Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Історія колишнього безхатченка, який створив відомий бренд рюкзаків

Опубліковано

Сьогодні бренд рюкзаків Сашка Горонді відомий не тільки в Україні, а й за кордоном. Його наплічники полюбили і в Америці, і в Бельгії, і в Німеччині, і в Чехії. Та за брендом Horondi стоїть не проста історія його засновника. Чоловік у підлітковому віці потрапив до поганої компанії, де молодший віддавав вкрадені гроші старшим. Сашко змушений був тікати в інше місто, де певний час жив на вулиці, шукав їжу у смітниках та навіть думав про самогубство. Та саме рюкзаки стали своєрідною терапією для Сашка. Пройшло чимало років перш ніж чоловік наважився розповісти свою історію.

Чому Сашко не вважає себе успішним, про філософію бренду Horondi та що допомогло повірити у себе – читайте у нашому матеріалі.

Сашко Горонді

Сашко Горонді

Засновник бренду Horondi

Родом з Мукачева. Переїхав у Львів, де опинився у соціальному гуртожитку “Оселя”. Саме тут почав створювати рюкзаки.

Horondi – бренд з історією

Бренд Horondi спеціалізується на виготовленні рюкзаків, сумок гаманців з різних матеріалів. Знаєте, я, як дизайнер, постійно в пошуку нових матеріалів і нових поєднань. Тому при виробництві використовую дермантин, екошкіру, поліестер, гобелени і багато іншого. Наша фішка в тому, що ми створюємо якісні та доступні рюкзаки. Намагаємось шити так, щоб вони слугували довго, а ще маємо довічну гарантію на обслуговування та ремонт. Тому навіть якщо людина носить нашу сумку 3-5 років, то спокійно може принести її до нас на ремонт.

Читайте також: Де купити український рюкзак? 7 наших крутих брендів

Наша унікальність в тому, що клієнт сам може обрати колір і додати щось своє. Людина сама дизайнер свого виробу. У нас немає фабричного шиття. На вибір є 18 кольорів і десь 15 орнаментів – можна вибрати все, що душа забажає.

Рюкзак від бренду Horondi

Перший свій рюкзак я створив, коли проживав у соціальному гуртожитку для безпритульних. Сюди часто приносили старий одяг, який волонтери сортували і продавали. Тканину для свого рюкзака я взяв у цьому магазині, це були якісь старі сорочки і куртки. Взагалі я випадково взявся за цю справу. Я ходив на роботу і особливо не замислювався над життям. А потім почав якось шукати себе у цьому світі, хотілось відкрити у собі таланти і робити те, що буде приносити задоволення. І тоді спробував пошити перший рюкзак. Мені сподобалось, бо це стало терапією і початком бренду Horondi.

Потрапив у компанію, де доводилось красти гроші для старших

Зараз я живу у Львові. Опинився тут 10 років тому, коли сів на поїзд у невідомому напрямку, який їхав з Мукачева. Десь у 7-8 класі я потрапив у погану компанію. Знаєте, цей вік коли обираєш собі оточення і не можеш відрізнити де добре, а де погано. Я потрапив у компанію, де була вертикальна структура — молодший носив гроші середньому, а той — старшому. Це була така велика банда, де всі одне одного захищали. Сюди зазвичай потрапляли діти з малозабезпечених сімей. У мене не було тата, а мама працювала на заводі і якось не приділяла мені часу.

У школі був дуже сильний булінг через те, що я з бідної сім’ї. І саме в цій компанії я знайшов захист від усіх. Мені було комфортно з ними, поки ми не почали займатись крадіжками. Це все продовжувалось – я вже був “середнім” і мені малі приносили гроші. Потім я отримав умовну судимість і зрозумів, що я раб цієї системи і нічого хорошого мене тут не чекає. Та просто так вийти з такої компанії неможливо — ці люди починали займатись і наркотиками, і зброєю. Я не мав жодного захисту і просто пішов на вокзал, сів в електричку, яка їхала в один кінець. Тоді я навіть не знав, що їду до Львова.

