Медреформа на Волині. Подружжя лікарів про те, як відкрити власний Центр сімейної медицини

На початку трансформації системи охорони здоров’я Мар’яна та Віталій Дмитруки заробляли мінімалку як молоді лікарі. Заробітна плата у 2500 гривень, відсутність фінансування – це реалії, в яких вони працювали, починаючи з випуску у 2016 році. 

Але коли в країні почали з’являтись перші сімейні лікарі приватної практики, Віталій та Мар’яна почали стежити за перебігом реформи первинки. 

А відпрацювавши три роки в комунальному закладі, вирішили – теж стануть приватними сімейними лікарями.

Сьогодні Віталій заробляє близько 30 тисяч гривень. Мар’яна – поки менше, бо лише наприкінці зими 2020 повернулась з декрету й ще не встигла набрати достатньо пацієнтів. 

З якими труднощами їм довелось зіштовхнутись, аби сьогодні облаштувати маленький, але свій Центр сімейного здоров’я? Читайте в нашому інтерв’ю з Мар’яною Дмитрук.   

Довідка. Перший етап медреформи розпочався 1 липня 2018 року. На цьому етапі змінили модель фінансування первинної (амбулаторної) ланки української медицини. Раніше держава видавала лікарням гроші не за кількість пацієнтів і якість їхнього лікування, а за кількість ліжкомісць. Чим більше ліжок у лікарні – тим більше фінансування. І байдуже, чи лежить хтось на цих ліжках, чи ні. Тепер – через створену в часи реформи Національну службу здоров’я України – оплачує надані медзакладом послуги за фактом їх виконання. Тобто: є пацієнт – є гроші, нема пацієнта – нема грошей. Тариф на надання послуг первинної ланки медицини єдиний для всієї країни – близько 500 гривень на рік для пацієнта. А всі фінансові потреби медичного закладу – тепер у віданні керівників місцевих рад.

Що це дає? Пацієнт тепер може сам обирати медзаклад, в якому лікується. Набридли черги чи непрофесіоналізм лікаря – підписуєш договір з іншим лікарем чи лікарнею. А лікарі зацікавлені в тому, аби забезпечувати кращу якість своїх послуг – інакше як тепер утримати пацієнта? Також лікар має право працювати як ФОП, а не найманий працівник у держлікарні.

Мар’яна Дмитрук

Разом з чоловіком Віталієм – лікарка сімейної практики у власному Центрі сімейного здоров’я

Віталій розпочав приватну практику першим  – із рік тому, а Мар’яна приєдналась до нього наприкінці 2019 року – одразу після декрету. Сьогодні вони успішно адмініструють свою приватну амбулаторію і навіть планують розширюватись.  

Як змінилась зарплата після переходу в приватну практику?

Зараз, після виходу з декрету, я маю 200 декларантів приблизно, а в чоловіка –  близько 1800.

До реформи лікар-початківець, у якого ще немає категорії, отримував мінімалку. А в 2016 році це було десь 2500 гривень – тоді ми з Віталієм тільки починали. 

Зараз зарплата лікаря приватної сімейної практики залежить від кількості підписаних декларацій та від віку пацієнтів: найбільше заробляють ті, хто має маленьких пацієнтів до 5 років. Хоча там теж є обмеження – не більше 900 дітей на одного лікаря. 

Дохід ми з Віталієм розподіляємо самостійно. Він залежить від витрат: найдорожче обходиться оренда приміщення та зарплатня найманим працівникам. Також на лікареві – виплати по аналізах, а ще комуналка взимку злітає до небес. Послуги зв’язку і плату за медичні інформаційні системи теж запишіть до статей втрат. 

Я нещодавно розпочала свою практику, і, починаючи з зими, набрала поки 200 декларантів. Тому отримую дохід у 5600 гривень на місяць – на етапі 200 декларантів ви ще не забезпечите потреби бізнесу.

У мене от увесь дохід зараз йде на витратні матеріали, а тому зарплати, можна сказати, ще немає. 

