Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Культура

Значно більше, ніж просто читання. Це перший книжковий клуб у Луцьку, який заснувала переселенка

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?

Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.

«Людина усвідомлює, що вона не одна» — так Аліна Іванова розповідає про досвід, який отримує кожен після прочитання книжки.

Психологиня переїхала з Миколаєва на Волинь та вирішила вперше з початку повномасштабної війни почати читати й ділитися думками з іншими. Для цього вона створила книжковий клуб, який навіть тоді, коли переселенка повернулася додому, не перестав працювати — у міській бібліотеці досі збираються жінки та запрошують на зустрічі авторів.

Як психологиня вперше об’єднала прихильників літератури в Луцьку, розповідає ШоТам.

Аліна Іванова

психологиня, засновниця книжкового клубу «Читаюча молодь» у Луцьку

Три валізи на чотирьох 

24 лютого о 5 ранку наша сім’я прокинулася від звуку вибуху. Чоловік говорив, щоб я з дітьми виїжджала в безпечніше місце, бо він не міг залишити своїх батьків самих у Миколаєві. А я не хотіла розривати родину, тому вирішила, що будемо всі разом.

Ось так перші два місяці повномасштабного вторгнення ми жили в Миколаєві. Вибухи лунали кожного дня. Ми все ще не хотіли покидати свій дім, але 12 квітня ракета влучила у водопровід, через що в місті не було води. За тиждень нам довелося виїхати до Луцька, куди нас запросили друзі. 

Ми думали, що їдемо на декілька місяців, тому взяли з собою три валізи на чотирьох. Сподівалися, що швидко відремонтують водопровід, і ми повернемося в рідне місто. Спойлер: його досі не відремонтували.

Наші друзі через знайомих зайшли квартиру, в якій ми мешкали безкоштовно, і допомогли її облаштувати — буквально за один день у нас була повністю укомплектована квартира. Це було дуже цінно. Пізніше ми вже почали винаймати житло.

Я продовжила терапію з клієнтами, які працювали зі мною до вторгнення. Також консультувала за донати або безкоштовно тих, хто потребував підтримки. Це допомагало й мені, бо я відчувала себе корисною.

Аліна Іванова у своєму кабінеті перед консультаціями. Фото надала героїня

Фантастичні обставини в бібліотеці

До повномасштабного вторгнення я півтора року відвідувала книжковий клуб у Миколаєві. Щомісяця ми читали художню літературу, зустрічалися та обговорювали книги. Я багато читаю, але переважно літературу з психології, а тут з’явилася мотивація читати ще щось. 

Уже під час вторгнення якось влітку згадала про це та сказала своїй луцькій подружці, що за декілька місяців не прочитала жодної художньої книги. Вона відповіла, що теж не читала, але хоче, і я запропонувала: «Давай відкриємо свій читацький клуб у Луцьку? Хто прийде, той прийде». Першою обрала книгу «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза, бо вона мені дуже сподобалася.

Наступного дня провела свою молодшу дитину до репетитора з англійської. У тому ж будинку розташована Луцька центральна бібліотека для дорослих. Я зайшла та спитала, чи вони мають книгу «Квіти для Елджернона». Бібліотекарка відповіла, що вона є, але зараз на руках, і спитала: «А чому ви саме її шукаєте?». Тоді я розповіла про ідею книжкового клубу. Вона каже: «Проводьте його у нас. Ми подзвонимо до читачів, подивимось, хто брав цю книгу, та запропонуємо їм прийти на обговорення»

У той момент я подумала, що це неймовірна ідея та фантастичні обставини. Працівниці бібліотеки самі запропонували, щоб проводити там зустрічі, адже простір досить великий. Та й атмосфера обговорення особлива, адже навколо стенди з книгами.

Тоді ж вони запропонували, щоб назва книжкового клубу була «Читаюча молодь», тому що в Луцьку багато молоді, яка приходить до бібліотеки. Ми домовилися, що перша зустріч відбудеться 17 серпня 2022 року. Ось так досі клуб проводить свої зустрічі в бібліотеці.

Перша зустріч книжкового клубу «Читаюча молодь», на яку прийшли 10 учасниць. Фото надала Аліна Іванова

Учасниці — це таке вікове асорті, якщо так можна сказати: наймолодшій 15 років, а найстаршій — десь 60. Тобто наш клуб відвідують підлітки, молодь і люди вже старшого віку. У вайбер-групі 24 учасниці, а на зустрічі зазвичай приходять до 15 людей. Тривалість наших зустрічей — плюс-мінус півтори години. Для мене було важливо, щоб усі учасниці відчували себе відкрито й комфортно, аби кожна людина могла висловитись. Тому не хотіла робити зустріч на багато людей.

