Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Якщо всі зроблять як я, чи стане світ кращим?». Три історії волонтерів ДСНС: медика, рятувальника та пожежниці

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Анестезіолог Ярослав вирушив на деокупований Південь України, у села без лікарень та лікарів, повз заміновані поля — щоб жителі не лишалися сам на сам з хворобами. Рятувальник-волонтер Олег зібрав групу небайдужих і виїхав до Херсону після підриву ГЕС, аби допомогти людям. Пожежниця-волонтерка Світлана з Івано-Франківщини виїжджала з командою на виклики — навіть раніше за пожежну з сусідньої громади, щоб встигнути допомогти односельцям.

Волонтерити можна по-різному. Розпитали трьох добровольців — чому вони вирішили рятувати і допомагати у свій вільний час. А також підготували невелику довідку про добровольчий рух у ДСНС, щоб кожен охочий міг долучитися. 

Ярослав Ботюк

лікар-волонтер, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії Тернопільського регіонального фтизіопульмонологічного медичного центру.

Бути лікарем — це рятувати людей і діяти швидко

Мій шлях в медицину почався після 7 класу — вступив до ліцею на медичний напрямок, посилено вчили біологію, фізику, хімію. А також базові медичні предмети. Фах лікаря приваблював мене — бо я міг допомагати людям, рятувати їх. 

Обрати один напрямок у медицині так і не зміг, мені подобалося все! Тож спеціалізація анестезіології підійшла — адже тут треба багато знань з різних галузей. А ще — часу на ухвалення рішень часто бракує, тож треба діяти швидко. У мене саме такий психотип, тож люблю свою роботу.

Моя сімейна лікарка розповіла про волонтерство у ГО «Casers» у межах Програми «Спільнодія», я не вагався — зрозумів, що це моє. Раніше багато подорожував, ходив у походи з наметами — тож до некомфортих умов мені не звикати. А ще — я був футбольним ультрасом, тож готовий до неоднозначних ситуацій. 

Спочатку заповнив анкету на сайті, мені зателефонували і уточнили, чи зможу поїхати в конкретні дати. Куди їхати не кажуть — задля безпеки. Тоді з точки збору їдемо машиною швидкої допомоги у село. Люди отримують не тільки безкоштовний огляд, а й деколи ліки — їх веземо з собою і видаємо за потреби. Якщо проблема серйозна — скеровуємо до інших лікарів. Перед поїздкою я ознайомився зі спеціальним навчанням від ГО «Casers» — цикл відеороликів про те, як себе поводити на деокупованих територіях, які небезпеки існують, як спілкуватися з людьми.

Лікарі проходили навчання, як поводитися на деокупованих територіях. Фото надав Ярослав.

Тож з літа 2023 приєднався до лікарів-волонтерів — їздимо в деокуповані, та все ще небезпечні місця. Приймав пацієнтів у селах Давидів Брід, Високе, Лиманець на Херсонщині. Зазвичай у команді нас 5 — я, як загальний лікар, медсестра, УЗД-спеціаліст, психолог і водій.

Ми повинні допомагати одне одному — на деокупованих територіях наші люди

Розумію, що у таких поїздках є загроза моєму життю і здоров’ю. Але поки особливо загрозливих ситуацій не ставалося, тільки незрозумілі. Наприклад, ми їхали польовою дорогою — з двох сторін заміновані поля, з’їхати на обочину чи розвернутися не вийде. Раптом попереду помітили причеп з якимись балонами — а навколо ні душі. Далі їхати не ризикнули — наш водій має багато досвіду поїздок у прифронтові райони, знаю, що вивозив людей з-під Бахмута. Тож авто позадкувало і ми повернулися до розвилки — далі їхали довшою дорогою, але зате без невідомих причепів попереду.

Їдемо так, щоб до темряви повернутися — поки завжди встигали оглянути всіх охочих. Домовляємося з місцевою владою про те, де будемо приймати людей. У тих селах, звісно, немає лікарень, тож облаштовуємося у фельдшерських пунктах, вже як пощастить. Тут люди не мають доступу до якісної медицини. Тому ми і їдемо до них.

