Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Фотограф із Запоріжжя на візку: Еліна Околіт про любов до зйомок та магію в лікарнях

Опубліковано

Еліна Околіт вже півтора року професійно займається фотографією. Дівчина створює неймовірно атмосферні фото, “ловить” емоції та показує людей такими, які вони є. А ще Еліна лікарняний клоун, їздить до хворих дітей та дитячих будинків, і дарує малим радість.

Здавалося б, звичайна історія, але Еліна —  дівчина з інвалідністю, яка пересувається на “феррарі” зі Швеції. Так фотограф називає свою коляску. 

Ми поспілкувалися з Еліною Околіт про те, як вона прийшла до фотографії, які складнощі виникають на її шляху та чому магія насправді існує.

Еліна Околіт

Фотограф і лікарняний клоун

Любить подорожувати, пробувати щось нове і порушувати рамки зони комфорту.

Дістати з ящика любов до фотографії

Я давно любила фотографію, просто тримала це в закритому ящику і не показувала нікому. У квітні 2018 року у мене був переломний момент і я подумала, що час не можна витрачати на страхи і сумніви. Його просто може в будь-який момент не стати. Я вирішила, що пора любов до фотографії діставати з ящика.

Вчилася фотографії методом спроб і помилок. Спочатку записалася на літній курс до фотошколи, потім поїхала на майстер-клас до Дніпра. Почала відвідувати  фотомарафони від Canon, де влаштовували і конкурси, і лекції з крутими спікерами.

Мені було складно почати говорити: “Дивіться, я фотограф, я можу познімати, спочатку навіть безкоштовно”. Згодом я спробувала комерційні замовлення, почала отримувати хороший фідбек і зрозуміла, що це тільки початок. 

Страхи і стереотипи

Коли я починала займатися фотографією, я переймалася, як люди ставитимуться до фотографа з інвалідністю. Але чим більше я знімаю, тим краще сприйняття. Коли я вчилася, викладачі переживали, як я буду знімати, однак до всього можна пристосуватися, варто лише напружити мізки. Дуже приємно, коли повертаються до тебе не тільки як до людини, але і за твоїми роботами. Не з жалю, а за результатом.

Я не люблю, коли перехожі проходять повз і запитують у мене: “А що у вас трапилося?”. Часто говорять “людина з обмеженими можливостями”. Але правильно —  “людина з інвалідністю”, тому що в першу чергу це Людина. У неї є ім’я. І у нас просто інший вид пересування, і якби було безбар’єрне середовище, то цього б навіть не було помітно.

Майже два роки тому я отримала свій “Феррарі” зі Швеції. Це якісна коляска, яка кардинально відрізняється від наших. І це дуже полегшує пересування.

Читайте також: Гурток для хлопців без батька: як переселенець навчає дітей теслярству

Приїжджали якось волонтери по обміну, знімали соціальні ролики. І вони звернулися до мене за допомогою. Один з моментів, який ми знімали, був в автобусі. Водій попався відмінний, відкрив пандус, допоміг заїхати. Ми їдемо, знімаємо, посміхаємося і тут бабуся запитує: “А що ви тут робите?”. Ми сказали, що знімаємо програму про транспортне питання і людей з інвалідністю. І вона не витримала і каже: “Та вона взагалі на інваліда не схожа, сидить посміхається!”.

Зараз починають більше говорити про людей з інвалідністю, з онкологією, ЛГБТ. І це стає більш відкрито. Але у деяких людей в голові вата, вони думають, що якщо у людини щось не так (по їх стереотипам), то треба сидіти вдома і нічого не робити. Але ні, у тебе є голова робоча, руки робочі, вперед!

Що по чому? Види зйомок та ціни

Я роблю сімейні або портретні зйомки. Але якщо мені не підходить жанр, то я не піду знімати. Я пораджу фотографа, який круто впорається. Я не буду хапатися за все, лише б заробити. Люди приходять за тим, що бачать у мене, і тільки це я можу дати.

За годину роботи беру від 900 гривень, тому що дорого обходиться обслуговування камери. 

Весілля я поки не знімаю, бо для мене це дуже бентежно. Потрібно встигати ловити всі моменти. Я поки внутрішньо не готова до таких стресів. Але я роблю передвесільні лавсторі. Вони добрі тим, що пара нікуди не поспішає, може спробувати різні образи, багато часу на зйомку і ніхто нікуди не біжить. Але до нас це тільки приходить, за кордоном передвесільні зйомки постійно практикують.

Максимум у мене 10 зйомок на місяць, взимку менше. Наразі я пробую домашні зйомки – це буде тренд наступного року. Але вже зараз я пропоную це клієнтам. Якраз взимку, коли у людей тепла святкова атмосфера, виходять хороші кадри. У своєму будинку люди розслаблені, спокійні, не обмежені в часі.

