Суспільство
Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке?
З меду можна робити не тільки смаколики, а й алкогольні напої. Саме цим зайнялась київська компанія “Медовий спас”. Вже майже рік тут виготовляють медовий напій Сікера – аналог сухого вина й найбільше схожа за рецептурою на питні меди, що були широко відомі й популярні ще за часів Київської Русі.
Хмільний напій, який отримав назву “Сікера” (квасний мед), виготовляють на основі меду, ягідних і фруктових соків і чистих культур дріжджів, використовуючи соки вишні, чорноплідної горобини, ожини, смородини та яблук. Сікера згадується ще в Біблії та Епосі про Гільгамеша і в давні часи була збірною назвою алкогольних напоїв не з винограду. Компанія “Медовий спас” має сучасне обладнання, яке дозволяє виробляти 450 тонн цього продукту. А засновники хочуть зробити сікеру візитівкою нашої країни.
Сергій Липко
Засновник компанії “Медовий спас”.
Згадки напою знаходять ще в Біблії
Слово “сікера” має дуже давню історію і походить ще з біблійних часів. Воно означає заброджений алкогольний напій, але не з винограду. Найчастіше його робили з фініків, меду та яблук. Наша компанія використовує технологію змішування меду та соків з додаванням культурних порід дріжджів. Завдяки сучасним методам виробництва, технологічному контролю і температурним режимам ми можемо досягти значних успіхів у якості продукту, який знаходився в “історичній сплячці” сотні років.
Сікера кілька разів вживається в Біблії. Найбільш відоме і яскраве визначення, яке направлене проти пияцтва, можна знайти в книзі Притч Соломона: “Вино — глумливо, сикера — буйная; и каждый, кто слишком увлекается ими, неразумен”.
Є такі думки, що сікера – це найперший алкогольний напій, мовляв, винограду ще не було, а мед був завжди. Сікеру споживали ще за часів Київської Русі. І останній раз її пили у 1242 році. І через тисячу років ми знову пропонуємо цей напій нашим людям.
З чого все починалось
Почнемо з того, що я 12 років займався пасічництвом у вільний час від роботи. Але завжди було цікаво, що з меду можна робити. От знаєте, продати зерно — це одне, продати муку з цього зерна — це інше, продати з цієї муки макарони чи крупи — це зовсім інше. Тобто додаткова вартість.
В Україні сьогодні дуже багато пасічників — близько 400 000. І завжди була проблема, що робити з медом, бо фірми його закуповують за безцінь. Український мед сьогодні на ринку найдешевший у світі.
Читайте також: Куди їхати у подорож за смачним українським вином? Топ порад від сомельє
Якось я познайомився з Соломком Василем Олексійовичем, якого в народі називають дід Василь. І він зробив дуже багато для відродження промислової медицини. А ще він пише книги і статті і доводить всім, що Україна може бути багата не просто медом, а й запиленням. Дід Василь є почесним пасічником України. І завдяки йому медоваріння у нашій Україні відновилось. Він та ще кілька пасічників створили гільдію медоварів і регулярно проводять семінари та навчають всіх охочих медоварінню. І якось я потрапив на один з таких семінарів і дід Василь дав мені ксерокопію книги професора Цесельського “Медоваріння, або Мистецтво виробництва напоїв з меду та фруктів”, яка була написана майже 150 років тому. І саме там я прочитав, що країни, які не мають природних умов для вирощування винограду, але мають мед, можуть бути виноробними державами.
Технологам не вдалось досконально відтворити давні рецепти, бо півтора століття тому кліматичні умови були зовсім іншими. Рецепти замінили “на око”, але результат виявився позитивним.
“Ми не конкуренти виноробам”
Коли ми трохи переробили ідею професора, то зрозуміли, що не варто називати себе медовим вином. І тоді вирішили назватись сікерою. Ми не конкуруємо з виноробами і не бачимо в цьому сенсу. Адже сікера виготовляється не з винограду.
Наш напій хоч і алкогольний, але корисний. Адже містить мед, багато вітамінів, мікро- та макроелементів. Мед використовуємо монофлорний мед (липа і сонях), щоб смак напоїв повторювався з року в рік. Бо якщо будемо брати меди різнотрав’я, то смак та аромат буде відрізнятись. А ми хочемо, щоб наша сікера була однакова за смаком що цього року, що наступного.
