Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Від тенісу до вина: як перша ракетка України Сергій Стаховський став виноробом

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Виноробство популярне у всьому світі, та й у нас є круті виробники, які можуть стати конкурентами французькому червоному У 2015 році перша ракетка України Сергій Стаховський теж взявся опановувати цю нішу. Тепер у нього є 22 гектари виноградників на Закарпатті, а його “Мерло”, “Сапераві” та “Трамінер” визнав французький Музей вин Бордо.

Як тенісист поєднує спорт та вино, чому його скептично сприймали винороби та як червоне з Stakhovsky Wines полюбили у Франції – читайте у нашому інтерв’ю з Сергієм Стаховським.

Від першого ковтка до власної виноробні

До 24-х років я зовсім не вживав алкоголь, бо мені не подобався його смак у будь-якому вигляді. Та і я ж спортсмен. Так було до 2010 року. Тоді мене запросили грати за команду у Бордо. Зазвичай після матчів і спортсмени, і директор клубу збирались за одним столом. І вони смакували французьке вино, яке всі просто обожнювали. Всі, окрім мене. Я просто вечеряв і чекав, поки вони закінчать. Бо якщо ти не говориш французькою і не п’єш вино в Бордо, то з тобою ніхто спілкуватись не буде. 

Так пройшло три дні, а вже на четвертий я кажу: слухайте, ану налийте і мені. І тоді мені почали розповідати, що я маю відчути, з якого регіону та якого року ця пляшка. І мене захопив не так смак напою, як їх розповіді про нього. Я потрапив у Мекку червоного вина, побачив ставлення французів до виноробства.  Саме тоді я закохався у культуру вина, адже це так круто, що ти можеш відкрити пляшки, яким 100 років і смак буде неймовірний.

Читайте також: Куди їхати у подорож за смачним українським вином? Топ порад від сомельє

Після цього я почав вчитись пити вино та купував різні види. І на якомусь піку своєї кар’єри зібрав чималу колекцію. Тоді мені почав казати тесть, мовляв, ти вже стільки вина замовив, а сам мало п’єш, то у підвалі вже немає місця. Він займається підприємницькою діяльністю у Закарпатті, тому підштовхнув мене до того, щоб взяти виноградники в оренду, адже бачив, як я цим захоплююсь. Я дуже вагався, адже де виноробство, і де я – тенісист. У Франції люди живуть цим, передають ці знання своїм дітям та онукам, а я тут хочу щось з нуля зробити. Але вирішив спробувати зайнятись виноградниками, а після закінчення своєї тенісної кар’єри щось з ними робити.

Перше вино не вдалось

Так я потрапив у винну індустрію і закінчив декілька курсів у Лондоні.  У 2017 році на виноградниках був непоганий урожай, тому я вирішив спробувати зробити столове вино. Але його не продали.

Чому? Оскільки я грав за команду у Бордо і саме там познайомився з крутими виноробами, то вирішив відвезти спочатку вино їм. Щоб професіонали змогли оцінити. Я їх запросив і кажу: дивиться, у нас був перший урожай і ми спробували зробити перше вино. Скажу, що я до цього відвідував виноробню всього три рази за рік, адже був дуже завантажений змаганнями. Тому і вино не куштував. От я приїхав до них, відкрив пляшку і одразу зрозумів, що щось не те. Вони скуштували, поставили бокали і назвали вино “незвичайним”. Але у поганому сенсі цього слова.

Мені було соромно і неприємно це чути. Та я й сам розумів, що у пляшці зовсім не те, що хотілось би бачити. Я одразу зателефонував своєму виноробові і сказав, що ті  10 тонн вина потрібно вилити. Але я вирішив на цьому не зупинятись і все ж таки створити дійсно класний продукт.