Про труднощі та недоступний Київ

В студіях у Запоріжжі великі проблеми з доступністю. Там високі поверхи і немає ліфта. У цьому плані важко, тому що не хочеться нікого смикати і комусь фітнес влаштовувати. Так, це можна продумати, попросити когось або заздалегідь домовитися. Але хотілося б бути більш незалежною. Якщо в Києві багато студій з ліфтами, то в Запоріжжі ті три студії, в яких постійно знімаємо, вони всі недоступні.

А от на природі знімати не складно. Можна підібрати локації, доїхати до них на громадському транспорті або машині. Це набагато простіше. Іноді я заздалегідь ходжу на локації і обираю, які з них підійдуть за світлом та розташуванням.

Зараз в Запоріжжі з’явилося набагато більше соціального транспорту і більшість водіїв паркуються біля бордюру, відкривають пандус. У Києві круто налагоджений проїзд в метро, ​​але служба допомоги з 8:00 до 20:00 працює. І якщо ти не встиг, то доводиться ловити перехожих і просити їх допомогти спуститися. Водії наземного транспорту часто паркуються далеко від бордюру, доводиться просити людей допомогти заїхати. Тому коли у мене запитують, чи не хочу я переїхати до Києва, адже там набагато більше можливостей, я розумію, що до такого стресу поки не готова.

Коли я була у Валенсії, то, прогуляв три години, раптом усвідомила, що не думаю, де і що потрібно об’їхати, де знайти пандус. Настільки там все доступно. Але переїжджати я не хочу. Хочу, щоб у нас було так. І я знаю, що це реально.

Магія у відділені онкохірургії

У квітні минулого року я познайомилася з організацією, яка займається лікарняною клоунадою. І я захотіла з ними.

Ми їздимо по лікарнях і дитячих будинках, спілкуємося з дітьми, жартуємо, розважаємо і підіймаємо їм настрій. Працюємо з кожною дитиною по двоє.

Куди б ти не приходив, в дитячий будинок або у лікарню, ти йдеш віддавати, а насправді в рази більше отримуєш. Історії, які я звідти приношу, вони змінюють мене і допомагають бачити світ ширше.

Там відбувається справжня магія. Ми якось прийшли в палату у відділення онкохірургії, де було три дитини. З двома дівчатками ми швидко знайшли спільну мову, а дівчинка років 16-ти виявилася дуже закритою. Запитали, що їй підіймає настрій, а вона сказала: “Коли в палаті сонячно”. На вулиці було дуже похмуро, жодного натяку на сонечко. Але ми вирішили поворожити: позбирали у велику шапку бажання, підійшли до вікна і почали магічний ритуал. І через хвилину у всіх був шок: палату заполонило сонячне світло. Дівчинка тут же розкрилася, вона повірила, що її мрії можуть збуватися.

Фотографії про момент і людину в ньому

Я знайшла себе у фотографії. Я знаю, що хочу передавати через знімки, але свій стиль поки формую. Чим довше я йду своїм шляхом, тим більше розумію, що не хочу його залишати. Тому що все почало виходити.

У дитинстві дідусь діставав наші фотографії, на яких зображені мої рідні у буденних справах, стоять десь у дворі, посміхаються. Я бачила, наскільки вони щирі. І я подумала, хочу робити фотографії про момент, про людину в ньому.

З планів на майбутнє —  більше розвиватися у фотографії, проходити навчання і практикуватися. У мене набагато більше ідей зараз, що б я хотіла показати у своїх роботах. В планах зробити фотовиставку і говорити там про важливі історії.

І за всіма правилами “як треба знімати” не втратити свій стиль.

Читайте також: Сім соціальних проєктів, які повернуть віру в добро перед Новим роком 

Суспільство

Рух «Єдині» запускає новий курс з переходу на українську мову

Опубліковано

Для усіх охочих відкрита реєстрація на 25-й курс із вивчення української мови від руху «Єдині».

Про це повідомляє  Київська міська державна адміністрація.

«Сьогодні, 6 травня, стартують базовий курс підтримки для новачків у переході на українську та складніший, поглиблений граматичний курс від всеукраїнського руху «Єдині». Амбасадором 25-го курсу став Євген Кот, зірковий хореограф і режисер-постановник», – йдеться в повідомленні.

Тривалість кожного курсу – 28 днів. Долучитися можна з будь-якої точки світу.

Навчання повністю безоплатне. Реєстрація – на сайті.

Як зазначають у КМДА, 20 квітня «Єдині» відсвяткували другу річницю з дня заснування. За цей час відбулось понад 7 800 зустрічей розмовних клубів української мови, до проєкту долучились 500 волонтерів.

Читайте також: Укрзалізниця приготувала Великодні обіди для Харківщини – фото

Наразі в межах проєкту щотижня відбувається 55 розмовних клубів на тиждень.

Наступна мета «Єдиних» – допомогти 1 000 000 земляків опанувати мову.

Нагадаємо, у Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині європейських країн на сході України.

Фото: Укрінформ

Читати далі

Суспільство

Стало відомо, скільки сімей отримали кредити на житло за програмою “єОселя”

Опубліковано

9 757 родин отримали кредити на суму понад 15,2 млрд грн у рамках урядової програми єОселя з моменту її старту. За минулий тиждень видано 264 кредити на загальну суму 467 млн грн.