З досвіду чоловіка скажу: починаючи з цифри у 600 пацієнтів, лікар вже може вийти в нуль по витратах. А сімейні лікарі приватної практики, які підписали декларації більше ніж з 600 людьми – матимуть кошти вже і для розвитку бізнесу, і для забезпечення власної заробітної плати. 

1800 декларантів – це максимум для лікаря сімейної практики. За таку кількість  декларацій НСЗУ виплачує в середньому 80-90 тисяч гривень, а лікар може отримувати 27-30 тисяч гривень. 

Заробітна плата ж в комунальному закладі при підписаних 1800 деклараціях була втричі менша – 11900 гривень.

Стали ФОПами одразу після університетського відпрацювання в селі

Ми з чоловіком познайомились в університеті. А запуск інституту сімейної медицини прийшовся якраз на період, коли ми його закінчували.

Коли у Львівському національному університеті впроваджувався напрям сімейної медицини, певно, більше 80% випускників вирішили обрати цю сферу. Серед них – і ми з Віталієм.

Було складно – ми ж вчились на напрямі лікувальної справи, а нова спеціалізація передбачала діагностику не лише для дорослих, а й для дітей. 

Для лікарів бюджетної форми навчання обов’язкове відпрацювання 3 роки за спрямуванням, тож спершу нас відправили до Ківерцівської сільської амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

А вже після відпрацювання, ми одразу перебрались до Луцька й одразу почали готувались до укладення договорів з НСЗУ.

Мій чоловік став ФОПом понад рік тому – весною 2019 року. Я ж приєдналась до нього наприкінці того ж року. 

Як допоміг досвід колег – ФОПів з інших областей?

Підштовхнула розпочати свою справу робота наших колег по всій Україні – ми підтримуємо зв’язок з багатьма лікарями-ФОПами. 

Особливо яскравий приклад переходу на приватну практику був у Світловодську, де лікарі одними з перших в Україні відкрили приватні кабінети. 

Також зацікавив досвід лікарки-ФОПа зі Сколе, чий центр зараз вже обслуговує майже все населення міста.

Завдяки колегам ми побачили, що стати лікарем-підприємцем – можливо, від них отримали підтримку та консультації. Нам допомагали й з нюансами в оформленні документів, і потім підказували по ходу практики, як поратись з тими чи іншими адміністративними питаннями.

Скільки довелось витратити на кабінет та оснащення?

Ми шукали приміщення в Луцьку, і знайшли невеличке: його вистачить, аби забезпечити лиш необхідні потреби. 

Зараз наш Центр складається з мого та чоловікового кабінетів, коридору з рецепцією і маніпуляційної.

Коли ми з чоловіком зупинились на цьому варіанті приміщення, раптом довелось заплатити за оренду на цілий рік наперед – орендодавці чомусь не хотіли, аби ми платили помісячно.

Загалом довелось витратити близько 200 тисяч гривень на облаштування амбулаторії. Для нас це були серйозні витрати.

 Але скажу, що в перші 2-3 місяці нам з чоловіком вдалось вийти в нуль по витратах – бо пацієнти, яких ми попередньо обслуговували, вирішили й надалі користуватися нашими послугами. 

Уже в перші місяці роботи нашого центру десь 800 людей переуклали з нами декларації. Так нам вдалось уникнути великих фінансових труднощів.

Коли виходиш з декрету, пацієнти вже забули про тебе. Що робити?

Я йшла в декрет комунальним лікарем, а виходила – вже приватним. Це досить важко: люди мене вже забули, а тому й нема кому переписатися до мене.

Тому зараз я, так би мовити, нарощую свою медійність. Співпрацюю зі ЗМІ як експерт, розповідаю про себе у  соціальних мережах, також проводжу лекції про вакцинацію для батьків. А нещодавно запустила Youtube-канал для інформування людей на медичну тематику. 

Чим відрізняється робота лікаря-ФОПа від комунального?

Сервіс приватних лікарів – більш пацієнтоорієнтований. Зазвичай в нас немає черг, що під час пандемії коронавірусу особливо зручно. Бо графік ми організовуємо самостійно. 