Мені здається, людина має сама собі дати відповідь — варто їй їхати в такі поїздки чи ні. Люди, які там, на деокупованих територіях, — це громадяни нашої країни, такі ж українці, як і всі. До того ж потребують допомоги. Люди живуть там кожен день — у складних умовах, без лікарень, зі зруйнованими будинками, із загрозою обстрілів. Ми повинні допомагати одне одному.

Я розумію, що небагатьох приваблює можливість попрацювати безкоштовно — ще й з ризиками. Але для мене важливо — якщо у мене є змога покращити їхнє життя, я це зроблю.

Світлана Шиш 

пожежниця-доброволиця, староста у Виноградському старостинському окрузі, Івано-Франківська область

У мене є основна робота, але коли на мобільний приходить сповіщення про пожежу — виїжджаю

Раніше я 10 років працювала у пенсійному фонді, зараз — староста села. Я задоволена своєю роботою — бо можу допомагати людям. Чесно, думаю, що це моя найкраща праця. У нас небагато людей — 1457 на старостинський округ. Це два села — Виноград і Хвалибога. 

Через свою посаду я завжди приїжджаю на місце пожежі, щоб скласти акти, протоколи. А тепер — ще і як пожежниця. Рік тому ми вирішили створити добровільну пожежну команду — ДПК. Захотіли перейняти досвід сусідньої Польщі — у них такі добровольчі команди мають попит. Виграли грант — отримали форму та все необхідне. Тепер маємо Росохацький комунальний заклад «Добровільна пожежна команда».

У ДПК 12 людей — заступаємо на чергування на телефонах. У кожного з нас є основна робота, але якщо на мобільний приходить сповіщення про пожежу — то водій і помічник одразу виїжджають. Грошей за це не отримуємо, хіба премії, якщо був складний випадок і його вдалося загасити. Цього року ми гасили комбайн на полі — швидко впоралися, тож фірма нам віддячила грошима на рахунок, за те, що врятували дороговартісну техніку. 

У нас в селі є вже навіть дві пожежні команди — одна МПК (місцева пожежна команда) з 4 водіями існує близько 20 років, і ми. Це зручно, бо допомагає швидше реагувати. Уявіть, однієї бочки води вистачає на 7 хвилин — а що таке цей час для вогню? Нічого. Тож коли приїжджає кілька машин, то можна оперативно підвозити воду, якщо пожежа масштабна.

Щоб придбати форму та усе необхідне, пожежна команда виграла грант. Фото надала Світлана.

Хочу стати водійкою — лишилося отримати категорію С

Звісно, робота небезпечна, але думаю, що немає такої роботи, де б взагалі було не страшно. До того ж наша команда не сама, ми завжди маємо підтримку професійних пожежників з Городенки. Якщо людина повідомляє про пожежу — спочатку виклик приймають в Івано-Франківську, ті повідомляють у Городенку (це за 25 км від нас), а вони вже нам. Тож ми встигаємо доїхати першими. Якщо пожежа невелика, то можемо і самі її локалізувати. 

Зараз люди часто палять траву, тож викликів багато. Був такий випадок нещодавно, жінка 85 років підпалила в себе невеличку купку — але був сильний вітер, тож вогонь перекинувся на сусідську кукурудзу, а ми його загасили.

Навчання проходили онлайн, але вчимося постійно — їздимо на безкоштовні заняття у Городенку, також у Львів на курси домедичної допомоги.

Зараз я в цій команді займаюся більше організаторською допомогою — на місці пожежі викликаю швидку допомогу чи газову службу, допомагаю господарям вивезти те, що лишилося на згарищі. Але хочу спробувати і бути водійкою — у мене 20 років водійського досвіду, але треба пройти навчання на категорію С. Тож маю такі плани.

Олег Діброва

Рятувальник-волонтер, м. Київ

Рятувальник не просто чекає на пожежу — насправді він постійно у небезпеці

До повномасштабного вторгнення я працював з автомобілями: обслуговування, продаж. У Фейсбуці побачив повідомлення про курси рятувальників від ГО «Волонтер» на базі ДСНС, організоване Фондом Східна Європа. І вирішив податися, тож навесні 2023 року пройшов їх. 