У 2015 році Сергій Стаховський узяв в оренду 22 гектарів землі на Закарпатті та почав вирощувати мерло, сапераві та трамінер

Разом з виноробом ми вирішили, що нам потрібні діжки, щоб робити вино, яке буде дозрівати у пляшці. Я вже мав певні контакти в Бордо, тому зустрівся з генеральним менеджером однієї з виноробень і домовився про постачання в Україну дубових діжок. А для французів було дуже цікаво, що в Україні намагаються робити вино, бо вони раніше про це не чули.

Яке вино створює український тенісист?

У 2018 році ми випустили три види вина – сухе червоне Мерло, у якому відчуються вишня, лісові ягоди, ваніль; сортове червоне Сапераві з  нотками перцю, прянощів та шоколаду; сухе сортове біле Трамінер з ароматом білих квітів, цитрусових і тропічних фруктів. У 2019 році розлили Цвагельт, але поки його можна купити лише на нашій виноробні.

Взагалі в Україні умовно є два типи вин – до 200 гривень та понад 600 гривень. Перше важко пити, а дороге не кожен собі може дозволити купити, тим паче, що за такі гроші можна щось придбати з Італії чи Франції. Наше біле вино коштує 243 гривень, а червоне –  279. Якби пафосно це не звучало, але я хочу, щоб споживач міг купити дійсно якісний український та доступний продукт.

Біле вино від Сергія Стаховського коштує 243 гривень, а червоне –  279 гривень

Наша компанія дуже маленька, на постійній основі працює вісім людей, враховуючи, винороба, агронома, дружину мого брата, мене та мою кохану дружину. Тому ми і не претендуємо на якийсь великий розмах, і я планую робити максимум 100 тисяч пляшок на рік. Для порівняння, за 2019 рік ми зробили 50 тисяч.  Крім того, у нас є 22, 5 гектарів виноградників з яких збираємо урожай, але вино робимо тільки з половини.

Як створюємо вино?

Після збору урожаю ми обрізаємо лозу і вона залишається відпочивати до наступного сезону.  Важливо, що коли збираємо виноград, то має бути тепла погода. Адже якщо йде дощ, то цукор змішується з водою і ягода виходить не така тверда. Звісно, є великі ризики, бо на Закарпатті нестабільна погода. От, наприклад, у нас не буде торішнього Сапераві, бо погода не дала зібрати урожай.

Читайте також: Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке?

Після збору виноград потрапляє на виробництво. Я звісно добре грав в теніс, але недостатньо, щоб побудувати собі ще й цех. Тому ми орендуємо потужності великого підприємства, де зберігаються наші діжки. Там вже чавиться виноград і починається процес бродіння. До речі, чим кращий врожай, тим вищим буде рівень алкоголю у вині. Бо виноград набирає багато сонця, стає зрілим  і має багато цукру. Після ферментації вино проходить фільтри і відстоюється у великих нержавіючих бочках. А далі вже розливається у дубові діжки. Потрібно спостерігати за кожною діжкою, бо одну можеш відкрити – все добре, а інша має постояти довше.

Наше вино потрапило до французького Музею вин

Після першої невдалої спроби дегустації вина у Бордо, я вирішив спробувати ще раз. У 2019 році я знову поїхав грати за клуб у Франції і вже тоді ми встигли зробити нове “Сапераві” та “Трамінер”. У Бордо є відомий Музей вина La Cité du Vin, де є найкращі зразки цього напою з усього світу. Саме там можуть розповісти перші спогади про вино, перші записи, які датовані 4 століттям. До речі, першопочатківцями вина є саме грузини. Так от, я домовився про зустріч з генеральним директором Музею для дегустації нашого вина. Сказати, що я хвилювався, не сказати нічого. Мені було дуже важливо, щоб експерти оцінили. Зібралась дегустаційна комісія, як і попередній раз, але зміни були в тому, що вино від Stakhovsky Wines їм сподобалось. Вони навіть взяли дві пляшки та почали наливати своїм друзям, щоб ті скуштували українське вино. Це найбільше визнання для будь-якого винороба. 