Про це повідомляє Урядовий портал.

Серед отримувачів:

● 124 військовослужбовці та силовики;
● 23 педагоги;
● 17 медиків;
● 1 науковець;
● 81 родина без власного житла;
● 9 ВПО;
● 9 ветеранів.

Читайте також: Google запускає додаткову програму грантів для українських стартапів на 10 мільйонів гривень

Про проєкт

єОселя – нова програма доступного кредитування житла, ініційована Президентом України.

Кредитування

  • Пільгова  ставка на весь термін  кредиту —  3%
  • максимальний строк кредиту — 20 років
  • мінімальний початковий внесок — 20%
  • кредитують банки-учасники програми: Ощадбанк, ПриватБанк, Глобус Банк, Укргазбанк, Sky Bank

Нагадаємо, британець українського походження проїде на велосипеді 7 тис. км для допомоги дітям в Україні.

Фото: єОселя

Читати далі

Суспільство

Вільне для вільних: зооволонтерка з Бахмута евакуювала понад 150 собак (ВІДЕО)

Опубліковано

Зооволонтерка Марина Шажко отримала Всеукраїнську зоозахисну премію від UAnimals. Це відзнака для людей, які самовіддано рятують тварин і дбають про них. Інакше про Марину й не скажеш, адже понад 10 років вона разом з подругами рятувала собак Бахмута, потім евакуювала їх на Дніпровщину, а тепер будує притулок з нуля. Як одна собачка змінила життя Марини, евакуацію та мрії на майбутнє, дивіться в новому випуску ШоТам.

“Шістьох, на жаль, ми так і не знайшли. Я про них постійно думаю та згадую. Це біль на все моє життя. Я Шажко Марина, народилася у місті Совєцьк Калінінградської області. Коли мені було пів рочку, ми повернулися на Донеччину. І мама обрала місто Бахмут – тоді він був Артемівськ. Там я вже росла. До 16 років у мене не було тварин. Коли мені було 16 до мене у вікно залетів папуга. Моя бабуся навчила його розмовляти, і він дуже любив говорити “Марішка, вчи уроки!” Після папуги був котик, а потім вже була собака. І з цієї собаки – Бобочка її звали, саме із неї почався мій шлях до зооволонтерства.

Це був 2009 рік, і в нашому місті міська влада боролася з безхатніми тваринами, шляхом кривавих відстрілів. Ми знали, що кожного понеділка та четверга, їздить машина, і люди, які у ній, вбивають місцевих тварин. Кожен понеділок і четвер, коли їздила така машина, я прокидалася о 4 ранку та дивилася, якщо ця машина буде їхати, то я буду бігти на вулицю і рятувати нашу Бобочку”, – згадує Марина.

Одного понеділка Марина таки врятувала собаку та забрала її додому. А у 2011 році жінка створила притулок для тварин “Лада”. Коли у 2014 році почалися обстріли, були проблеми зі світлом.

Читайте також: Квітуча історія захисника України з Одеси (ВІДЕО)

“Ми знаходилися на території комунального підприємства. Був перевищений ліміт використання електроенергії і світло відключили. Так 3.5 роки ми були без нього. Ми з ліхтарями робили усю роботу: обробляли тварин, лікували їх, годували”, – каже волонтерка.

Щойно Марині з волонтерами вдалося налагодити життя притулку, почалося повномасштабне вторгнення.

“Ще коли був перши приліт, це було 1 серпня, ми почали шукати територію. Наша волонтерка Ольга евакуювала свою родину у Вільне. Я їй зателефонувала і попросила її, щоби вона звернулася до сільського голови з проханням щось знайти тут. Ольга пішла до сільського голови, і він запропонував оцю територію, але оренда території – 15 тисяч гривень. Ми розуміли, що це дуже дорого. Наприкінці серпня був ще один приліт біля нашого майданчика і тоді уламки пролетіли через увесь майданчик і впав у будучку нашої твариночки – собачки Дади. Я для себе зрозуміла, що це знак. Наступного дня я зателефонувала власнику цієї території. Сказала, що ми згодні на 15 тисяч гривень, і ми будемо вивозити тварин, – згадує зооволонтерка.

Дівчата знайшли волонтерів і за один день евакуювали усіх тварин.

“Я виїхала із першою партією тварин, і вже тут на місці, ми їх розташували. Це був дуже важкий день”, – розповідає зооволонтерка Людмила.

“Ми вигрузили усіх собак, то ми видихнули з полегшенням. Бо забрали всіх. У нас зараз більше 200 тварин, це 145 тварин, які ми вивезли з Бахмута, і 60 тварин ми прийняли із зони бойових дій – це Донеччина, Харківщина, Херсонщина. Зараз у нас будується медичний кабінет, для того, щоби ми мали можливість лікувати тваринок. Також у нас в планах є побудувати вигульний майданчик. Після війни я хочу об’їхати кожне місто та кожне селище нашої України”, – підсумовує Марина.

Нагадаємо, у Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років.

Фото: ШоТам!

Читати далі