Суспільство
Гурток для хлопців без батька: як переселенець навчає дітей теслярству
“Мудрий тесля” – це дитяча майстерня для хлопчиків, які ростуть без батька. А заснував її переселенець з Луганська Віталій Андрієць. Чоловік сам ріс без батька в домі і як ніхто знає, як це бути маленьким хлопчиком без батьківської любові. Тому вирішив безкоштовно допомагати хлопцям переживати важкі часи, а теслярство, на його думку, є найкращим способом підготуватись до дорослого життя.
Як працює майстерня, куди хлопчаки біжать за батьківським теплом, та як поїздка в Африку спонукала Віталія допомагати іншим – читайте далі.
Віталій Андрієць
Родом з Луганська. Переїхав в Черкаси. У Луганську Віталій музикував на весіллях разом із приятелем-тамадою. Проте вся техніка лишилася в окупації. В Черкасах завдяки грантові для переселенців два роки займався друком на футболках і кухлях.
У Африці зрозумів, що маю допомагати людям
Коли війна змусила нас переїхати, то ми з родиною освоїлись в Черкасах. Там я дізнався, що одна з протестантських церков у місті щороку організовує місіонерські поїздки. Це така ідея нести християнство у інші країни, бути частиною місії і служити людям.
Тому у 2016 році я вирішив приєднатись до цієї групи і ми поїхали в Кенію. Там зранку займались будівництвом приміщення нової кухні і столової, а іншу половину дня присвячували дітям – грали з ними, проводили розважальні програми чи табори. Для африканців було дико, що ми приїхали робити якусь брудну справу.
У 2017 році я вже вдруге поїхав в Африку. Цього разу ми займались будівництвом недільної школи. І саме ця місія перевернула моє світосприйняття і я повернувся з думками про те, що маю служити людям.
Саме в поїздках я зрозумів, що маю розвивати свою місію. Побачив, що і у Африці, і в Україні є проблема дітей без батьківства. Та у кожній країні часто зустрічається, коли мама сама виховує дитину і паше на трьох роботах. У Африці я бачив, як старші діти грали у футбол, а на їх спинах були прив’язані немовлята. Це їх менші брати та сестри, якими вони опікуються, поки мама працює. Для мене стало очевидним, що проблема є серйозною і я маю допомагати людям.
Злякались втратити зв’язок з власними синами
Ідея займатись саме майстернею зародилась у розмові з моїми друзями. Якось ми розговорились про дитинство і я ділився тим, що ріс без батька і про свої страхи, щодо виховання власних дітей. Виявилось, що у кожного з моїх приятелів також дитинство пройшло без батька: у одного батьки розлучились, у іншого батько пив, у третього постійно працював. Тому ми разом почали думати про те, як нам самим не прогавити цей час батьківства та не втратити зв’язок з власними синами.
У церкві вже було кілька хлопців, яким бракувало тата, і можна було б їх залучити. Так виникла ідея створити простір, де ми б могли займатись з хлопцями, щось майструвати, а вони б отримували приклад чоловіка поряд.
Ми звернулись до церкви і нам виділили приміщення. Почали зносити з дому якісь інструменти і проводити перші заняття. Про нас дізнались мами, бабусі і привели своїх хлопців до нас. За місяць у нас було вже дві групи.
Як працює майстерня
Наша майстерня існує вже два роки. Назва “Мудрий тесля” є дуже символічною, адже Ісус також був теслею. А “мудрий” – це таке біблійне, духовне поняття.
Заняття у майстерні безкоштовні. Зараз до нас ходять 40 хлопців, які поділені на п’ять груп. Ми сфокусувались на віковій категорії: 6-14 років. Бо молодшим ще не цікаво щось майструвати, а після 14 хлопці захоплюються телефоном чи комп’ютером.
Заняття у нас поділено на дві частини. Перша – духовна, коли ми розмовляємо, або я ділюсь своїм досвідом з життя. Буває, коли я розповідаю про техніку безпеки, а вони мене не чують, то доводиться знімати взуття і показувати шрами на нозі. Тобто це такий наявний приклад того, що може трапитись, коли не зважати на техніку безпеки. Також я розповідаю їм різні біблійні притчі.
Потім розпочинається урок і наступні півтори години ми щось майструємо. Це можуть бути табуретки, підставки, годівнички, вішалки, драбинки – те, що можна забрати додому і використовувати у побуті. Також ми вчимось паяти, майструємо сигналізації і ліхтарі.
Цього тижня ми робили табурет-сходинку. І один учень каже: “Добре, що будемо робити такий табурет ще раз, бо перший мама забрала на роботу”. Тобто, ми не просто казна-чим займаємось, а робимо справді корисні речі.