Курси тривали два тижні — заняття щодня до обіду. Навчання було не тільки теоретичним, ми займалися у димо- і теплокамерах, у спеціальних дихальних апаратах, лазили по баштах. Такі курси проводилися у межах Програми «Спільнодія». ЇЇ мета підтримувати волонтерський рух в Україні й робити так, аби професія рятувальника-добровольця ставала все престижнішою.

Мені сподобалося, що ми занурилися у життя рятувальників. Чесно, раніше я мало що про це знав. Є така думка, що пожежник просто чекає на пожежі — але насправді там вирує життя. Ми наче зсередини все побачили. Адже рятувальники постійно у небезпеці, навіть до повномасштабної війни. Це люди, що йдуть і допомагають, без фальші — і підтримують одне одного. І вони щодня бачать жахи — йдеться не тільки про війну, а й про повсякдення: пожежі, смерті. Ми цього не бачимо, а вони — так. 

Рятували тварин у Херсоні й перевозили допомогу через Інгулець

Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, я написав у чат нашої групи з курсів — о 9 вечора почали обговорювати поїздку, а о 5 ранку наступного дня уже виїхали з Києва. Все було швидко: зібрали гуманітарку — мої друзі та сусіди зголосилися допомогти. Шукали організації з Херсону, які могли б спрямувати. 

Взяв машину, разом у нас було екіпажів шість — їхали через Одесу і шлях був складний, ми не знали дороги, тож організаторка з курсів від ГО «Волонтер» Ольга телефоном нас спрямовувала.  

На місці допомагали чим треба — перевозили допомогу через річку Інгулець, по дорозі забирали котів, собак. Наші волонтерські посвідчення допомагали — нас пропускали туди, куди не могли проїхати просто небайдужі. Адже ми пройшли навчання і знали, що не можна чіпати і як себе поводити. Були в районі Корабелів — там нема ні світла, ні води досі. 

Олег допомагав рятувати людей на Херсонщині близько тижня. Фото ілюстративне. Джерело: МВС України.

Пробули там десь тиждень, пізніше поверталися ще. Адже навіть коли вода спала, люди потребували підтримки — все по коліна в намулі, тож ми допомагали розбирати хати, які були затоплені по стріхи. 

Поки були там, наслухалися стільки історій — аж страшно. Була одна жінка — росіяни протримали її 60 чи 70 діб у підвалі, бо вона ховала наших воїнів, годувала їх. А ті дізналися і покарали.

Основну роботу роблять люди без героїчних здобутків

Є одна річ, яка допомагає мені ухвалювати рішення, зрозуміти, варто щось робити чи ні. Все просто — я ставлю собі запитання: якщо всі зроблять як я, чи стане світ кращим? Адже саме такими маленькими кроками ми наближаємо і перемогу, і відбудову України. 

Звісно, є герої, що роблять подвиги, а їхні вчинки надихають людей. Але основну роботу роблять прості люди без героїчних здобутків. Просто роблять свою справу маленькими кроками. Я в це вірю і бачу цьому підтвердження — мій маленький крок піти на курси перетворився на знайомство з людьми з групи, а потім на те, що я організував поїздку, поїхав допомагати, познайомився ще з людьми, які надихають. 

Звісно, там небезпечно, але я не один, таких як я багато — подібне притягується до подібного. Тож маленький крок від кожного — і все зміниться на краще. Чесно, я навіть шкодую, що немає продовження цих курсів, я б хотів ще повчитися, це корисно. От ми пройшли курси і змогли надати допомогу багатьом людям.

Як допомогти рятувальникам та стати волонтером у ДСНС

Віктор Вітовецький

директор Департаменту організації заходів цивільного захисту ДСНС України

Як можна волонтерити у ДСНС

У службі є такі варіанти волонтерства:

  • добровільні пожежні команди (допомагають гасити пожежі);
  • добровільні формування з питань цивільного захисту (розбирають завали).

