Від тенісу до вина: як перша ракетка України Сергій Стаховський став виноробом

Виноробство популярне у всьому світі, та й у нас є круті виробники, які можуть стати конкурентами французькому червоному У 2015 році перша ракетка України Сергій Стаховський теж взявся опановувати цю нішу. Тепер у нього є 22 гектари виноградників на Закарпатті, а його “Мерло”, “Сапераві” та “Трамінер” визнав французький Музей вин Бордо.

Як тенісист поєднує спорт та вино, чому його скептично сприймали винороби та як червоне з Stakhovsky Wines полюбили у Франції – читайте у нашому інтерв’ю з Сергієм Стаховським.

Від першого ковтка до власної виноробні

До 24-х років я зовсім не вживав алкоголь, бо мені не подобався його смак у будь-якому вигляді. Та і я ж спортсмен. Так було до 2010 року. Тоді мене запросили грати за команду у Бордо. Зазвичай після матчів і спортсмени, і директор клубу збирались за одним столом. І вони смакували французьке вино, яке всі просто обожнювали. Всі, окрім мене. Я просто вечеряв і чекав, поки вони закінчать. Бо якщо ти не говориш французькою і не п’єш вино в Бордо, то з тобою ніхто спілкуватись не буде. 

Так пройшло три дні, а вже на четвертий я кажу: слухайте, ану налийте і мені. І тоді мені почали розповідати, що я маю відчути, з якого регіону та якого року ця пляшка. І мене захопив не так смак напою, як їх розповіді про нього. Я потрапив у Мекку червоного вина, побачив ставлення французів до виноробства.  Саме тоді я закохався у культуру вина, адже це так круто, що ти можеш відкрити пляшки, яким 100 років і смак буде неймовірний.

Читайте також: Куди їхати у подорож за смачним українським вином? Топ порад від сомельє

Після цього я почав вчитись пити вино та купував різні види. І на якомусь піку своєї кар’єри зібрав чималу колекцію. Тоді мені почав казати тесть, мовляв, ти вже стільки вина замовив, а сам мало п’єш, то у підвалі вже немає місця. Він займається підприємницькою діяльністю у Закарпатті, тому підштовхнув мене до того, щоб взяти виноградники в оренду, адже бачив, як я цим захоплююсь. Я дуже вагався, адже де виноробство, і де я – тенісист. У Франції люди живуть цим, передають ці знання своїм дітям та онукам, а я тут хочу щось з нуля зробити. Але вирішив спробувати зайнятись виноградниками, а після закінчення своєї тенісної кар’єри щось з ними робити.

Перше вино не вдалось

Так я потрапив у винну індустрію і закінчив декілька курсів у Лондоні.  У 2017 році на виноградниках був непоганий урожай, тому я вирішив спробувати зробити столове вино. Але його не продали.

Чому? Оскільки я грав за команду у Бордо і саме там познайомився з крутими виноробами, то вирішив відвезти спочатку вино їм. Щоб професіонали змогли оцінити. Я їх запросив і кажу: дивиться, у нас був перший урожай і ми спробували зробити перше вино. Скажу, що я до цього відвідував виноробню всього три рази за рік, адже був дуже завантажений змаганнями. Тому і вино не куштував. От я приїхав до них, відкрив пляшку і одразу зрозумів, що щось не те. Вони скуштували, поставили бокали і назвали вино “незвичайним”. Але у поганому сенсі цього слова.

Мені було соромно і неприємно це чути. Та я й сам розумів, що у пляшці зовсім не те, що хотілось би бачити. Я одразу зателефонував своєму виноробові і сказав, що ті  10 тонн вина потрібно вилити. Але я вирішив на цьому не зупинятись і все ж таки створити дійсно класний продукт.

Разом з виноробом ми вирішили, що нам потрібні діжки, щоб робити вино, яке буде дозрівати у пляшці. Я вже мав певні контакти в Бордо, тому зустрівся з генеральним менеджером однієї з виноробень і домовився про постачання в Україну дубових діжок. А для французів було дуже цікаво, що в Україні намагаються робити вино, бо вони раніше про це не чули.

Яке вино створює український тенісист?

У 2018 році ми випустили три види вина – сухе червоне Мерло, у якому відчуються вишня, лісові ягоди, ваніль; сортове червоне Сапераві з  нотками перцю, прянощів та шоколаду; сухе сортове біле Трамінер з ароматом білих квітів, цитрусових і тропічних фруктів. У 2019 році розлили Цвагельт, але поки його можна купити лише на нашій виноробні.