До цього Україна була представлена у Музеї лише однією позицією – Grande Reserve Shabo. Але ця компанія працює на ринку вже понад 25 років, а ми на той момент лише рік. І вже дуже скоро Україна буде представлена у Музеї вина не однією, а трьома позиціями. Бо два з трьох наших вин сподобалось французам і вони хочуть їх продавати у себе. До того ж нами зацікавились французькі ресторани, які планують мати у себе в меню український продукт.

Не продаю вино у супермаркетах, щоб напряму спілкуватись з споживачем

Наше вино продається в усіх регіонах України – понад 30 ресторанів і 20 магазинів, і це все завдяки нашому партнерові – Wine Bureau. У Києві, наприклад, вина Стаховського можна придбати у магазині Goodwine, Bad Boy, Мегамаркеті, а також на нашому сайті: stakhovskywines.com – 24/7.

Я не хочу, щоб наше вино було на полицях великих мереж супермаркетів. Бо, по-перше, у нас немає таких величезних потужностей, щоб заповнити ці полиці. По-друге, для мене дуже важливий саме перший контакт з покупцем. Адже ти ніколи не знаєш, як вино зберігається  у магазинах. Бо може бути таке, що ця пляшка десь стоїть при 30° температурі, а потім потрапляє на полицю. Людина купує вино, але воно вже забродило та скисло і на смак ніяке. Тому споживач і думає: “та то шмурдяк, навіщо його купувати”. Тому я хочу мати перший контакт з клієнтом, щоб вони могли продегустувати живе вино. 

“Я хочу спілкуватись зі споживачем напряму, тому мого вина немає в мережах супермаркетів”

Звісно, через карантин є проблеми з продажем. Основною ціллю були ресторани та кафе, але вони довгий час були зачиненими. Кожний власник закладу намагається якомога менше тримати у себе на складі вина та продуктів, бо незрозуміло, чи прийдуть гості чи ні. На нас це теж позначилося. Звісно, допомогло моє ім’я, бо за один рік ми зробили стільки, скільки деякі вироби роблять за 3-4 роки. Але все одно, якби у нас не було якісного продукту, який відповідає ціновій політиці, то до нас ніхто б не повертався. З поганим вином навіть ім’я не допоможе. А для нас важлива якість.

Частина коштів від проданої пляшки йде на допомогу українській армії

Зараз я з родиною проживаю у Будапешті, звідси мені дуже зручно їздити у Берегове на виноробню. Ми часто влаштовуємо екскурсії, люди можуть відвідати виноградники, виноробню, дегустаційні зали, а також повечеряти разом зі мною. Я б дуже хотів розвивати туризм в Україні. От, наприклад, люди можуть приїхати скуштувати вино прямо з діжки, купатись у термальних водах, помилуватись природою Карпат. Але для цього на державному рівні потрібно розвивати інфраструктуру маленьких міст та відновлювати історичні цінності.

Читайте також: Де купити єдине в Україні органічне вино? Секрети технології від бесарабського винороба

Ще до виноробні, завдяки тенісу я допомагав українській армії. До речі, військові мене дуже підтримали на початку. Голова фонду “Повертайся живим” Віталій Дейнега почав писати на своїй сторінці про мене та про вино. Зараз кожні 20 гривень від проданої пляшки йдуть на допомогу армії через фонд. Також плануємо зробити вино у партнерстві з “Повертайся живим”, щоб люди могли знати, що купуючи вино, вони підтримують фонд та армію. Для мене допомога військовим принципове питання. Бо якби не наша армія, ні я, ні будь-хто інший не міг би займатись жодною діяльністю на території України.

Про культуру вина українців і французів

Знаєте, я хочу, щоб українці перейняли цю французьку культуру споживання вина. Зараз у нас це рухається дуже повільно. Адже люди звикли – відкрили алкоголь, випили якнайшвидше, відчули ефект сп’яніння. А за кордоном ніхто не п’є, вони смакують, вони знають якого року ця пляшка, які її особливості, історія. До того ж там ніхто не замовляє те ж саме вино. На якісь вечірці замовляють 2-3 пляшки, куштують, обговорюють та насолоджуються смаком. Звісно, їх культура проявляється в тому, що французи будуть куштувати інші вина, але 80% часу смакують напої своїх виробників. Теж саме в Іспанії, Італії та Угорщині. А у нас українці купують все що завгодно, але тільки не українське. Тим самим, вони не дають шанс місцевим виноробам розвиватись.  Хочеться, щоб українці знали та цінували своїх виробників. 