Що таке добровільні пожежні команди

Рух ДПК (добровільних пожежних команд) почав розвиватися задовго до повномасштабного вторгнення рф в Україну. ДСНС розробила для них програми навчань — три тижні теорії (яку можна пройти і дистанційно) і тиждень практики. У кожній області є свій заклад освіти ДСНС, тож саме там поруч з фахівцями, що працюватимуть у службі, навчаються і добровольці. Програма для них трохи спрощена.

Донорські міжнародні організації допомагають ДСНС організаційно — залучають потенційних слухачів, формують групи, оплачують навчання. Наприклад, у Фонду Східна Європа є програма «Спільнодія», створена якраз для того, аби волонтерський рух в Україні розвивався. У межах цієї програми фонд підтримує зокрема пожежників-добровольців та рятувальників. 

В Україні існує понад 900 пожежно-рятувальних частин. Здається, що це достатньо багато, але не всі населені пункти однаково наближені до пожежних підрозділів. Є ті, куди пожежній машині їхати понад 40 хвилин — а це дуже довго. Норма — 20 хвилин на доїзд. Саме тому ДСНС зацікавлена, щоб у громадах були свої добровільні підрозділи — адже вони можуть прибути на місце пожежі першими. Затримка навіть на п’ять хвилин на місце пожежі — вирішує все. Буває таке, що і державний підрозділ повертається, не доїхавши, бо колеги справляються самотужки. 

Форма для пожежників-добровольців

Скільки добровольців в Україні та країнах Європи

У сусідній Польщі — понад 600 тисяч добровольців. Це дуже велика спільнота, вона формувалася десятиріччями і навіть століттями. Тож в ДСНС досить амбітна мета — наблизитися до цих показників. Та багато залежить від готовності суспільства.

А у Німеччині кількість добровольців-пожежників ще більш показова — там 1,2 мільйона. 

Яка ж статистика в Україні? У нас понад 1000 дієвих підрозділів добровільної місцевої пожежної охорони. Це близько 7 тисяч добровольців і працівників. Усі вони отримують повну підтримку ДСНС — диспетчери повідомляють про надзвичайну ситуацію і ДПК можуть вчасно виїхати на допомогу.

Затримка навіть на п’ять хвилин на місце пожежі — вирішує все. Фото: ДСНС

А що каже закон

У підзаконних актах, сформованих до війни, було багато прогалин. Наприклад, було вказано, що добровольцем має бути той, у кого є військовий квиток. Але більшість таких кандидатів були мобілізовані чи отримали поранення і не могли більше фізично долучатися.

Тож все потребувало змін. У постанові про волонтерство йдеться, що волонтер повинен працювати поза межами зони надзвичайної ситуації. А це суперечить самій концепції добровольців-рятувальників. Тому ДСНС підкоригували  — волонтер залучається поза межами зони, якщо він не пройшов відповідну підготовку. 

Зараз добровольцем-рятувальником може бути людина з 18-річного віку і яка здатна по стану здоров’я виконувати цю роботу.

Що таке добровільні формування з питань цивільного захисту 

Це підрозділи для розбору завалів, прибирання — вони не потребують особливої кваліфікації та формуються тільки для конкретних ситуацій.

Коли почалася повномасштабна війна до влади і в ДСНС зверталося дуже багато людей зі схожими запитаннями: як я можу допомогти? Тому на сайті ДСНС зробили спеціальну форму, де будь-хто міг залишити свої контакти і бути залученим до розбору завалів у своєму місті. 

Але пускати непідготовлених людей на місця катастроф — небезпечно. Тож у ДСНС розробили навчальну програму — дуже коротку, на 2 години. Це схоже на інструктаж, працівник пояснював основні заходи безпеки і що очікує людину у зоні надзвичайної ситуації. Як правило, це проводиться безпосередньо перед початком робіт.

Є також двотижневі курси — це більш розширена програма для тих, хто захотів більш глибоко цю тематику вивчити. Добровольці там дізнаються і основи домедичної допомоги, і як поводитися з вибухонебезпечними предметами, і як діяти у разі пожежі та при загрозах обвалу конструкцій. 

Після деокупації роботи додалося — багато добровольців об’єдналися у громадські організації. Наприклад, «Добробат» — добровільний будівельний батальйон. Він об’єднує декілька тисяч осіб в різних регіонах — Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Запоріжжя. Вони вже допомогли відбудувати дім для 2700 сімей. І відновили 80 об’єктів соціальної інфраструктури.

