Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Їхній мотивації позаздрить будь-хто». Майстерня Woodluck дає другий шанс колишнім нарко- і алкозалежним. Як працює цей бізнес

Опубліковано

«Нашу місію сформував ветеран, який переміг залежність і вирішив почати життя заново», – розповідає засновник меблевої майстерні Woodluck Андрій Левицький. Його бізнес мав стати першим місцем роботи для вихованців інтернатів, утім згодом фокус підприємства змістився. Woodluck почав працевлаштовувати колишніх нарко- і алкозалежних людей.

Сьогодні половина команди – українці, що побороли залежність, пройшли реабілітацію та прагнуть змінити своє життя. Утім на цьому власник проєкту не зупиняється й уже готує нову ініціативу, тепер – для ветеранів. Свою історію Андрій Левицький розповів команді ШоТам.

Андрій Левицький 

засновник і власник соціальної меблевої майстерні Woodluck у Львові

Бізнес – це не лише прибутки, а й соціальна місія

Гадаю, варто почати цю історію з того, що колись я був головою студентського братства в Українському католицькому університеті. І саме з тих часів у мені зародилася любов до громадського сектору та соціальних ініціатив, які він може виконувати. Коли розпочалася Революція Гідності, я пішов геть з бізнесу, щоби активізувати себе саме у суспільстві. 

Відтак я взявся до роботи у Львівській освітній фундації – благодійній організації, що дозволяла створювати різноманітні ініціативи на своїй базі. Одна з таких – всеукраїнський волонтерський табір «Будуємо Україну разом». А був одним із засновників цієї ініціативи та присвятив їй три роки життя.

«БУР» зростав, а я почав відчувати втому й певне емоційне вигорання від цієї роботи. Тож вирішив, що настав час повертатися до бізнесу. Щоправда, мені не хотілося просто прибутку і зміни середовища. Я усвідомлював, що хочу зробити щось, що матиме як заробіток, так і соціальну місію. 

Меблева майстерня і майстри з інтернатів 

На той момент у мене була можливість вирушити у подорож і побачити, як функціонують соціальні підприємства у різних куточках світу. Мета соціального бізнесу запала мені в душу. І повернувшись до Львова, я розпочав навчання у Львівській бізнес-школі.

Одним із завдань було написання бізнес-плану. Спершу я вирішив, що модна заснувати коворкінг, куди всі охочі могли б прийти і щось змайструвати своїми руками, скажімо, тумбочку чи стілець. Утім такий проєкт міг не окупитися – це стало зрозуміло, коли в бізнес-школі прорахували фінансовий аспект ідеї. 

Згодом ідея коворкінгу переросла у меблеву майстерню Woodluck. Але не просто майстерню, а простір, де працюватимуть хлопці з інтернатів. Тобто все відбулося саме так, як хотілося з самого початку, – бізнес і соціальна місія. 

меблярі

«Ми звільняємося та їдемо у Польщу на полуницю»

За чотири місяці нам вдалося створити пілотну, тобто пробну, версію майстерні Woodluck, знайти трьох хлопців-випускників інтернатів і запустити роботу. Ми брали замовлення, поступово розширювалися, планували подальші проєкти, допоки… Хлопці-майстри не вирішили звільнитися. 

Як зараз пам’ятаю, що це був четвер. Вони прийшли і сказали: «Ми звільняємося та їдемо у Польщу на полуницю». Я запитав: «Коли?». І вони відповіли, що їдуть вже наступного дня. Для мене це стало неприємною несподіванкою, адже означало, що певні процеси майстерні мають зупинитися. 

Я повернувся додому і опублікував допис у соцмережах з вакансією в майстерні: шукав столяра з досвідом роботи. Допис розповсюджував у різних фейсбук-спільнотах, серед них – і група «Ветерани АТО». Буквально через день я отримав відповідь. 

мебляр Woodluck

Woodluck трансформувався завдяки майстру-ветерану

На співбесіду прийшов Олександр – столяр за фахом із 10 роками професійного досвіду. Він був ідеальним кандидатом. Ми пішли у майстерню, щоб роздивитися робоче місце, інструменти, а паралельно я розповів йому про соціальну складову нашого бізнесу. 

Він вислухав, усе роздивився і сказав: «Я хочу бути до кінця відвертим. Коли я повернувся з АТО, то мав проблеми з алкоголем і наркотиками. Нині я завершую свою реабілітацію у центрі для алко- та наркозалежних». Я подякував йому за сміливість та чесність і… Запропонував роботу. Ми вирішили, що спробуємо. 

Вже зараз я можу сказати, що Олександр трансформував нашу соціальну місію у меблевій майстерні – відтоді ми почали активно співпрацювати з реабілітаційними центрами. За шість років роботи Woodluck кількість співробітників на виробництві розділилася 50 на 50. Це колишні алко- чи наркозалежні і професійні майстри, яких ми також наймали на роботу. 

