Фотограф з Донеччини відмовився працювати на НКВС і продовжив фіксувати злочини радянської влади — від розкуркулення та колективізації до Голодомору та насильницького переселення українців у Сибір. В об’єктив фотографа Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: “Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією”… І сьогодні його світлини дійсно стали історією. Історією, яку тепер неможливо замовчати!
Редакція ШоТам створила добірку фотографій Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.
Біографія фотографа
Марко Залізняк, фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив неперемінний фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.
Марко Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.
У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.
Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як “Миттєвість нашого життя”, “Симфонія Донбасу”, “Голодомор” та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.
“Що сьогодні є рядовий знімок, то завтра буде історією”
Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік
фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 30-ті роки
фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
4. Збирання замерзлої картоплі
фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
5. Бійці Брест Литовського полку на привалі під час Першої світової війни, Галичина, 1914-1916 роки
фото:фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
6. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області
фото:фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
7. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік
фото:фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
8. Члени археологічної експедиції під керівництвом Дмитра Яворницького та їхні помічники прямують на розкопки, 1920-і роки
фото:фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
9. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки
фото:фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
10. Збирання зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік
Українець по імені Коргі Лакі відзначився як одна з моделей для пам’ятника королеві Єлизаветі II, який недавно було відкрито у британському графстві Ратленд.
Бронзовий пам’ятник, який встановили поруч з бібліотекою в Окемі, став центром уваги під час офіційного святкування дня народження королеви, на яке зібралося чимало людей. Художник Хайвел Претлі зобразив королеву, оточену трьома коргі – її улюбленцями.
За інформацією ВВС Україна, однією з моделей для королівських собак став пес українки Антоніни Кириленко.
Одного дня чоловік Антоніни вирішив взяти собаку по кличці Лакі із собою на роботу, прогулятися через парк. Там їх зустрів скульптор Хайвел Претлі. Лакі став моделлю для постаменту пам’ятника, ставши прототипом для коргі, який стоїть на задніх лапах.
Фото: Антоніна Кириленко
Скульптор уважно вивчив поведінку та особливості песика, грався з ним і зробив багато фото, щоб якомога точніше відтворити його у скульптурі. Родина Лакі була постійно на зв’язку з митцем та бачила весь процес створення монумента: від маленької глиняної скульптури – до відлиття бронзової статуї. Результат, за словами Антоніни, перевершив усі їхні очікування.
Нагадаємо, що в Києві покажуть фотовиставку про знищену росією українську культурну спадщину.
Як зазначив заступник міського голови – секретар Київської міської ради Володимир Бондаренко, важливо почути думку мешканців столиці перед тим, як депутатський корпус Київської міської ради прийме рішення про перейменування цих міських об’єктів.
Варіанти змін
Пропозиція змінити назву площі між вулицями Січеславською та Кирпи на честь Північноатлантичного альянсу внесена. Крім того, киянам запропоновано обрати нові назви для вулиць Тургенєва, Пушкіна, Брюсова, Боткіна, Крилова, Нахімова, Достоєвського, Єсеніна, Ковалевської, Чаадаєва та Заслонова.
Також, пропонується перейменувати вулицю Станіславського на вулицю Богдана Ступки. Представники театру імені Івана Франка зауважують, що саме на цій вулиці проживав Ступка і працював у театрі протягом понад 30 років. Вони вважають, що це буде відповідним і символічним кроком для всього театрального мистецтва, якщо ця вулиця отримає ім’я великого українського актора.
Користувачі застосунку “Київ Цифровий” можуть обрати варіант, який, на їхню думку, є найбільш доцільним для перейменування конкретного топоніма. Для участі в голосуванні потрібно перейти до розділу “Електронна демократія”, обрати “Опитування”, переглянути перелік назв та проголосувати.
Четвертого травня в столиці буде представлена фотовиставка, на якій буде представлено фотографії, зроблені 65 журналістами, які зафіксували воєнні злочини РФ щодо культурної спадщини України.
Інститут масової інформації (ІМІ) та UNESCO звернулися до українських журналістів, репортерів і фотографів з проханням задокументувати наслідки шкоди, яку російська агресія завдала церквам, театрам, бібліотекам та культурним діячам.
Виставка об’єднала роботи 65 фотожурналістів. Через об’єктиви їхніх камер ми бачимо пошкоджені фасади церков, розбите скло культурних центрів, обвалені стелі театрів та попелом засипані бібліотеки. Саме вони зафіксували роботу художників, перформерів, культурних діячів і волонтерів, які продовжують працювати в умовах війни.