Форма для добровольців-рятувальників

Матеріал підготовлено у межах спецпроєкту «Добровольці: працюємо заради миру». Він передбачає низку історій добровольців – пожежників, медиків, рятувальників.

Спецпроєкт реалізується у межах програми «Спільнодія», яка виконується Фондом Східна Європа у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень і ГО «Разом проти корупції» коштом Європейського Союзу.

Коментарі

Суспільство

«Після 24 лютого жодного разу не зустрічав Новий рік удома». Про що мріють військові у 2025 році

Опубліковано

Для військових 31 грудня — це ще один день боротьби. Хтось зустрічає Новий рік в окопі, хтось — у польовому шпиталі, хтось — у глибокому тилу ворога. 

Та вони все одно намагаються накрити собі святковий стіл, прикрашають ялинки й загадують бажання. Українські захисники розповіли ШоТам, про що мріють у новому 2025 році, окрім перемоги.

Ігор Халус

командир третьої стрілецької роти 220-го батальйону 126-ї бригади 30-го корпусу морської піхоти.

Часто люди вважають, що на Херсонщині війна вщухла

До війни я працював виконавчим директором у великій компанії та відкрив власну студію звукозапису в Одесі. З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав Збройних сил України — завдяки військовій кафедрі в університеті я був резервістом та офіцером запасу.

Я потрапив до 126-ї бригади тероборони як головний сержант взводу. Навчав людей, які прийшли з цивільного життя і вперше тримали в руках автомат. Влітку 2022 року ми тримали оборону на Миколаївському напрямку. Після ротації повернулися в Одесу, а згодом вирушили на Херсонщину в складі роти вогневої підтримки. Нині я командую третьою стрілецькою ротою 220-го батальйону 126-ї бригади 30-го корпусу морської піхоти.

Ігор Халус з побратимами на черговому бойовому завданні. Фото надав військовий 

У 2023 році моя рота брала участь в операції в Козачих Лагерях. Крім того, ми постійно тримали оборону на правому березі Дніпра, виконуючи бойові завдання на острові Козацькому. Ця місія була маловідомою, але неймовірно складною.

У жовтні, після завершення операцій на острові, ми вийшли з позицій, а вже на початку листопада зайшли в Кринки. Часто люди вважають, що на Херсонщині війна вщухла, але це далеко не так: там так само гинуть бійці, багато хто втрачає здоров’я, виконуючи свої обов’язки.

Ігор Халус згадує, як самотужки з бійцями забирав на веслах з острова поранених і тіло загиблого: «Тоді люди побачили, що я нікого не кину, що мені можна довіряти». Фото надав військовий

Під бій курантів загадаю бажання частіше бачити доньку

З початком війни я жодного разу не зустрічав Новий рік удома. Святкуємо з хлопцями там, де застане служба. Готуємо кутю, бендерики, олів’є, крабовий салат, смажимо м’ясо — все з тих продуктів, що нам видали. Сідаємо, вечеряємо, а потім розходимося: хто спати, хто на бойове чергування. Ми навіть не чекаємо півночі.

Цього Нового року я загадаю бажання, щоб моя дитина не малювала ракети й частіше бачила мене вдома. Через службу це трапляється дуже рідко, а їй не вистачає моєї присутності.

Перед вторгненням я проводив з донькою багато часу. Коли в мене була студія, я мав вільний, гнучкий графік, тож стабільно першу половину дня гуляв з дитиною, займався з нею. У нас такий міцний зв’язок із самого її малку. Але тепер мене немає поряд уже тривалий час. Вона сумує, постійно чекає, коли я приїду, а приїжджати вдається дуже рідко.

Моя донька — справжня непосида: їй усе цікаво, особливо музика. Коли я вдома, ми підключаємо мікрофон, і вона з задоволенням співає, повторює за мною, вигадує щось своє. Я мрію водити її на уроки вокалу, можливо, навіть написати для неї пісню й записати в студії. Це було б щось особливе для нас обох.

