Втратила свій дім і почала шити піжами. Як переселенка заснувала бізнес у чужому місті

Шість років тому Анна Лукіна тікала з невеликого містечка у Луганській області, де вже чулись постріли. Разом з родиною жінка знайшла собі прихисток в Івано-Франківську. Довгий час Анна шукала себе і чим зайнятись у новому місті, а згодом почала створювати піжами і домашній одяг. У своїх виробах жінка шукає покинутий домашній затишок і дарує його всім. Та й самі покупці задоволені і кажуть, що у піжамах Анни хочеться не тільки ходити, а й жити.

Про те, як знайти себе у новому місті, без друзів та знайомих — читайте у нашому матеріалі.

Одяг, в якому знайшла домашній затишок

Вже понад рік я займаюсь пошиттям піжам та домашнього одягу. Вся моя майстерня зосередилась в моїй квартирі. Після переїзду з міста Ровеньки в Івано-Франківськ я весь час сиділа вдома, а чоловік був постійно у відрядженнях. Тому для мене важливий саме домашній одяг. Я не змогла знайти для себе хороших варіантів в магазинах, тому вирішила спробувати сама.

Зараз маю свій бренд Pajama Ama. Я спеціалізуюсь на індивідуальному пошитті, щоб кожній людині змогли підійти мої вироби. Для мене головне, щоб одяг був комфортний, зручний і функціональний. Щоб людина могла робити все по дому і просто відпочивати у ньому. Я використовую різні тканини — шовк, велюр, трикотаж. Зараз планую переходити на натуральні тканини. Матеріал купую в українських та турецьких постачальників. Я не обмежуюсь чимось одним, якщо подивитись на вироби, то вони дуже різноманітні. Знаєте, ця робота стала для мене порятунком, тут я можу виразити свою творчість.

Піжамки замовляють не тільки для дому, а й на весілля, фотосесії. Дівчата кажуть, що в одязі хочеться не тільки ходити, але й жити. Та я й сама у ньому шукаю той домашній затишок, який втратила тоді, у 2015 році, коли їхала з рідного міста. Моя квартира залишилась у Ровеньках, а повертатись я не планую. І цей бізнес для мене як сходинка до того, бо купити вже своє майно в Івано-Франківську.

Тікала з Луганська з трьома валізами

Все своє життя я провела в Ровеньках. Тут навчалась, працювала, вийшла заміж і народила дитину. Але коли почалась війна зрозуміла – тут більше знаходитись не можу. Коли зняли український прапор – зібрала валізи. Було дуже страшно, бо вся військова техніка їхала через наше місто, кілька днів могло не бути світла, не працював телефон. Чоловік спочатку поїхав у Львів, щоб знайти житло, але це дуже дороге місто. Тоді знайшов квартиру в Івано-Франківську, куди ми переїхали всією родиною. Взяли з собою лише три валізи і їхали три дні.

Нам довелось влаштовувати своє життя з нуля. Чоловік майже одразу поїхав на заробітки, адже потрібно було годувати сім’ю. А я залишилась одна з дитиною в чужому місті і було дуже важко морально. А згодом дізналась про одну благодійну організацію, яка допомогла багатьом людям. Вони забезпечували їжею, господарськими продуктами, але найголовніше — надавали психологічну допомогу. Коли я переїхала сюди, то залишилась сама — ні друзів, ні знайомих не було. Та й тут менталітет у людей трохи відрізняється — тому мені потрібно була допомога психолога, щоб адаптуватись у суспільстві.

Читайте також: Історія колишнього безхатченка, який створив відомий бренд рюкзаків

Насправді тут дуже відкриті та щирі люди. Всі такі згуртовані, допомагають одне одному. Для мене все було дуже незвично. Я зростала у невеликому місті, де був дуже такий суворий менталітет. З дитинства мене навчили, що не треба ні від кого чекати допомоги, мовляв, роби все сама, зціпи зуби і терпи. А в Івано-Франківську я побачила, що тут люди не терплять, а говорять, якщо щось не подобається. І здавалось би, от я приїхала з іншого міста, кому я тут потрібна, але ні, мені охоче допомагали.