Після реабілітації люди потребують підтримки

Наша меблева майстерня з самого початку була невеличка. Тоді йшлося лише про 30 м², а сьогодні наші майстри мають у своєму розпорядженні усі 300 м². Із працівниками аналогічно: перший час з нами працювали троє людей, а зараз – 30. А серед 15 членів команди, залучених до виробництва, 8 – це колишні алко- чи наркозалежні люди.

Ми тішимося, що нам вдається допомагати людям, які опинилися у скрутному становищі, але взяли себе в руки, пройшли реабілітацію і прагнуть повернутися до повноцінного життя. Адже реабілітація триває не день і не два, а дев’ять місяців. Уявіть собі, пробути майже рік без телефону, без доступу інформації, без звичайного життєвого спілкування, а до цього всього – ще й боротися з надзвичайно складною залежністю. 

Це пекельна праця над собою, яку, на щастя, люди витримують і рухаються далі. Але вже без зайвого вантажу, що руйнував їхні життя. Ми раді, що люди відкриваються і беруться за роботу. Ми бачимо, що вони готові й надалі працювати над собою, а тому довіряємо їм. 

майстри Woodluck

Ми довіряємо кожному, хто приходить до нас 

Важливий момент нашої соціальної майстерні Woodluck – ми довіряємо кожному, хто приходить до нас, аби працювати. Тут людина, яка щойно вийшла з реабілітаційного центру, не почуватиметься дискомфортно, не відчуватиме, що хтось на неї не так дивиться. Навпаки – усі свої. 

Людині щонайменше приємно, що їй довіряють. Довіряють настільки, що одразу дають ключі від майстерні та цілодобовий доступ. І такий підхід, відверто кажучи, шокує людей. Адже це цілковита довіра, яку часто потрібно заслуговувати. Натомість ми готові довіритися одразу. 

До кожного новачка у нашій команді ми долучаємо ментора. Ментор – це та людина, яка вже завершила свою реабілітацію і тривалий час працює у майстерні. Це не про контроль, а, знову ж таки, про довіру. Із ментором новачок щодня має спільні розмови, обід, може звернутися до свого «провідника» у будь-який час із будь-який питанням. 

Нагадаю, що під час реабілітації людина перебуває у закритому просторі майже рік, тож коли вона «вривається» у соціум, їй необхідна підтримка. Це довготривалий процес, який називається «ресоціалізація». Ба більше, людині потрібно згадати, що таке бюджет, як розпоряджатися власними коштами, як дістатися з одного місця в інше, і ще безліч елементарних речей, які потребують банального пояснення та прикладу.

Тому наші ментори, які вже подолали цей стрес, готові розповісти про свій досвід і давати поради тим, хто тільки став на цей шлях. Крім того, коли у людини трапляються певні кризові моменти, ментор знає, як її підтримати. А ці моменти дійсно трапляються: щось може не виходити, ламатися, не завжди вдається досягти ідеального результату. Тоді ментор не дає людині опустити руки, радить, як продовжити або покращити роботу. 

команда майстерні Woodluck

Навчаємо нових майстрів усього, що вміємо самі

Такий менторський процес триває близько трьох місяців. Цього часу достатньо, щоби людина, яка завершила реабілітацію, змогла спокійно, без стресу та дискомфорту, повернутися до життя. 

Зрозуміло, що не кожна людина, яка страждала на алко чи наркозалежність, була майстром столяром. Тому ми проводимо тримісячне навчання, пояснюючи, як користуватися інструментами, із чого починати, та й взагалі, чим ми займаємося в майстерні Woodluck. 

Читайте також: Хто створює робочі місця для ВІЛ-позитивних та колишніх ув’язнених? Кейс майстерні «Оверсайз», що шиє форму для ЗСУ

Також ми активно працюємо над мотивацією людини. Безпосередньо перед роботою проводимо своєрідну співбесіду, дізнаємося, чи дійсно людина готова до праці, чи усвідомлює, які навантаження на неї чекають, що доведеться майструвати тощо. Якщо розуміємо, що людина готова – даємо їй роботу. Наші майстри отримують гідну оплату за свою працю, і я можу сказати, що тут вона точно вища, ніж середня зарплата столяра на ринку. 

Люди, які подолали залежність, мають вищу мотивацію

За світовою статистикою, після реабілітації тверезими залишаються до 10% людей. Наша статистика інакша. Ми бачимо, що лише 10% людей зриваються і повертаються до вживання алкоголю чи наркотиків. Гадаю, на це позитивно впливає саме менторська підтримка і досвід людей, які вже остаточно перемогли залежність. 

Звісно, хтось із нами залишається довше, хтось – працює у майстерні лише три місяці, поки триває навчання, або навіть менше. Тут немає примусу чи якихось контрактів, що змушують людину працювати. Кожна історія – індивідуальна. Ми помічаємо, коли хтось хоче розвиватися у своїй сфері, і підтримуємо його. Наприклад, до нас прийшов Ростислав: він пропрацював із нами три місяці, і ми допомогли йому повернутися до роботи з автомобілями. Адже до залежності він був спеціалістом у своїй галузі. 