У книжковому клубі лише жінки, але він відкритий для всіх. Тільки одного разу прийшов чоловік на обговорення книги «Володар мух».

Закриваємо потребу в спілкуванні

Думаю, що ця ідея досі живе, бо насправді в Україні багато тих, хто читає книжки. А тут ще є можливість поділитися своїми думками та переживаннями щодо прочитаного. Люди часто відчувають дефіцит такого спілкування, а ми закриваємо цю потребу.

Ми мало знаємо одна про одну, тому це не дає додаткового навантаження до обговорення книг. Звісно, хтось у процесі ділиться власним досвідом, але це більше перевага, ніж недолік. 

Наші зустрічі проходять раз на місяць у бібліотеці, а тепер ще й в онлайн-форматі, адже у травні минулого року ми з родиною повернулися до Миколаєва.

Коли думала про переїзд, переживала, що буде далі з книжковим клубом. Ми з учасницями обговорювали, що робити, і вирішили об’єднати два формати — офлайн та онлайн. Після першої спроби зрозуміли, що будемо так продовжувати. 

Як правило, працівниці бібліотеки є учасницями клубу. Вони читають разом з нами, беруть участь в обговоренні. Також часто модерують зустрічі, особливо коли я в Миколаєві. Тобто одне не виключило інше.

Зустріч книжкового клубу після того, як Аліна Іванова повернулася до Миколаєва. Фото надала героїня 

Ми вирішили повернутися, щоб діти знову пішли до своєї школи. Також ми будуємо будинок. Батьки мого чоловіка весь цей час жили в Миколаєві, та й просто це рідне місто. Попри обстріли, нам подобається тут жити. Думаю, що це найбільш вагома для нас причина. 

Книги, які запали в душу 

Для обговорення ми обираємо лише художні книжки українською мовою. Вони мають бути за обсягом до 500 сторінок, щоб усі встигли прочитати за місяць. Переважно я обираю книги-переможці різних премій з високими рейтингами — даю декілька варіантів на вибір, а учасниці в групі голосують, яку хочуть читати. 

Деякі книжки з книжкового клубу мені особливо запали в душу — наприклад, дуже сподобалась «Усюди жевріють пожежі» авторки Селесте Інґ. За цим романом навіть зняли серіал, продюсеркою якого стала Різ Візерспун, що також має свій книжковий клуб. Ця книга не лише цікава, а й піднімає важливі соціальні питання. Також особливою для мене стала «Оповідь служниці» від Маргарет Едвуд — історія про тоталітарний режим, де жінки не мають права вибору. 

Зустріч клубу «Читаюча молодь», де обговорювали книгу Юрія Винничука. Фото: Аліна Іванова

Якщо чесно, то майже всі книги залишають якийсь післясмак — переважно позитивний, навіть якщо вони складні. Наприклад, ми читали «Гойдалку дихання» Герти Мюллер, яка нас вразила. Вона емоційно складна, адже розповідає про події після Другої світової війни, коли чоловіка вивезли на примусові роботи в Україну. Такі книги змушують замислитись.

Клуб — це ціла філософія взаємодії людей

Нещодавно в нашому книжковому клубі була нетипова зустріч, адже на обговорення приїхала авторка книжки «Дорослі дівчата» Каріна Арлоз. До цього я вже тричі запрошувала українських авторів на наш клуб, та, на жаль, вони мені не відповідали. А цього разу Каріна Армлос сама нас знайшла та запропонувала прийти на зустріч. Хочу, щоб такі відкриті зустрічі з авторами відбувалися частіше.  

Чергова зустріч книжкового клубу. Фото надала героїня

Книжка — це можливість не тільки відволіктися від якихось побутових думок, а й поринути у світ іншої людини. Особливо цінно читати про досвід героїв, який співвідноситься з власним — тоді людина усвідомлює, що вона не одна. Герої книги опинилися в схожих на твої обставинах і змогли все здолати. Я бачу тільки позитивний вплив читацького клубу, і мені подобається бути до цього причетною. Це важлива частина мого життя.

Ми збираємося лише для задоволення — напевно, тому клуб має успіх. Це значно більше, ніж просто читання — це ціла філософія взаємодії людей, які люблять те, що роблять, і роблять те, що люблять.

Книжковий клуб вплинув і на саму бібліотеку. Працівниці казали, що до них тепер приходять більше читачів, особливо молоді — люди бачать афішу в соцмережах, цікавляться та беруть літературу на книжковий клуб або ж після нього. А сама бібліотека поповнюється новими виданнями, яких зазвичай немає в інших, адже якщо в них немає книги, яку ми читаємо, я сама поповнюю ними бібліотеку. Мені приємно, що тепер люди в Луцьку хочуть більше читати.

