Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Культура

Значно більше, ніж просто читання. Це перший книжковий клуб у Луцьку, який заснувала переселенка

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?

Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.

«Людина усвідомлює, що вона не одна» — так Аліна Іванова розповідає про досвід, який отримує кожен після прочитання книжки.

Психологиня переїхала з Миколаєва на Волинь та вирішила вперше з початку повномасштабної війни почати читати й ділитися думками з іншими. Для цього вона створила книжковий клуб, який навіть тоді, коли переселенка повернулася додому, не перестав працювати — у міській бібліотеці досі збираються жінки та запрошують на зустрічі авторів.

Як психологиня вперше об’єднала прихильників літератури в Луцьку, розповідає ШоТам.

Аліна Іванова

психологиня, засновниця книжкового клубу «Читаюча молодь» у Луцьку

Три валізи на чотирьох 

24 лютого о 5 ранку наша сім’я прокинулася від звуку вибуху. Чоловік говорив, щоб я з дітьми виїжджала в безпечніше місце, бо він не міг залишити своїх батьків самих у Миколаєві. А я не хотіла розривати родину, тому вирішила, що будемо всі разом.

Ось так перші два місяці повномасштабного вторгнення ми жили в Миколаєві. Вибухи лунали кожного дня. Ми все ще не хотіли покидати свій дім, але 12 квітня ракета влучила у водопровід, через що в місті не було води. За тиждень нам довелося виїхати до Луцька, куди нас запросили друзі. 

Ми думали, що їдемо на декілька місяців, тому взяли з собою три валізи на чотирьох. Сподівалися, що швидко відремонтують водопровід, і ми повернемося в рідне місто. Спойлер: його досі не відремонтували.

Наші друзі через знайомих зайшли квартиру, в якій ми мешкали безкоштовно, і допомогли її облаштувати — буквально за один день у нас була повністю укомплектована квартира. Це було дуже цінно. Пізніше ми вже почали винаймати житло.

Я продовжила терапію з клієнтами, які працювали зі мною до вторгнення. Також консультувала за донати або безкоштовно тих, хто потребував підтримки. Це допомагало й мені, бо я відчувала себе корисною.

Аліна Іванова у своєму кабінеті перед консультаціями. Фото надала героїня

Фантастичні обставини в бібліотеці

До повномасштабного вторгнення я півтора року відвідувала книжковий клуб у Миколаєві. Щомісяця ми читали художню літературу, зустрічалися та обговорювали книги. Я багато читаю, але переважно літературу з психології, а тут з’явилася мотивація читати ще щось. 

Уже під час вторгнення якось влітку згадала про це та сказала своїй луцькій подружці, що за декілька місяців не прочитала жодної художньої книги. Вона відповіла, що теж не читала, але хоче, і я запропонувала: «Давай відкриємо свій читацький клуб у Луцьку? Хто прийде, той прийде». Першою обрала книгу «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза, бо вона мені дуже сподобалася.

Наступного дня провела свою молодшу дитину до репетитора з англійської. У тому ж будинку розташована Луцька центральна бібліотека для дорослих. Я зайшла та спитала, чи вони мають книгу «Квіти для Елджернона». Бібліотекарка відповіла, що вона є, але зараз на руках, і спитала: «А чому ви саме її шукаєте?». Тоді я розповіла про ідею книжкового клубу. Вона каже: «Проводьте його у нас. Ми подзвонимо до читачів, подивимось, хто брав цю книгу, та запропонуємо їм прийти на обговорення»

У той момент я подумала, що це неймовірна ідея та фантастичні обставини. Працівниці бібліотеки самі запропонували, щоб проводити там зустрічі, адже простір досить великий. Та й атмосфера обговорення особлива, адже навколо стенди з книгами.

Тоді ж вони запропонували, щоб назва книжкового клубу була «Читаюча молодь», тому що в Луцьку багато молоді, яка приходить до бібліотеки. Ми домовилися, що перша зустріч відбудеться 17 серпня 2022 року. Ось так досі клуб проводить свої зустрічі в бібліотеці.

Перша зустріч книжкового клубу «Читаюча молодь», на яку прийшли 10 учасниць. Фото надала Аліна Іванова

Учасниці — це таке вікове асорті, якщо так можна сказати: наймолодшій 15 років, а найстаршій — десь 60. Тобто наш клуб відвідують підлітки, молодь і люди вже старшого віку. У вайбер-групі 24 учасниці, а на зустрічі зазвичай приходять до 15 людей. Тривалість наших зустрічей — плюс-мінус півтори години. Для мене було важливо, щоб усі учасниці відчували себе відкрито й комфортно, аби кожна людина могла висловитись. Тому не хотіла робити зустріч на багато людей.