Також ми побудували графік щеплень таким чином, аби здорові діти не зіштовхувались в  коридорі із хворими. До прикладу, в четвер ми приймаємо лише здорових дітей на вакцинацію. 

У нас є навіть куточок для дитини – з іграшками та розмальовками. 

До того ж, у комунальних закладах всі процеси, пов’язані з фінансуванням, відбуваються повільніше. Показова ситуація була нещодавно із засобами індивідуального захисту. Коли розпочалась епідемія, то для того, щоб комунальні заклади закупились, спочатку повинні були виділити гроші з бюджету. Поки їх виділяли, ціни на маски та антисептики злетіли до неба. А приватники встигли закупити засоби захисту і для себе, і для своїх пацієнтів.  

Але повторюсь: лікарю треба бути готовим, що усі поточні витрати на ньому як на підприємцеві.

Важко доводиться колегам, які не співпрацюють з місцевою владою

Чесно кажучи, в нашому регіоні не було перешкод з видачею довідок. Нам і колегам видавали й листки непрацездатності, й довідки про смерть без якихось особливих труднощів. 

Луцьким лікарям пощастило, бо вони могли нормально спілкуватись з усіма посадовими особами місцевого рівня, з якими потрібно було з’ясовувати всі питання. Але, на жаль, в інших регіонах позитивний досвід співплаці зустрічається не так часто. Буває, наші колеги дуже залежать від посадових осіб на місцях.

Лікарю буває складно перемикнутись на адміністративні процеси

Насправді, труднощів у приватного лікаря дуже багато. Це, наприклад, додаткова адміністративна робота, яка, зазвичай, не притаманна лікарю-практику. 

Перемкнутися на цей процес, щоб займатись і одним й іншим, досить складно. Тому що потрібно, окрім практики, збирати всю актуальну інформацію про ліцензію для підписання договору з НСЗУ. Також треба ретельно шукати, з ким підписати договір про лабораторно-діагностичні послуги після проведення аналізів, і з ким проводити лікарсько-консультативні комісії. 

На додачу є історія з лікарняними листами й довідка про смерть – ці питання на початку треба було узгоджувати з місцевою радою. А це вдається далеко не всім лікарям приватної практики: від області до області ефективність взаємодії може різнитися.

Невдовзі планують розширяти центр

Не всі питання можна вирішити двом лікарям. Є, наприклад, лікарська консультативна комісія, яка має складатись з трьох лікарів. За зборів такої комісії ми могли б лікарняні на довший період часу виписувати, а так – можемо видавати листки непрацездатності лише на 10 днів.

Саме тому ми з Віталієм зараз плануємо розширюватись і шукаємо колег, які захотіли б приєднатись до нашої практики. 

Чекаємо не лише на лікарів-ФОП – будемо раді й найманим працівникам. 

Якщо приватна практика – рай для лікаря, чому ще не всі там?

Для того, аби організувати приватну практику, потрібно багато різних ресурсів – як енергії, так і готовності взяти на себе адміністративну відповідальність. А в лікаря, як я казала, вистачає роботи й без адміністративки.

Багато лікарів бояться фінансових вкладень, які треба зробити для оснащення кабінету на початку приватної практики. 

Інші з острахом слідкують за ситуацією у сфері охорони здоров’я: нещодавно не могли затвердити нового керівника НСЗУ, і всі мої колеги-ФОПи переживали за фінансування. 

Та й політичні обставини зараз не дуже сприяють тому, аби лікар забажав стати “приватником”: за останній рік часто змінювались міністри охорони здоров’я, і в кожного було своє бачення реформи та свої бачення фінансування галузі.  

Тому зараз може бути важко прийняти рішення про початок практики. 

Але зі свого досвіду скажу: ми з Віталіком все одно регулярно отримуємо платежі, і за всю нашу практику приватну практику проблем з фінансуванням зі сторони НСЗУ ще не виникало.

Тому, вважаю, лікарям треба наважитись й використати цю можливість – поки вона ще є.

Матеріал створено в рамках проєкту «Медична реформа: успішні кейси спростовують міфи», який впроваджується #ШоТам за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.