У військового з донькою міцний зв’язок з самого її народження. Вони люблять разом гуляти, співати й займатися боротьбою. Фото надав Ігор

Мрію перетворити свій військовий досвід на реформи армії

Якби у 2025 році настав мир чи хоча б перемир’я, я б із задоволенням долучився до реформування Збройних сил України. У будь-якій сфері завжди є що вдосконалювати, і армія — не виняток. Я розумію, що перемир’я може бути лише тимчасовим, а це означає, що нам потрібно завжди бути готовими захищати себе.

Щоб забезпечити цю готовність, необхідно використати накопичений досвід, здобутий у найскладніших бойових операціях. Він повинен стати основою для реформ, які зроблять нашу армію сильнішою та сучаснішою. Адже якщо ми матимемо можливість ефективно захищати себе, можливо, нам вдасться уникнути майбутніх агресій з боку нашого сусіда.

Є багато емоцій і думок, які хочеться висловити

Паралельно я мрію займатися музикою — хочу писати та записувати в студії пісні. У мене є багато емоцій і думок, які хочеться висловити.

Нещодавно ми потрапили під мінометний обстріл і підірвалися на автомобілі. Дісталися позиції, сховалися в одному з будинків. І ось я сиджу, думаю: «А десь зараз на цій планеті хтось у студії створює музику, живе мирним прекрасним життям, яке ми так не цінували до війни».

За 20–30 хвилин я можу написати текст. Є люди, які створюють музику. Тож коли випадає нагода побувати в Одесі, я одразу йду на студію, щоб записати пісню.

Через низький попит Ігорю довелося закрити студію звукозапису в Одесі. Але зараз військовий шукає інше приміщення, аби відновити її роботу. Фото надав герой

Найуспішнішою стала пісня «Кринки». Мій побратим нашкрябав патроном на вході до підвалу декілька рядків вірша, і вони мене надихнули на створення нової пісні. Я теж патроном написав «Халус Кринки 2023». Це стало ідеєю для обкладинки пісні. Коли нас відпустили на декілька днів додому, я поїхав в Одесу й записав її буквально за пів години.

Пісню почули Влада та Костянтин Ліберови, і вона їх надихнула на створення документального фільму про Кринки. Ця пісня стала саундтреком.

Побратими, які були зі мною, кажуть: «Халус, слухаю пісню, і наче знову в Кринках побував». Вона передає все — атмосферу, емоції, відчуття того місця і часу.

Якщо правильно й раціонально мислити, то я маю вивезти сім’ю подалі від цієї загрози, подалі від цього всього. Але є друга сторона медалі — тут наші батьки, тут є люди, які на війні стали, як рідні. Тут я зовсім по-іншому себе відчуваю, і тут я на своїй землі. Хочу залишитись і побудувати країну мрії тут, а не просто поїхати кудись, де вже добре.

Олексій Краковяк

служить у першій самохідно-артилерійській батареї самохідно-артилерійського дивізіону третьої окремої штурмової бригади

Пів року намагався потрапити до війська

До війни я працював інженером-будівельником і відповідав за перевірку якості робіт, технологій та документації. Коли почалася війна, щодня намагався вступити до ЗСУ, але в перший місяць не брали тих, хто не служив раніше.

Тому я зайнявся волонтерством і постійно відвідував територіальний центр комплектування, проте мене все ще не брали. Влітку я подав заявку на відбір до ССО «Азов», але через проблеми з документацією процес затягнувся, і лише взимку я потрапив до війська — вже до третьої окремої штурмової бригади. Пів року ми тримаємо лінію оборони на Боровському напрямку — це Харківська область, — а перед цим були в Авдіївці. 

У мене є дві нагороди: «Золотий хрест» від Головнокомандувача і «Хрест пошани» від Міністра оборони. «Золотий хрест» я отримав за успішне виконання бойових завдань під час Бахмутської кампанії. «Хрест пошани» — за заслуги на Авдіївському напрямку. Ця медаль більше пов’язана з організаційною роботою.