Взагалі в Україні умовно є два типи вин – до 200 гривень та понад 600 гривень. Перше важко пити, а дороге не кожен собі може дозволити купити, тим паче, що за такі гроші можна щось придбати з Італії чи Франції. Наше біле вино коштує 243 гривень, а червоне –  279. Якби пафосно це не звучало, але я хочу, щоб споживач міг купити дійсно якісний український та доступний продукт.

Наша компанія дуже маленька, на постійній основі працює вісім людей, враховуючи, винороба, агронома, дружину мого брата, мене та мою кохану дружину. Тому ми і не претендуємо на якийсь великий розмах, і я планую робити максимум 100 тисяч пляшок на рік. Для порівняння, за 2019 рік ми зробили 50 тисяч.  Крім того, у нас є 22, 5 гектарів виноградників з яких збираємо урожай, але вино робимо тільки з половини.

Як створюємо вино?

Після збору урожаю ми обрізаємо лозу і вона залишається відпочивати до наступного сезону.  Важливо, що коли збираємо виноград, то має бути тепла погода. Адже якщо йде дощ, то цукор змішується з водою і ягода виходить не така тверда. Звісно, є великі ризики, бо на Закарпатті нестабільна погода. От, наприклад, у нас не буде торішнього Сапераві, бо погода не дала зібрати урожай.

Читайте також: Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке?

Після збору виноград потрапляє на виробництво. Я звісно добре грав в теніс, але недостатньо, щоб побудувати собі ще й цех. Тому ми орендуємо потужності великого підприємства, де зберігаються наші діжки. Там вже чавиться виноград і починається процес бродіння. До речі, чим кращий врожай, тим вищим буде рівень алкоголю у вині. Бо виноград набирає багато сонця, стає зрілим  і має багато цукру. Після ферментації вино проходить фільтри і відстоюється у великих нержавіючих бочках. А далі вже розливається у дубові діжки. Потрібно спостерігати за кожною діжкою, бо одну можеш відкрити – все добре, а інша має постояти довше.

Наше вино потрапило до французького Музею вин

Після першої невдалої спроби дегустації вина у Бордо, я вирішив спробувати ще раз. У 2019 році я знову поїхав грати за клуб у Франції і вже тоді ми встигли зробити нове “Сапераві” та “Трамінер”. У Бордо є відомий Музей вина La Cité du Vin, де є найкращі зразки цього напою з усього світу. Саме там можуть розповісти перші спогади про вино, перші записи, які датовані 4 століттям. До речі, першопочатківцями вина є саме грузини. Так от, я домовився про зустріч з генеральним директором Музею для дегустації нашого вина. Сказати, що я хвилювався, не сказати нічого. Мені було дуже важливо, щоб експерти оцінили. Зібралась дегустаційна комісія, як і попередній раз, але зміни були в тому, що вино від Stakhovsky Wines їм сподобалось. Вони навіть взяли дві пляшки та почали наливати своїм друзям, щоб ті скуштували українське вино. Це найбільше визнання для будь-якого винороба. 

До цього Україна була представлена у Музеї лише однією позицією – Grande Reserve Shabo. Але ця компанія працює на ринку вже понад 25 років, а ми на той момент лише рік. І вже дуже скоро Україна буде представлена у Музеї вина не однією, а трьома позиціями. Бо два з трьох наших вин сподобалось французам і вони хочуть їх продавати у себе. До того ж нами зацікавились французькі ресторани, які планують мати у себе в меню український продукт.

Не продаю вино у супермаркетах, щоб напряму спілкуватись з споживачем

Наше вино продається в усіх регіонах України – понад 30 ресторанів і 20 магазинів, і це все завдяки нашому партнерові – Wine Bureau. У Києві, наприклад, вина Стаховського можна придбати у магазині Goodwine, Bad Boy, Мегамаркеті, а також на нашому сайті: stakhovskywines.com – 24/7.

Я не хочу, щоб наше вино було на полицях великих мереж супермаркетів. Бо, по-перше, у нас немає таких величезних потужностей, щоб заповнити ці полиці. По-друге, для мене дуже важливий саме перший контакт з покупцем. Адже ти ніколи не знаєш, як вино зберігається  у магазинах. Бо може бути таке, що ця пляшка десь стоїть при 30° температурі, а потім потрапляє на полицю. Людина купує вино, але воно вже забродило та скисло і на смак ніяке. Тому споживач і думає: “та то шмурдяк, навіщо його купувати”. Тому я хочу мати перший контакт з клієнтом, щоб вони могли продегустувати живе вино. 