Тут я ночував на вокзалі, просто на вулиці, шукав їжу у смітниках, шукав якісь книги чи одяг, щоб віддати бабусям, які торгували біля вокзалу. На роботу я піти не міг, бо у мене була судимість і я вважав, що мене всі розшукують. До того ж навряд чи роботодавці були б мені раді.

Потім я дізнався, що є спільнота взаємної допомоги “Емаус-Оселя”, де можна переночувати безкоштовно. Я не вірив в те, що хтось може піклуватись про інших просто так. Тому боявся туди йти, бо думав що то якась релігійна секта. Але все виявилось зовсім не так.

Про Оселю

“Емаус-Оселя” допомагає безпритульним і тим, хто потрапив у складне становище, повернутись у соціум, дає роботу і забезпечує житлом. Це такий соціальний гуртожиток, де всі разом живуть. 

Коли я опинився в Оселі, то одразу почав чистити сніг на вулиці. Це вже було прогресом — я не бездомний. Згодом я працював на перевезеннях, ми їздили по місту, збирали непотрібний одяг та везли його на сортування. А далі я почав шити меблі. Але якщо робота адміністратором соціального гуртожитку мені подобалась, то реставрувати меблі — ні. Тому, вечорами після роботи я намагався шити рюкзаки. Це була якась така віддушина для мене, бо основне заняття не приносило ніякого задоволення. Знаєте, у мене був завжди потяг до гарних речей, можливо, саме тому я зайнявся рюкзаками. До меблів я нічого не вмів шити і навчався методом спроб і помилок.

Одні з перших виробів Сашка

Згодом “Оселя” направила мене на навчання, дя я освоїв “соціальне підприємництво”. Всі ці “крапельки” зародили в мені бажання до чогось нового.

“Чувак, роби свій бренд”

Перший рюкзак з обрізків тканин я пошив для себе, а згодом друзі попросили. Наступні кілька наплічників я зробив для гаражного розпродажу. І так потроху шив, але це було непомітно, поки я не познайомився з львівським блогером Володимиром Бєгловим. Він купив у мене рюкзак та виставив пост у Фейсбуці. Люди почали позитивно реагувати на мої вироби. А потім Богдан Логвиненко із “Ukraїner” вмовив мене дати інтерв’ю. І після цього почали звертатись люди з замовленнями. Тоді я подумав, що настав час кидати основну роботу і якось починати виживати на рюкзаках.

Читайте також: “Блогери принесли нам $40 тисяч за добу”. Історія українського стартапу наплічників Pix

На своїй сторінці у Фейсбук я виставляв фото рюкзаків і люди цікавились. Тоді мені писали, мовляв, чувак, давай створюй свій бренд і окрему сторінку. Спочатку я не сприйняв це серйозно, але згодом задумався, почав вигадувати назву. Люди проголосували за моє прізвище. Так і народилась назва бренду.

Скажу чесно, я мільйон разів думав про те, щоб закинути цю справу. Особливо спочатку: я не знав як шити рюкзаки, щось не виходило, десь помилявся.  Та я навіть зараз іноді хочу покинути цю справу! Чому? От власне, через те, що бренд став успішний і вимагає розширення. А я цього не хочу, бо мені подобається бути таким маленьким ком’юніті людей. Я не хочу заробляти більше грошей і бути більш успішними. Я хочу просто отримувати задоволення від життя і кайфувати від того, що шию рюкзаки. Я міг би давним-давно бути просто дизайнером, але я й досі сиджу у майстерні разом зі своїми швачками.

Чотири швейні машинки і одна – на зап’ясті

Спочатку я користувався швейними машинками, які мені давали волонтери. В Оселі вдень я шив меблі, а ввечері залишався на дві години і робив рюкзаки. А вже на власну швейну машинку я позичив кошти. Пізніше виграв грант від Британської ради на розвиток підприємства. Тому я і кажу, що це не я щось самостійно досягнув, а кожна людина з мого оточення внесла свою частку. Зараз у мене вже є власні чотири машинки і п’ята — на зап’ясті. Це тату особливе, бо відображає мою душу.

Все моє виробництво було зосереджено у підвалі соціального гуртожитку. Тільки два тижні тому ми переїхали в інше приміщення. Ми так довго тут були, бо для мене це не просто підвал, а знакове місце — тут народився мій бренд, я тут виріс і переродився.