Олексій виконував бойове завдання на Луганщині. Фото надав військовий

Новий рік — новий напрямок

Минулий Новий рік ми зустріли на полігоні. Нас після Бахмутської кампанії вивели на ротацію: наготували їжі, насмажили м’яса, прикрасили маленьку ялинку. Сіли, поспілкувалися, але без довгих застіль, бо всі розуміли, що треба рано вставати. 1 січня о шостій ранку весь підрозділ уже був готовий, і ми вирушили на новий напрямок — у Сіверськ. Так і почався для нас новий рік.

Цього року теж зустрічатиму свята на фронті, буду відзначати знову серед хлопців. 

Щодо бажань, які я буду загадувати, то перше — це відбудова країни. Зараз, коли багато будинків в Україні зруйновані, я думаю про те, що колись буду їх відновлювати. Мрію повернутися до своєї професії, розвиватися й працювати для відродження наших міст і сіл.  

Читайте також: Бути зі своїми: як українки, попри обстріли, влаштовують свята на Сході України

А ось і ялинка, яку військові прикрасили напередодні Нового року. Фото надав Олексій

Також я хочу поїздити Європою. Мрію побачити її архітектуру: будівлі, пам’ятники, музеї. Мене завжди зачаровували готика, бароко, і я хотів би побачити ці стилі наживо. Хочу потрапити до Австрії чи Баварії в Німеччині — там унікальний архітектурний стиль, який дуже мене приваблює. Також мрію відвідати Англію, особливо центральну чи північну її частини, де ще зберігся старовинний стиль забудови. Іспанія теж у моїх планах — хочу побачити їхній архітектурний стиль, де здається, що все створене з піщанику чи мармуру, з плавними формами, які ніби дихають життям. 

У мене є бажання нормально побачити Крим — я там був лише декілька разів у дитинстві. Мені розповідали, що Крим дуже гарний. Це частина нашої землі, яку хочеться повернути й відкрити по-новому.

Валерій Депутат

боєць 152-ї окремої єгерської бригади Сухопутних військ ЗСУ

Розумів, що треба зробити все, аби зупинити росіян

Мій військовий шлях розпочався ще у 2014 році. Тоді під час першої хвилі мобілізації мене призвали до лав Збройних сил, і протягом року я брав участь в АТО. 

Після повернення додому був зварювальником. Згодом вирушив за кордон і деякий час працював в Італії. Повернувшись назад у рідну Шепетівку на Хмельниччині, став менеджером з продажу нерухомості, а згодом — торговим агентом.

За декілька тижнів до війни я записався в Шепетівський батальйон тероборони — ніби щось відчував. Я вже знав, що таке війна, тому план евакуації для рідних був продуманий заздалегідь. Я пояснив усім, що робити, але оскільки ми живемо в Шепетівці, розумів, що матимемо трохи часу, щоб оцінити ситуацію та швидкість просування росіян. Від цього залежало рішення, чи треба буде терміново виїжджати дружині й бабусі, чи можна ще зачекати.

Я зібрав речі й пішов у батальйон — нам повідомили, що він лише формується й найближчим часом не висуватиметься. Тоді я вирішив перейти до підрозділу, який вже виконував бойові завдання, проте в ті дні військкомати не відправляли людей у віддалені частини.

Спочатку я служив у Шепетівській зенітній частині, охороняючи системи ППО. Згодом був на Харківщині, Херсонському напрямку, тримав оборону в Кринках. Зараз служу в 152-й єгерській бригаді, де продовжую виконувати бойові завдання на Покровському напрямку.

Це дуже цінно — святкувати разом з тими, хто поруч у найскладніші моменти

Уже три роки я не був у відпустці на Новий рік. Святкував завжди з побратимами — скромно, без розмаху, одноманітно. Але знаєте, коли ти поруч з людьми на війні, ви стаєте ближчими, ніж просто знайомі. Це особливий зв’язок, який складно пояснити — це не родинна близькість, а щось своє, унікальне. 

Звісно, хочеться зустріти Новий рік удома, в мирі, серед рідних. Але в якийсь момент розумієш, що це також цінно — святкувати разом з тими, хто поруч у найскладніші моменти, і ти навіть радий, що провів цей рік, познайомившись із такими людьми.