Знаєте, от навіть наше вино. На етикетці червоного, яке продається в Україні зображений я з ракеткою в руці. Я хотів зовсім інакші варіанти, але маркетологи сказали, що в Україні таке продаватись не буде.  А якщо буду зображений я – це зачепить споживача. Те, що на експорт – зовсім інше. Бо для іноземців, якщо на пляшці зображена якась людина, то це вино під якесь змагання чи урочистості. Вони вважають такий напій не серйозним. Але я хочу, щоб і у нас була така уніфікована етикетка, щоб споживач купував не пляшку з тенісистом,  а те, що вже знає і цінує. 

Люди та погода – найбільші проблеми винороба

Коли я тільки починав працювати у цій галузі, то одразу отримав купу негативу від виноробів. Було дві тези: я просто дав своє ім’я для лінійки виробника, нічого не роблю і не тямлю; вся моя робота безглузда,  бо наше вино не знайде свого споживача, треба робити продукт до 200 гривень. Але у мене інша позиція.

Конкуренція є у різних галузях, та найбільше проблеми винороба – люди та погода. Але поки мені щастить. І погода не майже не підводила під час збору врожаю, і люди готові допомагати та давати корисні поради. І я зараз можу сказати, що якщо ви хочете робити вино, то маєте зрозуміти, що починати з нуля дуже важко. Краще починати з невеликих ділянок. Так, 22 га гарно звучить, але на початку варто обирати меншу територію, бо це і менші витрати. Та головне – не боятись щось починати. Бо якісний крафтовий продукт дуже потрібний Україні.

Відео дня

Суспільство

ЗСУ б’ють окупантів, а ми – тату. Як Саша Енімал організував благодійну тусовку тату-майстрів і зібрав ₴500 тис. на армію

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Щосуботи кияни та киянки мають можливість прикрасити себе новим татуюванням і одночасно підтримати Збройні сили України. Благодійна акупунктура, тату-марафон, флешдей – ці заходи можна називати по-різному, але всі вони проходять під одним гаслом: «Донать ЗСУ – отримай тату».

Організатор благодійної ініціативи, тату-майстер Саша Енімал розповів ШоТам про перші пів мільйона гривень на ЗСУ, тренди під час війни та українську мову в татуюваннях.

Набиваю тату й уявляю, як ми відвойовуємо свою землю

Малювати я любив з раннього дитинства. Мені подобалося фантазувати, зображувати психоделічні мотиви, придумувати нові створіння. Пригадую свій перший психоделічний малюнок: у п’ять років у маминому паспорті я намалював дулю, в якій було дуже багато маленьких пальців, приблизно 60. Це зображення запам’яталося, по-перше, тим, що було авторським, а по-друге, я отримав добрячого прочухана за нього.

У дитячому таборі я почав малювати на тілі своїх однолітків і захопився дизайном, зокрема розмальовував собі одяг. Доволі в ранньому віці носив довге волосся, мав пірсинг. Мені подобалося прикрашати себе й усе навколо. Татуювання – це певною мірою вдосконалення тіла, його домальовування. Перше тату я зробив людині у 2004 році, однак тоді це було хобі, на яке я не витрачав багато часу. А з 2016 року захоплення переросло в професію та роботу, яка мене забезпечує.

Тату-майстер Саша Енімал

Робити татуювання – для мене цей процес є одним з найприємніших у житті. Я можу його асоціювати із чим завгодно. Наприклад, коли набивав блекворк (це зафарбовування великих ділянок тіла), то уявляв, що в такий спосіб наша армія відвойовує свої території назад. Зафарбоване ніби було мапою України. 