Читайте також: Каберне Совіньйон за 90 гривень. Власник винарні про те, як роблять справжнє вино
Крім того, ми маємо величезну перевагу перед виноробами, адже можемо робити сікеру круглий рік. Тому що мед зберігається без проблем, а сік можна легко пастеризувати. І це дуже велика конкурентна перевага. А ще винороби часто закуповують сировину з-за кордону, а ми використовуємо український мед, українські ягоди і фрукти. Сировини у нас достатньо. А якщо продавати за кордон мед і соки у вигляді алкогольного напою, то вартість зростає вдвічі.
Ми близько двох років відробляли рецептуру. Робив з двома ентузіастами у себе в гаражі близько 28 варіантів напою з різними соками, комбінаціями, складом і кількістю меду. Це дуже складний процес.
Так, сікера чимось схожа за смаком на вино. Але ми робимо сухі напої. Завдяки бродінню ми можемо виміряти та зробити такий рівень цукру, який потрібен. От , наприклад, наша червона сікера є абсолютно сухою, адже зовсім не містить цукру. Але є і рожева сікера з вмістом цукру 8%, бо все ж таки жіночій аудиторії подобаються більш солодкі напої.
Як працює медоварня
Сьогодні ми виготовляємо три види сікери — червону, рожеву та витриману. Наприклад, сікера “Медова червона” виготовлена на основі меду, соків вишні, чорноплідної горобини і яблук. Напій має глибокий бордовий колір та терпкий смак, шляхом комбінації темних і яскравих ягід. Прекрасно поєднується з червоним м’ясом і гострими стравами. Може скласти компанію сирно-м’ясним нарізкам, печеним на грилі овочам, а також пасті.
Як працює виробництво? Ми закуповуємо ягоди, веземо на виробництво, де з нього виготовляють сік, а далі вже з нього на нашому заводі робимо напої. Сікера не має ні концентратів, ні домішок, ні цукру.
Наша медоварня знаходиться в Броварах. Цей невеликий завод обійшовся нам у мільйон доларів. Багато коштів я позичав у друзів. Хотіли звертатись у міжнародні фонди, але вони готові давати кошти лише під готову продукцію, яка вже має своїх клієнтів. А ще у мене були й інші бізнеси, наприклад, садовий центр “Далас”.
Наш завод може випускати близько 20 тонн продукції в місяць. Поки робимо лише 10, адже тільки нещодавно запустились і в лютому отримали ліцензію на оптовий продаж. А напій повинен дозрівати близько року. Не можна сьогодні зробити, а завтра продати.
На сьогодні ми є єдиною промисловою медоварнею. Навіть в Європі подібних немає.
Люди не знають, що таке “сікера”
Багато людей не знає, що таке сікера, більшість проводять аналогію з вином. Потрібно звикнути, що це зовсім інший напій. Таке не знання впливає на продажі. Є люди, які не сприймають мед, то звісно, сікера їм не сподобається.
Кожний алкогольний напій має свою особливість – сп’яніння. І якщо горілка та віскі п’янять, то сікера хмелить. Має такий ефект, як шампанське – легко хмелить і легко виходить з цього стану, завдяки тому, що це абсолютно натуральний продукт. Я ще не зустрічав людини, яка б казала, що зранку було погане самопочуття. Мед є збалансованим продуктом, який створила природа, містить корисні мікро- та макро елементи. Тому не створює ніякого дискомфорту для людини.
Сікерою цікавляться навіть китайці
Минулого року ми були в Америці на конференції медоварів. У США лише у 2019 році було побудовано 108 заводів, які займаються медоварінням. І цей напрям набирає обертів не тільки в Америці, а й у світі. І через рік-два в Україні з’явиться більше виробників, адже цей продукт натуральний і має багато корисних властивостей.
Зараз нашим продуктом зацікавились з Китаю, Малайзії, В’єтнаму та Африки. Але поки це все на стадії переговорів.
Наші потужності дозволяють виготовляти 450 тонн продукції в рік. І якщо так вийде, то мріємо побудувати надсучасний завод, який виробляв би вже мільйони тонн.
Читайте також: Черкаський абсент та тернопільський віскі. П’ять крафтових алкогольних напоїв від українських виробників
Та це поки плани. Є проблема з тим, що українці не довіряють своїм виробникам. Та й недобросовісних виробників, які здешевлюють свою продукцію за допомогою неякісної сировини чи домішок, є багато. Шлях тернистий, бо виходити на ринок з новим продуктом дуже важко. Але у нас є ентузіазм та фанатична віра в успіх власної справи. Мріємо і віримо, що сікера може стати візитівкою України.
Суспільство
Аби розповісти про неймовірні історії успіху малого та середнього українського бізнесу, який попри війну продовжує динамічно розвиватися. Цей проєкт – частина нашого великого дослідження явища української мрії.