У моїй команді зараз є п’ятеро людей — швачки і маркетолог. В майбутньому зможемо розширюватись, бо зараз замовлень є на 2-3 тижні вперед. Я хочу розвивати бренд у соціальному напрямку і тому найняв на роботу людей з Оселі. А згодом хочемо спробувати взяти людину з вулиці, щоб дати їй шанс. Як колись дали мені. Також планую віддавати частину зароблених коштів на соціальні проєкти. Щоб моя команда розуміла, що ми не просто працюємо і шиємо, а й робимо вклад у суспільство.

Рюкзаки Horondi купують в Америці та Європі

Раніше я шив свої рюкзаки зі старих речей, які купував на секонд-хендах. Зараз ми купуємо нову тканину і можемо використовувати орнаменти з клаптиків. Колись я навіть зробив бананку зі старого банеру, який висів на моєму вікні. Його було шкода викидати на смітник, тому я вирішив щось пошити. Людям сподобалось, вони хотіли більше таких виробів. Але тоді я подумав, що є бренди, які спеціалізуються саме на цьому. Мені не хотілось забирати чиюсь ідею, бо це їх заробіток. Тому я зробив тільки одну таку сумку.

Читайте також: Чим замінити пакет? 8 брендів, які роблять екологічні альтернативи

Рюкзаки Horondi купують не тільки в Україні, а й за кордоном. Ми не виходили на іноземний ринок ціленаправленно, бо я дуже самокритичний і думав, що вироби ще не настільки хороші. Але клієнти з’явились самі. Зараз стабільно 10 замовлень щомісяця є з Америки, Канади, Європи. Нам дуже приємно, що клієнти є нашою рекламою. Вони ходять по місту з рюкзаками, люди цікавляться де купити такі самі.  Так щомісяця є близько 100 замовлень.

Я не успішний, мені просто пощастило

Вперше я наважився розповісти про свою історію, коли мені було 21 чи 22 роки. Зараз мені 29 років. Приходили журналісти, які просили поділитись, щоб інші могли надихнутись і повірити в себе. Та насправді, багато людей, які жили в “Оселі”, набагато більше пережили і є успішнішими за мене. Бо вони змогли створити сім’ю. Але про це чомусь не пишуть.

А я…мені просто пощастило і я роблю те, що мені подобається. Моя голова постійно забита тільки рюкзаками.

А ще останні 3 роки я полюбляю подорожувати автостопом. Колись я жив звичайним життям і мріяв про те, щоб кудись поїхати саме автостопом. Перша моя поїздка була у Коломию, а далі вже подорожував Україною. А минулого року я дістався за полярне коло. З собою було 300 євро і кілограм 20 їжі в рюкзаку. Мандри дарують мені свободу, якої так колись не вистачало. І це круто.

05.11.2020

Суспільство

На Львівщині під час реконструкції дороги виявили пам’ятки епохи енеоліту та княжої доби

Опубліковано

Під час реконструкції дороги між Жовквою та Кам’янка-Бузькою на Львівщині археологи виявили пам’ятки епохи енеоліту та княжої доби. 

Про це повідомляє ZAXID.NET.

Що відомо про знахідки?

Зазначається, що два давні поселення розташовані в межах будівництва дороги. Їх детальніше вивчать історики. Зокрема, біля с. Сопошин вже знайшли фрагменти ліпного посуду та крем’яні вироби епохи енеоліту. Археологи зафіксували також об’єкти і знахідки ХVІІІ – ХІХ ст. (монети австрійського періоду) біля покинутого хутора в урочищі Боднарова.

«Ще у 2019 році, на етапі проєктування, наші працівники провели розвідку на відрізку автодороги протяжністю 25,5 км та зафіксували вісім об’єктів археології – переважно давні поселення. За датуваннями вони належать до різних епох — від енеоліту і до княжої доби», — зазначено у повідомленні «Рятівної археологічної служби».