У книжковому клубі лише жінки, але він відкритий для всіх. Тільки одного разу прийшов чоловік на обговорення книги «Володар мух».

Закриваємо потребу в спілкуванні

Думаю, що ця ідея досі живе, бо насправді в Україні багато тих, хто читає книжки. А тут ще є можливість поділитися своїми думками та переживаннями щодо прочитаного. Люди часто відчувають дефіцит такого спілкування, а ми закриваємо цю потребу.

Ми мало знаємо одна про одну, тому це не дає додаткового навантаження до обговорення книг. Звісно, хтось у процесі ділиться власним досвідом, але це більше перевага, ніж недолік. 

Наші зустрічі проходять раз на місяць у бібліотеці, а тепер ще й в онлайн-форматі, адже у травні минулого року ми з родиною повернулися до Миколаєва.

Коли думала про переїзд, переживала, що буде далі з книжковим клубом. Ми з учасницями обговорювали, що робити, і вирішили об’єднати два формати — офлайн та онлайн. Після першої спроби зрозуміли, що будемо так продовжувати. 

Як правило, працівниці бібліотеки є учасницями клубу. Вони читають разом з нами, беруть участь в обговоренні. Також часто модерують зустрічі, особливо коли я в Миколаєві. Тобто одне не виключило інше.

Зустріч книжкового клубу після того, як Аліна Іванова повернулася до Миколаєва. Фото надала героїня 

Ми вирішили повернутися, щоб діти знову пішли до своєї школи. Також ми будуємо будинок. Батьки мого чоловіка весь цей час жили в Миколаєві, та й просто це рідне місто. Попри обстріли, нам подобається тут жити. Думаю, що це найбільш вагома для нас причина. 

Книги, які запали в душу 

Для обговорення ми обираємо лише художні книжки українською мовою. Вони мають бути за обсягом до 500 сторінок, щоб усі встигли прочитати за місяць. Переважно я обираю книги-переможці різних премій з високими рейтингами — даю декілька варіантів на вибір, а учасниці в групі голосують, яку хочуть читати. 

Деякі книжки з книжкового клубу мені особливо запали в душу — наприклад, дуже сподобалась «Усюди жевріють пожежі» авторки Селесте Інґ. За цим романом навіть зняли серіал, продюсеркою якого стала Різ Візерспун, що також має свій книжковий клуб. Ця книга не лише цікава, а й піднімає важливі соціальні питання. Також особливою для мене стала «Оповідь служниці» від Маргарет Едвуд — історія про тоталітарний режим, де жінки не мають права вибору. 

Зустріч клубу «Читаюча молодь», де обговорювали книгу Юрія Винничука. Фото: Аліна Іванова

Якщо чесно, то майже всі книги залишають якийсь післясмак — переважно позитивний, навіть якщо вони складні. Наприклад, ми читали «Гойдалку дихання» Герти Мюллер, яка нас вразила. Вона емоційно складна, адже розповідає про події після Другої світової війни, коли чоловіка вивезли на примусові роботи в Україну. Такі книги змушують замислитись.

Клуб — це ціла філософія взаємодії людей

Нещодавно в нашому книжковому клубі була нетипова зустріч, адже на обговорення приїхала авторка книжки «Дорослі дівчата» Каріна Арлоз. До цього я вже тричі запрошувала українських авторів на наш клуб, та, на жаль, вони мені не відповідали. А цього разу Каріна Армлос сама нас знайшла та запропонувала прийти на зустріч. Хочу, щоб такі відкриті зустрічі з авторами відбувалися частіше.  

Чергова зустріч книжкового клубу. Фото надала героїня

Книжка — це можливість не тільки відволіктися від якихось побутових думок, а й поринути у світ іншої людини. Особливо цінно читати про досвід героїв, який співвідноситься з власним — тоді людина усвідомлює, що вона не одна. Герої книги опинилися в схожих на твої обставинах і змогли все здолати. Я бачу тільки позитивний вплив читацького клубу, і мені подобається бути до цього причетною. Це важлива частина мого життя.

Ми збираємося лише для задоволення — напевно, тому клуб має успіх. Це значно більше, ніж просто читання — це ціла філософія взаємодії людей, які люблять те, що роблять, і роблять те, що люблять.

Книжковий клуб вплинув і на саму бібліотеку. Працівниці казали, що до них тепер приходять більше читачів, особливо молоді — люди бачать афішу в соцмережах, цікавляться та беруть літературу на книжковий клуб або ж після нього. А сама бібліотека поповнюється новими виданнями, яких зазвичай немає в інших, адже якщо в них немає книги, яку ми читаємо, я сама поповнюю ними бібліотеку. Мені приємно, що тепер люди в Луцьку хочуть більше читати.

Культура

Чорнобильське покоління: 5 фільмів про людей і трагедію, які варто побачити

Опубліковано

26 квітня 1986 року відбулась одна з найбільших і найстрашніших техногенних катастроф у світі — вибух на Чорнобильській АЕС. Трагедія вплинула не лише на жителів міст-супутиків, а й на екологічну ситуацію в Україні та країнах Європи. 

За десятки років після трагедії кінематографісти повертаються до теми Чорнобильської катастрофи, щоб дослідити її вплив на майбутні покоління, віддати шану героям минулого та вирішити власні внутрішні конфлікти.

ШоТам спільно з Takflix підготували добірку сучасних фільмів, які доступні до онлайн-перегляду.

«Зірка полинь», реж. Аделіна Борець 

Документальна історія про двох останніх жителів села Малі Кліщі — мати Ніну та її сина Олександра. Їхні сусіди полишили свої домівки після Чорнобильської катастрофи, коли цю територію визнали зоною обов’язкового відселення, а в 1991 році село зняли з обліку. Герої ж продовжують жити там як самосели.

У короткому метрі режисерка досліджує глобальну травму декількох поколінь. Його герої залишаються вдома в абсолютній самотності та небезпеці, бо не бачать майбутнього поза його цим. Попри відчутні конфлікти між матір’ю та сином, вони продовжують співіснувати у власному маленькому світі без людей, в майже пантеїстичному зв’язку з природою.

«Чорнобиль 22», реж. Олексій Радинський 

Окупація ЧАЕС стала однією з тривожних подій перших місяців повномасштабного вторгнення. У короткометражному документальному фільмі режисер Олексій Радинський збирає розповіді працівників станції, яких російські військові взяли в заручники. У стрічці свідчення про злочини та побут окупантів комбінують з архівними відео перших днів захоплення станції. Фільм створений у межах проєкту «Розплата: Свідчить Україна» (The Reckoning Project: Ukraine Testifies), що займається документацією та розслідуванням російських воєнних злочинів в Україні.

У 2025 році на Берлінському кінофестивалі відбулась прем’єра наступної стрічки режисера, присвяченої цій темі. «Спеціальна операція» складається з записів камер спостереження під час окупації ЧАЕС. Стрічка без діалогів є прямим доказом воєнних злочинів, скоєних росіянами.

«Брама», реж. Володимир Тихий

Іронічна драма з гостросоціальним підтекстом розповідає про родину, яка живе в зоні відчуження. Над донькою й онуком головує баба Пріся — стара відунка з насиченим партизанським минулим. Вона вільно пересувається зоною, спілкується з русалками, курить самокрутки та вживає галюциногенні гриби, живучи своє найкраще життя, проте одного разу бачить дуже песимістичне пророцтво.


У фільмі з найхарактернішою роллю Ірми Вітовської Чорнобиль стає медіумом для розмови про актуальні проблеми українського суспільства періоду 2010-х років. Стрічка працює, мов машина часу, що дає змогу оцінити, наскільки наша свідомість трансформувалась за останні роки. 

«Чорнобильські бабусі», реж. Голлі Морріс, Енн Боґарт

Документальна історія про впертих бабусь, які залишаються жити в Чорнобильській зоні, попри заборони закону. Команда документалістів відвідує різні спільноти, сформовані цими жінками, щоб розповісти про їхній побут і захоплення в одному з найнебезпечніших місць світу. Більшість із них живуть розмірене сільське життя, не бояться радіації та зберігають традиції, всупереч екологічним умовам і життєвим поневірянням.

Водночас стрічка не фокусується виключно на історіях бабусь, адже розповідає про працівників ЧАЕС, дослідників, рятівників і навіть сталкерів, які інколи або постійно взаємодіють з головними героїнями.

«Не все буде добре», реж. Адріан Пірву, Хелена Максьом

Це інтимний щоденник іноземця, який намагається наново перепройти свій життєвий шлях. Адріан народився того ж року, коли сталася Чорнобильська аварія. Скоро йому 30, і він не знає, що робити далі. Його матір впевнена, що причина глаукоми сина — її візит до України під час вагітності. Андріан вирішує поїхати до України, щоб зняти фільм про людей, які постраждали від аварії на ЧАЕС. 

У Києві він зустрічає Хелену та закохується. Разом вони їдуть у подорож, яка допоможе їм дізнатися більше про людей «чорнобильського покоління» та самих себе. Співрежисерка фільму Хелена Максьом долучилася до лав НГУ, тож 100% з продажу квитків на Takflix ідуть на потреби її батальйону.

Читати далі

Культура

Фільм «Битва за Світло» виклали онлайн у вільному доступі (ВІДЕО)

Опубліковано

Документальний фільм «Битва за Світло» режисера Василя Київського, який розповідає про боротьбу українців із російським енергетичним терором, тепер можна переглянути у вільному доступі на ютуб-каналі режисера.

Про це повідомили у команді фільму.

Що відомо про стрічку

Фільм присвячений роботі воїнів Повітряних сил, рятувальників ДСНС та енергетиків, які разом захищають критичну інфраструктуру України. Це унікальний погляд зсередини на те, як країна протистоїть спробам ворога занурити її у темряву.

Серед героїв стрічки — командири зенітно-ракетних комплексів, пілоти, пожежники, мобільні вогневі групи та працівники енергетичної галузі. У фільмі також взяв участь чемпіон світу з боксу Олександр Усик.

До проєкту також долучились Тіна Кароль, Артем Пивоваров, Ксенія Мішина, Ярослава Магучих, Даша Квіткова та інші українські зірки, які записали звернення до героїв.

У стрічці лунають пісні таких виконавців: Кузьми Скрябіна, ROXOLANA, Артема Пивоварова, The Hardkiss та Skofka.

Читайте також: Не дає зануритися в темряву: це енергетик з Донеччини, що працює попри обстріли

Відео: ютуб-канал Василя Київського

Нагадаємо, що ДТЕК здобула шість «золотих» нагород на Davos Communications Awards 2025 (ФОТО).

Фото обкладинки: ютуб-канал Василя Київського

Читати далі

Культура

Режисер кліпів Nirvana та Metallica відвідав Україну, аби створити фільм про нашу боротьбу (ФОТО)

Опубліковано

Американський режисер Семюел Баєр, відомий кліпами для Nirvana, Metallica, Девіда Бові та інших світових зірок, відвідав Україну на запрошення «Культурних сил». Під час візиту він вирушив у прифронтові регіони, щоб зафільмувати історії боротьби та стійкості українців під час війни.

Про це повідомили у «Культурних силах».

Про візит режисера до України

17 квітня Баєр зустрівся зі студентами Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Майбутні режисери мали змогу обговорити з ним особливості американського кіновиробництва, візуальну мову музичних кліпів і виклики професії.

Після зустрічі він разом із командою «Культурних сил» вирушив на схід України — у прифронтові та деокуповані громади, аби зафільмувати наслідки російської агресії. Насамперед його цікавили люди, які пережили окупацію або були змушені покинути свої домівки через війну, зокрема діти.

Баєр прагне не просто зафіксувати руйнування, а передати глядачам за кордоном справжню Україну — через персональні історії, біль і витривалість. До знімального процесу також приєднався американський актор і друг України Шон Пенн.

Читайте також: Оскароносний актор Шон Пенн зробив татуювання із гербом України (ФОТО)

Семюел Баєр приїхав до України після знайомства з капітаном ЗСУ та очільником «Культурних сил» Миколаєм Сєргою у Лос-Анджелесі. Саме під час «Туру вдячності» «Культурного десанту» він вирішив, що має розповісти історію українського спротиву світові. Тоді він сказав:

«Я маю приїхати до України. Я маю розказати вашу історію боротьби. Показати ваших фантастичних музикантів і розповісти про їхній шлях. Всього не розкажеш, але кожна історія — це дощ сліз. Я хочу зробити щось дуже просте, як мої музичні кліпи. Я сподіваюся, що ці історії побачать у Штатах, побачать у світі. Що це вразить. Я хочу, щоб вони думали про Україну, щоб люди пам’ятали Україну»

Про «Культурні сили»

«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:

  • «Культурний десант»;
  • «Книга на фронт»;
  • «Фронтова студія»;
  • «Оркестр 59» тощо.

«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.

Нагадаємо, що Deep State та «Культурні Сили» створили мапу звільнення Криму від більшовиків.

Фото: «Культурні сили»

Читати далі