Наважилась відкрити власний бізнес

Коли я пройшла роботу з психологом, то захотіла шити. Я з дитинства тримала в руках голку і подумала, а чому б не спробувати щось своє. За освітою я вчитель англійської мови і займалась репетиторством з дітьми. Але я себе не бачила в цьому, це було як хобі. Я поділилась своєю ідеєю щодо шиття з батьками і вони подарували мені дві швейні машинки. Так потроху я робила домашній одяг для себе та своїх знайомих.

Читайте також: Будьте гарними навіть на карантині: 6 брендів домашнього одягу

А потім благодійна організація, куди я потрапила проводила конкурс бізнес-планів. Тоді мені вдалось отримати грант 20 000 грн на відкриття власної справи. І тут же я пройшла курси по маркетингу. Але одразу я не наважилась починати бізнес. Пройшло пів року і тоді я вирішила спробувати шити саме домашній одяг та піжами. Знайомі мені приносити мішками різну тканину і починала шити. Спочатку подружки тестували мої вироби, і я продавала їм вироби майже безкоштовно — брала кошти тільки за матеріал.

Я зовсім не розумілась в продажах і тоді купила бізнес-курс. Там я навчилась основ просування бізнесу в Інстаграм, як правильно фотографувати, подавати товар. Так створила сторінку і запустила рекламу. І почались сипатись замовлення. Свій бізнес я повністю веду самостійно — шию вироби в себе у квартирі, сама відправляю, сама фотографую, сама спілкуюсь з клієнтами і розв’язує організаційні питання.

Піжами купують з різних куточків України

Зараз страшно навіть порахувати, скільки коштів я вклала у розвиток власної справи. Матеріали, машинки, праски обійшлись мінімум у 1000 євро. І це лише основа, а ще ж є постійні витрати на листівки, упакування, декор. Проте, можу з упевненістю сказати, що всі вкладення вже окупились. На місяць може бути 40-50 замовлень. Звісно, карантин трохи вплинув на бізнес, але я продовжую рухатись далі і вже планую створити сайт, вигадую нові моделі.

Пошиття піжами займає майже весь мій час. Я можу пошити комплект і за 2,5 години , і за цілий день. Ціни на піжами різні, все залежить від моделі та матеріалу — від 350 до 950 гривень. Це не дуже дорого для виробів ручної роботи. Адже я працюю так, щоб я сама хотіла і мала можливість купити такі піжами чи домашній одяг.

У мене є клієнти з різних куточків України. Дуже радію, коли замовляють зі Сходу — я одразу розпізнаю, що це людина з моїх країв. Деякі клієнти стали для мене справжніми друзями. Одного разу замовляла піжаму дівчина з Німеччини. Я поки не планую виходити на закордонний ринок, адже на це потрібні більші потужності і більше часу. Але все попереду.

Найголовніше — не боятись

Я можу з упевненістю сказати, якщо хочете відкрити власну справу — не бійтесь того, що про вас хтось подумає. Просто робіть те, що вам хочеться. Я ходила зі своєю ідеєю 2 роки, все боялась почати, вагалась чи вийде в мене. Та я й досі не знаю куди це приведе, але я кайфую від того, що роблю.

Читайте також: Ґушка: як український бренд підкорив ліжниками Сінгапур

Не варто сподіватись на швидкий результат — все прийде поступово. Я починала з малого і постійно розвивалась, читала літературу, ходила на курси. Можуть бути і злети, і підйоми, тому потрібно вміти виходити з цих ситуацій і працювати далі, незважаючи ні на що.

Якби мені хтось все це сказав, то, можливо, свою справу я б почала набагато раніше. І я дуже щаслива, що наважилась на це і зараз роблю те, від чого кайфую.