На першому заході зібрали понад 26 тис. грн

На початку квітня у своєму Інстаграмі я опублікував пост, в якому закликав тату-майстрів до проведення флешдей – це коли професіонали виставляють свої малюнки, люди вибирають ескізи й одразу втілюють їх. На цю ідею мене наштовхнув знайомий майстер з України, який вже доволі давно проживає в Лос-Анджелесі. Він влаштував флешдей, де сам робив татуювання й донатив на ЗСУ. Я вирішив теж організувати таку ініціативу, трохи змінивши її – я запропонував долучитися своїм друзям-колегам. Як локацію ми обрали Нижньоюрківську, 31 – у мене багато знайомих, які там здають приміщення. Ми вибрали найбільш відповідне за розміром і спробували.

Уже 6 квітня відбулася перша благодійна акупунктура, в якій взяли участь 12 майстрів. Умови були такі: охочі отримати тату показували скриншот з донатом на ЗСУ від 500 грн і могли собі вибрати флеш або отримати фріхенд-татуювання – це коли щось малюється від руки. І з першого разу прийшло доволі багато людей. Тоді ніяких заходів майже не відбувалося, людям бракувало спілкування, тож вони були дуже заохочені прийти. Усі були раді бачити одне одного.

Благодійний флешдей у Києві

Після першого заходу я почав рахувати за скриншотами, скільки коштів задонатили люди. Вийшло приблизно 18 тис. грн. Однак потім я отримав ще скриншоти – загалом ми зібрали 26,2 тис. грн. Я зрадів – люблю бути приємно здивованим, адже готувався до найгіршого. Думав, що прийдуть п’ять майстрів і десять людей, що ми зможемо зібрати приблизно 10 тис. грн. А вийшло так, що багато хто хотів допомогти й долучитися до ініціативи. Так ми почали організовувати благодійні івенти щосуботи. Провели вже десять тату-марафонів.

З андеграунду – до музею

Кілька заходів ми провели в колаборації з артпростором «Ґражда» в Музеї-майстерні І. П. Кавалерідзе на Андріївському узвозі. На Нижньоюрківській ми винаймали приміщення, а артпростір надав нам локацію безкоштовно. «Ґражда» ставили музику, готували їжу та напої, а ми робили татуювання. Атмосфера відчутно змінилася, було дуже кайфово. Ми вийшли з андеграунду Нижньоюрківської на Андріївський узвіз, і це дуже надихнуло.

Не скажу, що минуле приміщення було гірше, адже й воно по-своєму вплинуло на процес. Локація на Нижньюрківській – це місце, де люди вже багато років проводять техновечірки, тож там відповідний настрій. А на наш захід у музеї заходило багато людей просто з вулиці, які збиралися подивитися на скульптури, а окрім цього, побачили й татуювання. Це була цікава суміш.

Коли прилітають ракети, мотивація працювати зростає

Команда майстрів у благодійних тату-марафонах змінюється постійно. Половина майстрів відвідують кожний івент, а інша половина – тільки один раз. Були люди, які спочатку долучалися, а потім перестали. Однак з’явилися й нові. Загалом я і розраховував, що так буде – люди втомлюються, витрачають свої гроші на витратні матеріали, а це немалі суми. Зазвичай тату-марафон триває з 12:00 до 21:00. Після нього нам ще треба зібрати й відвезти всі речі. А я взагалі беру на заходи все в подвійній кількості: два місця для татуювань, два столи, дві лампи, два стільці. Загалом забираю все, що є в моїй студії.

Ескізи для татуювань

Протягом тижня майстри працюють у своєму звичному режимі, а суботу виділяють на благодійність. Я помітив, що коли в місті все спокійно, у майстрів менше мотивації долучатися до тату-марафонів, а коли прилітають ракети – вона зростає та з’являються сили. Люди діють, тому що війна продовжується, і вони хочуть наблизити країну до перемоги чим можуть.