Читайте також: На дні Дніпра знайшли унікальний артефакт часів козацтва (ФОТО)

Окрім того, вчені проводять нагляд під час земляних робіт на шести ділянках в охоронній зоні, де є поселення доби бронзи і ранньозалізного віку (Сопошин-1, Блищиводи-4, Блищиводи-5 та Блищиводи-6). Тут виявили небагато матеріалів, ймовірно, з околиць давніх поселень.

Археологічні дослідження продовжать у 2021 році. Масштабніші розкопки заплановані на поселенні ранньозалізного віку Воля-Жовтанецька-1, яке розташоване на розвилці доріг Зіболки – Батятичі – Дальнич.

Читайте також: Під час реставрації закарпатського замку відкопали досі невідомий підвал (ФОТО)

Зазначимо, що перед новим будівництвом чи масштабними реконструкціями, які передбачають земельні роботи, за українським законодавством передбачені археологічні дослідження. Їх виконують для того, щоб підтвердити наявність чи відсутність знахідок на території. Якщо ж вони трапляються, техніка зупиняється і починають працювати археологи.

Нагадаємо, у Полтавській області на місці проходження бетонної дороги Дніпро-Решетилівка археологи виявили поселення, найдавніші знахідки в якому датуються ХХ-XVII ст. до нашої ери.

Фото: Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”

Читати далі

Суспільство

Вінничанин створив онлайн-сервіс для реабілітації за принципом «фізіологічного дзеркала»

Опубліковано

Вінничанин Андрій Поліщук створив мобільний пристрій для реабілітації при неврологічних розладах, постінсульту, травм та ДЦП. Як передає Суспільне, це — онлайн-сервіс, де можна зіграти компʼютерну гру, керуючи нею не мишкою, а своїми мʼязами.

У чому суть винаходу?

В основі винаходу принцип «фізіологічного дзеркала». Він спрямований на відновлення пошкоджених мʼязів: на них кріплять електроміограф, а сенсори зчитують фізіологічні показники пацієнта.

Читайте також: Як на Вінниччині школяр рятує криниці від хімікатів (ВІДЕО)

Розробник Андрій Поліщук за фахом вчитель хімії та біології, втім більше 15 років пропрацював в IT-сфері. Звідси й ідея створення приладу. Майстрував його, розповідає, два роки. Для цього звільнився з роботи. У скільки обійшовся пристрій, каже, не підраховував, втім, додає, ця сума незначна.

“Були інші ідеї, але я проаналізував: цей пристрій дуже необхідний в доступній формі. І я вирішив, що на українському ринку цього не вистачає. Ми проводимо консультації з лікарями. Процедура завжди проходить під наглядом реабілітолога або лікаря”, – розповідає Андрій Поліщук.

Читайте також: 15-річний вінничанин винайшов пристрій передачі звуку через лазер (ВІДЕО)

Хто тестує сервіс?

Зараз же свій винахід Андрій Поліщук тестує. Для клієнтів реабілітаційного центру «Гармонії» він безкоштовний. Поки ж пристрій не запантентований. У планах — випустити його на медичний ринок.

Вінничанин Богдан Горовенко грає у компʼютерну гру, але без компʼютера та мишки. Героями керує за допомогою мʼязів. Збирає моркву та тікає від вовка. У хлопця — ДЦП, і, розповідає, реабілітація в ігровій формі йому дуже подобається. Богдан уже протестував три компʼютерні гри.

За тим же принципом, але вже іншу гру тестує 10-річна Ангеліна Куряча. Дівчинка мʼязами керує літаком і збирає кристалики. Мама Ангеліни, Леся Куряча, результатом, каже задоволена.

Нагадаємо, Кабмін підготував проєкт бюджету, у якому збільшено фінансування науки на 1,8 млрд грн (+18,2%) порівняно із 2020-м роком.

Фото: suspilne.media

Читати далі

Суспільство

Уперше за часів незалежності українську мову обирають більше читачів книжок, ніж російську: дослідження

Опубліковано

Українці почали надавати перевагу саме україномовним книжкам, повідомляє Читомо.

32% читачів віддають перевагу читанню книжок українською. Про це свідчать результати всеукраїнського соціологічного дослідження «Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання», яке провели цього року на замовлення Українського інституту книги.

Що показало дослідження?