Зазвичай, на один виріб йде 2-3 заняття. Не хочеться, щоб хлопцям було нудно довго очікувати кінцевий результат своєї праці. От як у школах було, коли ти шліфуєш ту дощечку на уроках праці, а навіщо – не зрозуміло.
Чому саме теслярство? Я взагалі ніколи ніяких справ з деревом не мав. Але тому, що я в дитинстві не зміг реалізувати себе як хлопець, щось полагодити, або принести власний виріб, то зараз бажання допомагати іншим і створювати самому поєднується. Більшість виробів у майстерні я роблю сам вперше. Перед заняттями роблю креслення, випилюю, а потім вже показую дітям.
Хлопці шукають батьківського тепла
З відкриттям майстерні я побачив, що ми можемо хоч і маленькими кроками, але вирішувати проблему. Я спілкуюсь з хлопцями про проблему батьківства. Може зараз вони не серйозно сприймають, але я вірю, що це вплине у майбутньому. Сподіваюсь, що через 10-15 років, якщо у них буде конфлікт у сім’ї, то вони його будуть вирішувати, а не тікати.
Але про те, що у них немає батька вони не говорять. Я розумію, це дуже болюча тема. Я сам в дитинстві казав друзям, що насправді у мене є батько, але він далеко і передає мені подарунки чи гроші. У мене не було картинки батька, я його ніколи не бачив. Вони з мамою розійшлись і все, що я маю – одну фотографію. Тому я переживав, як же я буду спілкуватись зі своїм сином і не знав, що я, як батько, маю йому передати.
Тому і для хлопців це таке особисте питання. Але я не намагаюсь замінити їм батька. Просто хочеться, щоб для них був якийсь приклад чоловіка.
Допомагає і церква, і бабусі виділяють пенсію
З утриманням майстерні перші півроку нам допомагала церква, виділяла кошти на інструменти. Та і просто місцеві жителі також давали кошти. Якось прийшла бабуся і каже: “Ось отримала пенсію, на тобі 100 гривень, купи щось у майстерню”. А потім про нас написали статтю в одній місцевій газеті і місто почуло про майстерню.
Коли нам потрібно фінансування, то я просто пишу у Фейсбук. Буває, що допомагають зовсім незнайомі люди.
Зараз про нас вже багато хто знає не тільки в Черкасах, а й по Україні. Пишуть з різних куточків, що хотіли б мати таку майстерню у своєму місті. Тому я ділюсь досвідом, аби таких корисних ініціатив було набагато більше.
Суспільство
Національний проєкт «ДоБаДі» за квітень 2021 року адресно передав 300 продуктових наборів для людей поважного віку.
Про це ШоТам повідомили організатори благодійної акції.
Про проєкт
Зазначається, що 6,5 млн українських пенсіонерів отримують державні пенсії в розмірі до 3000 грн. Самотні дорослі люди у великих містах мають більше можливостей отримувати допомогу: від благодійних фондів, соціально-відповідального бізнесу і небайдужих сусідів. Бабусі та дідусі у селах живуть в соціальній ізоляції, особливо під час пандемії і, тому, позбавлені можливості отримувати системну підтримку. Саме для них був створений проєкт ДоБаДі.
БФ «Життєлюб», МБФ «Карітас України» та компанія Нова пошта об’єднались та запустили національний проєкт допомоги людям старшого віку з уразливих груп населення маленьких міст і сіл по всій країні.
Повна назва проєкту «ДоБаДі» – доставка турботи до Ба та Ді по всій Україні. Це можливість з кожного столичного хмарочосу дотягнутися до похилої стріхи в маленькому селі та подбати про тих, хто цього насправді потребує. Адже, в першу чергу, допомога надається самотнім, важкохворим, соціально незахищеним людям старшого віку.
Читайте також: «Ця робота змінила моє життя». Чому молодь їде в села і маленькі міста на два роки?
Як працює допомога?
Механіка така: благодійний фонд «Життєлюб» збирає кошти та закуповує продукти у партнерській мережі АШАН, в свою чергу, Нова пошта безкоштовно пакує та доставляє набори до населених пунктів, а «Карітас України» передає продуктові набори безпосередньо Ба та Ді.
У квітні пакунки з продуктовими наборами отримали вже 300 Ба та Ді з передмість Дрогобича, Волновахи, Кам’янського, Полтави, Хмельницького та Нововолинська.
Ініціатори проєкту планують не зупинятись і щомісяця розширювати масштаб допомоги, додаючи на карту все більше містечок, де мешкають наші життєлюби. Так, у травні, географія проєкту збільшиться ще на 2 міста. Набори піклування отримуватимуть також Ба та Ді Переяслава та Коломиї.
Читайте також: Іграшки з 90-х та власні сни: шість українських музеїв, до яких хочеться повертатися
До партнерів проєкту доєднався як середній, так і великий бізнес – це СуперОнуки з IT сфери, фінансових компаній, ресторанів.