Найпопулярніші ескізи – на українську тематику

Війна змушує людей діяти активніше. Наприклад, хтось протягом п’яти років збирався набити татуювання й постійно відкладав, а тут війна. Людина думає, що треба швидше набивати, поки кінцівки на місці та взагалі є можливість це зробити. До того ж часто клієнти хочуть зафіксувати на своєму тілі історичний момент у формі татуювання.

Нині найпопулярніші запити від клієнтів – на українську тематику. І ми теж малюємо відповідні ескізи: народні візерунки, герби, козаків тощо. Я помічаю, як за останні місяці змінюються уподобання, і це відбувається тоді, коли на війні відкривається щось нове. Ми дізнаємося щось про «Джавеліни» або російський корабель – це починають бити спочатку більше, а потім менше. Найнесподіваніший запит від клієнта за цей час – величезний герб, який ми зробили хлопцю на весь торс, від шиї до ременя. У мене самого теж є тату з українською тематикою – напис «Крим», це моя батьківщина. Тільки, на жаль, з російською буквою, яку треба виправити на українську. А ще маю на руці телефонний код міста Полтава «0532», тому що доволі багато років там прожив.

Тату з українським тризубом на потилиці

Довгий шлях до української мови

Охочих набити собі щось українською мовою проти мирного часу стало набагато більше. Як і людей, які перейшли на неї в побуті. Ми на наших івентах заохочуємо відвідувачів розмовляти українською. Взагалі я б хотів написати плакат, що на наших заходах – тільки українська мова, але ж у нас вільна країна.

Сам я перейшов на українську три тижні тому. Мій шлях до цього був доволі довгий. У Криму змалечку мене оточувала російська мова, але вона мені не дуже подобалася з естетичної точки зору, оскільки для мене вона різка. Я з дитинства любив вивчати щось нове, і освоєння української мови було для мене саме таким. Спробував перейти з російської, коли мені було 17. Тоді я розмовляв українською пів року. Потім влаштувався на роботу, де мені треба було чітко відповідати на важкі запитання. Я не витримав і зламався: знову перейшов на російську, тому що так було швидше й легше відповідати.

Тату-майстер Саша Енімал з подругою

Повномасштабна війна стала поштовхом пережити перші три тижні суржику перед тим, як я перейшов на українську. Вважаю, що мова відіграє дуже велику роль у цій війні. І зокрема, це одна з причин того, чому на нас напала Росія. Коли я жив у Криму, на весь півострів було три українські школи. Час від часу я мешкав у Полтаві, а коли повертався до Феодосії, то з мене кепкували, що я кажу не «чо», а «шо». Мої друзі-підлітки, коли чули, як на пляжі спілкуються українською люди із Заходу України, сміялися. Для них це був прикол. Яким чином кримчани можуть вважати себе українцями, якщо не знають мову? Вони ж не можуть навіть прочитати Конституцію України.

Набив «Вибухівку» інструктору з особистої безпеки

Про нашу благодійну ініціативу з тату написали багато світових ЗМІ: The Guardian, Reuters, NBC News та інші. Іноземці висловлюють слова підтримки, однак я не сказав би, що розголос якось вплинув на нашу діяльність. Звісно, я не знаю, як би було, якби цього не відбулося, але я роблю татуювання тим самим людям, яким робив і до цього. З’являються й нові, але з таким самим темпом, як було раніше.

Читайте також: Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Нещодавно я зробив татуювання одному французу за 200 євро. Ще він купив у мене мої малюнки за 50 євро. Ми з ним були знайомі ще до війни – це товариш мого майстра з Парижа. Він інструктор з особистої безпеки, приїхав в Україну після початку повномасштабної війни та співпрацює з охоронцями, які захищають українських посадовців. Я йому набив міну й напис українською «вибухівка».

