакше, у нас є шляхи реалізації цієї продукції. Ми зараз активно звертаємося до української діаспори у Європі, США та Канаді. І вже бачимо позитивні відгуки, наприклад, з Німеччини. У мене була велика ZOOM-конференція зі студентами з України, після чого вони зробили в нас велике замовлення. Ми вже відвезли його до Львова, і звідти на автобусі він поїхав до Баварії.

Зараз ми розробляємо варіантами подарунків для корпоративного сегмента й будемо пропонувати їх різним компаніям, щоб вони замовляли для своїх співробітників чи партнерів. Намагаємося розширювати нашу продукцію й залучати якомога більше людей.

Забувають про образи — і творять

У майбутньому ми ще хочемо створити центри, які працюватимуть з 15:00 до 21:00 сім днів на тиждень, куди зможуть приходити підлітки з важких сімей та з дитячих будинків сімейного типу. Там вони будуть навчатися танців, співу, монтування відео, СММ, копірайтингу. З ними працюватимуть психологи. Хочемо, щоб вони просто приходили туди за зціленням, паралельно отримуючи нові знання.

Всіх людей ми просимо бути лояльнішими до вихованців інтернатів. Бо дехто нам казав, що у речей від цих дітей погана енергетика. Це максимально неправильно, адже, скоріш за все, ці люди навіть не спілкувалися з ними. І вони не бачать, з якою любов’ю ті підлітки створюють усе це і скільки в них щастя в цей момент і радості. Коли діти щось творять, — це саме той маленький проміжок часу, де вони не думають про своє минуле й забувають про свої глибинні драми.

Цим діткам хочеться побажати, щоб вірили, що вони не одні й що є багато добрих і хороших людей. Просто потрібно створити навколо себе правильну енергетику. Вони поки як вовченята, яким потрібна підтримка. І ми всіляко намагаємося їм її надати.