Дослідження проводила компанія Info Sapiens у серпні-вересні 2020 року – на замовлення Українського інституту книги. Авторки дослідження: дослідниці Інна Волосевич та Анастасія Шуренкова, координаторка – керівниця аналітичного відділу УІК Ірина Батуревич.

Читайте також: П’ять українських книжок надрукували за кордоном іноземними мовами

Дослідження показало, що вперше за часи незалежності України українські читачі почали надавати перевагу саме україномовним книжкам: 32% українською проти 27% – російською.

Також було з’ясовано, що 8% дорослих і 13% дітей читають книжки щодня. А 34% українців хоча б раз купили друковану книжку у 2020-му.

За результатами опитування, 23% дітей-читачів почали частіше читати під час карантину, а 16% – рідше. Жінки значно частіше читають, ніж чоловіки: ніколи не читає 38% чоловіків і 28% жінок, при цьому, щодня читають 7% чоловіків і 9% жінок.

Читайте також: Почуй голос іншого: серія подкастів про успішні тексти та книжковий ринок

Також опитування показало, що, на жаль, понад половина дітей (57%) читає з примусу.

Найпопулярнішими жанрами для дорослих стали класика (20%) та детективи (18%), любовні романи (16%), книжки із психології та саморозвитку, а також фантастика і фентезі та сучасні романи (по 15%), наукові та науково-популярні видання (14%), фахова та бізнеслітература (12%).

Як проводили опитування?

«Можна сміливо стверджувати, що це дослідження читання – наймасштабніше за останній час: воно охопило практично всі вікові групи, включало не лише масові опитування, але й фокусгрупи.

Окрім того, це дослідження логічно продовжило дослідження The Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, а отже, ми нарешті можемо говорити про те, чи змінилися читацькі звички українців за цей період: тобто вперше відстежувати динаміку, будувати плани щодо промоції читання та зростання кількості читачів. Переконана, що ці дані будуть корисними для всіх, хто працює у галузі книговидання і культури загалом», – зазначила Ірина Батуревич.

Читайте також: Як українські книжки-вімельбухи для дітей завойовують ринок (ВІДЕО)

У дослідженні взяли участь 3 тис. 900 осіб, а саме: 2 тис. 100 дорослих та 1 тис. 800 дітей. Зокрема, було проведено вісім фокусгруп з дорослими респондентами, віком 18-59 років та 16 фокус груп з дітьми, віком 6-17 років.

Респонденти надали відповіді на 44 запитання, що широко охоплюють книжкову тематику.З повним текстом звіту можна ознайомитися за посиланням.

Фото: life.pravda.com.ua

Читати далі

Суспільство

У Хмельницькому облаштують перший спецмайданчик для вигулу тварин

Опубліковано

У Хмельницькому навесні наступного року з’явиться спеціально відведений та обладнаний майданчик для вигулу тварин. Про це пише сайт “Є”.

Як повідомляє начальник відділу з благоустрою міста управління житлово-комунального господарства Тетяна Циб, наразі із підрядником підписаний договір на 312 тисяч гривень, які надійдуть із міського бюджету.

Майданчик облаштують на перетині вулиць Бандери й Залізняка площею 0,2 гектара. Територія майданчику буде поділена на три частини – дві вигульних і одна для дресирування. Усю територію огородять парканом заввишки не менше двох метрів.

Читайте також: Реконструюють найбільший притулок для тварин в Україні: як він виглядатиме

«Підрядна організація вже виходила планувати територію. Цього тижня мали заганяти техніку.  На перший погляд, ділянка рівна,  але є перепад до 90 сантиметрів, то мають  горбки позрізати. Завершать усі роботи навесні 2021 року», – каже Тетяна Циб.

Цього року планують встановити огорожу і обладнати доріжку, а наступного  – посіяти траву і встановити обладнання – зоокомплекси для екскрементів, бар’єри, буми.

«Хмельничанам необхідна місцевість, де б їх пес міг побігати без повідця і не наражати на небезпеку навколишніх»,- каже Тетяна Циб.

Нагадаємо, в Львові облаштували тренувально-вигульний майданчик для вигулу безпритульних тварин.

Фото: kyivcity.gov.ua

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.