Навесні 2022 року, коли Ольга Лекова приходила обстежувати укриття шкіл та дитсадків, більшість з них були в жахливому стані — сірі стіни та старі меблі. Діти не хотіли туди йти під час тривоги.
Тоді інженерка вирішила розробити для укриттів меблі-трансформери, виконані із переробленого пластику — кольорові, довговічні та ще й з користю для природи.
Як відкрила власну-дизайн-студію у столиці, вклавши на старті лише 1500 гривень, та чому меблі для укриттів, що не приносять прибутку, є такими важливими для неї, Ольга розповіла ШоТам.
Вдень — студентка, вночі — няня у дитбудинку
Ще з дитинства я любила роздивлятися будинки рідного Донецька і розмірковувати: а як це влаштовано? А навіщо зроблено саме так?
Після школи я вступила на будівельний факультет Донбаської національної академії архітектури та будівництва. Паралельно з навчанням влаштувалася нянею у місцевий дитячий будинок, де жили дітки з інвалідністю, які потребували спеціалізованого догляду.
Саме там міцно сформувалось моє бажання піклуватися про те, аби дітям було комфортно і затишно у будь-яких умовах.
Закордон надихнув, але втілювати все хотілось вдома
В 2011 році я потрапила в програму навчання студентів за обміном і поїхала навчатися до Словаччини. Там вперше занурилась у тему переробки вторинної сировини.
Екскурсія на відомий сміттєпереробний завод у Відні, який завдяки старанням австрійського архітектора Фріденсрайха Хундертвассера більше нагадує казковий замок, повністю перевернув мої тогочасні уявлення про переробку сміття.
Десь у цей час в Києві якраз проходили протести проти зведення сміттєспалювальних заводів, а я зрозуміла — підхід до переробки сміття може бути дуже різним.
Після завершення навчання була можливість залишитись працювати за кордоном, але я такий варіант не розглядала. Хотіла всі нові знання і мрії втілювати вдома. Я повернулась в Донецьк і працювала у будівельній сфері.
Запустила бізнес в столиці з 1500 гривень
На початок 2014 року я вже була керівницею проєктів великої будівельної компанії. Але сталася окупація Криму, а потім почалося захоплення Донеччини росіянами. Ми з моїм чоловіком Петром ухвалили рішення їхати.
Компанія, де я тоді працювала, мала офіс у Києві, тож ми переїхали туди. Але виявилось, що жити в та орендувати житло в столиці за мою донецьку зарплату дуже сутужно. В 2016 році ми з чоловіком вирішили ризикнути і відкрити власну справу — дизайн-студію.
Ми не мали коштів, аби стартувати в тому масштабі, у якому хотілося, тому подалися на грант. Коли писали грантову заявку, то порахували, що нам треба для старту 250 000 гривень. Але грант ми так і не виграли.
І стартували з власних вкладень в…1500 гривень. Такою була вартість хостингу для нашого першого сайту. За півроку ми вже мали перші замовлення на розробку дизайну.
Укриття стали частиною життя
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми виплатили заробітну плату всім нашим працівникам і зупинили бізнес. Нікуди не виїжджали, з маленьким сином і собакою залишались в нашій квартирі.
А за пару місяців ми відновили роботу компанії, бо знову пішли замовлення. Разом з цим я почала на волонтерських засадах долучатися до обстеження укриттів та навчання громад щодо облаштування дійсно безпечних сховків
Більшість з них були в жахливому стані: без опалення, електропостачання, тільки голі сирі стіни. А в деяких громадах укриттів не було взагалі.
Дуже швидко ми зрозуміли, що укриття, які переважно розташовуються у підвальних приміщеннях, потребують спеціальних меблів, які б не загнивали за 2 роки від вологості, були зручними та багатофункціональними.
Але і цього замало, адже найчастіша публіка в укриттях — діти. Я сама — мама, і не можу не думати, як будуть почуватися діти, сидячи по кілька годин в приміщенні, де все сіре і суворе. Я хотіла, щоби в облаштованих нами укриттях було комфортно всім. Знаю, як емоційна атмосфера впливає на діток, як це відображається на їхньому розвитку. Тому я задумала створити для укриттів меблі з переробленого пластику: барвисті, зручні, безпечні.
Recast Plastic: парти перетворюються в ліжка
Ми з командою почали шукати підрядників, які б взялися за виготовлення меблів з переробленого пластику за нашими ескізами. Але не знайшли. І тоді ми вирішили робити їх самі. Так з’явився проєкт Recast Plastic.
Чоловікова освіта — хімік-технолог — стала нашим козирем. Але було потрібне спеціальне обладнання: шредер для подрібнення пластику, термопрес для виготовлення плит-заготовок та інструмент для вирізання з них деталей майбутніх меблів. Коштує все це чимало і ми знову подалися на грант, і цього разу нашу заявку схвалили. Але ми не могли чекати, поки надійдуть грантові кошти, адже мова йшла про укриття. Тож закупили стартове обладнання самі, а коли гроші таки надійшли на рахунок, ми докупили ще обладнання, подвоївши свої потужності.
Наша команда розробила кілька моделей меблів саме для укриттів: це відкидні лави, що кріпляться до стіни, дитячі парти, з яких можна скласти прості ліжка, розсувні лави, які можна за потреби компактно скласти.
І все це стильне, кольорове та зроблене з пластикових відходів: пляшок, кришечок, стаканчиків, рекламних банерів, які мали всі шанси століттям лежати на звалищах, а натомість стали міцними й зручними меблями.
Ольга демонструє відкидну лаву з переробленого пластику, яку можна також використовувати як спальне місце.
Діти люблять наші меблі й наш цех
До нашого цеху в Києві часто приходять на екскурсії діти і дорослі, тож процес виробництва меблів Recast Plastic давно не секрет. Більшу частину сировини (а це вже перероблений пластик у вигляді дрібних гранул) ми закуповуємо в інших переробників. Частину заготовлюємо самі.
Аби отримати цікаві візерунки на меблях, гранули треба висипати у прес у певній послідовності: основний колір і «узори». З готових плит ми потім вирізаємо потрібні нам елементи.
Саме всі ці цяточки і плямки роблять наші меблі впізнаваними, а діти так люблять їх роздивлятися торкатися пальчиками, фантазувати, на що вони схожі. Я так радію, коли діти після екскурсії зі своїм класом на наше виробництво підходять і питають: «А можна я приведу до вас своїх батьків, аби вони теж це побачили?».
Вони повертаються додому і починають вдома організовувати сортування сміття. І це так тішить мене!
Міфи про меблі з переробленого пластику
Є два популярні міфи про меблі з переробленого пластику. Міф перший: «Вони крихкі». Міф другий: «Вони мають бути дешеві. Це ж зі сміття!».
Почну з ціни. Наші меблі при першій покупці десь в півтора-два рази дорожчі за аналоги з ДСП. Але важливо розуміти, що термін їх служби в умовах підвальної вологості — 50 років, а меблі з ДСП витримають там десь роки півтора.
Так, ми не звикли прораховувати на роки вперед, але ми не знаємо, скільки триватиме ця війна. Нераціонально купувати найдешевші меблі, аби потім змінювати їх кожні два роки, бо вони запліснявіли чи розкришились. Стільці і столи з пластику можна мити, дезінфікувати без жодного впливу на їхню якість.
Ми не використовуємо тонкий метал, фарбу, яка облазить. Всі матеріали якісні, довговічні і безпечні. Це, звісно ж, відображається на вартості.
Тепер про міцність. У нас є модель стільця, який часто беруть саме для військових: він важить близько 15 кілограмів. Аналоги інших виробників — близько 5 кг. Чому так? Бо ми розуміємо, що цей стілець має служити бійцю в повному екіпіруванні, а це чимала додаткова вага. Якщо взяти тонший метал, то стілець буде дешевший, але і довго не послужить.
Усі меблі для укриттів ми реалізуємо по собівартості, тобто нічого на них не заробляємо. Це такий соціальний проєкт. А для розвитку бізнеc-складової ми розробили лінійки дизайнерських меблів з переробленого пластику для дому, саду, готелів та ресторанів.
Тепер це «сміття» служитиме людям ще десятки років
Наші меблі з переробленого пластику є в 30 укриттях в різних куточках України. На жаль, не всі українці ще розуміють, у чому цінність повторної переробки та речей, виготовлених «зі сміття».
Ми не раз зустрічали реакцію: «А навіщо пластик? Чому дерев’яні меблі не поставити?». Цей підхід про те, щоб брати природні ресурси, не замислюючись про їх відновлення. Тоді як меблі з переробленого пластику допомагають зберігати дерева та скорочують території сміттєзвалищ.
Діти грають в «хрестики-нулики». Гра і меблі виготовлені з переробленого пластику.
Ми перетворюємо пластик, який міг опинитися в річках чи лісах на стильні, функціональні речі, що служитимуть десятиліттями.
Суспільство
У селищі Неполоківці, що на Буковині, місцеві називають її Славою чи Славочкою. 69-річна Ярослава Тодорівна здійснила свою мрію: тепер кожен яскравий тюльпан чи півонія — це справа її рук.
ШоТам розповідає про роботу тих людей, завдяки яким у кожне українське місто й село приходить весна.
Стала квітникаркою після 60
Ярослава Туркіна народилася та виросла в селищі Неполоківці. Її мама завжди насаджувала біля дому мальви, півонії, троянди, тож Слава перейняла цю любов і вже з п’ятого класу поралась у квітнику.
«Я люблю землю. Коли бачу квіти, в мене наче крила відкриваються, і я хочу працювати», — ділиться жінка.
Спочатку вона працювала бібліотекаркою, згодом готувала випічку в кафе, але потайки мріяла про інше. Коли їхала в тролейбусі, а за вікном комунальні працівниці садили квіти, вона хотіла опинитися на їхньому місці. Могла ж займатися улюбленою справою лише вдома.
Вперше на офіційну роботу з квітами жінка влаштувалася вже в 60 років — у Неполоковецький ліцей:
«Думала: це хто таку стару жінку прийме до роботи? Всі ж хочуть працівників 30-річних. А мене взяли».
У ліцеї вона працює вже 9 років, а в селищній раді — 3. Каже, дуже вдячна, що в неї повірили, пішли назустріч. Керівники надали все, що було потрібне для роботи: завезли ґрунт, приладдя, облаштували місце під квіти.
Ярослава Тодорівна з головою Неполоковецької громади Григорієм Васильовичем. Фото: Олеся Богдан
«Це для мене щось таке величне»
Робочий день Ярослави Тодорівни починається ще на світанку. Спочатку вона обходить кожну свою клумбу, перевіряє, чи все добре, думає, яких іще квітів додати. Прополює, досаджує рослини. Завдяки її роботі селище квітне майже весь рік: спочатку тюльпанами та мускарі, а пізніше чорнобривцями й хризантемами:
«Я собі зошит заводжу та креслю кожну клумбу. Дивлюся, що маю посадити, щоб воно цвіло з весни до пізньої осені. Думаю, як мені підібрати правильно кольори, бо є холодні та теплі тони. Що буде гарно з жовтим чи червоним».
Квітникарка працює біля селищної ради. Фото: Олеся Богдан
За такими ескізами й створює клумби — у кожній є щось своє. Тож навесні головна вулиця селища розквітає: яскраві тюльпани, ніжні мускарі. Біля ліцею теж краса — Ярослава Тодорівна щоразу додає нові квіти, обдумує, як зробити найкраще.
«Це для мене щось таке величне, що я не можу навіть пояснити. В мене аж очі загоряються. Як це не любити? Я не розумію. Якби мала можливість до неба посадити квіти, я б це зробила — уквітчала б аж туди», — каже жінка.
Місцеві, звісно, помічають таку красу та дякують Ярославі.
«У жінки прекрасна душа, а тому і її золоті руки створюють таку красу! Свою роботу треба любити. Низький уклін таким людям!», — пише місцева жителька Марія Борець.
Фото: Олеся Богдан
У травні «Укрзалізниця» запускає літню виробничу практику для майже тисячі юних залізничників у Дніпрі та Рівному.
Про це повідомили в УЗ.
Про запуск нового сезону
3 травня 600 вихованців розпочнуть роботу на Дніпровській дитячій залізниці. Наступного дня поїзди вирушать у перший рейс на Рівненській дитячій залізниці, де проходитимуть практику 356 вихованців.
До початку нового сезону на обох дитячих залізницях провели ремонтні роботи на станціях та у виробничих приміщеннях, оновили фарбування рухомого складу, виконали профілактичні огляди вузлів і агрегатів локомотивів.
10 травня також запланували старт руху поїздів на Львівській дитячій залізниці. Натомість юні залізничники з Харкова та Запоріжжя, де через безпекову ситуацію навчання проводиться в онлайн-режимі, матимуть можливість здобувати практичні навички під час відвідування колег з інших міст.
Читайте також: «Нова пошта» та «Повернись живим» завершили збір на 300 млн гривень для ППО
Графік руху
Дніпро:
- травень, вересень, жовтень — у вихідні дні з 10:00 до 18:00;
- червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 12:00 до 18:00, у суботу та неділю — з 10:00 до 18:00;
- 1 та 2 листопада — з 10:00 до 18:00.
Рівне:
- травень, вересень, жовтень — у суботу та неділю з 10:00 до 17:30;
- червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 11:00 до 15:30, у суботу та неділю з 10:00 до 17:30.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» запустила новий флагманський потяг між Харковом та Ворохтою.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка УЗ