Для тих, хто залишається з нами, ми влаштовуємо курси підвищення кваліфікації. Цікавий момент: коли ми лише стартували з меблевою майстернею і людьми, які завершили реабілітацію, то влаштовували експеримент на мотивацію. Колишнім залежним і тим, хто ніколи не зловживав алкоголем чи наркотиками, давали однакові завдання з однаковою кількістю матеріалів і часом на завершення проєкту. 

З’ясувалося, що ті, хто ніколи не вживав, – менш мотивовані до роботи і частіше не встигали завершити завдання до дедлайну. Водночас люди, які побороли залежність, закінчували задачу або вчасно, або навіть завчасно. Так ми наживо побачили, наскільки потужна мотивація та відповідальність у тих, хто подолав алко- чи наркозалежність. 

Наступний крок Woodluck – підтримка ветеранів

Такі кейси мотивують мене розвиватися й розмірковувати над запуском схожих соціальних проєктів. Наша львівська майстерня існує вже шість років і функціонує без мого прямого втручання. Тож нині я планую створити схожу історію в Івано-Франківську.

Ідея полягає в тому, щоб започаткувати автомайстерню (а згодом – і меблеву майстерню), залучивши туди ветеранів, які пройшли фізичну чи психологічну реабілітацію після участі у бойових діях. Я вже спілкувався зі спілкою ветеранів і побачив, що запит є. А отже, час працювати далі.

верстат Woodluck

Фото надані ШоТам героєм матеріалу.

Коментарі

Суспільство

Укрзалізниця пришвидшить 38 рейсів та додасть вісім нових: які зміни чекати

Опубліковано

З 15 грудня українці зможуть їздити у гори п’ятьма новими маршрутами, а до Харкова створять три нових рейси. Укрзалізниця також зменшить час у дорозі для 38 потягів.

Про це повідомили в компанії.

Нові рейси до Карпат

Як повідомили у пресслужбі Укрзалізниці, до українських гір з’являться нові маршрути, серед яких:

  • поїзд № 33/34 Кривий Ріг — Ясіня: це нове додатково сполучення між Кривим Рогом, Львовом та популярними туристичними напрямками в Карпатах;
  • поїзд № 61/62 Дніпро — Рахів (через день): нове сполучення для людей, які подорожують із Придніпров’я до Львова та Карпат;
  • поїзд № 83/84 Київ — Солотвино (через день): на цьому напрямку збільшать кількість квитків на 50%;
  • поїзд № 125/126-129/130 Полтава, Кременчук — Ужгород (через день): рейс поєднає Полтавщину зі Славськом та Закарпаттям.
  • поїзд № 85/86 Запоріжжя — Львів — Рахів: маршрут продовжили до станції Рахів.
  • поїзд № 145/146 Харків — Чернівці (через день): це сполучення дозволить жителям Слобожанщини дістатися Буковини.

Читайте також: Прапор України в космосі: у перший туристичний вихід взяли синьо-жовтий стяг (ФОТО)

Потяги до Харкова

Компанія додасть потяг № 823/824 Харків – Дніпро: цей рейс стане новим способом доїзду між двома містами.

Поїзд № 165/166 Харків — Черкаси (через день): сполучення створили для пасажирів із Харкова, Дніпра, Черкас та низки інших станцій нового маршруту.

Маршрут поїзда № 105/106 (205/206) Одеса — Київ можуть продовжувати до Харкова у пікові періоди.

Читайте також: Урбаністичний трилер з Гордієнком та Вітовською-Ванца: вийшов трейлер «Дому за склом» (ВІДЕО)

Покращення маршрутів

Поїзд № 39/40 Запоріжжя — Солотвино відправлятиметься із Запоріжжя о 16:17, раніше він починав рух о 7:12.

«Це дозволить мешканцям міста проводити більше часу в дорозі вночі, вивільняючи день для інших важливих задач», — написали в Укрзалізниці.

Тепер потяг №113/114 Львів — Харків їздитиме щоденно. Також його продовжуватимуть у пікові періоди до Івано-Франківська.

Поїзд № 133/134 Київ — Рахів також курсуватиме щоденно.

Скорочення рейсів

Завдяки ремонтам залізниці, компанія пришвидшить такі потяги:

  • Поїзд №13/14 Київ — Солотвино на 1 годину 9 хвилин;
  • Поїзд №55/56 Київ — Рахів на 57 хвилин з Києва до Рахова;
  • Поїзд №45/46 Ужгород — Харків на 51 хвилин із Ужгородадо Харкова;
  • Поїзд №39/40 Запоріжжя — Солотвино на 45 хвилин із Запоріжжя до Солотвина та на 42 хвилин із Солотвина до Запоріжжя;
  • Поїзд № 3/4 Запоріжжя — Ужгород на 41 хвилин із Ужгорода до Запоріжжя.

Нагадаємо, що Укрзалізниця запускає пряме щоденне сполучення Київ — Будапешт: графік руху.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Укрзалізниці

Коментарі

Читати далі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі