Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Після 24 лютого жодного разу не зустрічав Новий рік удома». Про що мріють військові у 2025 році

Опубліковано

Для військових 31 грудня — це ще один день боротьби. Хтось зустрічає Новий рік в окопі, хтось — у польовому шпиталі, хтось — у глибокому тилу ворога. 

Та вони все одно намагаються накрити собі святковий стіл, прикрашають ялинки й загадують бажання. Українські захисники розповіли ШоТам, про що мріють у новому 2025 році, окрім перемоги.

Ігор Халус

командир третьої стрілецької роти 220-го батальйону 126-ї бригади 30-го корпусу морської піхоти.

Часто люди вважають, що на Херсонщині війна вщухла

До війни я працював виконавчим директором у великій компанії та відкрив власну студію звукозапису в Одесі. З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав Збройних сил України — завдяки військовій кафедрі в університеті я був резервістом та офіцером запасу.

Я потрапив до 126-ї бригади тероборони як головний сержант взводу. Навчав людей, які прийшли з цивільного життя і вперше тримали в руках автомат. Влітку 2022 року ми тримали оборону на Миколаївському напрямку. Після ротації повернулися в Одесу, а згодом вирушили на Херсонщину в складі роти вогневої підтримки. Нині я командую третьою стрілецькою ротою 220-го батальйону 126-ї бригади 30-го корпусу морської піхоти.

Ігор Халус з побратимами на черговому бойовому завданні. Фото надав військовий 

У 2023 році моя рота брала участь в операції в Козачих Лагерях. Крім того, ми постійно тримали оборону на правому березі Дніпра, виконуючи бойові завдання на острові Козацькому. Ця місія була маловідомою, але неймовірно складною.

У жовтні, після завершення операцій на острові, ми вийшли з позицій, а вже на початку листопада зайшли в Кринки. Часто люди вважають, що на Херсонщині війна вщухла, але це далеко не так: там так само гинуть бійці, багато хто втрачає здоров’я, виконуючи свої обов’язки.

Ігор Халус згадує, як самотужки з бійцями забирав на веслах з острова поранених і тіло загиблого: «Тоді люди побачили, що я нікого не кину, що мені можна довіряти». Фото надав військовий

Під бій курантів загадаю бажання частіше бачити доньку

З початком війни я жодного разу не зустрічав Новий рік удома. Святкуємо з хлопцями там, де застане служба. Готуємо кутю, бендерики, олів’є, крабовий салат, смажимо м’ясо — все з тих продуктів, що нам видали. Сідаємо, вечеряємо, а потім розходимося: хто спати, хто на бойове чергування. Ми навіть не чекаємо півночі.

Цього Нового року я загадаю бажання, щоб моя дитина не малювала ракети й частіше бачила мене вдома. Через службу це трапляється дуже рідко, а їй не вистачає моєї присутності.

Перед вторгненням я проводив з донькою багато часу. Коли в мене була студія, я мав вільний, гнучкий графік, тож стабільно першу половину дня гуляв з дитиною, займався з нею. У нас такий міцний зв’язок із самого її малку. Але тепер мене немає поряд уже тривалий час. Вона сумує, постійно чекає, коли я приїду, а приїжджати вдається дуже рідко.

Моя донька — справжня непосида: їй усе цікаво, особливо музика. Коли я вдома, ми підключаємо мікрофон, і вона з задоволенням співає, повторює за мною, вигадує щось своє. Я мрію водити її на уроки вокалу, можливо, навіть написати для неї пісню й записати в студії. Це було б щось особливе для нас обох.

У військового з донькою міцний зв’язок з самого її народження. Вони люблять разом гуляти, співати й займатися боротьбою. Фото надав Ігор

Мрію перетворити свій військовий досвід на реформи армії

Якби у 2025 році настав мир чи хоча б перемир’я, я б із задоволенням долучився до реформування Збройних сил України. У будь-якій сфері завжди є що вдосконалювати, і армія — не виняток. Я розумію, що перемир’я може бути лише тимчасовим, а це означає, що нам потрібно завжди бути готовими захищати себе.

Щоб забезпечити цю готовність, необхідно використати накопичений досвід, здобутий у найскладніших бойових операціях. Він повинен стати основою для реформ, які зроблять нашу армію сильнішою та сучаснішою. Адже якщо ми матимемо можливість ефективно захищати себе, можливо, нам вдасться уникнути майбутніх агресій з боку нашого сусіда.

Є багато емоцій і думок, які хочеться висловити

Паралельно я мрію займатися музикою — хочу писати та записувати в студії пісні. У мене є багато емоцій і думок, які хочеться висловити.

Нещодавно ми потрапили під мінометний обстріл і підірвалися на автомобілі. Дісталися позиції, сховалися в одному з будинків. І ось я сиджу, думаю: «А десь зараз на цій планеті хтось у студії створює музику, живе мирним прекрасним життям, яке ми так не цінували до війни».

За 20–30 хвилин я можу написати текст. Є люди, які створюють музику. Тож коли випадає нагода побувати в Одесі, я одразу йду на студію, щоб записати пісню.

Через низький попит Ігорю довелося закрити студію звукозапису в Одесі. Але зараз військовий шукає інше приміщення, аби відновити її роботу. Фото надав герой

Найуспішнішою стала пісня «Кринки». Мій побратим нашкрябав патроном на вході до підвалу декілька рядків вірша, і вони мене надихнули на створення нової пісні. Я теж патроном написав «Халус Кринки 2023». Це стало ідеєю для обкладинки пісні. Коли нас відпустили на декілька днів додому, я поїхав в Одесу й записав її буквально за пів години.

Пісню почули Влада та Костянтин Ліберови, і вона їх надихнула на створення документального фільму про Кринки. Ця пісня стала саундтреком.

Побратими, які були зі мною, кажуть: «Халус, слухаю пісню, і наче знову в Кринках побував». Вона передає все — атмосферу, емоції, відчуття того місця і часу.

Якщо правильно й раціонально мислити, то я маю вивезти сім’ю подалі від цієї загрози, подалі від цього всього. Але є друга сторона медалі — тут наші батьки, тут є люди, які на війні стали, як рідні. Тут я зовсім по-іншому себе відчуваю, і тут я на своїй землі. Хочу залишитись і побудувати країну мрії тут, а не просто поїхати кудись, де вже добре.

Олексій Краковяк

служить у першій самохідно-артилерійській батареї самохідно-артилерійського дивізіону третьої окремої штурмової бригади

Пів року намагався потрапити до війська

До війни я працював інженером-будівельником і відповідав за перевірку якості робіт, технологій та документації. Коли почалася війна, щодня намагався вступити до ЗСУ, але в перший місяць не брали тих, хто не служив раніше.

Тому я зайнявся волонтерством і постійно відвідував територіальний центр комплектування, проте мене все ще не брали. Влітку я подав заявку на відбір до ССО «Азов», але через проблеми з документацією процес затягнувся, і лише взимку я потрапив до війська — вже до третьої окремої штурмової бригади. Пів року ми тримаємо лінію оборони на Боровському напрямку — це Харківська область, — а перед цим були в Авдіївці. 

У мене є дві нагороди: «Золотий хрест» від Головнокомандувача і «Хрест пошани» від Міністра оборони. «Золотий хрест» я отримав за успішне виконання бойових завдань під час Бахмутської кампанії. «Хрест пошани» — за заслуги на Авдіївському напрямку. Ця медаль більше пов’язана з організаційною роботою.

Олексій виконував бойове завдання на Луганщині. Фото надав військовий

Новий рік — новий напрямок

Минулий Новий рік ми зустріли на полігоні. Нас після Бахмутської кампанії вивели на ротацію: наготували їжі, насмажили м’яса, прикрасили маленьку ялинку. Сіли, поспілкувалися, але без довгих застіль, бо всі розуміли, що треба рано вставати. 1 січня о шостій ранку весь підрозділ уже був готовий, і ми вирушили на новий напрямок — у Сіверськ. Так і почався для нас новий рік.

Цього року теж зустрічатиму свята на фронті, буду відзначати знову серед хлопців. 

Щодо бажань, які я буду загадувати, то перше — це відбудова країни. Зараз, коли багато будинків в Україні зруйновані, я думаю про те, що колись буду їх відновлювати. Мрію повернутися до своєї професії, розвиватися й працювати для відродження наших міст і сіл.  

Читайте також: Бути зі своїми: як українки, попри обстріли, влаштовують свята на Сході України

А ось і ялинка, яку військові прикрасили напередодні Нового року. Фото надав Олексій

Також я хочу поїздити Європою. Мрію побачити її архітектуру: будівлі, пам’ятники, музеї. Мене завжди зачаровували готика, бароко, і я хотів би побачити ці стилі наживо. Хочу потрапити до Австрії чи Баварії в Німеччині — там унікальний архітектурний стиль, який дуже мене приваблює. Також мрію відвідати Англію, особливо центральну чи північну її частини, де ще зберігся старовинний стиль забудови. Іспанія теж у моїх планах — хочу побачити їхній архітектурний стиль, де здається, що все створене з піщанику чи мармуру, з плавними формами, які ніби дихають життям. 

У мене є бажання нормально побачити Крим — я там був лише декілька разів у дитинстві. Мені розповідали, що Крим дуже гарний. Це частина нашої землі, яку хочеться повернути й відкрити по-новому.

Валерій Депутат

боєць 152-ї окремої єгерської бригади Сухопутних військ ЗСУ

Розумів, що треба зробити все, аби зупинити росіян

Мій військовий шлях розпочався ще у 2014 році. Тоді під час першої хвилі мобілізації мене призвали до лав Збройних сил, і протягом року я брав участь в АТО. 

Після повернення додому був зварювальником. Згодом вирушив за кордон і деякий час працював в Італії. Повернувшись назад у рідну Шепетівку на Хмельниччині, став менеджером з продажу нерухомості, а згодом — торговим агентом.

За декілька тижнів до війни я записався в Шепетівський батальйон тероборони — ніби щось відчував. Я вже знав, що таке війна, тому план евакуації для рідних був продуманий заздалегідь. Я пояснив усім, що робити, але оскільки ми живемо в Шепетівці, розумів, що матимемо трохи часу, щоб оцінити ситуацію та швидкість просування росіян. Від цього залежало рішення, чи треба буде терміново виїжджати дружині й бабусі, чи можна ще зачекати.

Я зібрав речі й пішов у батальйон — нам повідомили, що він лише формується й найближчим часом не висуватиметься. Тоді я вирішив перейти до підрозділу, який вже виконував бойові завдання, проте в ті дні військкомати не відправляли людей у віддалені частини.

Спочатку я служив у Шепетівській зенітній частині, охороняючи системи ППО. Згодом був на Харківщині, Херсонському напрямку, тримав оборону в Кринках. Зараз служу в 152-й єгерській бригаді, де продовжую виконувати бойові завдання на Покровському напрямку.

Це дуже цінно — святкувати разом з тими, хто поруч у найскладніші моменти

Уже три роки я не був у відпустці на Новий рік. Святкував завжди з побратимами — скромно, без розмаху, одноманітно. Але знаєте, коли ти поруч з людьми на війні, ви стаєте ближчими, ніж просто знайомі. Це особливий зв’язок, який складно пояснити — це не родинна близькість, а щось своє, унікальне. 

Звісно, хочеться зустріти Новий рік удома, в мирі, серед рідних. Але в якийсь момент розумієш, що це також цінно — святкувати разом з тими, хто поруч у найскладніші моменти, і ти навіть радий, що провів цей рік, познайомившись із такими людьми.

У кожному колективі завжди знаходиться військовий, який більше тягнеться до кухні — решта зазвичай не проти, навпаки всі раді. Такий «кухар» готує щось смачне: канапки, шашлик чи м’ясо, тож голодними на Новий рік ми ніколи не залишалися.

Хочу, щоб моя любов до солодкого переросла в бізнес

Моє велике бажання, яке я загадаю, — відкрити власну справу з виготовлення кондитерських виробів у рідній громаді. Мрію створити невеликий кондитерський цех, і планую скористатися грантом для ветеранів, щоб це реалізувати.

Я сам великий любитель солодкого, але справжньою майстринею в цій справі є моя дружина. Вона проходила курси, має талант і готує неймовірно смачні та красиві кондитерські вироби. Я впевнений, що у нас вийде створити сімейний підряд, де ми будемо працювати разом і дарувати людям солодкі моменти щастя. 

Маю ще одну мрію — можливо, колись написати книжку, як це зробив Валерій Маркус. Я теж хотів би поділитися своєю історією, своїм баченням, переживаннями й тим, як ми йшли через цей складний період. 

Читайте також: З перших вуст про війну: 7 книжок від українських військових і воєнних журналістів

Суспільство

«Думала: хто таку стару жінку візьме?»: це квітникарка з Буковини, що отримала роботу мрії після 60

Опубліковано

У селищі Неполоківці, що на Буковині, місцеві називають її Славою чи Славочкою. 69-річна Ярослава Тодорівна здійснила свою мрію: тепер кожен яскравий тюльпан чи півонія — це справа її рук.

ШоТам розповідає про роботу тих людей, завдяки яким у кожне українське місто й село приходить весна. 

Стала квітникаркою після 60

Ярослава Туркіна народилася та виросла в селищі Неполоківці. Її мама завжди насаджувала біля дому мальви, півонії, троянди, тож Слава перейняла цю любов і вже з п’ятого класу поралась у квітнику.

«Я люблю землю. Коли бачу квіти, в мене наче крила відкриваються, і я хочу працювати», — ділиться жінка.

Спочатку вона працювала бібліотекаркою, згодом готувала випічку в кафе, але потайки мріяла про інше. Коли їхала в тролейбусі, а за вікном комунальні працівниці садили квіти, вона хотіла опинитися на їхньому місці. Могла ж займатися улюбленою справою лише вдома.

Вперше на офіційну роботу з квітами жінка влаштувалася вже в 60 років — у Неполоковецький ліцей:

«Думала: це хто таку стару жінку прийме до роботи? Всі ж хочуть працівників 30-річних. А мене взяли».

У ліцеї вона працює вже 9 років, а в селищній раді — 3. Каже, дуже вдячна, що в неї повірили, пішли назустріч. Керівники надали все, що було потрібне для роботи: завезли ґрунт, приладдя, облаштували місце під квіти. 

Ярослава Тодорівна з головою Неполоковецької громади Григорієм Васильовичем. Фото: Олеся Богдан

«Це для мене щось таке величне» 

Робочий день Ярослави Тодорівни починається ще на світанку. Спочатку вона обходить кожну свою клумбу, перевіряє, чи все добре, думає, яких іще квітів додати. Прополює, досаджує рослини. Завдяки її роботі селище квітне майже весь рік: спочатку тюльпанами та мускарі, а пізніше чорнобривцями й хризантемами: 

«Я собі зошит заводжу та креслю кожну клумбу. Дивлюся, що маю посадити, щоб воно цвіло з весни до пізньої осені. Думаю, як мені підібрати правильно кольори, бо є холодні та теплі тони. Що буде гарно з жовтим чи червоним».

Квітникарка працює біля селищної ради. Фото: Олеся Богдан

За такими ескізами й створює клумби — у кожній є щось своє. Тож навесні головна вулиця селища розквітає: яскраві тюльпани, ніжні мускарі. Біля ліцею теж краса — Ярослава Тодорівна щоразу додає нові квіти, обдумує, як зробити найкраще. 

«Це для мене щось таке величне, що я не можу навіть пояснити. В мене аж очі загоряються. Як це не любити? Я не розумію. Якби мала можливість до неба посадити квіти, я б це зробила — уквітчала б аж туди», — каже жінка.

Місцеві, звісно, помічають таку красу та дякують Ярославі.

«У жінки прекрасна душа, а тому і її золоті руки створюють таку красу! Свою роботу треба любити. Низький уклін таким людям!», — пише місцева жителька Марія Борець.  

Фото: Олеся Богдан

Читати далі

Суспільство

УЗ розпочинає рух потягів на дитячих залізницях у двох містах​

Опубліковано

У травні «Укрзалізниця» запускає літню виробничу практику для майже тисячі юних залізничників у Дніпрі та Рівному.