У кожному колективі завжди знаходиться військовий, який більше тягнеться до кухні — решта зазвичай не проти, навпаки всі раді. Такий «кухар» готує щось смачне: канапки, шашлик чи м’ясо, тож голодними на Новий рік ми ніколи не залишалися.

Хочу, щоб моя любов до солодкого переросла в бізнес

Моє велике бажання, яке я загадаю, — відкрити власну справу з виготовлення кондитерських виробів у рідній громаді. Мрію створити невеликий кондитерський цех, і планую скористатися грантом для ветеранів, щоб це реалізувати.

Я сам великий любитель солодкого, але справжньою майстринею в цій справі є моя дружина. Вона проходила курси, має талант і готує неймовірно смачні та красиві кондитерські вироби. Я впевнений, що у нас вийде створити сімейний підряд, де ми будемо працювати разом і дарувати людям солодкі моменти щастя. 

Маю ще одну мрію — можливо, колись написати книжку, як це зробив Валерій Маркус. Я теж хотів би поділитися своєю історією, своїм баченням, переживаннями й тим, як ми йшли через цей складний період. 

Читайте також: З перших вуст про війну: 7 книжок від українських військових і воєнних журналістів

Коментарі

Читати далі

Суспільство

У Львові «магічний експрес» перевіз понад три тисячі пасажирів (ФОТО)

Опубліковано

Потяг у стилі всесвіту «Гаррі Поттера» завершив усі заплановані рейси у Львові. За весь час потяг перевіз 3324 пасажири.

Про це повідомили в «Укрзалізниці».

Пасажири «магічного експреса»

За сприяння Донецької обласної військової адміністрації місця у потязі отримали родини зі зруйнованих міст Донеччини, зокрема з Бахмуту. Також у потязі були діти:

  • залізничників;
  • рятувальників;
  • поліцейських;
  • з інших соціальних категорій.

«Раді були влаштувати свято для тих, кого найбільше торкнулась війна: залізничники щороку прагнуть зробити так, щоб дітям попри все залишилось ще трохи дитинства»‚ — написали в УЗ.

У компанії додали, що частину місць отримали пасажири, яких обрали випадковим чином серед усіх зареєстрованих на рейси.

Читайте також: На Львівщині створили найбільшу вишиту кулю України та встановили рекорд (ФОТО)

Рейси у Києві

У Києві «магічні експреси» їздитимуть з 1 по 5 січня, а подорож триватиме півтори години. Наразі реєстрацію вже закрили.

Час відправлення:

  • по буднях — о 16:30 та 19:00;
  • по вихідних — о 9:40 та 12:32.

Нагадаємо, що у Львові встановили головного дідуха міста висотою чотири метри (ВІДЕО).

Фото: фейсбук-сторінка «Укрзалізниці»

Коментарі

Читати далі

Суспільство

З полону повернули 189 українців, зокрема оборонців «Азовсталі» та Маріуполя (ФОТО)

Опубліковано

В Україну вдалося повернути нацгвардійців, зокрема бійців бригади «Азов», прикордонників, воїнів Збройних сил та Військово-морських сил України.

Про це повідомив президент України Володимир Зеленський.

Військові захищали Маріуполь, Чорнобильську АЕС, острів Зміїний та стримували росіян на різних напрямках фронту. Серед захисників є солдати, сержанти та офіцери. Також в Україну повернули двох цивільних, яких росіяни захопили в Маріуполі.

«Ми працюємо, щоб звільнити з російського полону кожного й кожну. Це наша мета. Ми нікого не забуваємо. Дякую команді, яка робить усе, щоб наші люди поверталися. Дякую всім партнерам, зокрема ОАЕ, хто допомагає нам у цьому»‚ — зазначив Володимир Зеленський.

Читайте також: Україна отримала 150 млн євро на створення далекобійних дронів, ракет та артилерії

Як вказують у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, загалом з російського полону у межах роботи штабу вже повернули 3956 людей, з яких у 2024 році — 1358.

Нагадаємо, що за 2024 рік через UNITED24 зібрали понад 13 мільярдів гривень.

Фото: фейсбук-сторінка Володимира Зеленського

Коментарі

Читати далі