Надлітає сніг, на вулиці ніч, і серед мороку світиться єдине віконце майстерні в селі Дубляни на Львівщині. Саме тут відбувається справжня магія — творяться різдвяні зірки. Забуті, знищені, їх ховали в торбах, аби ніхто не побачив, а тепер відроджують, аби знову об’єднати Україну.
Михайло Швець і його донька Юлія Гризлюк взялися досліджувати та відтворювати різдвяні звізди й створили свою майстерню. ШоТам поговорили з Юлією про таємницю з сімейного альбому, першу відтворену зірку та всі наступні, а також про те, чому важливо передавати цю традицію далі.
Юлія Гризлюк
досліджує різдвяні звізди вже 20 років
Таємниця старого фото й перша зірка
Моя історія з різдвяними звіздами почалася з крихітної світлини в сімейному альбомі.
Чорно-біла, така маленька фотографія — всього 5 на 10 приблизно. Моя прабабця, теж Юля, часто гортала альбом — для мене це було так звично. Жаль, що я не занотувала усі її розповіді. Бо тепер лишилася таємниця — чому ж те фото опинилося в нашому альбомі?
На ньому четверо хлопців і велика різдвяна зірка, але жоден із зображених — з нашої родини. Це фото з села Мацьковичі, яке тепер є територією Польщі. Жителів цього села переселили в межах операції «Вісла», і моя прабабця теж звідти. Люди шукали собі місця й осіли в Дублянах.
Як же це фото опинилося в нас? Ніхто й не запитував. Знаєте, в ті радянські часи це фото ще й приховували, на ньому не акцентували увагу. Прабабуся виймала альбом лише в особливі моменти, а тоді знову загортала в хустку й ховала до шафи.
Те саме фото з сімейного альбому з величезною зіркою та молодими колядниками в Мацьковичах. Фото надала героїня
Для мене то була звичайна знимка — вона мене не торкала, аж поки я не побачила ту зірку вживу. Я — катехитка (навчає основ християнського віровчення — ред.), тож розповідаю про нашу віру, дбаю про духовний розвиток підлітків. Зокрема, ходила з дітьми колядували. Якось ми готувалися до вертепу, і я подумала: треба одна-єдина різдвяна зірка. Я не знала, що з цього моменту кардинально зміниться моє життя.
Згадала наш альбом і те фото, і я так загорілася! Мій тато Михайло Швець погодився зробити мені першу зірку — це тепер наша сімейна реліквія, стільки вже наколядувала!
Та сама перша зірка, відтворена з фотографії з альбому. Фото надала героїня
За порадою чоловіка я обмотала її нитками, тож вона була особлива. Тепер всюди бачу зірки — у вікнах, ледь не в калюжах: іду собі, а тут форма зірки. Вони мене вже переслідують — і влітку, і взимку.
Уже з першої зірки я зрозуміла, що цю нашу українську традицію знищували та робили все, щоб ми її забули. І навіть коли мені говорили: «Нащо ти тим займаєшся? Що там такого особливого?», я все одно не відступала, бо що більше відкривала для себе різдвяну зірку, то більше розуміла, що це особливий пласт культури — коляда колись не могла обійтися без неї.
Одразу почала шукати інформацію про інші різдвяні зірки, читала статті в інтернеті. Цілими ночами я сиділа, переглядала онлайн-музеї, знаходила старі знимки й це все друкувала. Десь нічого не видно, бо фото старе, але все одно ми старалися відтворити ту зірку. Зараз мені люди вже самі надсилають світлини та розказують історії, а спочатку все сама.
Звісно, були й сумніви. У перші роки люди дивилися на нас із татом, як на диваків. Підсміювалися з мене, мовляв, що ти там таке робиш? І я приходила додому, плакала й думала: «А нащо воно дійсно мені?».
А потім якось переосмислила: та це ж культура, традиція, за зірки й до в’язниці садили, як за вишиванки. Старі люди говорили, що коли хотіли із звіздою поколядувати, то брали її в якусь торбинку, ріжки розбирали, заходили до родичів і складали все, щоб звізда колядувала.
А зараз про це все можна розказувати, і я буду, бо це важливо. Оцей комплекс меншовартості — це великий мінус. Ми вішаємо віночки на дверях — так, це гарно — але чому поруч не повісити різдвяну зірку? У нас із татом така є, ми підвели туди світло, і щойно настають свята, то ставимо її.
Майстер-звіздар Михайло Швець у своїй майстерні. Фото надала героїня
Тож я шукала старі фото зірок, а тато продовжував робити ту першу, мацьківську — то комусь на подарунок, то для вертепу для церкви. Одного разу приходить до мене й каже: «Ти знаєш, мені так вже надоїла та зірка — одна й та сама. Давай щось придумаємо нове». Гм, а в мене якраз є старі фото — ще кінця 19–початку 20 століття. Тож кажу: «Бери фото, малюй конструкцію й роби». Так вийшло змайструвати п’ять різних зірок. І я зрозуміла, що мушу мати колекцію.
Конструкція тернопільської зірки, яку вдалося відновити з розбитого зразка. Фото надала героїня
Коли мене запрошують розказати про різдвяну зірку, я завжди говорю, що вона в нас від Сяну до Дону. Це справді так — у моїй колекції близько 20 різних звізд. Вони неповторні — наприклад, історія колядника Марка Залізняка, який 100 років тому змайстрував різдвяну зірку на Донеччині. Цей 10-річний хлопчина купив фотоапарат і зробив селфі з зіркою! Пізніше він став видатним фотографом, бо зафіксував на світлинах Голодомор. Мені дуже важливо донести людям, що й на тих землях була Україна, були українці, які шанували традиції, колядували, говорили українською.
На старих фото різдвяні зірки повторюються — знаєте, чому? Бо що люди мали — наприклад, сито, яке порвалося, — з того й майстрували зірку: просвердлювали отвори, додавали гілочки тощо. Може, не всі зірки надзвичайно особливі, але вони для мене саме такі, бо це робота майстра, та зірка кимось придумана, у неї вкладена душа.
«Тепер я буду цілий рік робити ті зірки»
Зазвичай зірка має бути прикрашена, а я принципово відмовилася їх прикрашати, щоб побачити, які вони зсередини, якою кропіткою була праця хлопця 100 років тому, щоб зробити таку гарну зірку.
Я завжди захоплююсь нашими вишитими сорочками — їх робили прості жінки, деякі навіть у школі не вчилися. А які кольори, які узори! Щось таке подібне з тими звіздами. Я вже побачила, що ці звізди перегукуються з вишитими сорочками. Я собі думаю, чи часом ці хлопці, стоячи в церкві, бачили в дівчини гарну вишиту сорочку, і зимою майстрували за таким зразком ту звізду? А ще на писанках дуже багато різдвяних звізд. У нас усе поєднано, тож і звізда була в тому колі традицій. Вона як пісня вливалася, а її вирвали й замінили п’ятикутною радянською, як символом того, що нищить нашу націю. А зазвичай українська зірка має вісім кутів чи променів.
Різдвяна зірка так поволі увійшла в моє життя, як і всі наші традиції. Я зрозуміла, що якщо не я, то хто? Якщо мені Бог вклав ту зірку в сімейний альбом — то це знак. Я почала ходити на ходу звіздарів, і мої діти теж. Це тепер наша сімейна традиція. Щороку ми представляємо якусь свою зірку. Переважно там крутяться мацьківські різдвяні зірки, а я приношу різні, й люди в захваті від такого різноманіття.
Родина Юлії Гризлюк на традиційній ході звіздарів. Фото надала героїня
Колись тато казав, що не має настрою цілий рік робити ту зірку. От уже коли стає зимно, а робота на городі закінчується, тоді й пора. Але замовлень було багато, і він не встигав. То я й кажу: «Тату, ну сядь собі трошки раніше, змайструй ту зірку, і будеш уже спокійніше себе чути зимою». Він казав, що так не робиться — то як писанки пишуть лише на Великдень.
Але в його життя ввійшла недобра хвороба, і ми за нього боролися. Коли він уже вийшов з того стану, то сказав: «Дитино, я буду робити цілий рік ці зірки, поки мені Бог дає сили, щоб люди їх мали».
Тепер тато майструє вдень і вночі. Зараз узагалі з-за столу не встає. Ці звізди відродили його до життя і стали його життям.
Він прокидається, снідає, іде в майстерню. Йому тяжко, але все в нього тепер крутиться навколо майстерні. Моя старша донька переконує записати всі етапи й спробувати зробити зірку з дідусем, щоб нічого не забулося, адже ми робимо по-стародавньому — дубові планки гнемо в гарячій воді, щоб зробити коло, наприклад. Це справді непроста фізично справа, але й перейняти нема кому — скільки я чоловіків просила, але поки нічого. Ми плануємо записати повне відео з усіма лайфхаками.
Юлія Гризлюк з різдвяною зіркою, яка стала справою її життя. Фото з соцмереж героїні
Хочу спробувати зробити зірку сама. Знаєте, раніше звіздарством жінки не займалися, бо це була справа молодих хлопців. Але зараз, у часи війни, все змінюється — я знаю багато жінок, які майструють різдвяні зірки, і дуже хочу, щоб і молодші переймали це.
Ми передаємо з татом зірки на фронт, навіть на «нуль». І хлопці з того тішаться, кажуть: «Ми ж за це стоїмо». Тому працюємо й далі.
У мережі кінотеатрів «Планета Кіно» з 26 по 29 грудня показуватимуть документальну стрічку «Маланка та Різдво». Квитки на сеанси можна придбати за донат на збір «Нам тут жити 2.0» від БФ «Повернись живим» і «Київстар».
У першій частині стрічки розкривають давню традицію маланкування в буковинському селі Іспас, де молодь перевдягається у різних персонажів, ходить від хати до хати та вітає з Новим роком. Друга частина розповідає про спільну коляду, коли молодь з усієї країни зібралася разом, щоб підтримати українців, які пережили окупацію.
Аби відвідати показ, необхідно задонатити від 200 гривень на збір задля гуманітарного розмінування «Нам тут жити 2.0». Зареєструватися та обрати сеанс можна за посиланням на сайті «Планети Кіно».
Нагадаємо, що в Україні створили путівник із традиційними сценаріями зимових свят.
Місто вперше представить Україну на цьому конкурсі. Львів пройшов перший етап відбору та змагатиметься за перемогу із містом Никшич, що в Чорногорії. Переможця оголосять восени 2025 року.
Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.
Участь Львова у конкурсі
«Тема заявки Львова — “Responsibility to Be” (Відповідальність бути). Ця концепція — результат роботи всієї культурної спільноти. Вона акцентує на ролі культури у збереженні людяності в умовах криз і випробувань. Програма заявки містить платформи сучасного мистецтва, літератури, театру, музики, проєкти з міської інфраструктури, дослідження й освітні ініціативи»‚ — написали в міністерстві.
Заявку для участі в конкурсі формували майже пів року. До її створення долучилися понад 500 фахівців у сферах культури, освіти, історії, психології, медіа тощо.
Як вказують у відомстві, особливу увагу в концепції приділили:
Цей конкурс заснував Європейський Союз у 1985 році. У межах конкурсу щорічно відзначають міста, які демонструють видатний культурний потенціал. У міністерстві зазначають, що титул сприяє розвитку культури та приносить економічні й соціальні вигоди для міста-переможця.
Якщо Львів переможе, то він стане четвертою культурною столицею Європи після Нового Саду (Сербія, 2022), Бодо (Норвегія, 2024) та Скоп’є (Північна Македонія, 2028).
Нагадаємо, що Польща відновить пошкоджену ракетним обстрілом віллу Геллера у Львові.
Раніше ми писали, що в Києві відкрили другий у світі IT-центр GovTech: як він працюватиме.
Онлайн-кінотеатр Такфлікс презентував перформативний стендап Василя Байдака «Папуга, смерть, фортепіано». Усі кошти з продажу квитків спрямують на закупівлю FPV-дронів для ЗСУ. Виступ доступний для перегляду в усьому світі.
Про це повідомляє Такфлікс.
Стендап поєднує іронію, жарти, абсурд і дещицю трагедії. Василь Байдак розповідає про святкування Різдва, поїздку до Лебедівки, дитячі захоплення піротехнікою та любов до папуг. Усе це — під акомпанемент фортепіано й голосу співачки INGRET.
«Я завжди хотів досягнути ефекту, який музика створює на концертах, але в стендапі. Фортепіано та голос INGRET допомогли втілити це максимально. Вирішили не публікувати виступ на YouTube, а піти на Такфлікс — це честь бути там», — розповідає Василь.
Він наголошує, що виступ торкається як особистих спогадів, так і сьогодення, та завершується нотами полегшення й задоволення, особливо через те, що всі кошти передають на допомогу українському війську.
Коментарі