На благодійних івентах ми зібрали пів мільйона гривень

На тату-марафонах я планував зібрати пів мільйона гривень – це була основна ціль. Ми досягли її доволі швидко, тож, здавалося б, можна й розслабитися. Але ця хвиля йде, це працює, усе всім подобається, тому ми продовжуємо. Сьогодні цілий день спілкувалися з командою, обговорювали, де будемо проводити наступний захід. Я припускаю, що згодом може настати спад і ми будемо робити тату-марафони менш активно. Однак поки що всі натхненні й хочуть іти далі. 

Тату з коктейлем Молотова на нозі

Мене дуже підтримує можливість займатися улюбленою справою навіть під час війни. Незважаючи навіть на те, що тричі прилітали ракети за 800 м від моєї студії на «Лук’янівській». Завдяки тому, що я у професії давно й реалізувався в ній до певної міри, вона дає мені можливість продовжувати працювати й донатити. У мене велика аудиторія в Інстаграмі, і підписники постійно пишуть, що надихаються моїми думками, тож я можу підтримувати людей і в такий спосіб.

Усі фото – з особистого архіву героя.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

Україна звільнила з полону 144 захисників, із них 95 – оборонці «Азовсталі»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Україна звільнила з полону 144 захисників, 95 із них – оборонці «Азовсталі». Це найбільший обмін полоненими від початку повномасштабної війни.

Про це повідомили на сторінці Головного управління розвідки Міноборони.

«Проведено черговий обмін полоненими, завдяки якому додому повернулись 144 українських захисники. Це найбільший обмін від початку повномасштабного російського вторгнення. Зі 144 звільнених – 95 оборонців “Азовсталі”. Серед них – 43 військовослужбовці полку Азов», – йдеться в повідомленні.

Загалом під час обміну було звільнено 59 нацгвардійців, 30 воїнів ВМС, 28 бійців ЗСУ, 17 прикордонників, 9 тероборонівців та 1 поліцейського.

«Із них 23 офіцери та 69 військовослужбовців сержантського та старшинського складу. Найстаршому зі звільнених виповнилось 65 років, наймолодшому – 19. Більшість звільнених українців мають важкі ушкодження: вогнепальні та осколкові поранення, вибухові травми, опіки, переломи, ампутації кінцівок. Усі вони отримують належну невідкладну медичну та психологічну допомогу», – додали в ГУР.

Нагадаємо, раніше в Головному управлінні розвідки Міноборони повідомили про звільнення двох українських пілотів, які перебували в полоні у російських окупантів.

Також ми повідомляли, що додому повернувся морський піхотинець Роман Грибов, який є автором легендарної фрази на адресу російського корабля.

Фото: 5.ua.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

«Мінус штаб та склад». ЗСУ показали ювелірну роботу гаубиць М777 (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Артилеристи Збройних сил України завдали удару по штабу російських окупантів та розташованому поруч складу з боєприпасами.

Про це повідомили на сторінці Управління стратегічних комунікацій ЗСУ в Telegram.

За наявною інформацією, воїни ЗСУ вдарили по російських позиціях з американських гаубиць М777. Унаслідок точної роботи артилерії та коригування вогню безпілотником вдалося повністю знищити штаб, склад та техніку окупантів.

«Три сокири (М777) по Zеткам окупантів, штабу та складу», – зазначили в СтратКомі.

Після перших ударів ЗСУ бійці росармії намагалися втікти, утім українські артилеристи «наздогнали» противника снарядами від країн-партнерів.

Про гаубиці

M777 — польова причіпна гаубиця калібру 155 міліметрів. M777 має цифрову систему управління вогнем, яка є аналогічною до систем управління вогнем у самохідних артилерійських установках. Максимальна далекобійність звичайними снарядами – 24,7 км.

Гаубиця M777 може вести вогонь високоточними снарядами M982 Excalibur з максимальною дальністю до 40 км.

Раніше ми повідомляли, що українські артилеристи знищили батарею самохідних гаубиць 2С3 «Акація» російської армії. Для цього воїни ЗСУ також застосували М777.

Також ми писали, що артилеристи 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу знищили бойову машину піхоти російських загарбників.

Фото: facebook.com/CinCAFU.

Відео дня
Читати далі