Культура

П’ять українських художниць увійшли до фіналу Болонської виставки ілюстраторів

Опубліковано

Болонський ярмарок дитячої книги (Bologna Children’s Book Fair) оголосив фіналістів 59-ї Болонської виставки ілюстраторів. До списку увійшли 324 митці з 89 країн світу, серед них — п’ятеро українських художниць.

Про це повідомляють на офіційному сайті ярмарку.

Українки серед найкращих

Серед фіналістів опинилися:

  • Оксана Драчковська;
  • Марія Гайдук;
  • Софія Купріянова;
  • Анна Іваненко;
  • Олеся Секереш.
Фото: Bologna Children’s Book Fair

Також до фіналу потрапила ілюстраторка Юлія Гвілим, яка представляє Нідерланди.

Цьогоріч на виставку подали 21 870 робіт від 4 374 художників із усього світу. Повний перелік фіналістів доступний на офіційному сайті Болонського ярмарку.

Читати також: В Україні випустили журнал про Слобожанщину (ФОТО)

Пріоритет для фіналістів

Фіналісти отримають пріоритетний доступ до перегляду портфоліо в межах заходів Illustrators Survival Corner 2025. Крім того, одного з митців оберуть для створення візуальної ідентичності Болонського ярмарку дитячої книги 2026 року. Кураторський супровід цього проєкту здійснюватиме дизайн-студія Chialab.

Про Болонський ярмарок

Болонський ярмарок дитячої книги — одна з провідних світових подій у галузі дитячого книговидання. Щороку захід стає місцем зустрічі видавців, ілюстраторів, аніматорів і фахівців суміжних галузей, пропонуючи платформу для обміну авторськими правами та презентації нових імен у світі дитячих історій і сучасної ілюстрації.

Болонська виставка ілюстраторів проходить з 1967 року. Її мета — демонстрація новітніх трендів у мистецтві ілюстрації через роботи митців зі всього світу.

Нагадаємо, що фасад притулку для тварин у Києві прикрасили муралами (ФОТО).

Фото обкладинки: Bologna Children’s Book Fair.

Читати далі

Культура

Фасад притулку для тварин у Києві прикрасили муралами (ФОТО)

Опубліковано

На Виноградарі фасад притулку для тварин «ДворНяшкам Дім» став артоб’єктом — його прикрасили яскравими муралами.

Про це повідомили на сторінці притулку в інстаграмі.

Стінописи створили художники Владислав Павленко та Георгій Козлов з команди мисткині Євгенії Фуллен. Керівниця проєкту зазначила:

«Цей фасад — більше, ніж просто будівля. Це голос тих, хто чекає на любов і турботу. Кожен малюнок нагадує: проблема безпритульних тварин — це відповідальність кожного з нас».

Читати також: Рятує коней, а вони — людей. Переселенець, який пережив полон, відкрив кінний клуб на Одещині

Тварини, які пережили війну

У притулку мешкають 80 собак і 75 котів. Багатьох із них врятували з прифронтових чи окупованих територій — Харкова, Ізюма, Миргорода, Торецька, Херсона та Каховки.

Допомогти притулку можна за посиланням, опублікованим на їхній сторінці.

Нагадаємо, що КиївЗоо отримав 18 тонн професійного корму від європейських зоопарків.

Фото: «ДворНяшкам Дім».

Читати далі

Культура

На «Оскар» номінували український фільм «Порцелянова війна» (ВІДЕО)

Опубліковано

Стрічка змагатиметься за премію «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Режисерами картини стали українець Слава Леонтьєв та американець Брендан Белломо.

Про це повідомили в Академії кінематографічних мистецтв і наук.

Про що фільм

Стрічка розкриває історію трьох українських митців: Славу Леонтьєва, його дружину Аню Стасенко та їхнього друга Андрія Стефанова. Після повномасштабного вторгнення вони залишилися в Харкові, що з перших днів опинився під невпинними ракетними ударами росіян.

У цих умовах митці створюють порцелянові вироби та оздоблюють ними зруйновані будівлі.

Читайте також: 7 фільмів, які змінять ваше ставлення до класичного українського кіно

Відео: ютуб-канал Picturehouse

Премія «Оскар 2025»

Уперше премію «Оскар» Академія кіномистецтв провела у 1927 році. Цьогоріч урочиста церемонія вручення відбудеться 2 березня. Ведучим події стане комік та телеведучий Конан О’Браєн. Захід організують так, аби вшанувати загиблих та постраждалих під час масштабних пожеж у Лос-Анджелесі.

Торік премію за найкращий документальний фільм здобула українська стрічка «20 днів у Маріуполі».

Нагадаємо, що українсько-болгарський фільм «Край ріки» здобув нагороду у Голлівуді (ВІДЕО).

Фото обкладинки: кадр із фільму «Порцелянова війна»

Читати далі