Звісно, через карантин є проблеми з продажем. Основною ціллю були ресторани та кафе, але вони довгий час були зачиненими. Кожний власник закладу намагається якомога менше тримати у себе на складі вина та продуктів, бо незрозуміло, чи прийдуть гості чи ні. На нас це теж позначилося. Звісно, допомогло моє ім’я, бо за один рік ми зробили стільки, скільки деякі вироби роблять за 3-4 роки. Але все одно, якби у нас не було якісного продукту, який відповідає ціновій політиці, то до нас ніхто б не повертався. З поганим вином навіть ім’я не допоможе. А для нас важлива якість.

Частина коштів від проданої пляшки йде на допомогу українській армії

Зараз я з родиною проживаю у Будапешті, звідси мені дуже зручно їздити у Берегове на виноробню. Ми часто влаштовуємо екскурсії, люди можуть відвідати виноградники, виноробню, дегустаційні зали, а також повечеряти разом зі мною. Я б дуже хотів розвивати туризм в Україні. От, наприклад, люди можуть приїхати скуштувати вино прямо з діжки, купатись у термальних водах, помилуватись природою Карпат. Але для цього на державному рівні потрібно розвивати інфраструктуру маленьких міст та відновлювати історичні цінності.

Читайте також: Де купити єдине в Україні органічне вино? Секрети технології від бесарабського винороба

Ще до виноробні, завдяки тенісу я допомагав українській армії. До речі, військові мене дуже підтримали на початку. Голова фонду “Повертайся живим” Віталій Дейнега почав писати на своїй сторінці про мене та про вино. Зараз кожні 20 гривень від проданої пляшки йдуть на допомогу армії через фонд. Також плануємо зробити вино у партнерстві з “Повертайся живим”, щоб люди могли знати, що купуючи вино, вони підтримують фонд та армію. Для мене допомога військовим принципове питання. Бо якби не наша армія, ні я, ні будь-хто інший не міг би займатись жодною діяльністю на території України.

Про культуру вина українців і французів

Знаєте, я хочу, щоб українці перейняли цю французьку культуру споживання вина. Зараз у нас це рухається дуже повільно. Адже люди звикли – відкрили алкоголь, випили якнайшвидше, відчули ефект сп’яніння. А за кордоном ніхто не п’є, вони смакують, вони знають якого року ця пляшка, які її особливості, історія. До того ж там ніхто не замовляє те ж саме вино. На якісь вечірці замовляють 2-3 пляшки, куштують, обговорюють та насолоджуються смаком. Звісно, їх культура проявляється в тому, що французи будуть куштувати інші вина, але 80% часу смакують напої своїх виробників. Теж саме в Іспанії, Італії та Угорщині. А у нас українці купують все що завгодно, але тільки не українське. Тим самим, вони не дають шанс місцевим виноробам розвиватись.  Хочеться, щоб українці знали та цінували своїх виробників. 

Знаєте, от навіть наше вино. На етикетці червоного, яке продається в Україні зображений я з ракеткою в руці. Я хотів зовсім інакші варіанти, але маркетологи сказали, що в Україні таке продаватись не буде.  А якщо буду зображений я – це зачепить споживача. Те, що на експорт – зовсім інше. Бо для іноземців, якщо на пляшці зображена якась людина, то це вино під якесь змагання чи урочистості. Вони вважають такий напій не серйозним. Але я хочу, щоб і у нас була така уніфікована етикетка, щоб споживач купував не пляшку з тенісистом,  а те, що вже знає і цінує. 

Люди та погода – найбільші проблеми винороба

Коли я тільки починав працювати у цій галузі, то одразу отримав купу негативу від виноробів. Було дві тези: я просто дав своє ім’я для лінійки виробника, нічого не роблю і не тямлю; вся моя робота безглузда,  бо наше вино не знайде свого споживача, треба робити продукт до 200 гривень. Але у мене інша позиція.

Конкуренція є у різних галузях, та найбільше проблеми винороба – люди та погода. Але поки мені щастить. І погода не майже не підводила під час збору врожаю, і люди готові допомагати та давати корисні поради. І я зараз можу сказати, що якщо ви хочете робити вино, то маєте зрозуміти, що починати з нуля дуже важко. Краще починати з невеликих ділянок. Так, 22 га гарно звучить, але на початку варто обирати меншу територію, бо це і менші витрати. Та головне – не боятись щось починати. Бо якісний крафтовий продукт дуже потрібний Україні.