Про це повідомили в УЗ.

Про запуск нового сезону

3 травня 600 вихованців розпочнуть роботу на Дніпровській дитячій залізниці. Наступного дня поїзди вирушать у перший рейс на Рівненській дитячій залізниці, де проходитимуть практику 356 вихованців.​

До початку нового сезону на обох дитячих залізницях провели ремонтні роботи на станціях та у виробничих приміщеннях, оновили фарбування рухомого складу, виконали профілактичні огляди вузлів і агрегатів локомотивів.​

10 травня також запланували старт руху поїздів на Львівській дитячій залізниці. Натомість юні залізничники з Харкова та Запоріжжя, де через безпекову ситуацію навчання проводиться в онлайн-режимі, матимуть можливість здобувати практичні навички під час відвідування колег з інших міст.

Читайте також: «Нова пошта» та «Повернись живим» завершили збір на 300 млн гривень для ППО

Графік руху

Дніпро:

  • травень, вересень, жовтень — у вихідні дні з 10:00 до 18:00;
  • червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 12:00 до 18:00, у суботу та неділю — з 10:00 до 18:00;
  • 1 та 2 листопада — з 10:00 до 18:00​.

Рівне:

  • травень, вересень, жовтень — у суботу та неділю з 10:00 до 17:30;
  • червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 11:00 до 15:30, у суботу та неділю з 10:00 до 17:30​.

Нагадаємо, що «Укрзалізниця» запустила новий флагманський потяг між Харковом та Ворохтою.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка УЗ

Читати далі

Суспільство

На виставці «Третє дихання» в Києві зібрали 500 000 грн для Superhumans за перші вихідні

Опубліковано

Інтерактивна виставка «Третє дихання», яку відкрили 26 квітня у просторі M82 в Києві, за перші вихідні зібрала понад 500 тисяч гривень для центру Superhumans. За два дні захід відвідали понад 9 тисяч людей.

Про це повідомила керівниця виставки Ярослава Гресь.

Про виставку

Організаторами виставки виступили Mastercard. Половину коштів з квитків переказують центру Superhumans, а після завершення виставки експонати передадуть реабілітаційним і психологічним центрам.

Загалом організатори підготували понад 50 інсталяцій та інтерактивів, які допоможуть краще зрозуміти свої емоції та навчитися взаємодіяти з ними. Виставку поділили на такі зони:​

  • «Знайомство з емоціями» — відвідувачі познайомляться з дослідниками емоцій та зможуть розпізнати базові емоції через образи актора Олександра Рудинського;
  • «Слухай своє серце» — зона, де відвідувачі дізнаються, як серце стало символом емоцій, та почують історії тих, хто дослухався до свого серця;
  • «Дитяча радість» — можна змайструвати халабуду, розмалювати стіни та пострибати в резиночку разом із Ярославою Магучіх;
  • «Дай собі спокій» — віртуальна риболовля з блогером Михайлом Лебігою;
  • «Випусти пару» — дослідження української лайки з акторкою Марією Рудинською та можливість погарчати, як лев, з Валентином Міхієнком;
  • «Надія є» — VR-досвіди польоту в космос та сходження на Еверест і Говерлу;
  • «Третє дихання» — завершення виставки співом разом із Jerry Heil.

Читайте також: UAnimals презентували нову колекцію, присвячену зникненню дельфінів (ФОТО)

Ярослава Гресь повідомила, що відтепер квитки можна придбати на конкретний день, а кількість відвідувачів на кожну дату буде обмеженою для зручності гостей. Крім того, щочетверга та щоп’ятниці проходитимуть дні лише для дорослих.

Виставка триватиме до 1 червня і працює: у будні з 11:00 до 20:00, а у п’ятницю, суботу та неділю — з 10:00 до 21:00. Понеділок — вихідний.

Нагадаємо, що у Києві на ВДНГ відбудеться фестиваль адопції тварин AdoptMe Days: як відвідати.

Фото: фейсбук-сторінка Ярослави Гресь

Читати далі