МБФ «Карітас України» покриває потреби людей золотого віку у Волновасі.
Пан Володимир – підопічний проєкту, переселенець, з 2015 року проживає у Кам’янському: «Оскільки дружина має слабке здоров’я, доводиться витрачати значну частину грошей на ліки. Тому для нашої сім’ї великою допомогою є продуктові набори від Карітаса, Життєлюба і Нової пошти. Ми дуже вдячні за таку підтримку, особливо напередодні Великодніх свят».
Як перші три ноти «До-Ре-Мі», проєкт «ДоБаДі» – про найперші і найголовніші цінності свідомого суспільства, про піклування і допомогу старшим людям, які, свого часу, віддали турботу нашим поколінням.
Як долучитись до проєкту?
Будь-який бізнес може стати благодійником, взявши під опіку одне з міст та забезпечувати його потребу в 50-ти продуктових наборах впродовж принаймні трьох місяців. Вартість одного набору – 280 гривень, і його вистачає на місяць. Вартість партії наборів із 50 штук на місто – 14 000 грн.
Читайте також: В Україні тепер можна «підвісити» продукти для літніх людей
Нагадаємо, «Україна без сміття» закликає робити благодійні сторіз для побудови сортувальної станції.
Як ми повідомляли раніше, фонд «Життєлюб» запустив масштабний проєкт допомоги старшим людям.
Суспільство
У сквері Київських інтелігентів, що на перетині вулиць Гончара й Велика Житомирська, встановили лаву-інсталяцію у вигляді книг.
Про це пише Хмарочос.
Зазначається, що автором нового об’єкта є засновник майстерні вуличних меблів ТИ (AU) Роман Литвин.
Для інсталяції «Усьому свій час» використали померлі дерева.
Наголошується, що майстерня ТИ купує на спеціалізованих аукціонах деревину дубів, що усихають природним шляхом. Потім її обпалюють за японською технологією якісуґі.
Читайте також: Етична косметика: як обрати засоби, які не тестують на тваринах
Довідка
Сквер Київських інтелігентів було засновано 2013 року з ініціативи мешканців, які вберегли ділянку від незаконної забудови. У сквері встановлено скульптури Костянтина Скритуцького, які зображають чотирьох птахів – горобця, крука, сови та рибалочки.
Нагадаємо, у Житомирі з’явилася зебра-вишиванка.
Усі фото: facebook.com/sanchenko.oleksandr; facebook.com/ra.lytvyn.
Суспільство
Завершено виробництво українського психологічного трилера «Між нами» Соломії Томащук.
Про це повідомили у пресслужбі Держкіно.
В основу фільму лягла історія двох жінок, які спираються одне на одну в пошуках шляхів розв’язання власних ціннісних та емоційних проблем. У головних ролях – Анастасія Пустовіт та Ірма Вітовська.
Стрічку створено компанією Up Ua Studio, продюсерка Поліна Герман. Фільмування трилеру відбулося влітку 2020 року у Києві.
Читайте також: «Мозок як у тумані». Що таке синдром хронічної втоми, чим він небезпечний та як уникнути
У фільмі йдеться про складний вибір між близькою людиною та моральними принципами.
Дві головні героїні — Саша та Аня змушені його зробити: Саша стосовно власного чоловіка, Аня стосовно сина.
Драматизм ситуації загострюється, коли вони виявляються залучені у темну історію злочину. Слоган стрічки — «Тільки нікому не кажи!».
Головні ролі виконали:
- Анастасія Пустовіт («Коли падають дерева», «Перші ластівки. Zалежні»),
- Ірма Вітовська («Мої думки тихі», «Казка старого мельника»),
- Дмитро Сова,
- Євген Єфремов,
- Михайло Дзюба,
- Сергій Детюк, Євгеній Ламах.
Читайте також: Етична косметика: як обрати засоби, які не тестують на тваринах
В одній зі сцен у повному складі знялись музиканти гурту «Вагоновожатые».
«Між нами» – ігровий повнометражний дебют режисерки та сценаристки Соломії Томащук.
Раніше режисерка зняла декілька короткометражних фільмів.
Читайте також: «Хочемо, щоб нас почули». Як люди з інвалідністю стали професійними акторами
Співавтор сценарію та оператор-постановник стрічки Юрій Дунай, добре відомий глядачу по фільму «Черкаси».
Художник — постановник Юрій Григорович, композитор — Антон Байбаков.
Кінопроєкт став одним з переможців 11-го конкурсного відбору Держкіно.
Загальна вартість виробництва картини склала 11,2 млн грн (100% державна підтримка).
Нагадаємо, вийшла нова серія іронічного серіалу про інклюзію «Школа Доступності».
Як ми повідомляли раніше, у Кенії покажуть фільм про українського Героя Василя Сліпака.
Усі фото: usfa.gov.ua.